707/819/25
2/707/615/25
14 травня 2025 року м.Черкаси
Черкаський районний суд Черкаської області у складі:
головуючого судді Суходольського О.М.
за участю секретаря Культенко Н.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Черкаси цивільну справу в порядку спрощеного позовного провадження за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «ТЦ Пасаж-Н» про формулювання підстав звільнення та усунення порушення під час розрахунку при звільненні,-
Позивачка ОСОБА_1 через свого представника адвоката Дрогомана О.О. звернулася до Черкаського районного суду Черкаської області з указаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що вона з 01.07.2019 року працювала у ТОВ «ТЦ Пасаж-н» (далі - «ТОВ «ТЦ Пасаж-н», «Відповідач») на посаді головного бухгалтера. 15 листопада 2024 року за місцем роботи ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 ОСОБА_2 - головою СТ «Торговий ряд-1» та ОСОБА_3 - головою СТ «Пасаж» було неправомірно і безпідставно, без належно оформлених документів про нібито проведену перевірку, вилучено комп'ютерну техніку (ноутбук) з усією інформацією ТОВ «ТЦ Пасаж-н» та особисту інформацію позивачки а саме: електронну програму ведення бухгалтерського обліку; програму складання та подачі звітності; договори, накази, листи, протоколи в електронному форматі; файл з особистим електронним цифровим підписом. Внаслідок вищевказаних дій позивачка була фактично позбавлена можливості вчиняти і контролювати всі бухгалтерські дії, в той час як сторонні особи навпаки з того часу могли їх вчиняти, заволодівши її особистим електронним підписом та усіма регістрами бухгалтерського обліку. Вказані обставини були повідомлені ОСОБА_1 доповідною запискою від 18.12.2024 року на ім'я директора ТОВ «ТЦ Пасаж-н» ОСОБА_4 та засновника ТОВ «ТЦ Пасаж-н», директора ТОВ «Черкаська облспоживспілка» Боїна В. О. У доповідній записці позивачка повідомила, що з моменту вилучення вказаної техніки зі службовою інформацією вона не несе відповідальності за документацію з бухгалтерського обліку та господарської діяльності підприємства з моменту його створення в червні 2019 року.
09 грудня 2024 року за адресою: м. Черкаси, вул. Святотроїцька, 55, оф. 29, повернувшись на своє робоче місце після лікарняного ОСОБА_1 було виявлено факт зникнення первинних бухгалтерських документів. Зазначені обставини були повідомлені позивачкою доповідною запискою від 23.12.2024 року на ім'я директора ТОВ «ТЦ Пасаж-н» ОСОБА_4 . У доповідній записці позивачка повідомила, що з моменту вилучення у неї вказаних документів вона не несе відповідальності за цілісність, достовірність, фактичну наявність документів з бухгалтерського обліку та господарської діяльності підприємства з моменту його створення в червні 2019 року.
Крім того, 23 грудня 2024 року позивачка направила на ім'я директора ТОВ «ТЦ Пасаж-н» ОСОБА_4 заяву, в якій просила звільнити її із займаної посади 24 грудня 2024 року за угодою сторін на підставі п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України. Вказана заява отримана відповідачем засобами поштового зв'язку 30.12.2024 року, проте була залишена ним без реагування. 26 грудня 2024 року позивачкою було отримано від відповідача лист-вимогу про те, що за результатами перевірки бухгалтерського обліку було виявлено нібито безпідставне нарахування ОСОБА_1 заробітної плати собі як головному бухгалтеру ТОВ «ТЦ Пасаж-н» в сумі 899 902 грн. 42 коп. за період з 01.01.2023р. по 08.11.2024р. Також в листі містилась вимога керівника повернути нібито надмірно отриману заробітну плату. 27 грудня 2024 року позивачка надіслала на адресу роботодавця відповідь на даний лист-вимогу, в якій не погодилася з викладеними обставинами та зазначила, що з метою з'ясування обставин і надання більш розгорнутої відповіді на даний лист просила відповідача надати наступні документи, засвідчені належним чином: підстава для проведення перевірки бухгалтерського обліку; дата та час проведення перевірки; склад комісії; висновок про результат бухгалтерської перевірки. Вказана відповідь на лист-вимогу була отримана роботодавцем засобами поштового зв'язку 30.12.2024 року, проте була залишена ним без реагування. 08 січня 2025 року Позивачка отримала від директора лист № 5 від 08.01.2024 року, відповідно до якого її запрошено прибути о 9 годині 13.01.2025 року в приймальню адміністративного приміщення ТОВ «Черкаська облспоживспілка» для отримання примірника перевірки ведення бухгалтерського обліку та нарахування заробітної плати по ТОВ «ТЦ Пасаж-Н». 10 січня 2025 року ОСОБА_1 надіслала на адресу відповідача відповідь на вказаний лист, в якому повідомила, що не зможе з'явитися на вказану дату у зв'язку з перебуванням на лікарняному до 30.01.2025 року та вказала, що повідомить про свій вихід з нього для погодження часу для ознайомлення з вказаними матеріалами.
