21 травня 2025 року
м. Київ
справа № 400/2468/19
адміністративне провадження № К/990/18502/25
Суддя Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Загороднюк А.Г., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 07 листопада 2019 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2025 року у справі № 400/2468/19 за позовом ОСОБА_2 до Конкурсної комісії з проведення конкурсу та призначення на посаду керівників установ природно-заповідного фонду, що належать до сфери управління Міністерства екології та природних ресурсів України, Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України, Миколаївської обласної державної адміністрації, Миколаївської районної державної адміністрації Миколаївської області, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - Національного природного парку «Білобережжя Святослава», ОСОБА_1 , про визнання протиправними та скасування рішень, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_2 звернувся до адміністративного суду з позовом до Конкурсної комісії з проведення конкурсу та призначення на посаду керівників установ природно-заповідного фонду, що належать до сфери управління Міністерства екології та природних ресурсів України, Міністерства енергетики та захисту довкілля України, Миколаївської обласної державної адміністрації, Очаківської районної державної адміністрації Миколаївської області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів, ОСОБА_1 , у якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення Конкурсної комісії з проведення конкурсу та призначення на посаду керівників установ природного-заповідного фонду, що належить до сфери управління Міністерства екології та природних ресурсів України, оголошеного наказом Міністра екології та природних ресурсів України Семерака О. № 151 від 23 квітня 2019 року, в частині допуску ОСОБА_1 до участі у конкурсі на зайняття вакантної посади директора національного природного парку «Білобережжя Святослава»;
- визнати протиправним та скасувати рішення Конкурсної комісії з проведення конкурсу та призначення на посаду керівників установ природно-заповідного фонду, що належить до сфери управління Міністерства екології та природних ресурсів України від 26 липня 2019 року, оголошеного наказом Міністра екології та природних ресурсів України Семерака О. № 151 від 23 квітня 2019 року, в частині визначення переможцем конкурсу на зайняття вакантної посади директора національного природного парку «Білобережжя Святослава» ОСОБА_1 ;
- зобов'язати посадових та/або службових осіб Миколаївської обласної державної адміністрації та Очаківської районної державної адміністрації відмовити керівнику центрального органу виконавчої влади у погодженні кандидатури ОСОБА_1 на посаду директора національного природного парку «Білобережжя Святослава», визначеного переможцем конкурсу на підставі рішення Конкурсної комісії з проведення конкурсу та призначення на посаду керівників установ природно-заповідного фонду, що належать до сфери управління Міністерства екології та природних ресурсів України від 26 липня 2019 року, оголошеного наказом Міністра екології та природних ресурсів України Семерака О. № 151 від 23 квітня 2019 року.
Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 09 серпня 2019 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження.
Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2019 року залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет позову, на стороні позивача, Національний природний парк «Білобережжя-Святослава».
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 07 листопада 2024 року позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Конкурсної комісії з проведення конкурсу та призначення на посаду керівників установ природно-заповідного фонду, що належать до сфери управління Міністерства екології та природних ресурсів України, оголошеного наказом Міністра екології та природних ресурсів України Семерака О. №151 від 23 квітня 2019 року в частині допуску ОСОБА_1 до участі у конкурсі на зайняття вакантної посади директора Національного парку «Білобережжя-Святослава».
Визнано протиправним та скасовано рішення Конкурсної комісії з проведення конкурсу та призначення на посаду керівників установ природно-заповідного фонду, що належать до сфери управління Міністерства екології та природних ресурсів України від 26 липня 2019 року, оголошеного наказом Міністра екології та природних ресурсів України Семерака О. №151 від 23 квітня 2019 року в частині визначення переможцем конкурсу на зайняття вакантної посади директора Національного природного парку «Білобережжя-Святослава» ОСОБА_1 .
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції від 07 листопада 2024 року, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, а також порушення норм процесуального права,
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 20 січня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення суду першої інстанції від 07 листопада 2019 року в частині задоволених позовних вимог скасовано із прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні зазначених вимог. В іншій частині рішення суду першої інстанції від 07 листопада 2019 року залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 07 червня 2023 року постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 20 січня 2021 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 05 липня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення суду першої інстанції від 07 листопада 2019 року в частині задоволених позовних вимог скасовано із прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні зазначених вимог. В іншій частині рішення суду першої інстанції від 07 листопада 2019 року залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 21 грудня 2023 року постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 05 липня 2023 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Оскаржуваною постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2025 року апеляційну скаргу залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції від 07 листопада 2024 року - без змін.
01 травня 2025 року до Верховного Суду засобами поштового зв'язку надійшла касаційна скарга адвоката Сіренка Олександра Васильовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 07 листопада 2019 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2025 року у справі №400/2468/19.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Вирішуючи питання щодо можливості відкриття касаційного провадження, суд виходить із такого.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається в чому полягає порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Зокрема, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо недослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.
У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Із системного аналізу наведених положень процесуального закону слідує, що під час касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення ним (ними) норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга.
Підставою перегляду оскаржених судових рішень скаржник визначає пункт 1 частини другої статті 353 КАС України, посилаючись на неповне з'ясування судами першої та апеляційної інстанцій фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини четвертої статті 328 цього Кодексу.
Аналіз правової конструкції зазначеної норми вказує на те, що доводи про порушення судом норми процесуального права, передбаченої пунктом 1 частиною другою статті 353 КАС України, мають бути наведені з одночасним викладенням обґрунтування неправильного застосування судом норм матеріального права відповідно до підстав, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини четвертої статті 328 КАС України. Такі доводи мають бути наведені у взаємозв'язку із встановленими обставинами і висновками судів щодо кожного з питань, які скаржник вважає неправильно вирішеним.
