65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"21" травня 2025 р.м. Одеса Справа № 916/599/25
Господарський суд Одеської області у складі судді Литвинової В.В., за участю секретаря судового засідання Крутькової В.О., розглянувши у відкритому засіданні справу
за позовом заступника керівника Приморської окружної прокуратури міста Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради
до Товариства з обмеженою відповідальністю “МЕДИКАЛ ІННОВЕЙШН»
про стягнення 34282865,63грн
за участю представників:
від прокуратури - Коломійчук І.
від позивача - Каланжова А.
19.02.2025 до суду надійшла позовна заява заступника керівника Приморської окружної прокуратури міста від 17.02.2025 в інтересах держави в особі Одеської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю “МЕДИКАЛ ІННОВЕЙШН», в якому прокурор просить суд стягнути з ТОВ “МЕДИКАЛ ІННОВЕЙШН» до місцевого бюджету кошти у сумі 34282865,63грн, з яких 21156769,60 грн. - заборгованість зі сплати пайової участі замовників у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Одеси, 2097128,56грн 3 % річних та 11028967,47грн - інфляційні нарахування.
Ухвалою від 21.02.2025 задоволено заяву прокурора про забезпечення позову.
Ухвалою від 21.02.2025 відкрито провадження у справі, призначено підготовче засідання на 26.03.2025. Цією ж ухвалою суд звернув увагу відповідача на необхідність зареєструвати електронний кабінет.
На момент відкриття провадження у справі відповідач не мав електронного кабінету, тому суд надіслав ухвалу про відкриття провадження на адресу відповідача: м. Одеса, вул. Варненська, 15.
Відповідно до поштового повідомлення відповідач отримав ухвалу 27.02.2025.
Відповідач подав відзив, який суд прийняв до розгляду, про що зазначено в протоколі 26.03.2025. У відзиві відповідач просить відмовити в задоволенні позову, посилаючись на те, що реконструйований на замовлення відповідача об'єкт має у своєму складі будівлю медичного і оздоровчого призначення, що виключає обов'язок зі сплати пайової участі. Крім того, відповідач зазначає, що прокурор не має права представляти інтереси позивача, оскільки він не дотримав розумних строків, які б надали можливість позивачу вчинити дії для виправлення ситуації, оскільки повідомлення про намір звернення з позовом до суду датоване 06.02.2025 № 52-1838 вих-25, а вже 17.02.2025 прокурор подав позов. Також відповідач вважає, що прокурором не доведено бездіяльності позивача.
Прокурор подав відповідь на відзив.
Ухвалою від 26.03.2025 розгляд справи відкладено на 09.04.2025.
В засіданні 09.04.2025 судом оголошено перерву до 16.04.2025.
Від адвоката Одеського Р.М. 15.04.2025 надійшла заява про припинення повноважень як представника відповідача ТОВ “МЕДИКАЛ ІННОВЕЙШН» у справі № 916/599/25.
Ухвалою від 16.04.2025 закрито підготовче провадження, розгляд справи по суті призначено на 21.05.2025.
Розглянувши матеріали справи, суд
встановив:
Під час ревізії фінансово-господарської діяльності Управління капітального будівництва Одеської міської ради за період з 01.01.2020 по 3 0.09.2023, проведеної Управлінням Східного офісу Держаудитслужби в Запорізькій області установлено, що на порушення частини 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 132-ІХ, п.2.2.37 Положення про УКБ ОМР, п. 7, п. 8 Положення № 5446-VII, Управлінням капітального будівництва Одеської міської ради не надано на розгляд Комісії документи для визначення розміру пайової участі по 7-ми замовникам нежитлових об'єктів будівництва (в т.ч. ТОВ «Менеджмент Інвестментс»), розпочатих до 2020 року, які станом на 30.09.2023 введено в експлуатацію та, як наслідок, не стягнуто з замовників будівництва кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту, внаслідок ' чого бюджетом Одеської міської територіальної громади недоотримано кошти.
Наразі відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань найменування відповідача (код 39128444) - Товариство з обмеженою відповідальністю “МЕДИКАЛ ІННОВЕЙШН».