ОСОБА_1 зазначає, що 31 січня 2025 року, вийшовши з лікарняного вона подала директору ТОВ «ТЦ Пасаж-н» ОСОБА_4 заяву, в якій просила звільнити її із займаної посади з 31 січня 2025 року за власним бажанням на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України за станом здоров'я в зв'язку з інвалідністю 2 групи. Оскільки керівник відмовився прийняти особисто від позивачки заяву про звільнення, вказана заява була надіслана на ім'я директору ТОВ «ТЦ Пасаж-н» ОСОБА_4 засобами поштового зв'язку. Зазначена заява отримана відповідачем поштою 03.02.2025 року, проте була залишена ним без реагування. 11 лютого 2025 року позивачка отримала від відповідача засобами поштового зв'язку лист, в якому містився наказ від 31.01.2025 року № 2-к «Про бухгалтера ОСОБА_1 », відповідно до якого Позивачку було звільнено з роботи 31.01.2025 року «за п. 2 ст. 41 за втрату довіри». Вказаний наказ ТОВ «ТЦ Пасаж-н» № 2-к від 31.01.2025 року «Про бухгалтера ОСОБА_1 » та дії з ігнорування відповідачем заяви позивачки про звільнення її з посади на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України є незаконними, необґрунтованими та такими, що порушують її конституційне право на працю. Відповідач листом-вимогою від 19.12.2024 року поставив у вину позивачці те, що за результатами перевірки бухгалтерського обліку було встановлено безпідставне, на думку відповідача, здійснення позивачкою нарахування та виплати самій собі заробітної плати на загальну суму 899 902,42 грн. за період з 01.01.2013 по 08.11.2024 р. Проте дані вимоги відповідач не підкріплює жодними належними та допустимими доказами. Позивачка особисто не була присутня на такій перевірці та їй не відомо, про час, місце проведення перевірки та про склад комісії, яка проводила таку перевірку бухгалтерського обліку. Позивачка не бачила та не підписувала ні акту перевірки від 19.12.2024 року, ні акту службового розслідування від 21.12.2024 року, не мала можливості дати усні та/або письмові пояснення як у ході проведення перевірки бухгалтерського обліку, так і за результатами проведення такої перевірки, якщо вона мала місце. Прохання ОСОБА_1 , висловленої нею у відповіді на лист-вимогу від 27.12.2024 р. надати документи, що підтверджували факт проведення бухгалтерської перевірки, дату, час і місце проведення, склад комісії, висновки за результатами проведення також комісії задоволено не було. Крім того, у наказі про звільнення від 31.01.2025 року № 2-к «Про бухгалтера ОСОБА_1 » не конкретизовано зміст порушення, яке нібито було вчинено позивачкою а лише вказано «за втратою довіри». Ні наказом про звільнення від 31.01.2025 року № 2-к «Про бухгалтера ОСОБА_1 » ні будь-яким іншим документом не зафіксовано факт порушення позивачкою своїх трудових обов'язків. Оскільки виключно на керівника підприємства законом покладається повноваження щодо виплати працівникам заробітної плати, вказана виплата не відноситься до посадових обов'язків Позивачки як головного бухгалтера. Враховуючи вищевикладене при звільненні позивачки з підстав п. 2 ч. 1 ст. 41 КЗпП України відбулося з порушенням норм трудового законодавства України.
Окрім цього відповідач, звільняючи 31.01.2025 року ОСОБА_1 за п. 2 ч. 1 ст. 41 КЗпП України безпідставно проігнорував заяву від 31.01.2025 року, в якій вона просила звільнити її за власним бажанням на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України за станом здоров'я в зв'язку з інвалідністю 2 групи. До заяви про звільнення від 31.01.2025 р. на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України позивачкою було надано копію пенсійного посвідчення Серії НОМЕР_1 від 20.11.2024 року відповідно до якого позивачці встановлено інвалідність ІІ групи. Окрім цього, разом з листом від 23.12.2024 р. на адресу ТОВ «ТЦ Пасаж-н» отриманого відповідачем 24.12.2024 р., позивачкою було долучено довідку № 14622 Травматологічного пункту КНП «Третя Черкаська міська лікарня швидкої медичної допомоги» відповідно до якої 21.12.2024 року нею було отримано тяжку травму лівої ноги. Вказана травма значно погіршила стан здоров'я позивачки, яка є інвалідом 2 групи. Отже сукупність наведених ОСОБА_1 конкретних обставин в обґрунтування заяви про звільнення свідчать про поважність причин звільнення за частиною першою статті 38 КЗпП України в строк, про який вона просила Відповідача, а саме з 31 січня 2025 року. Відповідно до п. 2 наказу ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ТЦ Пасаж-Н» від 31 січня 2025 року № 2-к «Про бухгалтера ОСОБА_1 » передбачено нарахування Позивачці у зв'язку із звільненням компенсації за невикористану відпустку. У другому речення вказаного пункту наказу від 31 січня 2025 року № 2-к зазначено «Суму компенсації направити на погашення завданої організації шкоди». Окрім того, позивачка стверджує, що на протязі трудової діяльності вона не вчиняла по відношенню до ТОВ «ТЦ Пасаж-н» протиправних дій чи бездіяльності наслідком яких могло бути завдання шкоди відповідачу. Враховуючи викладене наказ ТОВ «ТЦ Пасаж-Н» від 31 січня 2025 року № 2-к «Про бухгалтера ОСОБА_1 » в частині речення: «Суму компенсації направити на погашення завданої організації шкоди» є таким, що порушує право позивачки на оплату праці, а тому підлягає до скасуванню.
Враховуючи вищевикладене, з метою захисту своїх порушених прав ОСОБА_1 звернулася до суду із даною позовною заявою.
Сторони в судове засідання не викликались відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України, проте в ухвалі про прийняття до розгляду та відкриття провадження від 11.03.2025 року відповідачу був наданий строк у 15 днів з дня отримання даної ухвали суду на подачу відзиву на позовну заяву.
21.04.2025 року від представників відповідача ТОВ «ТЦ Пасаж - Н», адвокатів Нестеренко О.Ф. та Шевченко А.Г. надійшов відзив на позовну заяву ОСОБА_1 . Зазначено, що відповідач «ТЦ Пасаж-Н» вважає, що зазначені позовні вимоги не можуть бути прийняті до уваги в повному обсязі, так як не грунтується на приписах законодавства, а тому в задоволенні позовних вимог необхідно відмовити в повному обсязі. На доводи своєї позиції адвокати разом з відзивом надали до суду письмові докази, а саме висновки судово-економічної експертизи (том 1 а.с.99-190, том 2 а.с.1-131, том 3 а.с.1-181, том 4 а.с.1-169).
