Справа №442/3398/25
Провадження №2/442/1153/2025
21 травня 2025 року Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області в складі: головуючого - судді Гарасимків Л.І., при секретарі - Петрів В.М., розглянувши у підготовчому судовому засіданні в м.Дрогобичі цивільну справу за первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини,-
Позивач - ОСОБА_1 звернулася в Дрогобицький міськрайонний суд із позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу.
ОСОБА_2 звернувся із позовом до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини.
Позивач ОСОБА_1 в підтвердження заявлених вимог посилається на те, що 05.05.2011 року, вона, ОСОБА_3 уклала шлюб з ОСОБА_2 , який зареєстрували у Лішнянській сільській раді Дрогобицького району Львівської області, свідоцтво про шлюб серія НОМЕР_1 , актовий запис №1. У шлюбі у них народилася дочка ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . З часом стосунки з чоловіком погіршилися, і в травні 2024 року вона перейшла жити до своїх батьків. В неї з'явилася інший чоловік, від даних стосунків у них народилася дочка ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , свідоцтво про народження НОМЕР_2 , актовий запис N9 235. Оскільки шлюб між нею та її офіційним чоловіком не був розірваний, то батьком дитини записали ОСОБА_2 , хоча він насправді батьком ОСОБА_5 не являється. ОСОБА_5 проживає та зареєстрована разом з нею за адресою: АДРЕСА_1 . Щоб не травмувати старшу дочку ОСОБА_6 , ОСОБА_7 залишив проживати її з собою, за адресою: АДРЕСА_2 .
Вони фактично припинили шлюбні відносини, проживають окремо протягом 1 року. З того часу стосунки жодним чином не покращилися, тому вважає, що примирення між ними є неможливим, а шлюб на даний час лише формальний.
Вона не має наміру продовжувати сімейні відносини з відповідачем, так як вони істотно суперечать її інтересам. Вважає, що подальшого сенсу підтримувати сімейні відносини немає, а примирення та збереження шлюбу між ними неможливе, оскільки на даний час у неї вже інша сім'я. Просить шлюб розірвати.
ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини, посилаючись на те, що дійсно його дружина ОСОБА_1 має іншого чоловіка, від якого народилася донька ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Вони протягом року не проживають разом, не підтримують подружні відносини. Але що стосується його рідної доньки ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , він заперечує, щоб вона проживала у його дружини разом із її співмешканцем, крім того дочка також хоче проживати разом із ним, своїм батьком, оскільки вона повністю перебуває на його утриманні, зростає під його наглядом, що свідчить про формування у дочки прив'язаності до нього. Просить визначити місце проживання своєї доньки ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з ним, як основним та єдиним утримувачем, та таким, що самостійно виховує неповнолітню дитину.
Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явилася, однак від неї поступила заява, в якій просить слухати справу у її відсутності, заявлені позовні вимоги підтримує повністю, просить їх задоволити в повному обсязі, відносно зустрічної позовної заяви не заперечує, а тому суд розглянув справу у відсутності позивача на підставі наявних доказів по справі.
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився, однак від нього поступила заява, в якій просить слухати справу у його відсутності, заявлені позовні вимоги визнає повністю, просить їх задоволити в повному обсязі, щодо заявлених зустрічних позовних вимог, заявлені вимоги підтримує в повному обсязі та просить визначити місце проживання його доньки ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із ним, а тому суд розглянув справу у відсутності відповідача на підставі наявних доказів по справі.
Відповідно до ст.247 ЦПК судовий розгляд проведено без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Відповідно до положень ч.ч.3,4 ст.200 ЦПК України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення суду у випадку визнання позову відповідачем.
Ухвалення в підготовчому засіданні судового рішення у разі відмови від позову, визнання позову, укладення мирової угоди проводиться в порядку, встановленому статтями 206, 207 цього Кодексу.
Відповідно до ст.206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.
У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
Оскільки відповідач визнав, пре'явлений позов і визнання позову не суперечить закону, тому суд за згодою сторін та враховуючи положення ч. ч. 3,4 ст.200, ст.206 ЦПК України, вважає за можливе розглянути справу у даному підготовчому судовому засіданні та ухвалити рішення у справі.
Дослідивши матеріали справи суд дійшов таких висновків.
Головним завданням сімейного законодавства є зміцнення сім'ї. Проте завдання СК України щодо подальшого зміцнення сім'ї не виключає існування права на розлучення. Держава заінтересована у збереженні лише такої сім'ї, яка б відповідала принципам моралі і вимогам закону. Відсутність почуттів любові і поваги, неможливість подолання непорозумінь, неприязні, ворожнечі - все це негативно відбивається на особистому житті кожного із подружжя.
