Справа № 201/4831/25
Провадження № 2/201/2900/2025
19 травня 2025 року Соборний районний суд
міста Дніпра
у складі: головуючого судді - Федоріщева С.С.,
при секретарі - Максимовій О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Управління-служба у справах дітей Адміністрації Соборного району Дніпровської міської ради про розірвання шлюбу, -
Позивач - ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Управління-служба у справах дітей Адміністрації Соборного району Дніпровської міської ради про розірвання шлюбу.
У поданому до суду позові вказував на те, що 27 червня 2020 позивачем з відповідачкою було укладено шлюб, про що Соборним районним у місті Дніпрі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Східного міжрегіонального управління юстиції (м. Дніпро) складено відповідний актовий запис № 244. Ще до укладання шлюбу, так і після його укладання позивач з відповідачкою проживали разом за адресою: АДРЕСА_1 . ІНФОРМАЦІЯ_1 у позивача з відповідачкою в шлюбі народилась донька - ОСОБА_3 , про що було видано відповідне свідоцтво про народження. В 2023 році, для поліпшення умов проживання сім'ї та забезпечення належного рівня виховання, розвитку та лікування для майбутньої дитини, позивачем та відповідачкою спільно було вирішено придбати квартиру та переїхати на постійне проживання у місто Дніпро, оскільки в місті було більше можливості забезпечити маленьку дитину всім необхідним. Для цього позивачем спільно із відповідачем було придбано квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , куди в 2023 сім'я переїхала на постійне проживання. Протягом перших років шлюбного життя відносини між подружжям складались добре, на принципах взаємоповаги та взаєморозуміння. Однак, через деякий час після народження дитини, відповідачка заявила, що вона не в змозі більше перебувати з позивачем у шлюбі та займатись вихованням спільної дитини, а хоче чогось іншого. Фактично, шлюбні відносини між позивачем та відповідачкою припинились ще в листопаді 2024 року, коли відповідачка зненацька зібрала речі, покинула позивача разом із малолітньою дитиною та переїхала назад до міста Верхівцеве, де наразі постійно проживає. Позивач разом із донькою, ОСОБА_4 , залишились проживати в квартирі за адресою: АДРЕСА_2 . Неодноразові спроби позивача відновити нормальні сімейні стосунки протягом останніх місяців, возз'єднатися із відповідачкою та бути однією родиною, не дали жодного результату. Враховуючи, що позивач із відповідачкою не проживають однією сім'єю, не ведуть спільного господарства, не підтримують сімейних відносин як подружжя подальше спільне життя із збереженням шлюбу буде суперечити інтересам кожного з них. У зв'язку із цим, позивач звернувся до суду із даним позовом про розірвання шлюбу з відповідачем та просить суд розірвати шлюб, укладений 27 червня 2020 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 27 червня 2020 року Соборним районним у місті Дніпрі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), актовий запис № 244.
Ухвалою суду було відкрито провадження у справі, вирішено справу розглядати в порядку загального позовного провадження та призначене судове засідання.
Від позивача до суду надійшла заява, в якій він підтримав позовні вимоги та просив після розірвання шлюбу доньку залишити проживати разом ним, а також просив суд розглядати справу без його участі.
Відповідачка також подала до суду заяву про розгляд справи без її участі, в якій підтвердила викладені позивачем обставини та не заперечувала проти задоволення позовних вимог про розірвання шлюбу та проти того, щоб після розірвання шлюбу дитина залишилася проживати разом із батьком, який дійсно самостійно її виховує та утримує вже тривалий час.
Представник третьої особи Управління-служба у справах дітей Адміністрації Соборного району Дніпровської міської ради у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.
Відповідно до ч. 3 ст. 200 ЦПК України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.
Згідно з приписами ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Перевіривши надані докази, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.
Згідно із ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Аналогічні положення містяться у ст.ст.15,16 ЦК України, за якими кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених ЦПК України, відповідно до ст. 81 ЦПК України. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Докази не можуть ґрунтуватися на припущеннях.