02.05.2025 року від представника позивача адвоката Дрогомана О.О. до суду надійшла відповідь на відзив. Позивачка, ознайомившись з відзивом на позовну заяву, вважає викладені у ньому заперечення проти позову необґрунтованими та безпідставними, виходячи з наступного. Щодо облікових працівників (рахівників, бухгалтерів, калькуляторів, контролерів тощо), то в їх трудових функціях відсутня ознака безпосереднього обслуговування грошових і товарних цінностей. І тому вони не можуть бути звільнені за п. 2 ст. 41 КЗпП України. Це стосується і тих облікових працівників, які періодично призначаються членами інвентаризаційних комісій і беруть участь у визначенні кількості товарно-матеріальних цінностей, що знаходяться на складах, у торгових залах та інших сховищах, виробничих та торговельних приміщеннях тощо. Відповідні висновки щодо застосування ст. 41 КЗпП України висловлені Верховним Судом України у постанові від 24 вересня 2014 року у справі № 6-104цс14, та у постанові Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі №752/7994/17 (провадження №61-40654св18), постанові Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі №543/690/16-ц (провадження №61-23037св18). Верховний Суд у постанові від 13 лютого 2025 року у справі № 757/26467/22-ц зауважив, що звільнення на підставі пункту 2 частини першої статті 41 КЗпП України можливе лише спеціально визначеного кола працівників - працівників, які безпосередньо обслуговують грошові та товарні цінності. Як зазначив Верховний Суд у вказаній постанові: «суд першої інстанції встановив, що до посадових обов'язків головного бухгалтера ОСОБА_1 не входить безпосереднє обслуговування грошових та товарних цінностей; з огляду на викладене, ОСОБА_1 не належить до кола працівників, які безпосередньо обслуговують грошові та товарні цінності, такі операції не становили основний зміст її трудових обов'язків, тому підстави для її звільнення на підставі пункту 2 частини першої статті 41 КЗпП України відсутні». Позивачка звертає увагу суд на той факт, що посада головного бухгалтера відсутня у Переліку посад і робіт, що заміщаються чи виконуються працівниками, з якими підприємством, установою чи організацією можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження цінностей, переданих їм на зберігання, продаж (відпуск), перевезення або застосування у процесі виробництва, затвердженого постановою Державного комітету Ради Міністрів СРСР з праці та соціальних питань і Секретаріату Всесоюзної центральної ради професійних спілок від 28 грудня 1977 року № 447/24. Вказані висновки викладені у постановах Верховного Суду від 22 вересня 2021 року у справі 127/28968/19, від 26 травня 2021 року у справі № 452/3393/18. Таким чином, доводи представників відповідача, що позивачка за посадою головного бухгалтера належала до категорії осіб, що зайняті безпосереднім обслуговуванням грошових коштів та/або матеріальних цінностей, тобто приймання їх під звіт, зберігання, транспортування, розподіл є необґрунтованим. У матеріалах цивільної справи відсутні належні і допустимі докази існування посадової інструкції, на які у відзиві посилаються представники відповідача. Представники відповідача у відзиві на позовну заяву посилаються на пункт 2.11 розділу 2 посадової інструкції головного бухгалтера щодо завдань та обов'язків бухгалтера. Натомість, копії вказаної посадової інструкції представниками відповідачів не було долучено до відзиву на позовну заяву у порядку ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України. ОСОБА_1 зазначає, що жодної такої посадової інструкції, де міститься процитований у відзиві на позовну заяву пункт 2.11, вона не підписувала. З жодною посадовою інструкцією такого змісту, у відповідності до статті 29 Кодексу законів про працю України, належним чином позивачку ознайомлено не було. Враховуючи викладене, доводи представників відповідача про те, що позивачка нібито порушила п. 2.11 розділу 2 посадової інструкції головного бухгалтера є безпідставними. Представниками відповідача у відзиві на позовну заяву не було надано належних і допустимих доказів вчинення Позивачкою винних дій, які б стали підставою для її звільнення на підставі п. 2 ч. 1 ст. 41 КЗпП України. Як було зазначено позивачкою у позовній заяві ні наказом про звільнення від 31.01.2025 року № 2-к «Про бухгалтера ОСОБА_1 » ні будь-яким іншим документом не зафіксовано факт порушення Позивачкою своїх трудових обов'язків, передбачених Кодексом законів про працю України, Законом України «Про бухгалтерських облік та фінансову звітність в Україні» та інших нормативно-правових актів. Відповідачем та його представниками у порядку ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України не було надано належних і допустимих доказів вчинення позивачкою винних, протиправних дій які б стали підставою для її звільнення на підставі п. 2 ч. 1 ст. 41 КЗпП України. Викликають сумніви в об'єктивності проведення в ТЦ «Пасаж-н» перевірки бухгалтерського обліку та фінансової звітності а саме в нібито встановлення невідповідності даних в програмі «1-С Бухгалтерія» первинній бухгалтерській документації оскільки доповідна записка від службової особи, наказ про створення комісії для перевірки та Акт про результати цієї перевірки було складено в один і той же день - 15.11.2024 р. В той же час представники відповідача у відзиві зазначили що кількість первинних бухгалтерських документів, на підставі яких було складено висновок судово-економічної експертизи складають 533 аркуші та ця кількість є надмірною, про що було зазначено у відзиві. Більше того, представниками відповідачів у порядку ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України разом із відзивом не було надано копії вищевказаних документів - доповідної записки від службової особи ОСОБА_5 , наказ про створення комісії для перевірки бухгалтерського обліку та фінансової звітності та Акту про результати цієї перевірки було складено в один і той же день - 15.11.2024 р. Представниками відповідача не було надано доказів того, що Акт про результати проведення перевірки від 15.11.2024 р. містить детальні посилання на всі первинні документи чи будь-які інші документи, що містяться в регістрах бухгалтерського обліку на підставі чого відповідач встановив розбіжності в бухгалтерській документації та дійшов висновку про вчинення позивачкою протиправних та винних дій. 05 грудня 2024 р. без присутності та відома позивачки, яка перебувала на лікарняному на підставі Акту приймання-передачі та наказу № 13 від 05.12.2024 р. всю документацію, з якою працювала позивачка було передано іншій особі. На підставі наказу № 4 від 16.12.2024 року відповідачем без участі позивачки (остання перебувала на лікарняному до 30.01.2025 року) було проведено службове розслідування та складено Акт перевірки № 1 від 19.12.2024 року та Акт службового розслідування від 21.12.2024 року. Позивачка із вказаними документами не ознайомлена, підписи на них не ставила. Прохання Позивачки, висловленої нею у відповіді на лист-вимогу відповідача від 27.12.2024 р. надати документи, що підтверджували факт проведення