Справа № 183/3354/25
№ 3/183/1993/25
19 травня 2025 року суддя Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області Ігольнікова М.О., розглянувши справу про адміністративне правопорушення, яка надійшла з військової частини НОМЕР_1 відносно:
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП ,
за ч. 1 ст. 172-10 КУпАП,
26 березня 2025 року радіотелеграфісту приймального радіовузла радіо взводу радіо роти батальйону зв'язку військової частини НОМЕР_1 рядовому ОСОБА_1 під особистий підпис доведений наказ від 25 березня 2025 року №255 "Про організацію і проведення стрільб та забезпечення виконання вимог безпеки".
27 березня 2025 року радіотелеграфісту приймального радіовузла радіо взводу радіо роти батальйону зв'язку військової частини НОМЕР_1 рядовий ОСОБА_1 відмовився від виконання наказу від 25 березня 2025 року № 255"Про організацію і проведення стрільб та забезпечення виконання вимог безпеки", посилаючись на релігійні переконання, яка забороняє брати зброю до рук, але документи та інші щирі переконання не надав.
Дії особи, яка притягується до адміністративної відповідальності кваліфіковано за ч. 1 ст. 173-10 КУпАП.
В судовому засіданні ОСОБА_1 надав наступні пояснення, що він являється членом помісної церкви "Осана" та його релігійні переконання не дозволяють брати до рук зброю. Також, останній повідомив, що його незаконно мобілізували та він ще не прийняв присягу.
Судом досліджено протокол про військове адміністративне правопорушення серії А1214 №3 від 28.03.2025 року; копію військового квитка серії НОМЕР_2 ; витяг з наказу №78 від 15.03.2025, згідно якого рядового ОСОБА_1 зараховано до списків особового складу частини та на всі види забезпечення з 15.03.2025 року; рапорт ТВО командира другого батальйону зв'язку військової частини НОМЕР_1 від 27.03.2025 року, в якому вказано, що рядовий ОСОБА_1 27.03.2025 о 09:00 годині відмовився від виконання наказу командира військової частини НОМЕР_1 №255 від 25.03.2025 "Про організацію і проведення стрільб та забезпечення виконання вимог безпеки", з яким був ознайомлений 26.03.0225 о 11:00 годині; копію бланку отримання пояснень від 28.03.2025; службову характеристику на ОСОБА_1 ; пояснення головного сержанта військової частини НОМЕР_1 від 28.03.2025 в якому зазначено, що 27.03.2025 року ОСОБА_1 відмовився від виконання наказу командира військової частини НОМЕР_1 №255 від 25.03.2025 "Про організацію і проведення стрільб та забезпечення виконання вимог безпеки", посилаючись на релігійні переконання, які забороняють брати зброю до рук, але документи та інші щирі переконання не надав; пояснення начальника штабу від 28.03.2025; копія наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 21.03.2025 №280.
Ст. 7 КУпАП встановлено, що провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
Відповідно до ч. 1 ст.172-10 КУпАП встановлена адміністративна відповідальність за відмову від виконання законних вимог командира.
Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022р. в Україні з 24.02.2022 р. введений воєнний стан строком на 30 діб, який надалі продовжувався указами Президента України та триває досі.
Таким чином, на даний час в Україні діє особливий період.
Відтак в Україні було оголошено загальну військову мобілізацію всіх військовозобов'язаних осіб, тобто йдеться не про військову службу за призовом, яка має місце в мирний час (як у справах ЄСПЛ), а про військову службу за мобілізацією для відсічі ворожої збройної агресії.
Саме військова служба за мобілізацією на цей момент є першочерговим заходом з метою забезпечення національних інтересів держави, оскільки є нагальною потребою в умовах неспровокованого військового нападу з боку РФ. Тобто мобілізація з боку держави України є єдинонеобхідним та невідкладним заходом для запобігання агресії іншої держави, а сама ж держава по суті вже тривалий період часу перебуває у стані «оборонної війни».
Під час мобілізації військовозобов'язаних можливість проходження альтернативної служби виключається, оскільки сама по собі мобілізація має на меті не просто несення військової служби, а захист Батьківщини від військового вторгнення іншої держави.
На переконання суду, перебування держави у правовому режимі воєнного стану є вагомою причиною, щоб вести мову про необхідність виконання військового обов'язку усіма громадянами України. Військовий напад на державу та, відповідно, самооборона проти такої агресії є тим винятковим випадком, який дозволяє державі впроваджувати певні пропорційні обмеження для можливості відмови від військової служби з релігійних мотивів, за яким не можна вести мову про порушення ст. 9 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Адже і сама Україна є підписантом вказаної Конвенції, а відтак, якщо її існування поставлено під загрозу внаслідок військового нападу, то очевидним є те, що держава повинна вжити всіх можливих заходів для самозбереження (у тому числі мобілізації військовозобов'язаних) .
Аргументи про те, що релігійні переконання не дозволяють одягати військову форму та здійснювати діяльність, яка не пов'язана із використанням та носінням зброї, суд не може оцінити як такі, які настільки обмежують можливість сповідувати певну віру, що виключають можливість виконання військовозобов'язаним громадянином України свого обов'язку по мобілізації під час воєнного стану.
