Справа № 420/28251/24
21 травня 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд під головуванням судді Андрухіва В.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, в якому просить:
1. Визнати неправомірними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо відмови у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 пенсії за період з 01 квітня 2014 року по 07 серпня 2022 року.
2. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію за період з 01 квітня 2014 року по 07 серпня 2022 року з компенсацією втрати частини доходів.
3. Допустити негайне виконання рішення суду в частині присудження виплати ОСОБА_1 пенсії у межах суми стягнення за один місяць.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він є учасником бойових дій, військовий пенсіонер, з жовтня 2009р., маючи вислугу на військові службі 39 років, набув право на пенсію з підстав, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992р. № 2262-ХІІ, за вислугою років. Пенсія позивачу призначена у розмірі 90% грошового забезпечення ГУ ПФУ у м. Севастополі. З березня 2014 року у зв'язку із тимчасовою окупацією Автономної Республіки Крим та міста Севастополь російською федерацією, виплата пенсії позивачу органами пенсійного фонду припинилася.
07 серпня 2022 року позивач звернувся з заявою до ГУ ПФУ в Одеській області про взяття на облік як військового пенсіонера, з проханням поновити виплату призначеної пенсії за вислугу років з моменту подання заяви на її виплату та виплатити заборгованість із пенсійного забезпечення з моменту припинення виплати, тобто з 01.04.2014р. Однак, ГУ ПФУ в Одеській області відмовило позивачу в задоволенні цієї заяви.
За захистом своїх прав позивач звернувся до суду. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 02.11.2022р. по справі №420/13741/22 визнано протиправною бездіяльність ГУ ПФУ в Одеській області щодо не розгляду по суті заяви позивача від 07.08.2022р. Зобов'язано ГУ ПФУ в Одеській області повторно розглянути заяву позивача від 07.08.2022р. з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 12.01.2024р. по справі № 420/30552/23 зобов'язано ГУ ПФУ в Одеській області прийняти рішення, яким взяти на облік, відновити виплату пенсії за вислугою років позивачу. На виконання цього рішення ГУ ПФУ в Одеській області взято позивача на облік та з 16.05.2024р. відновлено виплату пенсії за вислугою років з 07.08.2022р. Але, позивачу не виплачено заборгованості з пенсії за період з 01 квітня 2014р. по 07.08.2022р.
08 серпня 2024р. представник позивача звернувся до відповідача з заявою про нарахування та виплату заборгованості з пенсії за період з 01 квітня 2014р. по 07.08.2022р. Листом від 05.09.2024р. відповідач повідомив представника позивача про відсутність підстав для нарахування та виплати пенсії за період з 01.04.2014р. по 07.08.2022р.
Не погодившись з такою відмовою, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Ухвалою судді від 16.09.2024 року відкрито провадження у справі. Ухвалено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами. Також, судом ухвалено про витребування від відповідача належним чином засвідчених копій матеріалів пенсійної справи позивача.
На виконання ухвали суду 17.12.2024р. від відповідача до суду надійшли витребувані докази.
30.09.2024р. від відповідача через систему “Електронний суд» до суду надійшов відзив на позовну заяву (а.с. 49-51), в якому відповідач вказав, що позовні вимоги вважає необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, і просив суд відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.
Відповідач вказує, що рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 02.11.2022 по справі № 420/13741/22, залишеним без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 07.02.2023, зобов'язано Головне управління повторно розглянути заяву позивача від 07.08.2022 з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні. На виконання рішення суду позивача поінформовано листом Головного управління від 02.03.2023 № 1500-0203-8/24353. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 12.01.2024 по справі № 420/30552/23, залишеним без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 23.04.2024, зобов'язано Головне управління прийняти рішення, яким взяти на облік, відновити виплату пенсії за вислугою років позивачу, відповідно до приписів Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 року №2262-XII з 07 серпня 2022 року. Відповідач вважає, що враховуючи правові висновки, викладені в рішенні суду, у Головного управління відсутні підстави щодо нарахування заборгованості пенсії позивачу за період з 01.04.2014 по 07.08.2022.
Відповідач вважає, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов: нарахування громадянину належних йому доходів (заробітної плати, пенсії, соціальних виплат, стипендії), порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання) та затримка виплати доходів один і більше календарних місяців. Тому, відповідач вважає, що Позивач не має права на отримання компенсації втрати частини доходів, оскільки відсутня обов'язкова умова, зокрема, утворена доплата має характер разового платежу.
