Справа № 523/5942/25
Провадження №1-кп/523/1249/25
22 травня 2025 року м.Одеса
Пересипьский (Суворовський) районний суд міста Одеси у складі:
головуючого - судді ОСОБА_1
за участю: секретаря судового засідання - ОСОБА_2
прокурора Суворовської окружної прокуратури м.Одеси - ОСОБА_3
захисника - ОСОБА_4
обвинуваченого (підсудного) - ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за №12025162490000031 від 08.01.2025 року, за обвинуваченням:
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Суми, громадянина України, військовозобов'язаного, із середньо-спеціальною освітою, неодруженого, має малолітню дитину 2020 р.н., інваліда 3-ї групи безстроково, офіційно не працевлаштованого, зареєстрованого та до затримання фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.191 КК України, -
Підсудний ОСОБА_5 , достовірно знаючи про впровадження на території України воєнного стану, введеного 24.02.2022 у зв'язку з військовою агресією рф проти України, відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», згідно з якими в Україні запроваджено воєнний стан з 05:30 годин 24.02.2022 та який неодноразово продовжувався, зокрема Указом Президента України від 28.10.2024 №740/2024, затвердженого Законом України від 29.10.2024 №4024-ІХ, якими продовжено строк дії воєнного стану з 05:30 годин 10.11.2024 строком на 90 діб, скоїв кримінальне правопорушення за наступних обставин.
26.12.2024 між фізичною особою-підприємцем (надалі - ФОП) ОСОБА_6 та підсудним ОСОБА_5 було укладено усний договір, за яким останнього прийнято на роботу на посаду водія евакуатора, в функціональні обов'язки якого входило виконання замовлень по транспортуванню транспортних засобів, отримання грошових коштів за виконання замовлень та забезпечення своєчасної передачі грошових коштів за виконану роботу роботодавцю.
На виконання усного договору, потерпілий ОСОБА_6 31.12.2024 для виконання замовлень по транспортуванню транспортних засобів передав підсудному ОСОБА_5 на матеріальне зберігання транспортний засіб марки «Fiat Ducato», д/н НОМЕР_1 , та мобільний телефон в корпусі чорного кольору марки «Самсунг А05» з номером телефону НОМЕР_2 , imei1: НОМЕР_3 , imei2: НОМЕР_4 , для прийняття замовлень, про що було складено акт прийому-передачі вказаного майна.
На виконання обов'язків обумовлених усним договором, підсудний ОСОБА_5 почав виконувати роботу, а саме транспортування транспортних засобів відповідно до замовлень, під час виконання яких у нього виник злочинний умисел, спрямований на привласнення чужого майна, яке йому було ввірено.
В період часу 26.12.2024-07.01.2025, підсудний ОСОБА_5 , маючи умисел на привласнення чужого майна, що йому було ввірене, всупереч інтересам ФОП ОСОБА_6 , реалізуючи свій злочинний умисел, усвідомлюючи, що він є матеріально-відповідальною особою та несе повну матеріальну відповідальність перед ФОП за збереження (неналежне збереження) ввірених йому матеріальних цінностей, вказаний підсудний діючи умисно і керуючись корисливим мотивом, з метою особистого збагачення, маючи безпосередній і безперешкодний доступ до ввірених йому матеріальних цінностей ФОП, привласнив отримані ним в ході виконання замовлень по транспортуванню транспортних засобів грошові кошти в сумі 36236 гривень та мобільний телефон марки «Самсунг А05» з номером телефону НОМЕР_2 , вартістю 4249,90 гривень, розпорядившись викраденим на власний розсуд і заподіявши таким чином ФОП ОСОБА_6 матеріальну шкоду на загальну суму 40485,90 гривень.
Потерпілий ОСОБА_6 , будучи належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання, - в судове засідання не з'явився, надавши до суду заяву щодо розгляду кримінального провадження без його участі та позиції щодо призначення покарання, у зв'язку з чим, суд з урахуванням позиції сторін процесу та з метою дотримання розумності строків судового розгляду, вирішив здійснити розгляд кримінального провадження за відсутністю означеного потерпілого.
Підсудний ОСОБА_5 повністю визнав свою провину в обсязі висунутого у кримінальному провадженні обвинувачення, а будучи допитаним в судовому засіданні, пояснив суду про час, місце, спосіб та мотиви вчиненого ним при вказаних вище обставинах, не оспорюючи при цьому докази, які містяться у матеріалах досудового розслідування та фактичні обставини скоєного кримінального правопорушення.
