Справа № 420/38252/24
21 травня 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Каравана Р.В., розглянув в письмовому провадженні у порядку спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії.
І. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЙ СТОРІН
ОСОБА_1 09.12.2024 через систему «Електронний суд» звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону (зареєстрований канцелярією суду 10.12.2024), у якому просить суд:
визнати протиправною бездіяльність Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону щодо відмови в нарахуванні та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з органів прокуратури;
зобов'язати Спеціалізовану прокуратуру у сфері оборони Південного регіону (вул. Пироговська, 11, м. Одеса, 65012, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 38296363) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 (номер поточного рахунку IBAN НОМЕР_2 , відкритого у відділенні АТ КБ «ПриватБанк», код МФО банку одержувача 305299, код ЄДРПОУ банку одержувача 14360570) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з органів прокуратури у розмірі 1947484,51 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що він у період з 29 липня 2002 року по 23 березня 2020 року проходив службу на прокурорсько-слідчих посадах в органах військової прокуратури. Наказом Військового прокурора Південного регіону України від 23 березня 2020 року № 322к його звільнено з посади начальника відділу організаційного та правового забезпечення Військової прокуратури Південного регіону України, виключено зі списків особового складу Військової прокуратури Південного регіону України, всіх видів забезпечення та направлено для подальшого проходження військової служби у розпорядження Міністерства оборони України з 23 березня 2020 року. Згідно з довідкою Військової прокуратури Південного регіону України від 26 березня 2020 року № 11-992вих20, ОСОБА_1 , який має стаж роботи в органах прокуратури понад 10 років, має право на додаткову оплачувану відпустку тривалістю 15 календарних днів, з 2015 року по теперішній час зазначена додаткова відпустка не надавалась, залишок невикористаної відпустки із розрахунку 15 днів щорічно за період 2015 - 2020 роки складає 90 днів. Постановою Верховного Суду від 08 серпня 2024 року в справі № 420/11093/20 визнано протиправною бездіяльність Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за 90 календарних днів невикористаної додаткової відпустки, як прокурору, який має стаж роботи в органах прокуратури понад 10 років, за 2015, 2016, 2017, 2018, 2019, 2020 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з органів прокуратури 23 березня 2020 року. Зобов'язано Спеціалізовану прокуратуру у військовій та оборонній сфері Південного регіону нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за 90 календарних днів невикористаної додаткової відпустки як прокурору, який має стаж роботи в органах прокуратури понад 10 років, за 2015, 2016, 2017, 2018, 2019, 2020 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з органів прокуратури 23 березня 2020 року. Правонаступником Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону згідно наказу Генерального прокурора від 17.03.2023 №74 «Про внесення змін до наказу Генерального прокурора від 05.02.2020 №66» являється Спеціалізована прокуратура у сфері оборони Південного регіону (далі - відповідач). 15 листопада 2024 року відповідачем на виконання постанови Верховного Суду були перераховані грошові кошти у сумі 94 191,28 грн. 04 листопада 2024 року ним подано звернення на адресу відповідача про проведення нарахування та виплату йому середнього заробітку за час затримки належних при звільненні сум за період з 23 березня 2020 року по день фактичного розрахунку. Відповідача листом від 20 листопада 2024 року №21-8801ВИХ-24 повідомив, що у нього відсутні підстави для виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку після звільнення. Вважає, що така відмова свідчить про протиправну бездіяльність, яка порушує його права.