03.10.2024р. від позивача через систему «Електронний суд» до суду надійшла відповідь на відзив (а.с. 54-60), в якій позивач вказав, що вважає відзив відповідача необґрунтованим, незаконним та просив суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Позивач вказує, що будь-яких рішень про припинення виплати позивачу пенсії відповідачем не приймалось. Після прийняття відповідачем рішення про взяття на облік позивача та відновлення виплати пенсії за вислугою років, відповідачем не було виплачено позивачу заборгованості пенсії за період з 01 квітня 2014р. по 07.08.2022р.
Дослідивши в письмовому провадженні наявні в матеріалах справи докази, суд встановив такі обставини.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 є громадянином України, що підтверджується паспортом громадянина України (а.с.15).
Позивач є учасником бойових дій, що підтверджується відповідним посвідченням (а.с.12).
Позивач є внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується довідкою від 29.07.2022р. № 5105-5001933816, фактичне місце проживання/ перебування позивача АДРЕСА_1 (а.с.16).
Згідно довідки №М1-159393-ф/л від 14.08.2023 про реєстрацію місця проживання або місця перебування особи, виданої Департаментом надання адміністративних послуг Одеської міської ради, позивач зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.15 зв.бік).
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 02.11.2022р. по справі №420/13741/22, яке набрало законної сили 07.02.2023, визнано протиправною бездіяльність ГУ ПФУ в Одеській області щодо не розгляду по суті заяви позивача від 07.08.2022р. Зобов'язано ГУ ПФУ в Одеській області повторно розглянути заяву позивача від 07.08.2022р. з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні (а.с. 27-30).
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 12.01.2024р. по справі № 420/30552/23, яке набрало законної сили 23.04.2024, визнано протиправним та скасовано рішення ГУ ПФУ в Одеській області від 13.06.2023 року № 420/13741/22 про відмову в поновленні пенсії, а також визнано протиправними дії щодо відмови у листі від 14.09.2023р. № 26544-26999/М-02/81500/23 щодо взяття на облік ОСОБА_1 та у відновленні виплати пенсії за вислугою років відповідно до приписів Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 року № 2262-ХІІ з 07 серпня 2022 року; зобов'язано Головне управління прийняти рішення, яким взяти на облік, відновити виплату пенсії за вислугою років позивачу, відповідно до приписів Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 року №2262-XII з 07 серпня 2022 року. У решті позову - відмовлено. (а.с. 31-35).
Відмовляючи ОСОБА_1 у задоволенні вимог в частині зобов'язання відповідача виплатити заборгованість із пенсії з 01 квітня 2014 року, суд у рішенні по справі № 420/30552/23 зауважив, що таке рішення фактично є зобов'язанням відповідача вчинити дії на майбутнє. Таку вимогу суд вважав передчасною, оскільки на момент прийняття рішення у вказаній справі (№ 420/30552/23), не можливо вважати, що така заборгованість після прийняття рішення про поновлення пенсії не буде виплачена позивачу.
На виконання цього рішення ГУ ПФУ в Одеській області взято позивача на облік та з 16.05.2024р. відновлено виплату пенсії за вислугою років з 07.08.2022р. При цьому, заборгованість з пенсії за період з 01 квітня 2014р. по 07.08.2022р. позивачу виплачена не була.
08 серпня 2024р. представник позивача звернувся до відповідача з заявою про нарахування та виплату заборгованості з пенсії за період з 01 квітня 2014р. по 07.08.2022р. (а.с.20-21).
Листом від 05.09.2024р. відповідач повідомив представника позивача про відсутність підстав для нарахування та виплати пенсії з 01.04.2014р. по 07.08.2022р. (а.с. 25).
Згідно приписів статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Статтею 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058) передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Статтею 4 Закону № 1058 встановлено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відмінні від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.
У відповідності до частини 3 статті 4 Закону № 1058, яка визначає складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Статтею 5 вказаного Закону передбачено, що він регулює відносини, які виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.
Відповідно до ст. 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.
Статтею 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:
1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;
2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;
3) у разі смерті пенсіонера;
4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;
5) в інших випадках, передбачених законом.
Отже, підстави для припинення виплати пенсії врегульовані наведеною вище ст.49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом № 1058, можуть застосовуватися виключно за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.