Однак перевіркою змісту поданої у цій справі касаційної скарги Верховним Судом встановлено, що у ній не викладені передбачені частиною четвертою статті 328 КАС України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку.
Скаржник у тексті касаційної скарги вказує на неврахування судом апеляційної інстанції правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 09 листопада 2023 року у справі №640/14662/19, з посиланням на нерозповсюдження вимог щодо освіти на особу, яка претендує на посаду директора національного природного парку «Білобережжя Святослава», та відсутності у неї обов'язку подавати декларацію кандидата на посаду.
Верховний Суд у постанові від 09 листопада 2023 року у справі №640/14662/19 дійшов висновку, що для того, щоб констатувати, чи застосовуються вимоги щодо освіти, передбачені статтею 12 Закону України «Про природно-заповідний фонд України», до особи, як директора національного природного парку, необхідно дослідити статус відповідного національного природного парку, чи створена у ньому спеціальна адміністрація.
Згідно зі статтею 12 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» управління природними заповідниками, біосферними заповідниками, національними природними парками, ботанічними садами, дендрологічними та зоологічними парками загальнодержавного значення, а також регіональними ландшафтними парками здійснюється їх спеціальними адміністраціями. Спеціальні адміністрації очолюють керівники, які мають екологічну, біологічну або географічну освіту та які призначаються за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування і реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища, а на території Автономної Республіки Крим - також з Головою Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Спеціальні адміністрації можуть створюватися також для управління ботанічними садами, дендрологічними парками, зоологічними парками місцевого значення та парками-пам'ятками садово-паркового мистецтва за рішенням органів, у віданні яких вони перебувають. Управління територіями та об'єктами природно-заповідного фонду, для яких не створюються спеціальні адміністрації, здійснюється підприємствами, установами та організаціями, у віданні яких перебувають ці території та об'єкти.
Скаржник у тексті касаційної скарги стверджує: «На мій погляд, в Національному природному парку «Білобережжя Святослава», через бездіяльність позивача у тому числі, на момент подання позову на підставі якого було відкрите провадження у цій справі 400/2468/19 був відсутній статус спеціальної адміністрації, а відтак, судом першої та апеляційної інстанцій під час вирішення даного спору необхідно було керуватися частиною четвертою статі 12 Закону України «Про природно-заповідний фонд України», де зазначено що управління територіями та об'єктами природно-заповідного фонду, для яких не створюються спеціальні адміністрації, здійснюється підприємствами, установами та організаціями, у віданні яких перебувають ці території та об'єкти, а відтак на директора Національного природного парку «Білобережжя Святослава» не розповсюджуються вимоги щодо освіти, передбачені статтею 12 Закону та подання декларацій також є недоречним.».
Водночас твердження скаржника стосовно статусу Національного природного парку «Білобережжя Святослава» не можуть ґрунтуватися на припущеннях, у зв'язку з чим бути допустимою підставою для перегляду оскаржених судових рішень в касаційному порядку.
З тексту оскаржених у цій справі судових рішень також не вбачається, що наведені доводи були предметом аргументації апеляційної скарги скаржника чи становили його позицію як третьої особи в суді першої інстанції. Зазначене викликає сумнів, що відповідні міркування скаржника не були предметом процесуального обговорення у межах розгляду справи в судах попередніх інстанцій, а отже, вони не можуть бути предметом перевірки в суді касаційної інстанції.
Крім того, посилання скаржника на положення статті 12 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» та висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 09 листопада 2023 року у справі №640/14662/19, не дають підстав уважати аргументованими доводи скаржника про відсутність обов'язку в особи, яка претендує на посаду директора національного природного парку, подавати декларацію кандидата на посаду. Вказана норма та правові висновки Верховного Суду у вказані постанові не містять жодного положення, яке б прямо чи опосередковано виключало з кола суб'єктів подання декларації особу, яка претендує на посаду директора національного природного парку, навіть якщо щодо цього парку не створена спеціальна адміністрація.
Окремо Верховний Суд зазначає, що ця справа розглянута за правилами спрощеного позовного провадження, а отже для можливості відкриття касаційного провадження процесуальним законом передбачено необхідність обґрунтувати наявність підстав для розгляду цієї касаційної скарги, не лише визначених частиною четвертою статті 328 КАС України, а й підтвердження випадків, визначених підпунктами «а»-«г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Водночас, оскаржуючи судові рішення у цій справі, скаржник про наявність виняткових обставин, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, не зазначає.
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Відповідно до пункту 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
При цьому, такий недолік касаційної скарги зумовлює її повернення одноособово суддею, без аналізу колегією суддів дотримання решти вимог, визначених статтею 330 КАС України.
За таких обставин, касаційна скарга підлягає поверненню особі, що її подала.
Повернення Верховним Судом касаційної скарги та надання заявнику права в межах розумних строків та при дотриманні всіх інших вимог процесуального закону на повторне звернення до Верховного Суду з такою скаргою, не є обмеженням доступу до суду (зокрема, що гарантовано пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України), та забезпечує практичну можливість реалізації права особи на суд у формі касаційного оскарження судового рішення учасником справи.
Ураховуючи викладене та керуючись статтею 332 Кодексу адміністративного судочинства України,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 07 листопада 2019 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2025 року у справі № 400/2468/19 за позовом ОСОБА_2 до Конкурсної комісії з проведення конкурсу та призначення на посаду керівників установ природно-заповідного фонду, що належать до сфери управління Міністерства екології та природних ресурсів України, Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України, Миколаївської обласної державної адміністрації, Миколаївської районної державної адміністрації Миколаївської області, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - Національного природного парку «Білобережжя Святослава», ОСОБА_1 , про визнання протиправними та скасування рішень, зобов'язання вчинити певні дії повернути особі, яка її подала.
Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.
СуддяА.Г. Загороднюк