Іменем України
20 травня 2025 року
м. Київ
справа №990/192/24
адміністративне провадження №П/990/192/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Кашпур О.В.,
суддів: Жука А.В., Мартинюк Н.М., Радишевської О.Р., Уханенка С.А.,
за участю:
секретаря судового засідання - Пушенко О.І.,
позивача - ОСОБА_1 ,
представника відповідача - Петренко Ю.В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправним і скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
І. Короткий зміст позовних вимог
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) 29 травня 2024 року звернулася до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду (далі - Суд) як суду першої інстанції з адміністративним позовом до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККС, Комісія, відповідач), у якому просила: визнати протиправним і скасувати рішення ВККС від 30 квітня 2024 року №462/дс-24; зобов'язати Комісію повторно провести співбесіду з ОСОБА_1 щодо надання рекомендації для призначення на посаду судді Миколаївського районного суду Одеської області.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 30 квітня 2024 року ВККС проведено співбесіду з позивачем як кандидатом на посаду судді Миколаївського районного суду Одеської області у межах конкурсу на зайняття вакантних посад суддів місцевих судів, оголошеного рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року №95/зп-23, за результатами якої відповідач відмовив у наданні ОСОБА_1 рекомендації для призначення на посаду судді Миколаївського районного суду Одеської області, що оформлено рішенням ВККС від 30 квітня 2024 року №462/дс-24, з яким позивач не погоджується і вважає його протиправним, таким, що порушує її права та інтереси щодо прийняття участі у конкурсі та отримання рекомендації на посаду судді. Оскаржуване рішення, на переконання ОСОБА_1 , прийняте ВККС з порушенням конституційного принципу верховенства права, статей 8, 19 Конституції України, статей 69, 74, 79, 79-5 Закону України від 02 червня 2016 року №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон №1402-VIII), статті 6 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні», пунктів 1, 3 частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), є необґрунтованим, прийнятим без урахування усіх обставин, що мають значення для його прийняття.
ОСОБА_1 указує, що під час проведення з нею співбесіди Комісія мала керуватися частиною дев'ятою статті 69 Закону №1402-VIII, Кодексом суддівської етики, затвердженим XI черговим з'їздом суддів України 22 лютого 2013 року (далі - Кодекс суддівської етики), Бангалорськими принципами поведінки суддів від 19 травня 2006 року, схваленими Резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН 27 липня 2006 року №2006/23 (далі - Бангалорські принципи поведінки суддів), а в рішенні від 30 квітня 2024 року №462/дс-24 зазначити норми цих актів, яким не відповідає ОСОБА_1 і які стали підставою для існування обґрунтованого сумніву у відповідності її критеріям доброчесності та професійної етики, що стало наслідком відмови відповідача у наданні позивачу відповідної рекомендації. Проте ВККС цього зроблено не було, а викладені в оскаржуваному рішенні мотиви та висновки по суті є формальним цитуванням Бангалорських принципів поведінки суддів і Кодексу суддівської етики, в рішенні від 30 квітня 2024 року №462/дс-24 не наведено жодного нормативного обґрунтування зроблених Комісією висновків стосовно позивача. Оскаржуване рішення також не обґрунтовано частиною дев'ятою статті 69 Закону №1402-VIII, на відповідність вимогам якої відповідач мав перевірити ОСОБА_1 під час співбесіди, оскільки саме у цій нормі визначено перелік вимог до кандидатів на посаду судді критеріям доброчесності, а відсутність такого обґрунтування свідчить про те, що ОСОБА_1 відповідає визначеним частиною дев'ятою статті 69 Закону №1402-VIII критеріям доброчесності та професійної етики, й відмова в наданні їй рекомендації на посаду судді викликана виключно суб'єктивними підставами, які не ґрунтуються на чинному законодавстві.
Позивач зауважує, що зазначеними у рішенні від 30 квітня 2024 року №462/дс-24 підставами для висновку ВККС про існування обґрунтованого сумніву у відповідності ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики слугувало, зокрема, те, що відповідно до частини другої статті 44 Закону України від 06 лютого 2018 року №2275-VIII «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» (далі - Закон №2275-VIII) для укладення договору позики №29/04-16 від 29 квітня 2016 року (далі - договір №29/04-16) директор Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридична компанія «Позитив» (далі - ТОВ «Юридична компанія «Позитив») ОСОБА_1 повинна була уповноважити заступника на здійснення такого правочину, а у договорі відсутні будь-які посилання на рішення загальних зборів або довіреність. Проте такі висновки Комісії, на переконання позивача, не відповідають Конституції та законам України. ОСОБА_1 указує, що 04 квітня 2024 року надала відповідачу письмові пояснення щодо задекларованих доходів, майна та грошових активів і надання ТОВ «Юридична компанія «Позитив» поворотної фінансової допомоги згідно з договором №29/04-16, у яких зазначено, що 29 квітня 2016 року згадане товариство надало ОСОБА_1 поворотну фінансову допомогу згідно з договором №29/04-16. Платежі з повернення поворотної фінансової допомоги були здійснені своєчасно відповідно до умов договору. 20 березня 2018 року позивач уже надавала до ВККС письмові пояснення з копією договору №29/04-16, які взято до уваги Комісією, та її рішенням від 07 червня 2018 року №254/дс-18 ОСОБА_1 визнано такою, що за результатами спеціальної перевірки відповідає установленим Законом вимогам до кандидата на посаду судді. До того ж, у зв'язку з необхідністю надання під час співбесіди додаткових письмових пояснень та документів позивач 14 березня 2024 року звернулася із запитом до ТОВ «Юридична компанія «Позитив», яке 29 березня 2024 року надало відповідь та копії відповідних документів, і, як слідує із наданої відповіді, ТОВ «Юридична компанія «Позитив» протягом 2016 року надало ОСОБА_1 поворотну фінансову допомогу згідно з договором №29/04-16 на суму 436995 грн, що було відображено в податковому обліку згідно форми №1ДФ «Податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку» за І-ІV квартал 2016 року. Платежі з повернення поворотної фінансової допомоги були здійснені в касу установи своєчасно та в повному обсязі відповідно до умов договору і проведені в бухгалтерському обліку. Відображення повернення поворотної фінансової допомоги в податковому обліку не передбачено, а також статутом не передбачено погодження укладення договору поворотної фінансової допомоги. Окрім того, позивач у письмових поясненнях зазначала, що в електронному кабінеті платника податку ОСОБА_1 є відомості за 2016 рік з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про джерела та суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору, де відображено також поворотну фінансову допомогу згідно з договором №29/04-16. Водночас позивачем були надані обґрунтовані пояснення щодо джерел походження коштів і копії відповідних на підтвердження документів щодо задекларованих доходів, майна та грошових активів. Однак у рішенні від 30 квітня 2024 року №462/дс-24 відповідач не звернув увагу на пояснення ОСОБА_1 та відповідність її поведінки вимогам законодавства, а також на те, що на дату укладення договору №29/04-16 Закон №2275-VIII, на який посилається Комісія, не набрав чинності, частина друга статті 44 цього Закону набрала чинності 17 червня 2018 року.
