19 травня 2025 р. Справа № 480/2001/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Перцової Т.С.,
Суддів: Жигилія С.П. , Макаренко Я.М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою 5-го Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Сумській області на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 15.05.2024, головуючий суддя І інстанції: М.М. Шаповал, м. Суми, повний текст складено 15.05.25 по справі № 480/2001/24
за позовом ОСОБА_1
до 5-го Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Сумській області
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі по тексту - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до 5-го державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Сумській області (далі по тексту - 5-ий пожежно-рятувальний загін, відповідач), в якому просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність 5-го державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Сумській області, яка виразилась у невиплаті за період з 01 січня 2016 року по 14 червня 2017 року індексації грошового забезпечення, відповідно до вимог Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, з визначенням місяців, в яких відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців - січень 2008 року;
- зобов'язати 5-ий державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Сумській області нарахувати та виплатити за період з 01 січня 2016 року по 14 червня 2017 року індексацію грошового забезпечення, включно із застосуванням місяців для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базових місяців) - січень 2008 року, відповідно до вимог Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44, з урахуванням раніше виплачених сум.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що внаслідок протиправної бездіяльності відповідача у період з 01.01.2016 по 14.06.2017 ОСОБА_1 під час проходження ним служби у 16-ій державній пожежно - рятувальній частині Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Сумській області, правонаступником якої є 5-ий пожежно-рятувальний загін (відповідач) не нараховувалась та не виплачувалась індексація грошового забезпечення, яка є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці, що призвело до отримання грошового забезпечення не у повному обсязі.
Посилаючись на приписи постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078 "Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення" у редакції від 15.12.2015 (далі - Порядок № 1078) та постанови Кабінету Міністрів України "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 07.11.2007 № 1294 (далі - Постанова № 1294), яка набрала законної сили 01.01.2008, наполягав, що при визначенні розміру індексації за період з 01.01.2016 по 14.06.2017, слід застосовувати в якості базового місяця - січень 2008 року.
Крім того, стверджує про наявність підстав для нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової компенсації у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення у відповідності до приписів “Порядку виплати щомісячної грошової компенсації суми податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44 (далі - Порядок № 44).
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 15.05.2024 по справі № 480/2001/24 позов ОСОБА_1 до п'ятого Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Сумській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії задоволено.
Визнано протиправною бездіяльність п'ятого державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Сумській області щодо невиплати ОСОБА_1 за період з 01 січня 2016 року по 14 червня 2017 року індексації грошового забезпечення з визначенням місяців, в яких відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців - січень 2008 року.
Зобов'язано п'ятий державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Сумській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період з 01 січня 2016 року по 14 червня 2017 року індексацію грошового забезпечення, включно із застосуванням місяців для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базових місяців) - січень 2008 року з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44, з урахуванням раніше виплачених сум.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань 5 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Сумській області на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 1211,20 гривень.
Відповідач, не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Сумського окружного адміністративного суду по справі № 480/2001/24 та винести нове, яким позовну заяву ОСОБА_1 до 5-го Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Сумській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії залишити без розгляду.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що судом першої інстанції не надано жодної оцінки обставинам щодо невірного зазначення позивачем у позовній заяві реквізитів відповідача, а саме коду ЄДРПОУ - 38397196, який відноситься до іншої юридичної особи - 1-го державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Сумській області, в той час як правильним кодом ЄДРПОУ 5-ого пожежно-рятувального загону є 37929901, що на думку відповідача було підставою для залишення позову без розгляду. Разом з тим, суд першої інстанції відкрив провадження у справі, а також не надав жодної оцінки клопотанню 1-го Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій про заміну неналежного відповідача.
Крім того, стверджував про пропуск позивачем строку звернення до суду з позовними вимогами про нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 14.06.2017, оскільки відповідно до чинної з 19.07.2022 редакції статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), строк звернення до суду з позовними вимогами про стягнення належної працівнику заробітної плати обмежується трьома місяцями з моменту коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свої прав. Вважав, що з урахуванням запровадженого до 30.06.2023 на території України карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), тримісячний строк звернення до суду з цим позовом завершився 02.10.2023, однак позовну заяву ОСОБА_1 подав лише 13.03.2024, тобто з пропуском тримісячного строку, встановленого статтею 233 КЗпП України. При цьому, позивачем не надано жодних належних доказів наявності об'єктивних перешкод для звернення до суду у встановлені законом строки та не наведено поважних обставин, які не залежали б від його волевиявлення та пов'язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами, що унеможливлювали звернення до суду в межах встановленого строку.
