Справа № 405/8794/24
Провадження № 2/390/227/25
"20" травня 2025 р.Кропивницький районний суд Кіровоградської області в складі:
головуючого - судді Бойко І.А.,
при секретарі - Кондратовій Г.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницький цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості,
ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просить стягнути з відповідача заборгованість за договором позики №79315898 в сумі 16993,20 грн, яка складається із: заборгованості за основним боргом - 10200,00 грн, заборгованості за нарахованими та несплаченими базовими процентами - 1836,00 грн, заборгованість за нарахованими та несплаченими процентами на прострочену позику 4957,20 грн. Крім того, позивач просить стягнути на свою користь судовий збір у розмірі 3028 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7100 грн.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 06.07.2024 між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та відповідачем шляхом обміну електронними повідомленнями було укладено договір позики № 79315898, відповідно до якого відповідач отримав позику в сумі 10200,00 грн на строк 30 днів та зобов'язався її повернути, у тому числі сплатити проценти за користування позикою в повному обсязі у строки і на умовах, передбачених договором. Незважаючи на це, відповідач не виконав свого обов'язку та не повернув надану йому позику у строки, передбачені кредитним договором, тому у відповідача перед ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» утворилась заборгованість у загальному розмірі 16993,20 грн, з яких: 10200, грн - заборгованість за основним боргом, 1836,00 - заборгованість за нарахованими та несплаченими базовими процентами, 4957,20 грн - заборгованість за нарахованими та несплаченими процентами на прострочену позику. В добровільному порядку погашати заборгованість за кредитним договором відповідач відмовляється, тому позивач звернувся до суду.
У відзиві на позов відповідач ОСОБА_1 зазначила, що позивач не надав суду докази надання позики, отже позивач не довів розмір фактично взятих відповідачем у позику коштів. Крім того, відповідач зазначила, що позивач не довів та неправильно нарахував заборгованість, оскільки до розрахунку включив період, що виходить за межі строку кредитування. Умови договору не передбачають автоматичної пролонгації дії позики та права кредитора нараховувати відсотки за користування позикою поза межами строку кредитування. Сума розрахунку за користування кредитними коштами становить 1836 грн, що є процентами за користування кредитними коштами у межах строку кредитування. Заборгованість по процентам у розмірі 4957,20 грн виходить за межі строку дії кредитного договору. Зважаючи вищезазначене, відповідач просить відмовити у задоволенні позову.
У відповіді на відзив представник відповідача зазначив, що підтвердженням перерахування відповідачу коштів у позику слугує відповідь, яку надав АТ «Таскомбанк», що є належним доказом у справі. Договір позики підписаний в електронній формі з дотриманням вимог законодавства. Нарахування процентів поза межами строку кредитування відповідає умовам укладеного договору, оскільки є мірою відповідальності, та здійснена позивачем на підставі ст.625 ЦК України у зв'язку із простроченням виконання зобов'язання за договором. Представник позивача позов підтримала, просила його задовольнити повністю.
В судове засідання представник позивача та відповідачка не з'явилися, про дату, місце і час розгляду справи повідомлені у встановленому законом порядку згідно довідок про доставлення електронного документу. Клопотання про відкладення розгляду справи не подали.
Суд, дослідивши письмові докази у справі, проаналізувавши доводи, які містяться в заявах сторін по суті спору, приходить до висновку про часткове задоволення позову, виходячи зі наступного.
Суд установив, що 06.07.2024 між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 електронними засобами укладено договір позики № 79315898, відповідно до якого ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» надало відповідачу позику у розмірі 10200 грн шляхом їх зарахування на банківський рахунок позичальника із використанням реквізитів електронного платіжного засобу позичальника № НОМЕР_1 на умовах строковості, зворотності, платності, а клієнт зобов'язався повернути позику та сплатити проценти за її використання. Пунктом 2 договору передбачено, що строк кредитування становить 30 днів. Дата повернення позики - 04.08.2024. Процентна ставка фіксована - 0,60,% в день. Процентна ставка за понадстрокове користування позикою (її частиною) за день - 2,70 %. Пунктом 18 договору передбачено, що у випадку перевищення суми позики розміру мінімальної заробітної плати, за користування позикою понад встановлений договором строк нараховуються проценти за понадстрокове користування позикою (її частиною) за ставкою, визначеною п.2 договору за кожен день такого користування з урахуванням обмежень, встановлених Законом України «Про споживче кредитування» та іншими актами законодавства (а.с.6-11).