Зокрема, опрацюванням Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва встановлено, що у період з грудня 2016 року по серпень 2021 року на підставі дозволу на виконання будівельних робіт від 01.12.2016 № ІУ115163362674 (зі змінами від 09.11.2020 № ІУ123201109966, від 27.07.2021 № ІУ115163362674-1, від 06.08.2021 № ІУ115163362674-2), виданого Державною архітектурно-будівельною інспекцією України, Товариством з обмеженою відповідальністю «Менеджмент Інвестментс» виконано будівництво об'єкта «Реконструкція об'єкту незавершеного будівництва літ. «Б» під спортивно-оздоровчі приміщення та апартаменти (коригування)». Місце розташування об'єкта згідно з документом, який дає право на виконання будівельних робіт: м. Одеса, проспект Шевченка, 31.
Згідно з Державним класифікатором будівель та споруд ДК 018-2000, об'єкт будівництва відноситься до інших будівель для тимчасового проживання, не класифіковані раніше - код 1122.9.
Державною інспекцією архітектури та містобудування України 31.08.2021 ТОВ «Менеджмент Інвестментс» видано сертифікат № ІУ123210826280, що засвідчує відповідність закінченого будівництвом об'єкта проектній документації та підтверджує його готовність до експлуатації: найменування об'єкта згідно з проектом «Реконструкція об'єкту незавершеного будівництва літ. «Б» під спортивно-оздоровчі приміщення та апартаменти (коригування)», розташованого за адресою - м. Одеса, проспект Шевченка, 31. Основні показники об'єкта: загальна площа приміщень 28 958,3 апартаменти, загальна кількість приміщень - 321 апартаменти, площа забудови - 1572 м2 літ «Б» літ «В», загальна площа будівлі - 38456 літ «Б», літ «В», кількість поверхів - 30 літ «Б», загальна площа будівлі - 51,9 літ «В», кількість поверхів - Іліт «В».
Згідно з вищевказаним сертифікатом, загальна кошторисна вартість об'єкта становить 528 919 240 грн.
Згідно Акту готовності об'єкта (Реконструкція об'єкту незавершеного будівництва літ. «Б» під спортивно-оздоровчі приміщення та апартаменти (коригування) до експлуатації від 26.08.2021, будівельні роботи по об'єкту виконано у строк: з грудня 2016 по серпень 2021.
Відповідно до ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (виключено на підставі Закону № 132-ІХ від 20.09.2019), замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов'язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно- транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, що полягає у перерахуванні замовником до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури.
Величина пайової участі (внеску) замовника у створенні інженерно- транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування, відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі (внеску) замовника від загальної кошторисної вартості будівництва (реконструкції) об'єкта містобудування, визначеної згідно з державними будівельними нормами, без урахування витрат з придбання та виділення земельної ділянки, звільнення будівельного майданчика від будівель, споруд та інженерних мереж, влаштування внутрішньо- та поза- майданчикових інженерних мереж і споруд та транспортних комунікацій.
При цьому, частиною 9 статті 40 Закону № 3038-VI було передбачено, що договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладається на пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію.
Відповідно до Закону № 132-ІХ від 20.09.2019 статтю 40 Закону № 3038- VI було виключено з 1 січня 2020 року.
Таким чином, починаючи з 01.01.2020 передбачений цією статтею 40 Закону № 3038-УІ обов'язок замовника забудови земельної ділянки у населеному пункті щодо необхідності укладення договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту перестав існувати.
Водночас, частиною 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» від 20.09.2019 № 132- ІХ встановлено, що Договори про сплату пайової участі, укладені до 1 січня 2020 року є дійсними та продовжують свою дію до моменту їх повного виконання.
Так, зі змісту статті 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» вбачається, що у наведених у цьому законі випадках перерахування замовником об'єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту є обов'язком, а не правом забудовника, який виникає на підставі положень закону, а положення договору лише визначають суму, що належить до перерахування.
Тому, укладення в таких випадках договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, який опосередковує відповідний платіж, було обов'язковим на підставі закону.
За змістом зазначених норм, відсутність укладеного договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту не усуває зобов'язання забудовника сплатити визначені суми, таке зобов'язання повинне бути виконане до прийнятті новозбудованого об'єкта в експлуатацію і спір у правовідносинах щодо сплати таких сум може виникнути лише щодо їх розміру.
Аналогічні за змістом висновки були викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2019 у справі № 911/594/18, від 22.08.2018 у справі № 339/388/16-ц, від 22.09.2021 у справі № 904/2258/20.
