Справа № 560/10828/24
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Печений Є.В.
Суддя-доповідач - Гонтарук В. М.
21 травня 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Гонтарука В. М.
суддів: Білої Л.М. Моніча Б.С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу 11 Регіональної військово- лікарської комісії на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 17 грудня 2024 року (ухвалене в м. Хмельницький) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до 11 Регіональної військово- лікарської комісії про визнання протиправним, скасування рішення та зобов'язання вчинити дії,
позивач звернувся до суду з позовом до Регіональної військово- лікарської комісії про визнання протиправним, скасування рішення та зобов'язання вчинити дії.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 17 грудня 2024 року позов задоволено частково.
Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та ухвалити нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.
24 лютого 2025 року до суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено про безпідставність її доводів.
Сьомий апеляційний адміністративний суд, вирішив розглядати дану справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
За таких умов згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України при розгляді справи в порядку письмового провадження фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги та відзиву, колегія суддів вважає, що остання не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду неоспорені факти про те, що ОСОБА_1 перебував на військовій службі з 25.02.2022 по 21.07.2022 року, у зв'язку з мобілізацією, на особливий період.
Військово-лікарською комісією військової частини НОМЕР_1 28.06.2022 проведено медичний огляд з метою визначенням ступеня придатності до військової служби старшого солдата ОСОБА_1 , за результатами якого, винесена Постанова військово-лікарської комісії, яка оформлена Свідоцтвом про хворобу № 1227 від 28.06.2022 року.
У п. 12 Свідоцтва про хворобу № 1227 від 28.06.2022 «Діагноз та постанова ВЛК про причинний зв'язок захворювання, поранення, контузії, каліцтва» визначено: «Післяопераційний гіпотиреоз, важка форма, в стадії медикаментозної субкомпенсації, як наслідок операції тиреоїдектомії (10.02.2013 року), з приводу багатовузлового еутиреоїдного зобу ІІ ступеню. Рецидив вузлового зобу лівої долі щитовидної залози. Хронічна двобічна нейросенсорна приглухуватість зі сприйняттям шепітної мови на праве вухо 0м, на ліве вухо 0,5м. Дисцикуляторна енцефалопатія І стадії. Захворювання, НІ, не пов'язані з проходженням військової служби.
У п. 13 Свідоцтва про хворобу № 1227 від 28.06.2022 «Постанова ВЛК про придатність до військової служби, служби за військовою спеціальністю тощо» визначено: «На підставі статті 13-а, 36-б, 41-В графи ІІ Розкладу хвороб непридатний до військової служби з виключенням з військового обліку».
11 Регіональною військово-лікарською комісією 07.07.2022 затверджена Постанова військово-лікарської комісії військової частини НОМЕР_1 .
Начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 направленням від 09.12.2023 за № 516868 на ім'я начальника Військово-медичного клінічного центру Центрального регіону м. Вінниця позивача направлено на медичний огляд військово-лікарською комісією з метою обстеження та лікування.
Листом від 13.12.2023 ОСОБА_1 звернувся до начальника Військово-медичного клінічного центру Центрального регіону м. Вінниця із заявою, в якій просив переглянути постанову про причинний зв'язок захворювання позивача, оформлену свідоцтвом про хворобу № 1227, виданим 28.06.2022 року гарнізонною ВЛК військової частини НОМЕР_1 .
Листом 11 Регіональної військово-лікарської комісії від 26.01.2024 № 343, на звернення позивача, ОСОБА_1 повідомлено, що постанова про причинний зв'язок захворювання позивача прийнята відповідно до вимог глави 21 розділу ІII “Положення про військово-лікарську експертизу у Збройних Силах України», затвердженого наказом Міністра оборони України від 14.08.2008 року № 402, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17.11.2008 року за №1109/15800 (зі змінами),) оформлена свідоцтвом про хворобу № 1227, виданим 28.06.2022 року гарнізонною ВЛК військової частини НОМЕР_1 , є дійсною та перегляду не підлягає.
Не погоджуючись з рішенням 11 Регіональної військово-лікарської комісії від 26.01.2024 за № 343 щодо дійсності постанови у вигляді свідоцтва про хворобу ОСОБА_1 , останній звернувся до суду за захистом своїх порушених прав.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Оскільки в даному випадку позивач не оскаржує рішення суду першої інстанції в частині відмовлених позовних вимог, тому колегія суддів надає оцінку апеляційній скарзі 11 Регіональної військово- лікарської комісії в частині задоволених позовних вимог.