Так, підсудний ОСОБА_5 в суді пояснив, що дійсно за викладеними в обвинувальному акті обставинами він у зв'язку з неможливістю працевлаштування в м.Суми прибув до м.Одеси, де за оголошенням в мережі Інтернет влаштувався на роботу водієм евакуатора у ФОП ОСОБА_6 . Отримавши у своє відання та матеріальне зберігання автомобіль-евакуатор та мобільний телефон, відпрацювавши деякий час з виконання замовлень і накопивши за їх виконання готівкою більш ніж 36 тисяч гривень, він вирішив не здійснювати розрахунок з роботодавцем, а привласнив ці гроші та мобільний телефон, залишивши автомобіль потерпілого ОСОБА_6 на заздалегідь обумовленій з ним стоянці автотранспорту. Незабаром, до нього завітали працівники поліції, які запросили його до відділку поліції, де в нього був вилучений мобільний телефон, який належить потерпілому ОСОБА_6 , а через деякий час після повідомлення його про підозру, він без дозволу слідчого виїхав з м.Одеси до місця свого постійного проживання в м.Суми, де і був затриманий на підставі ухвали суду. Розмір заподіяної ним матеріальної шкоди потерпілому ОСОБА_6 , марка і вартість мобільного телефону, в результаті привласнення ним грошових коштів та майна потерпілого, ним не оспорюється. Привласнені грошові кошти витратив на власні потреби, але протягом часу перебування на волі до свого затримання, він завданий потерпілому збиток в розмірі 36236 гривень не відшкодував.
Про вчинене шкодує та вважає, що зробив належні висновки. Просить суд не позбавляти його волі, дати шанс займатися вихованням своєї дитини і довести своє виправлення, працевлаштуватися та здійснити відшкодування завданого потерпілому матеріального збитку.
Наряду з викладеним, суд вважає, що винність підсудного ОСОБА_5 у скоєнні ним кримінального правопорушення, фактичні обставини якого ним та ніким із учасників процесу не оспорюються, об'єктивно та повністю підтверджується наявними в матеріалах досудового розслідування доказами, досліджування яких судом не здійснювалось у повному обсязі, згідно з ч.3 ст.349 КПК України.
Відповідно до ч.3 ст.349 КПК України, суд за попереднім обговоренням з учасниками судового провадження змісту цієї норми закону, визнав недоцільним за клопотанням прокурора дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому, з'ясувавши, що сторони правильно розуміють зміст цих обставин, а також роз'яснивши їм про відсутність права оскарження фактичних обставин кримінального провадження в апеляційному порядку, суд упевнився в добровільності та істинності їх позиції.
Приймаючи до уваги наведені обставини та отримавши покази підсудного ОСОБА_5 , судом встановлено, що підсудний своїми умисними діями привласнив чуже майно, яке йому було ввірено, вчинене в умовах воєнного стану, а тому його дії вірно кваліфіковані стороною обвинувачення за ч.4 ст.191 КК України.
Так, за ч.4 ст.191 КК України кримінальна відповідальність за цією нормою закону настає за привласнення чи розтрату чужого майна, яке було ввірено особі або перебувало в її віданні, вчинене у великих розмірах чи в умовах воєнного або надзвичайного стану, що карається позбавленням волі на строк від п'яти до восьми років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.65, ч.2 ст.50 КК України, особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень, та при призначенні покарання суду слід врахувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання, а також слід виходити з того, що покарання має бути призначене відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу й у межах санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, яке передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення та має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого.
Внаслідок означених вимог закону, при призначенні покарання підсудному ОСОБА_5 у цьому кримінальному провадженні, суд приймає до уваги характер, обставини і корисливу спрямованість вчиненого ним, суспільну небезпечність і наслідки доведеного в суді обвинувачення, яке в силу санкції ч.4 ст.191 та ст.12 КК України відноситься до категорії тяжких злочинів проти власності, що мало місце в умовах воєнного стану в Державі та збройної агресії рф проти України, а також судом ураховується у певній мірі викладена у відповідних заявах позиція потерпілого ОСОБА_6 з цього приводу та часткове повернення йому майна під зберігальну розписку (мобільний телефон), характеризуючі дані вказаного підсудного, молодий вік та стан його здоров'я.
Так, з огляду на матеріали судового провадження, підсудний ОСОБА_5 - раніше не судимий і вперше притягається до кримінальної відповідальності, але протягом кінця лютого-початку квітня 2025 року перебував у розшуку; згідно з довідкою МСЕК є інвалідом 3-ї групи безстроково (з ураженням зору) та йому протипоказано роботу водієм; є військовозобов'язаним і має відстрочку від проходження військової служби до 07.08.2025 року; у 2017 році здобув повну загальну освіту у державному ліцеї-інтернаті «Кадетський корпус» та у 2018 році закінчив ДНЗ «Сумське вище професійне училище будівництва та автотранспорту»; неодружений, але має малолітню дитину ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ); забезпечений місцем реєстрації і постійного проживання в м.Суми, де мешкає разом з бабусею та дитиною; на обліку в КНП «Сумська обласна клінічна лікарня» СОР, «Одеський обласний медичний центр психічного здоров'я» ООР та КНП «Міський психіатричний диспансер» ОМР - не перебуває; в період з 04.04.2025 і по день ухвалення вироку утримується під вартою.
