13 травня 2025 року
м. Київ
cправа № 911/973/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Губенко Н.М. - головуючий, Кондратова І.Д., Студенець В.І.,
за участю секретаря судового засідання - Долгополової Ю.А.,
представників учасників справи:
позивача - Ярук А.І.,
відповідача - Пудкалюк К.О.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю "Узинський цукровий комбінат"
на рішення Господарського суду Київської області
у складі судді Рябцевої О.О.
від 05.09.2024 та
на постанову Північного апеляційного господарського суду
у складі колегії суддів: Яценко О.В., Гончаров С.А., Хрипун О.О.
від 17.02.2025
за позовом Приватного підприємства "Еверест"
до Товариства з додатковою відповідальністю "Узинський цукровий комбінат"
про стягнення 5 702 846,02 грн.
Відповідно до частини 2 статті 216 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 22.04.2025 оголошувалась перерва до 13.05.2025.
1. Короткий зміст позовних вимог
Приватне підприємство "Еверест" звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з додатковою відповідальністю "Узинський цукровий комбінат", з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, про стягнення 5 702 846,02 грн, з яких 2 726 212,11 грн заборгованості, 160 822,98 грн 3% річних, 859 131,21 грн інфляційних втрат та 1 956 679,72 грн пені (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог).
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням умов договору поставки № 01-07Е/19 від 01.07.2020 щодо оплати отриманого товару.
2. Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій
01 липня 2020 року між Приватним підприємством "Еверест" (надалі - Постачальник) та Товариством з додатковою відповідальністю "Узинський цукровий комбінат" (надалі - Покупець) укладено договір поставки № 01-07Е/19 (надалі - Договір), відповідно до пункту 1.1 якого Постачальник зобов'язався поставити у встановлений термін у власність Покупця вугільну продукцію (вугілля), a Покупець зобов'язався прийняти вугілля та сплатити за нього грошові кошти на умовах, викладених у Договорі.
Згідно з пунктом 1.2 Договору марка вугілля, сорт, кількість, якість, строки поставки вугілля, що поставляється, визначаються в специфікаціях, що є невід'ємною частиною Договору.
Відповідно до пункту 2.1 Договору ціна вугілля зазначена в національній валюті України, що фіксується в специфікаціях до Договору, які є невід'ємною частиною Договору.
Пунктами 2.3, 2.4 Договору передбачено, що фактична вартість вугілля за Договором буде визначатись сторонами сумарною вартістю товарних поставок вугілля, які визначені в специфікаціях, доданих до Договору, та прийняті Покупцем в період дії Договору. Загальна сума Договору може бути змінена за згодою сторін, у зв'язку зі зміною рівня цін, обсягів поставки та/або підписанням нових специфікацій. Загальна сума Договору визначається загальною сумою всіх специфікацій за Договором.
Відповідно до пункту 3.1 Договору Постачальник поставляє вугілля залізничним транспортом насипом (навалом) у відкритих піввагонах з люками, що відкриваються, на умовах DPP - станція призначення (ст. Сухоліси, Південно-Західної залізниці, код станції: 344001, код отримувача - 4332).
Згідно з пунктом 3.2 Договору відправником вугілля, що поставляється, може бути підприємство, яке не є стороною за Договором, одержувачем вугілля є сторона, яка визначена в Договорі як Покупець.
Пунктом 3.7 Договору передбачено, що Постачальник передає у власність Покупця вугілля, вказане у видаткових накладних на підставі додатків - специфікацій до Договору. Датою поставки та право власності на вугілля виникає у Покупця з дати, що вказана на штемпелі залізничної накладної станцією призначення.
Відповідно до пункту 4.1 Договору розрахунки за Договором здійснюються в національній валюті України на підставі рахунків Постачальника та згідно з залізничною накладною.
Згідно з пунктом 4.2 Договору оплата вугілля здійснюється Покупцем по факту поставки Постачальником до 31.12.2020, з моменту його отримання Покупцем згідно з пунктом 3.7. Покупець зобов'язується здійснити оплату отриманого вугілля шляхом перерахування коштів на поточний рахунок Постачальника, вказаний у рахунку Постачальника, якщо інші умови оплати не зазначено в додатках (специфікаціях).
Пунктом 5.3 Договору передбачено, що приймання вугілля, що постачається за Договором, здійснюється Покупцем чи вантажоодержувачем вугілля шляхом підписання акта приймання-передачі вугілля на підставі даних про кількість та якість вугілля, зазначених в рахунку, залізничній накладній та паспорті (сертифікаті, посвідченні) якості.
Відповідно до пункту 7.2 Договору прострочення оплати вартості поставленої партії вугілля відповідно до пункту 4.2 Договору, або строків оплати визначених у специфікації, тягне сплату Покупцем на користь Постачальника пені в розмірі 0,1% від несвоєчасно сплаченої суми за кожний день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочення. Пеня нараховується від дня виникнення прострочення і по день остаточного погашення зобов'язання за Договором.
Згідно з пунктом 11.1 Договору він вступає в силу з дати його підписання обома сторонами і діє до 01.06.2021, а в частині виконання грошових та гарантійних зобов'язань - до повного їх виконання.
01 липня 2020 року сторони підписали специфікацію № 1 до договору поставки № 01-07Е/20 від 01.07.2020 (надалі - Специфікація), яка є додатком № 1 до Договору.