Відповідач з поданим позовом не погодився, вважає його необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню. У поданому до суду відзиві зазначає, що звільнення з посади прокурора за власним бажанням позивача - військовослужбовця Збройних Сил України, відрядженого до органів прокуратури, який проходив військову службу у військовій прокуратурі та повернення його до Міністерства оборони України для подальшого проходження військової служби не можна вважати звільненням позивача в розумінні ст.ст. 36, 38, 39 КЗпП України, а не виплату заборгованості з грошової компенсації за дні невикористаної відпустки - порушенням розрахунку при звільненні в розумінні ст.ст. 47, 116 КЗпП України. Через це відсутні підстави для застосування вимог ст. 117 КЗпП України, як відповідальності за затримку розрахунку при звільненні. Зазначає, що постановою Верховного Суду від 08.08.2024 рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28.12.2020 та постанова П'ятого апеляційного адміністративного суду від 30.04.2021 скасовані та прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволені. Отже, у період з дня звільнення ОСОБА_1 (23.03.2020) до дня винесення постанови Верховним Судом (08.08.2024) він був упевнений у відсутності будь-якої заборгованості перед ОСОБА_1 з виплати грошового забезпечення під час проходження військової служби у Військовій прокуратурі Південного регіону України, до того ж у період з 28.12.2020 по 08.08.2024 (з дня винесення рішення судом першої інстанції у справі № 420/11093/20) відповідач не мав і правових підстав для виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за 90 календарних днів невикористаної додаткової відпустки як прокурору, який має стаж роботи в органах прокуратури понад 10 років. Вказує про безпідставність вимог щодо стягнення інфляційних витрат та 3% річних відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, оскільки положення вказаної статті не застосовується до трудових правовідносин, сімейних та інших правовідносин, які регулює спеціальне законодавство. Вважає здійснені позивачем розрахунки середнього заробітку необґрунтованими та протиправними. На його переконання справедливим, розумним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи розмір відшкодування за період з 24.03.2020 по 18.07.2022 може складати 65 369,99 гривень. За період з 19.07.2022 по 19.01.2023 середній заробіток може складати 13 657,73 грн. Загальна сума середнього заробітку за період з 24.03.2020 (дня наступного після звільнення) по 19.01.2023, з урахуванням обставин справи, принципів розумності, справедливості та співмірності становить 79 054,72 грн. (65 396, 99 грн + 16 357,73 грн).
Позивач з наведеними у відзиві доводами відповідача не погодився. У поданій до суду відповіді на відзив зазначив, що враховуючи підхід відповідача щодо розділення його зобов'язання на два періоди, оскільки позов задоволений повністю, а не частково, роботодавець повинен сплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку до 18 липня 2022 року та за шість місяців починаючи з 19 липня 2022 року по 22 січня 2023 року. Вказує, що він не погоджується з доводами відповідача щодо доцільності розбиття зобов'язання виплати на два періоди, оскільки до спірних правовідносин застосовується законодавство, чинне на момент їх виникнення, а тому позов підлягає задоволенню у повному обсязі.
Відповідач з наведеними у відповіді на відзив доводами позивача не погодився. У поданих до суду запереченнях зазначив, що наведення ним у відзиві власного альтернативного обрахунку розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні здійснено виключно з метою обґрунтування безпідставності вимог позивача, що також підтверджується помилковістю наведеного ним розрахунку суми середнього заробітку, позаяк такий розрахунок здійснений за період, який перевищує законодавчо визначений та без урахування правових позицій Верховного Суду щодо порядку проведення такого розрахунку з огляду на компенсаційний характер зазначеної виплати, виходячи з принципів розумності, справедливості та співмірності. Указане є додатковим запереченням проти позову та не спростовує відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин вимог ст. 117 КЗпП України, про що він зазначив у відзиві на позов. Вказує, що у відповіді на відзив позивачем взагалі ненаведені аргументи щодо спростування тверджень відповідача про безпідставність вимог в частині зобов'язання СП СО ПР нарахувати та виплатити інфляційні втрати та 3% річних за період з 23.03.2020 по 15.11.2024, а отже, ця обставина (безпідставність вимог в цій частині) визнається позивачем.
ІІ. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 12.12.2024 позовну заяву ОСОБА_1 до Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії залишено без руху та надано позивачу термін для усунення недоліків - 5 днів з дня отримання копії ухвали.
В ухвалі від 12.12.2024 судом визначено спосіб усунення виявлених недоліків, а саме шляхом надання до суду уточненої позовної заяви з зазначенням відомостей про поштовий індекс місця проживання (перебування) позивача, а також відомих номерів засобів зв'язку та адреси електронної пошти відповідача разом з її копіями для інших учасників справи, або докази надсилання її копії іншим учасникам справи з урахуванням положень статті 44 КАС України.
13.12.2024 через систему «Електронний суд» позивачем, з метою усунення вказаних в ухвалі від 12.12.2024 недоліків позовної заяви, до Одеського окружного адміністративного суду було подано заяву про усунення недоліків (зареєстрована канцелярією суду 16.12.2024), до якої долучено уточнену позовну заяву з доказами її відправки на адресу відповідача.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 19.12.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадження).
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 17.01.2025 у задоволенні клопотання представника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону у адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії про перехід до розгляду справи за правилами загального позовного провадження в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін відмовлено.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 17.01.2025 витребувано від Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону (вул. Пироговська, 11, м. Одеса, 65012, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 38296363) інформацію та копії підтверджуючих документів щодо загального розміру коштів, які були виплачені ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) при його звільненні з органів прокуратури 23 березня 2020 року.