З довідки про укладення договору (ідентифікацію) вбачається, що ОСОБА_1 ідентифікована в системі ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та в рамках договору № 79315898 від 06.07.2024 нею здійснено акцепт оферти на суму кредиту у розмірі 10200,00 грн (а.с.22).
Відповідно до листа АТ «Таскомбанк» № 37228/47.1 від 12.12.2024 «Про підтвердження платежу» 06.07.2024 банк здійснив переказ грошових коштів у розмірі 10200,00 грн на картку отримувача НОМЕР_1 , відправник ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів». Додаткові інформація про платіж: ОСОБА_1 , договір № 79315898 (а.с.23-24).
Відповідно до розрахунку заборгованості за договором № 79315898 від 06.07.2024, яку здійснило ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» в період з 06.07.2024 по 01.11.2024, загальний розмір заборгованості становить: 16993,20 грн та складається із: 10200,00 грн - заборгованість за тілом, 1836,00 грн - проценти, 4957,20 грн - відсотки за понадстрокове користування. При цьому розмір боргу заборгованості за процентами нараховані з 06.07.2024 по 04.08.2024 включно, а борг за відсотки за понадстрокове користування розрахований за період з 05.08.2024 по 23.08.2024 (а.с.25-29).
Згідно зі ст.3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Частиною п'ятою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
Положеннями статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Згідно з частиною ч.1 ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.
Стаття 652 ЦК України дає визначення, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
З урахуванням викладеного, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).
У силу частини першої статті 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі.
Якщо є електронна форма договору, то і підписувати його потрібно електронним підписом.
Відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа.
Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.
Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.
При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.
Аналіз доказів, які дослідив суд, свідчить, що 06.07.2024 між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_2 укладено договір позики, за яким товариство надало останній позику на споживчі потреби у розмірі 10200 грн.
Зміст договору містить всі істотні умови, стосовно яких їх сторони дійшли згоди: предмет договору (вид кредиту за способом його надання, розмір кредиту, валюта кредиту), умови щодо розміру процентів, типу процентної ставки, порядку сплати процентів, у випадку застосування змінюваної процентної ставки умови щодо порядку її обчислення та максимальний розмір збільшення процентної ставки за кредитом, строк повернення кредиту.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні відповідно до міжнародно-правових стандартів у цій сфері регулюється Законом України «Про споживче кредитування» № 1734-VIII від 15 листопада 2016 року.
Про поширення норм зазначеного закону на правовідносини сторін договору позики сторони договору зазначили в самому договорі, зокрема у встановлені обмежень нарахування відсотків в якості відповідальності позичальника у розділі 6 договору.
Письмові докази, які дослідив, суд свідчать, що договір позики № 79315898 від 06.07.2024 укладений та підписаний з дотриманням вимог Закону № 1734-VIII від 15 листопада 2016 року, у тому числі ст. 12, яка визначає обов'язкові умови договору про споживчий кредит (позики).
Норми Закону № 1734-VIII підлягають застосуванню до відносин, які виникли між сторонами, оскільки договір позики, передбачає сплати процентів за користування наданими за таким договором грошовими коштами, крім того, сторони договору зазначили поширення цього закону на їх правовідносини, про що зазначено у тексті договору.
Отже підстави вважати, що договір позики укладений з порушенням вимог законодавства, що регулюють порядок їх укладень, у суду відсутні.
В письмовому запереченні проти позову представник відповідача зазначила, що позивач неправомірно розрахував розмір заборгованості за відсотками, що на її думку є підставою для відмови у задоволенні позову. Крім того, позивач не надав докази зарахування позичених коштів.
З приводу зазначеного суд зазначає таке.