Сукупність наведених обставин свідчить про певну схильність підсудного ОСОБА_5 до протиправної поведінки і нехтування ним правилами законослухняної поведінки в суспільстві, про відсутність у нього критичного ставлення до скоєного і щиросердного осуду вчиненого, що одночасно обумовлює можливість його виправлення і недопущення вчинення ним нових кримінальних правопорушень без ізоляції від суспільства та доцільність застосування інституту звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Згідно з п.4 ч.1 ст.91 КПК України обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом'якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою для закриття кримінального провадження, підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, а згідно зі ст.92 цього ж Кодексу, обов'язок доказування перелічених обставин покладається на слідчого, прокурора та в установлених цим Кодексом випадках, - на потерпілого.
Разом із тим та згідно з обвинувальним актом у розглядуваному кримінальному провадженні, органом досудового розслідування та прокурором в суді, в якості обставин, що пом'якшують покарання підсудного ОСОБА_5 , визначено щире каяття.
Проте, з такою позицією органу досудового розслідування та прокурора в суді, суд погодитися не може, оскільки в судовому засіданні встановлено, що підсудний ОСОБА_5 , незважаючи на визнання своєї провини та перебування на волі після його викриття і з часу повідомлення про підозру, протягом досудового розслідування і перебування у розшуку, до моменту його затримання в порядку ст.191 КПК України заподіяний потерпілому ОСОБА_6 матеріальний збиток не відшкодував (окрім видачі працівникам поліції мобільного телефону потерпілого).
Згідно ж з правовими висновками Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду (постанови від 22.03.2018 року у справі №759/7784/15-к, від 09.10.2018 року у справі №51-275км17), щире каяття особи передбачає, окрім визнання фактів вчинення злочинів, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у скоєному, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, у бажані виправити наслідки вчиненого.
Втім, відомості, які б доводили факт щирого каяття підсудного ОСОБА_5 , мали знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження та надані до суду під час судового розгляду, але відповідних доказів на підтвердження відшкодування вказаним підсудним або принаймні у намаганні відшкодувати завданий ФОП ОСОБА_6 матеріальний збиток у певному (залишковому) обсязі, протягом розгляду кримінального провадження сторонами процесу до суду не надано і матеріали судової справи таких даних не містять.
Отже, ураховуючи визнання підсудним ОСОБА_5 своєї провини у кримінальному провадженні та в аспекті приписів ст.ст.66, 67 КК України, до обставин, що пом'якшують покарання підсудного, суд відносить визнання ним своєї вини в обсязі висунутого обвинувачення, а обставин, що обтяжують покарання вказаного підсудного, як визначено у обвинувальному акті та з чим також погоджується й суд, не встановлено.
Положення ч.ч.1, 3 ст.75 КК України встановлюють, що якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене ч.3 ст.127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням, у разі не вчинення останнім протягом визначеного іспитового строку нового кримінального правопорушення і виконання покладених на нього обов'язків.
При цьому, суд ураховує приписи примітки ст.45 КК України, які встановлюють, що корупційними кримінальними правопорушення відповідно до цього Кодексу вважаються кримінальні правопорушення, передбачені статтями 191, 262, 308, 312, 313, 320, 357, 410, у випадку їх вчинення шляхом зловживання службовим становищем, а також кримінальні правопорушення, передбачені статтями 210, 354, 364, 364-1, 365-2, 368-369-2 цього Кодексу, та кримінальними правопорушеннями, пов'язаними з корупцією, вважаються кримінальні правопорушення, передбачені статтями 366-2, 366-3 цього Кодексу.
Таким чином, суд констатує, що інкриміноване підсудному ОСОБА_5 у розглядуваному кримінальному провадженні обвинувачення за викладеними і доведеними в суді обставинами, хоча і передбачено в примітці ст.45 КК України, як корупційне кримінальне правопорушення (ст.191 КК), але не містить обов'язкової ознаки «вчинення шляхом зловживання службовим становищем», а відтак і не належить до корупційного чи пов'язаного з корупцією кримінального правопорушення.