До того ж, під час співбесіди ВККС указано про те, що у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (далі - декларація) за 2022 рік від 16 жовтня 2023 року відсутня інформація про транспортний засіб «SKODA FABIA» та запропоновано ОСОБА_1 надати пояснення, на що вона зазначила, що транспортний засіб «SKODA FABIA» був задекларований. Проте під час співбесіди 30 квітня 2024 року позивачу стало відомо, що інший транспортний засіб «SKODA FABIA», який є її власністю, не задекларований. ОСОБА_1 звертає увагу, що на той період за нею були зареєстровані два аналогічні транспортні засоби «SKODA FABIA» 2013 року випуску та 2014 року випуску. «SKODA FABIA» 2013 року позивачем була відчужена 10 грудня 2022 року і дохід від продажу цього транспортного засобу відображений у виправленій декларації за 2022 рік від 17 жовтня 2023 року. ОСОБА_1 стало відомо лише під час співбесіди 30 квітня 2024 року про те, що транспортний засіб «SKODA FABIA» 2014 року не було зазначено у декларації за 2022 рік і виправити цю технічну помилку в неї вже не було можливості. Позивач зауважує, що вона також є учасником конкурсу на заняття вакантних посад суддів апеляційних судів та 28 грудня 2023 року нею у декларації за 2022 рік зазначена правильна інформація про транспортні засоби «SKODA FABIA» 2013, 2014 років випуску. Повторно 30 квітня 2024 року позивачем також було підтверджено інформацію про транспортний засіб «SKODA FABIA» 2014 року в декларації за 2023 рік. ОСОБА_1 звертає увагу, що незазначення автомобіля у деклараціях за 2022 рік від 16 та 17 жовтня 2023 року не викликано її наміром ухилитися від декларування, а пов'язано з тим, що їй про це стало відомо лише 30 квітня 2024 року та вже не було можливості внести зміни до декларації. Водночас сумнівів щодо доходів позивача та джерел походження її майна у Комісії не було. Зазначення у декларації майна, тобто не приховання його, за відсутності сумнівів у доходах та джерелах походження майна, не може слугувати обґрунтованою підставою для висновку щодо недоброчесності та невідповідності професійній етиці кандидата на посаду судді. Відповідач у рішенні від 30 квітня 2024 року №462/дс-24 дійшов необґрунтованого висновку про несумлінне виконання позивачем статті 46 Закону України від 14 жовтня 2014 року №1700-VII «Про запобігання корупції» (далі - Закон №1700-VII), частини дев'ятої статті 69 Закону №1402-VIII та Кодексу суддівської етики. Цей висновок не можна вважати таким, що прийнятий на підставі Конституції та законів України.
Позивач наголошує, що в оскаржуваному рішенні відповідач не виклав належних мотивів його прийняття, не навів нормативного обґрунтування, а зазначив лише загальні фрази, з яких неможливо встановити, якому конкретно критерію доброчесності, передбаченому частиною дев'ятою статті 69 Закону №1402-VIII та Кодексом суддівської етики, не відповідає ОСОБА_1 . Комісія не врахувала усіх обставин, що мають значення для прийняття об'єктивного рішення, не зазначила в оскаржуваному рішенні причини неврахування пояснень позивача. Рішення від 30 квітня 2024 року №462/дс-24 прийнято відповідачем за відсутності чітких та зрозумілих процедур, за відсутністю механізму запобігання свавіллю, що призвело до застосування Комісією різних критеріїв і підходів до кандидатів на посаду судді під час співбесід. Оскаржуване рішення, на переконання позивача, прийнято ВККС з порушенням конституційного принципу верховенства права, принципів юридичної визначеності, належного урядування, легітимних очікувань та принципу in dubio pro tributario (пріоритет із найбільш сприятливим для особи тлумаченням норми права).
У письмових поясненнях від 27 листопада 2024 року ОСОБА_1 фактично викладає обставини, що й у позовній заяві. З-поміж іншого, зазначає, що відповідач в оскаржуваному рішенні дійшов необґрунтованого висновку про несумлінне виконання ОСОБА_1 статті 46 Закону №1700-VII, частини дев'ятої статті 69 Закону №1402-VIII та Кодексу суддівської етики. Комісія не звернула увагу, що на дату укладення договору №29/04-16 Закон №2275-VIII не набрав чинності, а, за загальновизнаним принципом права, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Незазначення автомобіля у деклараціях за 2022 рік від 16 та 17 жовтня 2023 року не викликано наміром позивача ухилитися від декларування, а пов'язано з тим, що їй стало відомо про це лише 30 квітня 2024 року та вже не було можливості внести зміни до декларації. Водночас сумнівів щодо доходів позивача та джерел походження її майна у Комісії не було. У рішенні від 30 квітня 2024 року №462/дс-24 не зазначено жодного доказу, який би вказував на те, що кандидат на посаду судді умисно неправильно заповнила декларацію та що вона умисно приховала майно чи доходи, з цього приводу відсутні висновки й Національного агентства з питань запобігання корупції (далі - НАЗК). Оскаржуване рішення не містить жодних висновків щодо несумлінності позивача. Рішення від 30 квітня 2024 року №462/дс-24, на переконання ОСОБА_1 , не може вважатися обґрунтованим і вмотивованим, оскільки прийняте з порушенням вимог статті 88 Закону №1402-VIII, тобто не у спосіб, що визначений законом, у зв'язку з чим є протиправним і підлягає скасуванню на підставі пункту 4 частини третьої статті 88 вказаного Закону.
Позивач у судовому засіданні підтримала заявлені позовні вимоги, просила їх задовольнити.
ІІ. Позиція відповідача
Представник ВККС подав відзив на позовну заяву з проханням відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позову.
У відзиві представник відповідача зазначає, що 12 березня 2024 року та 30 квітня 2024 року Комісією проведено співбесіду з ОСОБА_1 , за результатами якої ухвалено рішення від 30 квітня 2024 року №462/дс-24, яким відмовлено в наданні рекомендації про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Миколаївського районного суду Одеської області. Це рішення обґрунтовано тим, що позивач не відобразила інформацію про транспортний засіб «SKODA FABIA» 2014 року випуску, загальною вартістю 179199,50 грн, у декларації за 2022 рік від 16 жовтня 2023 року. Окрім того, під час співбесіди кандидат не змогла пояснити, в якій саме формі вона отримала від ТОВ «Юридична компанія «Позитив» грошові кошти за договором №29/04-16 та надати докази на підтвердження факту отримання нею такої позики. Оцінивши пояснення ОСОБА_1 , надані під час співбесіди, враховуючи зазначені обставини, Комісія дійшла висновку, що факт недекларування позивачем транспортного засобу та укладення договору позики під час її перебування на посаді директора товариства, за відсутності належних доказів наявності повноважень у представника товариства на вчинення вказаного правочину, у своїй сукупності викликають обґрунтований сумнів у відповідності ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики, що відповідно до статті 79-5 Закону №1402-VIII є підставою для відмови в наданні рекомендації про призначення кандидата на посаду судді. Під час проведення співбесіди позивачем указаний сумнів спростовано не було.
Представник Комісії стверджує, що оскаржуване позивачем рішення містить посилання і мотиви його ухвалення, обґрунтування підстав, за наявності яких у ВККС виник обґрунтований сумнів у відповідності позивача критеріям доброчесності та професійної етики, за яких Комісія дійшла висновків про відмову в наданні рекомендації про призначення кандидата на посаду судді, що свідчить про виконання відповідачем вимог закону щодо вмотивованості рішення. Оцінка відповідності кандидата на посаду судді критеріям доброчесності та професійної етики належить до дискреційних повноважень Комісії, яка є колегіальним органом і вирішує це питання шляхом голосування. Позивач висловлює незгоду з мотивами оскаржуваного рішення в частині оцінки ВККС достовірності та повноти задекларованих відомостей. Разом із тим, перегляд мотивів оскаржуваного рішення та їхній виклад іншим змістом, аніж оцінено та зазначено в оскаржуваному рішенні, означатиме втручання у здійснення Комісією дискреційних повноважень під час проведення конкурсних процедур. Повноваження ВККС, передбачені статтею 79-5 Закону №1402-VIII, є дискреційними та виключною компетенцією Комісії як уповноваженого органу, який на постійній основі діє у національній системі судоустрою. Рішення приймається за внутрішнім переконанням членів Комісії. Твердження позивача про порушення ВККС принципу юридичної визначеності при ухваленні оскаржуваного рішення, зокрема, в частині застосування Комісією неоднакового підходу при проведенні співбесід з переможцями конкурсу на зайняття вакантної посади судді, є безпідставними і не ґрунтуються на жодних доказах. Посилання ОСОБА_1 на невідповідність оскаржуваного рішення принципу in dubio pro tributario є помилковими, оскільки нею не конкретизовано, які саме норми, що регламентують проведення Комісією співбесіди з переможцями конкурсу на зайняття вакантної посади судді, дозволяють неоднозначне чи множинне тлумачення її прав чи обов'язків. Твердження позивача про порушення ВККС принципу легітимних очікувань також є безпідставними. Комісія як суб'єкт владних повноважень діє в межах, у порядку та в спосіб, що визначені Законом, який передбачає завершення конкурсу на зайняття вакантних посад суддів місцевих судів, оголошеного рішенням ВККС від 14 вересня 2023 року №95/зп-23, за правилами, які передбачають перевірку відповідності кандидата на посаду судді критеріям доброчесності та професійної етики під час проведення співбесіди з цим кандидатом. Комісія, як стверджує її представник, діяла на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Законом.
