29607, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1, e-mail: inbox@km.arbitr.gov.ua, тел.(0382)71-81-84
"09" квітня 2025 р. Справа № 924/33/25
м. Хмельницький
Господарський суд Хмельницької області у складі судді Заярнюка І.В. за участю секретаря судового засідання Комарніцька Н.П., розглянувши матеріали справи
за позовом Керівника Шепетівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати функції у спірних правовідносинах Хмельницької обласної військової адміністрації м.Хмельницький
до Полонської міської ради, м. Полонне
про скасування державної реєстрації та зобов'язання повернути на користь держави земельні ділянки
за участю представників сторін:
позивача - не з'явився
відповідача - не з'явився
від прокуратури - Ткачук Н.С. - згідно посвідчення
Відповідно до ст. 240 ГПК України в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
06.01.2025р. до Господарського суду Хмельницької області надійшла позовна заява Керівника Шепетівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати функції у спірних правовідносинах Хмельницької обласної військової адміністрації м.Хмельницький до Полонської міської ради, м. Полонне , у якій прокурор просить:
- Скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстрі право власності на нерухоме майно право комунальної власності Полонської міської ради на земельну ділянку лісогосподарського призначення площею 187,33 га. кадастровий номер 6823610100:03:001:2058.
- Полонській міській раді (код ЄДРПОУ 04060743) повернути на користь держави в особі Хмельницької обласної військової адміністрації (код ЄДРПОУ 22985083) земельну ділянку лісогосподарського призначення площею 187,33 га. кадастровий номер 6823610100:03:001:2058.
- Скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстрі право власності на нерухоме майно право комунальної власності Полонської міської ради на земельну ділянку лісогосподарського призначення площею 531,87 га. кадастровий номер 6823610100:06:002:0073.
- Полонській міській раді (код ЄДРПОУ 04060743) повернути на користь держави в особі Хмельницької обласної військової адміністрації (код ЄДРПОУ 22985083) земельну ділянку лісогосподарського призначення площею 531,87 га. кадастровий номер 6823610100:06:002:0073.
- Скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстрі право власності на нерухоме майно право комунальної власності Полонської міської ради на земельну ділянку лісогосподарського призначення площею 105,11 га. кадастровий номер 6823610100:03:003:0005.
- Полонській міській раді (код ЄДРПОУ 04060743) повернути на користь держави в особі Хмельницької обласної військової адміністрації (код ЄДРПОУ 22985083) земельну ділянку лісогосподарського призначення площею 105,11 га. кадастровий номер 6823610100:03:003:0005.
- Скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та - реєстрі право власності на нерухоме майно право комунальної власності Полонської міської ради на земельну ділянку лісогосподарського призначення площею 120,93 га. кадастровий номер 6823610100:06:001:0026.
- Полонській міській раді (код ЄДРПОУ 04060743) повернути на користь держави в особі Хмельницької обласної військової адміністрації (код ЄДРПОУ 22985083) земельну ділянку лісогосподарського призначення площею 120,93 га. кадастровий номер 6823610100:06:001:0026.
- Скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстрі право власності на нерухоме майно право комунальної власності Полонської міської ради на земельну ділянку лісогосподарського призначення площею 120,93 га кадастровий номер 6823610100:03:001:2007.
- Полонській міській раді (код ЄДРПОУ 04060743) повернути на користь держави в особі Хмельницької обласної військової адміністрації (код ЄДРПОУ 22985083) земельну ділянку лісогосподарського призначення площею 279,03 га кадастровий номер 6823610100:03:001:2007.
Відповідно до витягу з протоколу розподілу судової справи здійснено автоматизований розподіл позовної заяви між суддями, присвоєно єдиний унікальний номер судової справи та визначено до розгляду судді Заярнюк І.В.
Ухвалою від 21.01.2025р. суд прийняв позовну заяву до розгляду за правилами загального позовного провадження, призначив підготовче засідання на 10:30 год. "20" лютого 2025 року.
У підготовчому засіданні 20.02.2025р. суд постановив ухвалу, із занесенням до протоколу судового засідання, про закриття підготовчого провадження та призначення справи до слухання по суті на 12 год. 30 хв. «27» березня 2025р.
Повідомленням про неможливість проведення судового засідання від 27.03.2025р. підтверджено, що у зв'язку із повідомленням про замінюванням приміщення Господарського суду Хмельницької області, судове засідання призначене на 12 год. 30 хв. 27 березня 2025 р. по справі №924/33/25 не проводилось.