Статтею 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно ч. 2 статті 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , дівоче прізвище якої було - ОСОБА_5 , було укладено та зареєстровано шлюб, 27 червня 2020 року, зареєстрований Соборним районним у місті Дніпрі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Східного міжрегіонального управління юстиції (м. Дніпро), про що складено відповідний актовий запис № 244, та видано відповідне свідоцтво про шлюб серія НОМЕР_1 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 у позивача з відповідачкою в шлюбі народилась донька - ОСОБА_3 , що підтверджується відповідним свідоцтвом про народження.
Як зазначає позивач та не заперечується відповідачкою, ще до укладання шлюбу, так і після його укладання позивач з відповідачем проживали разом за адресою: АДРЕСА_1 . В 2023 році, для поліпшення умов проживання сім'ї та забезпечення належного рівня виховання, розвитку та лікування для майбутньої дитини, позивачем та відповідачкою спільно придбано квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , куди в 2023 році сім'я переїхала на постійне проживання.
Протягом перших років шлюбного життя відносини між подружжям складались добре, на принципах взаємоповаги та взаєморозуміння. Однак, через деякий час після народження дитини, відповідачка заявила, що вона не в змозі більше перебувати з позивачем у шлюбі та займатись вихованням спільної дитини, а хоче чогось іншого. Фактично, шлюбні відносини між позивачем та відповідачкою припинились ще в листопаді 2024 року, коли відповідачка зненацька зібрала речі, покинула позивача разом із малолітньою дитиною та переїхала назад до міста Верхівцеве, де наразі постійно проживає. Позивач разом із донькою, ОСОБА_4 , залишились проживати в квартирі за адресою: АДРЕСА_2 . Неодноразові спроби позивача відновити нормальні сімейні стосунки протягом останніх місяців, возз'єднатися із відповідачкою та бути однією родиною, не дали жодного результату.
При цьому дитина повністю перебуває на утриманні та вихованні батька, в якому мати тривалий час не приймає участі, самоусунувшись від виховання та спілкування з донькою. Матеріальної допомоги на її утримання відповідачка не надає, весь тягар по матеріальному забезпеченні дитини, в придбанні їй речей, оплаті занять для розвитку дитини, покладено на позивача.
Зазначене підтверджується не тільки заявами сторін, але й характеристикою дитини ОСОБА_6 з басейну «Перлинка» про те, що саме батько займається вихованням дитини та організовує відвідування нею цього дитячого закладу, медичними документами щодо стану здоров'я дитини, відвідування лікаря та проходження щеплень які надав саме позивач. Зазначене свідчить про те, що позивач самостійно виховує та утримує дитину, в той час як мати проживає окремо від них - у місті Верхівцеве, що підтверджується відповідною довідкою про місце її реєстрації. Крім того, наданими доказами підтверджується, що позивач має у своїй власності окрему квартиру, та відповідно до податкової декларації, є фізичною особою-підприємцем, отримав за 2024 рік дохід, який дозволяє на достатньому рівні утримувати дитину, що проживає разом з ним.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, а також те, що з наданих суду доказів не вбачається спору між сторонами щодо необхідності розірвання укладеного між ними шлюбу та щодо місця проживання їх спільної дитини через те, що неповнолітня дитина сторін на час розгляду справи вже тривалий час проживає з батьком, який самостійно виховує та утримує її без участі матері, такі умови вже існували на час звернення до суду з позовом, задоволення позовних вимог про розірвання цього шлюбу та залишення дитини проживати разом з батьком не суперечить вимогам законодавства України та не порушує будь-яких інтересів, в тому числі інтересів дитини.
Доходячи до такого висновку, суд враховує, що одним із найголовніших та найважливіших обов'язків батьків, що випливає не тільки з усталених моральних принципів суспільства, а й чинного законодавства, є виховання та матеріальне утримання дитини. Це, зокрема, виявляється в забезпеченні неповнолітньої дитини необхідними благами, що потрібні для її життя та виховання. Діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним. Отже, батьки зобов'язані утримувати своїх неповнолітніх дітей і непрацездатних повнолітніх дітей, які потребують матеріальної допомоги, незалежно від того чи перебувають вони у шлюбі чи ні (у випадку народження дитини під час фактичних шлюбних відносин), чи визнаний шлюб недійсним, чи позбавлені вони батьківських прав, чи дитина від них відібрана тимчасово без позбавлення батьківських прав.
