61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.:(057) 702-07-99, факс: (057) 702-08-52,
гаряча лінія: (096) 068-16-02, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua,
код ЄДРПОУ: 03499901,UA368999980313151206083020649
іменем України
19.05.2025 Справа №905/64/25
Господарський суд Донецької області у складі судді Аксьонової К.І. за участю секретаря судового засідання Вологжаніної К.В., розглянувши матеріали справи
за позовом Маріупольської міської ради Донецької області, м. Маріуполь, Донецька область,
до держави Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації, м.Москва, Російська Федерація,
про стягнення збитків у сумі 1189271,93 доларів США, що є еквівалентом 49860582,45грн за офіційним курсом НБУ на день подання позовної заяви,
За участю:
від позивача: представник не з'явився
від відповідача: представник не з'явився
27.01.2025 позивач, Маріупольська міська рада Донецької області, м. Маріуполь, Донецька область, звернувся до Господарського суду Донецької області з позовом до держави Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації, м.Москва, Російська Федерація, про стягнення збитків у сумі 1189271,93 доларів США, що є еквівалентом 49860582,45грн за офіційним курсом НБУ на день подання позовної заяви. Позов подано через систему «Електронний суд».
В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на понесення ним збитків внаслідок збройної агресії відповідача проти держави Україна у зв'язку зі знищенням/втратою належного позивачу майна: нежитлової будівлі Комунального закладу «Маріупольська загальноосвітня школа I-III ступенів №56» Маріупольської міської ради Донецької області з тамбурами і прибудовою загальною площею 4061,3 кв.м за адресою: Донецька область, м. Маріуполь, бульвар Морський, 8, та знищенням/втратою майна, що знаходилось у приміщеннях вказаних будівель.
Рух справи.
Ухвалою від 03.02.2024 суд залишив позов без руху.
Ухвалою від 13.02.2024 після виправлення позивачем недоліків первісно поданого позову суд відкрив провадження у справі; справу визначив розглядати за правилами загального позовного провадження.
Підстав для задоволення клопотання позивача, викладеного за текстом позовної заяви, про залучення до участі у справі третьої особи Комунального закладу «Маріупольська загальноосвітня школа I-III ступенів №56» Маріупольської міської ради Донецької області суд не знайшов з огляду на недоведеність позивачем, яким чином рішення у цій справі, предметом якого є стягнення збитків, може вплинути на права на обов'язки цієї особи в розумінні ст.50 Господарського процесуального кодексу України. Про відмову в задоволенні цього клопотання суд 19.05.2025 постановив ухвалу без оформлення окремого документа в порядку ч.5 ст.233 Господарського процесуального кодексу України.
Підготовчі засідання проведені 13.03.2025 та 17.04.2025. Ухвалою від 13.03.2025 суд продовжив строк підготовчого провадження у справі на 30 (тридцять) днів до 14.05.2025.
Ухвалою суду від 17.04.2025 суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 19.05.2025.
У судове засідання 19.05.2024 позивач не з'явився, подав клопотання про розгляд справи без його участі. Явка сторін у судове засідання судом обов'язковою не визнавалась, отже відсутність позивача не є перешкодою для розгляду справи.
Відповідач у судове засідання не з'явився, правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався.
Судом враховано, що до повномасштабної військової агресії Російської Федерації проти України порядок передачі судових та позасудових документів для вручення на території Російської Федерації регулювався Угодою про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, до якої Україна приєдналася 19.12.1992, прийнявши відповідний нормативний акт - постанову Верховної Ради України «Про ратифікацію Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності» від 19.12.1992 шляхом направлення доручення компетентному суду або іншому органу Російської Федерації.
Враховуючи Указ Президента України №64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», за зверненням Міністерства юстиції України Міністерство закордонних справ України повідомило депозитаріїв конвенцій Ради Європи, Гаазької конференції з міжнародного приватного права та ООН, а також сторін двосторонніх міжнародних договорів України про повномасштабну триваючу збройну агресією Росії проти України та неможливість у зв'язку з цим гарантувати у повному обсязі виконання українською стороною зобов'язань за відповідними міжнародними договорами та конвенціями на весь період воєнного стану.