У Специфікації 1 № 1 сторонами погоджено, що:
- Постачальник поставляє покупцеві вугілля, зазначене в таблиці № 1, а саме: вугілля марки АО (25-70) та АО (25-50) у кількості 700 т (+/- 10%) (пункт 1);
- сума поставки по цій специфікації складає 3 961 650,00 грн з ПДВ (пункт 2);
- вантажоодержувачем є Товариство з додатковою відповідальністю "Узинський цукровий комбінат" (код 00372536) (пункт 6);
- строк відвантаження: липень-серпень 2020 року. Оплата за вугілля здійснюється в гривнях за курсом НБУ долара США встановленим у робочий день, що передує даті оплати рахунку, виходячи з еквівалента ціни за вугілля. Ціна на вугілля фіксується станом на 10.07.2020 та складає 210,00 доларів США за 1 т з ПДВ. Курс НБУ гривні по відношенню до долара США станом на 10.07.2020 становить 26,95 грн, якщо коливання курсу долара буде більше або менше 5% за період відтермінування оплати, то Постачальник залишає за собою право переглядати ціну з урахуванням ціни долара до гривні (пункт 8).
Сторонами не заперечується, що на виконання умов Договору Постачальником було поставлено, а Покупцем прийнято товар, а саме: вугілля кам'яне АО (25-50) у загальній кількості 680 тонн, загальною вартістю (відповідно до видаткових накладних) 3 855 600,00 грн, що підтверджується видатковими накладними: № РН-0267 від 31.07.2020 у кількості 68 тонн на суму 385 560,00 грн; № РН-0268 від 06.08.2020 у кількості 68 тонн на суму 385 560,00 грн; № РН-0272 від 17.08.2020 у кількості 272 тонн на суму 1 542 240,00 грн; № РН-0273 від 21.08.2020 у кількості 272 тонн на суму 1 542 240,00 грн.
Вказані видаткові накладні підписані від Постачальника директором Гамрецьким В.А., а від Покупця комірником ОСОБА_1 , та скріплені печатками.
Товар у кількості 68 тонн, який поставлявся Покупцю на підставі залізничної накладної № 29380946, доставлений на станцію призначення Сухоліси - 31.07.2020, що підтверджується штемпелем станції призначення у вказаній залізничній накладній.
Товар у кількості 68 тонн, який поставлявся Покупцю на підставі залізничної накладної № 29381062, доставлений на станцію призначення Сухоліси - 06.08.2020, що підтверджується штемпелем станції призначення у вказаній залізничній накладній.
Товар у кількості 272 тонни, який поставлявся Покупцю на підставі залізничної накладної № 29467910, доставлений на станцію призначення Сухоліси - 17.08.2020, що підтверджується штемпелем станції призначення у вказаній залізничній накладній.
Товар у кількості 272 тонни, який поставлявся Покупцю на підставі залізничної накладної № 29477947, доставлений на станцію призначення Сухоліси - 21.08.2020, що підтверджується штемпелем станції призначення у вказаній залізничній накладній.
Жодної оплати вартості поставленого Постачальником вугілля у кількості 680 тонн до 31.12.2020 Покупцем здійснено не було, що останнім не заперечується.
Постачальником Покупцю, з посиланням на Договір, виставлено рахунки-фактури за вугілля кам'яне АО (25-50 мм) у загальній кількості 251,33 тонн на загальну суму 1 469 666,89 грн, а саме: рахунок-фактура № СФ-0002 від 02.06.2021 за вугілля кам'яне АО (25-50 мм) у кількості 80,000 тонн на суму 462 067,20 грн; рахунок-фактура № СФ-0001 від 19.01.2022 за вугілля кам'яне АО (25-50 мм) у кількості 89,965 тонн на суму 531 299,69 грн; рахунок-фактура № СФ-0002 від 14.02.2022 за вугілля кам'яне АО (25-50 мм) у кількості 81,365 тонн на суму 476 300,00 грн.
Зі змісту вказаних рахунків слідує, що у них ціна за вугілля сформована Постачальником на підставі пункту 8 Специфікації № 1 з урахування того, що Покупець не сплатив за поставлене вугілля у строк до 31.12.2020, як передбачено умовами Договору, а за період відтермінування оплати коливання курсу долара було більшим ніж 5%.
З наданих позивачем виписок з особового рахунку слідує, що:
- рахунок-фактура № СФ-0002 від 02.06.2021 за вугілля кам'яне АО (25-50 мм) у кількості 80,000 тонн на суму 462 067,20 грн оплачений Покупцем 07.06.2021 з зазначенням призначення платежу: "вугілля кам'яне зг. рах № СФ-0002 від 02.06.2021 у т.ч. ПДВ 20,00 % - 77011,20";
- рахунок-фактура № СФ-0001 від 19.01.2022 вугілля кам'яне АО (25-50 мм) у кількості 89,965 тонн на суму 531 299,69 грн оплачений Покупцем 20.01.2022 з зазначенням призначення платежу: "вугілля кам'яне АО(25-50 мм) зг. рах № СФ-0001 від 19.01.2022 зг дог № 01-07Е/19 від 01.07.20 у т.ч. ПДВ 20,00 % - 88549,95";
- рахунок-фактура № СФ-0002 від 14.02.2022 за вугілля кам'яне АО (25-50 мм) у кількості 81,365 тонн на суму 476 300,00 грн оплачений Покупцем 14.02.2022 з зазначенням призначення платежу: "вугілля кам'яне зг. рах № СФ-0002 від 14.02.2022 у т.ч. ПДВ 20,00 % - 79383,33".
