ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
21 травня 2025 року Справа № 906/1153/24
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Бучинська Г.Б., суддя Філіпова Т.Л. , суддя Маціщук А.В.
секретар судового засідання Першко А.А.
за участю представників сторін:
позивача: представник не з'явився
відповідача: представник не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного підприємства Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель" на рішення Господарського суду Житомирської області від 03 березня 2025 року у справі №906/1153/24 (суддя Соловей Л.А.)
за позовом Державного підприємства Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Житомирська торгова компанія"
про стягнення 2567384,40 грн.
Державне підприємство Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель" звернулось до Господарського суду Житомирської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Житомирська торгова компанія" про стягнення 2 567 384,40 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач в порушення норм чинного законодавства України та укладеного між сторонами державного контракту №21/2-264-VDK-24 від 21 травня 2024 року, належним чином не виконав взяті на себе зобов'язання щодо своєчасної поставки товару, у зв'язку з чим позивачем нараховано 1600 124,40 грн пені та 967 260,00 грн штрафу.
Рішенням Господарського суду Житомирської області від 03 березня 2025 року у справі №906/1153/24 частково задоволено позов Державного підприємства Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Житомирська торгова компанія" про стягнення 2 567 384,40 грн.
Зменшено розмір пені та штрафу на 50%, до відповідно 800062,00 грн пені та 483630,00 грн штрафу.
Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Житомирська торгова компанія" (вул.Степана Бандери, буд.7, офіс 316, м.Житомир, 10029, код ЄДРПОУ 43672760) на користь Державного підприємства Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель" (вул.Автозаводська, буд.2, 04074, м.Київ, код ЄДРПОУ 44725823): 800 062,00 грн пені; 483 630,00 грн штрафу; 30 808,62 грн витрат по сплаті судового збору.
В позові в частині стягнення 800 062,00 грн пені та 483 630,00 грн штрафу відмовлено.
Місцевий господарський суд зазначив, що керуючись пунктом 7.2 контракту позивач нарахував пеню у розмірі 1600124,40 грн та штраф у сумі 967260,00 грн. Судом перевірено нарахування позивачем заявленої до стягнення суми пені та штрафу та встановлено, що їх розмір відповідає вимогам зазначених вище норм законодавства, умовам контракту та є арифметично правильним. Водночас, взявши до уваги всі фактичні обставини справи, господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для зменшення розміру штрафних санкцій на 50% та стягнення з відповідача 800062,00 грн пені та 483630,00 грн. штрафу.
Не погодившись з ухваленим рішенням в частині, Державне підприємство Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель" звернулося до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення Господарського суду Житомирської області від 03 березня 2025 року у справі №906/1153/24 в частині відмови в задоволенні позовних вимог та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
Обгрунтовуючи свої вимоги апелянт зазначає, що відповідач порушив свої зобов'язання в частині своєчасної поставки товару за контрактом. Зокрема, остаточно поставка товару за контрактом відбулась лише 08 листопада 2024 року, тобто з простроченням на 130 днів. На думку позивача, сума неустойки, що підлягає стягненню з відповідача не є надмірною, а покликана лише стимулювати боржника до належної поведінки, має саме компенсаційний характер та покликана запобігати порушенню зобов'язань в майбутньому. Окрім того, відповідач систематично порушує умови державних контрактів на поставку товарів оборонного призначення. Зазначене підтверджується ініційованими позовами Агенції до ТОВ "ЖТК". Станом на момент звернення із даною апеляційною скаргою в господарських судах України перебуває 13 справ за позовом Агенції до ТОВ "ЖТК", а саме: №906/1062/24, №906/1124/24, №906/1125/24, №906/1129/24, №906/1130/24, №906/1131/24, №906/1137/24, №906/1145/24, №906/1148/24, №906/1153/24, №906/1154/24, №906/1007/24. Тобто, вбачається системне порушення відповідачем умов державних контрактів, які укладені з метою відсічі й стримування збройної агресії рф проти України.
На переконання скаржника, таке зменшення є порушенням норм матеріального права, що має наслідком скасування рішення у відповідній його частині та ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог повністю. Окрім того, вважає, що таке значне зменшення штрафу та пені фактично нівелює мету існування неустойки. Матеріали даної справи не містять будь-яких доказів, на підставі яких судом першої інстанції було зменшено заявлені до стягнення пеню та штраф, а отже висновки, які містяться в рішенні не відповідають обставинам справи.