Так, відповідно до ст. 51 Конституції України, шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка.
Згідно із ст. 24 Сімейного кодексу України, шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
Таке положення національного законодавства України відповідає ст.16 Загальної декларації прав людини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, згідно з якою чоловіки і жінки, які досягли повноліття, мають право без будь-яких обмежень за ознакою раси, національності або релігії одружуватися і засновувати сім'ю.
Вони користуються однаковими правами щодо одруження під час шлюбу та під час його розірвання. Позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя (ст.110 СК України). Оскільки позивач наполягає на розірванні шлюбу, то відповідно відмова в розірванні шлюбу буде примушенням до шлюбу та шлюбним відносинам, що є неприпустимим.
Дружина та чоловік за змістомст.55 СК України зобов'язані спільно піклуватись про побудову сімейних відносин між собою та іншими членами сім'ї на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги. Чоловік зобов'язаний утверджувати в сім'ї повагу до матері. Дружина зобов'язана утверджувати в сім'ї повагу до батька. Дружина та чоловік відповідальні один перед одним, перед іншими членами сім'ї за свою поведінку в ній.
Відповідно до ч. 3 ст. 105 Сімейного Кодексу України, шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, беручи до уваги вимоги ст. 110 Сімейного Кодексу.
Згідно ст. 110 Сімейного кодексу України, позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя.
Відповідно до ч. 2 ст. 112 Сімейного кодексу України, суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Згідно ч. 2 ст. 114 Сімейного кодексу України, у разі розірвання шлюбу судом, шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу.
Згідно ч. 3 ст. 115 Сімейного кодексу України, документом, що засвідчує факт розірвання шлюбу судом, є рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили.
Відповідно до ч.2 п.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від за №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи питання щодо відкриття провадження у справі за заявою про розірвання шлюбу, суди мають враховувати, що воно проводиться органами РАЦС лише у випадках, передбачених статтями 106, 107 СК України. При цьому питання про розірвання шлюбу вирішується незалежно від наявності між подружжям майнового спору.
Статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачається, що кожна дитина має право на рівень життя достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку.
Обов'язок батьків щодо утримання своєї дитини, передбачений ч.2 ст.51 Конституції України є одним з головних конституційних обов'язків. Такий обов'язок послідовно визначений в сімейному законодавстві.
Відповідно до ч.2 ст.150 СК України батьки зобов'язані піклуватись про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Відповідно до положень ч.1 ч.2 ст.155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Відповідно до ч. 1 ст.157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою цієї статті.
Відповідно до ст.157 Сімейного Кодексу України, питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.
При цьому, згідно зі ст. 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.
Статтею 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27.12.1991 року, у всіх діях відносно дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними або приватними інституціями, які займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється найкращому забезпеченню інтересів дитини. Згідно із ст. 18 Конвенції, батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини.
Статтею 8 Законом України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Частиною 1 статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» встановлено, що виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Відповідно до ст.3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (ратифікована постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року №789-ХІІ і набула чинності для України 27 вересня 1991 року), в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 27 зазначеної Конвенції, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умови життя, необхідних для розвитку дитини.
Згідно з вимогами ст.141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо утримання дитини, розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Щодо залишення проживання дитини з батьком, суд з'ясував, що у даному випадку спір між сторонами з приводу місця проживання дитини після розірвання шлюбу відсутній, тому як відповідачка, не заперечуючи проти розірвання шлюбу, у своїх поясненнях підтверджує доводи позивача про те, що вона проживає окремо від нього та їх спільної дитини, утриманням та вихованням якої самостійно займається особисто позивач, а тому суд може вирішити питання про залишення проживання дитини разом з батьком, одночасно з вимогою про розірвання шлюбу, як це підтверджується судовою практикою.
Так, у Постанові від 15.01.2020 р. у справі № 200/952/18 (провадження № 61-14859св19), Верховний Суд зазначив, що за загальним правилом за відсутності спору щодо того з ким із батьків будуть проживати неповнолітні діти, суд може вирішити питання про залишення проживання дитини з матір'ю чи батьком одночасно з вимогою про розірвання шлюбу. Лише за наявності такого спору між батьками суд повинен роз'яснити сторонам порядок вирішення питання про визначення місця проживання дитини.