У період з 02.06.2021 по 14.02.2022 Покупець перерахував Постачальнику 1 469 666,89 грн вартості поставленого вугілля.
27.02.2023 Покупцем Постачальнику було перераховано 695 025,74 грн з зазначенням призначення платежу: "оплата за вугілля зг дог № 01-07Е/19 від 01.07.2020 у т.ч. ПДВ 20,00 % - 11 5837,62".
Позивачем разом з претензією № 1 від 07.03.2024 було виставлено відповідачу рахунок-фактуру № СФ-0000001 від 07.03.2024 на оплату боргу за договором № 01-07Е/19 від 01.07.2020 у сумі 2 749 749,62 грн.
Матеріали справи не містять доказів сплати відповідачем позивачу 2 726 212,10 грн за поставлений товар.
07.03.2024 позивач направив відповідачу претензію № 1 від 07.03.2024, в якій просив відповідача протягом 5 календарних днів від дати отримання цієї претензії перерахувати позивачу 6 012 477,68 грн, з яких 2 749 749,62 грн боргу, 176 537,28 грн 3% річних, 2 148 686,40 грн пені та 937 504,37 грн інфляційних втрат. Направлення вказаної претензії на адресу відповідача підтверджується описом складення у цінний лист № 1403005260915 від 07.03.2024.
Проте, вказана претензія залишена відповідачем без відповіді та задоволення.
Під час апеляційного розгляду справи відповідачем до суду подано копію платіжної інструкції № 10483 від 16.11.2021 з якої слідує, що Покупцем Постачальнику перераховано 351 923,04 грн з призначенням платежу: "вугілля кам'яне АО(25-50 мм) зг. рах № СФ-0001 від 24.02.2021 у т.ч. ПДВ 20,00 % - 58 653,84".
3. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
Рішенням Господарського суду Київської області від 05.09.2024 у справі № 911/973/24 позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 2 726 212,10 грн боргу, 160 114,48 грн 3% річних, 859 131,21 грн інфляційних втрат, 1 495 677,44 грн пені, 78 617,03 грн судового збору та 45 951,93 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що:
- обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилався на умови, встановлені Специфікацією. Заперечуючи проти позову, відповідач зазначав, що надана позивачем копія специфікації № 1 від 01.07.2020 до договору поставки № 01-07Е/20 від 01.07.2020 стосується договору № 01-07Е/20, а не № 01-07Е/19;
- проте, відповідачем не надано ні договір поставки № 01-07Е/20, ні доказів того, що між Приватним підприємством "Еверест" та Товариством з додатковою відповідальністю "Узинський цукровий комбінат" було укладений договір № 01-07Е/20, в той час як позивачем надано довідку, в якій він повідомив, що між позивачем і відповідачем договір № 01-07Е/20 не укладався, а у Специфікації № 1 до договору поставки № 01-07Е/20 від 01.07.2020, яка є додатком № 1 до договору поставки № 01-07Е/19 від 01.07.2020, допущено технічну помилку в нумерації;
- крім того, до матеріалів справи позивачем надано дві копії специфікацій з однаковими номерами та від однієї дати, проте різного змісту. Позивач у клопотанні про долучення доказів, яке надійшло до суду 27.05.2024, пояснював це тим, що за домовленістю між сторонами на день, що передує даті оплати, підписувалась відповідна редакція Специфікації до Договору, у якій фіксувалась ціна товару на дату сплати. Такі обставини та обоюдна домовленість сторін в оформленні документів, про що свідчить підпис та печатка як позивача, так і відповідача, стала підставою для наявності декількох редакцій Специфікації № 1 до Договору. Вказана обставина відповідачем не заперечується;
- враховуючи викладене, суд першої інстанції прийняв Специфікацію № 1 до договору поставки № 01-07Е/20 від 01.07.2020, яка є додатком № 1 до договору поставки № 01-07Е/20 від 01.07.2020, як Специфікацію, яка була укладена до договору поставки № 01-07Е/19 від 01.07.2020, укладеного між Приватним підприємством "Еверест" та Товариством з додатковою відповідальністю "Узинський цукровий комбінат";
- суд першої інстанції прийняв специфікацію № 1 до договору поставки № 01-07Е/20 від 01.07.2020 в якості додатку до Договору, зазначивши, що даний спір слід вирішувати за умовами специфікації № 1 в первісній редакції, яка долучена позивачем до позовної заяви, оскільки інша редакція специфікації не є новою специфікацією, яку сторони уклали відповідно до умов Договору (зокрема пункту 2.3 Договору), а фактично є зміною умов первісної Специфікації, яка датована датою, що не відповідає даті підписання документа;
- відповідач визнав, що отримав вугілля від позивача за договором поставки № 01-07Е/19 від 01.07.2020 у кількості 680 тонн, яке частково оплатив у сумі 2 164 692,63 грн;
- позивачем виставлено відповідачу рахунки-фактури на підставі Договору за вугілля кам'яне АО (25-50 мм) у загальній кількості 251,33 тонн на загальну суму 1 469 666,89 грн, а саме: рахунок-фактура № СФ-0002 від 02.06.2021, рахунок-фактура № СФ-0001 від 19.01.2022, рахунок-фактура № СФ-0002 від 14.02.2022. У вказаних рахунках-фактурах ціна за вугілля сформована позивачем на підставі пункту 8 Специфікації з урахування того, що відповідач не сплатив за поставлене вугілля у строк до 31.12.2020, як передбачено умовами Договору, а за період відтермінування оплати коливання курсу долара було більшим ніж 5%;