бухгалтерської перевірки, дату, час і місце проведення, склад комісії, висновки за результатами проведення такої комісії задоволено не було. Крім цього, представниками відповідачів у порядку ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України разом із відзивом не було надано копії вищевказаних документів - наказу № 13 від 05.12.2024 року, наказу № 4 від 16.12.2024 року, Акту перевірки № 1 від 19.12.2024 року, Акту службового розслідування від 21.12.2024 року. Представниками відповідача не було надано доказів того, що Акт перевірки № 1 від 19.12.2024 року та Акт службового розслідування від 21.12.2024 року містить детальні посилання на всі первинні документи чи будь-які інші документи, що містяться в регістрах бухгалтерського обліку на підставі чого відповідач встановив розбіжності в бухгалтерській документації та дійшов висновку про вчинення позивачкою протиправних та винних дій. Доводи представників відповідача про те, що позивачка нібито 31.03.2025 року відмовилася отримати усі матеріали перевірок не підтверджується жодними належними та допустимими доказами, а Акт від 31.03.2025 року про відмову представниками разом з відзивом долучено не було. Обставини, викладені у висновку експерта, виконаного за результатами проведення судово-економічної експертизи від 10 квітня 2025 року та висновки, зроблені за результатами експертного дослідження не доводять розмір завданої позивачкою шкоди (збитків) відповідачу а лише засвідчують факт проведення господарських операцій підприємства та руху грошових коштів та які жодним чином не дають підстави для висновку про вчинення винних та/або протиправних дій з боку позивачки. У висновку експерта не зазначено, які саме винні, протиправні дії вчинила позивачка по відношенню до відповідача, які мали наслідки понесення ТОВ «ТЦ Пасаж-Н» матеріальних збитків. Отже, жодних доказів вчинення позивачкою дій, пов'язаних з привласненням матеріальних цінностей відповідача ні висновок експерта, ні інші матеріали цивільної справи не містять. Звільнення у зв'язку із втратою довір'я до працівника на підставі п. 2 ч. 1 ст. 41 КЗпП України може мати місце за умови вчинення ним винних дій. При цьому не має значення, були протиправні дії вчинені навмисно або внаслідок необережного ставлення до виконання своїх обов'язків, чи передбачав працівник або повинен був передбачити негативні наслідки своїх дій. Висновок експерта від 10.04.2025 р., складений за результатами проведення судово-економічної експертизи підлягає до визнання його недопустимим доказом з огляду на наступне. У відповідності до ч. 1 ст. 106 ЦПК України учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення. Порядок проведення експертизи та складення висновків експерта за результатами проведеної експертизи визначається відповідно до чинного законодавства України про проведення судових експертиз (ч. 2 ст. 106 ЦПК України). Відповідно до ст. 1 Закону України «Про судову експертизу» від 25.02.1994 року № 4038-XII (далі - «Закон № 4038-XII) судова експертиза - це дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об'єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду. Судово-експертну діяльність здійснюють державні спеціалізовані установи, їх територіальні філії, експертні установи комунальної форми власності, а також судові експерти, які не є працівниками зазначених установ, та інші фахівці (експерти) з відповідних галузей знань у порядку та на умовах, визначених цим Законом (ст. 7 Закону № 4038-XII). У відповідності до ст. 9 Закону № 4038-XII атестовані відповідно до цього Закону судові експерти включаються до державного Реєстру атестованих судових експертів, ведення якого покладається на Міністерство юстиції України. Особа або орган, які призначають або замовляють судову експертизу, можуть доручити її проведення тим судовим експертам, яких внесено до державного Реєстру атестованих судових експертів, або іншим фахівцям з відповідних галузей знань, якщо інше не встановлено законом. Згідно зі ст. 10 Закону № 4038-XII судовими експертами можуть бути особи, які мають необхідні знання для надання висновку з досліджуваних питань. Судовими експертами державних спеціалізованих установ можуть бути фахівці, які мають відповідну вищу освіту, освітньо-кваліфікаційний рівень не нижче спеціаліста, пройшли відповідну підготовку та отримали кваліфікацію судового експерта з певної спеціальності. Отже, проведення судово-економічної експертизи може здійснюватися лише державні спеціалізовані установи, їх територіальні філії, експертні установи комунальної форми власності, а також судові експерти, які не є працівниками зазначених установ, та інші фахівці (експерти) з відповідних галузей знань, які атестовані відповідно до цього Закону та включені включаються до державного Реєстру атестованих судових експертів. До висновку експерта від 10.04.2025 р., складений за результатами проведення судово-економічної експертизи (далі - «висновок експерта») не було долучено доказів того, що Ільїна Ірина Володимирівна є атестованим судовим експертом відповідно до Закону України «Про судову експертизу», є включеною до державного Реєстру атестованих судових експертів, ведення якого покладається на Міністерство юстиції України. Також до висновку експерта не було додано Свідоцтво про присвоєння ОСОБА_6 кваліфікації судового експерта та/або його дубліката відповідно до Положення про Центральну експертно-кваліфікаційну комісію при Міністерстві юстиції України та атестацію судових експертів. Диплом з відзнакою, серії КВ № 553158 від 01.06.1989 р. № 442 та Витяг з реєстру аудиторів та суб'єктів аудиторської діяльності не є документами, які підтверджують кваліфікацію судового експерта в розумінні чинного законодавства України. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про аудит фінансової звітності та аудиторську діяльність» від 21.12.2017 р. № 2258-VIII (далі - «Закон № 2258-VIII») аудитор - це фізична особа, яка підтвердила кваліфікаційну придатність до провадження аудиторської діяльності, має відповідний практичний досвід та зареєстрована у Реєстрі аудиторів та суб'єктів аудиторської діяльності. Аудиторська діяльність - незалежна професійна діяльність аудиторів та суб'єктів аудиторської діяльності, зареєстрованих у Реєстрі аудиторів та суб'єктів аудиторської діяльності, з надання аудиторських послуг (п. 3 ч. 1 ст. 1 Закону № 2258-VIII). Аудиторські послуги - аудит, огляд фінансової звітності, консолідованої фінансової звітності, виконання завдань з іншого надання впевненості та інші професійні послуги, що надаються суб'єктами аудиторської діяльності відповідно до міжнародних стандартів аудиту, стандартів аудиту Великої Британії або Сполучених Штатів Америки, та з урахуванням вимог цього Закону (п. 7 ч. 1 ст. 1 Закону № 2258-VIII). Враховуючи вищевикладене, до аудиторських послуг не входить проведення судово-економічної експертизи. Окрім того, ч. 4 ст. 6 Закону № 2258-VIII визначений перелік неаудиторських послуг, які можуть надаватися суб'єктом аудиторської діяльності, серед яких відсутнім є проведення судово-економічної експертизи.