22.01.2025 через систему «Електронний суд» до суду від відповідача надійшло клопотання про залишення позовної заяви без розгляду у зв'язку з пропуском строку звернення до суду.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 21.05.2025 у задоволенні клопотання про залишення позовної заяви без розгляду відмовлено.
ІІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ
Суд, дослідивши матеріали справи та обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги і заперечення, а також ті, які мають інше значення для вирішення справи, повно, всебічно та об'єктивно дослідив докази у справі
Як свідчать матеріали справи та не заперечується сторонами у період з 29 липня 2002 року по 23 березня 2020 року ОСОБА_1 проходив службу на прокурорсько-слідчих посадах в органах військової прокуратури.
Наказом Військового прокурора Південного регіону України від 23 березня 2020 року № 322к ОСОБА_1 звільнено з посади начальника відділу організаційного та правового забезпечення Військової прокуратури Південного регіону України, виключено зі списків особового складу Військової прокуратури Південного регіону України, всіх видів забезпечення та направлено для подальшого проходження військової служби у розпорядження Міністерства оборони України з 23 березня 2020 року.
Згідно з довідкою Військової прокуратури Південного регіону України від 26 березня 2020 року № 11-992вих20, ОСОБА_1 , який має стаж роботи в органах прокуратури понад 10 років, має право на додаткову оплачувану відпустку тривалістю 15 календарних днів, з 2015 року по теперішній час зазначена додаткова відпустка не надавалась, залишок невикористаної відпустки із розрахунку 15 днів щорічно за період 2015 - 2020 роки складає 90 днів.
15 липня 2020 року позивач звернувся до Військової прокуратури Південного регіону України із заявою, у якій просив виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки за 2015-2020 року, передбаченої пунктом 2 статті 82 Закону України «Про прокуратуру».
Листом Військової прокуратури Південного регіону України від 13 серпня 2020 року № 2719вих20 надано відповідь та повідомлено позивача, що Військова прокуратура Південного регіону України не має повноважень та можливості змінити обсяги виплат без затверджених розпорядником бюджетних коштів вищого рівня змін до кошторису. За погодженням з розпорядником бюджетних коштів вищого рівня та збільшенням відповідного кошторису, може бути прийнято рішення про виплату грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки згідно з чинним законодавством, про що буде повідомлено.
У жовтні 2020 ОСОБА_1 звернувся до суду з позвою заявою до Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону, в якій просив:
- визнати протиправною бездіяльність Спеціалізованої прокуратури щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за 90 календарних днів невикористаної додаткової відпустки як прокурору, який має стаж роботи в органах прокуратури понад 10 років, за 2015, 2016, 2017, 2018, 2019, 2020 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з органів прокуратури 23 березня 2020 року;
- зобов'язати Спеціалізовану прокуратуру нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за 90 календарних днів невикористаної додаткової відпустки як прокурору, який має стаж роботи в органах прокуратури понад 10 років, за 2015, 2016, 2017, 2018, 2019, 2020 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з органів прокуратури 23 березня 2020 року.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 28.12.2020 року у справі № 420/11093/20 відмовлено в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону про визнання протиправною бездіяльність Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за 90 календарних днів невикористаної додаткової відпустки, як прокурору, який має стаж роботи в органах прокуратури понад 10 років, за 2015, 2016, 2017, 2018, 2019, 2020 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з органів прокуратури 23 березня 2020 року; зобов'язання Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за 90 календарних днів невикористаної додаткової відпустки, як прокурору, який має стаж роботи в органах прокуратури понад 10 років, за 2015, 2016, 2017, 2018, 2019, 2020 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з органів прокуратури 23 березня 2020 року, в повному обсязі.
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 30.04.2021 року у справі № 420/11093/20 апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 грудня 2020 року залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 08.08.2024 року у справі № 420/11093/20 касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 грудня 2020 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 30 квітня 2021 року скасовано та прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за 90 календарних днів невикористаної додаткової відпустки, як прокурору, який має стаж роботи в органах прокуратури понад 10 років, за 2015, 2016, 2017, 2018, 2019, 2020 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з органів прокуратури 23 березня 2020 року. Зобов'язано Спеціалізовану прокуратуру у військовій та оборонній сфері Південного регіону нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за 90 календарних днів невикористаної додаткової відпустки як прокурору, який має стаж роботи в органах прокуратури понад 10 років, за 2015, 2016, 2017, 2018, 2019, 2020 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з органів прокуратури 23 березня 2020 року.
