21 травня 2025 року
м. Київ
справа №381/2544/15-а
адміністративне провадження № К/990/25308/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Стеценка С.Г.,
суддів: Стрелець Т.Г., Тацій Л.В.,
розглянувши в письмовому провадженні в касаційному порядку адміністративну справу №381/2544/15-а
за позовом ОСОБА_1
до Київської міської ради, Головного управління земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів: Садове товариство "Блакитна затока"
про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії
за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 17.05.2023 (колегія у складі: головуючого судді: Чаку Є.В., суддів: Сорочка Є.О., Коротких А.Ю.),-
Короткий зміст позовних вимог
1. ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Київської міської ради, Головного управління земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації, у якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Київської міської ради та Головного управління земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації щодо невнесення змін до додатку до рішення Київської міської ради від 27.10.2005 за №354/3815 "Про передачу земельних ділянок громадянам, членам садового товариства "Блакитна затока" Харківського району м. Києва, для ведення колективного садівництва і садовому товариству "Блакитна затока" Харківського району м. Києва земель загального користування (дороги, проїзди) в урочищі "Острів Водників" (далі - Рішення Київської міської ради № 354/3815) у частині переліку земельних ділянок, що передаються у приватну власність, та осіб, яким передаються такі ділянки;
- уважати здійсненою заміну осіб у додатку до Рішення Київської міської ради №354/3815 щодо земельних ділянок № 401-477, 479-499 згідно адрес садових ділянок, вказати осіб, визначених у Списку змін до Переліку земельних ділянок, які передаються громадянам у приватну власність згідно рішення Київради №354/3815, прийнятому та затвердженому рішенням правління Садового товариства "Блакитна затока" (далі - СТ "Блакитна затока") від 04.10.2006 №04/10, погодженому з Первинною профспілковою організацією ЗАТ "Київський суднобудівний - судноремонтний завод" Української професійної спілки працівників річкового транспорту в особі Голови профспілки ОСОБА_1.;
- зобов'язати Головне управління земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації відповідно до Списку змін до Переліку земельних ділянок, які передаються громадянам у приватну власність згідно з рішенням Київської міської ради № 354/3815, прийнятому та затвердженому рішенням правління СТ "Блакитна затока" від 04.10.2006 № 04/10, погодженому з Первинною профспілкою організацією ЗАТ "Київський суднобудівний - судноремонтний завод" Української професійної спілки працівників річкового транспорту в особі Голови профспілки ОСОБА_1 , оформити та видати документи членам Садового товариства "Блакитна затока" в наведеному переліку про право власності на відповідні земельні ділянки, що знаходяться на о. Водників у Голосіївському районі м. Києва.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
2. Постановою Фастівського міськрайонного суду Київської області від 06.10.2006 позов задоволено.
Визнано протиправною бездіяльність Київської міської ради та Головного управління земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації щодо не внесення змін до Додатку до рішення Київської міської ради від 27.10.2005 за №354/3815 про перелік земельних ділянок, які передаються у приватну власність та зокрема перелічено певних осіб, яким передаються вказані ділянки.
Вирішено вважати здійсненою наступну заміну у Додатку до рішення Київської міської ради від 27.10.2005 за № 354/3815 про Перелік земельних ділянок, які передаються у приватну власність, щодо земельних ділянок №401-477, 479-499 згідно адрес садових ділянок, зазначених у Додатку до рішення Київської міської ради від 27.10.2005 № 354/3815: замість осіб, визначених у цьому додатку вказано осіб, визначених у Списку змін до Переліку земельних ділянок, які передаються громадянам у приватну власність згідно рішення Київради №354/3815, прийнятому та затвердженому рішенням правління Садового товариства "Блакитна затока" №04\І0 від 04.10.2006, погодженому з Первинною профспілковою організацією ЗАТ "Київський суднобудівний - судноремонтний завод" Української професійної спілки працівників річкового транспорту в особі Голови профспілки ОСОБА_1 .
Зобов'язано Головне управління земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації у відповідності до Списку змін до Переліку земельних ділянок, які передаються громадянам у приватну власність згідно рішення Київради №354/3815, прийнятому та затвердженому рішенням правління Садового товариства "Блакитна затока" №04\1О від 04.10.2006, погодженому з Первинною профспілкою організацією ЗАТ "Київський суднобудівний - судноремонтний завод" Української професійної спілки працівників річкового транспорту в особі Голови профспілки ОСОБА_1 оформити та видати документи про право власності на відповідні земельні ділянки, що знаходяться на о. Водників у Голосіївському районі м. Києва членам Садового товариства "Блакитна затока" в наведеному переліку.
