20.05.2025м. СумиСправа № 920/692/23(920/219/25)
Господарський суд Сумської області у складі головуючого судді Яковенка В.В., за участю секретаря судового засідання Шишла Н.С., розглянувши матеріали справи № 920/692/23(920/219/25)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Комершал ЛТД" (вул. Холодноярської бригади, буд. 24, м. Суми, 40001; ЄДРПОУ 39756268) в особі ліквідатора Слостіна Андрія Геннадійовича ( ІНФОРМАЦІЯ_1 )
до відповідача Акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" (вул. Грушевського, буд. 1Д, м. Київ, 01001; ЄДРПОУ 14360570)
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: учасника ТОВ "Комершал ЛТД" ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) в особі представника адвоката Цуканова Валерія Валерійовича (майдан Незалежності, 3/1, м. Суми)
про стягнення 11979576 грн 44 коп.,
за участі представників:
позивача (в режимі відеоконференції): Слостін А.Г.;
відповідача (в режимі відеоконференції): Труфанова О.С.;
третьої особи: Цуканов В.В.
13.02.2025 через систему "Електронний суд" надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Комершал ЛТД" в особі ліквідатора Слостіна Андрія Геннадійовича про стягнення з відповідача 11979576,44 грн сплачених лізингових платежів в рахунок сплати вартості об'єкта лізингу № 4К16031ЛИ від 02.07.2016 та 143754,92 грн судового збору.
Ухвалою від 17.02.2025 суд постановив: прийняти позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Комершал ЛТД" в особі ліквідатора Слостіна Андрія Геннадійовича до розгляду у відокремленому провадженні в межах провадження у справі № 920/692/23 банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Комершал ЛТД"; справа № 920/692/23(920/219/25) підлягає розгляду в порядку загального позовного провадження; призначити підготовче засідання на 18.03.2025.
Ухвалою від 18.03.2025 суд відклав підготовче засідання на 01.04.2025.
18.03.2025 до суду надійшов відзив відповідача, в якому просить суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, застосувати строки позовної давності до позову.
01 квітня 2025 року суд ухвалив: залучити до участі у справі учасника ТОВ "Комершал ЛТД" ОСОБА_1 в особі представника адвоката Цуканова Валерія Валерійовича, як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача; продовжити строк підготовчого провадження на 30 днів - до 19.05.2025; відкласти підготовче засідання на 24.04.2025.
10.04.2025 до суду надійшли пояснення третьої особи щодо позову, в яких просить суд задовольнити позовну заяву.
Ухвалою від 24.04.2025 суд закрив підготовче провадження у справі № 920/692/23(920/219/25) та призначив її до судового розгляду по суті на 20.05.2025.
Згідно зі статтею 194 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.
Статтею 114 ГПК України визначено, що суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.
Ураховуючи достатність часу, наданого сторонам для подачі доказів в обґрунтування своїх позицій по справі, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, господарським судом у межах наданих йому повноважень створені належні умови для реалізації учасниками процесу своїх прав.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.
02.07.2016 між ПАТ КБ «ПриватБанк» (правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк») та ТОВ «Комершал ЛТД» укладено договір фінансового лізингу №4К16031ЛИ (далі договір), відповідно до пункту 1.1 якого банк є власником нерухомого майна, яке зазначено у додатку № 1 договору; банк передає лізингоодержувачу майно, а лізингоодержувач приймає майно від банку в платне користування, а після сплати всієї суми лізингових платежів у власність, у визначені даним договором строки, на умовах фінансового лізингу.
На дату укладання Договору вартість Майна становила 366558877,00 грн (п. 1.2 договору).
Відповідно до п. 2.1 цієї угоди розмір, структура, строки сплати лізингових платежів встановлюються Додатком №2 «Графік лізингових платежів (графік відшкодування вартості Майна», в таблиці якого визначено лізингові платежі у рахунок викупу Майна, грн.