Як свідчать матеріали справи правонаступником Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону є Спеціалізована прокуратура у сфері оборони Південного регіону , якою 15 листопада 2024 року на виконання постанови Верховного Суду позивачу були перераховані грошові кошти у сумі 94 191,28 грн.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 звернувся до Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону зі зверненням від 04.11.2024 у якому просив нарахувати та виплати йому середній заробіток належних при звільненні сум за час затримки з 23.03.2020 по день фактичного розрахунку.
Спеціалізована прокуратура у сфері оборони Південного регіону листом від 20.11.2024 № 21-8801ВИХ-24 з посиланням на норми Бюджетного кодексу України повідомила про відсутність підстав для виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку після звільнення.
Згідно листа Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону від 16.08.2024 № 21-6727ВИХ-24 сума середньоденного грошового забезпечення ОСОБА_1 складає 1102,27 грн.
Відповідно до даних розрахункового листа за 2020 рік грошове забезпечення ОСОБА_1 в січні та лютому 2020 року складало 33068,21 грн.
Вирішуючи спір по суті, суд зазначає та враховує наступне.
Згідно ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України визначає Закон України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VII.
Вимогами ч. 4 ст. 27 Закону України «Про прокуратуру» (в редакції, яка діяла до прийняття Закону № 113-ІХ) військовими прокурорами призначалися громадяни з числа офіцерів, які проходять військову службу або перебувають у запасі і мають вищу юридичну освіту, за умови укладення з ними контракту про проходження служби осіб офіцерського складу у військовій прокуратурі.
Положеннями вказаної статті також було встановлено, що військовослужбовці військової прокуратури у своїй діяльності керуються Закону України «Про прокуратуру» і проходять військову службу відповідно до Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" та інших законодавчих актів України, якими встановлено правові та соціальні гарантії, пенсійне, медичне та інші види забезпечення, передбачені законодавством для осіб офіцерського складу Збройних Сил України.
Разом з тим, ні Законом України «Про прокуратуру», ні Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу" та іншими нормативно-правовими актами не врегульовано порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні зі служби.
При цьому, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.
Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
Судом встановлено, що спірні правовідносини було врегульовано положеннями ст. 116 та 117 Кодексу законів про працю України у різних редакціях, а саме до набрання чинності Законом № 2352-ІХ (19 липня 2022 року) і після цього.
Згідно зі ст. 116 Кодексу законів про працю України (в редакції чинній до 19 липня 2022) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до ст. 117 Кодексу законів про працю України (в редакції чинній до 19 липня 2022) в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Відповідно до ст. 116 Кодексу законів про працю України (в редакції після 19 липня 2022) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно ст. 117 Кодексу законів про працю України (в редакції після 19 липня 2022) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
В постанові від 26 лютого 2020 року по справі № 821/1083/17 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Верховний Суд в постанові від 13 травня 2020 року по справі № 810/451/17 вказав, що якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення. Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Відповідно до частини 4 статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
З матеріалів справи та постанови Верховного Суду від 08.08.2024 року у справі № 420/11093/20 вбачається, що позивача звільнено з посади прокурора, виключено зі списків особового складу Військової прокуратури Південного регіону України, всіх видів забезпечення та при звільненні з військової прокуратури позивачу повинно було виплачено компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, право на яку визначено частиною другою статті 82 Закону № 1697-VII, що пов'язано зі статусом прокурора. Повний розрахунок з позивачем було здійснено 15 листопада 2024 року на виконання постанови Верховного Суду від 08.08.2024 року у справі № 420/11093/20.
При цьому, суд відхиляє наведені у відзиві на позовну заяву доводи відповідача, що звільнення з посади прокурора за власним бажанням позивача - військовослужбовця Збройних Сил України, відрядженого до органів прокуратури, який проходив військову службу у військовій прокуратурі та повернення його до Міністерства оборони України для подальшого проходження військової служби не можна вважати звільненням позивача в розумінні ст.ст. 36, 38, 39 КЗпП України, оскільки Верховний Суд у постанові від 08.08.2024 року дійшов висновку, що позивача було звільнено з військової прокуратури та останньому за приписами ст. 83 КЗпП України повинна була виплачена компенсація за невикористані дні додаткової відпустки. Отже до спірних правовідносин підлягають застосування положення КЗпП України, в тому числі положення ст.ст. 47, 116 КЗпП України.
