21 травня 2025 року справа №320/48573/24
Суддя Київського окружного адміністративного суду Парненко В.С., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Києві адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору військова частина НОМЕР_2 , про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору військова частина НОМЕР_2 (далі - третя особа), в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нерозгляду рапорту про звільнення на підставі абз. 3 п.п. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу»;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 розглянути рапорт про звільнення з військової служби на підставі абз. 3 п.п. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» у порядку, встановленому законодавством.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що бездіяльність відповідача, щодо не звільнення його з військової служби на підставі абз. 3 п.п. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (в редакції станом на день подання заяви про звільнення) є протиправною. Зазначені обставини зумовили звернення позивача до суду.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу № 320/48573/24 передано на розгляд судді Київського окружного адміністративного суду Парненко В.С.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 01.11.2024 відкрито провадження в адміністративній справі №320/48573/24 та вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до частини 7 статті 18 КАС України особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
Суд вважає відповідача належним чином повідомленим про можливість подання відзиву у зазначені строки та належним чином повідомленим про судовий розгляд справи.
В матеріалах справи відсутній відзив на позовну заяву.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
ОСОБА_1 , старший лейтенант, ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин України, проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 (далі - в/ч НОМЕР_1 ) на посаді начальника групи розвідки штабу в/ч НОМЕР_1 .
За обставинами справи, позивач подав рапорт на звільнення з військової служби, до якого додав нотаріально завірені копії додатків відповідно до абзацу третього підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», оскільки мати позивача - ОСОБА_2 - відповідно до довідки до акта медико-соціальної експертної комісії серії 12 ААГ №271132 має встановлену другу групу інвалідності. Наявність родинного зв'язку підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 .
Станом на дату подання позову, відповіді за результатами поданого рапорту позивачем отримано не було.
Вважаючи протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нерозгляду рапорту про звільнення на підставі абз. 3 п.п. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із статтею 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Згідно із положеннями статті 1 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-XII), тут і далі в редакції станом на час подання позивачем рапорту, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Відповідно до положень ч.6 ст.2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» визначені види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Приписами ч.5 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» передбачено, що від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.
Згідно із пп. «г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час воєнного стану через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Частиною сьомою статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» визначено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення № 1153/2008), тут і далі у редакції чинній станом на час подання позивачем рапорту, яким визначається порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов'язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов'язку в запасі (пункт 1).
Відповідно до пункту 233 Положення № 1153/2008 військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення), затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153, визначає Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджена Наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 № 170.
Відповідно до пункту 14.10 розділу XIV Інструкції звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставу звільнення.
Через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 12.06.2013 № 413 та визначено підпунктом «г» пунктів 1, 2 частини четвертої, підпунктом «ґ» пункту 2 частини п'ятої, підпунктом «г» пункту 2 частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», подаються: копія аркуша бесіди; копія рапорту військовослужбовця; документи, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин; копія розрахунку вислуги років військової служби (при набутті права на пенсійне забезпечення за вислугою років) (пункт 5 Додатку 19 до Інструкції).
Під час розгляду справи було встановлено, що зверненню позивача до суду передувало звернення до відповідача із рапортом про звільнення з військової служби на підставі абз. 3 п.п. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу».
Своєю чергою під час розгляду справи до суду не було надано доказів розгляду відповідачем рапорту позивача про звільнення з військової служби. Водночас, відповідачем не надано до суду доказів існування законодавчо визначених підстав для нерозгляду рапорту позивача.
Отже, суд приходить до висновку про те, що відповідач не надав суду доказів та не вказав причин, умов та обставин, які б унеможливлювали розгляд рапорту позивача в межах наявних повноважень та відповідно до чинного законодавства.
Таким чином, відповідачем не вирішено питання про задоволення або відмову у задоволенні рапорту позивача про звільнення з військової служби, та відповідного рішення за результатами розгляду рапорту позивача про звільнення з військової служби відповідачем не було прийнято, тоді як позивачем такий рапорт було направлено на адресу відповідача у встановленому законодавством порядку.
Враховуючи викладене вище, суд приходить до висновку про наявність підстав для визнання протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нерозгляду рапорту про звільнення на підставі абз. 3 п.п. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу».
В той же час, враховуючи встановлення під час розгляду справи обставин порушення прав позивача, суд приходить до висновку, що належним способом захисту прав останнього є зобов'язання відповідача розглянути рапорт про звільнення з військової служби на підставі абз. 3 п.п. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» у порядку, встановленому законодавство.
Обираючи спосіб захисту порушеного права, суд зважує на його ефективність з точки зору статті 13 "Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод" та враховує положення "Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень", прийняті Комітетом Міністрів 11.03.1980, а саме суд не може підміняти державний орган рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Решта доводів та заперечень висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. А, згідно ч.1 ст.90 цього ж Кодексу, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Розподіл судових витрат за наслідками розгляду даної справи не здійснюється, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».
Керуючись статтями 241 - 246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, cуд,
Адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору військова частина НОМЕР_2 , про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нерозгляду рапорту про звільнення на підставі абз. 3 п.п. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу».
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 розглянути рапорт про звільнення з військової служби на підставі абз. 3 п.п. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» у порядку, встановленому законодавством.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Парненко В.С.