15 травня2025 року
м. Київ
справа № 201/9400/22
провадження № 61-11651св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І.,
суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач),Пархоменка П. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Обслуговуючий кооператив «Житлово-будівельний кооператив «Будинок з терасою на Жуковського 6Д»,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , поданою адвокатом Шульгою Вікторією Сергіївною, на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 10 квітня 2024 року у складі судді Федоріщева С. С. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 липня 2024 року у складі колегії суддів: Ткаченко І. Ю., Деркач Н. М., Пищиди М. М.,
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2022 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОК ЖБК «Будинок з терасою на Жуковського 6Д» про визнання договору удаваним, частково недійсним та стягнення грошових коштів.
Позов мотивований тим, що 12 жовтня 2021 року вона та ОК ЖБК «Будинок з терасою на Жуковського 6Д»уклали договір № 12/10-1 про внесення/сплату пайового внеску, згідно з умовами якого відповідач зобов'язався побудувати багатоквартирний будинок на АДРЕСА_1 , здати його в експлуатацію та передати їй квартиру номер Б на 4 поверсі загальною площею 80,00 кв.м, а вона зобов'язалась сплатити пайовий внесок частинами на умовах, вказаних в пункті 2.3 договору. Незважаючи на назву договору та назву сторін: «Учасник» і «ЖБК», вказані правовідносини за своєю суттю мають ознаки купівлі-продажу квартири, оскільки вона не має ніяких прав та обов'язків як учасника кооперативу, не має прав та можливостей впливати на рішення та дії ЖБК. Учасник має лише один обов'язок ? сплатити вартість об'єкта нерухомості та лише одне зобов'язання ? прийняти цей об'єкт нерухомості після завершення будівництва, а у ЖБК фактично є лише обов'язок передати об'єкт учаснику після завершення будівництва.
Пунктом 2.2. укладеного договору встановлено, що базова ставка пайового внеску 31 632,00 грн за 1 кв. м об'єкту нерухомості, що еквівалентно 1 200,00 дол. США за курсом НБУ станом на день укладення договору. Розмір (сума) пайового внеску за договором становить 2 530 560,00 грн та визначається як добуток базової ставки пайового внеску та загальної площі об'єкту нерухомості. Розмір сума пайового внеску (його часток) змінюється пропорційно зміні курсу гривні до долара США, встановленому НБУ на день здійснення платежу. Пунктом 2.3. договору визначено порядок сплати пайового внеску частинами: до 10 грудня 2021 року - 535 898,80 грн, еквівалент 20 330,00 дол. США; до 10 січня 2022 року, до 10 лютого 2022 року, до 10 березня 2022 року, до 10 квітня 2022 року, до 10 травня 2022 року, до 10 червня 2022 року, до 10 липня 2022 року - по 284 688, 00 грн, еквівалент 10 800,00 дол. США. Також було укладеного додаткову угоду № 1, в якій сторони погодили можливість внесення паю майном (будівельними матеріалами). У пункті 2.4 встановлено умову, відповідно до якої сума пайового внеску (його частини), що підлягає сплаті в гривнях, визначається за курсом гривні до долару США, встановленому НБУ на день здійснення платежу.
На виконання умов договору вона внесла пайовий внесок у розмірі, еквівалентом 42 000,00 дол. США (перші три платежі) шляхом передачі будівельних документів, про що складені відповідні акти передачі-прийому майна від 15 жовтня 2021 року на суму 535 675,17 грн, від 12 листопада 2021 року на суму 281 903,76 грн, від 10 грудня 2021 року на суму 294 591,13 грн. Після вторгнення в Україну російських військ та введення в України воєнного стану 24 лютого 2022 року, вона має певні складнощі щодо виконання своїх зобов'язань зі сплати пайового внеску у повному обсязі. Про це вона повідомила відповідача, з метою недопущення застосування до неї фінансових санкцій. Проте переговори з ОК «ЖБК «Будинок з терасою на Жуковського 6Д» щодо врегулювання спору мирним шляхом не призвели до бажаних результатів, відповідач вимагає оплати заборгованості, тоді як вона не може її здійснити через брак коштів. Будинок ще не введений в експлуатацію. На її прохання укласти угоду про розірвання договору та повернення сплаченого нею внеску вона отримала відмову.
29 серпня 2022 року з ОК «ЖБК «Будинок з терасою на Жуковського 6Д» направив їй претензію із вимогою оплати заборгованості. Після численних усних перемовин, 20 вересня 2022 року вона направила відповідачу пропозицію щодо врегулювання спірного питання, в якій пропонувала розглянути питання погашення боргу за рахунок відмови від іншого об'єкта нерухомості ? квартири В на 4 поверсі площею 44,2 кв.м, придбаного на ім'я її чоловіка ? ОСОБА_2 та повідомила про те, що попередню згоду на це від чоловіка вона отримає. Проте відповідач відмовив їй в задоволенні такої пропозиції листом, направленим на електронну адресу 23 вересня 2022 року.
29 вересня 2022 року вона направила на адресу відповідача заяву про розірвання договору та вимогу про повернення коштів у сумі, еквівалентній 42 000,00 дол. США за курсом НБУ на дату оплати.
Однак, 06 жовтня 2022 року відповідач відмовив у задоволенні цієї вимоги.
10 листопада 2022 року вона отримала від відповідача повідомлення про відмову від договору від 09 листопада 2022 року. Цим листом відповідач підтверджує отримання від неї платежів з кінцевою датою оплати 10 грудня 2021 року, 10 січня 2022 року та 10 лютого 2022 року у розмірі, що відповідає умовам договору. Також відповідач повідомив й про відмову від договору № 12/10-1 про внесення /сплату пайового внеску від 12 жовтня 2021 року. Разом з тим, про повернення грошових коштів відповідач не зазначив нічого, які до теперішнього часу не сплачені (не повернені) відповідачем.
Крім того, умови договору несправедливі, порушують принцип добросовісності, призводять до істотного дисбалансу договірних прав і обов'язків сторін, завдають шкоди споживачеві. Зокрема, пункт 3.1.4 договору передбачає право учасників до моменту прийняття об'єкту будівництва в експлуатацію, за умови отримання письмової згоди від ЖБК, відмовитись від об'єкту нерухомості шляхом розірвання цього договору або змінити об'єкт нерухомості на інший з переліку об'єктів нерухомості, що є у пропозиції ЖБК. Тобто вказаний пункт фактично не надає ніякого права учаснику на розірвання договору в односторонньому порядку, оскільки в ньому передбачено, що реалізація цього права можлива лише «за умови отримання письмової згоди від ЖБК». При цьому пунктом 5.2 договору передбачено право ЖБК на розірвання договору в односторонньому порядку. Відповідно ж до пункту 5.4. договору, у випадку розірвання договору у зв'язку з відмовою ЖБК від договору учаснику повертається пай в безготівковій форму. Строк повернення паю в такому випадку - 30 календарних днів з моменту укладення з третьою особою договору про внесення/сплату пайового внеску, предметом якого є набуття у власність об'єкту нерухомості, та внесенням (сплатою) такою особою паю в сумі, внесеній учасником. Отже, повернення коштів учаснику, у разі його розірвання, пов'язано з діями третіх осіб, а саме з укладенням договору та оплатою пайових внесків за об'єкт нерухомості, щодо яких невідомо чи будуть вони вчинені і у якому обсязі.