У судовому засіданні представник Комісії зазначила про допущену відповідачем у пункті 40 оскаржуваного рішення описку. Заперечила проти задоволення позову, просила відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог.
IІІ. Рух справи у Суді
Згідно із протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29 травня 2024 року для розгляду справи №990/192/24 (провадження №П/990/192/24) визначено склад колегії суддів: Кашпур О.В. (суддя-доповідач, головуючий суддя), Мартинюк Н.М., Прокопенко О.Б., Жук А.В., Радишевська О.Р.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Кашпур О.В., суддів Жука А.В., Мартинюк Н.М., ОСОБА_2, Радишевської О.Р. від 03 червня 2024 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі №990/192/24 за позовом ОСОБА_1 до ВККС про визнання протиправним і скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії. Цю справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
20 червня 2024 року до Суду від ВККС надійшов відзив на позовну заяву.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Кашпур О.В., суддів Жука А.В., Мартинюк Н.М., ОСОБА_2, Радишевської О.Р. від 08 серпня 2024 року клопотання ОСОБА_1 про витребування доказів задоволено та витребувано у ВККС належним чином засвідчені копії досьє кандидата на посаду судді Миколаївського районного суду Одеської області ОСОБА_1
27 серпня 2024 року до Суду від Комісії надійшла копія особової справи кандидата на посаду судді місцевого суду ОСОБА_1 в паперовій та електронній формах.
Згідно із протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30 вересня 2024 року, який здійснено на підставі розпорядження заступника керівника Апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 30 вересня 2024 року №1114/0/78-24 (на підставі службової записки судді-доповідача Кашпур О.В. від 30 вересня 2024 року №38639/24 щодо настання обставин, які унеможливлюють розгляд судових справ, у зв'язку з звільненням судді ОСОБА_2 , який входить до складу постійної колегії суддів, з метою дотримання строків розгляду справ), для розгляду справи №990/192/24 (провадження №П/990/192/24) здійснено заміну судді ОСОБА_2 на суддю Уханенка С.А.
ОСОБА_1 27 листопада 2024 року через підсистему «Електронний суд», а 28 листопада 2024 року безпосередньо до Суду надала письмові пояснення від 27 листопада 2024 року.
Розгляд цієї справи відкладався та у судових засіданнях оголошувалися перерви.
ІV. Фактичні обставини справи, установлені Судом
Рішенням ВККС від 03 квітня 2017 року №28/зп-17 оголошено добір кандидатів на посаду судді місцевого суду з урахуванням 600 прогнозованих вакантних посад суддів місцевого суду (далі - добір).
19 травня 2017 року до Комісії надійшла заява ОСОБА_1 про допуск її до участі у доборі з пакетом документів, за результатами дослідження яких Комісія рішенням від 25 вересня 2017 року №75/дс-17 допустила позивача до участі у доборі кандидатів на посаду судді місцевого суду з особливостями, визначеними пунктом 29 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII, без складення відбіркового іспиту та проходження спеціальної підготовки.
Комісія провела спеціальну перевірку кандидата на посаду судді місцевого суду ОСОБА_1
НАЗК повідомило ВККС про встановлення розбіжностей у декларації за 2016 рік, поданої ОСОБА_1 як кандидатом на посаду судді.
На пропозицію Комісії ОСОБА_1 надала письмові пояснення щодо наявних у декларації розбіжностей, які ВККС взяла до уваги.
Рішенням від 07 червня 2018 року №254/дс-18 Комісія визнала ОСОБА_1 такою, що за результатами спеціальної перевірки відповідає установленим Законом вимогам до кандидата на посаду судді.
Рішенням від 08 жовтня 2018 року №220/зп-18 Комісія призначила кваліфікаційний іспит у межах процедури добору та визначила черговість етапів його проведення.
Рішенням від 19 квітня 2019 року №54/зп-19 ВККС затвердила декодовані результати складеного кандидатами письмового анонімного тестування під час кваліфікаційного іспиту та зарахувала до резерву на заміщення вакантних посад суддів місцевого загального суду, зокрема й ОСОБА_1 .
Рішенням від 01 серпня 2023 року №45/зп-23 Комісія затвердила резерв кандидатів на заміщення вакантних посад суддів місцевого загального суду, згідно із яким ОСОБА_1 у рейтингу кандидатів на посаду судді місцевого загального суду посіла 252 місце.
Рішенням від 14 вересня 2023 року №95/зп-23 ВККС оголосила конкурс на зайняття 560 вакантних посад суддів у місцевих судах для кандидатів на посаду судді, зарахованих до резервів на заміщення вакантних посад суддів місцевих судів.
18 жовтня 2023 року до ВККС надійшла заява ОСОБА_1 про допуск її до участі в оголошеному конкурсі як особи, яка відповідає вимогам статті 69 Закону №1402-VIII, перебуває у резерві на заміщення вакантних посад суддів та не займає суддівської посади, з документами згідно із визначеним Комісією переліком.
Рішенням від 01 грудня 2023 року №10/дс-23 ВККС допустила до участі в конкурсі на заміщення вакантних посад суддів у місцевих судах кандидатів на посаду судді, зарахованих до резервів на заміщення вакантних посад суддів місцевих судів, зокрема й ОСОБА_1 .
Рішенням від 19 грудня 2023 року №177/зп-23 Комісія затвердила та оприлюднила на своєму офіційному вебсайті рейтинг учасників конкурсу на посади суддів місцевих загальних судів у межах конкурсу, оголошеного її рішенням від 14 вересня 2023 року №95/зп-23. Цим рішенням, зокрема, визначено рейтинг кандидатів на посаду судді Миколаївського районного суду Одеської області, в якому ОСОБА_1 зайняла переможне місце.
12 березня 2024 року та 30 квітня 2024 року ВККС провела співбесіду з ОСОБА_1 , переможцем конкурсу на зайняття вакантних посад суддів місцевих судів, оголошеного рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року №95/зп-23, за результатами якої ухвалила рішення від 30 квітня 2024 року №462/дс-24, яким відмовила у внесенні рекомендації Вищій раді правосуддя (далі - ВРП) про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Миколаївського районного суду Одеської області.
V. Позиція Суду
Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Завданням адміністративного судочинства, у силу приписів частини першої статті 2 КАС України, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За правилами частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їхній захист шляхом, визначеним у цій статті.
Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно із частинами першою та другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Позивач у цій справі оскаржує рішення Комісії від 30 квітня 2024 року №462/дс-24, яким відмовлено у внесенні рекомендації ВРП про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Миколаївського районного суду Одеської області.
Відповідно до частини третьої статті 127 Конституції України на посаду судді може бути призначений громадянин України, не молодший тридцяти та не старший шістдесяти п'яти років, який має вищу юридичну освіту і стаж професійної діяльності у сфері права щонайменше п'ять років, є компетентним, доброчесним та володіє державною мовою. Законом можуть бути передбачені додаткові вимоги для призначення на посаду судді.
На підставі частини другої статті 128 Конституції України призначення на посаду судді здійснюється за конкурсом, крім випадків, визначених законом.
Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд, визначає Закон №1402-VIII.
У частині першій статті 92 Закону №1402-VIII встановлено, що ВККС є державним колегіальним органом суддівського врядування, який на постійній основі діє у системі правосуддя України.
Статтею 93 Закону №1402-VIII визначено повноваження Комісії, до яких згідно із пунктами 2, 3 частини першої цієї статті належить: проведення добору кандидатів для призначення на посаду судді, у тому числі організація проведення щодо них спеціальної перевірки відповідно до закону та приймання кваліфікаційного іспиту; внесення до ВРП рекомендації про призначення кандидата на посаду судді.
