Справа № 362/4377/23
Провадження № 2/362/199/25
21 травня 2025 року
Васильківський міськрайонний суд Київської області в складі:
головуючого - судді Марчука О.Л.,
при секретарі - Неділько А.С.,
за участю представника позивача - адвоката Дузь Ю.М.,
відповідача - ОСОБА_1 ,
представника відповідача - адвоката Речицького М.Л.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду № 3 у місті Василькові Обухівського району Київської області цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, стягнення грошової компенсації та припинення часток,
Позивачка звернулася до суду з позовом, в обґрунтування вимог якого зазначила, що за час перебування у шлюбі з відповідачем вони набули спільне майно у вигляді житлового будинку АДРЕСА_1 та автомобіль марки «Volvo XC 60» державний номер НОМЕР_1 .
Посилаючись на вказані обставини та керуючись нормами сімейного законодавства щодо правового режиму спільного сумісного майна подружжя, позивач просить визнати вказані об'єкти майна спільною сумісною власністю подружжя, стягнути з відповідача грошову компенсацію вартості половини зазначеного майна та припинити її частки у вказаному майні подружжя (т.с. 1, а.с. 97 - 110).
Представник позивача в судовому засіданні підтримала позовні вимоги та просила їх задовольнити з викладених у позові підстав.
Відповідач і його представник в судовому засіданні заперечили позовні вимоги та просили відмовити у їх задоволенні, посилаючись на те, що 65 % спірного житлового будинку було готово до укладення шлюбу між сторонами, а спірний автомобіль було придбано за грошові кошти отримані в борг.
Також, представником позивача подано відзив на позов у якому викладено наведені заперечення відповідача (т.с. 1, а.с. 155 - 160).
Вислухавши вступне слово учасників процесу та дослідивши письмові докази по справі в повному обсязі, суд приходить до наступних висновків.
26 грудня 2007 року зареєстровано шлюб між сторонами, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_2 від 22 липня 2020 року (т.с. 1, а.с. 16).
Станом на дату постановлення цього рішення суду, у суду відсутні документальні відомості про реєстрацію розірвання шлюбу між сторонами.
Натомість, за усними повідомлення представників сторін під час розгляду справи в судовому засіданні встановлено, що шлюб між сторонами розірвано рішенням від 12 березня 2021 року Васильківського міськрайонного суду Київської області.
В судовому засіданні представники сторін не оспорили і підтвердили дану обставину, а тому на підставі частини першої статті 82 ЦПК України, дана обставина, яка визнана учасниками справи, не підлягає доказуванню, оскільки суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цієї обставини та добровільності її визнання.
Вирішуючи справу по суті вимог, суд враховує наступне.
Як вбачається із Інформації від 13.05.2019 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, 11 лютого 2008 року, тобто за час перебування у шлюбі із позивачкою, на ім'я відповідача було зареєстровано домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 (т.с. 1, а.с. 20 - 22).
Також, даний факт реєстрації права власності відповідача на вказане нерухоме майно в повному обсязі об'єктивно і достовірно підтверджується Свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 11 лютого 2008 року (т.с. 1, а.с. 23).
При цьому, суд враховує обставини зміни адміністративно-територіального поділу районів у Київській області за Постановою Верховної Ради України «Про утворення та ліквідацію районів», внаслідок чого станом на дату постановлення цього рішення суду селище Глеваха територіально розташоване в адміністративних межах Фастівського району Київської області.
Крім того, за змістом договору купівлі-продажу № 3246/2021/2554218 від 27 квітня 2021 року та свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 вбачається, що станом на 19 травня 2020 року, тобто за час перебування у шлюбі із позивачкою, на ім'я відповідача було зареєстровано автомобіль марки «Volvo XC 60» державний номер НОМЕР_1 (т.с. 1, а.с. 163, 164).