На підставі сукупності викладеного, дотримуючись принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання, беручи до уваги характер, обставини, спрямованість і наслідки визнаного судом доведеним обвинуваченням у кримінальному провадженні, зважаючи на досліджені під час судового розгляду характеризуючі дані про особу підсудного ОСОБА_5 , наявність пом'якшуючих і відсутність обтяжуючих покарання обставин, комплексність яких обумовлюють можливість його виправлення в умовах суспільства, суд у контексті ст.ст.50, 55, 65 КК України вважає частково слушними доводи сторін в цій частині у їх промові під час судових дебатів та доходить висновку про те, що обґрунтованим і достатнім для виправлення вказаного підсудного та недопущення вчинення ним нових кримінальних правопорушень доцільним уявляється призначення йому покарання у виді позбавлення волі в межах мінімального строку, встановленого ч.4 ст.191 цього Кодексу, з одночасним позбавленням не певний термін права обіймати посади, пов'язані з обігом товарно-матеріальних цінностей і грошових коштів (як обов'язкове додаткове покарання), із застосуванням інституту звільнення від відбування покарання з випробуванням та з покладенням на підсудного низки певних обов'язків, в порядку ст.ст.75-77 цього ж Кодексу.
Відповідно до ст.55 КК України, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю може бути призначене як основне покарання на строк від двох до п'яти років або як додаткове покарання на строк від одного до трьох років, а згідно зі ст.77 цього Кодексу, у разі звільнення від відбування покарання з випробуванням можуть бути призначені додаткові покарання у виді штрафу, позбавлення прав обіймати певні посади або займатися певною діяльністю та позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу.
З огляду на ч.1 ст.377 КПК України, якщо обвинувачений тримається під вартою, суд звільняє його з-під варти в залі судового засідання, зокрема у разі звільнення від відбування покарання, внаслідок чого раніше застосований судом до підсудного ОСОБА_5 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою підлягає скасуванню судом, а вказаний підсудний, - звільненню з-під варти в залі суду.
В силу приписів ст.72 КК України та ураховуючи термін попереднього ув'язнення підсудного ОСОБА_5 у розглядуваному кримінальному провадженні з часу його затримання в порядку ст.191 КПК України 04.04.2025 року до дати ухвалення цього вироку, суд вважає, що означений термін підлягає зарахуванню до строку призначеного за цим вироком покарання за правилами, передбаченими в ч.1 ст.72 КК.
Питання щодо долі речових доказів у кримінальному провадженні, суд вирішує в порядку ст.100 КПК України.
Керуючись ст.100, ч.3 ст.349, ст.ст.369-371, 373-374, 377 КПК України, суд
ОСОБА_5 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч.4 ст.191 КК України, призначивши покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років, з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з обігом товарно-матеріальних цінностей і грошових коштів, на строк 1 рік.
На підставі ст.75, п.п.1-2 ч.1, п.п.2-3 ч.3 ст.76 КК України, звільнити ОСОБА_5 від відбування основного призначеного покарання з випробуванням строком на 3 (три) роки, якщо протягом визначеного іспитового строку зазначена особа не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на нього обов'язки: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації; працевлаштуватися або за направленням уповноваженого органу з питань пробації звернутися до органів державної служби зайнятості для реєстрації як безробітного та працевлаштуватися, якщо йому буде запропоновано посаду (роботу).
Відповідно до ч.3 ст.55, ст.77 КК України, строк додаткового покарання ОСОБА_5 у виді позбавленням права обіймати посади, пов'язані з обігом товарно-матеріальних цінностей і грошових коштів, рахувати з дати набрання вироком законної сили.
З огляду на ч.4 ст.76 КК України, ст.163 Кримінально-виконавчого кодексу України, виконання вироку в частині призначеного покарання та нагляд за засудженим ОСОБА_5 , - покласти на Ковпаківський районний відділ пробації філії ДУ «Центр пробації» в Сумській області.
Виходячи з приписів ст.377 КПК України, запобіжний захід ОСОБА_5 у вигляді тримання під вартою, - скасувати, звільнивши його з-під варти в залі суду.
Згідно зі ст.ст.72, 63 КК України, в строк покарання ОСОБА_5 зарахувати термін його попереднього ув'язнення у цьому кримінальному провадженні з 04.04.2025 року по день ухвалення вироку.
В порядку ст.100 КПК України, речові докази у кримінальному провадженні: мобільний телефон в корпусі чорного кольору марки «Самсунг» imei1: НОМЕР_3 , imei2: НОМЕР_4 , переданий на зберігання під розписку потерпілому ОСОБА_6 , - вважати повернутим за належністю вказаній особі, а скриншоти з додатку «Вайбер», які зберігаються в матеріалах досудового розслідування, - продовжити зберігати в означених матеріалах кримінального провадження.
Копії вироку вручити під розписку прокуророві та ОСОБА_5 , надати для відома іншим заінтересованим особам, а також направити для виконання до Ковпаківського районного відділу пробації філії ДУ «Центр пробації» в Сумській області.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження та подання апеляції через Пересипський районний суд міста Одеси до Одеського апеляційного суду, протягом 30 днів з дня проголошення.
Головуючий - суддя: ОСОБА_1