21 травня 2025 року справа № 340/8140/23
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Брегея Р.І., розглянувши у м.Кропивницький в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (у порядку письмового провадження) адміністративний позов ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Кіровоградській області (далі - Управління), Державної судової адміністрації України (далі - Адміністрація) (третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача - Ленінський районний суд м.Кіровограда (далі - Суд)) про визнання протиправною бездіяльності і зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач (суддя) звернувся до суду зі заявою про визнання протиправною бездіяльності Адміністрації щодо забезпечення Управління в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати йому суддівської винагороди за серпень 2023 року.
Водночас просить суд зобов'язати Адміністрацію вчинити такі дії.
Також просить суд визнати протиправною бездіяльність Управління щодо нарахування і виплати суддівської винагороди та зобов'язати нарахувати і виплатити кошти з урахуванням виплачених сум і із проведенням відрахування загальнообов'язкових платежів.
ОСОБА_1 пояснив, що обіймає посаду судді Суду і з 27 лютого 2022 року мобілізований до Збройних Сил України у період дії воєнного стану.
Стверджує, що Адміністрація безпідставно не фінансує Управління стосовно виплати суддівської винагороди.
Адміністрація заперечила стосовно задоволення позову, подавши відзив на нього (а.с.41-44).
Пояснила, що за позивачем не зберігається право на виплату суддівської винагороди за час проходження служби в Збройних Силах України під час дії воєнного стану.
Управління також заперечило стосовно задоволення позову, подавши відзив на нього (а.с.50-58).
Зазначило, що Адміністрація не виділила кошти для фінансування виплати суддівської винагороди суддям, яких мобілізували до Збройних Сил України.
Пояснило, що дії Адміністрації ґрунтуються на нормах діючого законодавства.
Третя особа не висловила відношення стосовно предмету позову, будучи обізнана про відкриття провадження у справі (а.с.26).
29 вересня 2023 року суд відкрив спрощене позовне провадження без виклику сторін (а.с.19-20).
07 листопада 2023 року суд зупинив провадження у справі (а.с.82-85).
07 лютого 2025 року суд поновив провадження у справі (а.с.111-112).
04 березня 2025 року суд зупинив провадження у справі (а.с.117-118).
13 травня 2025 року суд поновив провадження у справі (а.с.127-128).
Суд, дослідивши матеріали справи, зробив висновок про відмову у задоволенні позову з таких підстав.
Встановлені обставини і факти, що стали підставами звернення до суду.
Так, з 24 лютого 2022 року в країни введено в дію воєнний стан, що триває досі (загальновідомий факт).
Наказом Суду від 28 лютого 2022 року №43-к ОСОБА_1 увільнено від виконання обов'язків судді у зв'язку з мобілізацією до Збройних Сил України під час дії воєнного стану зі збереженням середнього заробітку (а.с.32).
19 липня 2022 року наказом Суду №100/К внесли зміни до згаданого наказу, виключивши право на середній заробіток (а.с.30-31).
За серпень 2023 року Управління не нарахувало і виплатило позивачу суддівську винагороду.
Позов подано до суду 17 вересня 2023 року (а.с.1-6, 17).
Юридична оцінка, встановлених судом, обставин і фактів справи.
Перш за все, приписами частини 5 статті 242 КАС України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Верховний Суд розглянув ідентичний позов, зробивши правовий висновок (постанова від 13 березня 2025 року у справі №320/10955/23) (а.с.121-126).
Правовий висновок Верховного Суду.
«Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями.
Порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами (частини третя, четверта статті 2 Закону № 2232-ХІІ в порядку викладення).
Гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов'язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України «Про Збройні Сили України», «;Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «;Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «;Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей» та іншими законами (стаття 40 Закону № 2232-ХІІ).
Додатково частиною другою статті 39 цього ж Закону встановлено, що громадяни України, які проходять базову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частиною третьою статті 119 КЗпП, а також частиною першою статті 53 і частиною другою статті 57 Закону України «Про освіту», частиною другою статті 44, частиною першою статті 54 і частиною третьою статті 63 Закону України «Про фахову передвищу освіту», частиною другою статті 46 Закону України «Про вищу освіту».
Частиною третьою статті 119 КЗпП (зі змінами, внесеними Законом №2352-ІХ, який набрав чинності з 19.07.2022) установлено, що за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи і посада на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
У редакції, чинній до 19.07.2022, частина третя статті 119 КЗпП передбачала збереження за визначеним нею колом осіб також середньої заробітної плати.
При співвідношенні норм частини третьої статті 119 КЗпП та статті 135 Закону № 1402-VIII слід мати на увазі, що вони є самостійними, регулюють різні правовідносини, а тому при їх застосуванні неприйнятні правила щодо застосування загальної та спеціальної норми.
Як уже зазначено вище, у правовому регулюванні статусу судді немає норми, яка б визначала, які гарантії має суддя, якщо він, виконуючи військовий обов'язок по захисту Батьківщини, поступив на військову службу.
У такому випадку суддя отримує також статус військовослужбовця з поширенням на нього гарантій правового і соціального захисту військовослужбовців, встановлених законом.