Уточнивши позовні вимоги ОСОБА_1 просила суд:
визнати договір № 12/10-1 про внесення/сплати пайового внеску від 12 жовтня 2021 року, укладений між нею та ОК ЖБК «Будинок з терасою на Жуковського 6Д», удаваним, вчиненим для приховання договору купівлі-продажу майнових прав на об'єкт нерухомості (квартиру);
визнати частково недійсним договір № 12/10-1 про внесення/сплати пайового внеску від 12 жовтня 2021 року, укладений між нею та ОК ЖБК «Будинок з терасою на Жуковського 6Д», в частині зазначення у пункті 3.1.4 договору фрази: «за умови отримання письмової згоди від ЖБК»;
визнати частково недійсним договір № 12/10-1 про внесення/сплати пайового внеску від 12 жовтня 2021 року, укладений між нею та ОК ЖБК «Будинок з терасою на Жуковського 6Д», в частині зазначення у пункті 5.4 договору речення: «Строк повернення паю в такому випадку - 30 календарних днів з моменту укладення з третьою особою Договору про внесення /сплату пайового внеску, предметом якого є набуття у власність Об'єкту нерухомості, та внесенням (сплатою) такою особою паю в сумі, внесеній Учасником»;
стягнути з відповідача на її користь грошові кошти у сумі 1 535 881,20 грн, що є еквівалентним 42 000,00 дол. США;
стягнути з відповідача на її користь 73 700,00 грн правничої допомоги.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 10 квітня 2024 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 17 липня 2024 року, позов задоволено частково.
Визнано недійсним договір №12/10-1 про внесення/сплату пайового внеску від 12 жовтня 2021 року, укладений між ОСОБА_1 та КР ЖБК «Будинок з терасою на Жуковського 6Д», в частині зазначення:
у пункті 3.1.4. фрази «за умови отримання письмової згоди від ЖБК» у застосуванні до фрази «Учасник має право відмовитись від Об'єкту нерухомості, шляхом розірвання цього договору»;
у пункті 5.4. речення «Строк повернення паю у такому випадку - 30 календарних днів з моменту укладення з третьою особою Договору про внесення/сплату пайового внеску, предметом якого є набуття у власність Об'єкту нерухомості, та внесенням (сплатою) такою особою паю в сумі, внесеній Учасником».
Стягнуто з ОК ЖБК «Будинок з терасою на Жуковського 6Д» на користь ОСОБА_1 36 350,00 грн в рахунок відшкодування витрат на правову (правничу) допомогу та 1 984,80 грн в рахунок відшкодування витрат зі сплати судового збору.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що майнові права ОСОБА_1 на майбутнє житлове приміщення, зазначене в оспорюваному договорі, є елементом його умов, які за своїм змістом є значно ширшими та регулюють взаємовідносини сторін саме в площині членства позивача в кооперативі, яким є відповідач, діяльність якого, в свою чергу, спрямована на задоволення економічних, соціальних, житлових та інших потреб членів Кооперативу (та членів їх сімей), які добровільно об'єдналися на основі поєднання пайових внесків для участі в організації будівництва житлового будинку та його подальшої експлуатації (пункт 4.1. Статуту ОК ЖБК «Будинок з терасою на Жуковського 6Д»). За таких умов, підстави для визнання зазначеного договору удаваним відсутні, оскільки спірний договір не вчинений для приховання іншого правочину, а доказів того, що сторони умисно уклали оспорюваний правочин, однак між цими сторонами насправді встановлені інші правовідносини, ніж передбачені цим правочином, матеріали справи не містять і позивач їх не надала.
Відповідно до пункту 7.8 Статуту ОК ЖБК «Будинок з терасою на Жуковського 6Д» членство в кооперативі, серед іншого, припиняється у випадку добровільного виходу з кооперативу відповідно до поданої заяви, при цьому кожен член кооперативу має право на отримання вартості пайового внеску протягом 2-ох років після закінчення фінансового року, протягом якого виникли підстави для припинення членства в кооперативі. З наведеного слідує, що оспорюване договірне застереження щодо необхідності отримання письмової згоди від ЖБК на реалізацію учасником свого права на відмову від об'єкту нерухомості шляхом розірвання договору №12/10-1 про внесення/сплату пайового внеску від 12 жовтня 2021 року, що міститься у його пункті 3.1.4., суперечить не тільки пункту 7.8 статуту відповідача, але й положенням статей 4, 13 Закону України «Про кооперацію» щодо добровільності членства в кооперативі, тому в цій частині позовні вимоги щодо визнання недійсними окремих положень згаданого договору підлягають задоволенню.
З наведених підстав підлягають задоволенню позовні вимоги щодо визнання недійсним пункту 5.4. договору про внесення/сплату пайового внеску від 12 жовтня 2021 року в частині речення «Строк повернення паю у такому випадку - 30 календарних днів з моменту укладення з третьою особою Договору про внесення/сплату пайового внеску, предметом якого є набуття у власність Об'єкту нерухомості, та внесенням (сплатою) такою особою паю в сумі, внесеній Учасником», адже таке застереження не тільки суперечить згаданим положенням статуту відповідача та статті 21 Закону України «Про кооперацію», але й ставить можливість отримання учасником внесеного паю в залежність від волевиявлення невизначеної «третьої особи», яка не є стороною договору, та зазначені дії з боку якої можуть ніколи й не відбутися.
Водночас, за змістом оспорюваного договору, вказана фраза стосується не тільки можливості відмови учасника від об'єкту нерухомості, але й можливості зміни цього об'єкту на інший з переліку, що є у пропозиції ЖБК. Тому в цій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача грошових коштів у сумі 1 535 881,20 грн, що є еквівалентною 42 000,00 дол. США, визначальним чинником та підставою для повернення учаснику внесеного паю відповідно положень статті 21 Закону України «Про кооперацію» та пункту 7.8. статуту ОК ЖБК «Будинок з терасою на Жуковського 6Д» є вихід або виключення учасника з кооперативу. Разом з тим, у спірних правовідносинах договір, укладений між сторонами, припинив свою дію, адже 09 листопада 2022 року відповідач направив позивачу лист про його відмову від договору на підставі пункту 5.2.1., а саме у зв'язку із затримкою виконання позивачем зобов'язань зі сплати пайового внеску більше ніж на 30 днів, тоді як доказів звернення позивача до відповідача з заявою про вихід з кооперативу, так само як і прийняття рішення про виключення її з кооперативу, суду не надано, тобто позивач й до теперішнього часу залишається членом цього кооперативу.