Згідно з листом Міністерства юстиції України №25814/12.1.1/32-22 від 21.03.2022 «Щодо забезпечення виконання міжнародних договорів України у період воєнного стану» з урахуванням норм звичаєвого права щодо припинення застосування міжнародних договорів державами у період військового конфлікту між ними, рекомендується не здійснювати будь-яке листування, що стосується співробітництва з установами Російської Федерації на підставі міжнародних договорів України з питань міжнародно-правових відносин та правового співробітництва у цивільних справах та у галузі міжнародного приватного права.
Крім того у зв'язку з агресією з боку Російської Федерації та введенням воєнного стану АТ «Укрпошта» з 24.02.2022 припинений обмін міжнародними поштовими відправленнями та поштовими переказами з Російською Федерацією.
Міністерство юстиції України листом №91935/114287-22-22/12.1.1 від 06.10.2022 щодо вручення судових документів резидентам Російської Федерації в порядку ст. 8 Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах 1965 року повідомило, що за інформацією МЗС України (лист №71/14-500-77469 від 03.10.2022) 24.02.2022 розірвано дипломатичні відносини між Україною та Російською Федерацією у зв'язку з широкомасштабною збройною агресією останньої проти України. Функціонування закордонних дипломатичних установ України на території РФ та діяльність її дипломатичних установ на території України зупинено. Комунікація МЗС з органами влади Російської Федерації за посередництва третіх держав також не здійснюється.
Отже передача судом будь-яких документів компетентним органам відповідача, у тому числі дипломатичними каналами, наразі неможлива.
За наведених обставин повідомленням відповідача про час та місце проведення судових засідань здійснено судом шляхом розміщення відповідних оголошень на сайті «Судової влади України» на сторінці Господарського суду Донецької області.
Своєю чергою всі процесуальні документи по справі офіційно оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень веб-порталу «Судова влада України» в мережі Інтернет (www.reyestr.court.gov.ua), відомості якого є офіційними та знаходяться у вільному доступі. Доступ до реєстру безоплатний та цілодобовий відповідно до ст.4 Закону України «Про доступ до судових рішень».
Також позивачем з метою дотримання принципу змагальності та рівності судового провадження направлено позовну заяву в паперовому вигляді з доданими до неї матеріалами в перекладі на російську мову на офіційну адресу місцезнаходження посольства Російської Федерації у Чеській Республіці.
Суд пропонував позивачу здійснювати переклад ухвал суду на російську мову з нотаріальним засвідченням їх вірності та надсилати Російській Федерації на адресу посольства Російської Федерації у державі, де наявна така установа, за вибором позивача.
В матеріалах справи наявні докази направлення ухвал суду по справі в паперовому вигляді в перекладі на російську мову на офіційну адресу місцезнаходження посольства Російської Федерації у Чеській Республіці.
Призначення судом кожної дати підготовчого засідання, а також судового засідання щодо розгляду справи по суті здійснювалося судом із достатніми інтервалами часу для забезпечення відповідачу процесуальної можливості відреагувати на розгляд цієї справи, зокрема скористатись правом на подання відзиву на позовну заяву.
Отже відповідач був належним чином повідомлений про рух справи, однак зацікавленості у реалізації своїх процесуальних прав, передбачених ст. ст.42, 46 Господарського процесуального кодексу України, не виявив, відзив на позов не подав.
Враховуючи ненадання відповідачем відзиву згідно зі ст.178 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу за наявними матеріалами.
Фактичні обставини справи, встановлені судом.
Маріупольська міська рада Донецької області (позивач) є юридичною особою, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб та громадських формувань - 33852448, організаційно правова форма - орган місцевого самоврядування.
Відповідно до інформаційної довідки №340551496 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна вбачається, що нежитлова будівля загальною площею 4061,3 кв.м за адресою: Донецька область, м. Маріуполь, бульвар Морський, 8, є власністю територіальної громади міста Маріуполь в особі Маріупольської міської ради.