Насамперед, при вирішенні позовних вимог заявлених у пунктах першому і другому прохальної частини позову, суд враховує та керується правовими висновками які викладено у постанові Верховного Суду від 05 січня 2024 року по справі № 755/12204/18 про те, що віднесення майна до спільної сумісної власності подружжя (не спростування відповідної презумпції спільності майна) є підставою для вирішення питання про його поділ, а тому констатація цієї обставини як позовної вимоги не є належним способом захисту права, у зв'язку з чим у задоволенні вимоги про визнання майна спільним майном подружжя сторін судам належало відмовити.
Тобто, у разі встановлення правового режиму спільної власності на майно набуте у шлюбі, суд здійснює його поділ і для цього непотрібно окремо і додатково визнавати таке майно об'єктом спільної сумісної власності подружжя.
У зв'язку із цим, суд відмовляє в задоволенні заявлених у пунктах першому і другому прохальної частини заяви позовних вимогах про визнання спільним сумісним майном подружжя житлового будинку і автомобіля.
Також, вирішуючи справу по суті вимог суд враховує та керується наступними положенням цивільного законодавства.
Відповідно до норми частини третьої статті 368 ЦК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Норма частини першої статті 70 СК України передбачає, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Тобто, слід зробити висновок, що вказаний житловий будинок і автомобіль є майном, набутим подружжям за час шлюбу, а тому, в силу статті 60 СК України, належать сторонам на праві спільної сумісної власності.
Отже, у суду є усі правові підстави для визнання вказаних об'єктів майна спільною сумісною власністю сторін, як подружжя та їх включення в поділ майна.
Норми частин 1 і 2 статті 70 СК України передбачають, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором; при вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї.
Шлюбного договору між сторонами немає.
Під час розгляду справи судом не встановлено обставин, що мають істотне значення, зокрема про те, що один із подружжя не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно або витрачав його на шкоду інтересам сім'ї.
Таким чином, наявні підстави для поділу між сторонами вказаного рухомого майна, що слід здійснити згідно із частин 1 і 2 статті 70 СК України на засадах рівності часток майна дружини та чоловіка.
Частиною першою статті 372 ЦК України визначено, що майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними, крім випадків, установлених законом.
У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом (ч. 2 ст. 372 ЦК України).
Частиною третьою статті 372 ЦК України визначено, що у разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.
Відповідно до частини третьої статті 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до частини першої статті 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
Частина друга статті 71 СК України, зокрема, визначає, що неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними; присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України.
В Постанові Верховного Суду від 9 червня 2021 року у справі № 760/789/19 суд дійшов висновку, що принцип обов'язкового отримання згоди особи на присудження їй грошової компенсації насамперед застосовується до правовідносин, які виникають при зверненні одного з подружжя до суду з вимогами про припинення права іншого з подружжя на частку у спільному майні з одночасним присудженням грошової компенсації. Гарантуючи, що компенсація буде виплачена, позивач вносить необхідну суму на депозитний рахунок суду. Правовідносини, в яких позивачка у цій справі просила припинити не право власності відповідача у спільному майні з виплатою компенсації, а своє право на частку в майні з отриманням компенсації на свою користь, є відмінними за своєю природою і регулюються ст. 364 ЦК України, яка передбачає, що співвласник, частка якого в майні не може бути виділена в натурі, має право на отримання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості цієї частки.
За змістом позову в пункті третьому прохальної частини позову позивачка просить стягнути з відповідача грошову компенсацію половини вартості спірного майна.
Такий підхід відповідає закріпленим у статті 7 СК України засадам розумності й добросовісності, оскільки позивачка надає свою згоду на позбавлення її частки у праві власності, отримуючи гарантоване грошове відшкодування.
Згідно з частинами першою та другою статті 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки.
Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою.
Абзацом 1 п. 24 Постанови встановлено, що до складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб.
Отже, суд вважає за можливе захистити майнові права позивачки шляхом присудження їй грошової компенсації за належні їй 1/2 частини зазначеного житлового будинку і автомобіля.
