30 квітня 2025 року
м. Київ
справа № 754/511/23
провадження № 61-323св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьоїсудової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача Литвиненко І. В.,
суддів: Грушицького А. І., Карпенко С. О., Петрова Є. В., Пророка В. В.,
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство Акціонерний банк «Укргазбанк»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу
Публічного акціонерного товариства Акціонерного банку «Укргазбанк» на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 17 серпня 2023 року під головуванням судді Лісовської О. В. та постанову Київського апеляційного суду від 21 листопада
2023 року у складі колегії суддів: Приходька К. П., Писаної Т. О., Журби С. О. у справі за позовом Публічного акціонерного товариства Акціонерного банку «Укргазбанк» до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів,
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2023 року Публічне акціонерне товариство Акціонерний банк «Укргазбанк» (далі - ПАТ АБ «Укргазбанк») звернулося до суду з позовом в якому просило стягнути з відповідача 3 % річних від простроченої суми за період часу з 12 березня 2017 року до 23 лютого 2022 року у розмірі 22 780,99 доларів США.
Позов обґрунтований тим, що на виконання умов кредитного договору від 21 серпня 2008 року № 50-Ф/08-38 ВАТ АБ «Укргазбанк» надав ОСОБА_1 кредит у розмірі
132 000 доларів США, а відповідач зобов'язалась щомісячно до 20 серпня 2038 року повертати кредит частинами та сплачувати проценти за користування ним в розмірі 13,8 % річних.
У зв'язку з тим, що ОСОБА_1 не виконувала належним чином вказані грошові зобов'язання, Деснянський районний суд м. Києва рішенням від 05 липня
2011 року стягнув з неї заборгованість за кредитом на користь позивача у сумі
153 216,56 доларів США, що за курсом НБУ станом на 05 липня 2011 року становить 1 221 365,80 грн, заборгованість з пені у розмірі 64 133,49 грн, штраф за невиконання умов договору іпотеки щодо обов'язку страхування предмета іпотеки у розмірі
38 100 грн, витрати зі сплати судового збору у розмірі 1 700 грн та витрати за інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 120 грн.
Незважаючи на ухвалення судового рішення, ОСОБА_1 продовжує ухилятись від повернення боргу.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Деснянський районний суд м. Києва рішенням від 17 серпня 2023 року у задоволенні позову відмовив.
Київський апеляційний суд постановою від 21 листопада 2023 року апеляційну скаргу ПАТ АБ «Укргазбанк» залишив без задоволення, а рішення Деснянського районного суду м. Києва від 17 серпня 2023 року без змін.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, місцевий суд, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з відсутності обов'язку відповідача перед позивачем у грошовому зобов'язанні за договором позики від 20 червня 2008 року у зв'язку зі спливом часового проміжку, наданого законом для пред'явлення виконавчого листа до виконання.
Суди вважали, що очевидним є відсутність правової підстави для стягнення з відповідача на користь позивача можливого похідного зобов'язання, передбаченого статтею 625 ЦК України.
Кредитор, для охорони інтересів боржника, може пред'явити позов про стягнення
3 % річних та інфляційних втрат, які нараховані на задавнену вимогу, тільки разом з пред'явленням позову про стягнення задавненої вимоги.
Фактичні обставини цієї справи, за яких ухвалою Деснянського районного суду
м. Києва від 28 червня 2022 року, яка набрала законної сили, позивачу
ПАТ АБ «Укргазбанк» як стягувачу відмовлено у видачі дубліката виконавчого листа та у поновленні строку для пред'явлення його до виконання, свідчать, що основна вимога позивача, яка виникла на підставі рішення суду, не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, а тому між сторонами виникло натуральне зобов'язання, до якого не можуть бути застосовані положення статті 625 ЦК України.
Факт неперебування виконавчого листа за основним борговим зобов'язанням на примусовому виконанні в органах виконавчої служби у сукупності з відмовою судом у задоволенні заяви позивача про видачу дубліката виконавчого листа та поновлення строку для пред'явлення його до виконання, унеможливлює застосування до спірних правовідносин положень частини другої статті 625 ЦК України, оскільки вказана норма підлягає застосуванню лише за грошовим зобов'язанням, яке підлягає виконанню.
У зв'язку із цим вимоги про стягнення з відповідача 3 % річних та інфляційних втрат не ґрунтуються на вимогах закону, а відтак є безпідставними.
Апеляційний суд зауважив, що суд першої інстанції також обґрунтовано врахував, що сплив строків пред'явлення виконавчого листа до виконання є законним правом боржника уникнути притягнення до цивільно-правової відповідальності після закінчення певного періоду після видачі судом виконавчого документа.