Згідно з п. 6.2.4 договору Лізингоодержувач зобов'язується повернути майно Банку у випадку розірвання Договору у стані, в якому воно було отримано з урахуванням нормального зносу, сплативши при цьому Банку заборгованість по лізингових платежах на поточну дату, інших платежах за цим Договором, а також відшкодувавши заподіяні цим збитки, в строк не пізніше дати розірвання цього Договору. Лізингоодержувач зобов'язаний усунути погіршення Майна, які сталися з його вини. У разі неможливості відновлення Майна Банк має право вимагати відшкодування завданих йому збитків.
На підставі акта прийому-передачі майна від 02.07.2016 ПАТ КБ «Приватбанк» передало, а ТОВ «Комершал ЛТД» прийняло в платне володіння та користування нерухоме майно, яке зазначено в додатку № 1 до договору.
Під час дії Договору лізингоодержувач ТОВ «Комершал ЛТД» сплатив лізингодавцю АТ КБ «Приватбанк» лізингові платежі, як сплату частини вартості об'єкту лізингу, на загальну суму 13379576,44 грн, а саме: 25.07.2016 у розмірі 305465,73 грн, 23.08.2016 у розмірі 3057459,75 грн, 25.07.2017 у розмірі 3362925,48 грн, 23.08.2017 у розмірі 3362925,48 грн, 28.09.2017 у розмірі 319920,00 грн, 31.10.2017 у розмірі 310500,00 грн, 30.11.2017 у розмірі 324000,00 грн, 16.01.2018 у розмірі 139000,00 грн, 31.01.2018 у розмірі 125000,00 грн, 28.02.2018 у розмірі 243800,00 грн, 30.03.2018 у розмірі 285000,00 грн, 27.04.2018 у розмірі 265500,00 грн, 31.05.2018 у розмірі 300000,00 грн, 04.07.2018 у розмірі 110000,00 грн, 31.07.2018 у розмірі 112800,00 грн, 31.08.2018 у розмірі 80400,00 грн, 28.09.2018 у розмірі 104400,00 грн, 31.10.2018 у розмірі 119520,00 грн, 30.11.2018 у розмірі 149520,00 грн, 28.12.2018 у розмірі 162720,00 грн, 31.01.2019 у розмірі 138720,00 грн.
17.04.2019 у зв'язку з тим, що ТОВ «Комершал ЛТД» прострочив сплату лізингових платежів більше ніж на 30 днів, а також порушив строки сплати відсоткової винагороди, АТ КБ «ПриватБанк» направило лізингоодержувачу повідомлення про розірвання договору фінансового лізингу. Цим повідомленням лізингодавець проінформував ТОВ «Комершал ЛТД» про розірвання договору з 13.05.2019, а також вимагав сплатити наявну заборгованість та передати майно по акту прийому-передачі.
За актами про передачу майна від 09.10.2019, від 29.10.2019, від 30.1.02019 позивач повернув відповідачу предмет договору лізингу.
Статтею 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних відносин) встановлено, що фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу.
За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).
Згідно з приписами статті 2 Закону України «Про фінансовий лізинг» відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом. Відносини, що виникають у разі набуття права господарського відання на предмет договору лізингу, регулюються за правилами, встановленими для регулювання відносин, що виникають у разі набуття права власності на предмет договору лізингу, крім права розпорядження предметом лізингу.
Відповідно до статті 806 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).
До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 11 Закону України «Про фінансовий лізинг» лізингоодержувач зобов'язаний, зокрема: своєчасно сплачувати лізингові платежі; в разі закінчення строку лізингу, а також у разі дострокового розірвання договору лізингу та в інших випадках дострокового повернення предмета лізингу - повернути предмет лізингу у стані, в якому його було прийнято у володіння, з урахуванням нормального зносу, або у стані, обумовленому договором.
Згідно з частинами 1, 2 статті 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором.
Лізингові платежі можуть включати суму, яка відшкодовує вартість предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане в лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом, інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.
Водночас, згідно з ч. 1 ст. 10 Закону України «Про фінансовий лізинг» лізингодавець має право, зокрема, відмовитися від договору лізингу у випадках, передбачених договором лізингу або законом; вимагати розірвання договору та повернення предмета лізингу у передбачених законом та договором випадках.
