вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"22" квітня 2025 р. Справа№ 920/694/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Сотнікова С.В.
суддів: Отрюха Б.В.
Остапенка О.М.
за участю секретаря судового засідання Макухи О.А.,
представника позивача адвоката Жаворонкова П.Є. (в режимі відеоконференції),
представника відповідача адвоката Якименко О.І. (в режимі відеоконференції),
розглянувши апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Кривича Костянтина Володимировича
на рішення Господарського суду Сумської області
від 15.11.2024 (повний текст складено 25.11.2024, суддя Вдовенко Д.В.),
апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Цимбала Володимира Дмитровича
на додаткове рішення Господарського суду Сумської області
від 02.12.2024 (повний текст складено 06.12.2024, суддя Вдовенко Д.В.)
у справі № 920/694/24
за позовом фізичної особи-підприємця Кривича Костянтина Володимировича
до фізичної особи-підприємця Цимбала Володимира Дмитровича
про зобов'язання вчинити дії, стягнення 39 000 грн,
Рішенням Господарського суду Сумської області від 15.11.2024 у справі №920/694/24 позов задоволено частково.
Заборонено фізичній особі-підприємцю Цимбалу Володимиру Дмитровичу використовувати для магазинів позначення " ІНФОРМАЦІЯ_1 ", яке є схожим до ступеня змішування із торгівельною маркою " ІНФОРМАЦІЯ_1 " (свідоцтво на знак для товарів і послуг № НОМЕР_1 від 11.10.2010).
Закрито провадження у справі в частині позовних вимог про припинення порушення прав позивача, як власника свідоцтва на знак для товарів та послуг (торгівельну марку) № НОМЕР_1 від 11.10.2010, шляхом зобов'язання відповідача демонтувати вивіски і рекламні матеріали магазину " ІНФОРМАЦІЯ_1 ", розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .
Відмовлено у задоволенні позову в іншій частині.
Стягнуто з відповідача в дохід Державного бюджету України 2422,40 грн витрат по сплаті судового збору.
Додатковим рішенням Господарського суду Сумської області від 02.12.2024 у справі №920/694/24 стягнуто з фізичної особи-підприємця Цимбала Володимира Дмитровича на користь фізичної особи-підприємця Кривича Костянтина Володимировича 15000 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Позивач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Сумської області від 15.11.2024 в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача 39000 збитків (упущеної вигоди) і прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.12.2024 відкрито апеляційне провадження у справі № 920/694/24 за апеляційною скаргою фізичної особи-підприємця Кривича Костянтина Володимировича на рішення Господарського суду Сумської області від 15.11.2024, призначено розгляд справи в судовому засіданні на 11.02.2025.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.02.2025 розгляд справи відкладено на 22.04.2025.
Відповідач також звернувся з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати додаткове рішення Господарського суду Сумської області від 02.12.2024, ухвалити нове рішення, яким клопотання позивача про стягнення судових витрат задовольнити частково, стягнути з відповідача на користь позивача 3000 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.02.2025 відкрито апеляційне провадження у справі № 920/694/24 за апеляційною скаргою фізичної особи-підприємця Цимбала Володимира Дмитровича на додаткове рішення Господарського суду Сумської області від 02.12.2024, розгляд справи призначено на 22.04.2025
Відповідач подав відзив, в якому просив залишити апеляційну скаргу позивача без задоволення, а оскаржуване рішення залишити без змін з огляду на його законність та обґрунтованість.
Колегія суддів, розглянувши доводи апеляційних скарг, дослідивши наявні матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, вважає, що судові рішення належить залишити без змін з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся у господарський суд з позовом до відповідача про:
заборону відповідачу використовувати для магазинів позначення " ІНФОРМАЦІЯ_1 ", яке є схожим до ступеня змішування із торгівельною маркою " ІНФОРМАЦІЯ_1 " (свідоцтво на знак для товарів і послуг № НОМЕР_1 від 11.10.2010);
припинення порушення прав позивача, як власника свідоцтва на знак для товарів та послуг (торгівельну марку) № НОМЕР_1 від 11.10.2010, шляхом зобов'язання відповідача демонтувати вивіски і рекламні матеріали магазину " ІНФОРМАЦІЯ_1 ", розташованого за адресою: АДРЕСА_1 ;
стягнення з відповідача 39000,00 грн збитків (упущеної вигоди).
