20 травня 2025 року
м. Київ
справа № 207/2396/22
провадження № 61-13403св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Ситнік О. М., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - служба у справах дітей Кам'янської міської ради,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 19 травня 2023 року у складі судді Бистрової Л. О. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 08 серпня 2023 року у складі колегії суддів: Демченко Е. Л., Куценко Т. Р., Макарова М. О.,
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - служба у справах дітей Кам'янської міської ради, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.
Позовні вимоги мотивувала тим, що ОСОБА_5 на підставі ордеру № 2026 від 13 квітня 1956 року, виданого житлово-комунальним відділом Баглійського коксохімзавода, була виділена житлова площа, а саме квартира АДРЕСА_1 (після перейменування - м. Кам'янське).
Після смерті ОСОБА_5 у квартирі стали проживати та були зареєстровані його син ОСОБА_6 (квартиронаймач) та вона.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 (квартиронаймач) помер та на цей час у квартирі зареєстровані: вона, її дочка ОСОБА_2 (відповідач у справі), її онука ОСОБА_7 , онука ОСОБА_3 (відповідач у справі), дочка ОСОБА_8 та онука ОСОБА_9 .
Зазначала, що її дочка ОСОБА_2 разом із чоловіком ОСОБА_2 та дочкою ОСОБА_7 проживають за іншою адресою: АДРЕСА_2 , проте продовжують бути зареєстрованими у спірній квартирі та добровільно знятися з реєстрації не бажають.
ОСОБА_3 з 2021 року мешкає у квартирі не постійно, коли з'являється, то вчиняє домашнє насильство до неї та матері ОСОБА_8 , систематично порушує правила співжиття, що робить неможливим проживання разом з нею в одній квартирі.
Посилаючись на те, що вона фактично несе додаткові витрати з оплати комунальних послуг, оскільки комунальні послуги нараховуються за кількістю зареєстрованих осіб, крім того, онука чинить домашнє насильство, просила суд визнати ОСОБА_10 , її доньку ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , такими, що втратили право користування житловим приміщенням, а саме квартирою АДРЕСА_3 , та мають бути зняті з реєстраційного обліку, а ОСОБА_3 визнати такою, що підлягає примусовому виселенню.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
Рішенням Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 19 травня 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано ОСОБА_2 , її доньку ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , такими, що втратили право користування житловим приміщенням, а саме: квартирою АДРЕСА_3 , та мають бути зняті з реєстраційного обліку.
В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Задовольняючи позовні вимоги до ОСОБА_2 та її дочки ОСОБА_7 , суд першої інстанції зазначив, що ОСОБА_2 разом з дочкою у спірній квартирі не проживають, не сплачують комунальні послуги та не беруть участі в утриманні житла, їхніх особистих речей у квартирі немає. Крім того, ОСОБА_2 є власником квартири АДРЕСА_4 , де вона постійно проживає разом зі своєю сім'єю.
Тому реєстрація відповідачів у спірній квартирі позбавляє позивача можливості повноправно здійснювати свої права, на власний розсуд володіти, користуватись і розпоряджатись належним майном, а також тягне за собою додаткові витрати на оплату комунальних послуг.
Відмовляючи у задоволенні вимог до ОСОБА_3 , суд першої інстанції зазначив, що позивач не довела належними та допустимими доказами, що ОСОБА_3 систематично руйнує чи псує жиле приміщення, використовує його не за призначенням чи систематично порушує правила співжиття та робить неможливим для інших проживання із нею в одній квартирі. Посилання позивача на результати розгляду матеріалів за її зверненнями до правоохоронних органів свідчать про те, що між сторонами склались неприязні стосунки, які виникли у зв'язку з проживанням у спірній квартирі. Проте зазначені обставини не є підставою для зняття з реєстраційного обліку та примусового виселення ОСОБА_3 з квартири.
Для ОСОБА_3 спірна квартира є єдиним житлом, вона не має жодних інших помешкань у власності чи користуванні. Також, у ОСОБА_3 є малолітня дитина ОСОБА_11 , 2019 року народження, яка має право фактичного користування спірною квартирою.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні вимог до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 оскаржила його до суду апеляційної інстанції.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 08 серпня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 19 травня 2023 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що ОСОБА_1 не надала належних доказів на підтвердження наявності правових підстав для виселення ОСОБА_3 зі спірної квартири, яка є для неї та її малолітньої дитини єдиним житлом.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
07 вересня 2023 року ОСОБА_1 шляхом поштового зв'язку направила до Верховного Судукасаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 19 травня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 08 серпня 2023 року в частині відмови у задоволенні вимог до ОСОБА_3 , та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову.