За таких підстав, суд дійшов висновку, що відповідачем протиправно не здійснено нарахування та виплату позивачу його середнього грошового забезпечення за несвоєчасний остаточний розрахунок на день звільнення з посади прокурора, виключено зі списків особового складу Військової прокуратури Південного регіону України, всіх видів забезпечення, при звільненні з військової прокуратури, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Верховний Суд, надаючи оцінку застосуванню положень статті 117 КЗпП України, неодноразово наголошував на обов'язку визначення розміру середнього заробітку за час затримки органом, який виносить рішення по суті спору, зокрема у постановах від 30 квітня 2020 у справі № 140/2006/19, від 26 листопада 2020 року у справі №520/1365/2020, від 29 листопада 2021 року у справі № 120/313/20.
Зокрема, у постанові від 30 квітня 2020 року у справі № 140/2006/19 Верховний Суд констатував, що статтею 117 КЗпП України покладено обов'язок щодо визначення розміру середнього заробітку за час затримки на орган, який виносить рішення по суті спору.
Отже, встановивши право позивача для виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд повинен визначити розмір такої виплати.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 20 лютого 2023 року у справі № 240/9022/20.
Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 (далі - Порядок № 100).
Відповідно до пункту 1 Порядку № 100 цей Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадках, зокрема, інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати.
Відповідно до абзацу четвертого пункту 2 Порядку №100 середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Згідно абзацу 1 пункту 3 Порядку № 100 при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку.
Згідно з абзацом «е» пункту 4 Порядку №100 при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством, не враховуються пенсії, державна допомога, соціальні та компенсаційні виплати.
Абзацом першим пункту 8 Порядку №100 встановлено, що нарахування виплат, які обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Виходячи з положень пунктів 2, 8 Порядку №100, середній заробіток за затримку остаточного розрахунку при звільненні визначається шляхом множення середньоденної заробітної плати на кількість днів, що минули, починаючи з наступного дня після звільнення, по день фактичного розрахунку.
Водночас середній заробіток за затримку остаточного розрахунку є часткою розміру заробітної плати за останні два місяці перед звільненням і кількості робочих днів у такому періоді.
Місяцями, що передують звільненню позивача, є січень та лютий 2020 року, за які позивачу було нараховано 66136,42 грн. грошового забезпечення. Кількість днів за січень та лютий 2020 року складає 60 днів.
Таким чином, розмір середньоденного грошового забезпечення позивача складає 1102,27 грн. (66136,42/60).
При цьому, при визначенні загальної суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суду необхідно умовно поділити загальний строк затримки у 1699 днів на періоди - до та після 19.07.2022.
Період затримки розрахунку до 19.07.2022 складає 848 днів, а визначений шестимісячний період нарахування та виплати середнього заробітку згідно ст. 117 Кодексу законів про працю України в редакції після 19.07.2022 складає 184 дні.
Вирішуючи питання щодо розміру середнього заробітку, який підлягає виплаті позивачу за період до 19.07.2022 суд зазначає та враховує наступне.
Згідно положень пунктів 2, 8 Порядку №100 середній заробіток за вказаний період повинен складати 934 724,96 грн. (1102,27грн.х 848 днів прострочення).
У той же час, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.
Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.
Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.
Як свідчать матеріали справи, рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 28.12.2020, залишеним без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 30.04.2021 у задоволенні позову ОСОБА_1 у справі № 420/11093/20 щодо виплати компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, право на яку визначено частиною другою статті 82 Закону № 1697-VII та пов'язано зі статусом прокурора було відмовлено. Відповідну виплату було присуджено постановою Верховного Суду від 08.08.2024 року, тобто зі спливом більше 4 років з моменту звільнення позивача.
Суд зауважує, що відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.
Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини першої статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві необхідно дійти висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Подібний правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.
У постанові від 22 лютого 2024 року у справі № 754/9761/21 Верховний Суд дійшов висновку, що розумним, справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивачу виплат, має дорівнювати розміру заборгованості по заробітній платі при звільненні позивача.
Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією, висловленою у постановах Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 363/3659/20, від 05 жовтня 2022 року у справі № 753/6287/21, від 15 березня 2023 року у справі № 201/8085/21, від 26 квітня 2023 року у справі № 201/8083/21, від 17 травня 2023 року у справі № 201/8082/21.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що середній заробіток за затримку у проведенні остаточного розрахунку при звільненні за період з 02.08.2018 по 18.07.2022, який підлягає нарахуванню та виплаті позивачу необхідно визначити в сумі 94 000,00 грн, що за фактичних обставин цієї справи є співмірним з розміром невиплачених позивачу сум при звільненні у розмірі 94 191,28 грн.