Позов обґрунтований тим, що позивач є власником торговельної марки , що захищена свідоцтвом України №129905 від 11.10.2010 на знак для товарів і послуг
та торговельної марки , що захищена свідоцтвом на торговельну марку № НОМЕР_2 від 17.05.2023, а відповідач без дозволу здійснює використання позначення " ІНФОРМАЦІЯ_1 " шляхом розміщення вивіски з його зображенням на магазині за адресою АДРЕСА_1 , що порушує його майнові права інтелектуальної власності.
Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку про доведеність факту використання відповідачем для магазину позначення " ІНФОРМАЦІЯ_1 ", яке є схожим до ступеня змішування із торгівельною маркою " ІНФОРМАЦІЯ_1 ". Така обставина підтверджується фотоматеріалами фасаду магазину та вивіски з відображенням торгівельної марки " ІНФОРМАЦІЯ_1 ", чеком від 09.05.2024 щодо придбання товару у магазині відповідача, в якому зазначено, що оплата товару здійснюється на рахунок ФОП Цимбал В.Д., магазин " ІНФОРМАЦІЯ_1 " за адресою АДРЕСА_1 , копією паспорту вивіски відповідача № 2262, погодженого Департаментом забезпечення ресурсних платежів Сумської міської ради 31.03.2023. При цьому, відповідачем не надано суду доказів, які б підтверджували правомірність використання такого позначення.
Враховуючи, що після звернення позивача з позовом до суду та відкриття судом провадження у справі відповідач демонтував вивіску магазину, що підтверджується фотоматеріалами, доданими до відзиву, позивач підтверджує відсутність спору в цій частині, суд першої інстанції дійшов висновку про закриття провадження у справі відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України в частині позовних вимог про припинення порушення прав власника свідоцтва на знак для товарів та послуг (торгівельну марку) № 129905 від 11.10.2010 шляхом зобов'язання відповідача демонтувати вивіски і рекламні матеріали магазину " ІНФОРМАЦІЯ_1 ", розташованого за адресою: АДРЕСА_1.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення упущеної вигоди в сумі 39000 грн, суд першої інстанції виходив з того, що за умовами договору за надане право використання знака за свідоцтвом України №№129905, 159080 та промислових зразків по патентам України №№ 19938, 22451 ліцензіат сплачує ліцензіару ліцензійну винагороду у вигляді роялті в розмірі 9000 грн. за квартал (три місяці) використання, тобто за право використання не лише торгівельної марки, а також промислових зразків, на неправомірне використання яких відповідачем позивач у позові не посилається. Позивач не надав доказів на підтвердження можливості отримати дохід у вигляді винагороди у розмірі 9000 грн за квартал (три місяці) за ліцензійним договором про надання права на використання торгівельної марки.
Крім цього, суд зазначив, що ліцензійний договір укладений 30.06.2023, в той час як позивач розраховує збитки неправомірного використання торговельної марки з 31.03.2023, інших доказів на підтвердження укладення ліцензійних договорів з 2015 року та до 30.06.2023, в тому числі на підтвердження розміру винагороди за ліцензійними договорами у вигляді роялті в розмірі 9000 грн за квартал (три місяці) використання торгівельної марки, позивач не подав, такі докази в матеріалах справи відсутні.
Апеляційна скарга позивача обґрунтована тим, що висновки викладені у рішенні господарського суду першої інстанції не відповідають обставинам справи та наданим документам й грубо порушують права та інтереси позивача.
За доводами позивача, у мотивувальній частині рішення суду про відмову у стягненні 39 000 грн збитків (упущеної вигоди) йдеться про те що, позивач не підтвердив, що за звичайних обставин, у разі укладення відповідачем з позивачем ліцензійного договору на використання торгівельної марки, позивач міг і повинен був отримати дохід у вигляді винагороди у розмірі 9000 грн за квартал (три місяці) використання торгівельної марки, у зв'язку з чим належить відмовити у задоволенні позовних вимог, оскільки заявлений до стягнення розмір не підтверджений належними доказами. При цьому, судом встановлені факти незаконного використання позначення для магазинів позначення " ІНФОРМАЦІЯ_1 " у господарській діяльності відповідача та визнані такі дії щодо використання у своїй діяльності позначення " ІНФОРМАЦІЯ_1 ", власником якого є позивач.
