вул. Д.Ростовського, 35, смт. Макарів, Київська область, 08001, тел/факс (04578)5-13-39, e-mail inbox@mk.ko.court.gov.ua
14 квітня 2025 року Справа №370/974/25
Суддя Макарівського районного суду Київської області Косенко А.В., розглянувши заяву позивача Акціонерного товариства «Райффайзен Банк» про забезпечення позову в цивільній справі
за позовом Акціонерного товариства «Райффайзен Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , про визнання недійсним договір дарування,
09.04.2025 року до Макарівського районного суду Київської області звернулось Акціонерного товариства «Райффайзен Банк» з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , в якому просить: Визнати недійсним договір дарування частки земельної ділянки, кадастровий номер: 3222787701:01:002:0055, площею 0.25 га, що розташована в Макарівському районі Київської області, який укладений 05 лютого 2025 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , посвідчений Чібісовим Г.О., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, зареєстрованого в реєстрі за № 84 та скасувати рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Чібісова Г.О. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, номер запису про право власності: 58352913, дата державної реєстрації права власності:05.02.2025. Стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Акціонерного товариства «Райффайзен Банк» сплачений судовий збір в розмірі 2422,40 грн.
10.04.2025 року Акціонерне товариство «Райффайзен Банк» звернувся до суду з заявою про забезпечення позову, в якій просили вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно, а саме: земельну ділянку, кадастровий номер: 3222787701:01:002:0055, площею 0.25 га, що розташована в Макарівському районі Київської області, що належить ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 .
В обґрунтування своєї заяви про забезпечення позову позивач посилалась на те, що Акціонерне товариство «Райффайзен Банк» звернулося до суду Макарівського районного суду Київської області із позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування частки земельної ділянки.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 будучи достеменно відомо про наявність грошової заборгованості перед АТ «Райффайзен Банк» за кредитними зобов'язаннями та після пред'явлення до нього позову про стягнення заборгованості в сумі 3 950 168,21 грн. і з метою ухилення від виконання свої зобов'язань та унеможливити виконання в майбутньому рішення суду щодо стягнення заборгованості, здійснив відчуження насамперед всього належного йому рухомого майна та на наступний день також здійснив відчуження частки земельної ділянки на користь свої матері на підставі договору дарування, то такий правочин має бути визнано судом недійсним в силу ст.ст. 203, 215 та 234 ЦК України. Спір немайнового характеру.
Умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно, яке є у відповідачів на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову (висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 15.07.2019р. по справі №905/492/19, від 25.01.2019р. по справі № 925/288/17).
Крім того, невжиття відповідних заходів забезпечення позову утруднить та зробить неможливим виконання рішення суду, що означатиме порушення в тому числі вимог пункту 1 ст. 6 § 1 Конвенції.
Позивач вважає, що для забезпечення виконання рішення Святошинського районного суду м. Києва по даній справі, необхідним є вжиття судом заходів забезпечення позову, що гарантуватиме виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Накладення арешту на майно є реальним способом забезпечення виконання судового рішення і захисту прав та інтересів Позивача у даній справі. Зважаючи на те, що на спірному майну відсутні будь-які обмеження щодо його відчуження відповідачами, останні, без жодних перешкод, можуть його відчужити до ухвалення рішення у даній справі, що унеможливить відновлення прав та інтересів позивача у даній справі за рахунок цього майна.
Виходячи з обставин, достатнім та адекватним забезпеченням позову є вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту рухоме майно до набрання законної сили рішення у даній справі (абз. 1 ч. 1 ст. 137 ГПК України), а саме: FELDBINDER TSA 42.3, № шасі НОМЕР_2 .
При цьому, такий спосіб заходу забезпечення позову відповідає обставинам справи та, водночас, вжиття такого заходу забезпечення позову не зумовлює фактичного вирішення спору по суті, а спрямований лише на збереження існуючого становища сторін до завершення розгляду справи по суті.