Зокрема, у постанові Верховного Суду від 20.07.2022 у справі № 910/9548/21 зазначено наступне «колегія суддів Касаційного господарського суду вважає, що для об'єктів, будівництво яких розпочато раніше (однак які станом на 01.01.2020 не були введені в експлуатацію і якщо договори про сплату пайової участі до 01.01.2020 не були укладені) або будівництво яких розпочате у 2020 році, абзацом другим пункту 2 Розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 132-ІХ визначено обов'язок (за винятком передбачених підпунктом 2 цього абзацу випадків) щодо перерахування замовником об'єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету пайової участі (коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту) до прийняття такого об'єкта в експлуатацію.
Такі висновки Верховного Суду у цій справі відповідають загальним принципам рівності та справедливості, є націленими на те, щоб замовник будівництва, який розпочав його до 01.01.2020 та добросовісно виконав встановлений законом (статтею 40 Закону № 3038-УІ) обов'язок щодо пайової участі, був у однакових ринкових умовах із забудовником, який аналогічно розпочав будівництво у попередні роки до 01.01.2020, але до цієї дати такого обов'язку не виконав, можливо навіть свідомо затягуючи процес здачі об'єкта будівництва в експлуатацію до 01.01.2020 з метою уникнення сплати пайової участі.
Крім того, судами установлено сталу позицію, що у випадку, якщо замовниками вищевказаних об'єктів будівництва не буде дотримано передбаченого прикінцевими та перехідними положеннями Закону № 132-ІХ обов'язку щодо перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (пайової участі) саме до дати прийняття таких об'єктів в експлуатацію, то, враховуючи викладені у постанові від 14.12.2021 зі справи № 643/21744/19 висновки Великої Палати Верховного Суду, належним та ефективним способом захисту є звернення в подальшому органів місцевого самоврядування (в інтересах якого у цій справі діє прокурор) з позовом до замовників будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів пайової участі на підставі статті 1212 ЦК України. Така позиція підтримана Верховним Судом, зокрема, у постановах від 20.07.2022 у справі № 910/9548/21, 13.12.2022 у справі № 910/21307/21, від 07.09.2023 у справі № 916/2709/22.
При цьому, згідно з пунктом 2 Розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» (надалі - Закон № 132-ІХ) договори про сплату пайової участі, укладені до 1 січня 2020 року, є дійсними та продовжують свою дію до моменту їх повного виконання. Протягом 2020 року замовники будівництва на земельній ділянці у населеному пункті перераховують до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (далі - пайова участь) у такому розмірі та порядку:
1) розмір пайової участі становить (якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом):
для нежитлових будівель та споруд - 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта;
для житлових будинків - 2 відсотки вартості будівництва об'єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування.
2) пайова участь не сплачується у разі будівництва:
об'єктів будь-якого призначення на замовлення державних органів або органів місцевого самоврядування за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів;
будівель навчальних закладів, закладів культури, фізичної культури і спорту, медичного і оздоровчого призначення;
будинків житлового фонду соціального призначення та доступного житла;
індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків загальною площею до 300 квадратних метрів, господарських споруд, розташованих на відповідних земельних ділянках;
об'єктів комплексної забудови територій, що здійснюється за результатами інвестиційних конкурсів або аукціонів;
об'єктів будівництва за умови спорудження на цій земельній ділянці об'єктів соціальної інфраструктури;
об'єктів, що споруджуються замість тих, що пошкоджені або зруйновані внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного або природного характеру;
об'єктів, передбачених Державною цільовою програмою підготовки та проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу, за рахунок коштів інвесторів;
об'єктів інженерної, транспортної інфраструктури, об'єктів енергетики, зв'язку та дорожнього господарства (крім об'єктів дорожнього сервісу);
об'єктів у межах індустріальних парків на замовлення ініціаторів створення індустріальних парків, керуючих компаній індустріальних парків, учасників індустріальних парків;
об'єктів, які згідно з державним класифікатором будівель та споруд належать до будівель сільськогосподарського призначення, лісництва та рибного господарства;
об'єктів, які згідно з державним класифікатором будівель та споруд належать до будівель промислових;
об'єктів, які згідно з державним класифікатором будівель та споруд належать до силосів для зерна та складських майданчиків (для зберігання сільськогосподарської продукції);
3) замовник будівництва зобов'язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об'єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва, до якої додаються документи, які підтверджують вартість будівництва об'єкта. Орган місцевого самоврядування протягом 15 робочих днів з дня отримання зазначених документів надає замовнику будівництва розрахунок пайової участі щодо об'єкта будівництва;
4) пайова участь сплачується виключно грошовими коштами до прийняття відповідного об'єкта будівництва в експлуатацію;
5) кошти, отримані як пайова участь, можуть використовуватися виключно для створення і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури відповідного населеного пункту;
6) інформація щодо сплати пайової участі зазначається у декларації про готовність об'єкта до експлуатації або в акті готовності об'єкта до експлуатації.