Основою сімейних відносин є добровільний шлюб жінки та чоловіка, що ґрунтується на вільних від матеріальних розрахунків почуттях взаємної любові, дружби та поваги всіх членів сім'ї.
Статтею 24 СК України закріплено, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушення жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
Відповідно до ст.16 Загальної декларації прав людини від 10 грудня 1948 року чоловіки і жінки користуються однаковими правами щодо одруження під час шлюбу та під час його розірвання.
У відповідності до ст.110 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним з подружжя.
Відповідно до ст.109 СК України, шлюб розривається судом, якщо буде встановлено, що заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі дружини та чоловіка і що після розірвання шлюбу не будуть порушені їх права, а також права їх дітей.
Згідно п.10 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя»№11 від 21.12.2007року проголошена Конституцією України охорона сім'ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. Із цією метою суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з'ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя.
У статті 112 СК України регламентовано, що суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітніх дітей, інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Частиною 3, 4 ст.56 СК України передбачено право кожного з подружжя припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.
Суд, вирішуючи справу про розірвання шлюбу, перш за все виходить з того, що добровільність шлюбу - одна з основних його засад. Шлюб - це сімейний союз, при цьому слово «сімейний» засвідчує, що шлюб створює сім'ю, а слово «союз» підкреслює договірну природу шлюбу, яка зумовлює його добровільний характер. Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Шлюб припиняється внаслідок його розірвання. Розірвання шлюбу засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків. Позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя. Для поваги до права дружини або чоловіка на пред'явлення вимоги про розірвання шлюбу потрібен прояв другим з подружжя власної гідності, поваги до себе.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , з 05.05.2011р. перебувають у шлюбу, який був зареєстрований у Лішнянській сільській раді Дрогобицького району Львівської області, свідоцтво про шлюб серія НОМЕР_1 , актовий запис №1.
У шлюбі у них народилися дочка ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та дочка ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Позивач скористався даним правом та звернулася до суду з цим позовом, наполягає на розірванні шлюбу. Збереження шлюбу можливе на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги та підтримки, тобто на тому, що є моральною основою шлюбу.
Приймаючи до уваги, що причини, що спонукають позивача наполягати на розірванні шлюбу є обґрунтованими і подальше спільне життя подружжя та збереження шлюбу суперечить його інтересам, що має істотне значення, внаслідок чого позов підлягає задоволенню, а тому шлюб між сторонами необхідно припинити шляхом його розірвання.
Таким чином, суд вважає встановленим, що позовна заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі позивача і що після розірвання шлюбу не будуть порушені особисті та майнові права подружжя, а тому шлюб між сторонами необхідно припинити шляхом його розірвання.
Відповідно до вимог ч.2 ст.114 Сімейного Кодексу України, у разі розірвання шлюбу судом шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу.
Згідно з ч.3 ст.115 СК України, документом, що засвідчує факт розірвання шлюбу судом, є рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили.
Вказані обставини підтверджуються долученим до матеріалів справи доказами, зокрема:
Як вбачається із Витягу з Реєстру територіальної громади від 13.03.2025р., ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою : АДРЕСА_2 .
Як вбачається із Витягу з Реєстру територіальної громади від 24.04.2025р., ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрована за адресою : АДРЕСА_1 .
Як вбачається із заяви ОСОБА_10 від 13.05.2025р., яка являється хресною мамою ОСОБА_4 , остання вказала на факт самостійного виховання ОСОБА_11 своєї доньки ОСОБА_8 , дитина проживає разом із ним та перебуває на його утриманні.
Відповідно до ч.1 ст.12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції ООН про права дитини, визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Відповідно до статті 18 цієї Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
При цьому при вирішенні питань, які стосуються її життя, дитині, здатній сформулювати власні погляди, має бути забезпечено право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що її стосуються, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю.
Кожна справа потребує детального вивчення ситуації, врахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини, у тому числі її думки, якщо вона відповідно до віку здатна сформулювати власні погляди.
З цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою в ході будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що торкається дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства. Закріплення цього права підкреслює, що дитина є особистістю, з думкою якої потрібно рахуватись, особливо при вирішенні питань, які безпосередньо її стосуються.
Оскільки неповнолітня дитина : донька ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_1 виявила бажання проживати тільки з відповідачем ( за первісним позовом) ОСОБА_2 , де останній і проживає : АДРЕСА_2 , тобто тільки з батьком, більше прив'язана до нього та краще знаходить з ним спільну мову, зазначені вище обставини не заперечуються і матір'ю дитини, яка проживає окремо від них, що у свою чергу також підтверджує факт здійснення батьком самостійного виховання своєї доньки ОСОБА_8 та її перебування на повному фінансовому утриманні батька.