За змістом статті 17 Конституції України, захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із статті 65 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює та визначає Закон України від 25.03.1992 № 2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу», в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 2232).
Відповідно до частини першої статті 1 Закону № 2232, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Згідно із частинами другою, третьою статті 1 Закону № 2232, військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Відповідно до частини п'ятої статті 1 Закону № 2232, від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.
Згідно із частиною сьомої статті 1 Закону № 2232, виконання військового обов'язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об'єднані районні), міські (районні у містах, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя.
За частиною першою статті 2 Закону № 2232, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Отже, військова служба передбачає професійну діяльність саме придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України.
Відповідно до частини десятої статті 2 Закону № 2232, та з метою якісного проведення призову громадян на строкову військову службу за станом здоров'я, прийняття громадян на військову службу за контрактом, проведення медичного огляду військовослужбовців, військовозобов'язаних, резервістів для визначення ступеня придатності до військової служби та визначення ступеня придатності льотного складу до льотної роботи наказом Міністра оборони України від 14 серпня 2008 року № 402 затверджено Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, яке зареєстроване в Міністерстві юстиції України 17.11.2008 за № 1109/15800, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.
Згідно із пунктами 1.1, 1.2 глави 1 розділу І Положення № 402, військово-лікарська експертиза визначає придатність за станом здоров'я до військової служби призовників, військовослужбовців та військовозобов'язаних, установлює причинний зв'язок захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) та визначає необхідність і умови застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям.
Військово-лікарська експертиза - це медичний огляд допризовників, призовників; військовослужбовців та членів їхніх сімей (крім членів сімей військовослужбовців строкової військової служби); військовозобов'язаних, офіцерів запасу, які призиваються на військову службу за призовом осіб офіцерського складу, резервістів (кандидатів у резервісти); громадян, які приймаються на військову службу за контрактом; кандидатів на навчання у вищих військово-навчальних закладах та військових навчальних підрозділах вищих навчальних закладів Міністерства оборони України (далі - ВВНЗ), учнів військових ліцеїв; колишніх військовослужбовців; працівників Збройних Сил України, які працюють у шкідливих та небезпечних умовах праці та залучаються до роботи з джерелами іонізуючого випромінювання (далі - ДІВ), компонентами ракетного палива (далі - КРП), джерелами електромагнітних полів (далі - ЕМП), лазерного випромінювання (далі - ЛВ), мікроорганізмами I-II груп патогенності, особливо небезпечними інфекційними хворобами; працівників допоміжного флоту Військово-Морських Сил Збройних Сил України (далі - ВМС Збройних Сил України);
- визначення ступеня придатності до військової служби, навчання у ВВНЗ, роботи за фахом;
- установлення причинного зв'язку захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) військовослужбовців, військовозобов'язаних, резервістів.
Згідно із абз. 1, 7 пункту 1.3 глави 1 розділу І Положення № 402, основними завданнями військово-лікарської експертизи є визначення причинного зв'язку захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтва) у військовослужбовців, військовозобов'язаних, резервістів, які призвані на збори, у осіб, звільнених із військової служби, а також причинного зв'язку захворювань, поранень, які заподіяли військовослужбовцям смерть.
Відповідно до пунктів 2.1, 2.2 глави 2 Розділу І Положення для проведення військово-лікарської експертизи створюються військово-лікарські комісії, штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі).
Штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі) ВЛК (лікарсько-льотні комісії (далі - ЛЛК) приймають постанови. Постанови ВЛК (ЛЛК) оформлюються свідоцтвом про хворобу, довідкою військово-лікарської комісії, протоколом засідання штатної військово-лікарської комісії.
Постанови штатних та позаштатних ВЛК обов'язкові до виконання.
Штатні ВЛК є військово-медичними установами. Вони мають гербову печатку, кутовий штамп та утримуються за окремим штатом. До штатних ВЛК належать:
Центральна військово-лікарська комісія;
ВЛК регіону.