Позивач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач проходив службу у 16-ій державній пожежно-рятувальній частині Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Сумській області, правонаступником якої є 5-ий державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Сумській області та на теперішній час виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.
При звільненні з посади та виключенні зі списків ОСОБА_1 не було виплачено індексацію грошового забезпечення за період 01 січня 2016 року по 14 червня 2017 року.
Позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просив нарахувати та виплатити позивачу за період проходження служби індексацію грошового забезпечення з визначенням базового місяця - січень 2008 року.
Листом від 25.12.2023 відповідач повідомив, що у детальних розрахунках до
кошторисів на 2016 та 2017 роки виплата індексації грошового забезпечення не затверджена.
Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з їх обґрунтованості, оскільки з урахуванням приписів пункту 5 Порядку № 1078 в редакції, що діє з 01.12.2025, в якості базового місяця при обчисленні індексації грошового забезпечення позивача за період з 01.01.2016 по 14.06.2017 має застосовуватись січень 2008 року (місяць, в якому підвищений посадовий оклад військовослужбовця за посадою, яку він обіймав на момент проведення індексації), однак відповідачем таких обрахунків не здійснено, чим допущено протиправну бездіяльність.
Крім того, судом враховано, що грошова компенсація сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних, зокрема, військовослужбовцям, виплачується їм для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби одночасно з виплатою грошового забезпечення за місцем його одержання у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення, у зв'язку з чим, суд дійшов висновку, що нарахування та виплата позивачу індексації грошового забезпечення має бути проведена відповідачем із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку № 44.
З метою ефективного поновлення порушених прав позивача у спірних відносинах вважав за необхідне зобов'язати 5-ий державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Сумській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період з 01 січня 2016 року по 14 червня 2017 року індексацію грошового забезпечення, включно із застосуванням місяців для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базових місяців) - січень 2008 року з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44, з урахуванням раніше виплачених сум.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Доводи відповідача про порушення позивачем тримісячного строку звернення до суду колегія суддів вважає необґрунтованими, виходячи з наступного.
Приписами частини 1 статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Загальні правила, які закріплені у нормах адміністративного процесуального законодавства, передбачають обчислення строку звернення до суду за захистом прав, свобод чи інтересів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення цих прав, свобод, інтересів.
Відповідно до вимог статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Аналіз зазначених норм дає підстави зробити висновок, що шестимісячний строк звернення до суду в адміністративному судочинстві є загальним і застосовується, якщо інше не встановлено цим Кодексом або іншими законами.
Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.
Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Водночас положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.
За приписами частин першої та другої статті 233 КЗпП України, в редакції чинній на час виникнення указаного позивачем періоду нарахувань, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення.
У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Офіційне тлумачення положення вказаної норми надав Конституційний Суд України у рішеннях від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 і № 9-рп/2013.
Так, у рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 (справа № 1-13/2013) Конституційний Суд України дійшов висновку, що в аспекті конституційного звернення, положення частини другої статті 233 КЗпП України у системному зв'язку з положеннями статей 1, 12 Закону України “Про оплату праці» необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
Згідно з пунктом 2.1 мотивувальної частини вказаного рішення поняття “заробітна плата» і “оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків.
Верховний Суд, надаючи оцінку поняттям “грошова винагорода», “одноразова грошова допомога при звільненні» та “оплата праці» і “заробітна плата», які використовується у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, вказав, що вказані поняття є рівнозначними.
Під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти всі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Колегія суддів звертає увагу, що з даним позовом ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду 13.03.2024, коли частини перша і друга статті 233 КЗпП України були викладені у редакції Закону України від 01 липня 2022 року № 2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, а саме:
“Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Разом з цим, позовні вимоги заявлені ОСОБА_1 за період з 01 січня 2016 року по 14 червня 2017 року, коли частина друга статті 233 КЗпП України не обмежувала право працівника звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати будь-яким строком.
На підставі порівняльного аналізу положень статті 233 КЗпП України можна зробити висновок, що до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Варто зауважити, що Конституційний Суд України неодноразово висловлював позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів.
Так, надаючи тлумачення статті 58 Конституції України у Рішенні від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) Конституційний Суд України зазначив, що в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (абзаци перший і другий пункту 2 мотивувальної частини Рішення).
У Рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп і від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001 зроблено аналогічні висновки про те, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Водночас Конституційний Суд України звернув увагу на те, що частина перша статті 58 Конституції України передбачає винятки із конституційного принципу неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права (абзац третій пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 09 лютого 1999 року №1-рп/99, абзац другий пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001).