- відповідач без зауважень та заперечень оплатив вищезазначені рахунки на загальну суму 1 469 666,89 грн, виставлені позивачем, в яких було зазначено кількість вугілля, за яке здійснюється відповідна оплата;
- перегляд ціни на вугілля, в основі якого лежить зміна курсової різниці (зміна курсу гривні стосовно долара), прямо не заборонений та не суперечить чинному законодавству України, та погоджений сторонами в пункті 8 Специфікації;
- відповідно до частини 2 статті 533 Цивільного кодексу України у пункті 8 Специфікації сторони визначили, що сума, яка підлягає сплаті у гривнях, визначається за курсом долара, що передує даті оплати рахунку, виходячи з еквівалента ціни за вугілля, при цьому право на перегляд ціни з урахуванням курсу долара сторони залишили за позивачем;
- умовами Договору та Специфікації не встановлено обов'язку позивача повідомляти відповідача про перегляд ціни якщо коливання курсу долара буде більше або менше 5% за період відтермінування відповідачем оплати;
- 27.02.2023 відповідачем було сплачено позивачу 695 025,74 грн, що підтверджується випискою по особовому рахунку позивача, відкритому в АБ "Укргазбанк", за 27.02.2023 із зазначенням призначення платежу "оплата за вугілля зг дог № 01-07Е/19 від 01.07.2020 у т.ч. ПДВ 20,00 % - 115837,62". Оскільки станом на 27.02.2023 курс НБУ гривні по відношенню до долара США становив 36,5686, тобто коливання курсу долара було більшим 5% за період відтермінування відповідачем оплати з 01.01.2021 по 27.02.2023, то позивач здійснив зарахування 695 025,74 грн, які сплачені відповідачем, з урахуванням пункту 8 Специфікації. Таким чином, вартість 1 тонни вугілля станом на 27.02.2023 становила 7 679,406 грн (210*36,5686), з огляду на що 27.02.2023 відповідачем сплачено позивачу грошові кошти за 90,51 тонн (695 025,74 грн/7 679,406 грн) поставленого вугілля;
- таким чином, відповідачем сплачено позивачу вартість 341,84 тонн (80,000 + 89,965 + 81,365 + 90,51) поставленого вугілля на підставі Договору. Отже відповідач не здійснив оплату за 338,16 тонн (680 - 341,84) вугілля, поставленого позивачем на підставі Договору, що у доларовому еквіваленті становить 71 013,60 доларів США (338,16 тонн * 210 дол. США);
- 07.03.2024 позивач направив відповідачу претензію № 1 від 07.03.2024, в якій просив відповідача протягом 5 календарних днів від дати отримання цієї претензії перерахувати позивачу 6 012 477,68 грн, з яких 2 749 749,62 грн боргу, 176 537,28 грн 3% річних, 2 148 686,40 грн пені та 937 504,37 грн інфляційних втрат. Направлення вказаної претензії на адресу відповідача підтверджується описом вкладення у цінний лист № 1403005260915 від 07.03.2024. Проте, вказана претензія залишена відповідачем без відповіді та задоволення;
- позивачем разом з претензією № 1 від 07.03.2024 було виставлено відповідачу рахунок-фактуру № СФ-0000001 від 07.03.2024 на оплату боргу за Договором у сумі 2 749 749,62 грн. Оскільки станом на 06.03.2024 (день, який передує даті виставлення рахунку) курс НБУ гривні по відношенню до долара США становив 38,39, тобто коливання курсу долара було більшим 5% за період відтермінування відповідачем оплати, то позивач здійснив розрахунок вартості поставленого, але неоплаченого вугілля з урахуванням пункту 8 Специфікації, проте, сума, зазначена у рахунку-фактурі № СФ-0000001 від 07.03.2024, визначена позивачем неправильно. Суд, здійснивши правильний розрахунок, встановив, що вартість 1 тонни вугілля станом на 06.03.2024 становила 8 061,90 грн (210 * 38,39), тобто вартість 338,16 тонн вугілля становила 2 726 212,10 грн (338,16 тонн * 8 061,90 грн);
- матеріали справи не містять доказів сплати відповідачем позивачу 2 726 212,10 грн за поставлений товар. Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем за поставлене вугілля на підставі становить 2 726 212,10 грн;
- оскільки розмір заборгованості відповідача перед позивачем, який підтверджений доказами та відповідає фактичним обставинам справи, становить 2 726 212,10 грн, вказана заборгованість станом на час прийняття рішення не погашена, то позовна вимога про стягнення з відповідача заборгованості підлягає задоволенню частково у сумі 2 726 212,10 грн;
- позивач просить стягнути з відповідача 160 822,98 грн 3% річних, з яких 63 460,07 грн, нарахованих на заборгованість відповідача у сумі 3 386 392,80 грн за період з 07.06.2021 по 20.01.2022; 6 101,29 грн, нарахованих на заборгованість відповідача у сумі 2 855 093,11 грн за період з 20.01.2022 по 14.02.2022; 74 101,03 грн, нарахованих на заборгованість відповідача у сумі 2 378 793,11 грн за період з 14.02.2022 по 27.02.2023; 17 160,59 грн, нарахованих на заборгованість відповідача у сумі 1 683 767,37 грн за період з 27.02.2023 по 30.06.2023;