Суд першої інстанції не врахував принцип рівності сторін у процесі, який вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005). Позивач вважає, що надав належним чином засвідчені копії всіх документів, доданих до позовної заяви (зокрема завірена копія ліцензійного договору, платіжні інструкції), а представник відповідача не заперечував, що відповідачем використовується торгівельна марка "ІНФОРМАЦІЯ_1".
Скаржник вважає, що суд першої інстанції зробив хибний висновок щодо правової позиції Верховного Суду у постанові від 17 вересня 2024 року у справі № 910/3022/22, за якою неодержаний дохід (упущена вигода) - це розрахункова величина втрат очікуваного приросту в майні, що базується на доказах, які підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб'єктом господарювання певних грошових сум, якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив правопорушення. Позивач (кредитор) має довести, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача (боржника) стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток. Тобто вимоги про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди мають бути належним чином обґрунтовані, підтверджені конкретними підрахунками і доказами про реальну можливість отримання позивачем відповідних доходів, але не отриманих через винні дії відповідача, оскільки у згаданому висновку мова йде про скасування свідоцтва на знаки для товарів та послуг, що в свою чергу жодним чином не відноситься до справи.
Суд першої інстанції не врахував позицію Верховного Суду щодо розрахунку упущеної вигоди (збитків) та стандартів доказування її розміру. Деталізовану позицію з цього питання викладено в постанові Верховного Суду від 30 вересня 2021 року у справі № 922/3928/20, за якою у разі неможливості точно встановити розмір збитків у вигляді упущеної вигоди суд має визначити розмір таких збитків з урахуванням усіх обставин конкретної справи.
Ухвалюючи додаткове рішення про стягнення судових витрат з відповідача на користь позивача в сумі 15000 грн і керуючись принципами справедливості та пропорційності, суд першої інстанції дійшов висновку про часткову відмову позивачу у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу, з урахуванням таких критеріїв, як обґрунтованість та пропорційність (співмірність) розміру витрат на оплату послуг адвоката до предмета спору, завищення розміру вартості послуг адвоката щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи - 3000 грн за годину. Також суд врахував, що сума судових витрат, заявлена до відшкодування, істотно перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку (у три рази), оскільки у позовній заяві позивач зазначив орієнтовно судові витрати в розмірі 10 000 грн витрат на професійну правничу допомогу адвоката. За висновком суду, витрати на підготовку відзиву, додаткових пояснень, участь у судових засіданнях позивач на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку не міг передбачити, однак не витрати на підготовку позовної заяви.
У апеляційній скарзі відповідач вважає, що беручи до уваги неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, підлягає задоволенню часткове стягнення витрат в сумі 3000 грн, втім суд першої інстанції, врахувавши вартість ціну позову, кількість судових засідань у даній справі та їх тривалість, тривалість розгляду спору та значення його для сторін, дійшов висновку про неможливість відмови в задоволенні клопотання представника відповідача про стягнення витрат на професійну (правничу) допомогу.
Відповідно до ч. 1 ст. 155 Господарського кодексу України та ч. 1 ст. 420 Цивільного кодексу України, об'єктами прав інтелектуальної власності у сфері господарювання визнаються, зокрема, промислові зразки та знаки для товарів і послуг (торговельні марки).
З матеріалів справи вбачається та вірно встановлено судом першої інстанції, що позивач є власником торговельних марок, що захищені свідоцтвами України № 129905 від 11.10.2010, №333013 від 17.05.2023.
Суд першої інстанції встановив, а сторони не заперечують в апеляційному суді, що відповідач здійснював використання позначення "ІНФОРМАЦІЯ_1", схожого до ступеня змішування із торговельними марками позивача, без згоди останнього. Після пред'явлення позову, відповідач припинив використання спірного позначення, тобто усунув порушення закону у своїй діяльності та припинив порушення майнових прав позивача на торговельні марки.
Разом з тим, у період з 31.03.2023 до 09.05.2024 відповідач незаконно використовував спірне позначення та вчиняв таким чином порушення майнових прав позивача на належні йому торговельні марки, у зв'язку з чим позивач пред'явив позовні вимоги про стягнення упущеної вигоди в сумі 39000 грн. За твердженнями позивача, саме таку суму роялті він би отримав в разі надання відповідачеві ліцензії на використання належних йому торговельних марок. При цьому, розраховуючи упущену вигоду у вигляді неотриманих ліцензійних платежів, позивач виходить із умов ліцензійного договору, який він уклав з іншим підприємцем та за яким сума роялті складає 9000 грн за кожен квартал використання торговельної марки.