Ухвалою від 28.03.2025р. розгляд справи перепризначено на 15:30 год. 09 квітня 2025 р.
Відповідач в судове засідання не з'явився.
Прокурор в судовому засіданні суду підтримав заявлені позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві.
Судом враховується, що положеннями пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 04.11.1950, ратифікованої Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997 №475/97-ВР) встановлено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
При цьому, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема, "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження. Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
З огляду на практику Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника.
При цьому, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, третіх осіб, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Застосовуючи відповідно до ст. 3 Господарського процесуального кодексу України, ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989 Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).
В свою чергу, обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини щодо тлумачення положення "розумний строк" вбачається, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ. Критеріями оцінки розумності строку є, зокрема, складність справи та поведінка заявників.
Частинами ч. ч. 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
При цьому, суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, викладену у рішенні від 03.04.2008р. у справі "Пономарьов проти України", згідно з якою сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Ст. 202 ГПК України передбачає, що суд може розглядати справу за відсутності учасника справи, якщо його було належно повідомлено, проте, він не повідомив про причин неявки або така неявка є повторною.
Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Враховуючи розумність строків розгляду судового спору, справа розглядається за наявними матеріалами відповідно до приписів ч. 9 ст.165 та ч. 2 ст. 178 ГПК України.
Фактичні обставини справи, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.
Рішенням Хмельницької обласної ради № 19 від 28.12.2000р. припинено право постійного користування земельними ділянками лісового фонду за сільськогосподарськими підприємствами, які припинили свою діяльність на території Полонського району. Вказаним рішенням передано СЛСП "Лісовик" у постійне користування вказані земельні ділянки площею 5040,5 га.
На підставі розпорядження голови Полонської районної державної адміністрації № 297/2004-р "Про надання у користування земельних ділянок лісового фонду СЛСП "Лісови" від 03.08.2004р. (зі змінами згідно з розпорядженням Полонської РДА № 297/2005-р від 12.08.2005 "Про внесення змін до розпорядження голови райдержадміністрації від 03.08.2004 № 297/2004-р") СЛСП "Лісовик" передані земельні ділянки загальною площею 3238 га, у тому числі 1556,95 на території Полонської міської ради.
11.02.2009р. для СЛСП «Лісовик» видані Державні акти на право постійного користування земельними ділянками для ведення лісового господарства серії ЯЯ № 338757 площею 105,11 га (кадастровий номер 6823610100:03:003:0005), серії ЯЯ № 338760 площею 279,03 га (кадастровий номер 6823610100:03:001:2007), серії ЯЯ № 338768 площею 120,93 га (кадастровий номер 6823610100:06:001:0026), серії ЯЯ № 338759 площею 187,33 га (кадастровий номер 6823610100:03:001:2058), серії ЯЯ № 338774 площею 531,87 га (кадастровий номер 6823610100:06:002:0073),
21.09.2024р. за Полонською міською радою Шепетівського району зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право комунальної власності на земельні ділянки з кадастровими номерами 6823610100:03:001:2058 площею 187,33 га, 6823610100:06:002:0073 площею 531,87 га, 6823610100:03:003:0005 площею 105,11 га, 6823610100:06:001:0026 площею 120,93 га.
09.10.2023р за Полонською міською радою зареєстровано право комунальної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6823610100:03:001:2007 площею 279,03 га.
Підстава державної реєстрації визначена як Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" № 5245-УІ від 06.09.2012р.
За інформацією Хмельницької обласної військової адміністрації від 30.05.2023 № 99/24-12-4078/2023 рішення про вилучення із державної власності спірних земельних ділянок лісогосподарського призначення та про передачу її в комунальну власність як того вимагає ст. 117 Земельного кодексу України відсутні.
Окружною прокуратурою листами № 54/3-5260 вих-23 від 05.06.2023 та 54/3-7240 вих-24 від 09.09.2024 Хмельницьку ОВА повідомлено про виявлені порушення та вжиті заходи реагування щодо повернення зазначеної земельної ділянки у власність держави. Хмельницькою ОВА відповідні заходи до даного часу не вжито, лише повідомлено окружну прокуратуру про відсутність фінансування, що стало підставою звернення прокурора із позовом до суду.