У рішенні від 12.01.2024 року у справі № 420/30552/23, яке набрало законної сили, суд зробив висновок, що позивачу припинено виплату пенсії за відсутності законодавчо встановлених підстав для цього.
Дійсно, передбачені ст..49 Закону № 1058 підстави для припинення виплати позивачу пенсії з 01.04.2014 року були відсутні, і відповідач доказів існування таких підстав суду не надав.
Отже, судовим рішенням від від 12.01.2024 року у справі № 420/30552/23, яке набрало законної сили, було відновлено виплату позивачу пенсії за вислугу років з 07.08.2022 року (дати звернення до відповідача з заявою про відновлення виплати пенсії).
Як вже зазначалося судом вище, відмовляючи ОСОБА_1 у задоволенні вимог в частині зобов'язання відповідача виплатити заборгованість із пенсії з 01 квітня 2014 року, суд у рішенні по справі № 420/30552/23 зауважив, що таке рішення фактично є зобов'язанням відповідача вчинити дії на майбутнє. Таку вимогу суд вважав передчасною, оскільки на момент прийняття рішення у вказаній справі (№ 420/30552/23), не можливо вважати, що така заборгованість після прийняття рішення про поновлення пенсії не буде виплачена позивачу.
Отже наразі, відновивши позивачу виплату пенсії з 07.08.2022 року, відповідач не виплатив йому заборгованість із пенсії з 01 квітня 2014 року.
Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.
Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до яких громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати право громадянина на одержання призначеної йому пенсії незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія.
Таким чином, суд доходить висновку, що відповідач, протиправно припинивши позивачу виплату пенсії з 01.04.2014 року, та не виплачуючи позивачу після поновлення виплати пенсії заборгованість з пенсії з 01.04.2014 по 07.08.2022, діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, у зв'язку з чим підлягають захисту порушені права позивача шляхом визнання неправомірними дій відповідача з відмови у нарахуванні та виплаті позивачу пенсії за вказаний період та зобов'язання нарахувати та виплатити позивачу пенсію за період з 01.04.2014 по 07.08.2022.
Що стосується позовних вимог в частині нарахування та виплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати пенсії, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 3 Закону України від 19.10.2000 № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон № 2050-ІІІ) сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Згідно зі статтею 4 зазначеного Закону виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
З метою реалізації Закону № 2050-ІІІ Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 21.02.2001 № 159, якою затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок № 159), положення якого фактично відтворюють положення Закону № 2050-ІІІ, конкретизують підстави та механізм виплати компенсації.
Отже, суд доходить висновку, що виплата компенсації втрати частини доходів повинна здійснюватися у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості.
Суд зауважує, що наразі позивачу виплата спірної пенсії за період з 01.04.2014 по 07.08.2022 ще не здійснена, а тому його права на виплату компенсації згідно Закону № 2050-ІІІ, що має здійснюватися у тому ж місяці, в якому виплачується заборгованість, не є порушеними.
Право на звернення до суду з позовом щодо невиплати компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати виникає в момент виплати заборгованої частини доходів, якщо при цьому не нарахована та не виплачена сума вказаної компенсації.
Тому такі вимоги позивача є передчасними та задоволенню не підлягають.
Стосовно вимоги позивача звернути до негайного виконання рішення суду в межах суми стягнення за один місяць, суд зазначає таке.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.
Суд зазначає, що даним рішенням на користь позивача не стягується певна сума пенсії, а покладається обов'язок на відповідача щодо нарахування та виплати позивачу заборгованої частини пенсії за спірний період, що не є підставою для негайного виконання рішення суду.
За таких обставин, підстави для негайного виконання рішення суду відсутні, і ця вимога позивача задоволенню не підлягає.
Відповідно до частини 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ч.1 ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.
Судові витрати позивачем не понесені, а тому між сторонами не розподіляються.
Керуючись ст. ст. 2, 5-6, 9, 72, 77, 90, 241-246, 262, 293 КАС України, суд,
Адміністративний позов ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (адреса: вул. Канатна, 83, м. Одеса, 65012, код ЄДРПОУ 20987385) - задовольнити частково.
Визнати неправомірними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо відмови у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 пенсії за період з 01 квітня 2014 року по 07 серпня 2022 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію за період з 01 квітня 2014 року по 07 серпня 2022 року.
У решті позову - відмовити.
У негайному виконанні рішення суду в частині виплати пенсії у межах суми стягнення за один місяць - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Суддя В.В. Андрухів