Оскільки відповідачем договір про пайову участь з Одеською міською радою не укладався, а будівництво об'єкту розпочато 01.12.2016, у відповідача виник обов'язок упродовж 10 днів після 01.01.2020 звернутися до Одеської міської ради із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва та після отримання розрахунку пайової участі щодо об'єкта будівництва сплатити її до прийняття відповідного об'єкта будівництва в експлуатацію.
Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 20.07.2022 у справі № 910/9548/21, відповідно до якої, передбачений Прикінцевими та перехідними положеннями Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні»(3акону № 132-ІХ) порядок пайової участі замовника будівництва було впроваджено законодавцем для:
1) об'єктів будівництва, зведення яких розпочато у попередні роки, однак які станом на 01.01.2020 не були введені в експлуатацію, а договори про сплату пайової участі між замовниками та органами місцевого самоврядування до 01.01.2020 не були укладені;
2) об'єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році.
У вказаних двох випадках, ураховуючи вимоги підпункту 3, 4 абзацу 2, пункту 2 Розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 132-ІХ, замовник будівництва зобов'язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об'єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва, а також сплатити пайову участь грошовими коштами до прийняття цього об'єкта в експлуатацію.
Системний аналіз зазначених норм та обставин дає підстави для висновку, що обов'язок замовника будівництва щодо звернення у 2020 році до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва виникає:
- для об'єктів, будівництво яких розпочато у попередні роки, якщо станом на 01.01.2020 вони не введені в експлуатацію і договори про сплату пайової участі не були укладені, - протягом 10 робочих днів після 01.01.2020;
- для об'єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році, - протягом 10 робочих днів після початку такого будівництва.
Відтак колегія суддів Касаційного господарського суду вважає, що для об'єктів, будівництво яких розпочато раніше (однак які станом на 01.01.2020 не були введені в експлуатацію і якщо договори про сплату пайової участі до 01.01.2020 не були укладені) або будівництво яких розпочате у 2020 році, абз.2 п.2 Розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 132-ІХ визначено обов'язок (за винятком передбачених п.п.2 цього абзацу випадків) щодо перерахування замовником об'єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету пайової участі (коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту) до прийняття такого об'єкта в експлуатацію.
Такі висновки Верховного Суду у цій справі відповідають загальним принципам рівності та справедливості, є націленими на те, щоб замовник будівництва, який розпочав його до 01.01.2020 та добросовісно виконав встановлений законом обов'язок щодо пайової участі, був у однакових ринкових умовах із забудовником, який аналогічно розпочав будівництво у попередні роки до 01.01.2020, але до цієї дати такого обов'язку не виконав, можливо навіть свідомо затягуючи процес здачі об'єкта будівництва в експлуатацію до 01.01.2020 з метою уникнення сплати пайової участі.
Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 13.12.2022 у справі № 910/21307/21.
Таким чином, ТОВ «Менеджмент Інвестментс», як замовник будівництва, повинен був сплатити кошти пайової участі за будівництво об'єкта «Реконструкція об'єкту незавершеного будівництва літ. «Б» під спортивно-оздоровчі приміщення та апартаменти (коригування)», за адресою: м. Одеса, проспект Шевенка, 31, до введення його в експлуатацію.
Натомість, відповідно до пункту 12 акту готовності об'єкту до експлуатації від 26.08.2021 зазначено, що на підставі ст. 13 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», пайова участь не сплачується.
Відповідно до п.Ю акту готовності об'єкта до експлуатації від 26.08.2021 кошторисна вартість будівництва за затвердженою проектною документацією на будівництво становить 528 919 240, 00 грн.