Також ОСОБА_1 звертає увагу суду на тому, що у висновку експерта не зазначено що він підготовлений для подання до суду. Також у висновку експерта не зазначено, що при вирішенні поставлених питань експерт Ільїна Ірина Володимирівна керувалась Інструкцією про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 08.01.1998 № 53/5 (зі змінами та доповненнями) та Науково-Методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень в редакції наказу Мінюсту України від 26.12.2012 року №1950/5. Позивачка звертає увагу суд на той факт, що у висновку експерта не зазначено жодних документів, які стосуються проведення перевірки бухгалтерського обліку та фінансової звітності а також службового розслідування, та на які посилаються представники відповідача у відзиві (доповідної записки, актів та наказів).Таким чином, відсутні належні і допустимі докази, що в ході проведення судово-економічної експертизи експертом Ільїною І. В. було досліджено документи, які стали основною підставою для висновку відповідача про нібито вчинення позивачкою винних дій, що у подальшому стало підставою для прийняття ТОВ «ТЦ Пасаж-Н» рішення про звільнення позивачки підставі п. 2 ч. 1 ст. 41 КЗпП України. Зважаючи на все вищевикладене, висновок експерта від 10.04.2025 р., складений за результатами проведення судово-економічної експертизи є недопустимим доказом у справі №707/819/25.
12.05.2025 року від представників відповідача ТОВ «ТЦ Пасаж - Н», адвокатів Нестеренко О.Ф. та Шевченко А.Г. надійшли заперечення проти відповіді на відзив. Згідно якого, зазначено, що підставою проведення експертизи є договір з експертом, оскільки експертиза проводилася на замовлення Товариства (1.1 ст.7-1 Закону №4038), з метою подання до правоохоронного органу як одного із доказів (ст.93 КПК) висновку експерта (ч. 1 і 2 ст.101 КПК) для порушення (ч.1ст.214 КПК) кримінального провадження щодо ОСОБА_1 . Крім того, у висновку експерта (ст.102 КПК) серед іншого зазначено, що відповідно до вимог ст.70 та ч.2 ст.102 КПК судовий експерт попереджений про відповідальність за завідомо неправдивий висновок експерта (ст.384 КК), відмову без поважних причин від виконання покладених обов'язків, невиконання інших, установлених Законом обов'язків. Товариство стверджує, що дії ОСОБА_1 є винними та протиправними. Адвокати просили врахувати заперечення при вирішенні даної цивільної справи та повністю відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
Дослідивши надані сторонами письмові докази, відзив, відповідь на відзив та заперечення проти відповіді на відзив, суд встановив наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
За змістом ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд зокрема вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати.
Статтями 12, 13, 77 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності, згідно з якими кожна сторона повинна довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, а суд розглядає справу в межах заявлених вимог і вирішує справу на підставі наданих доказів. Даний принцип полягає у прояві в змагальній формі ініціативи та активності осіб, які беруть участь у справі. Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин даної справи. Сторони зобов'язані визначити докази, на які вони посилаються, як на підставу своїх вимог та заперечень, і довести обставини, якими вони обґрунтовують ці вимоги й заперечення.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці данні встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 працювала з 01.07.2019 року у ТОВАРИСТВІ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ТЦ Пасаж-н» (далі - «ТОВ «ТЦ Пасаж-н», «Відповідач») на посаді головного бухгалтера.
15 листопада 2024 року за місцем роботи позивачки за адресою: АДРЕСА_1 ОСОБА_2 - головою СТ «Торговий ряд-1» та ОСОБА_3 - головою СТ «Пасаж» було проведену перевірку, вилучено комп'ютерну техніку (ноутбук) з усією інформацією ТОВ «ТЦ Пасаж-н» та особисту інформацію Позивачки а саме: електронну програму ведення бухгалтерського обліку; програму складання та подачі звітності; договори, накази, листи, протоколи в електронному форматі; файл з особистим електронним цифровим підписом.