3. Суд першої інстанції, задовольняючи позов зазначив, що відповідачами у справі не вчиняються жодні дії, які б свідчили про прийняття або виконання вимог вказаного рішення та здійснення відповідних змін у Додатку до рішення Київської міської ради від 27.10.2005 за № 354/3815 про перелік земельних ділянок, які передаються у приватну власність. У матеріалах справи наявна копія рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 06.07.2006 у справі за позовом ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до ОСОБА_1 та Садового товариства "Блакитна затока", з якого вбачається, що Київська міська рада та Головне управління земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації не були сторонами у вищезазначеній справі, натомість є спеціальними органами із відповідними повноваженнями, наданими ст.ст. 26, 33 Закону України "Про місцеве самоврядування", Типовим положенням "Про Київське та Севастопольське міське головне управління земельних ресурсів", затвердженим постановою КМУ від 24.02.2003 № 200 щодо внесення відповідних змін у Додатку до рішення Київської міської ради від 27.10.2005 за № 354/3815 про перелік земельних ділянок, які передаються у приватну власність, на підставі списку змін до переліку громадян на розподіл земельних ділянок, прийнятого та затвердженого на правлінні Садового товариства "Блакитна затока", погодженого з первинною профспілковою організацією ЗАТ "Київський суднобудівний-судноремонтний завод" Української професійної спілки працівників річкового транспорту в особі Голови профспілки ОСОБА_1.
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для визнання незаконною бездіяльності Київської міської ради та Головного управління земельних ресурсів, та такою, що порушує права працівників ЗАТ «Київський суднобудівний -судноремонтний завод» та членів Садового товариства «Блакитна затока».
4. У 2018 році ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 оскаржили зазначене судове рішення в апеляційному порядку.
5. Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 21.02.2018 відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на підставі пункту 4 частини першої статті 299 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки наведені апелянтами причини пропуску строку на апеляційне оскарження визнано судом неповажними.
6. Постановою Верховного Суду від 18.10.2018 касаційну скаргу ОСОБА_6 та ОСОБА_7 задоволено. Ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21.02.2018 у справі № 381/2544/15-а (2а-2266/06) - скасовано, а справу направлено до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
7. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 17.04.2019 апеляційну скаргу ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 задоволено. Постанову Фастівського міськрайонного суду Київської області від 06.10.2006 скасовано та прийнято нову, якою в задоволенні позовних вимог відмовлено.
8. Постановою Верховного Суду від 21.09.2022 касаційну скаргу Садового товариства "Блакитна затока", до якої приєднався ОСОБА_8 , задоволено частково. Скасовано постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 17.04.2019. Справу № 381/2544/15-а за позовом ОСОБА_1 до Київської міської ради, Головного управління земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації, третя особа: Садове товариство "Блакитна затока", направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
9. Направляючи справу на новий розгляд, Верховний Суд зазначив, що матеріали справи не містять ані позовної заяви, ані оригіналу судового рішення суду першої інстанції, ані будь-яких доказів у справі, що є неодмінним підґрунтям для будь-яких висновків суду під час апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції. Учасниками справи № 381/2544/15-а заява в порядку ст. 386 КАС України про відновлення втраченого провадження не подавалась. За ініціативою суду також питання про відновлення втраченого судового провадження не розглядалось. Враховуючи відсутність матеріалів справи, суд касаційної інстанції вважав за неможливе спростувати чи підтвердити висновки суду апеляційної інстанції, що стали підставою для скасування рішення суду першої інстанції та відмови в задоволенні позову.
10. Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 17.05.2023 за наслідками нового розгляду скасував постанову Фастівського міськрайонного суду Київської області від 06.10.2006, прийняв нове рішення про відмову у задоволенні позову.
11. Приймаючи таке рішення суд апеляційної інстанції зазначив, що, враховуючи висновки Верховного Суду, Шостим апеляційним адміністративним судом було двічі ініційовано перед Фастівським міськрайонним судом Київської області питання про відновлення втраченого провадження у справі №2а-2266/06 (381/2544/15-а). Проте Фастівський міськрайонний суд Київської області своїми ухвалами відмовив у відновленні втраченого провадження, зазначивши, що адміністративна справа №2а-2266/06 (381/2544/15-а) була знищена відповідно до Акта «Про відбір та знищення документів і справ, що не підлягають зберіганню» від 10.01.2012. У зв'язку з наведеним, враховуючи неможливість відновлення судового провадження у справі №2а-2266/06 (381/2544/15-а), колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про розгляд справи на підставі наявних у матеріалах справи доказів.
Суд апеляційної інстанції вказав на те, що у справі, що переглядається, суд першої інстанції, приймаючи рішення, яким зобов'язав внести зміни до Додатку рішення Київської міської ради № 354/3815 від 27.10.2005 про перелік земельних ділянок, які передаються у приватну власність визначеним у переліку особам, фактично втрутився у виключну компетенцію Київської міської ради та Головного управління земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації. Крім того, в судовому рішенні судом першої інстанції не надано оцінку доказам, які б свідчили, що позивач звертався до Київської міської ради та Головного управління земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації з пропозицією/вимогою щодо внесення змін до Додатку рішення Київської міської ради № 354/3815 від 27.10.2005 про перелік земельних ділянок, які передаються у приватну власність визначеним у переліку особам, а відповідачами не було прийнято відповідних рішень, що б свідчило про допущення останніми протиправної бездіяльності. У матеріалах справи відсутні докази, які б підтвердили вказані вище обставини.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
12. 28.06.2024 ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 17.05.2023, в якій із посиланням на порушення норм процесуального права, просить скасувати вказане судове рішення суду апеляційної інстанції, а постанову Фастівського міськрайонного суду Київської області від 06.10.2006 залишити в силі.