Згідно з пунктом 2 Розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» розмір пайової участі для нежитлових будівель та споруд становить 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта.
Управління капітального будівництва Одеської міської ради листом від 14.10.2024 № 02-03/632 надало розрахунок розміру пайової участі в розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Одеси по об'єкту «Реконструкція об'єкту незавершеного будівництва літ. «Б» під спортивно- оздоровчі приміщення та апартаменти (коригування)», за адресою: м. Одеса, проспект Шевенка, 31, відповідно до якого розмір пайової участі за вказаним ; об'єктом складає 21 156 769, 60 грн: 528 919 240,00 грн (кошторисна вартість будівництва) х 4% (ставка розміру пайової участі для нежитлових приміщень та споруд).
Відповідно до ст. 1214 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов'язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. У разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).
Відповідно до ч. 2 ст. 536 ЦК України розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
З урахуванням викладеного, а також постанови Верховного суду від 05.05.2022 по справі № 925/683/21, час прострочення ТОВ «МЕНЕДЖМЕНТ ІНВЕСТМЕНТС», проценти та індекс інфляції повинні бути розраховані з моменту прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію, тобто з 31.08.2021.
Однак, листом Управління капітального будівництва Одеської міської ради листом від 14.10.2024 № 02-03/632 не надано розрахунку суми індексу інфляції за час прострочення сплати пайової участі та 3% річних від простроченої суми.
При цьому, відсутність відповідного розрахунку не звільняє відповідача від сплати індексу інфляції за час прострочення сплати пайової участі та 3% річних від простроченої суми.
Таким чином, відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, прокурор просить стягнути 2097128,56грн 3% річних та 11028967,47грн інфляційних.
Перевіривши розрахунок прокурора, суд дійшов висновку, що він здійснений правильно.
Частиною 3 ст. 11 Цивільного кодексу України, передбачено, що цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
За змістом статті 1212 Цивільного кодексу України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Дана правова позиція повністю узгоджується з практикою Верховного суду України, зокрема, у рішенні від 14.12.2021 по справі № 643/21744/19.
Матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування, згідно ст. 142 Конституції України, зокрема, є і інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.
Згідно з статтею 145 Конституції України права органів самоврядування захищаються у судовому порядку.
Бюджетна система України згідно ст. 7 Бюджетного кодексу України ґрунтується на таких принципах: збалансованості, повноти, обґрунтованості, цільового використання бюджетних коштів, відповідальності учасників бюджетного процесу тощо. Одним із принципів, на яких ґрунтується бюджетна система України, є принцип цільового використання бюджетних коштів, який полягає в тому, що бюджетні кошти використовуються тільки на цілі, визначені бюджетними призначеннями.
Відповідно до п. 4-1 ч. 1 ст. 71 Бюджетного кодексу України кошти пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту спрямовуються до бюджету розвитку місцевого бюджету.
Бюджетом розвитку згідно з п. 19 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визнаються доходи і видатки місцевого бюджету, які утворюються і використовуються для реалізації програм соціально- економічного розвитку та зміцнення матеріально-фінансової бази.
Частиною 3 ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.
Частиною 1 ст. 11 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», перебачено, що виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи.
Також, згідно з ч. 2 ст. 11, ст. 18-1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах рад є підконтрольними і підзвітними відповідним радам, а з питань здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади - також підконтрольними відповідним органам виконавчої влади.
Орган місцевого самоврядування може бути позивачем у судах загальної юрисдикції, зокрема, звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування.
Ураховуючи викладене вбачається, що ТОВ «МЕНЕДЖМЕНТ ІНВЕСТМЕНТС» безпідставно не сплачені грошові кошти у якості пайової участі замовників будівництва у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури на користь Одеської міської ради у зв'язку із будівництвом об'єкта за адресою: м. Одеса, просп. Шевченка, 31, однак належних заходів Одеською міською радою для усунення виявлених порушень по даний час не вжито.
Варто зазначити, що згідно листа Управління капітального будівництва Одеської міської ради від 14.10.2024 за № 02-03/63 2, даний об'єкт у своєму складі має будівлю медичного і оздоровчого призначення, а згідно із пунктом 2 частини 2 розділу 2 Закону України № 132-ІХ за будівництво даної інфраструктури пайова участь не сплачується.