З огляду на наведене, крім добровільного виходу з кооперативу, як підстави для припинення членства у ньому, пункту 7.8. статуту відповідача містить й інші застереження, зокрема, ? виключення учасника з кооперативу за рішенням загальних зборів членів кооперативу. При цьому, відповідно до абзацу 6 пункту 7.9 статуту відповідача моментом виключення, виходу з членів кооперативу є дата прийняття відповідного рішення загальними зборами членів кооперативу на підставі наданих документів, або рішення загальних зборів членів кооперативу. Таке засідання повинно бути проведене не пізніше 2-х місяців з дня настання події, що стала підставою для виключення або виходу члена кооперативу. З аналізу наданих сторонами доказів вбачається, що відповідач не тільки у двомісячний строк, але й до теперішнього часу не виконує свій обов'язок щодо необхідності проведення засідання загальних зборів членів кооперативу з приводу виключення позивача із його складу з підстав припинення нею сплати пайового внеску. Проте невиконання відповідачем цього обов'язку не тягне за собою автоматичне припинення членства позивача у кооперативі, оскільки жодних застережень з цього приводу ані статут відповідача, ані чинне законодавство не містять. Водночас ОСОБА_1 правом на звернення до суду за захистом своїх прав, порушених такою бездіяльністю відповідача, не скористалася. Отже, вимога про стягнення з відповідача на користь позивача грошових коштів є передчасною та задоволенню не підлягає.
Вирішуючи питання про розподіл судових втрат, суд першої інстанції, дослідивши надані документи щодо взаємовідносин ОСОБА_1 та АО «Павла Іванчика і Вікторії Шульги «Акцепт» про надання правової допомоги, зробив висновок, що витрати на правову допомогу у сумі 73 700,00 грн, які понесла позивач, є співмірними з обсягом наданої їй правової допомоги. З урахуванням принципу пропорційності задоволених позовних вимог, суд зробив висновок про можливість стягнення з відповідача на користь позивача 36 350,00 грн витрат на правову допомогу (73700 грн : 4 (кількість заявлених позовних вимог) х 2 (кількість задоволених позовних вимог) = 36350 грн) та 1 984,80 грн витрат зі сплати судового збору за дві вимоги немайнового характеру.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції.
Аргументи учасників справи
16 серпня 2024 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просила скасувати оскаржені судові рішення в частині відмови у визнанні договору № 12/10-1 про внесення/сплати пайового внеску від 12 жовтня 2021 року удаваним та стягнення з відповідача на її користь 1 535 881,20 грн, що є еквівалентом 42 000,00 дол. США, ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову, а в іншій частині оскаржені судові рішення залишити без змін.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди дійшли висновку, що зобов'язання відповідача повернути сплачені нею пайові внески пов'язане саме з виходом її з кооперативу, а не з моментом розірвання договору та отриманням вимоги про повернення грошових коштів. Проте слід звернути увагу, що статут кооперативу передбачає обов'язок кооперативу повернення паю не після виходу учасника, а після виникнення підстав для виходу, що суттєво впливає на оцінку грошових правовідносин сторін і нівелює висновки судів обох інстанцій. В пункті 7.9 статуту зазначено про можливість отримання вартості пайового внеску протягом двох років після закінчення фінансового року, протягом якого виникли підстави для припинення членства в кооперативі, тобто не 2 років після виключення, а 2 років після виникнення підстав, отже незалежно від факту виключення. При цьому підставою для виключення зі членства в кооперативі цей же пункт встановлює систематичне порушення порядку внесення пайових внесків. Крім того, цим же пунктом передбачено, що внаслідок розірвання договору з причини порушення строків внесення пайових внесків, кооператив був зобов'язаний виключити її із членів кооперативу та відповідно повернути отримані ним кошти. Натомість кооператив не виконав свого обов'язку щодо виключення її з членства з метою ухилення від обов'язку повернення сплаченого нею паю.
Суди безпідставно вважали, що строк договору закінчений внаслідок направлення кооперативом повідомлення про припинення договору, у зв'язку з чим його положення не можуть бути застосовані, оскільки закінчення строку дії договору не є підставою для припинення визначених ним зобов'язань в силу вимог статті 599 ЦК України.
Суди не врахували, що пункт 5.4 оспорюваного договору встановлює обов'язок ЖБК повернути кошти внаслідок розірвання договору. Водночас строк повернення коштів є залежним від дій ЖБК щодо подальшого продажу об'єкта нерухомості та залежить від третіх осіб щодо здійснення оплати за цей об'єкт нерухомості. Проте зазначені положення договору було визнано недійсними, а тому слід вважати, що строк у зобов'язанні між нею та відповідачем не встановлений. За таких обставин та з урахуванням того, що 29 вересня 2022 року вона направила відповідачу вимогу про повернення коштів, а також з урахуванням положень статті 530 ЦК України, протягом 7 днів з моменту отримання вимоги, відповідач повинен був повернути кошти.
Оскаржені судові рішення є несправедливими, оскільки фактично легалізують протиправні дії відповідача щодо невиконання ним грошових зобов'язань з повернення внесених нею пайових внесків.
У жовтні 2024 року ОК «ЖБК «Будинок з терасою на Жуковського 6Д» подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.
Відзив мотивовано тим, що доводи позивача ґрунтуються на положеннях ЦК України, тоді як суди правильно застосували до спірних правовідносин положення Закону України «Про кооперацію», який є спеціальним законом, що регулює правовідносини між членом кооперативу та кооперативом. Зміст положень статті 21 Закону України «Про кооперацію» дає підстави для висновку, що обов'язок з повернення паю виникає у кооперативу після виключення або виходу члена кооперативу з кооперативу, а строк повернення паю починає свій перебіг з моменту виходу або виключення члена кооперативу з кооперативу. Оскільки членство позивача в кооперативі не припинено, то передбачений законом строк на повернення паю члену кооперативу не почав свій перебіг. Відповідно у відповідача відсутній обов'язок повертати частку паю у розмірі вартості переданих в рахунок сплати пайового внеску (його частки) будівельних матеріалів в семиденний строк з моменту пред'явлення такої вимоги позивачем. Бездіяльність відповідача щодо непроведення загальних зборів з питання виключення позивача з членів кооперативу не оскаржувалась. Отже, за відсутності заяви позивача про вихід з кооперативу, відповідач мав законні підстави не виключати позивача з кооперативу.
Правовідносини у справі, про перегляд якої звернувся позивач, неподібні правовідносинам у справах, на які посилається позивач в касаційній скарзі, з огляду на відмінності у об'єкті, суб'єктному складі спору, змістовному критерію та матеріально-правовому регулюванню. Відмінність змістовного критерію полягає в тому, що у справі, що переглядається, між позивачем та відповідачем існують правовідносини, засновані на членстві позивача у житлово-будівельному кооперативі.
Відповідач ніколи не відмовлявся від повернення позивачу вартості будівельних матеріалів, які були внесені в рахунок сплати пайового внеску на загальну суму 1 112 170,06 грн. Однак позивач відмовлялась від наведеного, наполягаючи на тому, що розмір пайового внеску (вартість будівельних матеріалів) збільшилась через зменшення курсу гривні до долару США і вимагала сплати 1 535 881,20 грн. Через те, що валютного застереження на випадок повернення пайового внеску договір про сплату/внесення пайового внеску не містить, відповідач не погоджувався на збільшення вартості будівельних матеріалів і, відповідно, збільшення суми, що підлягає поверненню позивачу. Отже, грошові зобов'язання з повернення пайового внеску не виконуються відповідачем через неправильно обраний позивачем спосіб отримання внеску і неправильно обраний спосіб захисту свого майнового права. Замість подання заяви про вихід з кооперативу позивач без належних правових підстав звернулась до суду з заявою про стягнення з відповідача коштів.