Крім того, у своїх рішеннях Конституційний Суд України постійно наголошує на тому, що ключовим у питанні розуміння гарантованого статтею 8 Конституції України принципу верховенства права є принцип юридичної (правової) визначеності, який вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності норм права, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності (абзац шостий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2017 року № 2-р/2017).
Тому, з огляду на вище перелічені правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, колегія суддів вважає, що дія частини першої статті 233 КЗпП України в редакції Закону України від 01 липня 2022 року № 2352-IX може поширюватися тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою чинності.
Така позиція неодноразово висловлювалася Верховним Судом, є сталою і послідовною.
Як уже зазначалося, часовий проміжок, який охоплюється позовними вимогами (з 01.01.2016 по 14.06.2017), підпадає під дію частини першої статті 233 КЗпП України в редакції, що була чинною до 19.07.2022. Тобто, в цій частині позовних вимог про нарахування та виплату індексацію грошового забезпечення звернення до суду з позовом не обмежується будь - яким строком, а відтак доводи апеляційної скарги в цій частині підлягають відхиленню.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини другої статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII) до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (частина третя статті 9 Закону № 2011-XII).
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначені Законом України “Про індексацію грошових доходів населення» №1282-ХІІ (далі - Закон № 1282-ХІІ).
У статті 1 Закону № 1282-ХІІ визначено, що індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Відповідно до статті 2 Закону № 1282-ХІІ індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Статтею 4 Закону № 1282-ХІІ визначено, що індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.
Підвищення грошових доходів населення, у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв'язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
З метою реалізації Закону № 1282-ХІІ постановою Кабінету Міністрів України від 17 березня 2003 року № 1078 затверджено Порядок проведення індексації грошових доходів населення, яким визначені правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, який, відповідно до пункту 1 визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників.
Згідно з пунктом 2 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
Відповідно до пункту 6 Порядку № 1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
Колегія суддів зазначає, що зі змісту апеляційної скарги та листа відповідача від 25.12.2023 № 5936 (а.с. 13-14) вбачається, що відповідачем не заперечуються обставини щодо не нарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 14.06.2017 із застосуванням в якості базового місяця - січня 2008 року.
Доказів зворотного до матеріалів справи не надано.
Згідно з пунктом 1-1 Порядку № 1078 (в редакції до внесення змін постановою Кабінету Міністрів України № 77 від 11.02.2016 “Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 р. № 1078 і від 9 грудня 2015 р. № 1013» (далі - Постанова № 77)), підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.
Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 101 відсотка.
Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 року - місяця опублікування Закону України від 06.02.2003 р. № 491-IV “Про внесення змін до Закону України “Про індексацію грошових доходів населення».
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзац 2 цього пункту.
Постановою № 77 внесено зміни в абзац 2 пункту 1-1 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 р. № 1078, та цифри "101" замінено цифрами “ 103».
Абзац 2 пункту 1-1 із змінами, внесеними згідно з Постановою Кабінету Міністрів України № 77 від 11.02.2016 р. - застосовується з 01.01.2016 р.
Пунктом 4 Порядку № 1078 встановлено, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексується, зокрема, грошове забезпечення.
Відповідно до пункту 5 Порядку № 1078, в редакції, яка діяла до 01.12.2015 (до прийняття Кабінетом Міністрів України постанови № 1013 від 09.12.2015), у разі підвищення розмірів мінімальної заробітної плати, пенсії, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, стипендій, а також у разі зростання грошових доходів населення без перегляду їх мінімальних розмірів місяць, в якому відбулося підвищення, вважається базовим при обчисленні індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення. У базовому місяці значення індексу споживчих цін приймається за 1 або 100 відсотків. Індексація грошових доходів, отриманих громадянами за цей місяць, не провадиться. З наступного місяця здійснюється обчислення наростаючим підсумком індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації.
Тобто, відповідно до пункту 5 Порядку № 1078, в редакції, яка діяла до 15.12.2015 (до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України № 1013 від 09.12.2015), базовим місяцем при обчисленні індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення був, в тому числі, місяць зростання грошових доходів населення без перегляду їх мінімальних розмірів.
Постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 № 1013 “Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів» були внесені значні зміни у вищевказаний Порядок, у зв'язку з чим з 15.12.2015 вступили в дію нові правила індексації заробітної плати, які в силу пункту 6 вказаної постанови, застосовуються з 01 грудня 2015 року.
Так, відповідно до пункту 5 Порядку № 1078 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 № 1013), у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.
Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
Сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу.
Тобто, з прийняттям Постанови № 1013 від 09.12.2015 змінилась процедура визначення базового місяця при обчисленні індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення.
Таким місяцем (базовим) є той, в якому відбулось підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці.