У силу пункту 2.4.5. глави 2 Розділу І Положення, військово-лікарська комісія регіону має право:
- оглядати військовослужбовців та інших осіб, зазначених у пункті 1.2 розділу I цього Положення;
- перевіряти роботу підпорядкованих військово-лікарських комісіях та давати їм
роз'яснення з питань військово-лікарської експертизи;
- перевіряти організацію медичного огляду військовослужбовців та інших осіб у закладах охорони здоров'я (установах), військових частинах;
- приймати постанови згідно з Положенням, контролювати, розглядати, затверджувати, за наявності підстав не затверджувати, переглядати або скасовувати постанови підпорядкованих ВЛК. Постанову про придатність до військової служби осіб, звільнених з військової служби, на період їх фактичного звільнення зі Збройних Сил України має право приймати або переглядати тільки Центральна військово-лікарська комісія;
- перевіряти організацію та стан лікувально-діагностичної роботи у закладах охорони здоров'я (установах), медичних підрозділах військових частин та ВВНЗ у цілях військово-лікарської експертизи;
- направляти у заклади охорони здоров'я в системі Міністерства оборони України на контрольне обстеження та медичний огляд військовослужбовців, членів їх сімей (крім членів сімей військовослужбовців строкової служби), військовозобов'язаних, резервістів, працівників;
- витребовувати особові та пенсійні справи, медичні документи, матеріали службового (спеціального) розслідування, дізнання, досудового розслідування, характеристики, архівні довідки, витяги з наказів, актів, протоколів та інші документи, необхідні для прийняття постанови;
- залучати для вирішення питань військово-лікарської експертизи головних (провідних) медичних спеціалістів та інших лікарів-спеціалістів, за необхідності - інших спеціалістів, начальників медичної служби та представників командування (керівництва) військових частин, де проходить службу військовослужбовець;
- приймати постанови, а за необхідності переглядати свої постанови про причинний зв'язок захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) та смерті у осіб, звільнених з військової служби, з військовою службою (крім постанов ЦВЛК);
- перевіряти у ТЦК та СП, закладах охорони здоров'я (установах) Автономної Республіки Крим, областей, міста Києва, на території регіону організацію та стан лікувально-оздоровчої роботи серед допризовників та призовників, медичного огляду призовників, кандидатів на навчання у ВВНЗ, громадян, які приймаються на військову службу за контрактом, військовозобов'язаних, резервістів, результати перевірок доповідати начальнику ЦВЛК та керівникам органів місцевої державної адміністрації та місцевого самоврядування.
Постанова ВЛК регіонів може бути оскаржена у ЦВЛК або у судовому порядку (підпункт 2.4.10 пункту 2.4 глави 2 розділу І Положення № 402).
Відповідно до абзацу першого пункту 1.2 глави 1 розділу II Положення № 402, постанови ВЛК приймаються на підставі Розкладу хвороб, станів та фізичних вад, що визначають ступінь придатності до військової служби (далі - Розклад хвороб) (додаток 1), пояснень щодо застосування статей Розкладу хвороб (додаток 2) та таблиць додаткових вимог до стану здоров'я (далі - ТДВ) (додаток 3).
Згідно із абзацом першим пункту 20.1 глави 20 розділу II Положення № 402, постанови ВЛК приймаються колегіально, більшістю голосів. У прийнятті постанови голова та члени ВЛК не залежні і у своїй роботі керуються цим Положенням. У разі незгоди голови або членів комісії з думкою інших членів їх окрема думка заноситься до протоколу засідання ВЛК. Члени ВЛК зобов'язані дотримуватися вимог Положення.
Порядок встановлення причинного зв'язку захворювань (поранень, контузій, травм, каліцтв) у військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, які призвані на збори, та колишніх військовослужбовців зі службою у Збройних Силах України визначений главою 21 розділу ІІ Положення № 402.
За пунктом 21.1 глави 21 Розділу ІІ Положення, у разі коли під час медичного огляду військовослужбовців встановлено діагноз, ВЛК встановлює причинний зв'язок захворювання, травми, контузії, каліцтва, поранення. Відповідно до пункту 21.2 глави 21 Розділу ІІ Положення причинний зв'язок захворювань, поранень, травм, контузій, каліцтв у військовослужбовців, які проходять військову службу, військовозобов'язаних і резервістів, призваних ТЦК та СП на навчальні (перевірочні) збори, при медичному огляді вирішують позаштатні постійно діючі госпітальні, гарнізонні ВЛК і ЛЛК та за потреби - штатні ВЛК.