В цілому погоджуючись із висновком суду про відмову в задоволенні позовних вимог про стягнення упущеної вигоди, колегія суддів виходить зь наступного.
Відповідно до приписів Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг":
- свідоцтво України на знак для товарів і послуг надає його власнику право використовувати знак та інші права, визначені цим Законом (частина друга статті 16);
- використанням знака визнається: нанесення його на будь-який товар, для якого знак зареєстровано, упаковку, в якій міститься такий товар, вивіску, пов'язану з ним, етикетку, нашивку, бирку чи інший прикріплений до товару предмет, зберігання такого товару із зазначеним нанесенням знака з метою пропонування для продажу, пропонування його для продажу, продаж, імпорт (ввезення) та експорт (вивезення); застосування його під час пропонування та надання будь-якої послуги, для якої знак зареєстровано; застосування його в діловій документації чи в рекламі та в мережі Інтернет. Знак визнається використаним, якщо його застосовано у формі зареєстрованого знака, а також у формі, що відрізняється від зареєстрованого знака лише окремими елементами, якщо це не змінює в цілому відмітності знака (частина четверта статті 16);
- свідоцтво України на знак для товарів і послуг надає його власнику виключне право забороняти іншим особам використовувати без його згоди, якщо інше не передбачено цим Законом: позначення, схоже із зареєстрованим знаком, стосовно наведених у відповідному свідоцтві товарів і послуг, якщо внаслідок такого використання ці позначення і знак можна сплутати; позначення, схоже із зареєстрованим знаком, стосовно товарів і послуг, споріднених із наведеними у свідоцтві, якщо внаслідок такого використання можна ввести в оману щодо особи, яка виробляє товари чи надає послуги, або ці позначення і знак можна сплутати (частина п'ята статті 16);
- будь-яке посягання на права власника свідоцтва, передбачені статтею 16 цього Закону, в тому числі вчинення без згоди власника свідоцтва дій, що потребують його згоди, та готування до вчинення таких дій, вважається порушенням прав власника свідоцтва, що тягне за собою відповідальність згідно з чинним законодавством України (частина перша статті 20);
- на вимогу власника свідоцтва таке порушення повинно бути припинено, а порушник зобов'язаний відшкодувати власнику свідоцтва заподіяні збитки. Власник свідоцтва може також вимагати усунення з товару, його упаковки незаконно використаного знака або позначення, схожого з ним настільки, що їх можна сплутати, або знищення виготовлених зображень знака або позначення, схожого з ним настільки, що їх можна сплутати (частина друга статті 20);
- захист прав на знак для товарів і послуг здійснюється, зокрема, у судовому порядку (частина перша статті 21).
Статтею 22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, зокрема, є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
На позивача покладається обов'язок довести наявність збитків (шкоди), протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками. В свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків. При цьому, важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдано особі, - наслідком такої протиправної поведінки.
Відповідно до ч. 1 ст. 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Тобто, збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує його інтереси як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також у не одержаних кредитором доходах, які б він одержав, якби зобов'язання було виконано боржником. Доведення факту наявності таких збитків та їх розміру, а також причинно-наслідкового зв'язку між правопорушенням і збитками покладено на позивача. Причинний зв'язок як обов'язковий елемент відповідальності за заподіяні збитки полягає в тому, що шкода повинна бути об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди, отже, доведенню підлягає факт того, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14.04.2020 у справі №925/1196/18).
Відтак, для застосування такого заходу відповідальності як стягнення збитків необхідна наявність усіх елементів складу господарського правопорушення:
1) протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи (порушення зобов'язання);
2) шкідливого результату такої поведінки - збитків;
3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками;
4) вини особи, яка заподіяла шкоду.
У разі відсутності хоча б одного із цих елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не настає.
Як було встановлено вище, обставини неправомірного використання відповідачем позначення, яке є схожим до ступеня змішування із торгівельною маркою "ІНФОРМАЦІЯ_1", належної позивачу підтверджується матеріалами справи та не заперечується сторонами, таке використання є неправомірним, оскільки здійснювалось відповідачем за відсутності згоди правовласника.
Разом з тим, обґрунтовуючи розмір упущеної вигоди, позивач посилається на обставини отримання ним роялті від інших підприємців на підставі укладених ліцензійних договорів, за умовами яких роялті визначалась сторонами в розмірі 9000 грн у квартал.