У жовтні 2024 року ОК «ЖБК «Будинок з терасою на Жуковського 6Д» подав до Верховного Суду клопотання, у якому просив касаційну скаргу залишити без руху.
Клопотання мотивовано тим, що при зверненні з касаційною скаргою позивач не сплатила судовий збір з посиланням на ту обставину, що була звільнена від сплати судового збору за подання позовної заяви на підставі статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів». Оскільки передані позивачем будівельні матеріали, вимога про стягнення вартості яких наведена в позові, є пайовим внеском, який сплачений позивачем як членом кооперативу на виконання передбачених статутом кооперативу обов'язків, а не платою за отримані послуги чи товар, то є всі підстави для висновку, що позивач не є споживачем в розумінні Закону України «Про захист прав споживачів». З урахуванням тієї обставини, що за подання позовної заяви позивач сплатила судовий збір в сумі 12 405,00 грн, за подання касаційної скарги вона повинна сплатити 24 810,00 грн.
У листопаді 2024 року ОСОБА_1 надіслала до Верховного Суду відповідь на відзив і на клопотання про залишення касаційної скарги без руху, у якому просила відмовити відповідачу у задоволенні клопотання про залишення касаційної скарги без руху.
Відповідь на відзив та клопотання мотивовано тим, що правовідносини між сторонами за своєю суттю мають ознаки договору купівлі-продажу квартири, оскільки окрім фінансового зобов'язання щодо оплати вона не має інших зобов'язань, а відповідач має лише зобов'язання щодо передачі їй об'єкта нерухомості після здачі будинку в експлуатацію. Незважаючи на назву укладеного з відповідачем договору, вона не має прав та обов'язків як учасник кооперативу, не має можливості впливати на рішення та дії ЖБК. Відповідач не проводив жодних зборів членів кооперативу, на яких приймались хоч якісь рішення. Доказів на спростування вказаних обставин відповідач не надав. Тому вказані правовідносини регулюються Законом України «Про захист прав споживачів. У зв'язку з цим вказаний позов подано без сплати судового збору. Пайові внески сплачувались нею на підставі договору № 12/10-1 про внесення/сплату пайового внеску від 12 жовтня 2021 року, а отже грошові відносини між сторонами мають договірний характер. Після розірвання договору вона позбавлена можливості набути право власності на об'єкт нерухомості, а тому фактично її членство в кооперативі з моменту розірвання договору про сплату пайових внесків припинилось.
Рух справи, межі та підстави касаційного перегляду
Ухвалою Верховного Суду від 27 вересня 2024 року відкрито касаційне провадження в цій справі.
В ухвалі зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підставу, передбачену пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду та Верховного Суду України: від 19 травня 2020 року у справі № 910/9167/19, від 09 квітня 2020 року у справі № 910/4962/18, від 26 червня 2018 року у справі № 910/9072/17, від 21 грудня 2016 року у справі № 905/2187/13, від 28 квітня 2021 року у справі № 755/19205/17).
Ухвалою Верховного Суду від 04 квітня 2025 року справу призначено до судового розгляду.
Судові рішення оскаржуються в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОК «ЖБК «Будинок з терасою на Жуковського 6Д» про визнання договору удаваним та стягнення грошових коштів. В іншій частині судові рішення не оскаржуються, а тому в касаційному порядку не переглядаються.
Фактичні обставини
Суди встановили, що відповідно до пункту 1.1. статуту ОК «ЖБК «Будинок з терасою на Жуковського 6Д» ЖБК створений шляхом об'єднання на добровільних засадах фізичних осіб, на підставі протоколу № 1 установчих зборів, з метою забезпечення житлом та/або нежитловим приміщенням членів кооперативу і членів їх сімей, у тому числі шляхом будівництва багатоквартирного житлового будинку «нове будівництво багатоквартирного житлового будинку» за адресою: АДРЕСА_1 на земельній ділянці, наданій кооперативу у власність, а також для подальшої його експлуатації та управління ним.
Відповідно до пункту 4.1. статуту метою діяльності кооперативу є задоволення економічних, соціальних, житлових потреб членів кооперативу (та членів їх сімей), які добровільно об'єднались на основі поєднання їх пайових внесків для участі в організації будівництва житлового будинку та подальшої його експлуатації.
Відповідно до пункту 7.8 статуту членство в кооперативі припиняється у випадку: добровільного виходу з кооперативу відповідно до поданої заяви; виключення з кооперативу за рішенням загальних зборів членів кооперативу; відчуження паю іншому членові кооперативу або третій особі; смерті члена кооперативу, оголошення його померлим у встановленому законом порядку; звернення стягнення на пай; ліквідації кооперативу, у тому числі у зв'язку із його банкрутством.
Припинення членства в кооперативі не звільняє члена кооперативу від обов'язків (в тому числі обов'язків щодо внесення передбачених цим статутом внесків, за винятком пайового внеску), що виникли до моменту припинення їх членства в кооперативі.
Заява про бажання вийти з кооперативу подається членом кооперативу на ім'я голови кооперативу, який зобов'язаний передати її на розгляд найближчих загальних зборів членів кооперативу. Кожен член кооперативу має право на отримання вартості пайового внеску протягом 2-ох років після закінчення фінансового року, протягом якого виникли підстави для припинення членства в Кооперативі.
Відповідно до підпункту 2 абзацу 1 пункту 7.9 статуту член кооперативу може бути виключений з кооперативу на підставі рішення загальних зборів за умови систематичного порушення порядку внесення пайового та інших внесків. Під систематичним порушенням порядку внесення пайового та інших внесків визнається порушення їх строків внесення або їх недоплата більше трьох разів, та більше, ніж 10 календарних днів щоразу, навіть якщо кожне прострочення або розмір кожної недоплати незначні.
Абзацом 2 пункту 7.9 статуту передбачено, що член кооперативу, що вибув, може отримати вартість пайового внеску протягом 2-ох років після закінчення фінансового року, протягом якого виникли підстави для припинення членства в Кооперативі.
У абзаці 6 пункту 7.9 статуту зазначено, що моментом виключення, виходу з членів кооперативу є дата прийняття відповідного рішення загальними зборами членів кооперативу на підставі наданих документів, або рішення загальних зборів членів Кооперативу. Таке засідання повинно бути проведене не пізніше 2-х місяців з дня настання події, що стала підставою для виключення або виходу члена кооперативу.
11 жовтня 2021 року ОСОБА_1 звернулась до відповідача з заявою про вступ до ЖБК, у якій просила прийняти її в асоційовані члени кооперативу та висловила побажання після введення в експлуатацію будинку на АДРЕСА_1 отримати у зазначеному будинку у власність квартиру загальною площею 80,0 кв.м, яка розташована на 4 поверсі.
Рішенням голови кооперативу № 11/10-1 від 11 жовтня 2021 року ОСОБА_1 була прийнята в асоційовані члени ЖБК. Рішенням загальних зборів членів ЖБК, оформлених протоколом № 11 від 28 жовтня 2021 року, затверджено рішення голови кооперативу про прийняття позивача в асоційовані члени ЖБК.