У силу підпунктів «д» та «е» пункту 21.5 глави 21 Розділу І Положення постанови ВЛК про причинний зв'язок захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв приймаються в таких формулюваннях (редакції станом на 26.01.2024):
д) "Захворювання (поранення, контузія, каліцтво, травма), ТАК, пов'язане з проходженням військової служби" - якщо воно виникло в період служби у військових частинах та установах, крім захворювань (поранень, контузій, каліцтв, травм), які виникли (одержані) в періоди служби, передбачені підпунктами «а», «ґ» цього пункту, або коли захворювання, що виникло до військової служби, у період служби досягло такого розвитку, який обмежує придатність або призводить до непридатності (у тому числі тимчасової) до військової служби, служби з військової спеціальності.
У такому самому формулюванні приймаються постанови при медичному огляді військовослужбовців за результатами поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних ними в період проходження військової служби, коли документи про обставини їх одержання на момент медичного огляду відсутні або якщо поранення (травма, контузія, каліцтво) одержане за обставин, не пов'язаних з виконанням обов'язків, крім випадків, визначених у підпункті «в» цього пункту.
е) «Захворювання (поранення, травма, контузія, каліцтво), НІ, не пов'язане з проходженням військової служби» - якщо захворювання виникло в того, хто пройшов медичний огляд, до призову на військову службу, прийняття на військову службу за контрактом (у тому числі і захворювання, яке не діагностовано під час призову (під час прийому на військову службу), але патогенетично їх розвиток почався до призову (до прийому) на військову службу) і військова служба не вплинула на вже наявне захворювання і придатність до військової служби або коли захворювання виникло після звільнення з військової служби, коли початок захворювання не можна віднести на період проходження військової служби.
Постанова в такому формулюванні приймається також за наслідками поранень (травм, контузій, каліцтв), якщо вони одержані до призову на військову службу, прийняття на військову службу за контрактом і військова служба не вплинула на вже наявні наслідки поранення (травми, контузії, каліцтва) і придатність до військової служби або одержаних після звільнення з військової служби.
У такому самому формулюванні приймаються постанови щодо військовослужбовців, військову службу яким призупинено в порядку, передбаченому частиною другою статті 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», та якщо в час призупинення військової служби військовослужбовцем одержано поранення (травму, контузію, каліцтво) або на цей період можна віднести початок захворювання.
Отже, суд наголошує на тому, що, у разі, коли під час медичного огляду військовослужбовця встановлено діагноз, ВЛК встановлює причинний зв'язок захворювання, про що приймає постанову у формулюванні залежно від періоду виникнення та обставин розвитку і наслідків захворювання. Така постанова оформлюється, зокрема, свідоцтвом про хворобу та є обов'язковою до виконання.
Як зазначено вище, Військово-лікарською комісією військової частини НОМЕР_1 28.06.2022 проведено медичний огляд з метою визначенням ступеня придатності до військової служби старшого солдата ОСОБА_1 , за результатами якого, винесена Постанова військово-лікарської комісії, яка оформлена Свідоцтвом про хворобу № 1227 від 28.06.2022 року.
У п. 12 Свідоцтва про хворобу № 1227 від 28.06.2022 «Діагноз та постанова ВЛК про причинний зв'язок захворювання, поранення, контузії, каліцтва» визначено: «Післяопераційний гіпотиреоз, важка форма, в стадії медикаментозної субкомпенсації, як наслідок операції тиреоїдектомії (10.02.2023 року), з приводу багатовузлового еутиреоїдного зобу ІІ ступеню. Рецидив вузлового зобу лівої долі щитовидної залози. Хронічна двобічна нейросенсорна приглухуватість зі сприйняттям шепітної мови на праве вухо 0м, на ліве вухо 0,5м. Дисцикуляторна енцефалопатія І стадії. Захворювання, НІ, не пов'язані з проходженням військової служби.
У п. 13 Свідоцтва про хворобу № 1227 від 28.06.2022 «Постанова ВЛК про придатність до військової служби, служби за військовою спеціальністю тощо» визначено: «На підставі статті 13-а, 36-б, 41-В графи ІІ Розкладу хвороб непридатний до військової служби з виключенням з військового обліку».