Між сторонами виник спір з приводу заборгованості за договором позики, який укладений в електронній формі.
Електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам'яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі інтернет) (частина перша статті 100 ЦПК України).
Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис». Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу. Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених у порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом. Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу. Якщо подано копію (паперову копія) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги (частини друга - п'ята статті 100 ЦПК України).
Згідно правової позиції, висловленої в постанові Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 922/51/20 учасник справи на обґрунтування своїх вимог і заперечень має право подати суду електронний доказ в таких формах: 1) оригінал; 2) електронна копія, засвідчена електронним цифровим підписом; 3) паперова копія, посвідчена в порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, у якій учасник справи має право подати електронний доказ (частина третя статті 96 ГПК України), який, в свою чергу, є засобом встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (пункт 1 частини другої статті 73 ГПК України). Таким чином подання електронного доказу в паперовій копії саме по собі не робить такий доказ недопустимим. Суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу, у випадку якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу.
Як вбачається з матеріалів справи, доказами зарахування позики відповідачу є лист АТ «Таскомбанк» № 37228/47.1 від 12.12.2024, в якому міститься вичерпна інформація щодо дати фінансової операції, відправника та отримувача коштів, а також номер договору на виконання якого здійснено перерахування, тому суд відхиляє заперечення відповідача щодо недоведеності отримання нею коштів у позику. Крім того, в зазначеному листі банку вказані реквізити банківської карти позичальника такі самі, як і в самому договорі позики, укладення якого відповідачка не заперечує.
Таким чином, відповідачка належними, допустимими та достовірними доказами презумпцію правомірності договору позики та його належного виконання перед судом не спростувала.
Відповідно до ст.509-510, 526 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Загальними умовами зобов'язання є те, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. (ст.525, 625 ЦК України).
Згідно із ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Відповідно до ч.1 ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення (ст.612 ЦК України).
Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Доказами, які дослідив суд, підтверджено, що у зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 умов договору позики № 79315898 від 06.07.2024, відповідач не повернула позику у сумі 10200 грн.
Згідно фактичних обставин, які встановив суд, проценти за користування позиченими коштами нараховуються щоденно, а процентні ставки є фіксованими.
Стосовно позовних вимог в частині суми заборгованості за відсотками суд зазначає таке.
Згідно із ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Відповідно до умов договору позики сторони обумовили, що строк дії договору становить 30 днів. При цьому у справі відсутні докази погашення позичальником боргу за позикою, отже розрахунок відсотків в межах строку кредитування має здійснюватися згідно п. 2.4.2 за базовою процентною ставкою - 0,60 %.
Відповідно до умов договору сторони обумовили, що кредит надається на 30 днів, а строк кредитування становить 04.08.2024.
Позивач не надав суду доказів на підтвердження продовження строку правомірного користування позикою після 04.08.2025.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 05.04.2023 по справі № 910/4518/16 наголосила, що проценти відповідно до статті 1048 ЦК України сплачуються не за сам лише факт отримання позичальником кредиту, а за «користування кредитом» (тобто за можливість позичальника за плату правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу). Надання кредиту наділяє позичальника благом, яке полягає в тому, що позичальник, одержавши від кредитора грошові кошти, не повинен повертати їх негайно, а отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу (строку кредитування, у межах якого сторони можуть встановити періоди повернення частини суми кредиту), а кредитор, відповідно, за загальним правилом не вправі вимагати повернення боргу протягом відповідного строку (право кредитора достроково вимагати повернення всієї суми кредиту передбачає частина друга статті 1050 ЦК України). Саме за це благо - можливість правомірно не повертати кредитору борг протягом певного часу - позичальник сплачує кредитору плату, якою є проценти за договором кредиту відповідно до статті 1048 ЦК України.
Уклавши кредитний договір, сторони мають легітимні очікування щодо належного його виконання. Зокрема, позичальник розраховує, що протягом певного часу він може правомірно «користуватися кредитом», натомість кредитор розраховує, що він отримає плату (проценти за «користування кредитом») за надану позичальнику можливість не повертати всю суму кредиту одразу.