12 жовтня 2021 року між ОСОБА_1 та ОК «ЖБК «Будинок з терасою на Жуковського 6Д» був укладений договір № 12/10-1 про внесення/сплату пайового внеску, за умовами якого: ЖБК зобов'язалось побудувати багатоквартирний житловий будинок за вказаною адресою, здати його в експлуатацію, передати учаснику обумовлене договором приміщення, розміщене в об'єкті будівництва, а учасник зобов'язався передати до ЖБК пайовий внесок у розмірах та в порядку, встановлених договором та додатками до нього; після прийняття об'єкту будівництва в експлуатацію, проведення технічної інвентаризації та передачі (сплати) пайового внеску у розмірі 100 % учасник набуває право отримати об'єкт нерухомості у власність.
Пунктом 2.2. вказаного договору встановлено, що розмір (сума) пайового внеску за вказаним договором становить 2 530 560,00 грн та визначається як добуток базової ставки пайового внеску у розмірі 31 632,00 грн за один кв. м об'єкту нерухомості, що еквівалентно 1 200,00 дол. в США за курсом на день укладання договору та загальної площі об'єкту.
Пунктом 2.3. договору визначено вісім календарних дат, до яких учасник повинен внести пайовий внесок відповідними платежами.
Згідно з пунктом 2.4. договору сума пайового внеску (його частини), що підлягає сплаті в гривнях, визначається за курсом гривні до долару США, встановленому НБУ на день здійснення платежу.
Відповідно до пункту 3.1.4. договору до моменту прийняття об'єкту будівництва в експлуатацію, за умови отримання письмової згоди від ЖБК, учасник має право відмовитись від об'єкту нерухомості, шляхом розірвання цього договору або змінити об'єкт нерухомості на інший з переліку об'єктів нерухомості що є у пропозиції ЖБК.
Пунктом 5.2.1. договору передбачено, що ЖБК має право в односторонньому порядку відмовитися від договору у повному обсязі, якщо учасник більше ніж на 30 календарних днів поспіль затримав виконання будь-якого грошового зобов'язання за договором.
За умовами пункту 5.4. договору, у випадку розірвання договору у зв'язку із відмовою ЖБК від договору учаснику повертається пай в безготівковій формі. Строк повернення паю в такому випадку - 30 календарних днів з моменту укладення з третьою особою договору про внесення/сплату пайового внеску, предметом якого є набуття у власність об'єкту нерухомості, та внесенням (сплатою) такою особою паю в сумі, внесеній учасником.
У додатковій угоді № 1 до договору про внесення/сплату пайового внеску від 12 жовтня 2021 року сторони домовились, що сплата пайового внеску буде здійснюватися шляхом передачі будівельних матеріалів.
На виконання зазначеної домовленості ОСОБА_1 передала, а ОК «ЖБК «Будинок з терасою на Жуковського 6Д» прийняв будівельні матеріали на загальну суму 1 112 170,06 грн, а саме:
15 жовтня 2021 року ? за актом №15-10/1 на суму 535 675,17 грн;
12 листопада 2021 року ? за актом № 12/11-1 на суму 281 903,76 грн;
10 грудня 2021 року? за актом № 10-12/1 на суму 294 591,13 грн.
Зазначені будівельні матеріали були використані відповідачем у будівництві об'єкту будівництва.
У зв'язку з тим, що інших внесків з метою виконання договору позивач не здійснювала, відповідач шляхом надіслання текстового повідомлення на телефон попередив її щодо необхідності дотримання взятих на себе зобов'язань станом на 29 серпня 2022 року, а в подальшому надіслав претензію, у якій повідомив про те, що договір може бути розірваний ЖБК в односторонньому порядку через невиконання ОСОБА_1 взятих на себе зобов'язань.
У відповідь ОСОБА_1 звернулася до відповідача з пропозицією обміняти свій борг зі сплати пайового внеску за вказаним договором на іншу квартиру в цьому ж будинку меншого розміру, що вже викуплена та оформлена на її чоловіка, але відповідач на це не погодився.
27 вересня 2022 року ОСОБА_1 звернулася до ОК «ЖБК «Будинок з терасою на Жуковського 6Д» із заявою про розірвання договору через неможливість здійснювати подальші платежі по пайовому внеску та висунула вимогу про повернення їй 42 000,00 дол. США в рахунок внесеною нею частки пайового внеску.
На це відповідач листом від 06 жовтня 2022 року відмовив у задоволенні цієї заяви та запропонував укласти угоду про реструктуризацію заборгованості.
09 листопада 2022 року відповідач направив позивачу лист із повідомленням про його відмову від договору на підставі пункту 5.2.1. договору від 12 жовтня 2021 року у зв'язку із затримкою виконання ОСОБА_1 зобов'язань зі сплати пайового внеску більше ніж на 30 днів.
ОСОБА_1 не зверталась до ОК «ЖБК «Будинок з терасою на Жуковського 6Д» з заявою про вихід з кооперативу.
ОК «ЖБК «Будинок з терасою на Жуковського 6Д» відповідного рішення про виключення ОСОБА_1 з кооперативу не надало.
Відповідно до довідки ТОВ «Будівельна компанія гарант проект» від 30 січня 2023 року будівництво будинку на АДРЕСА_1 триває, виконано понад 95 % будівельних робіт, виконуються оздоблювальні роботи.
Позиція Верховного Суду
Щодо визнання договору удаваним
Згідно з частою п'ятою статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин учинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили (стаття 235 ЦК України).
Касаційний суд зауважує, що удаваність правочину має існувати в момент його вчинення. Правочин чи договір з'являються як юридичний факт в момент їх вчинення. Удаваність може «вражати» правочин чи договір, і вона стосується саме моменту його вчинення, а не виконання чи внесення змін до правочину. Саме на момент вчинення правочин чи договір перевіряються на те чи він відповідає, зокрема, вимогам щодо його дійсності.
У постанові Верховного Суду України від 07 вересня 2016 року у справі
№ 6-1026цс16 зроблено висновок, що за удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено для приховання іншого правочину, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторони вчинили саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемним або про визнання його недійсним. Відповідно до вимог статті 60 ЦПК України позивач, заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, має довести: 1) факт укладення правочину, що, на його думку, є удаваним; 2) спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж тих, що передбачені насправді вчиненим правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж намір приховати насправді вчинений правочин; 3) настання між сторонами інших прав та обов'язків, ніж тих, що передбачені удаваним правочином.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Удаваним є правочин, що вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, а не сторони правочину. Тобто сторони з учиненням удаваного правочину навмисно виражають не ту внутрішню волю, що насправді має місце. Відтак, сторони вчиняють два правочини: один удаваний, що покликаний «маскувати» волю осіб; другий - прихований, від якого вони очікують правових наслідків, а не «приховують» сторону правочину (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2022 року в справі № 346/2238/15-ц (провадження
№ 61-14680сво20)).
Єдиним правовим наслідком кваліфікації правочину як удаваного є застосування до правовідносин, які виникли на його підставі, норм, що регулюють цей правочин (див., зокрема постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 серпня 2022 року в справі № 607/5148/20, від 22 лютого 2023 року в справі № 755/912/21).