11 Регіональною військово-лікарською комісією 07.07.2022 затверджена Постанова військово-лікарської комісії військової частини НОМЕР_1 , про що свідчить відповідний відбиток печатки відповідача.
Суд зазначає, що розглядаючи по суті спори у справах щодо оскарження рішень ВЛК, суд вправі перевірити законність висновку ВЛК лише в межах дотримання процедури прийняття цього висновку. Однак суд не може здійснювати власну оцінку підставності прийняття певного висновку, оскільки суди не є спеціалізованими установами в медичній сфері і тому оцінка підставності висновку ВЛК виходить за межі необхідного дослідження в контексті застосування норм матеріального права.
У спірному випадку суд не може надавати оцінку постанові ВЛК щодо формулювання причинного зв'язку захворювання позивача, оскільки вирішення такого питання імперативно віднесено Положенням № 402 до компетенції позаштатних постійно діючих госпітальних, гарнізонних ВЛК і ЛЛК, штатних ВЛК при проведенні медичного огляду військовослужбовця.
Суд зауважує, що прийнята військово-лікарською комісією військової частини НОМЕР_1 Постанова, яка оформлена Свідоцтвом про хворобу № 1227 від 28.06.2022 року, переглянута та затверджена 11 Регіональною військово-лікарською комісією 07.07.2022 року.
Разом з тим, зазначені постанова військово-лікарською комісії військової частини НОМЕР_1 , яка оформлена Свідоцтвом про хворобу № 1227 від 28.06.2022 року та рішення 11 Регіональної військово-лікарської комісії від 07.07.2022 року не є предметом оскарження у цій справі.
Водночас, відповідно до позовних вимог ОСОБА_1 просить суд, серед іншого, визнати протиправним та скасувати рішення 11 Регіональної військово-лікарської комісії від 26.01.2024 за № 343 щодо дійсності постанови у вигляді свідоцтва про хворобу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , № 1227 від 28.06.2022 року.
Суд зазначає, що, за змістом частини другої статті 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Відповідно до частин першої та третьої статті 124 Конституції України, правосуддя в Україні здійснюють виключно суди; юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення; у передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Згідно із статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У Рішенні Конституційного Суду України від 25.11.1997 № 6-зп Суд зазначив, що частину другу статті 55 Конституції України необхідно розуміти так, що кожен, тобто громадянин України, іноземець, особа без громадянства має гарантоване державою право оскаржити в суді загальної юрисдикції рішення, дії чи бездіяльність будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх рішення, дія чи бездіяльність порушують або ущемляють права і свободи громадянина України, іноземця, особи без громадянства чи перешкоджають їх здійсненню, а тому потребують правового захисту в суді.
Окрім того, Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 5 КАС України.
При цьому обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення.
Неодмінним елементом правовідносин є їх зміст, тобто суб'єктивне право особи та її юридичний обов'язок. Відтак, судовому захисту підлягає суб'єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах.
У Рішенні від 01.12.2004 № 18-рп/2004 Конституційний Суд України розтлумачив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально-правовим засадам.
Отже, охоронюваний законом інтерес полягає у прагненні особи набути певних матеріальних або нематеріальних благ з метою задоволення певних потреб, якщо такі прагнення є абстрактними, тобто випливають із певного суб'єктивного права у конкретних правовідносинах. Тому порушення охоронюваного законом інтересу, яке дає підстави для звернення особи за судовим захистом, є створення об'єктивних перешкод на шляху до здобуття відповідного матеріального та/або нематеріального блага.
При цьому, позивач на власний розсуд визначає чи порушені його права, свободи чи інтереси рішеннями, дією або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень. Водночас, задоволення відповідних вимог особи можливе лише в разі об'єктивної наявності порушення, тобто встановлення, що рішення, дія або бездіяльність протиправно породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин.
Суд наголошує, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003).
За правилами частини першої статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною першою статті 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
За змістом пункту 9 частини п'ятої статті 160 КАС України зазначається, що у позовній заяві повинно бути обґрунтовано порушення оскаржуваним рішенням прав, свобод або інтересів позивача.