Отже, існує реальна потреба в застосування заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно, що забезпечить реальне виконання судового рішення по даній справі, оскільки у випадку подальшого відчуження майна відповідачами призведе до порушення прав та інтересів Позивача та завдасть останньому значних матеріальних збитків.
11.04.2025 року представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Веліканов К.С. подав до суду заперечення на заяву про забезпечення позову, в якому просили відмовити в задоволенні даної заяви вказавши, що співмірність передбачає співвіднесення судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони вчиняти певні дії.
Як вбачається із заяви про забезпечення позову та доданих до неї документів, при зверненні до суду із заявою про забезпечення позову Позивачем не надані відомості щодо вартості частини земельної ділянки, яку він просить обтяжити, що є необхідним для визначення співмірності виду забезпечення позову позовним вимогам, станом на день звернення до суду із заявою про забезпечення позову. Оскільки заявником до заяви про забезпечення позову не додано доказів вартості майна, на яке необхідно накласти арешт та приймаючи до уваги наявність в заставі у Позивача майна ТОВ «ТД КОРНЕР ПЛЮС», загальна вартість якого значно перевищує суму боргу, вважаємо, що заходи забезпечення позову не є співмірними по ціні (вартості) з вимогами, які заявлені Позивачем, а твердження Позивача про наявність ризику невиконання рішення суду та наведення поняття «фраудаторного правочину» ґрунтується лише на припущеннях та власних судженнях.
Позивач, вважаючи, що земельна ділянка, яка належить Відповідчу 2 на момент розгляду справи, може бути реалізована третім особам на момент виконання рішення суду, просить забезпечити позов шляхом накладення арешту на земельну ділянку, кадастровий номер: 3222787701:01:002:0055, площею 0.25 га, що розташована в Макарівському районі Київської області, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства.
Арешт майна - це накладення заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження до визначення подальшої долі цього майна (постанова Верховного Суду від 19 лютого 2021 року у с праві № 643/12369/19).
Під час розгляду заяви про застосування такого заходу забезпечення позову як накладення арешту на майно або кошти суд має виходити із того, що цей захід забезпечення обмежує право особи користуватися та розпоряджатися коштами або майном, тому може застосуватися у справі, в якій заявлено майнову вимогу, а спір вирішується про визнання права (інше речове право) на майно, витребування (передачу) майна, коштів або про стягнення коштів (постанова Верховного Суду від 24.05.2021 у справі № 910/3158/20).
Арешт є найбільш обтяжливим заходом, який підлягає примусовому виконанню органами державної виконавчої служби, відповідно до Інструкції з організації примусового виконання рішень, та полягає у проведенні опису, оголошенні заборони розпоряджатися, а в разі потреби - обмеженні права користування майном (постанова Верховного Суду від 08 березня 2023 року у справі № 212/7106/21).
Разом із тим, цільове призначення земельної ділянки є для ведення особистого селянського господарства, на земельній ділянці побудоване належне Відповідачу 2 домоволодіння і використовується Відповідачем 2 земельна ділянка саме для садівництва та огородництва, а відтак вжиття такого заходу забезпечення позову як арешт всієї земельної ділянки, в тому числі й частини земельної ділянки, яка не належала Відповідачу 1 до відчуження є найбільш обтяжливим заходом, який може обмежити не лише розпорядження цією земельною ділянкою, а й обмежити її використання за цільовим призначенням.
З урахуванням викладеного, та з огляду на те, що Позивач не навів фактичних обставин, які би свідчили про реальну ймовірність ускладнення чи унеможливлення ефективного захисту порушених прав Позивача, за захистом яких він звернувся до суду, у разі задоволення позову, та обставин, які би підтверджували, що невжиття відповідних заходів забезпечення позову ускладнить чи унеможливить ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, вважають, що підстави для вжиття заходів забезпечення позову відсутні.
Відповідно до частини першої , заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов до наступного висновку.
Відповідно до частини другої статті 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.