Підставою касаційного оскарження судових рішень, ОСОБА_1 зазначає:
- пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України - суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 27 жовтня 2021 року у справі № 128/2294/17.
- пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України (судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу), а саме зазначає, що суд не дослідив зібрані у справі докази, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 21 вересня 2023 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 19 травня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 08 серпня 2023 року, витребувано справу із суду першої інстанції.
19 жовтня 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що у матеріалах справи наявні належні докази на підтвердження того, що ОСОБА_3 систематично вчиняє домашнє насильство над особами, які проживають у спірній квартирі. Крім того, відповідач не бере участі в утриманні квартири та не сплачує комунальні послуги. Проте суди зазначеного не врахували, та у порушення вимог статті 116 ЖК України безпідставно відмовили у задоволенні позову.
Посилання суду першої інстанції на те, що разом із ОСОБА_3 у спірній квартирі проживає її малолітня дочка ОСОБА_11 , є помилковими, оскільки у матеріалах справи міститься акт від 09 березня 2023 року № 6 про фактичне місце проживання дитини - у с. Малоолександрівка Кам'янського району Дніпропетровської області.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Фактичні обставини, встановлені судами
Суди встановили, що на підставі ордеру від 13 квітня 1956 року № 2026, який виданий житлово-комунальним відділом Баглійського коксохімзавода, ОСОБА_5 була виділена житлова площа - квартира АДРЕСА_1 (після перейменування - м.Кам'янське).
Після смерті ОСОБА_5 , у квартирі стали проживати та були зареєстровані його син ОСОБА_6 (квартиронаймач) та його дружина ОСОБА_1 .
Відповідно до довідки ТОВ «Абонент ХХІ» про склад сім'ї від 02 вересня 2022 року № 0011956612 за адресою: АДРЕСА_5 зареєстровані: позивач ОСОБА_1 (квартиронаймач), відповідач ОСОБА_2 (дочка позивача) та її дочка ОСОБА_7 (онука позивача), відповідач ОСОБА_3 (онука позивача), ОСОБА_8 (дочка позивача), ОСОБА_9 (онука позивача).
Згідно з довідкою Департаменту комунальної власності, земельних відносин та реєстрації речових прав на нерухоме майно Кам'янської міської ради від 10 серпня 2022 року № х-98 серед архівних приватизаційних документів на будинок на АДРЕСА_6 , відомості про приватизацію квартири АДРЕСА_7 відсутні.
Відповідно до акта КП КМР «Добробут» про непроживання від 10 серпня 2022 року № 259 за адресою: АДРЕСА_5 фактично не проживають з 2015 року ОСОБА_2 та її донька ОСОБА_7 .
Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень від 17 серпня 2022 року № 307611316 ОСОБА_2 з 06 жовтня 2011 року є власником квартири АДРЕСА_4 .
Відповідно до акта КП КМР «Добробут» про непроживання від 10 серпня 2022 року № 260 за адресою: АДРЕСА_5 , ОСОБА_3 з 2021 року мешкає не постійно, періодично.
Згідно з постановою Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 24 березня 2020 року у справі № 207/463/20 ОСОБА_3 визнана винною у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 173-2 КУпАП.
Відповідно до висновку судово-медичної експертизи від 07 лютого 2020 року № 135 на основі судово-медичного обстеження ОСОБА_1 , виявлені у неї ушкодження у вигляді рани з синцем на голові, синця на лівому плечі - відносяться до легких тілесних ушкоджень. Ушкодження виникли внаслідок дії тупого твердого предмета, предметів, характерологічні властивості котрих не відобразились. Враховуючи характер ушкоджень, процеси їх загоєння, вважається давність їх утворення близько 1-2-х діб на момент огляду.