Велика Палата Верховного Суду зауважує, що зазначене благо виникає у позичальника саме внаслідок укладення кредитного договору. Невиконання зобов'язання з повернення кредиту не може бути підставою для отримання позичальником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, а отже - і для виникнення зобов'язання зі сплати процентів відповідно до статті 1048 ЦК України.
За таких обставин надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно до статті 1048 ЦК України поза межами строку кредитування чи після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту вочевидь порушить баланс інтересів сторін - на позичальника буде покладений обов'язок, який при цьому не кореспондує жодному праву кредитодавця.
Близькі за змістом висновки також сформульовані в постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 320/5115/17.
Отже, припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України.
Вказаних вище висновків Велика Палата Верховного Суду також дійшла у постановах від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 (пункти 53, 54) та від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 (пункт 6.19).
Зазначене не означає, що боржник не повинен у повному обсязі виконувати свій обов'язок за кредитним договором. Боржник не звільняється від зобов'язань зі сплати нарахованих у межах строку кредитування, зокрема до пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, процентів за «користування кредитом». Установлений кредитним договором строк кредитування лише визначає часові межі, в яких проценти за «користування кредитом» можуть нараховуватись, не скасовуючи при цьому обов'язок боржника щодо їх сплати.
Отже, якщо позичальник прострочив виконання зобов'язання з повернення позики та сплати процентів за «користування позикою», сплив строку кредитування чи пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту не може бути підставою для невиконання такого зобов'язання. Зазначене також є підставою для відповідальності позичальника за порушення грошового зобов'язання.
Регулятивні відносини між сторонами кредитного договору обмежені, зокрема, часовими межами, в яких позичальник отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг (строком кредитування та визначеними у його межах періодичними платежами). Однак якщо позичальник порушує зобов'язання з повернення кредиту, в цій частині між ним та кредитодавцем регулятивні відносини трансформуються в охоронні.
Отже, позивач має право отримати нараховані відсотки за правомірне користування позикою за ставкою 0,6 % від суми позики на день в межах строку правомірного користування позикою (з 06.07.2024 по 04.08.2024).
Згідно правової позиції Верховного Суду, висловленій в постанові від 22.04.2024 по справі № 559/1622/19 суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми нарахувань, які підлягають стягненню, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру стягуваних сум нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд у будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).
Зважаючи, що позивач помилився в розрахунку розміру заборгованості по відсотках, суд самостійно визначає таку заборгованість, з наступних підстав.
З розрахунку заборгованості вбачається, що позивач розмір заборгованості за процентами розрахував за період з 06.07.2024 по 01.11.2024 та визначив таку заборгованість у загальному розмірі 16993,20 грн.
Однак правомірне нарахування процентів за користування позикою обмежено періодом строку кредитування, який за обставинами справи триває 30 днів з 06.07.2024 по 04.08.2024.
Таким чином, сума заборгованості за відсотками, яку має право отримати позивач в межах строку кредитування, становить 1836,00 грн (10200 грн - розмір позики х 0,6 % в день х 30 днів).
Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).
При цьому у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Відповідно до розділу 18 договору, який передбачає, що за користування позикою понад встановлений договором строк нараховуються проценти за понадстрокове користування позикою (її частиною) за ставкою, визначеною п.2 договору, за кожен день такого користування з урахуванням обмежень, встановлених Законом України «Про споживче кредитування» та іншими актами законодавства.
Позивачем на розмір заборгованості за позикою в порядку ч.2 ст.625 ЦК України нараховано заборгованість у розмірі 4957,20 грн. Період такого нарахування становить з 05.08.2024 по 22.08.2024.
Згідно п. 18 прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Воєнний стан, що триває, введений в Україні із 24 лютого 2022 року, згідно Указу Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 та Закону України № 2102-IX від 24.02.2022.
Отже, відповідач звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 ЦК України, в силу прямої вказівки закону, і позовні вимоги в частині стягнення 4957,20 грн, - задоволенню не підлягають.