Вирішуючи питання щодо розміру середнього заробітку, який підлягає виплаті позивачу за період після 19.07.2022 суд зазначає та враховує наступне.
Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період після 19.07.2022, тобто з шестимісячним обмеженням нарахування та виплати середнього заробітку згідно розрахунків складає 202 817,68 грн. (1102,27грн.х 184 дні нарахування).
Таким чином, загальна сума середнього заробітку, яка підлягає нарахуванню та виплаті позивачу з урахуванням висновків суду складає 296817,68 грн.
Суд відхиляє наведені у позовній заяві доводи позивача та відповідача щодо необхідності застосування під час розрахунку середнього заробітку після 19.07.2022 положень ст. 117 Кодексу законів про працю України (в редакції до19 липня 2022), а також судової практики Верховного Суду щодо можливості зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
У Рішенні від 12 липня 2019 №5-р(I)/2019 Конституційний Суд України зазначив, що за змістом частини першої статті 58 Основного Закону України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі, і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування (абзац четвертий пункту 5 мотивувальної частини).
Приймаючи до уваги, що у даному разі мають місце тривалі правовідносини, то відповідно під час нарахування середнього заробітку підлягають застосування положення статті 117 Кодексу законів про працю України в редакції до та після 19 липня 2022.
При цьому, оскільки після 19 липня 2022 строк нарахування та виплати середнього заробітку обмежений шістьма місяцями, суд вважає не можливим застосувати до спірних правовідносин практики Верховного Суду щодо можливості зменшення відповідних сум з урахуванням критеріїв розумності, справедливості та пропорційності.
За вказаних обставин, суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання протиправною бездіяльності Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону щодо відмови в нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з органів прокуратури.
Порушене право позивача підлягає відновленню шляхом зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 (номер поточного рахунку IBAN НОМЕР_2 , відкритого у відділенні АТ КБ «ПриватБанк», код МФО банку одержувача 305299, код ЄДРПОУ банку одержувача 14360570) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з органів прокуратури у розмірі 296817,68 грн.
Щодо вимоги про виплату середнього заробітку з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також трьох процентів річних від простроченої суми, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги п'ятої ЦК України. Отже, приписи цього розділу поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги п'ятої ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги п'ятої ЦК України). Тобто, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлює ст. 117 КЗпП України.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20.01.2016 у справі № 6-2759цс15 зробила правовий висновок про те, що припис ч. 2 ст. 625 ЦК України не застосовується до трудових правовідносин, сімейних та інших правовідносин, які регулює спеціальне законодавство.
Отже, ураховуючи викладене, положення ст. 625 ЦК України не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, а тому відсутні правові підстави для зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу 3% річних на суму 13 140,46 грн та інфляційні втрати на суму 61 587,32 грн, всього на загальну суму 74 727,78 грн.
Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Зважаючи на всі встановлені у справі обставини та з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість адміністративного позову та наявність підстав для його часткового задоволення.
Відповідно до частини 5 статті 139 КАС України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Приймаючи до уваги те, що позивача звільнено від сплати судового збору та матеріали справи не містять доказів понесення ним інших судових витрат, суд вирішує розподіл судових витрат у цій частині не здійснювати.
Керуючись статтями 2, 90, 139, 241-246, 250, 255, 262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону щодо відмови в нарахуванні та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з органів прокуратури.
Зобов'язати Спеціалізовану прокуратуру у сфері оборони Південного регіону (вул. Пироговська, 11, м. Одеса, 65012, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 38296363) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 (номер поточного рахунку IBAN НОМЕР_2 , відкритого у відділенні АТ КБ «ПриватБанк», код МФО банку одержувача 305299, код ЄДРПОУ банку одержувача 14360570) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з органів прокуратури у розмірі 296817,68 грн.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення суду, відповідно до частини 1 статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Повне найменування сторін:
Позивач - ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків (РНОКПП) НОМЕР_1 .
Відповідач - Спеціалізована прокуратура у сфері оборони Південного регіону, місцезнаходження: 65012, м. Одеса, вул. Пироговська, 11; ідентифікаційний код в ЄДРПОУ 38296363.
Суддя Роман КАРАВАН