Дослідивши зібрані у справі докази та давши їм правову оцінку в сукупності, судом прийнято до уваги наступне:
Щодо підстав звернення прокурора з даним позовом.
Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
В розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Під захистом права розуміється державна примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною. Спосіб захисту може бути виражений як концентрований вираз змісту (суті) державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в іншій спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Даний спір пов'язаний із реалізацією прокурором повноважень згідно зі статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", зокрема представництва інтересів держави у суді.
Згідно ч. 2 ст. 2 ЦК України одним з учасників цивільних відносин є держава Україна, яка відповідно до статей 167, 170 ЦК України набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За змістом ч. 3 ст. 4 ГПК України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Статтею 53 ГПК України визначено участь у судовому процесі органів та осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Так, відповідно до ч.ч. 4, 5 ст. 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених ст. 174 цього Кодексу.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Положення п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України "Про прокуратуру".
Так, відповідно до частини першої, абзацу першого частини третьої та абзацу першого частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.
Про необхідність обґрунтування прокурором підстав представництва у суді зазначено й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц.
Аналіз положень частин третьої-п'ятої статті 53 ГПК України у взаємозв'язку зі змістом частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави вважати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження; 2) у разі відсутності такого органу.
Отже, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень. При цьому, щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.
Прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.
Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом таких підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Предметом позову у даній справі є вимоги Керівника Шепетівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати функції у спірних правовідносинах Хмельницької обласної військової адміністрації м.Хмельницький до Полонської міської ради, м. Полонне про скасування державної реєстрації та зобов'язання повернути на користь держави земельні ділянки лісогосподарського призначення площею 187,33 га. кадастровий номер 6823610100:03:001:2058, площею 531,87 га. кадастровий номер 6823610100:06:002:0073, площею 105,11 га. кадастровий номер 6823610100:03:003:0005, площею 120,93 га. кадастровий номер 6823610100:06:001:0026, площею 120,93 га кадастровий номер 6823610100:03:001:2007.
В обґрунтування підстав для представництва прокурор вказує на бездіяльність органу уповноваженого від імені держави здійснювати повноваження власника державного майна - Хмельницької обласної військової адміністрації.
Прокурор зазначає, що при виконанні повноважень, передбачених ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", встановлено наявність підстав для представництва інтересів держави під час використання майна, що належить до державної власності.
Так, Шепетівською окружною прокуратурою листами № 54/3-5260 вих-23 від 05.06.2023 та 54/3-7240 вих-24 від 09.09.2024 повідомлено Хмельницьку ОВА про виявлені порушення та запропоновано вжити заходи реагування щодо повернення земельних ділянок у власність держави. Однак, Хмельницькою ОВА відповідні заходи не вжито, що стало підставою для звернення прокурора з даним позовом.
Відтак, маючи відповідні правомочності для звернення до суду, прокурор звернувся з даним позовом.
Щодо позовних вимог.
Згідно ст. 19 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі землі лісогосподарського призначення.
До земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства (ст. 5 ЛК України).
Згідно зі ст. 55 ЗК України до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті: зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.
Земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства (ст. 57 ЗК України, ч. 1 ст. 17 ЛК України).
Відповідно до ч. 2 ст. 84 ЗК України право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.
Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місце розташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави (ч. 2 ст. 1 ЛК України).
Статтею 5 ЛК України визначено, що до земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, на яких розташовані полезахисні лісові смуги. Віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства.
Ліси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Ліси можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності. Суб'єктами права власності на ліси є держава, територіальні громади, громадяни та юридичні особи (ст. 7 ЛК України).
У державній власності, відповідно до ст. 8 ЛК України, перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону.
У комунальній власності перебувають ліси в межах населених пунктів, крім лісів, що перебувають у державній або приватній власності (ст. 9 ЛК України). У комунальній власності можуть перебувати й інші ліси, набуті або віднесені до об'єктів комунальної власності в установленому законом порядку. Право комунальної власності на ліси реалізується територіальними громадами безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування.
Законом України "Про розмежування земель державної та комунальної власності" від 05.02.2004 визначено, що при розмежуванні земель державної та комунальної власності не можуть передаватися до земель комунальної власності землі лісового фонду за межами населених пунктів.
Таким чином, з дня набрання чинності вказаним законом 14.07.2004 усі землі лісового фонду за межами населених пунктів віднесено до земель державної форми власності.