Здійснення свободи сповідувати релігію або переконання підлягає лише тим обмеженням, які необхідні для охорони громадської безпеки та порядку, життя, здоров'я і моралі, а також прав і свобод інших громадян, встановлені законом і відповідають міжнародним зобов'язанням України.
Основним національним нормативно-правовим актом у сфері свободи віросповідання є Закон України «Про свободу совісті та релігійні організації», відповідно до якого видаються інші вітчизняні законодавчі документи. Стаття 3 цього Закону кожному громадянину в Україні гарантує право на свободу совісті. Це право включає свободу мати, приймати і змінювати релігію або переконання за своїм вибором і свободу одноособово чи разом з іншими сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, відправляти релігійні культи, відкрито виражати і вільно поширювати свої релігійні або атеїстичні переконання. Ніхто не може встановлювати обов'язкових переконань і світогляду. Не допускається будь-яке примушування при визначенні громадянином свого ставлення до релігії, до сповідання або відмови від сповідання релігії, до участі або неучасті в богослужіннях, релігійних обрядах і церемоніях, навчання релігії.
Згідно з положеннями ч. 3 ст. 4 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» ніхто не може з мотивів своїх релігійних переконань ухилятися від виконання конституційних обов'язків. Заміна виконання одного обов'язку іншим з мотивів переконань допускається лише у випадках, передбачених законодавством України.
Закон України від «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачає право на задоволення духовних потреб військовослужбовців у понятті соціального захисту.
Військовослужбовці вправі сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, відкрито висловлювати свої релігійні або атеїстичні переконання. Командири (начальники) військових з'єднань та частин надають можливість військовослужбовцям брати участь у богослужіннях та релігійних обрядах у вільний від виконання обов'язків військової служби час (ч.1 ст.6 Закону №2011).
Можливість брати участь у богослужіннях та релігійних обрядах під час виконання обов'язків військової служби надається військовослужбовцям з дозволу командира (начальника) військового з'єднання чи частини. Військовослужбовці не мають права відмовлятися або ухилятися від виконання обов'язків військової служби з мотивів релігійних переконань та використовувати службові повноваження для релігійної чи атеїстичної пропаганди. Військовослужбовці мають право на придбання, володіння і використання релігійної літератури будь-якою мовою, а також інших предметів та матеріалів релігійного призначення. Ніхто немає права перешкоджати задоволенню військовослужбовцями своїх релігійних потреб (ч.2, 3, 4 ст.6 Закону №2011).
За таких обставин, на підставі вищевикладених норм закону, суд вважає докази, що містяться в матеріалах справи, належними та допустимим і у своїй сукупності такими, що доводять винуватість ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 1 ст. 172-10 КУпАП.
Суд, при вирішенні питання про накладення стягнення за допущене адміністративне правопорушення, враховуючи характер вчиненого правопорушення, дані про особу порушника, вважає за можливе застосувати до правопорушника адміністративне стягнення у вигляді штрафу, передбаченому санкцією ч. 1 ст. 172-10 КУпАП.
Відповідно ст. 401 КУпАП судовий збір у провадженні по справі про адміністративне правопорушення у разі винесення судом (суддею) постанови про накладення адміністративного стягнення сплачується особою, на яку накладено таке стягнення.
Разом з тим, відповідно до п. 12 ст. 5 ЗУ «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються військовослужбовці, військовозобов'язані та резервісти, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, - у справах, пов'язаних з виконанням військового обов'язку, а також під час виконання службових обов'язків.
Отже, особа, яка притягується до адміністративної відповідальності, повинна бути звільнена від сплати судового збору.
Керуючись статтями 33, 34, 35, 401, 172-10, КУпАП, п. 12 ст. 5 ЗУ «Про судовий збір»,
ОСОБА_1 визнати винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172-10 КУпАП та накласти на нього адміністративне стягнення у виді штрафу на користь держави у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, тобто у сумі 1700 гривень.
ОСОБА_1 звільнити від сплати судового збору на підставі п. 12 ст. 5 ЗУ «Про судовий збір».
Роз'яснити, що згідно зі ст. 307 КУпАП штраф повинен бути сплачений порушником не пізніше як через п'ятнадцять днів з дня вручення йому постанови про накладення штрафу, а в разі оскарження такої постанови не пізніше як через п'ятнадцять днів з дня повідомлення про залишення скарги без задоволення.
У разі несплати штрафу у строк, встановлений ч. 1 ст. 307 КУпАП, постанова про накладення штрафу, згідно з ч. 1 ст. 308 КУпАП, надсилається для примусового виконання до відділу державної виконавчої служби за місцем проживання порушника, роботи або за місцезнаходженням його майна в порядку, встановленому законом.
У порядку примусового виконання постанови про стягнення штрафу за вчинення адміністративного правопорушення з правопорушника стягується: подвійний розмір штрафу, визначеного у відповідній статті КУпАП та зазначеного у постанові про стягнення штрафу; витрати на облік зазначених правопорушень.
Постанова може бути оскаржена протягом 10 днів з дня її винесення.
Постанова підлягає до виконання протягом трьох місяців.
Суддя М.О.Ігольнікова