Апелянт звертає увагу суду, що відповідач повністю виконав умови Контракту лише 08 листопада 2024 року, тобто з затримкою на 130 днів. Окрім того, відповідач не довів, а суд І інстанції не встановив виключних обставин, на підставі яких було застосовано значне зменшення штрафних санкцій, фінансовий стан Відповідача за 2024 рік (наявний у відкритих джерелах інформації) (https://compliance-pro.ligazakon.net/document/34c98c82-079a-47f4-8d2b-3c09b79b2c93/dashboard/finances/analytics-ua) є позитивним, що знову ж таки, підтверджує можливість виконання судового рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
За доводами скаржника, у суду першої інстанції були відсутні підстави для зменшення штрафних санкцій за порушення строків виконання договірних зобов'язань, оскільки Контракт укладений не з комерційним інтересом, а для використання товару безпосередньо Збройними Силами України по захисту суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості України під час дії особливого періоду та в умовах правового режиму воєнного стану.
Листом №906/1153/24/1690/25 від 25 березня 2025 року матеріали справи витребувано з Господарського суду Житомирської області.
03 квітня 2025 року до Північно-західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №906/1153/24.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 07 квітня 2025 року у справі №906/1153/24 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель" на рішення Господарського суду Житомирської області від 03 березня 2025 року та призначено розгляд апеляційної скарги на 07 травня 2025 р. об 10:15 год.
23 квітня 2025 року на адресу Північно-західного апеляційного господарського суду від представника Державного підприємства Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель" - Зінченка Олексія Миколайовича надійшла заява про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції за допомогою власних технічних засобів.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 28 квітня 2025 року у справі №906/1153/24 задоволено заяву представника Державного підприємства Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель" - Зінченка Олексія Миколайовича про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду в справі №906/1153/24.
У зв'язку із перебуванням у відпустці судді - члена колегії Філіпової Т.Л. судове засідання у справі №906/1153/24 07 травня 2025 року не відбулось.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 08 травня 2025 року у справі №906/1153/24 розгляд апеляційної скарги призначено на 21 травня 2025 року об 12:00 год.
21 травня 2025 року від Державного підприємства Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель" надійшла заява про проведення засідання за відсутності учасника справи.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Житомирська торгова компанія" своїм правом передбаченим статтею 263 ГПК України не скористалось, відзиву на апеляційну скаргу не подало. В судове засідання представник відповідача не з'явився, про причини неявки суд не повідомив. Про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином.
Колегія суддів, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши надану судом юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що у задоволенні вимог апеляційної скарги слід відмовити, рішення місцевого господарського суду в оскаржуваній частині - залишити без змін.
При цьому колегія суддів виходила з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 21 травня 2024 року між Державним підприємством Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель" (замовник/позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Житомирська торгова компанія" (виконавець/відповідач) укладено державний контракт на поставку (закупівлю) товарів для потреб безпеки і оборони №21/2-364-VDK-24, за умовами пункту 1.1 якого виконавець зобов'язується поставити замовнику з дотриманням вимог законодавства України, умов і вимог цього контракту товари для потреб безпеки і оборони (далі - товар), найменування, кількість, вартість (ціна) та строки поставки яких зазначені у цьому контракті та в специфікації товарів (додаток 1 до контракту) (далі - специфікація), для подальшого використання Збройними Силами України, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити товар в строки та на умовах, визначених цим контрактом. Комплектність товару наведено в додатку 2 до контракту /а.с.8-16/.
Згідно з пунктом 2.2 контракту загальна вартість (ціна) товару за цим контрактом становить 39 480 000,00 грн.
Відповідно до пункту 3.2 контракту товар поставляється виконавцем відповідно до умов DDP Україна, місце знаходження отримувача, визначеного державним замовником, згідно з міжнародними правилами тлумачення комерційних термінів "Інкотермс" у редакції 2020 року. Точне місце поставки буде повідомлено замовником виконавцю не менше ніж за 3 робочих дні до планової дати поставки.
Сторони погодили, що товар може поставлятися партіями. Розмір кожної партії виконавець погоджує завчасно із замовником до початку відвантаження.