13. Касаційна скарга мотивована тим, що в обґрунтування свого рішення суд апеляційної інстанції послався на те, що судом першої інстанції в своїй постанові не надано оцінку доказам, які б свідчили, що позивач звертався до Київської міської ради та Головного управління земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації з пропозицією/вимогою щодо внесення змін до Додатку до рішення Київської міської ради від 27.10.2005 № 354/3815 про перелік земельних ділянок, які передаються у приватну власність визначеним у переліку особам, а відповідачами не було прийнято відповідних рішень, що б свідчило про допущення останніми протиправної бездіяльності.
Однак, скаржник вважає, що такий висновок суду апеляційної інстанції не ґрунтується на матеріалах справи, оскільки Фастівський міськрайонний суд Київської області в своїй постанові від 06.10.2006 зазначив, що позивач неодноразово надавав на адресу Київської міської ради та Головного управління земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації примірники рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 06.07.2006, ухваленого у справі за позовом ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до ОСОБА_1 та Садового товариства «Блакитна затока», але посадові особи відповідачів відмовлялися ставити відмітки про реєстрацію надходження документів, а також не надсилали на його адресу жодних повідомлень про стан виконання вказаного рішення.
Скаржник звертає увагу, що під час розгляду справи в суді першої інстанції представники відповідачів не з?являлись у судове засідання та не надавали своїх заперечень. Судом апеляційної інстанції не враховано, що Київська міська рада не надала доказів виконання своїх обов?язків та внесла відповідні зміни до Додатку рішення Київської міської ради від 27.10.2005 № 354/3815. Разом з тим відповідачі не надали обґрунтованих причин чи пояснень з яких підстав не виконували покладені законодавством обов?язки та не брали до уваги рішення правління Садового товариства «Блакитна затока» № 04/10 від 04.10.2006 та не вносили змін у Додаток до рішення Київської міської ради від 27.10.2005 Nє 354/3815 про перелік земельних ділянок, які передаються громадянам у приватну власність.
Скаржник вважає, що суд апеляційної інстанції протиправно не взяв до уваги те, що невнесення змін до Додатку до рішення Київської міської ради від 27.10.2005 № 354/3815 впливає на права та інтереси позивача та права працівників ЗАТ «Київський суднобудівельний-судноремонтний завод» та членів Садового товариства «Блакитна затока».
Крім того, скаржник наголошує, що Фастівський міськрайонний суд приймав рішення на підставі матеріалів справи №2a-226/06 (381/2544/15-a), які було знищено відповідно до Акта «Про відбір та знищення документів і справ, що не підлягають зберіганню» від 10.01.2012 та які неможливо відновити. За таких підстав Шостий апеляційний адміністративний суд, на думку скаржника, не міг належним чином оцінити чи дослідити докази, на підставі яких було прийнято рішення Фастівським міськрайонним судом.
Скаржник зазначає, що враховуючи, що рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях, є підстави вважати, що у втрачених матеріалах справи №381/2544/15-а серед іншого знаходились і докази того, що позивач звертався до Київської міської ради та Головного управління земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації з вимогою виконати рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 06.07.2006 та внести зміни до Додатку до рішення Київської міської ради від 27.10.2005 №354/3815.
Однак, Київська міська рада та Головне управління земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації, на думку скаржника, протиправно не вчинили жодних дій, які б свідчили про прийняття або виконання вимог рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 06.07.2006 та здійснення відповідних змін у Додатку до рішення Київської міської ради від 27.10.2005 №354/3815.
14. 07.01.2024 вказану касаційну скаргу зареєстровано в автоматизованій системі документообігу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.
15. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями у цій справі визначено такий склад колегії суддів: головуючий суддя (суддя-доповідач) Стеценко С.Г., судді Стрелець Т.Г., Тацій Л.В.
16. Ухвалою Верховного Суду від 22.07.2024 касаційну скаргу ОСОБА_2 залишено без руху та надано скаржнику строк для усунення недоліків протягом десяти днів з дня отримання копії цієї ухвали, протягом якого скаржнику необхідно надати до суду клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження із наданням належних та допустимих доказів, що підтверджують інші поважні причини пропуску цього строку.
17. На виконання вимог ухвали Верховного Суду від 22.07.2024 скаржник надіслав клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 17.05.2023.
18. Ухвалою Верховного Суду від 21.08.2024 поновлено ОСОБА_2 строк на касаційне оскарження постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 17.05.2023; відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 17.05.2023 у справі №381/2544/15-а.
19. Ухвалою Верховного Суду від 20.05.2025 справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
20. Як встановлено судами попередніх інстанції, позивач ОСОБА_1 є працівником та головою Професійної спілки працівників "Київський суднобудівний-судноремонтний завод", що підтверджується постановою Президії Української спілки працівників річкового транспорту Укркомфлот та діє у відповідності до вимог статуту Української професійної спілки працівників річкового транспорту, затвердженого на Першому позачерговому з'їзді Української професійної спілки працівників річкового транспорту від 17.04.1992 зі змінами та доповненнями станом на 2001 рік.
