Справа №: 398/4228/24
провадження №: 2/398/423/25
Іменем України
"20" травня 2025 р. м. Олександрія
Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області в складі:
головуючого судді Москалик В. В.,
з участю секретаря судового засідання Таран І. О.,
представника позивача - адвокат Левченко М.Д. в режимі відеоконференції,
представник відповідачки - адвоката Дмитрика С.В. в режимі відеоконференції,
представника третіх осіб - адвоката Фатовенко О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Олександрії в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про визнання договору недійсним та стягнення збитків,
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування квартири по АДРЕСА_1 , посвідченого приватним нотаріусом Приходько О.А. 25.10.2013 та зареєстрованого за № 1405, стягнення з відповідачки збитків у розмірі вартості квартири АДРЕСА_1 - 1 335 500 грн, а також судових витрат та витрат на правничу допомогу. В обгрунтування позову посилається на те, що дарування зазначеної квартири відбулося на підставі домовленостей ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про розподіл спадкового майна, що позивачка та відповідачка отримали після смерті своїх батьків: матері ОСОБА_5 та батька ОСОБА_6 . За життя мати сторін ОСОБА_5 володіла 1/2 частки квартири АДРЕСА_2 на підставі свідоцтва про приватизацію, виданого Придніпровським районним виконавчим комітетом 15.02.1995, та свідоцтва про право на спадщину бабусі сторін ОСОБА_7 . Також позивачці та відповідачці належало по 1/4 частини квартири на підставі свідоцтв про приватизацію, виданих Придніпровським районним виконавчим комітетом 15.02.1995. Батько сторін ОСОБА_6 володів 1/2 частки квартири АДРЕСА_1 , інша частка належала його сестрі ОСОБА_8 , яка подарувала належну їй 1/2 частку зазначеної квартири позивачці - ОСОБА_1 . Батько ОСОБА_6 заповів 1/2 частку в квартирі також позивачці, після смерті останнього ОСОБА_1 вступила у спадщину та стала єдиним власником квартири АДРЕСА_3 . Після смерті матері сторін в 2009 році сторони не реєстрували на себе спадщину у вигляді частки квартири АДРЕСА_2 . Відповідачка запропонувала обміфняти її 1/2 частку в квартирі АДРЕСА_2 на квартиру померлого батька в м. Олександрії. Оскільки позивачка постійно проживала в квартирі в м. Черкаси, доглядаючи матір, облаштовувала цю квартиру, робила ремонт, то погодилася подарувати відповідачці квартиру в м.Олександрії, незважаючи на нерівноцінність обміну, та 25.10.2013 виконала домовленості зі свого боку та подарувала зазначену квартиру ОСОБА_2 (яка на момент укладення договору дарування мала прізвище ОСОБА_9 ). За їхньої домовленості відповідачка мала оформити спадщину після матері у вигляді 1/4 частки в квартирі АДРЕСА_2 та подарувати позивачу належну їй 1/2 цієї квартири. Відповідачка почала проживати в подарованій квартирі, однак постійно ухилялася від виконанняі домовленості зі своєї сторони, на неодноразові прохання позивача звернутися до нотаріуса для оформлення квартири в м. Черкаси просила зачекати у зв'язку з сімейними обставинами. В грудні 2023 року відповідачка почала вимагати кошти у позивача за частку в квартирі в м. Черкаси. 12.02.2024 відповідачка зареєструвала на себе частку в квартирі, а в подальшому позивачка дізналася, що відповідачка також відчужила подаровану їй квартиру в м.Олександрії третім особам і за виручені кошти придбала квартиру в м. Черкасах. Отже, відповідачка скористалася довірою позивачки та заволоділа квартирою позивачки шляхом обману. Посилаючись на ст. ст. 3, 13, 203, 216, 230, 1212 ЦК України, постанови Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 916/1952/17, від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17, від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 12.09.2019 у справі № 916/152/17, від 03.03.2020 у справі № 904/7905/16, від 26.05.2020 у справі № 922/3796/16, від 14.05.2020 у справі №916/1952/17, від 17.09.2020 у справі № 904/4262/17, ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18.06.2015, статтю 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зазначає, що наслідками недійсності правочину є поновлення сторін у початкове становище, метою проведення реституції є відновлення між сторонами статусу-кво у фактичному та правовому становищі, що існував до вчинення правочину, шляхом абсолютного знищення юридичного значення будь-яких дій, що вчинялися суб'єктами - учасниками недійсного правочину. Оскільки позивачці було завдано реальних збитків на суму вартості квартири, позивачка просить стягнути з відповідачки цю суму на її користь.