Відповідно до пункту 3.5 контракту право власності, ризики втрат від випадкового знищення та пошкодження товару і контроль над товаром переходять від виконавця безпосередньо до отримувача в день підписання замовником та уповноваженим представником отримувача акту приймання-передачі військового майна, за формою згідно з додатком 23 до Інструкції з обліку військового майна у Збройних Силах України, затвердженою наказом Міністерства оборони України від 17 серпня 2017 року №440 (далі - акт приймання-передачі військового майна), про що замовник офіційно повідомляє виконавця.
Акт приймання-передачі військового майна, що підписується замовником та отримувачем, та акт приймання-передачі товару за контрактом, підписуються одночасно в місці передачі товару.
Видаткова накладна, акт приймання-передачі та/або інший документ, який підтверджує факт передачі товару виконавцем, в обов'язковому порядку має містити код УКТЗЕД для кожного найменування товару.
Умовами пункту 4.1 контракту передбачено, що виконавець зобов'язаний поставити товар згідно з умовами цього контракту не пізніше строку, визначеному в специфікації.
Пунктом 7.2 контракту передбачено, що у разі порушення строків поставки товару з виконавця стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товару, з якого допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості (підпункт 1).
Згідно з пунктом 7.7 контракту сторона не несе відповідальності за порушення контракту, якщо воно сталося не з її вини (умислу чи необережності). Сторона не несе відповідальності за порушення контракту, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання цього контракту.
Сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань за цим контрактом, якщо це невиконання або неналежне виконання сталося внаслідок дії обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин) (пункт 7.8 контракту).
Специфікацією державного контракту (додаток 1) сторони погодили найменування товару, у кількості 200 комплексів, ціну, загальну вартість товару в розмірі 39 480 000,00 грн та строк поставки до 30 червня 2024 року /а.с.16 на звороті/.
Однак, як вбачається з викладених у позовній заяві обставин та матеріалів справи, відповідач поставив позивачу товар з порушенням строку, встановленого державним контрактом від 21 травня 2024 року, а саме:
- товар у кількості 130 од. на суму 25 662 000,00 грн було поставлено і прийнято замовником 15 липня 2024 року (із запізненням на 14 днів);
- товар у кількості 67 од. на суму 13 225 800,00 грн було поставлено і прийнято замовником 27 вересня 2024 року (із запізненням на 88 днів);
- товар у кількості 3 од. на суму 592 200,00 грн було поставлено і прийнято замовником 08 листопада 2024 року (із запізненням на 130 днів).
Вказане підтверджується актами приймання-передачі товару за державним контрактом.
З метою досудового врегулювання спору позивач звертався до відповідача з претензією №11/2-7778 від 10 липня 2024 року про сплату штрафних санкцій за прострочення поставки товару.
У зв'язку з несплатою штрафних санкцій в добровільному порядку, ДП МОУ "Агенція оборонних закупівель" звернулося до суду з позовом про стягнення з ТОВ "Житомирська торгова компанія" 2 567 384,40 грн, з яких: 1 600 124,40 грн пені та 967 260,00 грн штрафу.
Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи в їх сукупності, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (пункт 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України).
Статтею 525 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Виконання зобов'язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов'язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов'язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін.
У силу приписів статті 202 Цивільного кодексу України під правочином розуміють дії, спрямовані на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
Дії як юридичні факти мають вольовий характер і можуть бути правомірними та неправомірними. Правочини належать до правомірних дій, спрямованих на досягнення правового результату.
Правочин - це основна підстава виникнення цивільних прав і обов'язків.
Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Як встановлено судами, спірні правовідносини виникли між сторонами на підставі державного контракту на поставку (закупівлю) товарів для потреб безпеки і оборони від 21 травня 2024 року №21/2-264-VDK-24, що за своєю правовою природою є договором поставки.
Відповідно до частин 1-2 статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з частиною 1 статті 662 Цивільного кодексу України, продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу (стаття 663 Цивільного кодексу України).
За частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).
На підставі укладеного між сторонами контракту відповідач мав здійснити поставку 200 одиниць товару у строк до 30 червня 2024 року. Натомість, виконавцем передано замовнику товару з порушенням обумовлених контрактом строків. Факт порушення термінів поставки товару відповідачем не заперечується.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (стаття 549 Цивільного кодексу України).