Відповідну нежитлову будівлю було передано на праві оперативного управління Комунальному закладу «Маріупольська загальноосвітня школа I-III ступенів №56» Маріупольської міської ради Донецької області (балансоутримувач).
Відповідно до балансової довідки №05 від 27.05.2024 будівля загальною площею 4061,3 кв.м за адресою: Донецька область, м. Маріуполь, бульвар Морський, 8, перебуває на балансі Комунального закладу «Маріупольська загальноосвітня школа I-III ступенів №56» Маріупольської міської ради Донецької області (код ЄДРПОУ 23031018), що обслуговується Комунальним закладом департаменту освіти міської ради «Централізована бухгалтерія департаменту освіти» (код ЄДРПОУ 26319242).
До матеріалів справи долучено технічний паспорт на громадський будинок загальноосвітня школа I-III ступенів №56 з додатками.
Як стверджує позивач внаслідок масованих ракетно-бомбових обстрілів російськими військами Кальміуського району міста Маріуполя Донецької області було зруйновано вказану нежитлову будівлю за адресою: Донецька область, м. Маріуполь, бульвар Морський, 8, була зруйнована, яка є власністю територіальної громади м.Маріуполь.
В результаті обстрілів та подальшого демонтажу нежитлової будівлі за адресою: Донецька область, м. Маріуполь, бульвар Морський, 8, де розміщувався заклад освіти Маріупольська загальноосвітня школа I-III ступенів №56 Маріупольської міської ради Донецької області, було знищено все майно, яке перебувало на цей момент у будівлі.
Станом на 15.03.2023 вказана будівля демонтована, на підтвердження чого позивач надав супутниковий знімок.
30.09.2022 в Єдиний реєстр досудових розслідувань внесені відомості та розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні №12022052770003125 за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 438 Кримінального кодексу України. У витязі з ЄРДР викладено такі обставини, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення: 24.02.2022 військові формування РФ, застосовуючи засоби ведення війни, заборонені міжнародним правом, інші порушення законів та звичаїв війни, що передбачені міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надано Верховною радою України систематично здійснювала ракетно-бомбові та авіаційні обстріли по території України, Донецької області та м.Маріуполь. В результаті наведеного м. Маріуполь та частина Донецької області перебуває у тимчасовій окупації. 28.09.2022 до Маріупольського РУП ГУНП в Донецькій області надійшла заява від директора Комунального закладу «Маріупольська загальноосвітня школа I-III ступенів №56» Маріупольської міської ради Донецької області про вчинення кримінального правопорушення, де повідомлено про те, що в результаті воєнних дій та окупації міста, військовими РФ була захоплена будівля закладу (м.Маріуполь, бульвар Морський, 8), а також захоплено майно та документацію, які обліковуються на балансі вказаного закладу. Сума матеріальних збитків встановлюється.
Інформація про об'єкт нерухомого майна - нежитлову будівлю за адресою: Донецька область, м. Маріуполь, бульвар Морський, 8, зареєстровано в Державному реєстрі майна, пошкодженого та знищеного внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених військовою агресією Російської Федерації.
Для визначення розміру реальних збитків, завданих майну - нежитловій будівлі за адресою: Донецька область, м. Маріуполь, бульвар Морський, 8, внаслідок збройної агресії Російської Федерації, позивач звернувся до суб'єкта оціночної діяльності - Фізичної особи-підприємця Баранова В.В. (діє на підставі сертифікату №517/2022 від 27.10.2022, виданого Фондом державного майна України). За результатом проведеного дослідження оцінювачем зроблено висновок, що вартість реальних збитків, завданих нежитловій будівлі станом на 01.06.2024 становить 995343,00 доларів США без врахування податку на додану вартість. За курсом Національного банку України на дату оцінки вартість збитків, завданих нежитловій будівлі становить: 995343,00 * 40,5001 = 40311500,00грн.