Ці строки забезпечують юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав боржників.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
У січні 2024 року представник ПАТ АБ «Укргазбанк» Семенченко Р. О. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 17 серпня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду
від 21 листопада 2024 року, в якій просить скасувати оскаржені судові рішення, а у справі ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
Представник заявника посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду
від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18, від 13 лютого 2019 року у справі
№ 759/4755/19, від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Вимоги касаційної скарги мотивовані тим, що Верховний Суд у постанові
від 06 березня 2019 року у справі № 757/44680/15-ц здійснив тлумачення частини першої статті 509, частини першої статті 267, статті 626 ЦК України та дійшов висновку про те, що: 1) натуральним є зобов'язання, вимога в якому не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, але добровільне виконання якої не є безпідставно набутим майном; 2) конструкція статті 625 ЦК України щодо нарахування 3 % річних та інфляційних втрат розрахована на її застосування до такого грошового зобов'язання, вимога в якому може бути захищена в судовому (примусовому) порядку; 3) кредитор в натуральному зобов'язанні не має права на нарахування 3 % річних та інфляційних втрат, оскільки вимога в такому зобов'язанні не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку.
Разом з тим, в цій справі основна вимога кредитора вже захищена судом у рішенні Деснянського районного суду м. Києва від 05 липня 2011 року у справі
№ 2-144/2011, за яким з відповідача стягнуто суму заборгованості, а отже зобов'язання не можна вважати натуральним.
При цьому та обставина, що виконавчий лист не перебуває на виконанні не має правового значення, оскільки чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов'язання та підстав виникнення відповідного боргу. Зазначена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18.
Можливість нарахування боржникові кредитором наслідків прострочення виконання грошового зобов'язання, передбачених статтею 625 ЦК України, після реалізації права на дострокове стягнення усієї суми кредиту, встановлена також постановою Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі
№ 127/15672/16-ц.
Вважає, що в цій справі зобов'язання не трансформувалось у натуральне, а тому відсутність виконавчого провадження не є підставою для відмови у задоволенні позову.
Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи не подано
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 19 лютого 2024 року відкрив провадження у цій справі та витребував її матеріали із Деснянського районного суду м. Києва.
Справа № 754/511/23 надійшла до Верховного Суду 27 лютого 2024 року.
Верховний Суд ухвалою від 31 березня 2025 року призначив справу до розгляду колегією у складі п'яти суддів.
Фактичні обставини справи, з'ясовані судами
21 серпня 2008 року ВАТ АБ «Укргазбанк» (правонаступником якого є ПАТ АБ «Укргазбанк» та ОСОБА_1 уклали кредитний договір № 50-Ф/08-38, за умовами якого позивач надав відповідачу кредит у розмірі 132 000 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 13,8 % річних з кінцевим терміном повернення 20 серпня 2038 року.
Деснянський районний суд м. Києва рішенням від 05 липня 2011 року у справі
№ 2-144/2011 стягнув з ОСОБА_1 на користь позивача заборгованість за кредитом у сумі 153 216,56 доларів США, що за курсом НБУ станом на 05 липня
2011 року становить 1 221 365,80 грн, заборгованість з пені у розмірі 64 133,49 грн, штраф за невиконання умов договору іпотеки щодо обов'язку страхування предмета іпотеки у розмірі 38 100 грн, витрати зі сплати судового збору у розмірі
1 700 грн та витрати за інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 120 грн.
10 січня 2012 року на виконання вказаного рішення був виданий виконавчий лист.
В червні 2022 року ПАТ АБ «Укргазбанк» звернулося до суду із заявою про видачу дубліката виконавчого листа № 2-144/11 та поновлення строку для пред'явлення його до виконання.
Деснянський районний суд м. Києва ухвалою від 28 червня 2022 року у справі
№ 2-144/2011 відмовив ПАТ АБ «Укргазбанк» у задоволенні заяви про видачу дубліката виконавчого листа та поновлення строку для пред'явлення його до виконання.
Позиція Верховного Суду
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду заслухав суддю-доповідача, перевірив наведені у касаційній скарзі доводи, за результатами чого робить висновок про наявність правових підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з таких мотивів.
Відповідно до статті 629 ЦК України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Згідно із статтями 525, 526 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору і одностороння відмова від зобов'язання не допускається.
Відповідно до частини першої статті 598 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до статті 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), тобто ухиляючись від сплати боргу за договорами позики відповідач порушує покладені на себе зобов'язання.
Статтею 611 ЦК України, передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Згідно з положеннями статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 ЦК України.
Відповідно до частини другої статті 615 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.
Суди встановили та з матеріалів справи відомо, що у зв'язку із невиконанням відповідачем умов кредитного договору від 21 серпня 2008 року № 50-Ф/08-38, Деснянський районний суд м. Києва рішенням від 05 липня 2011 року стягнув з ОСОБА_1 на користь позивача заборгованість за кредитом, пенею та штрафом.
Не зважаючи на ухвалення судового рішення, ОСОБА_1 борг не повернула.
28 червня 2022 року Деснянський районний суд м. Києва постановив ухвалу, якою відмовив ПАТ АБ «Укргазбанк» у видачі дубліката виконавчого листа та поновлення строку для пред'явлення його до виконання у справі № 2-144/2011.
Таким чином з фактичних обставин справи убачається, що основна вимога кредитора вже захищена судом у рішенні Деснянського районного суду м. Києва
від 05 липня 2011 рокуу справі № 2-144/2011, за яким з відповідача стягнута заборгованість.