Отже, адміністративне судочинство спрямоване на справедливе вирішення судом спорів з метою захисту саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин. Обов'язковою умовою визнання протиправними рішень суб'єкта владних повноважень є доведеність позивачем порушених його прав та інтересів цим рішенням суб'єкта владних повноважень.
Крім того, адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто для відновлення порушеного права у зв'язку із прийняттям рішення суб'єктом владних повноважень особа повинна довести, яким чином відбулось порушення її прав.
При цьому, порушення вимог Закону рішенням чи діями суб'єкта владних повноважень не є достатньою підставою для визнання їх судом протиправними, оскільки обов'язковою умовою визнання їх протиправними є доведеність позивачем порушення його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями чи рішенням з боку відповідача, зокрема наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.
Відповідно до висновку, що сформований у постанові Верховного Суду України від 15.11.2016 у справі № 800/301/16, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження про порушення прав було обґрунтованим. Обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення ().
Відсутність спору, у свою чергу, виключає можливість звернення до суду, оскільки відсутнє право, що підлягає судовому захисту.
Аналогічний висновок, сформований у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 802/2474/17-а.
З огляду на зазначене вище, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особи, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Із цього слідує, що під час розгляду кожної справи суд повинен встановити чи має місце порушення прав та інтересів позивача, адже без цього не можна виконати завдання судочинства. Якщо позивач не довів факту порушення особисто своїх прав чи інтересів, то навіть у разі, якщо дії суб'єкта владних повноважень є протиправними, підстав для задоволення позову немає.
Звернення до суду є способом захисту порушених суб'єктивних прав, а не способом відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах.
Відсутність порушеного права та неправильний спосіб захисту встановлюються при розгляді справи по суті і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
Відсутність у заявника прав чи обов'язків у зв'язку із вчиненням оскаржуваних дій не породжує для останнього і права на захист, тобто права на звернення із цим адміністративним позовом.
Суд зазначає, що таке порушення має бути реальним, обґрунтованим, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи -позивача з боку відповідача, яка стверджує про їх порушення.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 12.06.2018 у справі № 826/4406/16, від 15.08.2019 у справі № 1340/4630/18, від 23.12.2019 у справі № 712/3842/17, від 27.02.2020 у справі № 500/477/15-а.
Як встановлено з матеріалів справи, позивач вважає, що рішення 11 Регіональної військово-лікарської комісії від 26.01.2024 за № 343 щодо дійсності постанови у вигляді свідоцтва про хворобу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 № 1227 від 28.06.2022 року, порушує його права та інтереси.
Проте колегія суддів вважає такі доводи помилковими з огляду на таке.
Колегія суддів зауважує, що лист 11 Регіональної військово-лікарської комісії від 26.01.2024 за № 343 не створює конкретних правових наслідків для позивача, а носить лише інформаційний характер, оскільки не породжує виникнення, зміну або припинення прав, обов'язків ОСОБА_1 , а містить виключно позицію відповідача на поставлене питання, і не є рішенням суб'єкта владних повноважень у розумінні статті 4 КАС України.
Так, за змістом частини першої статті 4 КАС України рішення суб'єкта владних повноважень є нормативно-правовим або індивідуальним актом.
Нормативно-правовий акт - це акт управління (рішення) суб'єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування. Індивідуальний акт - це акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.
При цьому, суд виходить з того, що листи суб'єктів владних повноважень - це службова кореспонденція, вони не є нормативно-правовими актами, можуть носити лише роз'яснювальний, інформаційний та рекомендаційний характер і не повинні містити нових правових норм, які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер.
Як встановлено судом та підтверджено наявними у матеріалах справи доказами, лист 11 Регіональної військово-лікарської комісії від 26.01.2024 за № 343 містить правову позицію суб'єкта владних повноважень, але не зобов'язує позивача дотримуватися певної моделі поведінки.
З огляду на зазначене вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оскаржуваний лист 11 Регіональної військово-лікарської комісії від 26.01.2024 за № 343 не приймався з метою реалізації положень нормативного акта, не містить обов'язкових правил поведінки та безпосередньо не породжує правових наслідків для позивача, не обов'язковий для виконання.