Крім того, статтею 7 зазначеного Закону передбачено право лізингодавця відмовитися від договору лізингу та вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення сплати становить більше 30 днів.
Відповідно до положень частин другої, четвертої статті 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються; сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 2 ст. 628 ЦК України передбачено, що сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
Таким чином, договір фінансового лізингу є змішаним договором, який поєднує в собі елементи договорів оренди та купівлі-продажу, а передбачені договором лізингові платежі включають як плату за надання майна в користування, так і частину покупної плати за надання майна у власність лізингоодержувачу по закінченню дії договору. На правовідносини, що склалися між сторонами щодо одержання лізингодавцем лізингових платежів у частині покупної плати за надання майна в майбутньому у власність відповідачу, поширюються загальні положення про купівлю-продаж.
Такі висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, що викладена в постановах від 26.04.2018 у справі №911/3483/16, від 09.07.2018 у справі №911/2449/17, від 21.02.2020 у справі №910/10191/17.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.06.2021 у справі №904/5726/19 зазначила, що належне виконання лізингоодержувачем обов'язків зі сплати всіх лізингових платежів, передбачених договором лізингу, означає реалізацію ним права на викуп отриманого в лізинг майна. Таким чином, на правовідносини, що складаються між сторонами договору лізингу щодо одержання лізингодавцем лізингових платежів у частині покупної плати за надання майна в майбутньому у власність лізингоодержувача, поширюються загальні положення про купівлю-продаж (п.п. 6.24, 6.25).
Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно зі ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару, встановлену в договорі. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.
Частинами другою та четвертою статті 653 ЦК України передбачено, що у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконано ними за зобов'язаннями до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.
Отже, наслідком розірвання договору є відсутність у лізингодавця обов'язку надати предмет лізингу у майбутньому у власність лізингоодержувача і, відповідно, відсутність права вимагати його оплати. Умови договорів щодо зобов'язання лізингоодержувача сплачувати лізингові платежі в повному обсязі до моменту розірвання договору не впливають на те, що у разі розірвання договору лізингу невнесена лізингоодержувачем у складі лізингових платежів покупна вартість об'єкту лізингу не підлягає стягненню (висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 26.04.2018 у справі №911/3483/16).
Оскільки договір лізингу є змішаним договором, на правовідносини, що склалися між сторонами щодо одержання лізингоодержувачем лізингових платежів у частині покупної плати за надання майна в майбутньому у власність позивачу, поширюються загальні положення про купівлю-продаж.
Відповідно до положень частин 1, 2 статті 693 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
За змістом та суттю умов договору лізингу та норм Закону України «Про фінансовий лізинг» лізингові платежі, як відшкодування вартості предмету лізингу, є попередньою оплатою за договором купівлі-продажу, як складової частини договору лізингу.
Отже, у разі розірвання договору лізингу, одночасно розривається і договір купівлі-продажу, як складова частина змішаного договору лізингу, внаслідок чого зобов'язання сторін за договором купівлі-продажу, як складової частини договору лізингу, припиняються, а саме: у лізингодавця (продавця) з поставки об'єкту лізингу (товару), у лізингоодержувача (покупця) з оплати його вартості, тобто, з внесення попередньої оплати вартості об'єкту лізингу.
Подібних висновків щодо природи договору лізингу, лізингових платежів за ним та щодо наслідків його розірвання для сторін дійшов і Верховний Суд у постанові від 15.01.2021 по справі №904/2357/20, зазначивши, що «Лізингові платежі, сплачені позивачем як частина відшкодування вартості предметів лізингу, за своєю суттю є оплата предмету купівлі-продажу (попередня оплата), який в подальшому лізингодавець зобов'язувався передати лізингоодержувачу у власність. Судами попередніх інстанцій встановлено, що в зв'язку з розірванням договорів та вилученням предметів лізингу на користь лізингодавця, такий обов'язок у відповідача відсутній.» (п. 8.4).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.06.2021 у справі №904/5726/19 зазначила, що лізингодавець не може вимагати і повернення об'єкта лізингу, і відшкодування вартості об'єкта лізингу (у межах здійснення лізингових платежів) водночас, тому для вирішення питання щодо стягнення заборгованості слід аналізувати умови договору та структуру лізингових платежів (п. 6.28).