21. 27.10.2005 Київською міською радою було прийнято рішення № 354/3815, яким у ЗАТ "Київський суднобудівний-судноремонтний завод" з постійного користування було вилучено земельну ділянку загальною площею 20,99 га, розташовану на Острові Водників у Голосіївському районі м. Києва та затверджено проект відведення земельних ділянок вилученої землі громадянам - членам садового товариства "Блакитна затока" та передання даних земельних ділянок у власність громадянам - членам садового товариства "Блакитна затока".
22. Вказаним рішенням також було затверджено Додаток до рішення Київської міської ради від 27.10.2005 за № 354/3815 про перелік земельних ділянок, які передаються у приватну власність, зокрема, перелічено осіб, яким передаються вказані земельні ділянки.
23. Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 06.07.2006 за позовом ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до ОСОБА_1 та Садового товариства "Блакитна затока" визнано незаконним рішення № 21 правління Садового товариства "Блакитна затока" від 11.07.2002 про затвердження переліку земельних ділянок, які передаються громадянам у приватну власність, передане до Київської міської ради для вирішення питання про безоплатну передачу у приватну власність.
Зобов'язано Садове товариство "Блакитна затока" Голосіївського району м. Києва прийняти та затвердити на найближчому засіданні правління, перелік громадян (що новоприйняті у відповідності до вимог Статуту садового товариства "Блакитна затока"), на розподіл земельних ділянок № 401-477, 479-499 згідно адрес садових ділянок, зазначених у Додатку до рішення Київської міської ради від 27.10.2005 №354/3815, погодженому з Первинною профспілковою організацією ЗАТ "Київський суднобудівний-судноремонтний завод" Української професійної спілки працівників річкового транспорту в особі Голови профспілки ОСОБА_1. для ведення колективного садівництва і Cадовому товариству "Блакитна затока" Голосіївського району земель загального користування в урочищі острову Водників у Голосіївському районі м.Києва.
Зобов'язано будь-яких осіб, в тому числі фізичних та юридичних незалежно від форми підпорядкування вважати дійсним, єдиним законним та таким, на підставі якого, підлягають для розподілення між членами Садового товариства "Блакитна затока" земельні ділянки, перелік громадян, на розподіл яких прийнятий та затверджений на правлінні Садового товариства "Блакитна затока", погоджений з Первинною профспілковою організацією ЗАТ "Київський суднобудівний-судноремонтний завод" Української професійної спілки працівників річкового транспорту в особі голови профспілки ОСОБА_1.
24. На виконання вимоги державного виконавця Державної виконавчої служби у Голосіївському районі м. Києва, виданої на підставі постанови № 612/10 про відкриття виконавчого провадження щодо виконання виконавчого листа № 2-1164 від 06.07.2006 Фастівського міськрайонного суду, Садовим товариством "Блакитна затока" було прийнято та затверджено список змін до Переліку громадян на розподіл земельних ділянок № 401-477, 479-499 згідно адрес садових ділянок, зазначених у Додатку до рішення Київської міської ради від 27.10.2005 №354/3815, погоджений з Первинною профспілковою організацією ЗАТ "Київський суднобудівний-судноремонтний завод" Української професійної спілки працівників річкового транспорту в особі Голови профспілки ОСОБА_1., для ведення колективного садівництва.
25. Судом першої інстанції встановлено, що відповідачами у справі не вчиняються жодні дії, які б свідчили про прийняття або виконання вимог вказаного рішення та здійснення відповідних змін у Додатку до рішення Київської міської ради від 27.10.2005 за № 354/3815 про перелік земельних ділянок, які передаються у приватну власність.
26. Позивач, вважаючи протиправною бездіяльність Київської міської Ради та Головного управління земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації щодо невнесення змін до додатку до рішення Київської міської ради від 27.10.2005 за № 354/3815 у частині переліку земельних ділянок, що передаються у приватну власність, та осіб, яким передаються такі ділянки, звернувся до суду з цим позовом.
27. Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, а також, надаючи оцінку правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права у спірних правовідносинах, виходить з наступного.
28. Щодо можливості суду апеляційної інстанції здійснювати апеляційний перегляд рішення суду першої інстанції, враховуючи відсутність матеріалів справи, у зв'язку із знищенням справи № 381/2544/15-а (2а2266/06) за терміном зберігання, колегія суддів Верховного Суду зазначає наступне.
29. Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, далі - Конвенція).
30. Доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту першому статті 6 Конвенції, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута.
31. Європейський суд з прав людини зауважував, що «відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо апеляційне оскарження існує в національному правовому порядку, держава зобов'язана забезпечити особам під час розгляду справи в апеляційних судах, в межах юрисдикції таких судів, додержання основоположних гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції, з урахуванням особливостей апеляційного провадження, а також має братись до уваги процесуальна єдність судового провадження в національному правовому порядку та роль в ньому апеляційного суду (VOLOVIK v. UKRAINE, N 15123/03, § 53, ЄСПЛ, від 06.12.2007).