Із доданого до позову звіту № 06/244-09 від 05 березня 2021 року вбачається, що ринкова вартість автомобіля марки «Volvo XC 60» державний номер НОМЕР_1 складає 449 631 гривень 00 копійок (т.с. 1, а.с. 34 - 36).
Також, за висновком експертів № 24454/23-42 від 24 грудня 2024 року, ринкова вартість житлового будинку АДРЕСА_1 , що входить до складу вказаного домоволодіння, складає 2 837 456 гривень 00 копійок (т.с. 1, а.с. 230 - 250).
Тобто, з відповідача на користь позивачки слід стягнути грошову компенсацію в загальній сумі 1 643 543 гривні 50 копійок (449 631 гривень 00 копійок + 2 837 456 гривень 00 копійок = 3 287 087 гривень 00 копійок / 2).
При цьому, суд не приймає до уваги та не використовує і відхиляє усі доводи як сторони позивача, так і сторони відповідача стосовно наявності чи відсутності факту спільного проживання сторін однією сім'єю до реєстрації шлюбу між ними (суд не досліджує вказані обставини), оскільки вказані обставини не мають жодного відношення для вирішення справи по суті, позаяк спірне майно було набуте сторонами саме за час їх перебування в зареєстрованому шлюбі, що підтверджується відповідними, належними, достовірними, об'єктивними і допустимим письмовими доказами про державну реєстрацію житлового будинку і автомобіля.
Як наслідок, усі обставини особистих взаємовідносин сторін до дати укладення між ними шлюбу та обставини будівельної готовності спірного житлового будинку на 65 %, не переконання суду не мають правового значення для вирішення по суті заявлених позовних вимог, оскільки як державну реєстрацію спірного житлового будинку як цілого, закінченого і введеного в експлуатацію об'єкта нерухомого майна, так і державну реєстрацію спірного автомобіля було здійснено саме в період зареєстрованого шлюбу між сторонами.
Таким чином, наявні підстави для поділу між сторонами вказаного нерухомого майна шляхом стягнення з відповідача на користь позивачки грошової компенсації за належні їй 1/2 частини вказаного спільного майна подружжя.
Одночасно, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог заявлених у пунктах четвертому і п'ятому прохальної частини позову про припинення частки позивачки у спірному сумісному майні подружжя, оскільки у спосіб стягнення з відповідача грошової компенсації в повній мірі цілком буде захищено майнові права та інтереси позивачки у спірних правовідносинах.
За таких обставин, позовні вимоги є частково обґрунтованими та підлягають задоволенню в обсязі встановленому судом.
Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи (ч. 1 ст. 133 ЦПК України).
За подачу даного позову до суду позивачем сплачено:
- судовий збір за подачу позову майнового характеру в сумі 13 420 гривень 00 копійок, що підтверджується відповідною квитанцією № 17987 від 12 липня 2023 року (т.с. 1, а.с. 48);
- судовий збір за подачу позову немайнового характеру в сумі 1 037 гривень 60 копійок, що підтверджується відповідною квитанцією № 18012 від 12 липня 2023 року (т.с. 1, а.с. 49);
- судовий збір за подачу позову немайнового характеру в сумі 1 037 гривень 60 копійок, що підтверджується відповідною квитанцією № 17819 від 12 липня 2023 року (т.с. 1, а.с. 50);
- судовий збір за подачу позову немайнового характеру в сумі 1 037 гривень 60 копійок, що підтверджується відповідною квитанцією № 49095 від 01 серпня 2023 року (т.с. 1, а.с. 78);
- судовий збір за подачу позову немайнового характеру в сумі 1 037 гривень 60 копійок, що підтверджується відповідною квитанцією № 49084 від 01 серпня 2023 року (т.с. 1, а.с. 94).
Позивачкою не надано суду доказів витрат на оплату експертного дослідження за ухвалою суду про призначення експертизи по даній справі, а тому у суду відсутні процесуальні підстави для їх стягнення з відповідача.