Як і здійснення правосуддя, військова служба є публічною. Суддя, поступивши на військову службу, здійснює функції, які притаманні цьому виду публічної служби, і така служба підлягає оплаті відповідно до умов, передбачених законом для неї. Засада оплати праці - «праця оплачується за виконану роботу (трудову функцію)» [це відповідає визначенню заробітної плати як винагороди за виконану роботу згідно з частиною першою статті 1 Закону України від 24.03.1995 № 108/95-ВР «Про оплату праці»] - застосовна і в цьому випадку. Виконання одного виду публічної служби із застосуванням порядку оплати трудової функції, встановленого для іншого виду публічної служби, навпаки, суперечило б такій засаді.
Оцінка судами першої та апеляційної інстанцій суддівської винагороди як гарантії незалежності судді відповідає нормам Конституції України, Закону №1402-VIII та висновку Конституційного Суду України, однак, вирішуючи спір у цій справі, суди розширили сферу дії такої гарантії, тоді як вона стосується лише виконання суддею професійного обов'язку щодо здійснення правосуддя.
Статтею 7 КАС установлено, що суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України (частини перша, друга цієї статті).
Застосування у правовідносинах, які виникають у зв'язку з проходженням публічної служби і які окремо не врегульовані законодавством, яке регулює цей вид публічної служби, норм КЗпП, що регулюють подібні за змістом правовідносини, цілком правомірне з огляду на їх спорідненість з нормами, які регулюють публічну службу. Такий підхід Велика Палата Верховного Суду вже застосувала, зокрема, в постанові від 11.07.2024 у справі № 990/156/23 при вирішенні питання про застосування норми частини другої статті 233 КЗпП у правовідносинах зі стягнення грошової винагороди за виконання публічної служби.
Призначення і звільнення судді з посади охоплюється сферою публічних відносин, разом з тим у нього виникають трудові відносини з відповідним судом, про що прямо зазначено в статті 125 Закону № 1402-VIII, згідно з якою припинення повноважень судді є підставою для припинення трудових відносин з відповідним судом, про що голова суду видає наказ. Ці відносини виникають на підставі наказу про зарахування судді до штату відповідного суду, про що також ідеться в статті 81 зазначеного Закону.
Отже, в разі коли суддя призваний для проходження військової служби, зокрема за призовом під час мобілізації, на особливий період, трудові відносини між ним і судом регулюються нормою частини третьої статті 119 КЗпП, оскільки в Законі № 1402-VIII немає норми, яка б по-іншому регулювала ці відносини.
Наведене вище дає підстави визнати наказ голови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 19.07.2022 № 10-к «Про внесення зміни до наказу від 05.03.2022 № 3/0/203-22 «Про увільнення від роботи ОСОБА_2 на період мобілізації до Збройних Сил України в Сили територіальної оборони» правомірним. Голова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду діяв на підставі закону, зокрема частини третьої статті 119 КЗпП, та у межах своїх повноважень.
Поступивши на військову службу, позивач не втратив статусу судді, його повноваження судді збереглися в силу норм частини сьомої статті 126 Конституції України та статті 119 Закону № 1402-VIII. Одночасно він набув статусу військовослужбовця. Будучи увільненим від виконання обов'язків зі здійснення правосуддя на період проходження військової служби, позивач у цей період не має права на отримання суддівської винагороди як винагороди за виконання професійного обов'язку судді. Він вступив у публічні правовідносини з державою щодо проходження військової служби на умовах, зокрема й щодо забезпечення (грошового, матеріального), які встановила держава для цього виду публічної служби. У зв'язку із цим припинення нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди є правомірним.
Суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми матеріального права: неправильно витлумачили норми статті 135 Закону №1402-VIII та не застосували у спірних правовідносинах норму частини третьої статті 119 КЗпП, яка підлягала застосуванню. Це призвело до неправильного вирішення спору та задоволення позову ОСОБА_1 за відсутності для цього правових підстав.
Призвавши позивача для виконання конституційного обов'язку по захисту Батьківщини, держава взяла зобов'язання надати йому відповідні правові та соціальні гарантії, в тому числі й щодо виплати грошового забезпечення військовослужбовця. Це відповідає й змісту норми частини третьої статті 119 КЗпП у чинній редакції, яка звільняє роботодавця від обов'язку виплачувати працівникові, призваному на військову службу, заробітну плату. За відсутності правової норми, яка б гарантувала збереження суддівської винагороди у разі призову на військову службу, вимоги ОСОБА_1 до Верховного Суду про виплату суддівської винагороди при фактичному виконанні обов'язків військової служби, а не відправленні правосуддя не мають правового підґрунтя.
Ураховуючи підстави, з яких справа була прийнята до розгляду, Велика Палата Верховного Суду формує висновок щодо застосування норм права у спірних правовідносинах: у разі проходження суддею військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, а також в інших випадках, передбачених частиною другою статті 39 Закону № 2232-ХІІ, за ним зберігається місце роботи і посада на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичного звільнення. У цей період на суддю поширюється статус військовослужбовця, визначений нормативно-правовими актами, зокрема, гарантії правового і соціального захисту військовослужбовців, а суддівська винагорода судді не виплачується.»
Суд погоджується з правовим висновком Верховного Суду, так як вважає його обґрунтованим.
Підсумовуючи, суд зробив висновок про відмову у задоволенні позову.
Сторони не понесли судових витрат (а.с.19-20).
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.139, 243-246, 257 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Відмовити у задоволенні позову.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Третього апеляційного адміністративного суду в апеляційному окрузі, що включає Дніпропетровську, Запорізьку та Кіровоградську області, протягом тридцяти днів з дня його складення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Кіровоградського
окружного адміністративного суду Р.І. БРЕГЕЙ