З 01.01.2013 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності", пунктами 3, 4, 7 Прикінцевих та Перехідних положень якого визначено, що з дня набрання чинності цим Законом землями комунальної власності відповідних територіальних громад вважаються:
а) земельні ділянки: на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна комунальної власності відповідної територіальної громади; які перебувають у постійному користуванні органів місцевого самоврядування, комунальних підприємств, установ, організацій;
б) всі інші землі, розташовані в межах відповідних населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпунктах "а" і "б" пункту 4 цього розділу.
4. У державній власності залишаються:
а) розташовані в межах населених пунктів земельні ділянки: на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна державної власності; які перебувають у постійному користуванні органів державної влади, державних підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, державних галузевих академій наук; які належать до земель оборони;
б) земельні ділянки, що використовуються Чорноморським флотом Російської Федерації на території України на підставі міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України;
в) землі зон відчуження та безумовного (обов'язкового) відселення, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи;
г) усі інші землі, розташовані за межами населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпункті "а" пункту 3 цього розділу, а також земель, які відповідно до закону віднесені до комунальної власності.
З дня набрання чинності цим Законом землі державної та комунальної власності в Україні вважаються розмежованими.
27.05.2021 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин", згідно якого внесено низку змін до Земельного кодексу України.
Так, розділ Х Перехідних положень ЗК України доповнено пунктом 24, яким визначено, що з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель:
а) що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук);
в) природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення в межах об'єктів і територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, лісогосподарського призначення;
е) визначених у наданих до набрання чинності цим пунктом дозволах на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, наданих органами виконавчої влади з метою передачі земельних ділянок у постійне користування державним установам природно-заповідного фонду, державним лісогосподарським та водогосподарським підприємствам, установам та організаціям, якщо рішення зазначених органів не прийняті.
Отже, земельні ділянки лісогосподарського призначення віднесені до земель державної форми власності.
На підставі зазначеного Закону відповідачем - Полонською міською радою здійснено державну реєстрацію права комунальної власності на спірні земельні ділянки.
Проте, п. 24 Перехідних положень ЗК України містить виключення щодо земель лісогосподарського призначення, якими є спірні земельні ділянки згідно даних з Державного земельного кадастру про земельні ділянки.
Тобто, право державної власності земельних ділянок лісогосподарського призначення площею 187,33 га. кадастровий номер 6823610100:03:001:2058, площею 531,87 га. кадастровий номер 6823610100:06:002:0073, площею 105,11 га. кадастровий номер 6823610100:03:003:0005, площею 120,93 га. кадастровий номер 6823610100:06:001:0026, площею 120,93 га кадастровий номер 6823610100:03:001:2007 не підлягало припиненню в силу дії Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин".
Згідно ст. 92 Земельного кодексу право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.
Таким чином, право постійного користування не може змінювати права власності земельної ділянки, яке в даному випадку належить державі в особі Хмельницької ОДА.
Згідно ч. 5 ст. 122 ЗК України обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.
На даний час Хмельницька обласна державна адміністрація є розпорядником земель лісогосподарського призначення, в тому числі і щодо вилучення земельних ділянок вказаної категорії.
Згідно із ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори, правочини, інші юридичні факти.
За приписами ст. ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (ст. 317 Цивільного кодексу України).
За змістом ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Відповідно до ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Зазначений принцип відображено й конкретизовано в ч. 1 ст. 321 ЦК України, згідно з якою, право власності є непорушним, і ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до ст. 326 ЦК України у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб'єктами.
Згідно зі ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Згідно з ч. 2 ст. 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав (частина 3 цієї статті).
Самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду (ст. 212 ЗК України).
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.
Відповідно до ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Відповідно до ч. 1 ст. 167 ЦК України визначено, що держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.
Держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (ч. 1ст. 170 ЦК України).
Положення ст. 391 Цивільного кодексу України, якою передбачено права власника майна вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, передбачають регулювання захисту права власності не в будь-якому випадку, а саме в разі його порушення шляхом вчинення перешкод у здійсненні власником його правомочностей з користування та (або) розпорядження майном. Цей спосіб захисту спрямований на усунення порушення прав власника, які не пов'язані з позбавленням володіння майном. Тобто передбачений вказаною правовою нормою негаторний позов пред'являється власником за умови, що він має майно у своєму володінні, однак протиправна поведінка інших осіб перешкоджає йому здійснювати користування та розпорядження ним. Також характерною ознакою цього позову, як правило, є відсутність спорів з приводу належності позивачу майна на праві власності чи іншому титулі.
