Справа № 285/1436/24
Провадження № 2/369/2065/25
Іменем України
28.03.2025 м. Київ
Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:
головуючого судді Янченка А.В.,
при секретарі судового засідання Безкоровайній М.Л.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу № 285/1436/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: Служба у справах дітей Стриївської сільської ради про визначення місця проживання дитини та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: Служба у справах дітей Стриївської сільської ради про визначення місця проживання дитини,-
12.03.2024 року ОСОБА_1 звернувся до Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області із позовом до ОСОБА_2 третя особа: Служба у справах дітей Стриївської сільської ради про визначення місця проживання дитини.
14 березня 2024 року ухвалою Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Служба у справах дітей Стриївської сільської ради про визначення місця проживання дитини було передано для розгляду за підсудністю до Києво-Святошинського районного суду Київської області.
08 квітня 2024 року ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області позовну заяву було прийнято до розгляду та відкрито загальне позовне провадження у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог Служба у справах дітей Стриївської сільської ради про визначення місця проживання дитини з батьком.
11.06.2024 року від представника відповідача надійшов відзив на позов, згідно якого останній просив відмовити у задоволенні позовних вимог а також зустрічна позовна заява.
12.06.2024 року ухвалою суду прийнято зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треття особа яка не заявляє самостійних вимог: Служба у справах дітей Стриївської сільської ради про визначення місця проживання дитини з матір'ю до спільного розгляду з первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог Служба у справах дітей Стриївської сільської ради про визначення місця проживання дитини з батьком.
У позовній заяві ОСОБА_1 просить суд визначити місце проживання дитини: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , із ОСОБА_1 за його місцем проживання, а саме за адресою: АДРЕСА_1 .
У відзиві та зустрічному позові ОСОБА_4 (позивач за зустрічним позовом) заперечувала проти задоволення первісного позову та просить визначити місце проживання дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір'ю ОСОБА_5 за місцем її проживання, а саме за адресою: АДРЕСА_2 .
15.10.2024 року ухвалою суду було витребувано у Служби у справах дітей Стриївської сільської ради (11777, Житомирська область, Звягельський район, с. Стриєва, вул. Садова, 4) висновок щодо визначення місця проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
23.01.2025 року ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області закрито підготовче провадження у справі № 285/1436/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог Служба у справах дітей Стриївської сільської ради про визначення місця проживання дитини з батьком та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треття особа яка не заявляє самостійних вимог: Служба у справах дітей Стриївської сільської ради про визначення місця проживання дитини з матір'ю.
Сторони у судове засідання 28.03.2025 року не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.
Представник третьої особи Служби у справах дітей Стриївської сільської ради в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.
16.12.2024 року від Служби у справах дітей Стриївської сільської ради надійшла заява про розгляд справи без участі представника третьої особи Служби у справах дітей Стриївської сільської ради разом з рішенням Стриївської сільської ради №287 від 28.11.2024 про затвердження висновку про визначення місця проживання малолітньої дитини, а також надійшов висновок органу опіки і піклування щодо визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Відповідно до даного висновку орган опіки та піклування вважає за доцільне визначити місцем проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом із мамою за адресою: АДРЕСА_2 .
Відповідно до вимог ст. 171 Сімейного кодексу України судом не заслухана думка малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 оскільки через свій ранній дитячий вік (3 роки) вони не в змозі чітко і ясно висловити свою думку щодо їх місця проживання.
Згідно ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
За таких обставин суд вважає за можливе справу по суті розглянути за відсутності сторін в судовому засіданні на підставі наявних справі доказів без фіксування судового засідання технічними засобами на підставі ч. 2 ст. 247 ЦПК України.
У разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (ч.ч. 4, 5 ст. 268 Цивільного процесуального кодексу України).
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги за первісним позовом не підлягають задоволенню, а вимоги за зустрічним позовом слід задоволити, виходячи з наступних підстав.
Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 №2 передбачено, що відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.
Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може, зокрема, бути припинення дії, яка порушує право.
Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
У справі Bellet v. France Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.
При розгляді справи судом встановлено, що 07.03.2020 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 було зареєстровано шлюб, що підтверджується Свідоцтвом про шлюб Серія НОМЕР_1 , видане Новоград-Волинським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Центрально-Західного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Хмельницький).
11.10.2023 року шлюб був розірваний, на підставі рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області (справа № 369/9269/23).