Фізичною особою-підприємцем Дзюбаном А.В. (діє на підставі кваліфікаційного свідоцтва оцінювача МФ №3677 від 25.06.2005) складено рецензію на звіт про оцінку реальних збитків, завданих майну - нежитловій будівлі за адресою: Донецька область, м.Маріуполь, бульвар Морський, 8, внаслідок збройної агресії Російської Федерації, за висновком якої сертифікат суб'єкта оціночної діяльності чинний на дату оцінки; напрямок та спеціалізація оцінки майна суб'єкта оціночної діяльності Баранова В.В. дає право виконавцю звіту на проведення оцінки; обраний вид вартості - ринкова, є обґрунтованим і відповідає меті оцінки та нормативним актам; вихідні дані, зібрані виконавцем звіту, в цілому достатні для проведення оцінки; методичні підходи та оціночні процедури, застосовані в звіті відповідають базі оцінки; зроблені припущення і розрахунки - обґрунтовані. Звіт кваліфікується за ознакою абзацу третього п.67 Національного стандарту №1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.09.2023 №1440, як такий, що у цілому відповідає вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна, але має незначні недоліки, що не вплинули на достовірність оцінки.
Позивач також вказує, що внаслідок збройної агресії Російської Федерації разом з будівлею школи були знищене майно, що знаходилось у приміщеннях будівлі.
Відповідно до реєстру №04 від 27.05.2024 основних засобів та матеріалів, які враховуються на балансі та були наявні станом на 24.02.2024 на балансі Комунального закладу «Маріупольська загальноосвітня школа I-III ступенів №56» Маріупольської міської ради Донецької області (код ЄДРПОУ 23031018), на балансі перебувало 348 одиниць рухомого майна у загальній кількості 23851 загальною балансовою вартістю 8123407,54грн.
Посилаючись на завдані збитки внаслідок збройної агресії Російської Федерації, позивач звернувся до суду з позовною заявою до Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації про стягнення збитків у сумі 1189271,93 доларів США, що є еквівалентом 49860582,45грн за офіційним курсом НБУ на день подання позовної заяви,
Розглядаючи спір по суті позовних вимог, суд виходить з такого.
Предметом позову є відшкодування шкоди (збитків), завданої збройною агресією Російської Федерації проти держави Україна; місцем завдання шкоди (збитків) є територія держави Україна; позов обґрунтовано тим, що шкода завдана агентами Російської Федерації, які порушили закріплені у Статуті ООН принципи заборони військової агресії стосовно іншої держави; вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав та свідчить про порушення зобов'язання поважати суверенітет та територіальну цілісність України.
Як зазначено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 у справі №990/80/22 Російська Федерація, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти держави Україна, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії. Верховний Суд виходив з того, що країна-агресор діяла поза межами свого суверенного права на самооборону, а навпаки, порушила усі суверенні права України, діючи на її території, тому Російська Федерація надалі не користується в такій категорії справ своїм судовим імунітетом. Вказані висновки наведено в постановах Верховного Суду від 08.06.2022 у справі №490/9551/19 та 22.06.2022 у справі №311/498/20.
Тих саме висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 18.05.2022 у справі №428/11673/19 та у справі №760/17232/20-ц, зауваживши на непоширенні судового імунітету Російської Федерації у спірних правовідносинах та зазначивши такі аргументи: підтримання юрисдикційного імунітету Російської Федерації позбавить позивача ефективного доступу до суду для захисту своїх прав, що є несумісним з пунктом 1 статті 6 Конвенції; судовий імунітет Російської Федерації не застосовується з огляду на звичаєве міжнародне право, кодифіковане в Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004); підтримання імунітету Російської Федерації є несумісним з міжнародно-правовими зобов'язаннями України у сфері боротьби з тероризмом; судовий імунітет Російської Федерації не підлягає застосуванню з огляду на порушення нею державного суверенітету України, а отже, не є здійсненням Російською Федерацією своїх суверенних прав, що охороняються судовим імунітетом.