Також, пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України передбачено, що до витрат, пов'язаних з розглядом судової справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Проте, до позову додано та під час розгляд справи стороною позивача не надано суду укладеного між АБ «Адвокатське бюро Олени Бабич» і ОСОБА_2 договору № 30-09/21 від 30 вересня 2021 року (про який зазначено в ордері адвоката від 12 липня 2023 року (т.с. 1, а.с. 51).
Як наслідок, у зв'язку із неподанням стороною позивача до суду договору про надання правової допомоги або його належним чином завіреної копії, суд об'єктивно позбавлений можливості перевірити ціну договору, порядок, умови і строки здійснення оплати за договором та інші положення договору які необхідні для вирішення питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
Норма пункту 2 частини другої статті 137 ЦПК України передбачає, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами; для цілей розподілу судових витрат розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Однак, до позову не додано, в матеріалах справи відсутній та під час розгляду справи стороною позивача не надано суду укладеного між позивачем і адвокатом договору про надання правової допомоги.
Одночасно, суд враховує наступне.
Зокрема, при вирішенні питання стосовно розподілу судових витрат у вигляді витрат позивачки на оплату правової допомоги, суд керується і застосовує правові висновки наведені у пункті 31 постанови Верховного Суду від 20 липня 2021 року по справі № 922/2604/20 за якими: відсутність документального підтвердження надання правової допомоги (договору надання правової допомоги, детального опису виконаних доручень клієнта, акта прийому-передачі виконаних робіт, платіжних доручень на підтвердження фактично понесених витрат клієнтом тощо) є підставою для відмови у задоволенні заяви про розподіл судових витрат у зв'язку з недоведеністю їх наявності.
Як підсумок, суд вважає, що через відсутність в матеріалах справи договору (або його копії) про надання правової допомоги між позивачкою і адвокатом, - стороною позивача не підтверджено підстави надання позивачці правової допомоги у даній справі та підстави здійснення позивачкою оплат відповідних витрат на правову допомогу від адвокат.
Таким чином, суд приходить до висновку, що відсутні процесуально-правові підстави для ухвалення судом рішення про розподіл судових витрат позивачки на правову допомогу.
Тобто, на підставі статей 133, 141 ЦПК України, у зв'язку із частковим задоволенням позову, судові витрати слід покласти на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У підсумку, із заявлених у прохальній частині позову чотирьох позовних вимог немайнового характеру і однієї позовної вимоги майнового характеру, суд задовольняє лише позовні вимоги майнового характеру із ціною позову 1 643 543 гривні 50 копійок.
Судовий збір за вимогами майнового характеру які задоволено судом становить 13 420 гривень 00 копійок.
Судовий збір за чотири вимоги немайнового характеру в задоволенні яких відмовлено судом становить 4 294 гривні 40 копійок.
У підсумку, на підставі пункту 3 частини другої статті 141 ЦПК України, у зв'язку із частковим задоволенням позову, судові витрати слід покласти на:
-позивача в сумі 4 294 гривні 40 копійок (відмова в позові);
-відповідача в сумі 13 420 гривень 00 копійок (задоволено позові).
У зв'язку із цим, слід стягнути з відповідача на користь позивача у відшкодування судових витрат грошові кошти в сумі 13 420 гривень 00 копійок.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 7, 60, 70, 71 Сімейного кодексу України, статтями 368, 372 Цивільного кодексу України, статтями 1 - 13, 19, 23, 27, 34, 76 - 83, 89, 95, 133, 141, 258, 259, 263 - 265, 273 ЦПК України,
Частково задовольнити позов.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 1 643 543 (один мільйон шістсот сорок три тисячі п'ятсот сорок три) гривні 50 копійок.
Відмовити в задоволенні решти позовних вимог.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 у відшкодування судових витрат грошові кошти в сумі 13 420 (тринадцять тисяч чотириста двадцять) гривень 00 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено учасниками справи, а також особами, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий
Дата складення повного судового рішення - 21 травня 2025 року.