Ухвалою суду від 04.09.2024 відкрито провадження та справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження, залучено до участі у справі у якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 .
01.10.2024 від відповідачки надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідачка просить відмовити у задоволенні позовної заяви в повному обсязі, зазначає, що доводи позивачки є безпідставними та необгрунтованими, оскільких ніяких шахрайських дій відповідачка не вчиняла, на теперішній час відповідачці та позивачці належить по 1/2 трикімнатної квартири АДРЕСА_2 . ОСОБА_1 успадкувала трикімнатну квартиру АДРЕСА_4 , в якій проживала протягом 2006-2009 років зі своєю сім'єю. Відповідачка зазначає, що проживала в м.Черкасах разом з хворою матір'ю ОСОБА_5 , за якою вона доглядала, твердження позивачки про те, що вона доглядала матір є неправдивими, оскільки вона жила в м. Олександрії, у 2009 році мати померла і ОСОБА_1 переїхала зі своєю сім'єю у квартиру в м. Черкасах, де проживала разом з відповідачкою. У 2011 році ОСОБА_1 запропонувала відповідачці з сином переїхати до її квартири в м. Олександрії, а потім запропонувала їй постійно проживати у цій квартирі і вирішила подарувати квартиру відповідачці, яка туди переїхала. Відповідачка вважала, що оскільки ОСОБА_1 успадкувала зазначену квартиру одноособово, а також автомобіль матері, то ці обставини спонукали позивачку подарувати квартиру у м. Олександрії відповідачці, бо так було справедливо. Відповідачка заявляє, що ніяких домовленостей щодо її відмови від частини квартири в м. Черкасах на користь позивачки не було і не могло бути, оскільки ніяким чино не можна порівняти вартість квартири в м. Черкаси з вартістю квартири в м. Олександрії, яка в рази дешевша. Оскільки відповідачка мала труднощі з пошуком роботи в м. Олександрії, вона у 2017 році повернулася в м. Черкаси і купила там квартиру, оскільки для її сім'ї не було місця для проживання у квартирі, яку вона успадкувала разом з позивачкою. Також зазначає про те, що позивачка знала і обіцяла допомогти відповідачці з продажем квартири у м. Олександрії, жодного разу не зверталася до відповідачки з приводу переоформлення на неї своєї частини, при цьому позивачка в період 2014-2023 роки не писала заяв до правоохоронних органів щодо ухиляння відповідачки від таких домовленостей, бо таких домовленостей не було, відповідачка не від чого не ухилялася, до 2023 року відповідачка та позивачка не мали конфліктів, віносини погіршилися після того, як відповідачка стала оформляти спадщину. Договір дарування квартири в м. Олександрії був укладений відповідно до вимог чинного законодавства, нотаріально посвідчений, ніяких зобов'язань ні усно, ні письмово у договорі у зв'язку з укладенням договору дарування відповідачка не обіцяла, доводи позивачки є надуманими. Також відповідачка, посилаючись на ст. ст. 257, 267, 717, 718, 719, 728 ЦК України, зазначила, що позов не підлягає задоволенню внаслідок пропущення позовної давності
Ухвалою суду від 11.02.2025 закрито підготовче судове засідання та справу призначено до судового розгляду.
В судовому засіданні позивачка та її представник позовні вимоги підтримали з підстав, викладених в позові, просили задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Представник позивачки зазначила, що спірний договір укладений позивачкою під впливом обману, відповідачка не мала наміру дарувати належну її частку квартири в м. Черкасах позивачці, хоча обіцяла це в обмін на те, що позивачка подарує відповідачці квартиру в м. Олександрії, яку позивачка спадкувала після смерті батька. Сторони не могли укласти відповідний договір міни, оскільки на той час на частку квартири відповідачки у м. Черкасах був накладений арешт і нотаріус порекомендував укласти договір дарування квартири. Зазначає, що показаннями свідків ОСОБА_8 , ОСОБА_10 підтверджуються наявність домовленостей між сторонами щодо обміну квартири в м. Олександрії, що належала ОСОБА_1 , на 1/2 частки квартири в м.Черкасах, яка належить ОСОБА_2 . Вважає, що матеріали справи містять достатньо доказів в підтвердження того, що відповідачка не мала наміру виконувати зазначені домовленості, тобто ввела в оману позивачку, пообіцявши подарувати належну їй 1/2 частку квартири в м.Черкасах в обмін на квартиру в м.Олександрії, а отже оспорюваний договір дарування, укладений без волевиявлення позивачки на дарування належної їй квартири під впливом обману, підлягає визнанню недійсним на підставі ст. 230 ЦК України з застосуванням наслідків недійсності правочину - стягнення збитків у розмірі вартості квартири, що була відчужена ОСОБА_2 . При цьому умисел особи на обман іншої сторони договору не обов'язково має підтверджуватися вироком суду і може бути встановлений в межах розгляду цивільної справи. Також представник позивачки зазначила, що позовна давність не була пропущена позивачкою, оскільки про відсутність наміру відповідачки виконувати домовленості щодо дарування 1/2 частки квартири в м. Черкасах позивачка дізналася в кінці 2023 року, коли відповідачка почала вимагати у неї грошові кошти за належну відповідачці частку квартири в м. Черкасах.