Добір та призначення на посаду судді здійснюється в порядку, визначеному Законом №1402-VIII, та включає відповідні етапи.
Порядок зайняття посади судді встановлений розділом IV «Порядок зайняття посади судді» Закону №1402-VIII, у якому (у редакції, чинній на момент участі позивача у доборі кандидатів на посаду судді місцевого суду - до набрання чинності Законом України від 09 грудня 2023 року №3511-IX «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедур суддівської кар'єри» (далі - Закон №3511-IX)) визначено, зокрема: вимоги до кандидатів на посаду судді (стаття 69); порядок добору та призначення на посаду судді (стаття 70); порядок подання заяви кандидата на посаду судді до ВККС (стаття 71); порядок проведення добору кандидатів на посаду судді (стаття 72); порядок проведення відбіркового іспиту (стаття 73); порядок проведення спеціальної перевірки щодо кандидата на посаду судді (стаття 74); порядок повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, поданої кандидатом на посаду судді (стаття 75); порядок подання декларації родинних зв'язків кандидата на посаду судді (стаття 76); порядок проведення спеціальної підготовки кандидата на посаду судді (стаття 77); порядок проведення кваліфікаційного іспиту (стаття 78); порядок проведення конкурсу на зайняття вакантної посади судді (стаття 79); порядок призначення на посаду судді (стаття 80).
Суд установив, що ОСОБА_1 взяла участь у доборі кандидатів на посаду судді місцевого суду, оголошеному рішенням ВККС від 03 квітня 2017 року №28/зп-17, та рішенням Комісії від 25 вересня 2017 року №75/дс-17 допущена до участі у цьому доборі з особливостями, визначеними пунктом 29 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII, без складення відбіркового іспиту та проходження спеціальної підготовки. Комісія провела спеціальну перевірку кандидата на посаду судді місцевого суду ОСОБА_1 і рішенням від 07 червня 2018 року №254/дс-18 визнала ОСОБА_1 такою, що за результатами спеціальної перевірки відповідає установленим Законом вимогам до кандидата на посаду судді. ВККС рішенням від 08 жовтня 2018 року №220/зп-18 призначила кваліфікаційний іспит у межах процедури добору та визначила черговість етапів його проведення, а рішенням від 19 квітня 2019 року №54/зп-19 затвердила декодовані результати складеного кандидатами письмового анонімного тестування під час кваліфікаційного іспиту та зарахувала, зокрема, ОСОБА_1 до резерву на заміщення вакантних посад суддів місцевого загального суду. Рішенням від 01 серпня 2023 року №45/зп-23 Комісія затвердила резерв кандидатів на заміщення вакантних посад суддів місцевого загального суду, згідно із яким ОСОБА_1 у рейтингу кандидатів на посаду судді місцевого загального суду посіла 252 місце.
ВККС рішенням від 14 вересня 2023 року №95/зп-23 оголосила конкурс на зайняття 560 вакантних посад суддів у місцевих судах для кандидатів на посаду судді, зарахованих до резервів на заміщення вакантних посад суддів місцевих судів, а рішенням від 01 грудня 2023 року №10/дс-23 допустила, зокрема, ОСОБА_1 до участі у цьому конкурсі. Комісія рішенням від 19 грудня 2023 року №177/зп-23 затвердила та оприлюднила на своєму офіційному вебсайті рейтинг учасників конкурсу на посади суддів місцевих загальних судів у межах конкурсу, оголошеного її рішенням від 14 вересня 2023 року №95/зп-23, відповідно до якого ОСОБА_1 зайняла переможне місце за рейтингом кандидатів на посаду судді Миколаївського районного суду Одеської області.
Законом №3511-IX, який набрав чинності 30 грудня 2023 року, внесено зміни до Закону №1402-VIII, зокрема, викладено у новій редакції розділ IV «Порядок зайняття посади судді» та доповнено пунктами 57-61 розділ XII «Прикінцеві та перехідні положення».
За змістом абзацу 1 пункту 58 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII Комісія завершує конкурс на зайняття вакантних посад суддів місцевих судів, оголошений її рішенням від 14 вересня 2023 року №95/зп-23, за правилами, які діють після набрання чинності Законом №3511-IX.
Відповідно до частин першої та другої статті 79-5 Закону №1402-VIII (далі - у редакції, чинній з 30 грудня 2023 року) після визначення переможця конкурсу ВККС на своєму засіданні проводить з ним співбесіду. За результатами співбесіди Комісія ухвалює: 1) рішення про рекомендацію або про відмову в наданні рекомендації про призначення кандидата на посаду судді; 2) рішення про рекомендацію про переведення судді (якщо переможцем конкурсу на посаду судді місцевого суду став суддя).
Після набрання чинності Законом №3511-IX ВККС визнала за необхідне узгодити з чинним законодавством Положення про проведення конкурсу на зайняття вакантної посади судді, затверджене її рішенням від 02 листопада 2016 року №141/зп-16 (далі - Положення №141/зп-16), а тому рішенням від 29 лютого 2024 року №72/зп-24 виклала це Положення у новій редакції, в якій, серед іншого, визначила відповідний порядок проведення співбесіди з переможцем конкурсу, її етапи і коло питань для обговорення.
За змістом пунктів 8.4-8.13 Положення №141/зп-16 (у редакції, чинній на момент проведення з позивачем співбесіди) під час співбесіди обговорюються дані щодо відповідності кандидата критеріям доброчесності та професійної етики та пов'язана з цим інформація (пункт 8.4). Співбесіда складається з таких етапів: оголошення доповіді членом Комісії; надання кандидату можливості доповнити, уточнити чи спростувати оголошену в доповіді інформацію; послідовне обговорення з кандидатом даних щодо його відповідності критеріям доброчесності та професійної етики та пов'язана з цим інформація (пункт 8.5). Під час обговорення доповідач і члени Комісії ставлять кандидату запитання, на які він надає відповіді і пояснення (пункт 8.6). Співбесіди із переможцями конкурсу фіксуються за допомогою технічних засобів та можуть проводитися у режимі прямої відеотрансляції (пункт 8.7) Кандидат на посаду судді до проведення співбесіди має право: знайомитися з матеріалами досьє; надавати документи (завірені копії документів) чи іншу інформацію, яка доповнює, спростовує чи уточнює дані, що містяться у досьє; надавати свої пояснення, зокрема у письмовому вигляді (пункт 8.8). Письмові пояснення подаються кандидатом не пізніше ніж за один робочий день до дати проведення співбесіди. Усні пояснення надаються кандидатом під час співбесіди (пункт 8.9). Члени Комісії мають право ставити кандидату запитання щодо оголошених під час доповіді відомостей, самостійно знайомитися з досьє, ставити запитання доповідачу, порушувати перед Комісією питання, які виникли під час ознайомлення з досьє (пункт 8.10). У разі необхідності під час співбесіди може бути оголошено перерву (пункт 8.11). За результатами співбесіди Комісія ухвалює: рішення про рекомендацію або про відмову в наданні рекомендації про призначення кандидата на посаду судді; рішення про рекомендацію про переведення судді (якщо переможцем конкурсу на посаду судді місцевого суду став суддя) (пункт 8.12). Рішення про відмову в наданні рекомендації про призначення кандидата на посаду судді ухвалюється Комісією за наявності обґрунтованого сумніву щодо його відповідності критеріям доброчесності чи професійної етики. У разі ухвалення Комісією рішення про відмову в наданні рекомендації про призначення кандидата на посаду судді переможцем конкурсу визначається наступний у рейтингу кандидат (пункт 8.13).
Пункт 8.13 Положення №141/зп-16 кореспондує частині третій статті 79-5 Закону №1402-VIII, у якій визначено, що ВККС ухвалює вмотивоване рішення про відмову в наданні рекомендації про призначення кандидата на посаду судді у разі наявності обґрунтованого сумніву щодо його відповідності критеріям доброчесності чи професійної етики. У такому разі переможцем конкурсу визначається наступний у рейтингу кандидат.