У зв'язку з невиконанням відповідачем обов'язку по передачі товару у строк, визначений контрактом, позивач, керуючись пунктом 7.2 контракту, нарахував пеню у розмірі 1 600 124,40 грн та штраф у сумі 967 260,00 грн.
Колегією суддів перевірено здійснений позивачем розрахунок пені та штрафу, та встановлено, що вони є арифметично правильними, відповідають обставинам справи та нормам чинного законодавства.
Водночас, взявши до уваги всі фактичні обставини справи, місцевий господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для зменшення розміру штрафних санкцій на 50% та стягнення з відповідача 800 062,00 грн пені та 483 630,00 грн. штрафу, з чим погоджується колегія суддів з огляду на наступне.
Відповідно до статті 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Згідно з частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Тобто, обидва кодекси містять норми, які дають право суду зменшити розмір обрахованих за договором штрафних санкцій, але Господарський кодекс України вказує на неспівмірність розміру пені з розміром збитків кредитора як на обов'язкову умову, за наявності якої таке зменшення є можливим, тоді як Цивільний кодекс України виходить з того, що підставою зменшення можуть бути й інші обставини, які мають істотне значення (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 14 липня 2021 року у справі №916/878/20).
Тлумачення частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України свідчить, що в ній не передбачено вимог щодо обов'язкової наявності одночасно двох умов, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них. Таку правову позицію викладено, зокрема, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 19 березня 2024 року у справі №917/612/23.
Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, яка порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення неустойки.
При цьому ні у зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності (подібний висновок наведено у постанові Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі №922/266/20).
Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно зі статтею 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Колегія суддів звертає увагу апелянта, що Верховний Суд неодноразово наголошував у своїх постановах, що визначення конкретного розміру, на який зменшуються належні до сплати штрафні санкції, належить до дискреційних повноважень суду. При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені статтями 551 Цивільного кодексу України та 233 Господарського кодексу України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 Цивільного кодексу України (справедливість, добросовісність, розумність), має забезпечити баланс інтересів сторін та з дотриманням правил статті 86 ГПК України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов'язання, ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обставин справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (відповідний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 31 березня 2021 року у справі №910/8698/19, від 08 жовтня 2020 року у справі №904/5645/19, від 14 квітня 2021 року у справі №922/1716/20, від 05 березня 2019 року у справі №923/536/18, від 10 квітня 2019 року у справі №905/1005/18).
У постанові Верховного Суду від 15 червня 2022 року у справі №922/2141/21 міститься висновок про те, що приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним із завдань застосування таких санкцій до боржника є стимулювання належного виконання ним договірних зобов'язань, при цьому надмірне зменшення розміру пені та/або штрафу фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов'язання, що у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.
Місцевим господарським судом взято до уваги те, що у відповідача наявні поважні причини неможливості вчасного виконання договірних зобов'язань (унікальність іноземного товару, зупинення комерційної діяльності виробника на території України, логістика постачання); відповідач зобов'язання з поставки товару виконав у повному обсязі; розмір договірних санкцій складає 2 567 384,40 грн, що створює додатковий майновий тягар для відповідача; недоведеність негативних наслідків для кредитора.
Колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про те, що застосування до відповідача штрафних санкцій у заявленому розмірі може призвести до зриву виконання інших державних контрактів, для виконання яких мають бути залучені власні кошти відповідача, може призвести до порушення інтересів держави у сфері обороноздатності, що в даний час є пріоритетним питанням, вкрай важливим для державного суверенітету та територіальної цілісності України. Кількість таких контрактів наводиться позивачем у апеляційній скарзі.
У розрізі зазначеного вище апеляційний суд вважає за необхідне вказати, що таке зменшення пені та штрафу є адекватною мірою відповідальності за неналежне виконання відповідачем зобов'язання і проявом балансу між інтересами обох сторін, узгоджується з нормами закону, які регулюють можливість такого зменшення, а також виступає способом стимулювання боржника до належного виконання зобов'язань.
З урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про наявність підстав для зменшення розміру заявлених до стягнення сум з урахуванням фінансового стану відповідача, ступені виконання зобов'язання.