З огляду на надані сторонами докази та пояснення, суд вважає, що проведення перевірки 15.11.2024р. у кабінеті позивачки та вилучення відповідних документів відбулось з порушенням діючого законодавства, без присутності особи ОСОБА_1 чи її представника, без її належного повідомлення про таку перевірку і вилучення документів, без належних правових підстав, що не виключає можливості перевіряючих осіб ОСОБА_2 , ОСОБА_3 безпідставно вилучити, знищити, спотворити відповідні бухгалтерські документи, службову та особисту інформацію, до якої вони мали доступ у кабінеті Наденко, що породжує обгрунтований сумнів у суду щодо правомірності таких дій, та, на думку суду, свідчить про незаконність таких дій.
Частина перша статті 15 ЦК України визначає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 ЦК України).
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).
Згідно ст. ст. 4, 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду по захист своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором
Стаття 43 Конституції України гарантує кожному право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений змістом статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
За змістом статті 22 КЗпП України будь-яке пряме або непряме обмеження трудових прав при укладенні, зміні та припиненні трудового договору не допускається.
Статтею 36 КЗпП України встановлено, що підставами припинення трудового договору є: 1) угода сторін; 2) закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення; 3) призов або вступ працівника або роботодавця - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до частини третьої статті 119 цього Кодексу; 4) розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи роботодавця (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45).
Трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний у разі винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові, товарні або культурні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довір'я до нього з боку власника або уповноваженого ним органу (пункт 2 частини першої статті 41 КЗпП України).
Тлумачення пункту 2 частини першої статті 41 КЗпП України дозволяє зробити висновок, що розірвання трудового договору на підставі цієї норми права можливе за таких умов:1) безпосереднє обслуговування працівником грошових, товарних або культурних цінностей (прийом, зберігання, транспортування, розподіл тощо) (спеціальний суб'єкт); 2) винна дія працівника; 3) втрата довір'я до працівника з боку власника або уповноваженого ним органу (суб'єктивне ставлення роботодавця до конкретної ситуації і зміна ставлення до працівника). Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 29 червня 2022 року у справі № 712/9873/20.
Звільнення з підстави втрати довіри може вважатися обґрунтованим, якщо працівник, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності (зайнятий їх прийманням, зберіганням, транспортуванням, розподілом), вчинив умисно або необережно такі дії, які дають власнику або уповноваженому ним органу підстави для втрати до нього довіри (зокрема, порушення правил проведення операцій з матеріальними цінностями). Безпосереднім обслуговуванням грошових і товарних цінностей є їх прийняття, зберігання, транспортування, розподіл тощо. Ключові слова, що відображають розуміння безпосереднього обслуговування грошових і товарних цінностей, - це «прийняття» і «зберігання». Особи, які безпосередньо їх обслуговують, це переважно особи, які займаються прийманням, зберіганням, транспортуванням і розподілом матеріальних цінностей, наприклад, продавці, касири, завідувачі базами тощо. Під термінами «зберігання», «обслуговування» і «розподіл цінностей» слід розуміти широке коло операцій по експедиції чи по відпусканню цінностей, іноді зовсім не пов'язаних з безпосереднім їх обслуговуванням.
За загальними правилом такі працівники в разі нестачі матеріальних цінностей несуть повну матеріальну відповідальність на підставі письмових договорів чи спеціальних законів. Обов'язок з обслуговування цінностей може бути передбачений тарифно-кваліфікаційними довідниками, посадовими інструкціями та іншими нормативними актами.
Відповідно до ч. 1 ст. 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це роботодавця письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до закладу освіти; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), роботодавець повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.
Стаття 38 КЗпП України зобов'язує власника звільнити працівника в строки, про які працівник просить, також за наявності інших поважних причин, які зазначені в частині першій статті 38 КЗпП України. Тобто перелік таких причин не є вичерпним.
Положеннями КЗпП України визначено, що при розірванні трудового договору з ініціативи працівника, роботодавець може звільнити працівника у день подання останнім заяви за умови, якщо працівник сам визначає цей день датою звільнення, вказавши при цьому поважну причину, яка зумовила прийняття ним рішення про звільнення. Аналогічні правові висновки містяться у постанові Верховного Суду від 21 квітня 2021 року у справі №569/9738/20.
Суд погоджується з доводами представника позивача адвоката Дрогомана О.О. зазначеними у відповіді на відзив з приводу обставин, які викладені у висновку експерта, виконаного за результатами проведення судово-економічної експертизи від 10 квітня 2025 року та висновки, зроблені за результатами експертного дослідження, не доводять розмір завданої позивачкою шкоди (збитків) відповідачу, а лише засвідчують факт проведення господарських операцій підприємства та руху грошових коштів та які жодним чином не дають підстави для висновку про вчинення винних та/або протиправних дій з боку позивачки. У висновку експерта не зазначено, які саме винні, протиправні дії вчинила позивачка по відношенню до відповідача, які мали наслідки понесення ТОВ «ТЦ Пасаж-Н» матеріальних збитків. Отже, жодних доказів вчинення позивачкою дій, пов'язаних з привласненням матеріальних цінностей відповідача ні висновок експерта, ні інші матеріали цивільної справи не містять.