32. У частині першій статті 2 КАС України закріплено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
33. Відповідно до статті 385 КАС України втрачене судове провадження в адміністративній справі може бути відновлене за заявою учасника справи або за ініціативою суду.
34. У частинах першій, другій статті 390 КАС України визначено, що на підставі зібраних і перевірених матеріалів суд постановляє ухвалу про відновлення втраченого судового провадження повністю або в частині, яку, на його думку, необхідно відновити. В ухвалі суду про відновлення втраченого судового провадження зазначається, на підставі яких конкретно даних, поданих до суду і досліджених у судовому засіданні, суд вважає установленим зміст відновленого судового рішення, наводяться висновки суду про доведеність того, які докази досліджувалися судом і які процесуальні дії вчинялися з втраченого провадження.
У разі недостатності зібраних матеріалів для точного відновлення втраченого судового провадження суд відмовляє у відновленні втраченого судового провадження і роз'яснює учасникам справи право на повторне звернення з такою самою заявою за наявності необхідних документів (частина третя статті 390 КАС України).
35. Тлумачення статті 390 КАС України свідчить, що обсяг документів втраченого судового провадження, які підлягають відновленню, віднесено на розсуд суду та залежить від мети такого відновлення.
36. Частиною ж четвертою статті 390 КАС України передбачено, що після набрання законної сили ухвалою суду, визначеною частиною третьою цієї статті, суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження за касаційною скаргою у справі, провадження у якій втрачено.
37. У статті 298 КАС України визначено повноваження апеляційного суду щодо повернення апеляційної скарги.
38. Статтею 299 КАС України передбачено підстави для відмови у відкритті апеляційного провадження.
39. Межі розгляду справи судом апеляційної інстанції визначено статтею 308 КАС України.
40. Зокрема, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього (частини перша-четверта статті 308 КАС України).
41. Відповідно до частини шостої статті 7 КАС України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).
42. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина п'ята статті 242 КАС України).
43. У постанові від 08.06.2022 у справі № 2-591/11 (провадження № 14-31цс21) Велика Палата Верховного Суду наголосила на тому, що необхідність інституту аналогії (аналогії закону та аналогії права) полягає в тому, що закон призначений для його застосування в невизначеному майбутньому, але законодавець, встановлюючи регулювання, не може охопити всі життєві ситуації, які можуть виникнути. Крім того, життя перебуває у постійному русі, змінюється і розвивається, внаслідок чого виникають нові життєві ситуації, які законодавець не міг передбачити під час ухвалення закону. Суд застосовує аналогію закону і аналогію права тоді, коли, на переконання суду, певні відносини мають бути врегульовані, але законодавство такого регулювання не містить, внаслідок чого наявна прогалина в законодавчому регулюванні. Зазначені висновки стосуються як матеріального, так і процесуального права. Відсутність у процесуальних кодексах положень про аналогію не є перешкодою для застосування такої аналогії.
44. У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 12.06.2023 у справі № 2-7985/2003 (провадження № 61-9312сво22) вказано, що:
«застосування судом аналогії закону можливе виключно у тому разі, якщо є прогалина у законі у регулюванні певних відносин, тобто існують суспільні відносини, що відносяться, зокрема до сфери регулювання процесуального права, проте ці відносини не врегульовані жодними нормами процесуального права, втім за своїм змістом, значущістю та актуальністю вимагають такого правового врегулювання у процесуальному законі. Оцінюючи спірні цивільні процесуальні відносини, Верховний Суд виснував, що перелік підстав для закриття апеляційного провадження чітко та вичерпно визначений у статті 362 ЦПК України, розширеному тлумаченню цей перелік не підлягає, інші підстави закриття апеляційного провадження не можуть бути застосовані судом. Апеляційний суд, будучи судом встановлення, дослідження та з'ясування питань про факти, може встановлювати обставини справи, приймати, досліджувати та надавати оцінку доказам. На відміну від суду апеляційної інстанції, Верховний Суд є судом оцінки права, а не встановлення фактів, тому не має можливості приймати та оцінювати докази. А тому цілком логічно законодавець передбачив у частині четвертій статті 494 ЦПК України виключно для суду касаційної інстанції право на закриття касаційного провадження, якщо втрачене судове провадження не відновлено або відновлено неповністю. Застосування судом апеляційної інстанції за аналогією закону частини четвертої статті 494 ЦПК України є недопустимим, оскільки процесуальне законодавство не містить такої підстави для закриття апеляційного провадження, як неповне відновлення судового провадження, й зазначене «мовчання законодавця» не є прогалиною у законі, враховуючи відмінності у призначенні та повноваженнях суду апеляційної інстанції та суду касаційної інстанції».
45. Велика Палата Верховного Суду (ухвала від 22.02.2024 у справі № 2-о-29/11, провадження № 14-147цс23) вказала, що суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду заяви про відновлення втраченого судового провадження або у разі перегляду судового рішення суду першої інстанції, яким відмовлено у відновленні втраченого судового провадження чи відновлено його частково, зобов'язаний ухвалити відповідне судове рішення у межах своєї компетенції та повноважень, у переліку яких закриття апеляційного провадження не передбачено.