У цьому аспекті варто зауважити, що критерій доброчесності є надзвичайно важливим з огляду на те, яку роль відіграє судова влада у становленні правової держави. Саме доброчесність є ключовою категорією у формуванні морально-етичного образу суддів, запорукою формування довіри народу до суддів і судової влади в цілому.
Доброчесність, за визначенням у Сучасному словнику з етики, це позитивна моральна якість, зумовлена свідомістю і волею людини, яка є узагальненою стійкою характеристикою людини, її способу життя, вчинків; якість, що характеризує готовність і здатність особистості свідомо і неухильно орієнтуватись у своїй діяльності та поведінці на принципи добра і справедливості.
У преамбулі Бангалорських принципів поведінки суддів йдеться про те, що ці принципи мають на меті встановлення стандартів етичної поведінки суддів, серед іншого, з уваги на те, що довіра суспільства до судової системи, а також до авторитету судової системи в питаннях моралі, чесності та непідкупності судових органів посідає першочергове місце в сучасному демократичному суспільстві.
Авторитет та довіра до судової влади формуються залежно від персонального складу судів, від осіб, які обіймають посади суддів та формують суддівський корпус. Саме тому важливо, щоб кандидат на посаду судді, як і суддя, не допускав будь-якої неналежної (недоброчесної, неетичної) поведінки як у професійній діяльності, так і в особистому житті, яка може поставити під сумнів відповідність кандидата критерію доброчесності, що негативно вплине на суспільну довіру до судової влади у зв'язку з таким призначенням.
Легітимна мета вимірювання доброчесності кандидата на посаду судді полягає у виявленні фактів свідомого порушення чи нехтування стандартами поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду, допущення поведінки, що несумісна із званням судді або підриває авторитет правосуддя. Такий захід має забезпечити кадрову якість правосуддя з точки зору моралі й професійної етики.
Суд установив, що ВККС 12 березня 2024 року та 30 квітня 2024 року провела співбесіду з ОСОБА_1 як переможцем конкурсу на зайняття вакантних посад суддів місцевих судів, оголошеного рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року №95/зп-23, за результатами якої ухвалила оскаржуване позивачем рішення від 30 квітня 2024 року №462/дс-24, яким відмовила у внесенні рекомендації ВРП про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Миколаївського районного суду Одеської області.
Згідно із частинами п'ятою та сьомою статті 101 Закону №1402-VIII рішення ВККС, палат та колегій Комісії викладаються у письмовій формі. У рішенні зазначаються дата і місце ухвалення рішення, склад Комісії (палати, колегії), питання, що розглядалося, мотиви ухваленого рішення, результати поіменного голосування членів Комісії. Рішення підписується головуючим і членами Комісії (палати, колегії), які брали участь у його ухваленні. Рішення ВККС можуть бути оскаржені до суду з підстав, установлених цим Законом.
При цьому в пункті 48 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII визначено, що рішення ВККС оскаржуються відповідно до статті 88 цього Закону.
За приписами частин другої та третьої статті 88 Закону №1402-VIII суддя (кандидат на посаду судді), який не згодний із рішенням ВККС щодо його кваліфікаційного оцінювання, може оскаржити це рішення в порядку, передбаченому КАС України. Рішення Комісії, ухвалене за результатами проведення кваліфікаційного оцінювання, може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав: 1) склад членів ВККС, який провів кваліфікаційне оцінювання, не мав повноважень його проводити; 2) рішення не підписано будь-ким із складу членів ВККС, який провів кваліфікаційне оцінювання; 3) суддя (кандидат на посаду судді) не був належним чином повідомлений про проведення кваліфікаційного оцінювання - якщо було ухвалено рішення про непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді з підстав неявки для проходження кваліфікаційного оцінювання; 4) рішення не містить посилання на визначені законом підстави його ухвалення або мотивів, з яких Комісія дійшла відповідних висновків.
На обставини чи підстави для скасування оскаржуваного рішення, визначені пунктами 1-3 частини третьої статті 88 Закону №1402-VIII, позивач не посилається, і Суд такі не встановив.
Водночас Суд наголошує, що судовий контроль за реалізацією суб'єктами владних повноважень їхніх дискреційних повноважень здійснюється за визначеними частиною другою статті 2 КАС України критеріями, і, якщо суд установить, що діяльність органу державної влади не відповідає хоча б одному із визначених у частині другій статті 2 КАС України критеріїв, це може бути підставою для задоволення позову щодо оскарження відповідних дій (бездіяльності) чи рішення, якщо така діяльність порушує права, свободи та інтереси позивача.
ВККС є уповноваженим суб'єктом з питань проведення добору кандидатів для призначення на посаду судді та прийняття рішення за його результатами, тобто є суб'єктом владних повноважень, на дії якого поширюються вимоги, встановлені статтею 2 КАС України.
Суд підтверджує, що повноваження Комісії стосовно оцінювання кандидата на посаду судді є дискреційними та виключною компетенцією її як уповноваженого органу, який на постійній основі діє в національній системі судоустрою. Жоден суб'єкт, у тому числі й суд, не вправі втручатися у здійснення ВККС компетенції щодо оцінювання кандидатів на посаду судді в межах конкурсу на зайняття вакантних посад суддів.
При цьому необхідно зауважити, що Закон №1402-VIII не визначає переліку обставин у професійній діяльності та особистому житті кандидата на посаду судді, які можуть зумовити виникнення у Комісії обґрунтованого сумніву щодо відповідності цього кандидата критеріям доброчесності чи професійної етики, а отже, стати підставою для відмови ВККС надати рекомендацію про призначення цього кандидата на посаду судді.
Водночас у спірних правовідносинах необхідно враховувати, що правова процедура (fair procedure - справедлива процедура) є складовою принципу верховенства права, в розрізі його складових законності та юридичної визначеності, й передбачає правові вимоги до належного прийняття актів органами публічної влади.
У Рішенні від 11 жовтня 2018 року №7-р/2018 (справа №1?123/2018(4892/17) Конституційний Суд України зазначив, що принцип юридичної визначеності як один із елементів верховенства права не виключає визнання за органом публічної влади певних дискреційних повноважень у прийнятті рішень, однак у такому випадку має існувати механізм запобігання зловживанню ними.
Згідно із Рекомендацією №R (80) 2 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11 березня 1980 року під дискреційним необхідно розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він уважає найкращим за певних обставин.
З огляду на практику Європейського суду з прав людини, за загальним правилом, національні суди повинні утриматися від перевірки обґрунтованості адміністративних актів, однак усе ж суди повинні проконтролювати, чи не є викладені у них висновки адміністративних органів щодо обставин у справі довільними та нераціональними, не підтвердженими доказами або ж такими, що є помилковими щодо фактів; у будь-якому разі суди повинні дослідити такі акти, якщо їхня об'єктивність та обґрунтованість є ключовим питанням правового спору.
Наведене дає підстави стверджувати, що межі дискреції ВККС у конкурсній процедурі добору кандидатів на посаду судді місцевого суду, зокрема і прийняття рішення за результатами проведення співбесіди з кандидатами, які посіли переможні позиції за рейтингом до відповідного суду, не можуть бути неосяжними та повинні підлягати зовнішньому публічному контролю. Процес розгляду Комісією питання про надання чи відмову в наданні рекомендації про призначення кандидата на посаду судді, як і прийняте за результатом цього процесу рішення, мають бути зрозумілим як кандидатам на посаду судді, питання про рекомендування яких на посаду судді розглядалося Комісією, так і незалежному сторонньому спостерігачу.
Обсяг і ступінь мотивації рішення залежать від конкретних обставин, які були предметом розгляду, але у будь-якому випадку мають показувати, наприклад, що доводи/пояснення кандидата на посаду судді взято до уваги, і, що важливо, давати розуміння, чому і чим керувалася ВККС, коли оцінювала відповідність цього кандидата критеріям доброчесності чи професійної етики.