Щодо посилань апелянта на неврахуванням Господарським судом Житомирської області висновків Верховного Суду щодо зменшення штрафу і пені, колегія суддів зазначає наступне.
Так, об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 19 січня 2024 року у справі № 911/2269/22 вказала на те, що в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положенням статті 233 Господарського кодексу України і частині третій статті 551 Цивільного кодексу України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку статей 86, 210, 237 ГПК України. Такий підхід є усталеним в судовій практиці.
Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №911/2269/22 зазначила, що враховуючи висновок про індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов'язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, що виключає формування єдиних (для вирішення спорів про стягнення неустойки) критеріїв та алгоритму визначення підстав для зменшення розміру неустойки та критеріїв для встановлення розміру.
Розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90%, 70% чи 50% тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частини першої, другої статті 233 Господарського кодексу України та частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України, тобто у межах судового розсуду.
У питаннях підстав для зменшення розміру неустойки не може бути однакових умов, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій: Верховний Суд не надавав у наведених вище справах висновків, які б певним чином додатково обмежували умови здійснення розсуду суду у питаннях зменшення розміру пені так, щоб тільки один варіант реалізації розсуду суду можна було вважати правильним. Тому відсутні підстави вважати, що у тих випадках, коли Верховний Суд дійшов висновку про відсутність порушення норм процесуального права чи неправильного застосування норм матеріального права при застосуванні судами власної дискреції, Верховний Суд зробив висновок про те, що тільки такий варіант реалізації дискреції слід вважати законним. Подібний висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19 жовтня 2021 року у справі №910/6471/20.
Таким чином, судом апеляційної інстанції не встановлено порушення місцевим судом власних дискреційних повноважень та неправильне застосування висновків Верховного Суду.
Крім того, відхиляючи аргументи скаржника, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу, що в питаннях наявності / відсутності підстав для зменшення розміру неустойки з огляду на їх варіабельність фактично неможливо говорити про подібність правовідносин, оскільки у кожному конкретному випадку суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій.
Отже, аналіз наведених скаржником у апеляційній скарзі висновків суду касаційної інстанції стосовно підстав для зменшення розміру штрафних санкцій у справах свідчить про те, що з них не можна виокремити умови їх застосування окремо від специфічних обставин тих справ і застосувати у справі, що розглядається.
Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13 лютого 2025 року у справі №920/1176/21.
Згідно з чинним законодавством розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій не врегульований, а тому таке питання має вирішуватися судом з урахуванням вимог статті 86 ГПК України.
За відсутності в законі як переліку виняткових обставин, так і врегульованого розміру (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, судом апеляційної інстанції не встановлено порушень Господарським судом Житомирської області норм законодавства при зменшенні штрафних санкцій на 50%.
Отже, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками місцевого господарського суду про часткову обґрунтованість позовних вимог (обґрунтовано застосовані судом першої інстанції дискреційні повноваження). Тоді як інші доводи апеляційної скарги фактично направлені на переоцінку обставин, які були досліджені судом першої інстанції. Суд апеляційної інстанції переглядав справу в межах статті 269 ГПК України. Суд апеляційної інстанції зазначає, що підстав для виходу за межі вимог та доводів апеляційної скарги (в розумінні частини 4 статті 269 ГПК України) не встановив.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу - без задоволення. Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (стаття 276 ГПК України).
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про необхідність зменшення нарахованої пені та штрафу на 50%.
Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність залишення апеляційної скарги у даній справі без задоволення, а рішення суду першої інстанції (в оскаржуваній частині) - без змін.
З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги, понесені судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладається на скаржника в порядку статті 129 ГПК України.
Керуючись ст. ст. 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
Апеляційну скаргу Державного підприємства Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель" на рішення Господарського суду Житомирської області від 03 березня 2025 року у справі №906/1153/24 залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Житомирської області від 03 березня 2025 року у справі №906/1153/24 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у строк та в порядку, встановленому статтями 287-289 ГПК України.
Справу №906/1153/24 повернути до Господарського суду Житомирської області.
Повний текст постанови складений "21" травня 2025 р.
Головуючий суддя Бучинська Г.Б.
Суддя Філіпова Т.Л.
Суддя Маціщук А.В.