- судом першої інстанції встановлено, що позивачем здійснено розрахунок 3% річних, виходячи з того, що вартість 1 тонни вугілля становить 5 659,50 грн, тобто по курсу НБУ гривні по відношенню до долара США, встановленому в Специфікації без урахування того, що позивачем був здійснений перегляд ціни. Проте, позивачем неправильно визначені дати закінчення періоду нарахування 3% річних, оскільки день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення 3% річних;
- відповідно до правильного розрахунку, здійсненого судом з урахуванням здійснення відповідачем часткових оплат, сума 3% річних, нарахованих на заборгованість відповідача за загальний період з 07.06.2021 по 30.06.2023 становить 160 114,48 грн, які і підлягають стягненню з відповідача;
- позивач просить стягнути з відповідача 859 131,21 грн інфляційних втрат, з яких 169 177,82 грн, нарахованих на заборгованість відповідача у сумі 3 386 392,80 грн за період з червня 2021 року по січень 2022 року; 638 948,59 грн, нарахованих на заборгованість відповідача у сумі 2 378 793,11 грн за період з лютого 2022 року по лютий 2023 року; 51 004,80 грн, нарахованих на заборгованість відповідача у сумі 1 683 767,37 грн за період з березня 2023 року по червень 2023 року. Оскільки наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат є арифметично правильним, суд дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення з відповідача на користь позивача 859 131,21 грн інфляційних втрат, нарахованих на заборгованість відповідача за загальний період з червня 2021 року по червень 2023 року, підлягає задоволенню;
- позивач просить стягнути з відповідача 1 956 679,72 грн пені;
- оскільки умовами Договору сторони узгодили нарахування пені по день остаточного погашення зобов'язання за Договором, суд дійшов висновку, що позивачем правомірно здійснено розрахунок пені за весь період прострочення виконання зобов'язання;
- враховуючи пункт 7 Прикінцевих положень Господарського кодексу України та постанови Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020, № 651 від 27.06.2023, шестимісячний строк нарахування пені, визначений частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України, продовжений на строк дії карантину, тобто до 30.06.2023;
- позивач просить стягнути з відповідача 1 956 679,72 грн пені, з яких 772 097,56 грн, нарахованих на заборгованість у сумі 3 386 392,80 грн за період з 07.06.2021 по 20.01.2022; 74 232,42 грн, нарахованих на заборгованість у сумі 2 855 093,11 грн за період з 20.01.2022 по 14.02.2022; 901 562,59 грн, нарахованих на заборгованість у сумі 2 378 793,11 грн за період з 14.02.2022 по 27.02.2023; 208 787,15 грн, нарахованих на заборгованість у сумі 1 683 767,37 грн за період з 27.02.2023 по 30.06.2023;
- судом встановлено, що позивачем здійснено розрахунок пені, виходячи з того, що вартість 1 тонни вугілля становить 5 659,50 грн, тобто по курсу НБУ гривні по відношенню до долара США, встановленому в Специфікації без урахування того, що позивачем був здійснений перегляд ціни. Проте, позивачем неправильно визначені дати закінчення періоду нарахування пені, оскільки день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення пені;
- крім того, позивачем здійснено нарахування пені за весь період існування боргу в розмірі 0,1% від несвоєчасно сплаченої суми за кожний день прострочення, проте не враховано, що пунктом 7.2 Договору, встановлено, що розмір пені має бути не більшим подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочення. Оскільки в період прострочення з 07.06.2021 по 19.01.2022 та з 20.01.2022 по 13.02.2022 0,1% пені від несвоєчасно сплаченої суми за кожний день прострочення становив більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в цей період, то судом здійснений розрахунок пені за вказані періоди, виходячи з розміру подвійної облікової ставки НБУ;
- відповідно до правильного розрахунку, здійсненого судом з урахуванням здійснення часткових оплат, сума пені, нарахованої на заборгованість відповідача за загальний період з 07.06.2021 по 30.06.2023 становить 1 495 677,44 грн, яка і підлягає стягненню з відповідача.
Постановою від 17.02.2025 Північний апеляційний господарський суд змінив рішення Господарського суду Київської області від 05.09.2024 у справі № 911/973/24, шляхом викладення пункту 1 резолютивної частини рішення в новій редакції, відповідно до якої стягнуто з відповідача на користь позивача 2 726 212,10 грн боргу, 160 114,48 грн 3% річних, 1 495 677,44 грн пені, 65 730,06 грн судового збору та 38 419,45 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції в частині вимог щодо основного боргу, 3% річних та пені. Водночас не погодився з висновками в частині вимог інфляційних втрат, зазначивши, що висновки суду першої інстанції щодо необхідності стягнення на користь позивача інфляційних нарахувань з урахуванням їх правової природи є помилковими, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені шляхом застосування еквівалента іноземної валюти та перерахунку суми з урахуванням зміни курсу гривні до зазначеного в еквіваленті долара США.