Постановою Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 29 квітня 2021 року у справі № 207/1061/21 провадження у справі про притягнення ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 173-2 КУпАП закрито у зв'язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
Відповідно до свідоцтва про народження від 20 червня 2019 року серії НОМЕР_1 ОСОБА_11 народилась ІНФОРМАЦІЯ_4 , про що було зроблено відповідний актовий запис № 1119, та батьками якої зазначено: батько - ОСОБА_12 , мати - ОСОБА_3 .
Згідно із довідкою комунального закладу «Центр надання соціальних послуг» Кам'янської міської ради від 01 березня 2023 року № 297/01-05 ОСОБА_8 16 грудня 2022 року звернулася до закладу у зв'язку із домашнім насильством з боку дочки ОСОБА_3 стосовно неї та її неповнолітньої дочки ОСОБА_13 . З 14 грудня 2022 року ОСОБА_8 перебуває на обліку в комунальному закладі «Центр надання соціальних послуг» Кам'янської міської ради як особа постраждала від домашнього насильства. ОСОБА_8 разом з неповнолітньою ОСОБА_14 неодноразово надавалася психологічна підтримка та послуга консультування за рахунок бюджетних коштів.
У акті від 09 березня 2023 року № 6 про фактичне проживання ОСОБА_11 , наданому Верхівцевською територіальною громадою ОСОБА_15 , зазначено про те, що на АДРЕСА_8 разом з бабою ОСОБА_16 та батьком ОСОБА_12 проживає ОСОБА_17 , ІНФОРМАЦІЯ_5 . Дитина проживає постійно, без реєстрації з 04 листопада 2019 року до цього часу. 17 березня 2021 року дитина була зарахована до дитячого садочка «Веселка» у с. Малоолександрівка. Періодично, на нетривалий період, ОСОБА_18 бере до себе мама ОСОБА_3 . На момент проведення обстеження дитина відсутня. Зі слів бабусі ( ОСОБА_19 ) дитина знаходиться у мами ОСОБА_20 у м.Кам'янське.
Відповідно до листа від 15 березня 2023 року № 1 комунального закладу «Малоолександрівський заклад дошкільної освіти «Веселка» відділу освіти, культури, молоді та спорту Верхівцевської міської ради ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , дійсно відвідує комунальний заклад «Малоолександрівський заклад дошкільної освіта «Веселка» Верхівцевської міської ради з 17 березня 2021 року та до цього часу. Проживає дитина з бабою ОСОБА_16 за адресою: АДРЕСА_8 . Вихованням дитини займається ОСОБА_21 . Приводила та забирала з садочка баба. Всі питання щодо перебування дитини у закладі дошкільної освіти вирішуються лише з нею, кошти на харчування дитини в дитячому садочку теж сплачувала баба. Жодного разу за час перебування дитини в садочку вихователі не спілкувалися з мамою ОСОБА_18 . Мати дитини в садочку не з'являлася.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої та другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Вивчивши матеріали справи та перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Статтею 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Згідно зі статтею 310 ЦК України фізична особа має право на місце проживання. Фізична особа має право на вільний вибір місця проживання та його зміну, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частини четвертої статті 311 ЦК України фізична особа не може бути виселена або іншим чином примусово позбавлена житла, крім випадків, встановлених законом.
Згідно з частиною четвертою статті 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Відповідно до статті 64 ЖК України члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім'ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов'язаннями, що випливають із зазначеного договору.
До членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.
Якщо особи, зазначені в частині другій статті 64 ЖК України, перестали бути членами сім'ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов'язки, як наймач і члени його сім'ї.
Відповідно до статті 65 ЖК України наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім'ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно. Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.
Підстави виселення без надання громадянам іншого жилого приміщення визначені статтею 116 ЖК України.
За частиною першою статті 116 ЖК України, якщо наймач, члени його сім'ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил соціалістичного співжиття роблять неможливим для інших проживання із ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення.
Отже, цивільно-правова відповідальність за статтею 116 ЖК України настає при руйнуванні чи псуванні житлового приміщення, або використанні його не за призначенням, або систематичному порушенні правил співжиття. Під систематичністю розуміється вчинення двох і більше правопорушень. При цьому необхідно, щоб така поведінка винної особи була предметом розгляду органів місцевого самоврядування, поліції, прокуратури, суду, громадських організацій тощо, а застосовані заходи попередження, громадського впливу виявились безрезультатними.