В судовому засіданні відповідачка та її представник проти позову заперечили, просили відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі з підстав, викладених у відзиві. Представник відповідачки зазначив про недоведеність факту наявності домовленостей між сторонами щодо обміну об'єктами нерухомості, зокрема, відповідачка вважала, що позивачка вирішила подарувати їй квартиру в м. Олександрії, оскільки відповідачка також мала право на спадкування цієї нерухомості, крім того, не доведено наміру відповідачки на обман позивачки щодо дарування їй в подальшому належної відповідачці 1/2 частки квартири в м. Черкасах, умисел на вчинення таких дій має бути підтверджений вироком. Також зазначив, що показання свідків позивача не можуть братися до уваги, оскільки зазначені особи є родичами сторін і негативно відносяться до відповідачки. Також представник відповідачки просив застосувати наслідки спливу позовної давності до позовних вимог, оскільки оспорюваний договір був укладений сторонами в 2013 році.
Представник третіх осіб в судовому засіданні заперечив проти задоволення позовних вимог в повному обсязі, зазначив, що позивач не надала ніяких письмових доказів про наявність інших домовленостей між сторонами, ніж передбачено оспорюваним договором дарування, а також досягнення ними згоди щодо всіх істотних умов такої угоди, позивачка була ознайомлена з умовами договору дарування під час його укладення. Також зазначив про недоведеність позивачкою наявності наміру відповідачки на обман позивачки щодо умов договору дарування, зокрема, умисел має бути підтверджений вироком суду.
Заслухавши учасників справи, показання свідків, дослідивши матеріали справи у їх сукупності, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позов, оцінивши подані сторонами докази, суд дійшов наступних висновків.
Суд в межах заявлених позовних вимог та наданих доказів у справі встановив наступні факти та правовідносини.
25.10.2013 ОСОБА_1 , як дарувальник, та ОСОБА_11 , як обдаровуваний, уклали договір дарування квартири, який посвідчений приватним нотаріусом Олександрійського міського нотаріального округу Приходько О.М., зареєстрований в реєстрі за № 1405, за умовами якого дарувальник передав належну їй трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 у власність обдаровуваному безоплатно, а обдаровуваний приймає в дар цю квартиру (п. 1 договору дарування).
Згідно з п. 9 цього договору дарування дарувальник та обдаровуваний підтверджують, що цей договір не носить характеру фіктивного та удаваного правочину, що вони не обмежені в праві укладати правочини, не визнані у встановленому порядку недієздатними повністю або частково, не страждають на захворювання, що перешкоджають усвідомленню ними суті цього договору. Дарувальник стверджує, що дарування здійснюється за її доброю волею, без будь-яких погроз, примусу чи насильства, як фізичного, так і морального. Сторони розуміють, що за своєю природою договір є безоплатним, а тому дарувальник не має права вимагати від обдаровуваного вчинення на її користь будь-яких дій майнового або немайнового характеру.
Право власності на квартиру переходить до обдаровуваного з моменту передачі дарувальником і прийняття обдаровуваним дарунка, про що буде свідчити одержання обдаровуваним цього договору після його нотаріального посвідчення (п. 13 договору).
Положеннями п. п. 16, 17 зазначеного договору дарування сторони узгодили, що підписання цього договору буде свідчити про те, що цей договір дарувальник і обдаровуваний прочитали особисто, зміст цього документа їм зрозумілий і відповідає їхній волі, а предмет дарування - квартира АДРЕСА_1 фактично прийнята обдаровуваним. Сторони стверджують, що однаково розуміють значення, умови цього правочину та його правові наслідки, про що свідчать їхні особисті підписи.
30.05.2019 ОСОБА_11 , як продавець, передала за договором купівлі-продажу квартири у власність ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , як покупцям, у спільну часткову власність, по 1/2 частці кожний, трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 . Договір був нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Олександрійського міського нотаріального округу та зареєстрований в реєстрі за № 552.
ОСОБА_11 уклала шлюб з ОСОБА_12 і взяла прізвище чоловіка, що ніким під час судового розгляду не оспорювалося.