До того ж суд апеляційної інстанції не вбачав підстав для зменшення розміру 3% річних з огляду, зокрема, на те, що заходи відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання, передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України, не є неустойкою чи штрафними санкціями, тому не можуть бути зменшені судом на підставі статті 233 Господарського кодексу України, статті 551 Цивільного кодексу України.
Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру пені на 50% суд апеляційної інстанції зазначив, що:
- в суді першої інстанції відповідач не зазначав про наявність підстав для зменшення розміру штрафної санкції;
- в апеляційній скарзі апелянтом також фактично не наведено конкретних підстав для зменшення розміру штрафної санкції;
- будь-яких виняткових обставин для зменшення розміру штрафних санкцій судом не встановлено;
- на даний час сума основного боргу відповідачем погашена не була, а розмір штрафних санкцій, право на отримання яких має позивач, знаходиться у прямій залежності від періоду прострочення відповідачем виконання обов'язку з оплати товару, а відтак саме внаслідок дії відповідача розмір штрафних санкцій є значним;
- отже, колегія суддів вважає, що підстави для зменшення розміру пені відсутні.
4. Короткий зміст вимог касаційної скарги. Узагальнені доводи касаційної скарги. Доводи інших учасників справи
У касаційній скарзі скаржник просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 05.09.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.02.2025 у даній справі № 910/5296/24, та передати справу на новий розгляд.
Підставою касаційного оскарження скаржником зазначено пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме, суд апеляційної інстанції не врахував висновки:
- викладені у постанові Верховного Суду від 22.12.2022 у справі № 910/2730/21 щодо застосування статей 74, 76, 77, 78, 79, 86 Господарського процесуального кодексу України;
- висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, щодо застосування статті 625 Цивільного кодексу України;
- висновки, викладені у постанові Верховного Суду України від 01.03.2017 у справі № 6-284цс17, постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2020 у справі № 296/10217/15-ц, постановах Верховного Суду від 29.01.2019 у справі № 910/11249/17, від 20.02.2019 у справі № 638/10417/15-ц, від 23.09.2019 справі № 638/4106/16-ц, від 23.10.2019 у справі № 369/661/15-ц, від 25.11.2019 у справі № 130/1058/16, від 29.07.2021 у справі № 910/11077/20, щодо застосування статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України.
Позивач подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.
5. Позиція Верховного Суду
Відповідно до положень статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Здійснюючи касаційне провадження у даній справі, Суд зазначає таке.
Як зазначалось вище, звертаючись з позовом у даній справі, Приватне підприємство "Еверест" обґрунтовувало свої вимоги тим, що відповідачем було порушено умови Договору в частині оплати отриманого товару. При цьому розрахунок заявлених вимог основного боргу позивачем здійснено з урахуванням курсового збільшення вартості товару.
Приймаючи оскаржувані судові рішення про часткове задоволення позову, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з доведеності позовних вимог.
Однак, такі висновки судів попередніх інстанцій є передчасним, з огляду на таке.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку (частина 1 статті 173 Господарського кодексу України).
Згідно зі статтею 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Під предметом договору цивільно-правова теорія розуміє необхідні за цим договором дії, що призводять до бажаного для сторін результату, тобто такий результат визначає, про що саме домовилися сторони.
У розумінні положень цивільного законодавства договір спрямований на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, тобто виникнення цивільного правовідношення, яке, у свою чергу, може включати певні права та обов'язки, виконання яких призводить до бажаного для сторін результату. Однак усі вони (права та обов'язки) не можуть охоплюватися предметом договору, оскільки можуть стосуватися як різноманітних умов договору, так і бути наслідком укладення договору, який є підставою їх виникнення. При цьому значення предмета договору може набувати основна дія (дії), що вчинятиметься сторонами і забезпечить досягнення мети договору.
Як зазначено у постанові Верховного Суду від 22.04.2025 у справі № 910/5296/24, прийнятій після подання касаційної скарги Товариства з додатковою відповідальністю "Узинський цукровий комбінат" у цій справі № 911/973/24, та висновки у якій підлягають врахування в силу приписів частини 4 статті 300 Господарського процесуального кодексу України, господарські суди з огляду на зміст та умови договору (а не назву договору) мають встановити, який саме правочин вчинено сторонами, та вирішити спір із застосуванням норм, які регулюють цей правочин. З'ясовуючи зміст правовідносин сторін договору, суди мають виходити з умов договору, його буквального та логічного змісту, з намірів сторін саме того договору, з приводу якого виник спір, а також із того, що сторони правовідносин мають діяти добросовісно.
У постанові об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.01.2019 у справі № 355/385/17 зазначено, що тлумачення статті 629 Цивільного кодексу України свідчить, що в ній закріплено один із фундаментів, на якому базується цивільне право - обов'язковість договору. Тобто, з укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають обов'язки (а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати.
Верховний Суд послідовно та незмінно у постановах виснував, що, розглядаючи спір, господарський суд перш за все має встановити правову природу договору, з урахуванням якої визначити зміст спірних правовідносин, їх нормативне регулювання з наступним встановленням обсягу прав та обов'язків, моменту виникнення зобов'язання тощо.