При вирішенні цієї справи суд приймає до уваги приписи ч.ч.5, 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», згідно з якими висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Відповідно до ч. 1 та п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
За приписами ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
В силу ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Частиною 6 ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» передбачено, що відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об'єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на Російську Федерацію як на державу, що здійснює окупацію.
Відповідно до ст. 41 Конституції України та п. 2 ч. 1 ст.3, ст.321 Цивільного кодексу України ніхто не може бути позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, встановлених Конституцією та законом.
Частинами 1, 2 ст. 22 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, в тому числі: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
За змістом ч. ч. 1, 3 ст. 386 Цивільного кодексу України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності. Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.
У відповідності до ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
При вирішенні спорів про відшкодування шкоди за ст. 1166 Цивільного кодексу України доказуванню підлягає: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди і його вина, причинний зв'язок між протиправною дією та негативними наслідками. Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди.
У зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №2102-ІХ, введено в Україні воєнний стан, який в подальшому неодноразово продовжувався.
14.04.2022 Верховною Радою України прийнято постанову про схвалення Заяви Верховної Ради України «Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні», в якій Верховна Рада України визнає дії, вчинені Збройними силами Російської Федерації та її політичним і військовим керівництвом під час останньої фази збройної агресії Російської Федерації проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, геноцидом Українського народу.
22.05.2022 Верховною Радою України прийнято Закон України №2265-IX «Про заборону пропаганди російського нацистського тоталітарного режиму, збройної агресії Російської Федерації як держави-терориста проти України, символіки воєнного вторгнення російського нацистського тоталітарного режиму в Україну».
Так, згідно зі ст. 2 Закону України «Про заборону пропаганди російського нацистського тоталітарного режиму, збройної агресії Російської Федерації як держави-терориста проти України, символіки воєнного вторгнення російського нацистського тоталітарного режиму в Україну» Російська Федерація є державою-терористом, однією з цілей політичного режиму якої є геноцид Українського народу, фізичне знищення, масові вбивства громадян України, вчинення міжнародних злочинів проти цивільного населення, використання заборонених методів війни, руйнування цивільних об'єктів та об'єктів критичної інфраструктури, штучне створення гуманітарної катастрофи в Україні або окремих її регіонах.
Відповідно до Резолюції Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1 від 02 березня 2022 року військова агресія Російської Федерації засуджена як така, що порушує статтю 2 (4) Статуту ООН, а також суверенітет, незалежність та територіальну цілісність України. Крім того, Російську Федерацію було зобов'язано припинити застосування сили проти України та вивести свої збройні сили за межі міжнародно визнаних кордонів України.
Аналогічних висновків дійшов Міжнародний суд ООН, який у своєму наказі про забезпечувальні заходи від 16 березня 2022 року у справі щодо звинувачень в геноциді за конвенцією про попередження та покарання злочину геноциду (Україна проти Російської Федерації) зобов'язав Російську Федерацію припинити військову агресію проти України.
Генеральна Асамблея ООН прийняла Резолюцію ES-12/1 від 24 березня 2022 року, якою засуджено військову агресію Росії проти України, вимагається від Російської Федерації припинення військових дій, в тому числі проти атак проти цивільних осіб та цивільних об'єктів, а також засуджено всі порушення міжнародного гуманітарного права та порушення прав людини та вимагається дотримання міжнародного гуманітарного права включно із Женевськими Конвенціями 1949 року та Додаткового протоколу І 1977 року до них.
Преамбулою Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» встановлено, що Україна згідно з Конституцією України є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією 1997 року та іншим міжнародно-правовим актам є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.
Відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України №309 від 22.12.2022 (діяв до 20.03.2025), Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого Наказом Міністерства розвитку громад та територій України №376 від 28.02.2025 (набрав чинності 20.03.2025), розділу IІ. Тимчасово окуповані Російською Федерацією території України - м. Маріуполь, Донецької області є тимчасово окупованим з 05.03.2022 (UA14140000000070889 вся територія Маріупольського району з 05.03.2022).