Суд виходить з того, що лист 11 Регіональної військово-лікарської комісії від 26.01.2024 за № 343 не є рішенням суб'єкта владних повноважень, а саме - індивідуальним актом, у розумінні статті 4 КАС України, оскільки відповідь, викладена у листі, містить правову позицію відповідача з конкретного кола питань, носить інформаційний характер та не створює для позивача чи інших осіб певних правових наслідків, відповідно, не порушує права та інтереси позивача.
Водночас, оцінюючи поведінку відповідача в частині розгляду заяви позивача про перегляд постанови про причинний зв'язок захворювання позивача, оформлену свідоцтвом про хворобу № 1227, виданим 28.06.2022 гарнізонною ВЛК військової частини НОМЕР_1 , суд зазначає про таке.
Відповідно до підпункту 2.4.5. пункту 2.4. розділу I Положення № 402, ВЛК регіону, серед іншого, має право:
- приймати постанови згідно з Положенням, контролювати, розглядати, затверджувати, за наявності підстав не затверджувати, переглядати або скасовувати постанови підпорядкованих ВЛК. Постанову про придатність до військової служби осіб, звільнених з військової служби, на період їх фактичного звільнення зі Збройних Сил України має право приймати або переглядати тільки ЦВЛК;
- приймати постанови, а за необхідності переглядати свої постанови про причинний зв'язок захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) та смерті у осіб, звільнених з військової служби, з військовою службою (крім постанов ЦВЛК).
Отже, пунктом 2.4 визначено об'єм дискреційних повноважень ВЛК регіону. У тому числі, передбачена підп. 2.4.4. п. 2.4 розділу І Положення № 402 функція ВЛК регіону з організації військово-лікарської експертизи, керівництво підпорядкованими ВЛК, контроль за їхньою роботою та надання їм методичної і практичної допомоги в зоні відповідальності.
Відповідно до п. 2.1., п. 2.2. розділу І Положення № 402 ВЛК регіону є штатною військово-лікарською установою яка приймає постанови що є обов'язковою до виконання.
Згідно п. 2.4.10. Положення № 402, постанови ВЛК регіону можуть бути оскаржені у ЦВЛК або у судовому порядку.
Системний аналіз вищенаведених приписів Положення № 402 дає суду підстави прийти до висновку, що ВЛК регіону при розгляді заяви/скарги на рішення підпорядкованих ВЛК свій висновок повинна оформлювати не листом, а вмотивованою постановою з викладенням всіх обставин та аргументів.
Отже, ВЛК регіону, яка має у штаті медичних працівників та як установа, наділена повноваженнями щодо розгляду, перегляду, скасування, затвердження, незатвердження та контролю за постановами підпорядкованих ВЛК (включно з їх переглядом по суті прийнятих діагнозів) є компетентним суб'єктом владних повноважень, що контролює підпорядковані ВЛК та перевіряє прийняті ними рішення з метою захисту військовозобов'язаних, військовослужбовців та резервістів.
Тому саме з огляду на свій статус у системі військово-лікарської експертизи в Збройних Силах України ВЛК регіону й наділена широким спектром прав та повноважень, які вона повинна використовувати у своїй діяльності максимально повно та ефективно, а не ухилятися від їх використання.
Так, відповідь оформлена листом від 26.01.2024 № 343 не містить жодної оцінки відповідних спеціалістів 11 Регіональної військово-лікарської комісії, які мають діскреційні повноваження, щодо спростування або не спростування наданим позивачем документів щодо перегляду причинного зв'язку захворювань, встановленого постановою про причинний зв'язок захворювання позивача, оформлену свідоцтвом про хворобу № 1227, виданим 28.06.2022 року гарнізонною ВЛК військової частини НОМЕР_1 .
Проте, саме відповідач в силу своїх дискреційних повноважень повинен був надати таку оцінку та надати позивачу повну та обґрунтовану відповідь щодо правомірності висновку гарнізонною ВЛК військової частини НОМЕР_1 .
За таких обставин і правових підстав, колегія суддів вважає, що отримавши 13.12.2024 заяву ОСОБА_1 про перегляд постанови про причинний зв'язок захворювання позивача, оформлену свідоцтвом про хворобу № 1227, виданим 28.06.2022 року гарнізонною ВЛК військової частини НОМЕР_1 , відповідач, до компетенції якого належить вирішення питання щодо перегляду або скасування постанов підпорядкованих ВЛК, після отримання вказаної вище заяви позивача, повинен був прийняти відповідне рішення за наслідком її розгляду по суті.