Так, судом апеляційної інстанції встановлено, що Постановою № 1294 підвищено посадові оклади військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу за військовими (спеціальними) званнями, які визначені Додатком № 24 до Постанови № 1294.
Таким чином, у зв'язку із прийняттям вказаної постанови, базовим місяцем при обчисленні індексу споживчих цін для індексації грошових доходів, зокрема, з 01.01.2016, є січень 2008 року, а тому саме цей місяць в якості базового слід застосовувати при визначенні розміру індексації грошового забезпечення позивача за період з 01.01.2016 по 14.06.2017.
Разом з цим, відповідачем всупереч вимог законодавства та зокрема пункту 5 Порядку № 1078 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 № 1013) не нараховувалась та не виплачувалась індексація грошового забезпечення із застосуванням базового місяця за вказаний період - січня 2008 року для її розрахунку, що призвело до зменшення суми, що підлягає виплаті ОСОБА_1 .
З огляду на те, що відповідач, починаючи з 01.01.2016, не використовував січень 2008 року, як базовий місяць для розрахунку індексації грошового забезпечення позивача за період з 01.01.2016 по 14.06.2017, що ним не заперечується, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для визнання протиправною бездіяльності 5-го державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Сумській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення військовослужбовця за вказаний період із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін - січень 2008 року.
Враховуючи встановлені обставини, колегія суддів вважає наявними підстави для зобов'язання 5-го державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Сумській області нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 14 червня 2017 року, з визначенням в якості базового місяця для обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів позивача січень 2008 року.
Стосовно позовних вимог в частині зобов'язання 5-го державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Сумській області нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення у період з 01.01.2016 по 14.06.2017 із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку № 44, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з пунктом 2 Порядку № 44 грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби. Зазначена в абзаці першому цього пункту грошова компенсація також виплачується іноземцям та особам без громадянства, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця.
Пунктом 3 Порядку № 44 визначено, що виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов'язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України "Про податок з доходів фізичних осіб".
Згідно з пунктами 4-5 Порядку № 44 виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.
Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Колегія суддів зазначає, що Закон України "Про податок з доходів фізичних осіб" втратив чинність на підставі Податкового кодексу України № 2755-VI (2755-17) від 02.12.2010, який з вказаної дати регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Положеннями до пункту 168.5 статті 168 Податкового кодексу України передбачено, що суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими, особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, а також визначених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" членами сім'ї, батьками, утриманцями загиблого (померлого) військовослужбовця, у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.
З аналізу наведених норм вбачається, що суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат їх доходів, виплата грошової компенсації здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення та виплачується установами, що утримують військовослужбовців за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Отже, з урахуванням наведеного, нарахування та виплата позивачу сум індексації грошового забезпечення має бути проведена відповідачем із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку № 44.
Як встановлено частиною 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно зі статтею 13 Конвенції, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31.07.2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Салах Шейх проти Нідерландів", ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Отже, обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.
Згідно з Рішенням ЄСПЛ по справі "Рисовський проти України" (Rysovskyyv. Ukraine) від 20.10.2011 року (заява № 29979/04), принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість.
Отже, з огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність зобов'язання 5-го державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Сумській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період з 01 січня 2016 року по 14 червня 2017 року індексацію грошового забезпечення, включно із застосуванням місяців для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базових місяців) - січень 2008 року з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44, з урахуванням раніше виплачених сум.
Колегія суддів відхиляє доводи відповідача про те, що зазначення позивачем невірного коду ЄДРПОУ у позовній заяві свідчить про звернення з вимогами до неналежного відповідача, оскільки вказаний недолік позовної заяви жодним чином не призвів до неправильного вирішення справи судом першої інстанції та задоволення вимог до неналежного відповідача.
Так, позов задоволено саме до 5-го державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій, який є правонаступником 16-ої державної пожежно - рятувальної частини Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Сумській області, що не заперечується відповідачем.
Крім того, в матеріалах справи відсутнє клопотання 1-го Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій (чий код ЄДРПОУ 38397196, зазначив позивач у позовній заяві) про заміну неналежного відповідача, а тому доводи відповідача про безпідставне незадоволення судом такого клопотання не знайшли свого підтвердження під апеляційного перегляду справи.
Згідно з частиною 1 статті 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги з вищезазначених підстав не спростовують висновків суду першої інстанції.
Керуючись ч. 4 ст. 229, ч. 4 ст. 241, ст. ст. 243, 250, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 326, 327 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу 5-го Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Сумській області - залишити без задоволення.
Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 15.05.2024 по справі № 480/2001/24 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Т.С. Перцова
Судді С.П. Жигилій Я.М. Макаренко