Ведення активних бойових дій на території міста Маріуполь Донецької області підтверджується численними матеріалами засобів масової інформації та є загальновідомим фактом.
Відповідно до ч.3 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
Отже протиправність діянь відповідача як складового елементу факту збройної агресії Росії проти України в розумінні ч.3 ст.75 Господарського процесуального кодексу України є загальновідомим фактом, який закріплено державою на законодавчому рівні.
Обов'язковою умовою покладення відповідальності має бути безпосередній причинний зв'язок між вчиненими порушеннями і завданими збитками. Підставою для відшкодування понесених збитків є спричинення їх внаслідок вчиненого порушення, тобто наявності прямого причинного-наслідкового зв'язку між діями однієї сторони та зменшення майнових прав іншої.
Матеріалами справи та загальновідомими обставинами підтверджується те, що саме внаслідок протиправних дій військових формувань Російської Федерації та в результаті військової агресії останньої майно позивача (нерухоме майно, зареєстроване за адресою: Донецька область, м. Маріуполь, бульвар Морський, 8 та рухоме майно, що знаходилось у будівлі школи) було зруйновано. Вказані обставини відповідачем не спростовані.
Постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2022 №326 затверджено Порядок визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації (далі - Порядок), який встановлює процедуру визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації, починаючи з 19 лютого 2014 року.
Згідно з п. 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 20.03.2022 №326 Міністерствам, іншим центральним та місцевим органам виконавчої влади постановлено розробити і затвердити у шестимісячний строк методики, передбачені Порядком, затвердженим цією постановою.
Згідно з пп. 18 п. 2 Порядку визначення шкоди та збитків здійснюється окремо за таким напрямом: економічні втрати підприємств (крім підприємств оборонно-промислового комплексу), у тому числі господарських товариств, включає втрати підприємств усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна, втрати фінансових активів, а також упущену вигоду від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності.
Основні показники, які оцінюються (зокрема): вартість втраченого, знищеного чи пошкодженого майна підприємств недержавної форми власності; вартість втрачених фінансових активів підприємств недержавної форми власності; упущена вигода підприємств недержавної форми власності.
Відповідно до п. 5 Загальних засад (додаток до Постанови Кабінету міністрів України від 20.03.2022 №326) оцінка збитків, завданих постраждалим, здійснюється шляхом проведення аналітичної оцінки збитків, стандартизованої, незалежної оцінки збитків або є результатом проведення судової експертизи.
Незалежна оцінка збитків проводиться суб'єктами оціночної діяльності - суб'єктами господарювання, визнаними такими Законом України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», із дотриманням національних стандартів оцінки майна та Міжнародних стандартів оцінки майна з урахуванням особливостей, що визначені цими Загальними засадами та методиками оцінки шкоди та збитків, передбаченими пунктом 5 Порядку.
Відповідно до підпунктів 18 і 19 пункту 2 Порядку визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 березня 2022 року №326 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 22 липня 2022 року №951), Міністерством економіки України та Фондом державного майна України спільним наказом від 18.10.2022 №3904/1223, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 02.12.2022 за №1522/38858, затверджено Методику визначення шкоди та обсягу збитків, завданих підприємствам, установам та організаціям усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна у зв'язку із збройною агресією Російської Федерації, а також упущеної вигоди від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності (далі - Методика).
Згідно з п. 7 розділу І «Основні положення» Методики оцінка збитків, завданих постраждалим внаслідок збройної агресії, здійснюється шляхом проведення незалежної оцінки збитків або є результатом проведення судової експертизи (експертного дослідження).
В підтвердження розміру збитків позивач надав до матеріалів справи звіт про оцінку реальних збитків, завданих майну - нежитловій будівлі за адресою: Донецька область, м.Маріуполь, бульвар Морський, 8, внаслідок збройної агресії Російської Федерації, виконаний суб'єктом оціночної діяльності, оцінювачем Барановим В.В. Оцінка виконана станом на 01.06.2024. На підставі проведеного дослідження оцінювачем зроблено висновок, що вартість реальних збитків, завданих нежитловій будівлі станом на 01.06.2024 становить 995343,00 доларів США без врахування податку на додану вартість. Фізичною особою-підприємцем Дзюбаном А.В. (діє на підставі кваліфікаційного свідоцтва оцінювача МФ №3677 від 25.06.2005) складено рецензію на звіт про оцінку реальних збитків, завданих майну - нежитловій будівлі за адресою: Донецька область, м.Маріуполь, бульвар Морський, 8, внаслідок збройної агресії Російської Федерації.