Частиною третьою статті 79-5 та частиною п'ятою статті 101 Закону №1402-VIII прямо передбачено обов'язок ВККС вмотивувати рішення про відмову в наданні рекомендації про призначення кандидата на посаду судді.
Обґрунтованість/вмотивованість рішення Комісії про відмову в наданні рекомендації про призначення кандидата на посаду судді є не лише формальним дотриманням вимог закону, а повинна забезпечити дотримання принципу правової визначеності у питанні встановлення підстав відмови в наданні рекомендації про призначення кандидата на посаду судді.
Суд зазначає, що відповідно до завдань адміністративного судочинства, визначених статтею 2 КАС України, адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, передбаченими у цій статті й інших законах, зокрема у Законі №1402-VIII. Водночас оцінка судом мотивів та обґрунтованості оскаржуваного рішення ВККС не є втручанням у її дискреційні повноваження.
Отож визначальним критерієм правомірності рішення Комісії про відмову в наданні рекомендації про призначення кандидата на посаду судді, в аспекті його відповідності частині третій статті 79-5 Закону №1402-VIII, є встановлення ВККС обставин, які стали підставою для відмови в наданні рекомендації про призначення кандидата на посаду судді, та мотивів, з яких Комісія дійшла відповідних висновків. Тобто у процедурі розгляду ВККС питання про надання чи відмову в наданні рекомендації про призначення кандидата на посаду судді негативне рішення має містити не лише посилання на визначені законом підстави відмови в наданні рекомендації, а й мотиви, з яких Комісія дійшла висновку про наявність обставин, з якими пов'язується обґрунтований сумнів щодо відповідності кандидата на посаду судді критерію доброчесності чи професійної етики.
Суд не заперечує, що ВККС, відповідно до свого статусу, повноважень, встановленого законом порядку, мети і завдань, які перед нею стоять, вільна у виборі будь-яких підстав і, керуючись власною оцінкою цих підстав, уповноважена ставити під сумнів відповідність кандидата на посаду судді критеріям та умовам, за яких можлива рекомендація цього кандидата для призначення на посаду судді. Проте нормативне визначення підстав оскарження рішення ВККС щодо кандидата на посаду судді у зв'язку з тим, що рішення не містить посилання на визначені законом підстави його ухвалення або мотивів, з яких Комісія дійшла відповідних висновків, означає, що підстави відмови в наданні рекомендації про призначення кандидата на посаду судді не повинні бути формальними, номінальними чи декларативними.
Так, Суд установив, що у розділі ІV «Проведення співбесіди з кандидатом на посаду судді» оскаржуваного позивачем рішення ВККС від 30 квітня 2024 року №462/дс-24 зазначено: « 21. Співбесіди з ОСОБА_1 . Комісією проведено 12.03.2024 та 30.04.2024. 22. Після оголошення доповіді за результатами дослідження досьє кандидата на посаду судді ОСОБА_1 надано можливість доповнити, уточнити чи спростувати озвучену інформацію. 23. Члени Комісії послідовно обговорили з ОСОБА_1 обставини, які можуть свідчити про невідповідність кандидата на посаду судді критеріям професійної етики та доброчесності. 24. Під час проведення співбесіди 12.03.2024 кандидату було запропоновано надати письмові пояснення щодо задекларованих доходів, майна та грошових активів. 25. Згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру транспортних засобів, кандидат 26.08.2022 здійснила реєстрацію транспортного засобу «SKODA FABIA», 2014 року випуску, загальною вартістю 179199,50 грн. 26. Однак у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (далі - декларація) за 2022 рік від 16.10.2023 інформація про вказаний автомобіль не відображена. 27. Частиною першою статті 46 Закону України «Про запобігання корупції» передбачено, що в декларації зазначаються відомості, зокрема цінне рухоме майно, вартість якого перевищує 100 прожиткових мінімумів, встановлених для працездатних осіб на 1 січня звітного року, що належить суб'єкту декларування або членам його сім'ї на праві приватної власності, у тому числі спільної власності, або перебуває в її володінні або користуванні незалежно від форми правочину, внаслідок якого набуте таке право. Такі відомості включають: дані щодо транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, а також щодо їх марки та моделі, року випуску, ідентифікаційного номера (за наявності). 28. Під час співбесіди 30.04.2024 кандидат пояснила, що транспортний засіб «SKODA FABIA» не було задекларовано в зв'язку із технічними помилками роботи Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування. 29. Комісія вважає надані кандидатом пояснення непереконливими з огляду на те, що 17.10.2023 кандидатом було подано виправлену декларацію за 2022 рік, проте інформації про вказаний автомобіль так і не було відображено. 30. Окрім того, у декларації за 2016 рік у розділі 13 «Фінансові зобов'язання» кандидат зазначає про отримання позики від Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридична компанія «Позитив» у розмірі 503295 грн. Указана позика була отримана кандидатом на підставі Договору позики №29/04-16 від 29.04.2016 (далі - Договір). Договір був укладений між товариством з обмеженою відповідальністю «Юридична компанія «Позитив» в особі заступника директора Чиняєвої О.Н. та ОСОБА_1 як фізичною особою. 31. Згідно із записами у трудовій книжці кандидата станом на дату укладення Договору ОСОБА_1 обіймала посаду директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридична компанія «Позитив». 32. Відповідно до пункту 7.1 Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридична компанія «Позитив» (надалі - Статут) управління товариством здійснюють загальні збори учасників товариства, директор товариства. 33. Пунктом 7.6 Статуту передбачено, що рішення про внесення змін до Статуту товариства, відчуження майна товариства на суму, що становить 50% і більше майна товариства, та про ліквідацію товариства приймається більшістю не менше як голосів, якщо інше не встановлено законом. 34. Згідно з пунктом 5.1 Статуту статутний капітал Товариства становить 100000 грн. 35. Положеннями частини першої, другої статті 97 Цивільного кодексу України передбачено, що управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом. 36. Відповідно до частини другої статті 44 Закону України «Про товариства з обмеженою відповідальністю та товариства з додатковою відповідальністю» рішення про надання згоди на вчинення правочину, якщо вартість майна, робіт або послуг, що є предметом такого правочину, перевищує 50% вартості чистих активів товариства станом на кінець попереднього кварталу, приймаються виключно загальними зборами учасників. 37. Ураховуючи викладене, для укладення Договору директор Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридична компанія «Позитив» повинен був уповноважити заступника на здійснення такого правочину. У Договорі відсутні будь-які посилання на рішення загальних зборів або довіреність. 38. Під час співбесіди кандидат не змогла пояснити, в якій саме формі вона отримала від Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридична компанія «Позитив» грошові кошти за Договором та надати докази на підтвердження факту отримання нею такої позики (довідки з банківського рахунку чи інших документів на підтвердження факту отримання коштів). 39. Отже, викладене в підпунктах 25-38 було враховано Комісією при вирішенні питання щодо відповідності ОСОБА_1 критерію доброчесності. 40. На переконання Комісії, вказана обставина може викликати у стороннього спостерігача обґрунтовані сумніви щодо зазначеної кандидатом вартості будинку. 41. Відповідно до частини третьої статті 79-5 Закону Вища кваліфікаційна комісія суддів України ухвалює вмотивоване рішення про відмову в наданні рекомендації про призначення кандидата на посаду судді у разі наявності обґрунтованого сумніву щодо його відповідності критеріям доброчесності чи професійної етики. 42. Кандидат на посаду судді відповідає критерію доброчесності, якщо відсутні обґрунтовані сумніви у його незалежності, чесності, неупередженості, непідкупності, сумлінності, у дотриманні ним етичних норм, у його бездоганній поведінці у професійній діяльності та особистому житті, а також щодо законності джерел походження його майна, відповідності рівня життя кандидата на посаду судді або членів його сім'ї задекларованим доходам, відповідності способу життя кандидата на посаду судді його попередньому статусу. 43. На переконання Комісії, кандидат також має відповідати критеріям професійної етики, які визначаються відповідними правилами (наприклад, для науковця - Етичним кодексом ученого України, для адвоката - Правилами адвокатської етики, для прокурора - Кодексом професійної етики та поведінки прокурорів, для державного службовця - Загальними правилами етичної поведінки державних службовців та посадових осіб органів місцевого самоврядування тощо). Поведінка кандидата на посаду судді має відповідати вимогам статей 1, 3, 18 Кодексу суддівської етики, затвердженого ХІ з'їздом суддів України 22.02.2013, в якому викладено високі вимоги до моральних якостей судді. 44. Кандидат зобов'язаний дотримуватися правил професійної етики як у своєму професійному і повсякденному житті, так і під час співбесіди. 45. Таким чином, встановлення відповідності кандидата на посаду судді критеріям професійної етики та доброчесності є однією з обов'язкових умов для зайняття цієї посади. На переконання Комісії, для висновку про невідповідність кандидата зазначеним критеріям достатньо наявної інформації, яка з урахуванням наданих кандидатом пояснень та аргументів (що не сприйняті як переконливі) не спростовує уяву (сприйняття) Комісії про його відповідність цим критеріям. 46. Зважаючи на викладене, у пунктах 31-37 цього рішення Комісія констатує наявність обґрунтованого сумніву у відповідності ОСОБА_1 високим стандартам доброчесності та професійної етики, які встановлюються для судді, а тому йому належить відмовити у внесенні подання з рекомендацією на призначення суддею.».