У частині третій статті 12, частинах першій, п'ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У справі, що переглядається:
обґрунтовуючи удаваність оспорюваного договору про внесення/сплату пайового внеску, позивач посилається на те, що насправді приховано укладення договору купівлі-продажу, оскільки вона не має ніяких прав та обов'язків як учасник кооперативу, не має прав та можливостей впливати на рішення та дії ЖБК. Учасник має лише один обов'язок ? сплатити вартість об'єкта нерухомості та лише одне зобов'язання ? прийняти цей об'єкт нерухомості після завершення будівництва, а у ЖБК є лише обов'язок передати об'єкт учаснику після завершення будівництва. На підтвердження своїх доводів щодо справжньої природи оспорюваного договору, позивач надала суду роздруківки з інтернет-сайту ЖК «Жовтневий» з контактним номером телефону відповідача, дозволом на будівництво, на якому міститься реклама будинку, що є предметом будівництва за договором між сторонами з його фотозображенням та з пропозицією невизначеному колу осіб придбати у ньому квартири із зазначенням, що 62 % квартир вже продано;
суди встановили, що позивач не довела, що сторони договору мали на меті досягнення наслідків та встановлення між ними прав і обов'язків, характерних саме для договору купівлі-продажу. При цьому касаційний суд враховує, що удаваність правочину має існувати в момент його вчинення. Правочин чи договір з'являються як юридичний факт в момент їх вчинення. Удаваність може «вражати» правочин чи договір, і вона стосується саме моменту його вчинення, а не виконання чи внесення змін до правочину.
Встановивши, що відсутні підстави для кваліфікації договору про внесення/сплату пайового внеску як удаваного, суди зробили правильний по суті висновок про відмову в задоволенні позовної вимоги про визнання оспорюваного договору удаваним.
Щодо стягнення грошових коштів
Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.
Згідно з частиною першою статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
У пунктах 3, 4 частини першої статті 20 ГПК України передбачено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів; справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах;
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ(див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 січня 2021 року у справі № 127/21764/17, від 23 березня 2021 року у справі 367/4695/20).
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 12 червня 2023 року по справі № 676/7428/19 (провадження
№ 61-361сво22) зазначено, що «тлумачення частини третьої статті 400, частини другої статті 414 ЦПК України свідчить, що: суд касаційної інстанції перевіряє дотримання загальними судами правил юрисдикції незалежно від наявності відповідних доводів у касаційній скарзі; при встановленні порушення правил юрисдикції загальних судів, суд касаційної інстанції закриває провадження у справі повністю або у відповідній частині позовних вимог. У разі встановлення судом, що позовні вимоги за своїм суб'єктним складом повинні розглядатися в господарському судочинстві, суд закриває провадження у справі (повністю або частково), незалежно від доводів касаційної скарги».
Відповідно до статті 384 ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин)будинок, споруджений або придбаний житлово-будівельним (житловим) кооперативом, є його власністю. Член житлово-будівельного (житлового) кооперативу має право володіння і користування, а за згодою кооперативу - і розпоряджання квартирою, яку він займає в будинку кооперативу, якщо він не викупив її. У разі викупу квартири член житлово-будівельного (житлового) кооперативу стає її власником.
Особливості ведення господарської діяльності кооперативами визначені Законами України «Про кооперацію».
За змістом положень статей 2, 6 Закону України «Про кооперацію» (тут і далі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) кооператив - юридична особа, утворена фізичними та/або юридичними особами, які добровільно об'єдналися на основі членства для ведення спільної господарської та іншої діяльності з метою задоволення своїх економічних, соціальних та інших потреб на засадах самоврядування. Відповідно до завдань та характеру діяльності кооперативи поділяються на такі типи: виробничі, обслуговуючі та споживчі. Обслуговуючий кооператив - це кооператив, який утворюється шляхом об'єднання фізичних та/або юридичних осіб для надання послуг переважно членам кооперативу, а також іншим особам з метою провадження їх господарської діяльності. Обслуговуючі кооперативи надають послуги іншим особам в обсягах, що не перевищують 20 відсотків загального обороту кооперативу; пай - майновий поворотний внесок члена (асоційованого члена) кооперативу у створення та розвиток кооперативу, який здійснюється шляхом передачі кооперативу майна, в тому числі грошей, майнових прав, а також земельної ділянки.
Пай - майновий поворотний внесок члена (асоційованого члена) кооперативу у створення та розвиток кооперативу, який здійснюється шляхом передачі кооперативу майна, в тому числі грошей, майнових прав, а також земельної ділянки (стаття 2 Закону України «Про кооперацію»).
У частині першій статті 8 цього Закону передбачено, що статут кооперативу є правовим документом, що регулює його діяльність.
На підставі статті 19 Закону України «Про кооперацію» для досягнення мети своєї діяльності кооператив набуває та використовує майно, фінансові та інші ресурси. Джерелами формування майна кооперативу є: вступні, членські та цільові внески його членів, паї та додаткові паї; майно, добровільно передане кооперативу його членами; кошти, що надходять від провадження господарської діяльності; кошти, що надходять від створених кооперативом підприємств, установ, організацій; грошові та майнові пожертвування, благодійні внески, гранти, безоплатна технічна допомога юридичних і фізичних осіб, у тому числі іноземних інші надходження, не заборонені законодавством. Кооператив є власником будівель, споруд, грошових та майнових внесків його членів, виготовленої продукції, доходів, одержаних від її реалізації та провадження іншої передбаченої статутом діяльності, а також іншого майна, придбаного на підставах, не заборонених законом. Володіння, користування та розпорядження майном кооперативу здійснюють органи управління кооперативу відповідно до їх компетенції, визначеної статутом кооперативу.
У статті 14 Закону України «Про кооперацію» передбачено, що укооперативі допускається асоційоване членство для осіб, які визнають його статут та внесли пай. Асоційований член кооперативу - фізична чи юридична особа, яка внесла пайовий внесок і користується правом дорадчого голосу в кооперативі. При ліквідації кооперативу асоційований член кооперативу має переважне порівняно з членами кооперативу право на одержання паю. Порядок вступу до кооперативу та участь асоційованого члена в його господарській та іншій діяльності, права та обов'язки такого члена, розміри паїв та виплат на паї визначаються статутом кооперативу.
У разі виходу або виключення з кооперативу фізична чи юридична особа має право на одержання своєї загальної частки натурою, грішми або (за бажанням) цінними паперами відповідно до їх вартості на момент виходу, а земельної ділянки - у натурі. Строк та інші умови одержання членом кооперативу своєї загальної частки встановлюються статутом кооперативу, при цьому строк одержання зазначеної частки не може перевищувати двох років, а відлік його розпочинається з 1 січня року, що настає з моменту виходу або виключення з кооперативу (частина третя статті 21 Закону України «Про кооперацію»).