Заперечення відповідача проти результатів оцінки збитків позивача в матеріалах справи відсутні.
З огляду на таке суд приймає поданий позивачем висновок про оцінку як належний доказ.
Також позивачем заявлено до стягнення реальні збитки у вигляді вартості майна, що знаходилось на балансі Комунального закладу «Маріупольська загальноосвітня школа I-III ступенів №56» Маріупольської міської ради Донецької області у зруйнованій будівлі за адресою: Донецька область, м. Маріуполь, бульвар Морський, 8.
Судом встановлено, що згідно з Реєстром №04 від 27.05.2024 основних засобів та матеріалів, які враховуються на балансі Комунального закладу «Маріупольська загальноосвітня школа I-III ступенів №56» Маріупольської міської ради Донецької області (код ЄДРПОУ 23031018) та були наявні станом на 24.02.2024, перебувало 348 одиниць рухомого майна у загальній кількості 23851 загальною балансовою вартістю 8123407,54грн.
Розмір залишкової вартості основних засобів на кінець звітного періоду складає 8123407,54грн.
Як визначено ст. 524 Цивільного кодексу України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Відповідно до ст. 533 Цивільного кодексу України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
Згідно із ч.ч.1, 2 ст. 5 Закону України «Про валюту і валютні операції» гривня є єдиним законним платіжним засобом в Україні з урахуванням особливостей, встановлених частиною другою цієї статті, і приймається без обмежень на всій території України для проведення розрахунків. Усі розрахунки на території України проводяться виключно у гривні.
Разом з тим відповідно до пункту 9 розділу І «Основні положення» Методики під час оцінки (визначення розміру) реальних збитків, завданих підприємствам, установам та організаціям, іншим суб'єктам господарювання всіх форм власності внаслідок втрати, руйнування або пошкодження їх майна у зв'язку зі збройною агресією Російської Федерації за умовну грошову одиницю приймають долар США. Отриманий результат в еквіваленті умовної грошової одиниці переводять у гривневий еквівалент за курсом Національного банку України на дату оцінки.
Отже, суд дійшов висновку про доведеність завдання позивачеві реальних збитків внаслідок винних та протиправних дій відповідача у розмірі 1189102,08доларів США, що на дату подачі позовної заяви (27.01.2025) еквівалентно 49853461,43грн (курс гривні відносно долара США згідно даних НБУ станом на 27.01.2025 - 41,9253), та включає суму збитків на підставі проведеного дослідження оцінювачем щодо вартості реальних збитків, завданих нежитловій будівлі та суму реальних збитків, завданих у зв'язку із втратою майна, яке знаходилось у знищеному нежитловому приміщенні.
Щодо вини як складового елемента цивільного правопорушення суд зазначає, що законодавством України не покладається на позивача обов'язок доказування вини відповідача у заподіянні шкоди; діє презумпція вини, тобто відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити завдавач шкоди. Якщо під час розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. В контексті зазначеного, саме відповідач повинен доводити відсутність своєї вини у спірних правовідносинах.
Відповідач своїми діями порушив право власності позивача на майно, яке розташоване на тимчасово окупованій території, оскільки у власника немає доступу до нього, що позбавляє його можливості володіння та користування цим майном.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що позивачем доведено склад цивільного правопорушення, що є умовою та підставою для застосування до відповідача такого заходу відповідальності як відшкодування збитків.
Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, суду належить зважати на його ефективність з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У п. 145 рішення від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. theUnitedKingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що на національному рівні гарантуються ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того Суд вказав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява №38722/02)).