Колегія суддів вважає, що в даному випадку відсутній наслідково-причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками (упущеною вигодою), позаяк протягом використання спірного позначення позивач не звертався до відповідача про усунення порушення, не пропонував укласти відповідний ліцензійний договір з метою отримання роялті. Про обставини порушення прав інтелектуальної власності відповідач довідався після звернення позивача в суд із даним позовом. При цьому, після пред'явлення позову відповідач вчинив достатні та дієві заходи для усунення порушення майнових прав позивача на спірну торговельну марку - демонтував вивіску з фасаду магазину, тобто припинив вчиняти порушення прав інтелектуальної власності позивача. Відтак, належить дійти висновку і про відсутність вини у протиправній поведінці відповідача, позаяк останній не був обізнаний про належність спірного позначення позивачу, відповідно не міг знати про вчинюване ним порушення прав.
За таких обставин, колегія суддів доходить висновку, що саме з підстав відсутності складу цивільного правопорушення належить відмовити у позовних вимогах про стягнення упущеної вигоди у вигляді недоотриманого роялті, а не з підстав не доведення позивачем розміру збитків, позаяк такі позовні вимоги підтверджуються належними та допустимими доказами, і лише їх достатність та оцінка має ґрунтуватись на власному переконанні суду.
Таким чином доводи апеляційної скарги позивача не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду справи, що має наслідком її відхилення із залишенням оскаржуваного рішення Господарського суду Сумської області від 15.11.2024 у даній справі без змін.
Щодо додаткового рішення про розподіл судових витрат колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до пункту 12 частини третьої статті 2 ГПК України основною засадою (принципом) господарського судочинства є зокрема відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Згідно з частиною третьою статті 2 ГПК України суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
У даній справі судовим рішенням першої інстанції було відмовлено у задоволенні позовних вимог, а тому, в силу приписів статті 129 ГПК України за наявності підстав має бути вирішено питання щодо розподілу судових витрат між сторонами у порядку статті 129, 244 ГПК України, ураховуючи приписи статті 86 ГПК України та з дотриманням статей 123-126, 73-80 ГПК України, за умови їх обґрунтованості та доведеності.
Згідно з частинами четвертою - шостою статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Заперечення проти розміру судових витрат має містити конкретні обставини та обґрунтування, на підставі яких сторона пропонує здійснити зменшення судових витрат (аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 15.09.2020 у справі №904/5047/18, від 25.03.2021 у справі №905/717/20, від 30.03.2021 у справі №905/3553/15).
У постановах від 31.03.2021у справі №910/9916/17, від 28.01.2021 у справі №910/11309/18, від 17.12.2020 у справі №911/3086/17, від 17.12.2020 у справі №922/3708/19, від 15.09.2020 у справі №904/2756/19, від 21.05.2019 у справі №903/390/18, Верховний Суд вказав, що у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який тим не менш, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності цим критеріям заявлених витрат.
Колегія суддів також вважає відсутніми підстави для скасування або зміни додаткового рішення про покладення судових витрат на правову допомогу на відповідача в розмірі 15000 грн, оскільки такі судові витрати підтверджені достатніми та належними доказами. При цьому, зі змісту апеляційної скарги вбачається, що відповідач не зазначив конкретних обставин, обґрунтувань щодо зменшення витрат на правничу допомогу та не подав суду апеляційної інстанції доказів, які б вказували на неспівмірність витрат і їх невідповідність критеріям вказаним у статті 126 ГПК України, із відповідним обґрунтуванням неможливості подання таких доказів суду першої інстанції. Одночасно в апеляційній скарзі не вказані доводи про неправильність додаткового рішення та які свідчили б про наявність підстав для його скасування або зміни в частині необхідності відшкодування судових витрат.
Судові витрати за розгляд справи апеляційним судом належить покласти на заявників апеляційної скарги в межах сплаченого судового збору при подачі апеляційної скарги відповідно до ст. 129 ГПК України.
Керуючись ст. 269, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст.ст. 276, 282 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Кривича Костянтина Володимировича залишити без задоволення.
2. Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Цимбала Володимира Дмитровича залишити без задоволення.
3. Рішення Господарського суду Сумської області від 15.11.2024 та додаткове рішення 02.12.2024 у справі № 920/694/24 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у строки, встановлені ст. 288 Господарського процесуального кодексу України.
Повна постанова складена та підписана 22.05.2025.
Головуючий суддя С.В. Сотніков
Судді Б.В. Отрюх
О.М. Остапенко