У спірному випадку суд виходить з того, що заява позивача 11 Регіональною військово-лікарською комісією фактично по суті не розглядалася, а відповідачем за результатами такого розгляду підписано та направлено позивачеві лист від 26.01.2024 № 343.
Відтак, відсутність належним чином оформленої постанови 11 Регіональної військово-лікарської комісії про перегляд постанови про причинний зв'язок захворювання позивача, оформлену свідоцтвом про хворобу № 1227, виданим 28.06.2022 року гарнізонною ВЛК військової частини НОМЕР_1 , свідчить про те, що відповідач не прийняв жодного рішення з числа тих, які він повинен ухвалити за Законом.
Колегія суддів зазначає, що у даних правовідносинах суб'єкт владних повноважень не може утриматись від прийняття рішення, що входить до його виключної компетенції.
Відсутність належним чином оформленого рішення про перегляд або скасування постанови про причинний зв'язок захворювання позивача, оформлену свідоцтвом про хворобу № 1227, виданим 28.06.2022 року гарнізонною ВЛК військової частини НОМЕР_1 або мотивованої відмови в такому перегляді або скасуванні, свідчить про протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень.
При цьому протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень треба розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу чи його посадової особи, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону (або ж іншого нормативно-правового регулювання) віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.
За таких обставин і правових підстав, коли заява ОСОБА_1 про перегляд постанови про причинний зв'язок захворювання позивача, оформлену свідоцтвом про хворобу № 1227, виданим 28.06.2022 року гарнізонною ВЛК військової частини НОМЕР_1 , відповідачем по суті не розглядалася, позаяк відсутнє належним чином оформлене рішення по суті заявлених питань, то відповідач допустив протиправну бездіяльність, яка полягає в не прийнятті рішення.
При цьому, саме постанова 11 Регіональної військово-лікарської комісії є актом індивідуальної дії, який в подальшому заявник може оскаржити у відповідності до п. 2.4.10. Положення № 402 та є підставою для перегляду її в судовому порядку.
Водночас, посилання апелянта на постанову Верховного Суду від 09.10.2019 у справі № 802/468/17-а є необґрунтованою, оскільки в межах розгляду даної справи суд не надавав оцінки встановлення причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв з військовою службою так як такі є компетенцією військово-лікарської комісії.
Решта доводів та аргументів учасників справи не мають значення для вирішення спору по суті, не спростовують встановлених судом обставин у спірних правовідносинах та викладених висновків суду.
Стосовно оцінки інших аргументів (доводів), наданих сторонами, то суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах "Проніна проти України" (пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Одночасно, щодо способу захисту обраного позивачем, то суд зазначає таке.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:
1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;
2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;
3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій;
4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії;
5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень;
6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За таких обставин і правових підстав, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції що правильним способом захисту порушених прав позивача буде визнання протиправною бездіяльності 11 Регіональної військово-лікарської комісії щодо неприйняття рішення за наслідком розгляду заяви ОСОБА_1 від 13.12.2023 про перегляд постанови про причинний зв'язок захворювання позивача, оформлену свідоцтвом про хворобу № 1227, виданим 28.06.2022 року гарнізонною ВЛК військової частини НОМЕР_1 та зобов'язання 11 Регіональної військово-лікарської комісії повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 13.12.2023 про перегляд постанови про причинний зв'язок захворювання позивача, оформлену свідоцтвом про хворобу № 1227, виданим 28.06.2022 року гарнізонною ВЛК військової частини НОМЕР_1 та прийняти відповідне рішення з даного питання, з урахуванням висновків суду наведених в мотивувальній частині рішення суду;
Оцінюючи позицію апелянта, колегія суддів вважає, що обставини, наведені в апеляційній скарзі, були ретельно перевірені та проаналізовані судом першої інстанції та їм була надана належна правова оцінка. Жодних нових аргументів, які б доводили порушення судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права при винесенні оскаржуваного рішення, у апеляційній скарзі не зазначено.
Таким чином, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу 11 Регіональної військово- лікарської комісії залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 17 грудня 2024 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Головуючий Гонтарук В. М.
Судді Біла Л.М. Моніч Б.С.