Такі висновки викладено у постановах Верховного Суду від 06.03.2025 у справі № 910/21682/15 (910/10924/22), від 22.04.2025 у справі № 910/5296/24, прийнятих після подання касаційної скарги Товариства з додатковою відповідальністю "Узинський цукровий комбінат" у цій справі № 911/973/24, та висновки у яких підлягають врахування в силу приписів частини 4 статті 300 Господарського процесуального кодексу України.
Так, згідно з встановленими судами попередніх інстанцій обставинами і визначеними відповідно до них правовідносинами вбачається, що предметом позову є вимога Постачальника спрямована до Покупця про стягнення вартості отриманого Покупцем товару, і така вартість визначена Постачальником з урахуванням збільшення валютного курсу.
При цьому, як позивач, так і суди попередніх інстанцій, послались на положення пункту 8 Специфікації, якою передбачено, зокрема, те, що оплата за вугілля здійснюється в гривнях за курсом НБУ долара США встановленим у робочий день, що передує даті оплати рахунку, виходячи з еквівалента ціни за вугілля. Ціна на вугілля фіксується станом на 10.07.2020 та складає 210,00 доларів США за 1 т з ПДВ. Курс НБУ гривні по відношенню до долара США станом на 10.07.2020 становить 26,95 грн, якщо коливання курсу долара буде більше або менше 5% за період відтермінування оплати, то Постачальник залишає за собою право переглядати ціну з урахуванням ціни долара до гривні.
Суди попередніх інстанцій виснували про те, що перегляд ціни на вугілля, в основі якого лежить зміна курсової різниці (зміна курсу гривні стосовно долара), прямо не заборонений та не суперечить чинному законодавству України, та погоджений сторонами в пункті 8 Специфікації. Відповідно до частини 2 статті 533 Цивільного кодексу України у пункті 8 Специфікації сторони визначили, що сума, яка підлягає сплаті у гривнях, визначається за курсом долара, що передує даті оплати рахунку, виходячи з еквівалента ціни за вугілля, при цьому право на перегляд ціни з урахуванням курсу долара сторони залишили за позивачем. Умовами Договору та Специфікації не встановлено обов'язку позивача повідомляти відповідача про перегляд ціни якщо коливання курсу долара буде більше або менше 5% за період відтермінування відповідачем оплати.
Водночас, Суд зазначає, що суди попередніх інстанцій залишили поза увагою інші умови Договору та Специфікації.
Так, як визначено у пункті 2.1 Договору ціна вугілля зазначена в національній валюті України, що фіксується в специфікаціях до Договору, які є невід'ємною частиною Договору.
Пунктами 2.3, 2.4 Договору передбачено, що фактична вартість вугілля за Договором буде визначатись сторонами сумарною вартістю товарних поставок вугілля, які визначені в специфікаціях, доданих до Договору, та прийняті Покупцем в період дії Договору. Загальна сума Договору може бути змінена за згодою сторін, у зв'язку зі зміною рівня цін, обсягів поставки та/або підписанням нових специфікацій. Загальна сума Договору визначається загальною сумою всіх специфікацій за Договором.
Відповідно до пункту 4.1 Договору розрахунки за Договором здійснюються в національній валюті України на підставі рахунків Постачальника та згідно з залізничною накладною.
Згідно з пунктом 4.2 Договору оплата вугілля здійснюється Покупцем по факту поставки Постачальником до 31.12.2020, з моменту його отримання Покупцем згідно з пунктом 3.7 Покупець зобов'язується здійснити оплату отриманого вугілля шляхом перерахування коштів на поточний рахунок Постачальника, вказаний у рахунку Постачальника, якщо інші умови оплати не зазначено в додатках (специфікаціях).
Відповідно до пункту 12.4 Договору зміни та доповнення до Договору будуть дійсні при умові, якщо вони укладені в письмовій формі і підписані уповноваженими на це представниками сторін та скріплені печатками.
У пункті 2 Специфікації, яка прийнята судами попередніх інстанцій, сторонами погоджено, що сума поставки по цій специфікації складає 3 961 650,00 грн з ПДВ, у пункті 3 Специфікації передбачено, що базова ціна однієї тонни вугілля і показники якості зазначені в таблиця № 1, а у пункті 7 Специфікації визначено, що умови оплати - згідно з Договором.
В таблиці № 1, яка викладена у Специфікації, сторони визначили, що ціна за 1 тонну вугілля (марки АО(25-70) та АО(25-50)) без ПДВ становить 4 716,25 грн.
Судами попередніх інстанцій залишено поза увагою наведені вище умови Договору та Специфікації, зокрема, положення пунктів 2.3, 4.1, 4.2 Договору та пунктів 2, 3, 7, таблиці № 1 Специфікації, в яких сторони погодили фактичну вартість вугілля в національній валюті, а саме, вартість за 1 тонну - 4 716,25 грн без ПДВ та 5 659,50 грн з ПДВ, та вартість суми поставки загалом - 3 961 650,00 грн з ПДВ.
При цьому, відповідно до частини 1 статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.
Частиною 2 статті 632 Цивільного кодексу України визначено, що зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.