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 належить по 1/2 частки квартири за адресою: АДРЕСА_5 , що також сторонами не оспорювалося.
Свідки ОСОБА_8 , яка є рідною тіткою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , та ОСОБА_10 , яка є двоюрідною сестрою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , надали показання, згідно з якими відповідачка ОСОБА_2 на похоронах батька ОСОБА_6 сама запропонувала їм поговорити з сестрою - ОСОБА_1 про те, щоб ОСОБА_1 подарувала ОСОБА_2 квартиру у м. Олександрії, а натомість ОСОБА_2 готова була оформити належну їй частку квартири в м. Черкасах на ОСОБА_1 . Для того, щоб укласти договір дарування трикімнатної квартири АДРЕСА_1 , що належала на праві власності ОСОБА_1 , ОСОБА_1 та ОСОБА_2 приїхали до м. Олександрії. Також за показаннями свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_10 сестри ОСОБА_1 і ОСОБА_2 напередодні укладення договору дарування квартири 25.10.2013 в присутності зазначених свідків обговорювали, що ОСОБА_1 подарує належну їй квартиру в м. Олександрії ОСОБА_2 , а ОСОБА_2 натомість подарує ОСОБА_1 належну їй частку квартири в м. Черкасах. Свідок ОСОБА_8 також повідомила, що вона особисто супроводжувала сестер ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до приватного нотаріуса в день укладення договору дарування квартири в м. Олександрії і була обізнана щодо домовленості між сестрами про те, що ОСОБА_1 подарує належну їй квартиру в м. Олександрії ОСОБА_2 , а ОСОБА_2 натомість "перепише" на ОСОБА_1 належну їй частку квартири в м. Черкасах.
Свідок ОСОБА_12 , який є чоловіком ОСОБА_2 , надав показання, що він ніколи не чув від дружини ОСОБА_2 та її родичів про те, що ОСОБА_2 обіцяла подарувати сестрі ОСОБА_1 належну їй частку квартири в м. Черкасах.
Частиною 1 ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорення.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст договору не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч. 3 ст. 203 ЦК України). Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (ч. 4 ст. 203 ЦК України). Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5 ст. 203 ЦК України).
Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Згідно з ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.
За доводами позивача та її представника, спірний договір дарування квартири АДРЕСА_1 , посвідчений нотаріально 25.10.2013 та зареєстрований в реєстрі за № 1405, був укладений ОСОБА_1 під впливом обману, оскільки ОСОБА_2 станом на момент укладення зазначеного договору не мала наміру в подальшому дарувати належну їй 1/2 частку квартири в м. Черкасах ОСОБА_1 , хоча обіцяла це в обмін на те, що ОСОБА_1 подарує відповідачці вказану квартиру в м. Олександрії.
Відповідно до ст. 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкоди вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Сторона, яка застосувала обман, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв'язку з вчиненням цього правочину.
Відповідно до показань свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_10 між позивачкою та відповідачкою дійсно була домовленість щодо дарування ОСОБА_1 . ОСОБА_2 належної позивачці на праві власності квартири в АДРЕСА_6 , натомість ОСОБА_2 пообіцяла в майбутньому подарувати ОСОБА_1 належну відповідачці 1/2 частку квартири в АДРЕСА_5 .
При цьому показання свідка ОСОБА_12 не спростовують показань свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_10 , оскільки необізнаність свідка ОСОБА_12 про наявність будь-яких домовленостей між позивачкою та відповідачкою не ознає, що таких домовленостей не було.
Разом з тим, суд вважає, що позивач не довела належними та допустимими доказами наявність у відповідачки станом на момент укладення оспорюваного договору дарування умислу на обман ОСОБА_8 , а саме, що ОСОБА_2 навмисно пообіцяла подарувати ОСОБА_1 належну їй 1/2 частку квартири у м. Черкасах для того, щоб ОСОБА_1 погодилася подарувати ОСОБА_2 квартиру у м. Олександрії та укласти оспорюваний договір дарування від 25.10.2013.
Так, правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. Отже, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.
При цьому, згідно з ч. 1 ст. 230 ЦК України, обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
З огляду на викладене, позивачка не довела, що відповідачка навмисно ввела її в оману щодо обставин, які мають істотне значення, відповідно до ч. 1 ст. 230 ЦК України, а також що договір дарування квартири АДРЕСА_1 був укладений ОСОБА_1 під впливом обману.
Договір дарування за своєю правовою природою є безоплатним.
Згідно з ч. 2 ст. 717 ЦК України договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.