Звернутися з негаторним позовом може власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ, щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем - лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю (позиція Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладена в п.4.26 постанови від 19.09.2019р. у справі №906/1063/18).
Негаторний позов подається у випадках, коли власник має своє майно у володінні, але дії інших осіб перешкоджають йому вільно його використовувати або розпоряджатися ним. Характерною ознакою негаторного позову є його спрямованість на захист права від порушень, не пов'язаних з позбавленням володіння майном, а саме у разі протиправного вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження та користування належним йому майном. Отже, предмет негаторного позову становить вимога володіючого майном власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом. При цьому для задоволення вимог власника достатньо встановити факт об'єктивно існуючих перешкод у здійсненні власником своїх правомочностей. Таким чином право власності як абсолютне право має захищатися лише при доведенні самого факту порушення (позиція Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладена в п.47 постанови від 15.10.2019р. у справі №902/1003/17).
Однією з умов подання негаторного позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову. Якщо ж на час подання позову порушення припинилися, то й відпадає підстава для пред'явлення негаторного позову.
Предмет негаторного позову становить вимога володіючого майном власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом.
Підставою негаторного позову слугують посилання позивача на належне йому право користування і розпорядження майном, а також факти, що підтверджують дії відповідача у створенні позивачеві перешкод щодо здійснення ним цих правомочностей. Таким чином, право власності як абсолютне право має захищатися лише при доведенні самого факту порушення (постанова Вищого господарського суду України від 07.06.2016 року у справі №907/810/15).
Відповідна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 27.05.2015 у справі № 6-92цс15, у якій зазначено, що передбачений статтею 391 ЦК спосіб захисту - усунення перешкод у здійсненні власником прав користування та розпорядження своїм майном, підлягає застосуванню у тих випадках, коли між позивачем, який є власником майна, і відповідачем, який користується спірним майном, не існує договірних відносин щодо цього майна і майно перебуває у користуванні відповідача не на підставі договору, укладеного з позивачем.
Зважаючи на викладене, позивачем із даними позовними вимогами може виступати власник або постійний землекористувач.
Доказів розпорядження позивачем земельними ділянками площею 187,33 га. кадастровий номер 6823610100:03:001:2058, площею 531,87 га. кадастровий номер 6823610100:06:002:0073, площею 105,11 га. кадастровий номер 6823610100:03:003:0005, площею 120,93 га. кадастровий номер 6823610100:06:001:0026, площею 120,93 га кадастровий номер 6823610100:03:001:2007 шляхом передачі її у комунальну власність матеріали справи не містять.
З вищевикладеного, слідує про безпідставність вибуття земельних ділянок площею 187,33 га. кадастровий номер 6823610100:03:001:2058, площею 531,87 га. кадастровий номер 6823610100:06:002:0073, площею 105,11 га. кадастровий номер 6823610100:03:003:0005, площею 120,93 га. кадастровий номер 6823610100:06:001:0026, площею 120,93 га кадастровий номер 6823610100:03:001:2007 з державної власності та набуття Полонською міською радою права комунальної власності на них.
За приписами п.п. 1, 2, 3 ч. 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом а пункту 2 ч. 6 ст. 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом а пункту 2 ч. 6 ст. 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
Отже, у розумінні положень наведеної норми, способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав. При цьому з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов'язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
Аналогічні правові висновки наведені у постанові від 13.10.2021р. у справі №911/1968/20, де Верховний Суд зазначив, що відповідно до положень ч.3 ст. 26 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
Отже, за наведеним Законом передбачено можливість скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що є підставою для припинення відповідного речового права. Наведене є ефективним способом захисту порушеного права, оскільки державна реєстрація права є моментом виникнення права на земельну ділянку згідно ст. 125 Земельного кодексу України.