У всіх трьох випадках до винних осіб повинні попередньо вживатись заходи попередження, що застосовуються судами, прокурорами, органами внутрішніх справ, адміністративними комісіями виконкомів, а також заходи громадського впливу, вжиті на зборах жильців будинку чи членів ЖБК, трудових колективів й іншими громадськими організаціями за місцем роботи або проживання відповідача (незалежно від прямих вказівок з приводу можливого виселення).
Виселенню підлягають лише конкретно винні в цьому особи - наймач приміщення чи хто-небудь із членів його сім'ї, що сумісно проживають із ним, опікуни, піклувальники, піднаймачі та інші, які спільно проживають.
Під систематичністю необхідно розуміти скоєння двох і більше таких правопорушень. При цьому необхідно, щоб до винної особи попередньо були застосовані міри попередження суспільного впливу.
До таких підстав відноситься і систематичне порушення правил суспільного співжиття, чим винні створюють неможливі умови для проживання інших в одній квартирі чи одному домі.
Протиправна винна поведінка - це навмисні дії особи, безпосередньо пов'язані не тільки з явною неповагою до звичайних правил спільного проживання (скандали, дебоші, образи, заподіяння тілесних ушкоджень), але також навмисне ігнорування встановлених правил користування житловими і підсобними приміщеннями, невиконання вимог про дотримання тиші в квартирах і на подвір'ї а також інші навмисні дії, що перешкоджають нормальному проживанню в квартирі або житловому будинку.
Виселення через неможливість спільного проживання може мати місце лише при систематичному порушенні винним правил суспільного співжиття.
При вирішенні справ про виселення на підставі статті 116 ЖК України осіб, які систематично порушують правила співжиття і роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі або будинку, належить виходити з того, що при триваючій антигромадській поведінці виселення винного може статися і при повторному порушенні, якщо раніше вжиті заходи попередження або громадського впливу не дали позитивних результатів. Маються на увазі, зокрема, заходи попередження, що застосовуються судами, прокурорами, органами внутрішніх справ, тощо.
За умовами статті 116 ЖК України підставою виселення вказаних осіб може стати не будь-яке порушення правил співжиття, а лише таке, котре відбувається в жилому приміщенні і стосується відносин щодо користування жилими приміщеннями осіб, які проживають у них. Тому для виселення за цією підставою необхідно встановити систематичність протиправних дій і безрезультатність застосування до правопорушника заходів попередження і громадського впливу.
Одні лише факти звернення до відповідних органів зі скаргами різного змісту, крім порушення правил співжиття, без застосування до винного заходів впливу цими органами, які врешті повинні бути безрезультатними, не є підставою для виселення.
За змістом статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Звертаючись до суду з позовом, особа повинна довести як те, що її права були дійсно порушеними, так і особу, яка їх порушила.
Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Частиною першою статті 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Колегія суддів зауважує, що касаційний суд не наділений повноваженнями досліджувати докази та надавати їм оцінку.
Ураховуючи викладене, дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про безпідставність позовних вимог, оскільки позивач не надала безспірних доказів, які б свідчили про те, що відповідач систематично порушує правила соціалістичного співжиття, робить неможливим для інших проживання з ним в одному житловому приміщенні, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними.
Посилання в касаційній скарзі на те, що у позивача постійні конфлікти із онукою не можуть бути підставою для виселення відповідача з квартири, яка є її єдиним житлом.
Між сторонами наявний тривалий сімейний конфлікт щодо користування квартирою, в якій вони проживають, водночас цього недостатньо для застосування положень статей 116 ЖК України до спірних правовідносин.
Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про те, що притягнення ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності на підставі частини першої статті 173-2 КУпАП (вчинення домашнього насильства) у справі № 207/463/20 не є підставою для задоволення позову, оскільки позивач не довела факт вчинення таких дій відповідачем до позивача систематично.
Суди не врахували посилання позивача на наявність справ № 207/1061/21, № 207/1060/21 про адміністративні правопорушення, оскільки у цих справах суд не встановив у діяннях ОСОБА_3 складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 173-2 КУпАП та дійшов висновку про закриття провадження у справі.
Суди правильно зазначили про те, що надані позивачем докази, зокрема висновки за результатами розгляду матеріалів за її зверненнями до правоохоронних органів свідчать про те, що між сторонами склались неприязні стосунки, які виникли у зв'язку з проживанням у спірній квартирі. Проте такі обставини не можуть у достатній мірі підтверджувати наявність підстав для зняття з реєстраційного обліку та примусового виселення ОСОБА_3 з квартири.