Суд, зважаючи на ключове питання правового спору в цій справі, має перевірити рішення ВККС від 30 квітня 2024 року №462/дс-24 на предмет його обґрунтованості/вмотивованості, з'ясувати, чи існували, в розумінні норми частини третьої статті 79-5 Закону №1402-VIII, обставини, які давали Комісії підстави для висновку про відмову в наданні рекомендації про призначення позивача на посаду судді.
У цьому контексті необхідно зазначити, що відповідно до частини дев'ятої статті 69 Закону №1402-VIII кандидат на посаду судді відповідає критерію доброчесності, якщо відсутні обґрунтовані сумніви у його незалежності, чесності, неупередженості, непідкупності, сумлінності, у дотриманні ним етичних норм, у його бездоганній поведінці у професійній діяльності та особистому житті, а також щодо законності джерел походження його майна, відповідності рівня життя кандидата на посаду судді або членів його сім'ї задекларованим доходам, відповідності способу життя кандидата на посаду судді його попередньому статусу.
Тобто частина дев'ята статті 69 Закону №1402-VIII встановлює умови визначення відповідності кандидата на посаду судді критерію доброчесності, які законодавець пов'язує з наявністю/відсутністю обґрунтованих сумнівів у його незалежності, чесності, неупередженості, непідкупності, сумлінності, у дотриманні ним етичних норм, у його бездоганній поведінці у професійній діяльності та особистому житті, а також щодо законності джерел походження його майна, відповідності рівня життя кандидата на посаду судді або членів його сім'ї задекларованим доходам, відповідності способу життя кандидата на посаду судді його попередньому статусу.
Отож Комісія, реалізуючи свої відповідні повноваження, повинна визначити, чи відповідає кандидат на посаду судді критерію доброчесності відповідно до приписів частини дев'ятої статті 69 Закону №1402-VIII, чи відповідає поведінка кандидата основоположним засадам регламентації поведінки судді, стандарти якої визначено, зокрема, у Бангалорських принципах поведінки суддів, а також Кодексі суддівської етики.
Ураховуючи визначену в частині першій статті 69 Закону №1402-VIII мету [призначення на посаду судді компетентних та доброчесних кандидатів], можна презюмувати, що обставини, з якими ВККС пов'язує відмову в наданні рекомендації про призначення кандидата на посаду судді, повинні бути об'єктивними, реальними, вагомими (істотними) і негативними настільки, щоб не лише викликати сумнів у відповідності кандидата критерію доброчесності чи професійної етики. Ці обставини мають оцінюватися також з погляду можливості їхнього негативного впливу на суспільну довіру до судової влади у зв'язку з таким призначенням.
Водночас поняття «обґрунтовані сумніви» означає, що сумніви повинні бути підкріплені конкретними фактами або доказами, які можуть викликати сумнів у правильності або законності певного рішення, дії чи бездіяльності, а також достовірності наданих (в цьому випадку) кандидатом на посаду судді відповідних пояснень, які Комісія ставить під сумнів. Ці сумніви не можуть бути простою підозрою чи відчуттям членів ВККС, а повинні базуватися на реальних фактах або обставинах, що дозволяють обґрунтовано сумніватися в певних подіях, фактах чи твердженнях.
При цьому вимога щодо обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень означає, що таке рішення повинне прийматися з урахуванням усіх обставин, що мають значення для його прийняття. Цей критерій відображає принцип обґрунтованості рішення або дії. Він вимагає від суб'єкта владних повноважень ураховувати як обставини, на обов'язковість врахування яких прямо вказує закон, так й інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього суб'єкт владних повноважень має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, висновки експертів тощо. Суб'єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків. Несприятливе для особи рішення повинне бути вмотивованим.
Належна мотивація рішення ВККС (як форма зовнішнього вираження дискреційних повноважень) дає можливість суду перевірити, як саме (за якими ознаками) відбувалася процедура оцінювання кандидатів на посаду судді у межах конкурсу на зайняття вакантних посад суддів і чи була дотримана процедура його прийняття. Обсяг і ступінь мотивації рішення залежить від конкретних обставин, які були предметом обговорення, але у будь-якому випадку має показувати, зокрема, що доводи/пояснення кандидата на посаду судді взято до уваги і, що важливо, давати розуміння, чому і чим керувалася Комісія, коли оцінювала цього кандидата. Виняткової значимості обґрунтованість/вмотивованість рішення набуває тоді, коли йдеться про відмову в наданні рекомендації про призначення кандидата на посаду судді.
Суд нагадує, що приписи частини третьої статті 79-5 та частини п'ятої статті 101 Закону №1402-VIII передбачають обов'язок Комісії вмотивувати рішення про відмову в наданні рекомендації про призначення кандидата на посаду судді у разі наявності обґрунтованого сумніву щодо його відповідності критеріям доброчесності чи професійної етики.
Суд, беручи до уваги обставини, встановлені ВККС в оскаржуваному рішенні від 30 квітня 2024 року №462/дс-24, констатує, що, як зазначила у пунктах 39, 40 цього рішення Комісія, при вирішенні питання щодо відповідності ОСОБА_1 критерію доброчесності було враховано викладене в пунктах 25-38 указаного рішення, і, на переконання Комісії, вказана обставина може викликати у стороннього спостерігача обґрунтовані сумніви щодо зазначеної кандидатом вартості будинку. Однак, як випливає зі змісту рішення від 30 квітня 2024 року №462/дс-24, Комісією у цьому рішенні не встановлено фактів та обставин стосовно зазначених ОСОБА_1 у декларації відомостей щодо вартості будинку. Жодного мотивування та обґрунтування щодо зазначеної кандидатом вартості будинку оскаржуване рішення ВККС не містить.
До того ж, із оскаржуваного рішення неможливо прослідкувати, яким саме чином обставини, зазначені Комісією у пунктах 25-38 цього рішення (зокрема, обставини невідображення ОСОБА_1 у деклараціях за 2022 рік від 16 та 17 жовтня 2023 року автомобіля «SKODA FABIA» 2014 року випуску, зареєстрованого нею 26 серпня 2022 року, а також отримання позивачем позики від ТОВ «Юридична компанія «Позитив» за договором №29/04-16 від 29 квітня 2016 року), пов'язані з набуттям ОСОБА_1 29 січня 2020 року (відповідно до відомостей її декларацій) права власності на житловий будинок, що, за висновками ВККС, може викликати обґрунтовані сумніви щодо зазначеної кандидатом вартості будинку.
У судовому засіданні представник Комісії зазначила про допущену відповідачем у пункті 40 оскаржуваного рішення описку. Проте, на переконання Суду, допущена ВККС у пункті 40 оскаржуваного рішення помилка (помилковий висновок) впливає на зміст цього рішення та не може вважатися опискою, яку Комісія може виправити самостійно.