Як зазначалося вище, оспорюваний договір дарування квартири передбачав, зокрема, умови, що він не носить характеру фіктивного та удаваного правочину, дарувальник стверджує, що дарування здійснюється за її доброю волею, без будь-яких погроз, примусу чи насильства, як фізичного, так і морального. Сторони розуміють, що за своєю природою договір є безоплатним, а тому дарувальник не має права вимагати від обдаровуваного вчинення на її користь будь-яких дій майнового або немайнового характеру. Сторони стверджують, що однаково розуміють значення, умови цього правочину та його правові наслідки.
Отже, ОСОБА_13 , підписуючи зазначений договір дарування, засвідчила про обізнаність з умовами та правовими наслідками цього договору.
З урахуванням викладеного, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог про визнання недійсним договору дарування квартири, посвідченого нотаріально 25.10.2013 та зареєстрованого в реєстрі за № 1405, відповідно до ст. 230 ЦК України, а отже не підлягають задоволенню похідні позовні вимоги про стягнення з відповідачки на користь позивачки збитків у розмірі вартості квартири, яка є предметом оспорюваного договору дарування.
З огляду на те, що суд відмовляє в задоволенні позовних вимог в зв'язку з їх необгрунтованістю, заява відповідачки про застосування позовної давності залишається судом без розгляду, оскільки питання про наслідки спливу позовної давності має вирішуватися у випадку доведеності позовних вимог. При цьому суд зазначає, що перебіг позовної давності згідно з ч. 1 ст. 261 ЦК України починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Відповідно до ст 141 ЦПК України у зв'язку з відмовою у задоволенні позовних вимог в повному обсязі судові витрати покладаються на позивачку.
Щодо заявлених представником відповідачки до відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в сумі 20 000,00 грн, то суд, керуючись ч. 3 ст. 141 ЦПК України, надаючи оцінку документам, наданим представником відповідачки - адвокатом Дмитриком С.В. (ордер на надання правничої (правової) допомоги від 18.09.2024), зокрема детальному опису виконаних робіт (наданих послуг) до договору про надання професійної правничої допомоги від 18.09.2024, зазначає, що гонорар, сплачений адвокату Дмитрику С.В. клієнтом ОСОБА_2 в сумі 20 000,00 грн включає: 10 000,00 грн за 10 год вивчення позовної заяви ОСОБА_1 з доданими до неї матеріалами та аналіз нормативних актів і судової практики, 5000,00 грн за 5 год підготовки відзиву на позовну заяву, 500,00 грн за 1/2 год підготовки клопотання про допит свідка, 500,00 грн за 1/2 год підготовки клопотання про проведення судового засідання в режимі відеконференції, 4000,00 грн - участь у судових засіданнях.
Суд, проаналізувавши матеріали справи, вважає, що зазначені витрати на правову допомогу є значно завищеними, оскільки відзив представника відповідачки складає всього 4 сторінки, з яких 3 сторінки - викладення обставин справи, четверта сторінка містить обгрунтування правової позиції шляхом цитування положень ст. ст. 257, 267, 718, 719, 728 ЦК України, без посилання на судову практику. З огляду на викладене, а також враховуючи, що адвокат Дмитрик С.В. є кваліфікованим спеціалістом у галузі права, суд вважає, що вивчення матеріалів позовної заяви та аналіз вищеперелічених норм (доказів аналізу судової практики не надано) не може становити 10 год вартістю 10 000,00 грн, як і підготовка відповідного відзиву - 5 год вартістю 5 000,00 грн, тому співмірний та розумний розмір витрат на правову допомогу за послуги з вивчення матеріалів позовної заяви, аналізу нормативних актів та підготовки відзиву на позов становить 5 000,00 грн в цілому.
З урахуванням викладеного, з позивачки на користь відповідачки підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу в загальному розмірі 10 000,00 грн.
Керуючись ст. ст. 12, 13, 76, 82, 141, 258, 259, 263, 265, 268 ЦПК України, суд
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування квартири АДРЕСА_1 , посвідченого приватним нотаріусом Олександрійського міського нотаріального округу Приходько О.А. 25.10.2013 та зареєстрованого за № 1405, а також стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 збитків у розмірі вартості квартири АДРЕСА_1 - 1 335 500 грн - відмовити в повному обсязі.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована адреса місця проживання: АДРЕСА_5 ) на користь ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрована адреса місця проживання: АДРЕСА_7 ) 10 000,00 грн (десять тисяч гривень 00 коп.) у відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
Рішення суду може бути оскаржено шляхом подачі апеляційної скарги до Кропивницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне судове рішення складено 22.05.2025.
Суддя Вікторія МОСКАЛИК