46. Таким чином, враховуючи вищевикладене, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що той факт, що у КАС України не визначено повноважень для суду апеляційної інстанції щодо повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження та закриття апеляційного провадження у разі втрати судового провадження та неможливості його відновити повністю або в необхідній частині, не є прогалиною у законодавстві, яка підлягає довільному усуненню.
47. Отже, застосування судом апеляційної інстанції аналогії права і вчинення зазначених вище процесуальних дій є недопустимим, оскільки процесуальний закон не визначає такої підстави для повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження та закриття апеляційного провадження, як неможливість відновити втрачене провадження або неповне відновлення судового провадження, і це не є прогалиною у законодавчому регулюванні.
48. Верховний Суд зазначає, що перегляд судового рішення у суді апеляційної інстанції відповідає принципу інстанційності судової системи та забезпечує виконання головного завдання «арреllatio» - дати новим судовим розглядом додаткову гарантію справедливості судового рішення, реалізації права на судовий захист. Ця гарантія полягає в тому, що сам факт другого розгляду дозволяє уникнути помилки, що могла виникнути при першому розгляді. Апеляція по суті є наданням новим судовим розглядом додаткової гарантії справедливості судового рішення, реалізації права на судовий захист.
49. Таким чином, слід звернути увагу на те, що в даному випадку, Шостим апеляційним адміністративним судом було двічі ініційовано перед Фастівським міськрайонним судом Київської області питання про відновлення втраченого провадження у справі №2а-2266/06 (381/2544/15-а), однак Фастівський міськрайонний суд Київської області своїми ухвалами відмовив у відновленні втраченого провадження, зазначивши, що адміністративна справа №2а-2266/06 (381/2544/15-а) була знищена відповідно до Акта «Про відбір та знищення документів і справ, що не підлягають зберіганню» від 10.01.2012.
50. Отже, враховуючи те, що судове провадження у даній справі знищене та районним судом відмовлено у відновленні втраченого провадження, суд апеляційної інстанції, як суд, який наділений повноваженнями встановлення, дослідження та з'ясування питань про факти, на які учасники справи посилались в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї, повинен був здійснити розгляд справи, встановивши обставини справи на підставі наявних у матеріалах справи доказів, а також враховуючи додатково подані докази.
51. Таким чином, колегія суддів Верховного Суду вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про можливість розгляду справи на підставі наявних у матеріалах справи доказів, враховуючи неможливість відновлення судового провадження у справі №2а-2266/06 (381/2544/15-а).
52. Щодо вирішення справи по суті позовних вимог, колегія суддів Верховного Суду зазначає наступне.
53. Відповідно до статті 14 Конституції України право власності на землю гарантується і це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою відповідно до закону.
54. Згідно зі статтею 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
55. Пунктом "б" частини першої статті 9 Земельного кодексу України передбачено, що до повноважень, зокрема, Київської міської ради у галузі земельних відносин на її території належить передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.
56. Відповідно до частин 1-4 статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
57. Відповідно до частини першої статті 122 Земельного Кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
58. За приписами пункту 34 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 № 280/97-ВР (далі - Закон № 280/97-ВР), в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин здійснюється виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради.
59. Так, місцеве самоврядування у місті Києві здійснюється територіальною громадою міста як безпосередньо, так і через Київську міську раду, районні в місті ради (у разі їх утворення) та їх виконавчі органи (частина перша статті 6 Закону України «Про столицю України - місто-герой Київ» 15.01.1999 №401-XIV (надалі - Закон №401-XIV), в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин.
60. Питання організації управління районами в місті Києві належать до компетенції Київської міської ради і вирішуються відповідно до Конституції, цього та інших законів України, рішень міської ради про управління районами міста (частина перша статті 11 Закону №401-XIV).
61. Отже, у зв'язку зі здійсненням містом Києвом функцій столиці України Київська міська рада та Київська міська державна адміністрація, кожна в межах своєї компетенції, встановленої законами України, мають право, зокрема, припиняти право користування земельними ділянками та іншими природними ресурсами у випадках, передбачених чинним законодавством України.
62. Статтею 59 Закону № 280/97-ВР передбачено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос.
63. На момент виникнення спірних правовідносин порядок діяльності Київської міської ради регулювався чинним на той час рішенням Київради від 14.06.2006 №14/14 «Про затвердження Регламенту Київської міської ради» (далі - Регламент №14/14).
64. Згідно з статтею 16 Регламенту № 14/14 постійні комісії Київради за дорученням Київради, Київського міського голови або за власною ініціативою розробляють проекти рішень Київради та готують висновки з цих питань.
65. Пунктом 20.3 статті 20 Регламенту № 14/14 передбачено, що проект рішення має містити, зокрема, рішення Київради про внесення змін чи доповнень до рішень Київради подаються до управління організаційної роботи суб'єктами подання у вигляді порівняльних таблиць з викладенням тексту рішення (його структурних частин), який підлягає зміні чи доповненню.