Отже, обслуговуючий кооператив незалежно від напряму його діяльності є господарською організацією - юридичною особою, яка здійснює некомерційну господарську діяльність із часу державної реєстрації на підставі закону та свого статуту. Відповідно, члени обслуговуючого кооперативу незалежно від напряму його діяльності є носіями корпоративних прав, а відносини між його членами та кооперативом, які пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, є корпоративними. Ця правова позиція неодноразово висловлена та підтримана Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах: від 24 квітня 2019 року у справі № 509/577/18 (провадження № 14-170цс19), від 01 жовтня 2019 року у справі № 910/7554/18 (провадження № 12-8гс19), від 29 травня 2019 року у справі № 592/2083/15-ц (провадження № 14-165цс19), від 17 грудня 2019 року у справі № 904/4887/18 (провадження № 12-92гс19).
Велика Палата Верховного Суду вже неодноразово зазначала, що спори, пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності юридичної особи, є корпоративними в розумінні пункту 3 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України незалежно від того, чи є позивач та інші учасники справи акціонерами (учасниками) юридичної особи, і мають розглядатися за правилами Господарського процесуального кодексу України (див., зокрема постанови від 10 вересня 2019 року у справі № 921/36/18 (провадження № 12-293гс18), від 18 березня 2020 року у справі № 466/6221/16-а (провадження № 11-801апп19), від 15 квітня 2020 року у справі № 804/14471/15 (провадження № 11-1106апп19), від 03 листопада 2020 року у справі № 922/88/20 (провадження № 12-59гс20), від 06 квітня 2021 року у справі № 910/10011/19 (провадження № 12-84гс20)).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 06 листопада 2024 року у cправі № 916/337/24 зроблено висновок, що:
«Законом України "Про кооперацію" та статутом встановлені особливості правового статусу асоційованих членів кооперативу, наділення їх як майновими правами (участь у формуванні майнових фондів кооперативу шляхом внесення внесків, переважне право на одержання паю при ліквідації кооперативу), так й іншими правами, зокрема, на участь таких асоційованих членів у господарській та іншій діяльності кооперативу. При цьому специфіка управлінських прав асоційованих членів кооперативу полягає в тому, що вони мають право брати участь у діяльності загальних зборів кооперативу з правом дорадчого голосу. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.04.2019 у справі №509/577/18 дійшла висновку, що члени обслуговуючого кооперативу незалежно від напряму його діяльності, є носіями корпоративних прав, а відносини між його членами та кооперативом, які пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, є корпоративними. Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29.05.2019 у справі
№ 592/2083/15-ц дійшла висновку, що спір за позовом про стягнення з члена споживчого товариства несплачених додаткових пайових внесків, передбачених статутом, виник з корпоративних відносин, а тому його варто розглядати за правилами господарського судочинства.
Отже, з огляду на предмет спору асоційованих членів обслуговуючого кооперативу необхідно вважати носіями корпоративних прав, а відносини між кооперативом та його асоційованими членами, пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, - корпоративними. Враховуючи вищевикладене, з огляду на те, що спір у даній справі виник між кооперативом та його асоційованим членом щодо стягнення членських внесків, які справляються для забезпечення поточної діяльності кооперативу, колегія суддів доходить висновку, що у силу положень пункту 3 частини першої статті 20 ГПК України ця справа підлягає розгляду в порядку господарського судочинства. Подібних за змістом висновків Верховний Суд дійшов у постановах від 11.09.2024 у справах № 916/5232/23 та №916/5527/23, від 19.09.2024 у справі № 916/2670/23, в яких розглядалися аналогічні позови ОК "Золоті ключі-1" до асоційованих членів кооперативу про стягнення заборгованості зі сплати членських внесків, а також пені, інфляційних втрат, 3% річних та штрафу.
Щодо посилань судів попередніх інстанцій на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, що викладені у постанові від 10.04.2024 у справі №750/319/18, колегія судів відзначає таке. У наведеній справі спір виник між обслуговуючим кооперативом та асоційованим членом щодо несвоєчасного виконання зобов'язань за договорами будівництва нерухомості (первісний позов) та у зв'язку про відшкодування майнової та моральної шкоди (зустрічний позов). Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.04.2024 у справі №750/319/18 вказала, що суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили з того, що між сторонами виникли цивільні правовідносини щодо відповідальності за несвоєчасне виконання зобов'язань за договорами будівництва нерухомості за кошти замовника та погодилася з тим, що суди правильно визначили цивільно-правову природу правовідносин між сторонами, і що предметом спору була відповідальність особи за несвоєчасне внесення інвестиційних коштів на будівництво квартир, які передані їй у власність, та відшкодування майнової і моральної шкоди. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що правовідносини між сторонами (кооперативом та асоційованим членом цього кооперативу) мають інвестиційну природу, оскільки насправді виникли за несвоєчасне виконання зобов'язань за договорами будівництва нерухомості за кошти замовника, тому справа підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Водночас у справі, що переглядається, спір виник не у зв'язку із здійсненням відповідачем інвестиційної діяльності (фінансування будівництва), а стосується стягнення передбачених статутом членських внесків з асоційованого члена кооперативу на користь кооперативу. При цьому Велика Палата Верховного у справі №750/319/18 не вказувала про те, що між асоційованим членом та кооперативом або його іншими членам зовсім не виникають корпоративні відносини, а лише вказала, що вони не виникають у повному обсязі. Відтак висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2024 у справі №750/319/18, не є подібними до спірних правовідносин».
У справі, що переглядається, суди встановили, що відповідно до статуту ОК «ЖБК «Будинок з терасою на Жуковського 6Д» кооператив створений шляхом об'єднання на добровільних засадах фізичних осіб з метою забезпечення житлом та/або нежитловим приміщенням членів кооперативу і членів їх сімей, будівництва багатоквартирного житлового будинку, а також для подальшої його експлуатації та управління ним; у статуті кооперативу передбачено обов'язки членів кооперативу щодо внесення передбачених статутом пайового та інших внесків, підстави припинення членства в кооперативі та порядок отримання вартості пайового внеску у зв?язку з припиненням членства в кооперативі; рішенням голови кооперативу № 11/10-1 від 11 жовтня 2021 року, затвердженого рішенням загальних зборів членів кооперативу 28 жовтня 2021 року, ОСОБА_1 прийнята в асоційовані члени кооперативу; на виконання договору про внесення/сплату пайового внеску від 12 жовтня 2021 року та статуту кооперативу ОСОБА_1 передала, а ОК «ЖБК «Будинок з терасою на Жуковського 6Д» прийняв будівельні матеріали на загальну суму 1 112 170,06 грн, які використані відповідачем у будівництві об'єкту будівництва. Позивач просила повернути їй внесений пай у зв?язку з розірванням договору, вважала, що зобов'язання відповідача повернути сплачені нею пайові внески пов'язане саме з моментом виникнення підстав для її виходу з кооперативу, а не прийняттям кооперативом рішення про її виключення із членів кооперативу. Відмовляючи у задоволенні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача сплаченого нею пайового внеску суди виходили з того, що підставою для повернення учаснику внесеного паю відповідно положень статті 21 Закону України «Про кооперацію» та пункту 7.8. статуту відповідача є вихід або виключення учасника з кооперативу. Доказів звернення позивача до відповідача з заявою про вихід з кооперативу, прийняття рішення про виключення її з кооперативу суду не надано, тому позивач й до цього часу залишається членом цього кооперативу.