Статтею 141 СК України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Право на свободу вибору місця проживання кожному гарантоване ст.33 Конституції України. Згідно зі ст.3 Конвенції про права дитини, що ратифікована Постановою ВР України від 27.02.1991р., в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Нормами ст. 11 ч. 3 Закону України "Про охорону дитинства" визначено, що батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей.
Суд ухвалює рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі дружини та чоловіка і що після розірвання шлюбу не будуть порушені їхні особисті та майнові права, а також права їхніх дітей.
Місцем проживання дитини до 14 років є місце проживання батьків або одного з них, з ким вона проживає. При цьому, до 10 років місце проживання дитини визначається за згодою батьків, а після 10 років - за спільною згодою батьків і дитини. Після 14 років дитина має право самостійно визначати своє місце проживання.
При цьому під місцем проживання слід розуміти будь-яке житло, в якому постійно або тимчасово є змога проживати. Питання визначення місця проживання дитини, має дещо ширше розуміння ніж просто визначення місця проживання дитини як конкретної адреси. Мова у таких спорах йде про те, з ким з батьків буде проживати в подальшому дитина з точки зору здійснення безпосереднього щоденного догляду та виховання.
Сімейне законодавство регламентує рівність прав і обов'язків батька та матері щодо дитини. Найпростішим варіантом визначення питання місця проживання дитини є досягнення домовленостей між батьком та матір'ю про місце її проживання.
Вказана домовленість може бути досягнута усно, або закріплена письмово шляхом укладення відповідного договору. Якщо сторони не можуть між собою дійти згоди щодо місця проживання дитини, допомогти у вирішенні зазначеного питання мають органи опіки та піклування.
Згідно з частиною 3 статті 45 ЦПК України, суд сприяє створенню належних умов для здійснення малолітньою або неповнолітньою особою її прав, визначених законом та передбачених міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Принцип 6 Декларації прав дитини, за яким малолітня дитина може бути розлучена зі своєю матір'ю лише у винятковій ситуації не можна тлумачити таким чином, що у матері малолітньої дитини мається перевага перед батьком при вирішенні питання щодо визначення місця проживання дитини, приймаючи до уваги рівність прав обох батьків щодо дитини, що витікає як і з статті 141 СК України, так зі змісту Конвенції про права дитини.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 17 жовтня 2018 року у справі №402/428/16-ц зазначила, що при визначенні місця проживання дитини першочергова увага, в силу вимог статті 3 Конвенції про права дитини, приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року).
При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зав'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16.07.2015 року).
Відповідно до статті 11 Закону України «Про охорону дитинства», сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Тому, враховуючи всі обставини у сукупності, з огляду на визначений Декларацією прав дитини принцип, діючи винятково в інтересах дитини, беручи до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, суд може залишити проживати дитину за місцем її теперішнього проживання разом з батьком, що буде відповідати її інтересам та вимогам закону.
При цьому таке вирішення цього питання не позбавляє будь-кого з обох батьків права виховувати дитину, утримувати її та спілкуватися з нею, а той з батьків, з яким проживають діти, не має права чинити перешкод другому з батьків, який не проживає з ними, у здійсненні батьківських прав та обов'язків.
Враховуючи наведені обставини, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
На підставі ст.141 ЦПК України, враховуючи результати розгляду справи, з відповідачки на користь позивача мають бути стягнуті грошові кошти в рахунок відшкодування витрат по сплаті судового збору.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.105, 110, 112, 114, 115, 141, 150, 155, 157, 160, 181-184, 191 СК України, ст.ст.,11,13,42,141, 200,247,260,263-265,430 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Управління-служба у справах дітей Адміністрації Соборного району Дніпровської міської ради про розірвання шлюбу - задовольнити.
Розірвати шлюб, укладений 27 червня 2020 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 27 червня 2020 року Соборним районним у місті Дніпрі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), актовий запис №244.
Після розірвання шлюбу між батьками, неповнолітню дитину ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , залишити проживати разом з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який самостійно її виховує та утримує без участі матері.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , судовий збір в розмірі 1211 грн. 20 коп.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя С.С. Федоріщев