Суд звертає увагу, що за змістом наявного в матеріалах справи Договору фінансового лізингу від 02.07.2016 № 4К16031ЛИ, сторони передбачили наявність двох рахунків: для сплати вартості предмета лізингу та для сплати винагороди за лізингом (п. 1.4. Договору). Також сторони визначили порядок оплати здійснення лізингових платежів і розмір винагороди за користування майном (Розділ 2 «Лізингові платежі» Договору).
Отже, з огляду на умови, визначені учасниками правовідносин у Договорі фінансового лізингу від 02.07.2016 № 4К16031ЛИ, сторони прямо передбачили не лише різні рахунки для сплати вартості предмета лізингу та винагород за лізингом, але й визначили чіткий порядок обрахунку таких платежів.
За умовами укладеного між сторонами Договору фінансового лізингу від 02.07.2016 № 4К16031ЛИ не передбачено, що у випадку розірвання договору за ініціативою лізингодавця лізинговий платіж буде вважатись платою за користування об'єктом лізингу або мати інше призначення, у тому числі вважатися відповідальністю за порушення умов договору лізингу.
Крім того, чинне на момент розірвання договору законодавство України не містило заборони щодо повернення лізингоодержувачу лізингових платежів, зокрема і тієї їх частини, яка стосувалась плати за відшкодування вартості предмету лізингу. Відповідні зміни до Закону України «Про фінансовий лізинг» внесені до статті 17 цього Закону Законом України від 14.12.2021 №1953IX. Лише цими змінами передбачено, що лізингові платежі, сплачені лізингоодержувачем за договором фінансового лізингу до дати розірвання договору, не підлягають поверненню лізингоодержувачу.
Таким чином, на дату розірвання договору фінансового лізингу та повернення об'єктів лізингу банк має право вимагати лише сплату тих лізингових платежів, що є винагородою лізингодавця за отримане у лізинг майно, які за свою правовою суттю є елементом договору найму (оренди) (як складової частини змішаного договору фінансового лізингу), тобто орендна плата за користування (оренду) об'єктом лізингу.
У свою чергу зобов'язання щодо сплати лізингових платежів у вигляді суми, яка відшкодовує вартість предмету лізингу, з моменту розірвання договору фінансового лізингу та повернення об'єктів лізингу припиняється.
Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 10.09.2024 у справі №920/692/23(910/8611/23).
Отже позивач правомірно посилається на положення частини другої статті 693 ЦК України як на підставу повернення частини покупної плати за надання майна в майбутньому у власність позивачу.
Щодо аргументів відповідача про необхідність застосування до спірних правовідносин положень ч. 4 ст. 653 ЦК України, у відповідності до якої сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконано ними за зобов'язаннями до моменту зміни або розірвання договору, а також п. 6.2.4 Договору, суд зазначає наступне.
За умовами п. 6.2.4 Договору лізингоодержувач зобов'язався повернути майно банку у випадку розірвання Договору у стані, в якому воно було отримано з урахуванням нормального зносу, сплативши при цьому банку заборгованість по лізингових платежах на поточну дату, інших платежах за цим Договором, а також відшкодувавши заподіяні цим збитки, в строк не пізніше дати розірвання цього Договору.
Проте, суд зауважує, що згідно ст. 6 ЦК України сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 30.09.2020 у справі №559/1605/18, при реалізації принципу свободи договору слід враховувати вимоги ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, розумності та справедливості. Тобто законодавець, закріплюючи принцип свободи договору, встановив і його обмеження. Причому останні є одночасно й межами саморегулювання. Вони передбачені в абз. 2 ч. 3 ст. 6 ЦК України, згідно з якою сторони не можуть відступати від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказане про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень акту цивільного законодавства слідує з його змісту.
Частиною 4 ст. 653 ЦК України визначені відповідні наслідки розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.
Разом з тим, положення ч. 2 ст. 693 ЦК України містять імперативну норму щодо права покупця вимагати повернення сплачених коштів у разі не передання у власність товару.