З урахуванням наведеного ефективний засіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Права особи в суді повинні бути захищені таким способом, який реально відновить її порушені інтереси.
Судом встановлено, що внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацію міста Маріуполь, позивач фактично втратив можливість володіти, користуватись та розпоряджатись своїм майном.
Завдана позивачу протиправними діями відповідача майнова шкода становить 1189102,08 доларів США (995343,00 доларів США + 193759,08 доларів США з розрахунку 8123407,54грн/41,9253), що на дату подачі позовної заяви еквівалентно 49853461,43грн.
Поряд з цим суд бере до уваги те, що позивачем до ціни позову безпідставно включена вартість робіт з оцінки збитків, яку проведено Фізичною особою-підприємцем Барановим В.В. на підставі Договору №1/56 від 01.07.2024 про надання послуг з проведення оцінки реальних збитків, завданих нерухомому майну внаслідок збройної агресії Російської Федерації. Згідно з платіжною інструкцією №79 від 11.07.2024 за виконання відповідних робіт з оцінки збитків з бюджетних коштів сплачено 7000,00 грн.
Позивач вказує, що станом на дату здійснення платежу, а саме 19.08.2024, курс гривні відносно долара США склав 41,2110 грн. Отже, 7000,00 грн дорівнює 169,85доларів США (7000,00 / 41,2110 = 169,85).
Суд зазначає, що витрати позивача на проведення оцінки вартості збитків не є збитками у розумінні ст.22 Цивільного кодексу України, а є витратами позивача, що пов'язані з розглядом справи.
Відповідно до ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність та взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Проаналізувавши встановлені у справі обставини, оцінивши надані позивачем докази в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог частково на суму 1189102,08 доларів США, що на дату подачі позовної заяви еквівалентно 49853461,43грн.
Судові витрати.
Згідно з ч. 1 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до п. 22 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах за позовами до держави-агресора Російської Федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв'язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.
Згідно зі ст. 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. За подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору складає 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відтак, з урахуванням ціни позову у цій справі розмір судового збору за його подання становить 598326,99грн з урахуванням коефіцієнту пониження 0,8 за подання позову в електронній формі через підсистему «Електронний суд».
Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору (ч.2 ст.129 Господарського процесуального кодексу України).
З огляду на викладене суд присуджує до стягнення з відповідача в дохід Державного бюджету України судовий збір у розмірі 598241,54грн.
Крім того суд згідно з ч. 4 ст.129 Господарського процесуального кодексу України покладає на відповідача витрати позивача на проведення оцінки вартості збитків у сумі 7000,00грн як витрати, що пов'язані з розглядом справи.
Керуючись ст. ст. 86, 129, 233, 236-237, 239-241 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позовні вимоги задовольнити частково.
Стягнути з Російської Федерації (Russian Federation код ISO ru/rus 643) в особі Міністерства юстиції Російської Федерації (119991, Російська Федерація, м.Москва, вул.Житня, буд.14, будівля 1, код 1037739668834) на користь Маріупольської міської ради Донецької області (87500, Донецька область, м. Маріуполь, просп. Миру, буд.70, код ЄДРПОУ 33852448) збитки у розмірі 1189102,08 доларів США, що на дату подачі позовної заяви еквівалентно 49853461,43грн, та витрати позивача на проведення оцінки вартості збитків у розмірі 7000,00 грн.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути з Російської Федерації (Russian Federation код ISO ru/rus 643) в особі Міністерства юстиції Російської Федерації (119991, Російська Федерація, м.Москва, вул.Житня, буд.14, будівля 1, код 1037739668834) в дохід Державного бюджету України витрати зі сплати судового збору у сумі 598241,54грн.
Видати накази після набрання рішенням законної сили.
В судовому засіданні 19.05.2025 суд склав та підписав скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення.
Повний текст рішення суд склав та підписав 22.05.2025.
Відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно з ч. 1 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів; зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається в порядку, визначеному ст. 257 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя К.І. Аксьонова