66. Пунктом 1.1 Положення про Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації), затвердженого рішенням Київської міської ради від 19.12.2002 № 182/342 (далі - Положення № 182/342), в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, регламентовано, що Головне управління земельних ресурсів (далі - Управління) є структурним підрозділом виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та виконує функції місцевого органу державної виконавчої влади з питань земельних ресурсів, є підзвітним та підконтрольним Київській міській раді та безпосередньо підпорядковується Київському міському голові.
67. Згідно з п.п. 3.12, 3.13 Положення № 182/342 Управління відповідно до покладених на нього завдань готує та подає в установленому порядку проекти рішень Київської міської ради, розпоряджень Київського міського голови, розпорядження виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації), а також подає свої висновки з питань: розпорядження землями в межах міста Києва; передачі земельних ділянок у власність громадян та юридичних осіб; надання земельних ділянок в користування, вилучення земельних ділянок; продажу земельних ділянок у власність; викупу земельних ділянок для суспільних потреб міста; звільнення самовільно зайнятих земельних ділянок; встановлення та зміни межі районів у місті, в порядку, встановленому законодавством України;
Організовує видачу державних актів на право власності на землю і право постійного користування землею, оформлення та видачу договорів оренди (суборенди) земельних ділянок та здійснює реєстрацію суб'єктів права власності на землю, реєстрацію права користування землею і договорів на оренду (суборенду) землі.
68. Судом апеляційної інстанції встановлено, що суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги позивача, визнавши протиправною бездіяльність відповідачів щодо внесення змін до Додатку до рішення Київської міської ради від 27.10.2005 за №354/3815 про перелік земельних ділянок, які передаються у приватну власність та зокрема перелічено певних осіб, яким передаються вказані ділянки, а також суд першої інстанції вирішив вважати здійсненою заміну у Додатку до рішення про Перелік земельних ділянок, які передаються у приватну власність: замість осіб, визначених у цьому додатку вказавши осіб, визначених у Списку змін до Переліку земельних ділянок, які передаються громадянам у приватну власність згідно рішення Київради №354/3815.
69. Суд першої інстанції також зобов'язав ГУ земельних ресурсів КМДА оформити та видати документи про право власності на відповідні земельні ділянки.
70. Колегія суддів Верховного Суду вважає за необхідне звернути увагу на те, що за Рекомендаціями Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
71. З цього приводу колегія суддів касаційного суду зазначає, що Верховним Судом сформована стала позиція щодо обсягу дискреції суб'єкта владних повноважень та визначення судами ефективного способу захисту порушеного/оспореного права.
72. Згідно з позицією Верховного Суду, яка сформована, зокрема, у постановах від 13.02.2018, 03.04.2018, 12.04.2018, 21.06.2018, 14.08.2018, 17.10.2019, 12.08.2020, 30.03.2021, 27.09.2021, 22.09.2022, (справи №№ 361/7567/15-а, 569/16681/16-а, 826/8803/15, 274/1717/17, 820/5134/17, 826/521/16, 826/9181/16, 400/1825/20, 380/8727/20, 380/12913/21, відповідно) дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними); відповідно до завдань адміністративного судочинства, визначених статтею 2 КАС України, адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями визначеними статтею; завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади; принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно - дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право, тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності; перевірка доцільності переступає компетенцію адміністративного суду і виходить за межі адміністративного судочинства; адміністративний суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесенні до компетенції цього органу.
Водночас повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов, відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку. Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
73. Відповідно до правової позиції, висловленої в постановах Верховного Суду від 10.09.2020, 27.09.2021 (справа №№ 806/965/17, 380/8727/20, відповідно) якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому особою дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення. Якщо ж таким суб'єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання особою усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб'єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов'язати суб'єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.
74. Згідно з частиною четвертою статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
75. Щодо застосування вказаних норм процесуального права Верховним Судом висловлена правова позиція, суть якої зводиться до того, що зобов'язання суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача можливе, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом (постанови від 14.08.2018 у справі №820/5134/17, від 28.02.2020 у справі №806/3304/18, від 16.11.2020 у справі № 640/5615/19, від 04.09.2021 у справі № 320/5007/20, від 14.09.2021 у справі № 320/5007/20 та від 23.12.2021 у справі №480/4737/19).
76. Крім того, Верховний Суд у постановах від 23.12.2021, 08.02.2022 (справи №№ 480/4737/19, 160/6762/21, відповідно) сформулював висновок, відповідно до якого ефективний спосіб захисту прав та інтересів особи в адміністративному суді має відповідати таким вимогам: забезпечувати максимально дієве поновлення порушених прав за існуючого законодавчого регулювання; бути адекватним фактичним обставинам справи; не суперечити суті позовних вимог, визначених особою, що звернулася до суду; узгоджуватися повною мірою з обов'язком суб'єкта владних повноважень діяти виключно у межах, порядку та способу, передбаченого законом.