Окрім того, дійшовши у рішенні від 30 квітня 2024 року №462/дс-24 переконання про порушення порядку укладення договору позики №29/04-16 від 29 квітня 2016 року між ТОВ «Юридична компанія «Позитив» в особі заступника директора ( Чиняєвої О.Н. ) та ОСОБА_1 (як фізичною особою), яка на той період обіймала посаду директора ТОВ «Юридична компанія «Позитив», Комісія врахувала, зокрема, норми частини другої статті 44 Закону України «Про товариства з обмеженою відповідальністю та товариства з додатковою відповідальністю» (пункти 36, 37 оскаржуваного рішення). Однак ВККС не взяла до уваги, що Закон України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» (правильна назва) прийнятий 06 лютого 2018 року та набрав чинності 17 червня 2018 року, а договір №29/04-16 був укладений 29 квітня 2016 року, тобто задовго до набрання чинності вказаним Законом. Тож Комісія безпідставно послалася в оскаржуваному рішенні на норми частини другої статті 44 зазначеного Закону.
У пункті 38 рішення від 30 квітня 2024 року №462/дс-24 ВККС констатувала, що під час співбесіди кандидат не змогла пояснити, в якій саме формі вона отримала від ТОВ «Юридична компанія «Позитив» грошові кошти за договором та надати докази на підтвердження факту отримання нею такої позики (довідки з банківського рахунку чи інших документів на підтвердження факту отримання коштів). Водночас у цьому рішенні Комісія не навела мотивів, як, на її переконання, зазначені обставини свідчать про недоброчесність ОСОБА_1
ВККС у пункті 24 рішення від 30 квітня 2024 року №462/дс-24 вказала, що під час проведення співбесіди 12 березня 2024 року кандидату було запропоновано надати письмові пояснення щодо задекларованих доходів, майна та грошових активів, і, як випливає із пункту 45 цього рішення, Комісія не сприйняла надані кандидатом пояснення та аргументи як переконливі. Водночас в оскаржуваному рішенні Комісія не зазначила про отримані 04 та 30 квітня 2024 року від ОСОБА_1 додаткові письмові пояснення і копії відповідних документів, зокрема, щодо надання їй ТОВ «Юридична компанія «Позитив» поворотної фінансової допомоги згідно з договором №462/дс-24. У цій частині в оскаржуваному рішенні ВККС послалася на договір №29/04-16 від 29 квітня 2016 року та Статут ТОВ «Юридична компанія «Позитив», однак про інші надані ОСОБА_1 документи, які, на її переконання, також мали бути враховані Комісією, у рішенні №462/дс-24 не зазначила. ВККС належно не обґрунтувала, чому в цій частині пояснення ОСОБА_1 не є переконливі.
Комісія в оскаржуваному рішенні також установила, що кандидат не відобразила у декларації за 2022 рік від 16 жовтня 2023 року інформацію про транспортний засіб «SKODA FABIA» 2014 року випуску, загальною вартістю 179199,50 грн, зареєстрований нею 26 серпня 2022 року, що передбачено частиною першою статті 46 Закону №1700-VIІ. Така обставина ОСОБА_1 під час співбесіди не заперечувалася.
Проте зазначена обставина, на переконання позивача, не могла бути підставою для висновку про її недоброчесність, оскільки вказане не викликано наміром кандидата ухилитися від декларування, чого не врахувала ВККС при прийнятті оскаржуваного рішення. При цьому що сумнівів щодо доходів позивача та джерел походження її майна у Комісії не було.
Надані під час співбесіди ОСОБА_1 у зазначеній частині пояснення ВККС визнала непереконливими з огляду на те, що 17 жовтня 2023 року кандидатом було подано виправлену декларацію за 2022 рік, проте інформації про вказаний автомобіль так і не було відображено. Водночас Комісія в оскаржуваному рішенні не навела жодних аргументів, які, на її думку, свідчать про намір ОСОБА_1 приховати відомості щодо її рухомого майна або ж намагання зазначити недостовірні відомості в цій частині.
За висновками, зробленими Комісією у рішенні від 30 квітня 2024 року №462/дс-24, встановлення відповідності кандидата на посаду судді критеріям професійної етики та доброчесності є однією з обов'язкових умов для зайняття цієї посади (пункт 45). Як зазначено у пункті 46 оскаржуваного рішення, «зважаючи на викладене, у пунктах 31-37 цього рішення Комісія констатує наявність обґрунтованого сумніву у відповідності ОСОБА_1 високим стандартам доброчесності та професійної етики, які встановлюються для судді, ...». Проте із наведеного не висновується, чому в пункті 46 оскаржуваного рішення ВККС виокремила саме пункти 31-37 цього рішення.
У вказаному рішенні Комісія також зазначила, що поведінка кандидата на посаду судді має відповідати вимогам статей 1, 3, 18 Кодексу суддівської етики, в якому викладено високі вимоги до моральних якостей судді. Кандидат зобов'язаний дотримуватися правил професійної етики як у своєму професійному і повсякденному житті, так і під час співбесіди. ВККС перелічила усі викладені у частині дев'ятій статті 69 Закону №1402-VIII (хоч і не вказала, яка це норма права) підстави для можливого виникнення сумніву у відповідності кандидата на посаду судді критерію доброчесності. Однак зі змісту оскаржуваного рішення чітко не визначається, якому критерію професійної етики та якому критерію доброчесності, означеному в Законі №1402-VIII, на думку ВККС, не відповідає ОСОБА_1 . Комісія не мотивувала, якому саме із указаних у частині дев'ятій статті 69 Закону №1402-VIII складових (показників) критерію доброчесності не відповідає поведінка позивача.
Таким чином, в обсязі встановлених у цій справі обставин, у зіставленні з правовим регулюванням спірних правовідносин, Суд висновує, що рішення ВККС від 30 квітня 2024 року №462/дс-24 не може бути визнано таким, що відповідає вимогам частини третьої статті 79-5 Закону №1402-VIII, а також критеріям обґрунтованості, визначеним статтею 2 КАС України. Оскаржуване рішення Комісії є передчасним, належно необґрунтованим/невмотивованим, що є підставою для визнання його протиправним і скасування.
Доводи Комісії стосовно того, що оскаржуване позивачем рішення містить посилання і мотиви його ухвалення, обґрунтування підстав, за наявності яких у ВККС виник обґрунтований сумнів у відповідності позивача критеріям доброчесності та професійної етики, за яких Комісія дійшла висновків про відмову в наданні рекомендації про призначення кандидата на посаду судді, що свідчить про виконання відповідачем вимог закону щодо вмотивованості рішення, спростовуються аргументами, наведеними вище.
Ураховуючи викладене, Суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
VІ. Судові витрати
Згідно із частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Тож, за правилами частини першої статті 139 КАС України, понесені ОСОБА_1 судові витрати на сплату судового збору за подання цієї позовної заяви підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань Комісії.
Керуючись статтями 139, 241-246, 255, 262, 266, 295 КАС України, Суд
Позов ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправним і скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити.
Визнати протиправним і скасувати рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 30 квітня 2024 року №462/дс-24, яким відмовлено у внесенні рекомендації Вищій раді правосуддя про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Миколаївського районного суду Одеської області.
Зобов'язати Вищу кваліфікаційну комісію суддів України повторно провести співбесіду з ОСОБА_1, переможцем конкурсу на зайняття вакантних посад суддів місцевих судів, оголошеного рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 14 вересня 2023 року №95/зп-23, щодо надання рекомендації для призначення на посаду судді Миколаївського районного суду Одеської області.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (03110, місто Київ, вулиця Генерала Шаповала, будинок 9; код ЄДРПОУ 37316378) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати на сплату судового збору за подання позовної заяви у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 (двадцять) копійок.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення може бути подана до Великої Палати Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення ухвалено з окремою думкою.
Повний текст рішення складено 21 травня 2025 року.
Головуючий: О. В. Кашпур
Судді: А. В. Жук
Н. М. Мартинюк
О. Р. Радишевська
С. А. Уханенко