Таким чином, з огляду на відсутність правових підстав для реєстрації за відповідачем права комунальної власності на спірні земельні ділянки, вимога про скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстрі права власності на нерухоме майно права комунальної власності Полонської міської ради на земельні ділянки лісогосподарського призначення площею 187,33 га. кадастровий номер 6823610100:03:001:2058, площею 531,87 га. кадастровий номер 6823610100:06:002:0073, площею 105,11 га. кадастровий номер 6823610100:03:003:0005, площею 120,93 га. кадастровий номер 6823610100:06:001:0026, площею 120,93 га кадастровий номер 6823610100:03:001:2007, є ефективним способом захисту прав позивача та підлягає задоволенню.
Згідно ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Так, у кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату позивач хоче досягнути унаслідок вирішення спору. Суд розглядає справи у межах заявлених вимог (частина перша статті 13 ЦПК України), але, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим кодексом (пункт 4 частини п'ятої статті 12 ЦПК України). Виконання такого обов'язку пов'язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (див., наприклад, постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі № 9901/172/20 (пункти 1, 80-81, 83), від 1 липня 2021 року у справі № 9901/381/20 (пункти 1, 43-47), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункти 6, 20-26, 101, 102), від 1 лютого 2022 року у справі № 750/3192/14 (пункти 4, 26, 47), від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц (пункти 4, 36), від 4 липня 2023 року у справі № 233/4365/18 (пункт 31)).
Виходячи з мети позову, який заявив прокурор, і його обґрунтування, враховуючи задоволення першої позовної вимоги та скасування судом права комунальної власності на спірні земельні ділянки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі права власності на нерухоме майно, що є підставою для внесення відповідних змін у Реєстри, позовна вимога про повернення спірних земельних ділянок її власнику, тобто, державі в особі позивача також підлягає задоволенню.
Відтак, позов керівника Шепетівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах - Хмельницької обласної військової адміністрації м. Хмельницький до Полонської міської ради, м. Полонне про скасування державної реєстрації та зобов'язання повернути на користь держави земельні ділянки лісогосподарського призначення площею 187,33 га. кадастровий номер 6823610100:03:001:2058, площею 531,87 га. кадастровий номер 6823610100:06:002:0073, площею 105,11 га. кадастровий номер 6823610100:03:003:0005, площею 120,93 га. кадастровий номер 6823610100:06:001:0026, площею 120,93 га кадастровий номер 6823610100:03:001:2007, суд задовольняє в повному обсязі.
Статтею 2 ГПК України унормовано, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Відповідно до частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ч. 1. ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Частиною 1 ст. 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.
Враховуючи вищевказане, наведені вище положення ГПК України, позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.
Відповідно до ст.129 ГПК України судові витрати покладаються на відповідача.
Керуючись ст. ст. 20, 24, 27, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240-242, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
Позов задовольнити.
Скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстрі право власності на нерухоме майно право комунальної власності Полонської міської ради на земельні ділянки лісогосподарського призначення площею 187,33 га. кадастровий номер 6823610100:03:001:2058, площею 531,87 га. кадастровий номер 6823610100:06:002:0073, площею 105,11 га. кадастровий номер 6823610100:03:003:0005, площею 120,93 га. кадастровий номер 6823610100:06:001:0026, площею 120,93 га кадастровий номер 6823610100:03:001:2007.
Зобов'язати Полонську міську раду (код ЄДРПОУ 04060743) повернути на користь держави в особі Хмельницької обласної військової адміністрації (код ЄДРПОУ 22985083) земельні ділянки лісогосподарського призначення площею 187,33 га. кадастровий номер 6823610100:03:001:2058, площею 531,87 га. кадастровий номер 6823610100:06:002:0073, площею 105,11 га. кадастровий номер 6823610100:03:003:0005, площею 120,93 га. кадастровий номер 6823610100:06:001:0026, площею 279,03 га кадастровий номер 6823610100:03:001:2007.
Стягнути з Полонської міської ради (30500, Хмельницька область. м. Полонне, вул. Лесі Українки, буд. 113, код ЄДРПОУ 04060743) на користь Хмельницької обласної прокуратури (м. Хмельницький, пров. Військкоматський,3, код 02911102) - 161 060,74 грн. (сто шістдесят одна тисяча шістдесят гривень 74 коп.) витрат по оплаті судового збору.
Видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 256 ГПК України).
Апеляційна скарга подається до Північно-західного апеляційного господарського суду в порядку, передбаченому ст. 257 ГПК України, з урахуванням пп. 17.5 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.
Повний текст рішення складений та підписаний 21.04.2025р.
Суддя І.В. Заярнюк