Отже, у цій справі спірні відносини між сторонами пов'язані з майновою участю асоційованого члена кооперативу у діяльності кооперативу, які врегульовані також статутом кооперативу, тому такі відносини засновані на членстві позивача у житлово-будівельному кооперативі. Ці відносини стосуються діяльності ОК «ЖБК «Будинок з терасою на Жуковського 6Д» та є корпоративними.
Згідно із частиною другою статті 414 ЦПК України порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.
Тому судам слід було закрити провадження у справі в зазначеній частині, оскільки такий спір не підлягає розгляду в порядку цивільного, а має розглядатися в порядку господарського судочинства.
Оскільки встановлено підстави для закриття провадження у справі, то суд касаційної інстанції інші підстави відкриття касаційного провадження та доводи касаційної скарги не аналізує.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Однією з підстав закриття провадження у справі є те, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України).
Судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу. У разі закриття судом касаційної інстанції провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 цього Кодексу суд за заявою позивача постановляє в порядку письмового провадження ухвалу про передачу справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд такої справи, крім випадків закриття провадження щодо кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства, чи передачі справи частково на новий розгляд або для продовження розгляду. У разі наявності підстав для підсудності справи за вибором позивача у його заяві має бути зазначено лише один суд, до підсудності якого відноситься вирішення спору (частини перша, друга та четверта статті 414 ЦПК України).
Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, а також необхідності врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 06 листопада 2024 року у cправі № 916/337/24, дають підстави для висновку, що судові рішення в оскарженій частині частково ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв'язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, судові рішення в частині відмови у задоволенні вимоги про стягнення грошових коштів скасувати, а провадження у справі в цій частині закрити, в іншій оскарженій частині - залишити без змін.
Верховний Суд відповідно до частини першої статті 256 ЦПК України роз'яснює позивачеві його право протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови звернутися до Верховного Суду із заявою про направлення справи в частині позовних вимог про стягнення грошових коштів до відповідного суду господарської юрисдикції.
Щодо клопотання відповідача про залишення касаційної скарги без руху
Клопотання про залишення касаційної скарги без руху відповідач мотивував тим, що позивач не є споживачем у розумінні Закону України «Про захист прав споживачів», а тому ОСОБА_1 за подання касаційної скарги слід сплатити судовий збір у розмірі 24 810,00 грн.
При зверненні з касаційною скаргою, а також заперечуючи проти задоволення вказаного клопотання, ОСОБА_3 вважала, що спірні правовідносини регулюються Законом України «Про захист прав споживачів».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 26 січня 2022 року по справі № 922/1876/21 зазначено, що «суд апеляційної інстанції помилково, всупереч наведеним нормам не залишив апеляційну скаргу ТОВ "ВС Строймастер" без руху ні на стадії вирішення питання про прийняття апеляційної скарги, ні після відкриття апеляційного провадження, а вирішив питання про доплату судового збору ТОВ «ВС Строймастер» за результатом розгляду апеляційної скарги. Разом із тим, зазначене процесуальне порушення не призвело до ухвалення незаконного судового рішення апеляційним судом. В той же час ГПК України покладає на суд апеляційної інстанції обов'язок за результатами розгляду апеляційної скарги здійснити розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції».
Верховний Суд звертає увагу, що з урахування предмету позовних вимог та змісту касаційної скарги, питання щодо характеру спірних правовідносин між сторонами касаційному суду належало вирішити за результатом перегляду справи. Тому у суду касаційної інстанції на стадії вирішення питання про відкриття касаційного провадження не було підстав для неприйняття аргументів позивача щодо наявності відповідних підстав звільнення її від сплати судового збору, як і вирішувати його після відкриття касаційного провадження - за клопотанням відповідача, що буде вирішено за наслідком перегляду справи тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.
Тому немає підстав для задоволення вказаного клопотання.
Щодо розподілу судових витрат
Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України резолютивна частина постанови суду касаційної інстанції складається, в тому числі, і з нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Колегія суддів враховує, що Закон України «Про захист прав споживачів» не застосовується до внутрішніх відносин кооперативу та його члена, у тому числі в частині формування пайового фонду кооперативу на виконання його обов'язків, передбачених статутом кооперативу, а пайові внески члена кооперативу не є платою за отримані послуги чи товар. Разом з тим, укладений сторонами цієї справи договір передбачав також умови викупу об'єкта будівництва (майбутньої квартири) асоційованим членом ЖБК в будинку кооперативу та набуття права власності на неї, тому за встановлених обставин цієї справи колегія не вбачає підстав для стягнення судового збору з позивача за наслідком перегляду справи в частині визнання оспорюваного правочину удаваним.
Оскільки суд першої інстанції питання про судові витрати позивача вирішив пропорційно задоволеним вимогам немайнового характеру, які в касаційному порядку не оскаржуються, касаційний суд питання про судові витрати в цій частині не переглядає.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 травня 2024 року у справі № 760/30077/19 (провадження № 14-31цс23) зробила висновок, що «при закритті провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України у випадку, коли сторона не звернулася із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією в межах строку, встановленого цим Кодексом, за її заявою слід здійснити розподіл судових витрат, повернути судовий збір з державного бюджету. У разі закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України (за наявності заяви позивача про направлення справи для продовження розгляду за встановленою юрисдикцією) розгляд такої справи не закінчується, а продовжується компетентним судом, за результатом якого і буде здійснено розподіл судових витрат, повернення судового збору з державного бюджету. Отже, подання позивачем заяви (у разі закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України) про направлення справи за встановленою юрисдикцією унеможливлює повернення судового збору на підставі статті 7 Закону України «Про судовий збір». Оскільки Верховний Суд у цій справі не прийняв рішення по суті її розгляду, а закрив провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України і направив справу для продовження її розгляду, то в такому випадку повернення судового збору здійснюється судом, який ухвалює кінцеве рішення по суті».
Тому касаційний суд при прийнятті цієї постанови питання про судові витрати в частині вимоги про стягнення грошових коштів не вирішує.
Керуючись статтями 255, 256, 400, 409, 410, 412, 414, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
У задоволенні клопотання Обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельного кооперативу «Будинок з терасою на Жуковського 6Д» про залишення касаційної скарги без руху відмовити.
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 10 квітня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 липня 2024 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельного кооперативу «Будинок з терасою на Жуковського 6Д» про визнання договору удаваним залишити без змін.
Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 10 квітня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 липня 2024 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельного кооперативу «Будинок з терасою на Жуковського 6Д» про стягнення грошових коштів скасувати.
Провадження у справі № 289/245/23 в зазначеній частині закрити.
Повідомити ОСОБА_1 , що розгляд цієї справи в частині позовних вимог про стягнення грошових коштів віднесений до юрисдикції господарського суду. Протягом десяти днів з дня отримання копії судового рішення заявник може звернутися до Верховного Суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.
З моменту ухвалення постанови суду касаційної рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 10 квітня 2024 року та постанова Дніпровського апеляційного суду від 17 липня 2024 року в скасованих частинах втрачають законну силу.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: Д. А. Гудима
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
П. І. Пархоменко