З огляду на що, суд відхиляє посилання відповідача на положення Договору фінансового лізингу, оскільки вони регулюють загальні підстави неповернення лізингодавцем отриманих від лізингоодержувача лізингових платежів (або зобов'язання сплатити лізингові платежі), та не враховують вищезазначених встановлених судом фактичних обставин справи з урахуванням положень ч. 2 ст. 693 ЦК України, коли предмет лізингу вилучений у лізингоодержувача та переданий лізингодавцю, що виключає обов'язок зі сплати лізингових платежів у рахунок вартості майна за розірваним договором фінансового лізингу.
Водночас суд не приймає до уваги посилання відповідача на судову практику Верховного Суду відносно застосування ч. 2 ст. 693 ЦК України, оскільки в наведених відповідачем судових справах інші підстави позову, ніж у справі, що розглядається.
Натомість, судом, при ухваленні цього рішення використана наведена вище судова практика Верховного Суду у справах, в яких викладена правова позиція щодо права лізингоодержувача вимагати від лізингоотримувача повернення лізингових платежів, як частини вартості майна, у випадку розірвання договору лізингу, тобто у справах, аналогічних справі, що розглядається.
Договір лізингу, укладений між сторонами, не містить положень, які б надавали право лізингодавцю не повертати лізингоодержувачу саме ті кошти, які сплачені в якості відшкодування вартості об'єкту лізингу.
Таким чином, наданий відповідачем висновок експертів у галузі права спростовується з'ясованими та встановленими судом обставинами, його мотивованою оцінкою аргументів, наведених учасниками справи, та нормами права, які застосував суд.
Ураховуючи зазначене, позовні вимоги підлягають задоволенню.
Разом з тим, відповідач у відзиві просить застосувати наслідки спливу строку позовної давності.
За статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
На підставі ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).
Відповідно до частин 4 та 5 статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною в спорі, є підставою для відмови в позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
На переконання відповідача, перебіг трирічної позовної давності до позовних вимог про стягнення лізингових платежів, що здійснені позивачем за період з 25.07.2016 по 31.01.2019, закінчився. Разом з цим, оскільки позов подано до суду в 2025 році, то у його задоволенні слід відмовити.
Клопотання відповідача про застосування строків позовної давності не підлягає задоволенню, оскільки виходячи з положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням корона вірусної хвороби (COVID-19)» від 30.03.2020 № 540-ІХ, згідно умов якого згідно умов якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину (дія карантину відмінена 30.06.2023 - постанова Кабінету Міністрів України № 651 від 27.06.2023), Закону України № 2120-ІХ від 15.03.2022 «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану», згідно умов якого у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента «України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України» «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений Цивільним Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.
Суд вважає, що оскільки право вимоги на повернення сплачених лізингоодержувачем лізингових платежів у рахунок викупу об'єкту лізингу виникло в нього з дати розірвання договору - 13.05.2019, тому, враховуючи строки початку перебігу позовної давності та продовження законом строків позовної давності на строк дії карантину та воєнного стану, суд вважає, що позивачем не пропущено строк позовної давності звернення до суду.
Згідно зі ст.129 ГПК України витрати у справі слід віднести на відповідача.
Керуючись статтями 123, 129, 231, 233, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд,
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" (вул. Грушевського, буд. 1Д, м. Київ, 01001; ідентифікаційний код 14360570) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Комершал ЛТД" (вул. Холодноярської бригади, буд. 24, м. Суми, 40001; ідентифікаційний код 39756268) 11979576 грн 44 коп. (одинадцять мільйонів дев'ятсот сімдесят дев'ять тисяч п'ятсот сімдесят шість гривень 44 копійки) сплачених лізингових платежів у рахунок сплати вартості об'єкту лізингу за Договором фінансового лізингу №4К16031ЛИ від 02.07.2016 та 143754 грн 92 коп. (сто сорок три тисячі сімсот п'ятдесят чотири гривні 92 копійки) судового збору.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Повний текст рішення складено 21.05.2025.
Згідно зі статтею 241 Господарського процесуального кодексу України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 цього Кодексу.
Суддя В.В. Яковенко