Відповідно до частини 1 статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Із пунктів 2.3, 12.4 Договору та пункту 8 Специфікації убачається, що у випадку зміни курсу долара (більше або менше 5%) у Постачальника є право переглядати ціну на вугілля, однак, така зміна можлива за наявності підписаних сторонами нових специфікацій або підписаних сторонами змін та доповнень до Договору (які, як правило, вносяться шляхом укладення додаткової угоди до основного договору).
Отже, лише у такому разі у постачальника виникає право на стягнення вартості вугілля зміненого внаслідок зміни валютного курсу.
Водночас, ні суд першої інстанції, ні суд апеляційної інстанції не досліджували, та не встановлювали обставин укладення між сторонами відповідної додаткової угоди про зміну ціни Договору, чи підписання сторонами нових специфікацій, існування яких надає постачальнику право стягнення з покупця відповідних сум.
З огляду на викладене, є передчасними висновки судів першої та апеляційної інстанції про те, що умовами Договору та Специфікації не встановлено обов'язку позивача повідомляти відповідача про перегляд ціни якщо коливання курсу долара буде більше або менше 5% за період відтермінування відповідачем оплати.
Також Суд зазначає, що без дослідження та без встановлення вищевказаних обставин, є передчасними висновки судів попередніх інстанції про стягнення з відповідача суми основного боргу, визначеної позивачем і судами з врахуванням валютної (курсової) різниці.
При цьому, визначені у пункті 8 Специфікації умови (у сукупності) стосуються питання можливої зміни ціни товару з урахуванням коливання курсу долара до гривні. До того ж, як зазначалось вище, таке питання зміни ціни повинно відбуватись за погоджень обох сторін, зокрема, підписанням сторонами змін та доповнень до Договору або підписання сторонами нових специфікацій.
Отже, враховуючи, що сторони у Договорі погодили відповідний порядок перегляду ціни на вугілля, в основі якого лежить зміна курсової різниці (зміна курсу гривні стосовно долара), а саме за погоджень обох сторін, застосування судами попередніх інстанцій положень частини 2 статті 533 Цивільного кодексу України є неправильним.
До того ж судами першої та апеляційної інстанцій не взято до уваги суперечливу поведінку позивача щодо вартості товару за Договором при визначенні ним суми основного боргу та нарахованих сум штрафних санкцій, з огляду на те, що у позові позивач здійснював визначення вартості товару виходячи з ціни згідно з видатковими накладними та з урахуванням валютної (курсової) різниці, а штрафні санкції нараховував, виходячи з вартості визначеної у пунктах 2, 3, таблиці № 1 Специфікації та без урахування валютної (курсової) різниці.
Отже, судами попередніх інстанцій належним чином не встановлено дійсні обставини справи щодо визначення сторонами фактичної вартості товару за Договором, та відповідно, суми боргу відповідача перед позивачем, та нарахованих на таку суму інфляційних втрат, 3% річних та пені.
Крім того, Суд зазначає, що суд апеляційної інстанції не вбачав підстав для зменшення розміру 3% річних з огляду, зокрема, на те, що заходи відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання, передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України, не є неустойкою чи штрафними санкціями, тому не можуть бути зменшені судом на підставі статті 233 Господарського кодексу України, статті 551 Цивільного кодексу України.
Водночас такі висновки не узгоджуються з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, на яку посилається і скаржник, і сам суд апеляційної інстанції, у якій Велика Палата Верховного Суду, посилаючись на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, вказала, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
При цьому, у постанові від 16.10.2024 у справі № 911/952/22 Велика Палата Верховного Суду підтримала свій висновок (постанова від 18.03.2020 у справі № 902/417/18) щодо права суду, за певних умов, на зменшення розміру річних відсотків (стаття 625 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Вимогами процесуального закону визначено обов'язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні спору. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.
За наведених обставин у Суду відсутні правові підстави для висновку про законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень у цій справі, в розумінні положень статей 86 і 236 Господарського процесуального кодексу України.
Суд зазначає, що допущені судами першої та апеляційної інстанції порушення не можуть бути усунуті Верховним Судом в силу меж розгляду справи в суді касаційної інстанції (стаття 300 Господарського процесуального кодексу України). Тому, дана справа підлягає передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.
Отже, враховуючи, що судами не було повно і всебічно з'ясовано обставини, які входили до предмету доказування у цій справі, належним чином не досліджено зібраних у справі доказів щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, виходячи із предмета і підстав позову, не надано належну оцінку всім обставинам і доводам сторін по суті заявлених вимог, справу, що розглядається, слід направити до суду першої інстанції на новий розгляд.
6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Пунктом 2 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
Згідно із пунктом 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.
З огляду на наведене Суд вважає за необхідне касаційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю "Узинський цукровий комбінат" задовольнити, рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
7. Судові витрати
Оскільки суд касаційної інстанції не змінює і не ухвалює нове рішення (частина 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України), розподіл судових витрат Судом не здійснюється.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314-317 Господарського процесуального кодексу України, Суд
1. Касаційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю "Узинський цукровий комбінат" задовольнити.
2. Рішення Господарського суду Київської області від 05.09.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.02.2025 у справі № 911/973/24 скасувати.
3. Справу № 911/973/24 передати на новий розгляд до Господарського суду Київської області.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Н.М. Губенко
Судді І.Д. Кондратова
В.І. Студенець