Виселення ОСОБА_3 , яка не має іншого житла, із спірної квартири без надання іншого житлового приміщення становитиме втручання у фундаментальне право особи на повагу до приватного життя. Виселення відповідача не відповідає пропорційності переслідуваній легітимній меті у світлі статті 8 Конвенції, не передбачене законом і не є необхідним у демократичному суспільстві, оскільки кожній особі, крім інших прав, гарантується право на повагу до її житла, що охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла.
У пункті 27 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 17 травня 2018 року у справі «Садов'як проти України» зазначено, що рішення про виселення становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо тільки воно не ухвалене «згідно із законом». Вислів «згідно із законом» не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід ґрунтувався на національному законодавстві, але також стосується якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своєму формулюванні та надавати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування. Крім того, будь-яка особа, якій загрожує виселення, у принципі повинна мати можливість, щоб пропорційність відповідного заходу була визначена судом. Зокрема, якщо було наведено відповідні аргументи щодо пропорційності втручання, національні суди повинні ретельно розглянути їх та надати належне обґрунтування.
Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення від 13 травня 2008 року у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства» (McCann v. the United Kingdom).
Таким чином, у справі, що переглядається, інтереси ОСОБА_1 , як наймача житла, не перевищують інтереси відповідача, в якого не припинилися правові підстави користування цим майном, що спростовує доводи касаційної скарги у відповідній частині.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
Порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено.
Колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій по суті вирішення спору. Судами правильно застосовано норми матеріального права, дотримано норми процесуального права, зроблено обґрунтовані висновки на підставі належним чином оцінених доказів, наданих сторонами (стаття 89 ЦПК України).
Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що суди не врахували висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 27 жовтня 2021 року у справі № 128/2294/17, оскільки висновки суду касаційної інстанції у наведених справах зроблені за встановлення інших фактичних обставин.
У справі № 128/2294/17 суди встановили, що упродовж тривалого часу відповідач систематично порушував правила співжиття з позивачем та її дитиною, зловживав спиртними напоями, вчиняв сварки, застосовував психологічне і фізичне насилля, а також погрожував нанесенням тілесних ушкоджень позивачу і завдавав їх, що робить неможливим проживання з ним в одному будинку. Заходи запобігання і громадського впливу стосовно відповідача, зокрема бесіди і попередження, виявилися цілком безрезультатними та не привели до припинення насильства щодо позивача та її дитини.
Водночас у справі, що переглядається, позивач не довела наявність підстав для виселення ОСОБА_3 на підставі статті 116 ЖК України.
Верховний Суд також відхиляє доводи касаційної скарги про те, що судові рішення ухвалені з порушенням норм процесуального права з посиланням на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України, оскільки такі доводи не знайшли свого підтвердження при касаційному перегляді оскаржуваних судових рішень. Фактично аргументи касаційної скарги про те, що суди не дослідили належним чином зібрані у справі докази та не встановили всі обставини у справі, зводяться до переоцінки доказів у справі, а тому відхиляються Верховним Судом, оскільки за статтею 400 ЦПК України такі дії виходять за межі повноважень суду касаційної інстанції при перегляді рішень судів першої та/або апеляційної інстанцій.
Суди правильно застосували до спірних правовідносин положення статті 116 ЖК України, а доводи заявника із цього приводу не знайшли свого підтвердження при касаційному перегляді оскаржуваних судових рішень.
Доводи касаційної скарги про те, що суди першої та апеляційної інстанцій не встановили фактичного місця проживання дочки відповідача ОСОБА_11 не впливають на правильність вирішення спору судами.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд враховує те, що у справі судами надано вмотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин. Доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів першої та апеляційної інстанцій, спрямовані на зміну оцінки доказів, здійсненої судами, що не належить до повноважень суду касаційної інстанції, визначених у статті 400 ЦПК України.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).
Оскільки доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість оскаржуваних рішень не впливають, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Щодо судових витрат
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.
Рішення Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 19 травня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 08 серпня 2023 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення.
Судді: В. М. Ігнатенко
О. М. Ситнік
І. М. Фаловська