Від шлюбу сторони мають малолітню дитину - доньку, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження (актовий запис № 448 складений 30 липня 2021 року Ірпінським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ))
У судовому рішенні про розірвання шлюбу не було визначено місце проживання спільної дитини.
З пояснень сторін судом встановлено, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , після припинення спільного проживання сторін, проживає з матір'ю за адресою АДРЕСА_2 , спір щодо місця проживання дитини був відсутній, однак в подальшому між ними виник спір щодо місця проживання доньки.
Згідно з частинами другою, восьмою, дев'ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).
Згідно з частинами першою, другою статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і треба прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
На підтвердження доводів свого позову щодо організації умов проживання, ОСОБА_1 надав суду витяг з Державного реєстру речових прав про реєстрацію права власності № 368765296 від 06.03.2024 року, згідно якого за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на квартиру за адресою АДРЕСА_3 .
На підтвердження доводів зустрічного позову, ОСОБА_4 надала суду витяг з Державного реєстру речових прав про реєстрацію права власності №120392690 від 12.04.2018 року, а також витяг з Державного реєстру речових прав про реєстрацію права власності №119735555 від 05.04.2018 року згідно яких на батька ОСОБА_2 , ОСОБА_6 зареєстровано право власності на будинок за адресою АДРЕСА_2 .
Відповідно до наданого акту обстеження умов проживання ОСОБА_1 від 20.02.2024 року квартира в новобудові із сучасним ремонтом, загальна житлова площа 35 кв.м. В помешканні сучасний ремонт. Наявні всі комунікації. Кімнати вмебльовані. Побут родини організований. Санітарно-гігієнічні норми проживання дотримані.
Відповідно до наданого акту обстеження умов проживання ОСОБА_2 від 06.06.2024 року будинок належить ОСОБА_6 , будинок цегляний, опалення газове та пічне, вана кімната в будинку, в будинку чисто, речі поскладані по своїх місцях, в дитини є окрема кімната в якій вона проживає з мамою. В наявності комод для дитячих речей, дитяча корзина з іграшками. Мама отримує кошти при народженні дитини, батьки ОСОБА_7 допомагають їм фінансово. Дитина доглянута, розвиток дитини відповідає віку Емілії. мама здійснює виховання дитини в повну міру.
Відповідно до поданих доказів ОСОБА_1 перебуває на службі в військовій частині НОМЕР_2 .
ОСОБА_4 має позитивну характеристику за місцем проживання, що підтверджено характеристикою старости Гульського с/о від 07.06.2024 року.
На підставі наданих сторонами доказів вбачається, що як мати ОСОБА_4 , так і батько ОСОБА_8 люблять та опікуються своєю донькою ОСОБА_3 , не перебувають на обліку у психіатра чи нарколога, шкідливих звичок не мають. Жодного випадку застосування фізичного, психологічного, економічного насильства до дитини з боку батьків судом не встановлено.
Подана ОСОБА_1 відповідь поліції підтверджують лише факт неприязних стосунків між собою. Однак в даній відповіді зазначено, що ОСОБА_5 та її батьками, з якими вона проживає, створені всі умови для проживання дитини, в будинку чисто, ОСОБА_9 забезпечена сезонним одягом та іграшками, розвивається відповідно свого віку, в матері достатній материнський потенціал.
Відповідно до частини четвертої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.
Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.
Статтею 160 СК України встановлено право батьків на визначення місця проживання дитини. Місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
Відповідно до статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвитку дитини.
Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (частина шоста статті 19 СК України).
Відповідно до висновку Служби у справах дітей Стриївської сільської ради від 28.11.2024 року вважають за доцільне та таким, що відповідає інтересам дитини визначити місце проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з матір'ю ОСОБА_5 .
У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
У рішенні ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі потрібно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).
У параграфі 54 рішення ЄСПЛ «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини.
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що рівність прав батьків стосовно дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й першорядно повинні бути визначені й враховані інтереси дитини з урахуванням об'єктивних обставин спору.
Норми міжнародного права та національне законодавство не містять положень, які б наділяли одного з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.
При визначенні місця проживання дитини судам потрібно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.
Отже, під час розгляду справ щодо визначення місця проживання дитини суди передусім повинні враховувати інтереси самої дитини, оцінюючи сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах.