Таким чином, позов підлягає частковому задоволенню, а саме: у розмірі 12036,00 грн, що складається з: 10200 грн - заборгованість за основним боргом, 1836 грн - заборгованість за нарахованими та несплаченими базовими процентами.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, пов'язаних з розглядом справи, до яких належать судовий збір, витрати на професійну правничу допомогу, що здійснив відповідач, суд виходить з вимог ст.ст.133, 137, 139, 141 ЦПК України, згідно яких такі витрати позивача, пов'язані з розглядом справи, покладаються на відповідача у разі задоволення позову. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Позивач при подачі позову з ціною у 16993,20 грн сплатив судовий збір у розмірі 3028,00 грн. Зважаючи на часткове задоволення позову, а саме на 12036 грн, то сума судового збору, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача становить 2144,68 грн (12036 / 16993,20 х 3028).
Сторона позивача у позові заявила клопотання про стягнення з відповідача судових витрат на правову допомогу в сумі 7100 грн.
В якості підтвердження понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу суду надано довіреність № 93 від 04.11.2024, договір про надання правничої допомоги № 03-08/2023 від 03.08.2023, додаткову угоду № 2 від 31.10.2024 до вказаного договору. Крім того, надано акт приймання-передачі наданої правничої допомоги від 25.11.2024 за договором № 03-08/2023 від 03.08.2023.
Згідно договору про надання правничої допомоги вартість правової допомоги, наданої позивачу адвокатським об'єднанням «Правовий діалог», визначена у фіксованому розмірі та становить 7100 грн.
Згідно акта приймання-передачі наданої правничої допомоги за договором про надання правничої допомоги № 03-08/2023 від 03.08.2023 суть наданих послуг щодо боржника ОСОБА_1 включає в себе: вивчення та аналіз документів, складання позовної заяви про стягнення кредитної заборгованості, представництво інтересів в суді першої інстанції. З платіжної інструкції № 9ba76d від 28.11.2024 вбачається, що ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» перерахувало АО «Правовий діалог» 7100 грн.
Великою Палатою Верховного Суду у постанові по справі № 755/9215/15-ц, зроблено висновок, згідно якого ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
Аналогічні критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст.41 Конвенції про ?захист? прав ?людини ?і основоположних? свобод. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Зважаючи на часткове задоволення позову, а також зурахуванням, що розмір відшкодування судових витрат повинен бути співрозмірним із ціною позову, тобто не має бути явно завищеним, зважаючи, що даний спір для кваліфікованого юриста є незначної складності, у спорах такого характеру, судова практика аналогічних спорів є сталою, застосування великої кількості законів спірні правовідносини не передбачають, матеріали справи не містять великої кількості документів, на дослідження та збирання б яких адвокат витратив значний час, враховуючи принципи співрозмірності розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, обсягом та змістом наданих адвокатських послуг і виконаних робіт, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, крім того віднесення даної справи до категорії малозначних не потребувало безпосередньої участі представника позивача в судовому засіданні, тому суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення клопотання представника позивача про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу.
На підставі ч.2 ст.3, ст.12-14 Закону України «Про споживче кредитування», ст.ст. 3, 12 Закону України «Про електронну комерцію», ст.ст. 514, 530, 638, 1046, 1048 України, керуючись ст.ст.12, 13, 81, 89, 95, 133, 137, 139, 141, 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд
Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості, - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» заборгованість за договором позики № 79315898 від 06.07.2024 у загальному у розмірі 12036,00 грн, що складається з: 10200 грн - заборгованість за основним боргом, 1836 грн - заборгованість за нарахованими та несплаченими базовими процентами.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» судовий збір у розмірі 2144,68 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» судові витрати на професійну (правничу) допомогу у розмірі 4000 грн.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Кропивницького апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Відомості про учасників справи:
позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «1 Безпечне агентство необхідних кредитів», площа Арсенальна, 1Б, м.Київ, поштовий індекс 01010, код ЄДРПОУ 39861924;
відповідач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .
Суддя Кропивницького районного суду
Кіровоградської області І.А. Бойко