Крім цього, суд критично оцінює вказаний висновок експерта (а.с.100-132 Т.1), вважаючи даний висновок висновком спеціаліста, та вважає його неналежним доказом по справі, оскільки він не є висновком судово-економічної експертизи в розумінні вимог ЦПК України, отриманий відповідачем в позапроцесуальний спосіб, не за ухвалою суду. При цьому, вказаний висновок оспорюється і не визнається позивачем. Сторонами не було заявлено клопотань про призначення судово-економічної експертизи відповідно до положень ст.ст.102-104 ЦПК України. Суд враховує положення ст.106 ЦПК України щодо права учасника справи подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення, однак констатує, що відповідно до ст. 1 Закону України «Про судову експертизу» від 25.02.1994 року № 4038-XII (далі - «Закон № 4038-XII) судова експертиза - це дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об'єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду. Судово-експертну діяльність здійснюють державні спеціалізовані установи, їх територіальні філії, експертні установи комунальної форми власності, а також судові експерти, які не є працівниками зазначених установ, та інші фахівці (експерти) з відповідних галузей знань у порядку та на умовах, визначених цим Законом (ст. 7 Закону № 4038-XII). У відповідності до ст. 9 Закону № 4038-XII атестовані відповідно до цього Закону судові експерти включаються до державного Реєстру атестованих судових експертів, ведення якого покладається на Міністерство юстиції України. Особа або орган, які призначають або замовляють судову експертизу, можуть доручити її проведення тим судовим експертам, яких внесено до державного Реєстру атестованих судових експертів, або іншим фахівцям з відповідних галузей знань, якщо інше не встановлено законом. Згідно зі ст. 10 Закону № 4038-XII судовими експертами можуть бути особи, які мають необхідні знання для надання висновку з досліджуваних питань. Судовими експертами державних спеціалізованих установ можуть бути фахівці, які мають відповідну вищу освіту, освітньо-кваліфікаційний рівень не нижче спеціаліста, пройшли відповідну підготовку та отримали кваліфікацію судового експерта з певної спеціальності. Отже, проведення судово-економічної експертизи може здійснюватися лише державні спеціалізовані установи, їх територіальні філії, експертні установи комунальної форми власності, а також судові експерти, які не є працівниками зазначених установ, та інші фахівці (експерти) з відповідних галузей знань, які атестовані відповідно до цього Закону та включені включаються до державного Реєстру атестованих судових експертів. До висновку експерта від 10.04.2025 р., не було долучено доказів того, що Ільїна Ірина Володимирівна є атестованим судовим експертом відповідно до Закону України «Про судову експертизу», є включеною до державного Реєстру атестованих судових експертів, ведення якого покладається на Міністерство юстиції України. Також до висновку експерта не було додано Свідоцтво про присвоєння ОСОБА_6 кваліфікації судового експерта та/або його дубліката відповідно до Положення про Центральну експертно-кваліфікаційну комісію при Міністерстві юстиції України та атестацію судових експертів. Диплом з відзнакою, серії КВ № 553158 від 01.06.1989 р. № 442 та Витяг з реєстру аудиторів та суб'єктів аудиторської діяльності не є документами, які підтверджують кваліфікацію судового експерта в розумінні чинного законодавства України. Тому, суд вважає, що у Ільїної І.В. відсутні повноваження судового експерта для проведення судово-економічної експертизи, а з урахуванням вищенаведених доводів в сукупності, суд вважає вказаний висновок неналежним доказом по справі.
Суд критично оцінює доводи представників відповідача «ТЦ Пасаж-Н», наведені у відзиві та запереченнях, вважаючи такі доводи необгрунтованими і непереконливими.
Суд враховує, що у трудових функціях облікових працівників (рахівників, бухгалтерів, калькуляторів, контролерів тощо) відсутня ознака безпосереднього обслуговування грошових і товарних цінностей, якщо це прямо не передбачено посадовою інструкцією, окремим наказом керівника, тощо. Відповідно, вказані працівники вони не можуть бути звільнені за п. 2 ст. 41 КЗпП України. Це стосується і тих облікових працівників, які періодично призначаються членами інвентаризаційних комісій і беруть участь у визначенні кількості товарно-матеріальних цінностей, що знаходяться на складах, у торгових залах та інших сховищах, виробничих та торговельних приміщеннях тощо. Відповідні висновки щодо застосування ст. 41 КЗпП України зроблені Верховним Судом України у постанові від 24 вересня 2014 року у справі № 6-104цс14, та у постанові Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі №752/7994/17 (провадження №61-40654св18), постанові Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі №543/690/16-ц (провадження №61-23037св18), якими суд вважає необхідним керуватись при вирішенні спору по даній справі.
Так, Верховний Суд у постанові від 13 лютого 2025 року у справі № 757/26467/22-ц зауважив, що звільнення на підставі пункту 2 частини першої статті 41 КЗпП України можливе лише спеціально визначеного кола працівників - працівників, які безпосередньо обслуговують грошові та товарні цінності. Як зазначив Верховний Суд у вказаній постанові: «суд першої інстанції встановив, що до посадових обов'язків головного бухгалтера ОСОБА_1 не входить безпосереднє обслуговування грошових та товарних цінностей; з огляду на викладене, ОСОБА_1 не належить до кола працівників, які безпосередньо обслуговують грошові та товарні цінності, такі операції не становили основний зміст її трудових обов'язків, тому підстави для її звільнення на підставі пункту 2 частини першої статті 41 КЗпП України відсутні». Посада головного бухгалтера відсутня у Переліку посад і робіт, що заміщаються чи виконуються працівниками, з якими підприємством, установою чи організацією можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження цінностей, переданих їм на зберігання, продаж (відпуск), перевезення або застосування у процесі виробництва, затвердженого постановою Державного комітету Ради Міністрів СРСР з праці та соціальних питань і Секретаріату Всесоюзної центральної ради професійних спілок від 28 грудня 1977 року № 447/24. Вказані висновки викладені у постановах Верховного Суду від 22 вересня 2021 року у справі 127/28968/19, від 26 травня 2021 року у справі № 452/3393/18.
Тому, суд вважає необгрунтованими і недоведеними твердження відповідача про те, що позивачка за посадою головного бухгалтера належала до категорії осіб, що зайняті безпосереднім обслуговуванням грошових коштів та/або матеріальних цінностей, тобто приймання їх під звіт, зберігання, транспортування. У матеріалах цивільної справи відсутні належні і допустимі докази існування посадової інструкції, на які у відзиві посилаються представники відповідача. Представники відповідача у відзиві на позовну заяву посилаються на пункт 2.11 розділу 2 посадової інструкції головного бухгалтера щодо завдань та обов'язків бухгалтера. Натомість, копії вказаної посадової інструкції представниками відповідачів не було долучено до відзиву на позовну заяву у порядку ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України. Суд враховує доводи ОСОБА_1 про те, що жодної такої посадової інструкції, де міститься процитований у відзиві на позовну заяву пункт 2.11, вона не підписувала. А відповідачем протилежне не доведено. У матеріалах справи відсутні дані про те, що відповідачем було ознайомлено працівника ОСОБА_1 із посадовою інструкцією такого змісту, у відповідності до статті 29 Кодексу законів про працю України. Враховуючи викладене, суд критично оцінює доводи представників відповідача про те, що позивачка порушила п. 2.11 розділу 2 посадової інструкції головного бухгалтера, оскільки вказані доводи є необгрунтованими і недоведеними. Суд вважає, що відповідачем не було надано належних і допустимих доказів вчинення позивачкою винних дій, які б стали підставою для її звільнення на підставі п. 2 ч. 1 ст. 41 КЗпП України.