Відповідно до статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Оскільки стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України, то вона поширює свою дію на всі зобов'язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань.
Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування відсотків річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника.
В цьому випадку розмір заборгованості вже встановлений судовим рішенням у справі № 2-144/2011, яке набрало законної сили.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 28 вересня 2021 року у справі № 759/4755/19, з висновками якого погодився Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 29 листопада 2023 року у справі
№ 753/1527/22, виклав правову позицію де вказав:
- стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України, а тому вона поширює свою дію на всі зобов'язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань;
- передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування відсотків річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника.
Тобто Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду вважає, що чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК Українисум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов'язання та підстав виникнення відповідного боргу.
Таким чином Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду вважає, що якщо кредитор вже скористався судовим захистом та рішенням суду з боржника стягнуто суму основного боргу, то таке зобов'язання вже не є натуральним, а тому кредитор має право на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України. Таке прострочення є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання, підтвердженого судовим рішенням, до моменту його повного виконання і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.
Натомість Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові
від 28 вересня 2021 року у справі № 916/735/23 виклав інший правовий висновок щодо застосування приписів частини другої статті 625 ЦК України.
У означеній справі Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду вказав, на відсутність грошового зобов'язання боржника перед кредитором, передбаченого частиною другою статті 625 ЦК України, за обставин підтвердження такого боргу відповідним судовим рішенням яке не може бути виконаним без вирішення питання щодо поновлення строку пред'явлення виконавчого документа до виконання.
Тобто Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду вважає, що у випадку, якщо судовим рішенням вже стягнуто з боржника суму боргу, проте стягувач вичерпав можливість пред'явлення виконавчого документа до виконання і такий документ на виконанні не перебуває, зобов'язання вважається натуральним, а отже стягнення з боржника сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України неможливе.
Отже, Верховний Суд у складі колегій суддів Касаційного господарського суду на відміну від Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного цивільного суду вважає про відсутність у стягувача можливості стягнення із боржника сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України у випадку наявності судового рішення про стягнення боргу за основним зобов'язанням яке набрало законної сили, за обставин коли таке рішення не може бути звернуте до виконання.
Таким чином судова практика Касаційного цивільного суду та Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду при вирішення питання стягнення сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України за обставин наявності судового рішення, яке не може бути звернене до виконання є різною.
Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля.
Відповідно до частини четвертої статті 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» єдність системи судоустрою забезпечується, зокрема, єдністю судової практики.
Єдність судової практики є фундаментальною засадою здійснення судочинства і визначається тим, що має гарантувати стабільність правопорядку, об'єктивність і прогнозованість правосуддя. Застосування ж судами різних підходів до тлумачення законодавства, навпаки, призводить до невизначеності закону, його суперечливого та довільного застосування. Єдність судової практики також є складовою вимогою принципу правової визначеності.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 Цивільного процесуального кодексу України, частина четверта статті 236 Господарського процесуального кодексу України).
Конституційний Суд України у своїх рішеннях від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005 та від 31 березня 2015 року №1-рп/2015 вказав на те, що складовими принципу верховенства права є, зокрема, правова передбачуваність та правова визначеність, які необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано.
Юридична визначеність дає можливість учасникам суспільних відносин завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх легітимних очікуваннях (legitimate expectations), зокрема у тому, що набуте ними на підставі чинного законодавства право буде реалізоване (рішення Конституційного Суду України від 05 червня
2019 року № 3-р(І)/2019).
Наявність глибоких і довгострокових розбіжностей у судовій практиці, неспроможність правової системи держави подолати їх призводить до порушення права на справедливий судовий розгляд, гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Саме на державу покладається обов'язок створити у своїй правовій системі ефективні механізми, що нададуть можливість подолати можливі розбіжності в судовій практиці (рішення Європейського суду з прав людини від 29 березня 2011 року у справі «Брезовець проти Хорватії» (Brezovec v. Croatia), заява № 13488/07).
Враховуючи викладене Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду встановив наявність неоднакової практики застосування наведених положень частини другої статті 625 ЦК України Касаційним цивільним судом та Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об'єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об'єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об'єднаної палати) іншого касаційного суду.
З огляду на вищенаведене колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає за можливе передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду цю справу, оскільки вважає за необхідне відступити від правових висновків, викладених в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 22 серпня 2024 року у справі
№ 916/735/23 де касаційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення з боржника сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, у зв'язку з тим, що можливість примусового стягнення кредитором вказаної заборгованості вичерпана.
Колегія суддів вважає, що оскільки кредитор вже скористався судовим захистом та рішенням суду з боржника стягнуто суму основного боргу, то таке зобов'язання вже не є натуральним, а кредитор має право на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України. Таке прострочення є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання, підтвердженого судовим рішенням, до моменту його повного виконання і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.
Керуючись статтями 400, 403, 404 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
Передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду справу № 754/511/23 (провадження № 61-323св24).
Ухвала суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач І. В. Литвиненко
Судді А. І. Грушицький
С. О. Карпенко
Є. В. Петров
В. В. Пророк