Відповідно до положень статті 150 ЦПК України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; 1-1) накладенням арешту на активи, які є предметом спору, чи інші активи відповідача, які відповідають їх вартості, у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави; 2) забороною вчиняти певні дії; 3) встановленням обов'язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов'язання; 5) зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; 6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно з частиною третьою статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Відповідно до частини п'ятої статті 153 ЦПК України залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково.
Вирішуючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
У вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) сформульовано висновок про те, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.
Окрім цього, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд також має здійснити оцінку обґрунтованості доводів протилежної сторони (відповідача) щодо відсутності підстав та необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову з урахуванням зокрема того, чи порушує вжиття відповідних заходів забезпечення позову (у вигляді заборони третім особам вчиняти певні дії щодо предмета спору тощо) права відповідача або вказаних осіб, а відповідно чи порушується при цьому баланс інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу та яким чином; чи спроможний відповідач фактично (реально) виконати судове рішення в разі задоволення позову, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав та чи спроможний позивач захистити їх в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду, якщо захід забезпечення позову не буде вжито судом.
При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року № ETS № 005 (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»). У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31.07.2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Н. проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.
При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Зазначена правова позиція була багаторазово підтверджена Верховним Судом у справах, де суди дійшли висновку про доцільність вжиття заходів забезпечення позову (постанови від 15.07.2021 року, провадження № 61-8468ав21 та від 30.06.2021 року у справі № 523/11320/19).
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів.
Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.
Крім того, Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у своїх постановах від 03.07.2019 року у справі № 331/1255/17 та від 30.06.2021 року у справі № 204/8994/19 вказав, що забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача з метою реалізації в майбутньому актів правосуддя й задоволених вимог позивача. Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективного виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Цивільний процесуальний закон не зобов'язує під час розгляду питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, за якої може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову, зазначена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 12.08.2021 року у справі № 724/561/20 та від 07.07.2021 року у справі № 308/7086/20.
В останній постанові Верховний Суд також наголосив на тому, що при вжитті заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, представник посилався на те, що існує реальна загроза відчудження спірного майна, та невжиття цих заходів забезпечення позову може в подальшому утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно земельна ділянка площею 0,25 га з кадастровим номером 3222787701:01:002:0055, що є предметом заяви про забезпечення позову, перебувала у приватній спільній часткові власності з частки у ОСОБА_2 , ще до відчуження ОСОБА_1 на її користь своєї частки земельної ділянки. Разом із тим, цільове призначення земельної ділянки є для ведення особистого селянського господарства, на земельній ділянці побудоване належне відповідачу ОСОБА_2 домоволодіння і використовується земельна ділянка саме для садівництва та огородництва, а відтак вжиття такого заходу забезпечення позову як арешт всієї земельної ділянки, в тому числі її частини земельної ділянки, яка не належала ОСОБА_1 до відчуження є найбільш обтяжливим заходом, який може обмежити ОСОБА_2 у вільному володінні своїм майном та розпорядженням цією земельною ділянкою ї обмежити її використання за цільовим призначенням.
Крім того, на обгрунтування даної заяви, позивач вказує обставини які не відносяться до справи, а саме вказує, що для забезпечення виконання рішення Святошинського районного суду м. Києва по даній справі, необхідним є вжиття судом заходів забезпечення позову, що гарантуватиме виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог а тому вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту рухоме майно до набрання законної сили рішення у даній справі (абз. 1 ч. 1 ст. 137 ГПК України), а саме: FELDBINDER TSA 42.3, № шасі НОМЕР_2 є достатнім та адекватним забезпеченням позову.
Суд, вивчивши заяву представника позивача про забезпечення позову, дослідивши матеріали справи, вважає, що в задоволенні заяви слід відмовити, оскільки заява про забезпечення позову є недостатньо обґрунтованою та її доводи не свідчать про те, що невжиття відповідних заходів може утруднити чи унеможливити виконання рішення суду в майбутньому.
Керуючись ст.ст.150 - 153 ЦПК України, суд
В задоволенні заяви Акціонерного товариства «Райффайзен Банк» про забезпечення позову - відмовити.
Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання копії даної ухвали.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя А.В. Косенко