77. Узагальнюючи наведені доводи, Верховним Судом у постанові від 25.10.2022 у справі № 200/13288/21 сформовані такі правові висновки: «виходячи з аналізу частини другої статті 2 КАС України, для отримання захисту прав (свобод, інтересів) особи у порядку адміністративного судочинства необхідно встановити факт порушення суб'єктом владних повноважень певних прав у сфері публічно-правових відносин;
виходячи з аналізу частини першої статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист, зокрема, шляхом визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії. Тобто, особа яка звертається до суду з адміністративним позовом самостійно визначає предмет спору, підстави позову та способи захисту порушених прав;
виходячи з аналізу частини другої статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. Тобто, адміністративний суд розглядає спір в межах предмету спору та визначеного позивачем способу захисту. Водночас, якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не є ефективним, то для повного, належного та ефективного захисту порушеного права позивача, суд може вийти за межі заявлених позовних вимог та обрати інший спосіб захисту порушеного права.
виходячи з аналізу частин першої, четвертої статті 245 КАС України, при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково, у тому числі, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. Водночас, якщо під час розгляду справи суд не встановить факту порушення суб'єктом владних повноважень прав (свобод чи інтересів) позивача, то приймає рішення про відмову у задоволенні позову;
оскільки суд, виходячи з положень частини першої статті 124 Конституції України, виконує виключно функцію правосуддя і є органом судової гілки влади, то не має право перебирати на себе повноваження, виконання яких покладено на органи виконавчої влади, до якої відноситься і відповідач у цій справі.»
78. Стосовно обставин цієї справи, колегія суддів Верховного Суду вважає, що завдання, покладені на Київську міську раду та Головне управління земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації, в тому числі щодо прийняття рішень про оформлення та видачу документів про право власності на земельні ділянки, є їх виключною компетенцією (дискреційними повноваженнями), тобто втручання в таку діяльність є формою втручання в дискреційні повноваження наведених органів та виходить за межі завдань адміністративного судочинства.
79. Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про те, що суд першої інстанції, приймаючи рішення, яким зобов'язав внести зміни до Додатку рішення Київської міської ради № 354/3815 від 27.10.2005 про перелік земельних ділянок, які передаються у приватну власність визначеним у переліку особам, фактично втрутився у виключну компетенцію Київської міської ради та Головного управління земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації.
80. Суд апеляційної інстанції також вірно звернув увагу на те, що в судовому рішенні суду першої інстанції взагалі не надано оцінку доказам, які б свідчили, що позивач звертався до Київської міської ради та Головного управління земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації з пропозицією/вимогою щодо внесення змін до Додатку рішення Київської міської ради № 354/3815 від 27.10.2005 про перелік земельних ділянок, які передаються у приватну власність визначеним у переліку особам, а відповідачами не було прийнято відповідних рішень, що б свідчило про допущення останніми протиправної бездіяльності.
81. При цьому, доводи скаржника про те, що позивач неодноразово надавав на адресу Київської міської ради та Головного управління земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації примірники рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 06.07.2006, ухваленого у справі за позовом ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до ОСОБА_1 та Садового товариства «Блакитна затока», але посадові особи відповідачів відмовлялися ставити відмітки про реєстрацію надходження документів, а також не надсилали на його адресу жодних повідомлень про стан виконання вказаного рішення, є безпідставними, оскільки не підтверджені жодними доказами. У матеріалах справи відсутні докази, які б підтвердили вказані скаржником обставини.
82. Разом з тим, слід звернути увагу, що Верховний Суд - не суд факту, а суд права. Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
83. Судом апеляційної інстанції зроблено вірний висновок про відсутність в діях відповідачів протиправної бездіяльності, оскільки у матеріалах справи відсутні докази, які б підтвердили вказані скаржником обставини щодо надання на адресу відповідачів примірників рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 06.07.2006 з метою його виконання, а також відмову відповідачів ставити відмітки про реєстрацію надходження документів.
84. Доводи касаційної скарги не спростовують вищезазначених висновків суду апеляційної інстанції.
85. Крім того, з наявних матеріалів справи вбачається, що дана справа неодноразово розглядалась у судах апеляційної та касаційної інстанції.
86. Разом з тим, позивачем, ОСОБА_1 , за досить тривалий час розгляду справи не подавалось до суду та не долучалось до матеріалів справи жодних клопотань, відзивів чи будь-яких документів. Крім того позивач на виклики суду апеляційної інстанції не з'являвся у судові засідання. Фактично позивач самоусунувся від розгляду справи та не проявляв жодної зацікавленості у вирішенні спору.
87. Представник позивача прибув у судове засідання суду апеляційної інстанції та послався лише на те, що матеріали справи знищені, їх неможливо дослідити, а тому рішення суду першої інстанції не може бути скасоване. При цьому жодних доказів, які б дали змогу суду апеляційної інстанції встановити обставини справи та дійти висновку про обґрунтованість висновків викладених у оскаржуваній постанові суду першої інстанції, до суду не надано.
88. З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що рішення суду апеляційної інстанції у цій справі є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, за наявними у ній доказами.
89. Суд також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).
87. Згідно із статтею 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Керуючись статтями 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду,-
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 17.05.2023 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
СуддіС.Г. Стеценко Т.Г. Стрелець Л.В. Тацій