Суд констатує, що ні наказом про звільнення від 31.01.2025 року № 2-к «Про бухгалтера ОСОБА_1 » ні будь-яким іншим документом не зафіксовано факт порушення позивачкою своїх трудових обов'язків, передбачених Кодексом законів про працю України, Законом України «Про бухгалтерських облік та фінансову звітність в Україні» та інших нормативно-правових актів. Суд вважає, що відповідачем та його представниками у порядку ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України не було надано належних і допустимих доказів вчинення позивачкою винних, протиправних дій які б стали підставою для її звільнення на підставі п. 2 ч. 1 ст. 41 КЗпП України. Представниками відповідача у порядку ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України разом із відзивом не було надано копії доповідної записки від службової особи ОСОБА_5 , наказ про створення комісії для перевірки бухгалтерського обліку та фінансової звітності та Акту про результати цієї перевірки було складено в один і той же день - 15.11.2024р. Представниками відповідача не було надано доказів того, що Акт про результати проведення перевірки від 15.11.2024 р. містить детальні посилання на всі первинні документи чи будь-які інші документи, що містяться в регістрах бухгалтерського обліку на підставі чого відповідач встановив розбіжності в бухгалтерській документації та дійшов висновку про вчинення позивачкою протиправних та винних дій. 05 грудня 2024 р. без присутності та відома позивачки, яка перебувала на лікарняному на підставі Акту приймання-передачі та наказу № 13 від 05.12.2024 р. всю документацію, з якою працювала позивачка було передано іншій особі. На підставі наказу № 4 від 16.12.2024 року відповідачем без участі позивачки (остання перебувала на лікарняному до 30.01.2025 року) було проведено службове розслідування та складено Акт перевірки № 1 від 19.12.2024 року та Акт службового розслідування від 21.12.2024 року. Позивачка із вказаними документами не ознайомлена, підписи на них не ставила. Крім цього, представниками відповідачів у порядку ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України разом із відзивом не було надано копії вищевказаних документів - наказу № 13 від 05.12.2024 року, наказу № 4 від 16.12.2024 року, Акту перевірки № 1 від 19.12.2024 року, Акту службового розслідування від 21.12.2024 року. Представниками відповідача не було надано доказів того, що Акт перевірки № 1 від 19.12.2024 року та Акт службового розслідування від 21.12.2024 року містить детальні посилання на всі первинні документи чи будь-які інші документи, що містяться в регістрах бухгалтерського обліку на підставі чого відповідач встановив розбіжності в бухгалтерській документації та дійшов висновку про вчинення позивачкою протиправних та винних дій. Доводи представників відповідача про те, що позивачка нібито 31.03.2025 року відмовилася отримати усі матеріали перевірок не підтверджується жодними належними та допустимими доказами. На думку суду, наведені обставини вцілому свідчать про незаконність проведеної перевірки у кабінеті ОСОБА_7 і вилучення документів, інформації.
Даючи оцінку встановленим обставинам та доказам в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов є обгрунтованим і підлягає до задоволення в повному обсязі.
Відповідно до п.9 ч.1 ст.5 ЗУ «Про судовий збір» позивачка ОСОБА_1 звільнена від сплати судового збору, а тому відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України з відповідача слід стягнути на користь держави судові витрати у виді судового збору в розмірі 1211,20 грн. Що стосується заявлених до стягнення витрат за надання позивачеві правничої допомоги в сумі 20000 грн., суд вважає, що вказаний розмір витрат є завищеним з урахуванням категорії спору, складності справи, розгляду справи в порядку спрощеного провадження без виклику сторін, реально затраченого часу адвокатом, тому суд вважає необхідним задовольнити витрати за надання позивачеві правничої допомоги частково, на суму 7000 грн.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст. 43 Конституції України, ст. 15, 16 ЦК України, 1, 2, 5-1, 22, 36, 38, 130, 136, 233 Кодексу законів про працю України, ст. 4, 19, 28, 175, 177, 184, 187 Цивільного процесуального кодексу України, суд -
Позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити повністю.
Змінити формулювання підстав звільнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 з пункту 2 частини першої статті 41 КЗпП України (за втратою довіри) на частину першу статті 38 КЗпП України (розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, з ініціативи працівника).
Скасувати наказ Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЦ Пасаж-Н» від 31 січня 2025 року № 2-к «Про бухгалтера ОСОБА_1 » в частині другого речення пункту 2: «Суму компенсації направити на погашення завданої організації шкоди».
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЦ Пасаж-Н» на користь держави судовий збір у сумі 1211 грн. 20 коп.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЦ Пасаж-Н» на користь ОСОБА_1 витрати за надання правничої допомоги в розмірі 7000 грн.
Ознайомитись з повним текстом судового рішення, в електронній формі, сторони можуть за вебадресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua/.
Апеляційна скарга подається учасниками справи до Черкаського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в тридцятиденний строк з дня проголошення рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Учасники справи:
ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 ).
ТОВ «ТЦ Пасаж-Н» (18001, м.Черкаси, вул.Святотроїцька, 55, ЄДРПОУ 43043330).
Суддя: О. М. Суходольський