Аналізуючи викладене, судом встановлено, що оскільки дитина сторін проживає з позивачем та відповідно до Постанови Пленуму Верховного суду України №11 від 21.12.2007 року у випадку, коли при розірванні шлюбу в судовому порядку встановлено, що подружжя не досягло згоди про те, з ким із них будуть проживати неповнолітні діти, або буде встановлено, що такої згоди досягнуто, але вона порушує інтереси дітей чи одного з подружжя, суд вирішує зазначені питання по суті одночасно з вимогою про розірвання шлюбу, з дотриманням закону, який регулює ці правовідносини.
Відповідно до ч.1 ст.161 СК України, якщо мати та батько, які проживають дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між вирішуватися судом.
Місцем проживання фізичної особи, згідно ч.1 ст.29 ЦК України, будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання (гуртожиток, готель, тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 р., яка ратифікована Постановою Верховної Ради України №789X11 (78912) від 27.02.1991 р. та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Відповідно до принципів 2 та 6 Декларації прав дитини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона має, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові й моральної та матеріальної забезпеченості. Малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі свогю матір'ю, отже, правові підстави, передбачені вказаними нормами матеріального права, для розлучення дитини зі своєю матір'ю відсутні.
Позиція, що дитина може бути розлучена з матір'ю у виняткових випадках, також викладена у рішенні Європейського Суду з прав людини від 18 грудня 2008 року № 39948/06 у справі «Савіни проти України». Ухвалюючи рішення в справі «М.С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13), Європейський суд з прав людини наголосив, що в таких справах основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини.
Відповідно до статті 3 Конвенції у всіх діях відносно дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними або приватними інституціями, які займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється найкращому забезпеченню інтересів дитини.
Згідно з положеннями статті 9 зазначеної Конвенції, держави - учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Крім того, судом враховано той факт, що при розгляді справ щодо місця проживання дитини, слід насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо, виходити з балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах.
Національне сімейне законодавство, яке будується на основі Конвенції про права дитини, передбачає, що при вирішенні спору про визначення місця проживання дитини суд виходить з принципу рівності прав і обов'язків обох батьків, віддаючи перевагу тому з них, хто найбільше може створити найбільш сприятливі умови для дитини, інші обставини, що мають істотне значення.
Також враховує, хто з батьків виявляє більшу увагу до дитини і турботу про неї, її вік і прихильність до кожного з батьків, особисті якості батьків, можливість створення належних умов для виховання, маючи на увазі, що перевага в матеріальному - побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дитини.
З аналізу норм сімейного законодавства вбачається, що у тому разі, коли батьки дитини спільно не проживають, право визначити місце проживання дитини залишається за кожним з батьків, і питання про визначення місця проживання дитини має вирішуватись не тільки з урахуванням інтересів кожного з батьків, а перш за все, з урахуванням прав та законних інтересів дитини.
Таким чином, судом встановлено, що відповідач ОСОБА_2 ( за первісним позовом) самостійно виховує та утримує свою неповнолітню дитину : доньку ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мати залишила її проживати з батьком, самоусунулася від виховання та утримання останньої, відтак визначення місця проживання доньки ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , саме з батьком, позивачем по справі, відповідатиме інтересам і сприятиме її гармонійному розвитку в спокійному та безпечному середовищі, тому заявлені вимоги є підставними в повній мірі та такі, що підтверджуються належними доказами і відповідають якнайкращим інтересам дитини.
Керуючись ст. ст. 4, 12, 133, 141, 315, 317, 354 ЦПК України, ст.ст.110, 112, ч.1 160, ч.1 ст.161 СК України, суд,-
Первісний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, задоволити.
Розірвати шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , укладений 05.05.2011 року та зареєстрований у Лішнянській сільській раді Дрогобицького району Львівської області, актовий запис №1.
Після розірвання шлюбу прізвища сторін залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1211,20 грн.,сплачений при поданні позову до суду.
Рішення суду, після набрання ним чинності, направити Відділу Державної реєстрації актів цивільного стану у місті Дрогобичі Дрогобицького району Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) для реєстрації факту розірвання шлюбу.
Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1
про визначення місця проживання дитини, задоволити.
Визначити місце проживання неповнолітньої дитини: доньки ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з її батьком - ОСОБА_2 , як основним та єдиним утримувачем, та таким, що самостійно виховує неповнолітню дитину : доньку ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_2 , а неповнолітню дитину - дочку ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 залишити на утриманні та вихованні матері - ОСОБА_1 .
Стягнути з ОСОБА_1 на користьОСОБА_2 судовий збір в розмірі 1211,20 грн.,сплачений при поданні позову до суду.
Рішення суду може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Сторони по справі :
Позивач - ОСОБА_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_3 .
Відповідач - ОСОБА_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_4 .
Суддя : Л.І. Гарасимків