У постанові Верховного Суду від 14 лютого 2019 року у справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18) зазначено, що тлумачення частини першої статті 161 СК України дає підстави для висновку, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема, особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов'язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) викладено висновок про те, що положення Конвенції про права дитини встановлюють, що в усіх діях стосовно дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, які займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3). Ці положення Конвенції про права дитини узгоджуються з положеннями Конституції та законів України, тому її правові норми зобов'язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей.
При оцінці та визначенні найкращих інтересів дитини підлягають врахуванню наступні базові елементи: (а) погляди дитини, (б) індивідуальність дитини, (в) збереження сімейного оточення і підтримання відносин, (г) піклування, захист і безпека дитини, (ґ) вразливе положення, (д) право дитини на здоров'я, (е) право дитини на освіту (постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 04 серпня 2021 року у справі № 654/4307/19 (провадження № 61-19210св20).
У контексті наведеного, суд зазначає, що сім'я є цінною для розвитку дитини, і коли вона руйнується, батьки, які почали проживати окремо, мають віднайти способи захистити дитину і забезпечити те, що їй потрібно, щоб дитина зростала у благополучній атмосфері, повноцінно розвивалася та не зазнавала негативного впливу. Ситуація, в якій батьки не в змозі віднайти такі способи за взаємним погодженням, потребує втручання органів державної влади, зокрема суду, з метою забезпечення належних стосунків між дитиною й батьками, які є фундаментальними для благополуччя дитини. Дитина потребує уваги, підтримки і любові обох батьків. Батько ніколи не зможе замінити мати, а мати - батька. Діти є найбільш вразливою стороною під час будь-яких сімейних конфліктів.
Дитина має право знати своїх батьків і право на їх піклування (стаття 7 Конвенції про права дитини).
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів)(стаття 89 ЦПК України).
При вирішенні спору між батьками, які проживають окремо, про те, з ким із них залишається дитина, необхідно виходити з рівності прав та обов'язків батька й матері щодо своїх дітей, ухвалене рішення повинно відповідати інтересам неповнолітніх. При цьому, повинно бути ураховано, хто з батьків виявляє більшу увагу до дитини і турботу про неї, її вік і прихильність до кожного з батьків, особисті якості батьків, можливість створення належних умов для виховання, маючи на увазі, що перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дітей.
З огляду на викладене суд, врахувавши наявність спору між батьками щодо місця проживання малолітньої дитини, який вони у досудовому порядку вирішити не змогли, психофізіологічні особливості дитини, виходячи з балансу інтересів дитини та батьків, з найкращих інтересів дитини, дійшов висновку про те, що встановлення місця проживання дитини з матір'ю буде максимально відповідати інтересам дитини, спрямовано на забезпечення гармонійного розвитку дитини у безпечному, спокійному та стійкому середовищі. Зазначене буде відповідати якнайкращим інтересам дитини, сприятиме повноцінному вихованню та розвитку.
При цьому суд зазначає, що визначення місця проживання дитини з матір'ю не впливає на її взаємовідносини з батьком, оскільки визначення місця проживання дитини з одним із батьків, не позбавляє іншого батьківських прав та не звільняє його від виконання своїх батьківських обов'язків. Указане узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 21 липня 2021 року у справі № 404/3499/17 (провадження № 61-9074св20).
Обґрунтовуючи своє рішення, суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Витрати по сплаті судового збору у відповідності до ст. 141 ЦПК України покладаються на позивача за первісним позовом шляхом стягнення з відповідача за зустрічним позовом на користь позивача за зустрічним позовом 1 211,20 грн судового збору за подання зустрічної позовної заяви.
Керуючись ст.ст. 12, 81, 141, 263-265, 268 ЦПК України, суд
ухвалив:
У задоволенні первісного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог Служба у справах дітей Стриївської сільської ради про визначення місця проживання дитини - відмовити повністю.
Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: Служба у справах дітей Стриївської сільської ради про визначення місця проживання дитини - задоволити повністю.
Визначити місце проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір'ю ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 за місцем її проживання, а саме за адресою: АДРЕСА_2 .
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , адреса: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , адреса фактичного проживання: АДРЕСА_4 ; РНОКПП НОМЕР_4 ) 1 211 (одну тисячу двісті одинадцять гривень) 20 коп. судового збору за подання зустрічної позовної заяви.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повне рішення суду складено: 21.05.2025 року.
Суддя А.В. Янченко