Однак, з наявних у доступі документів Реєстру будівельної діяльності Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва неможливо встановити наявність у складі об'єкта будівлі медичного і оздоровчого призначення, у зв'язку з відсутністю в реєстрі проекту будівництва.
Так, за інформацією Управління капітального будівництва ОМР від 24.01.2025 за № 02-04/7 станом на момент надання відповіді ТОВ «МЕНЕДЖМЕНТ ІНВЕСТМЕНТС» добровільно не сплачено пайової участі. Управління надсилало до товариства декілька листів з вимогою сплатити розмір пайової участі у сумі 21 156 769, 60, які залишилися без відповіді. При цьому, ТОВ «МЕНЕДЖМЕНТ ІНВЕСТМЕНТС» не надано відповідних даних щодо наявності в складі об'єкта будівництва будівель, за які не сплачується пайова участь.
Згідно з пунктом 2 Розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» (надалі - Закон № 132- ІХ) визначальним критерієм для сплати пайової участі за будівництво об'єкта є його функціональне призначення.
При цьому, за даними застосунку ЛУН в мережі Інтернет установлено, що вказаним об'єктом є ЖК «Олімпійський», у якому здійснюється продаж квартир за ціною починаючи від 56 200 грн/м2. Отже, кінцевою метою будівництва вказаного об'єкту є досягнення комерційних цілей його замовниками, а саме - отримання прибутку від продажу об'єктів нерухомості.
Крім того, встановлено, що згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань державну реєстрацію 14.01.2025 за вказаним номером ЄДРПОУ 39128444 змінено назву товариства - ТОВ «МЕДИКАЛ ІННОВЕЙШН», визначено нового керівника та змінено КВЕДи: Спеціалізована медична практика (основний), надання комбінованих офісних адміністративних послуг, неспеціалізована оптова торгівля, надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна, інші види роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах, видання книг, інші види видавничої діяльності, дослідження й експериментальні розробки у сфері інших природничих і технічних наук, дослідження й експериментальні розробки у сфері суспільних і гуманітарних наук, організування конгресів і торговельних виставок, інші види освіти, н.в.і.у.; діяльність лікарняних закладів, загальна медична практика; інша діяльність у сфері охорони здоров'я.
Варто зазначити, що зміна найменування юридичної особи - не є правонаступництвом в розумінні статей 52, 334 ГПК України.
Відповідно до п. 1.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" вказано, що "за приписом статті 25 ГПК (стаття 52 в редакції ГПК від 15.12.2017) у разі, зокрема, реорганізації суб'єкта господарювання у відносинах, щодо яких виник спір, господарський суд залучає до участі у справі його правонаступника. Господарським судам необхідно враховувати, що сама лише зміна найменування юридичної особи не означає її реорганізації, якщо при цьому не змінюється організаційно-правова форма даної особи. Водночас зміна найменування юридичної особи тягне за собою необхідність у державній реєстрації змін до установчих документів, порядок проведення якої викладено у статті 29 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців".
Так, попри те, що правовий висновок щодо застосування норм права у справі № 914/3587/14 (постанова від 24 квітня 2019 року) Велика Палата Верховного Суду зробила стосовно зміни найменування (типу) акціонерних товариств з відкритого або закритого на публічне або приватне, Велика Палата не бачить підстав відходити від правового висновку, зробленого у мотивувальній частині зазначеного судового рішення (пункт 50), відповідно до якого сама лише зміна найменування (типу) юридичної особи не означає її реорганізації, зокрема, перетворення, якщо при цьому не змінюється організаційно-правова форма такої особи.
Відповідно до вказаних в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань даних, державна реєстрація змін до установчих документів юридичної особи була проведена 14.01.2025 - зміна повного найменування з Товариство з обмеженою відповідальністю «Менеджмент Інвестментс» на Товариство з обмеженою відповідальністю «МЕДИКАЛ ІННОВЕЙШН», зміна основного та додаткових видів діяльності.
Цього ж дня також відбувалася державна реєстрація внесення відповідних змін до установчих документів юридичної особи.
Тобто жодних дій, які б свідчили про припинення юридичної особи відповідача шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), заміни особи у відносинах, у розумінні положень ст. 52 ГПК України, не відбулося, позаяк рішенням відповідача було вирішено лише перейменувати Товариство з обмеженою відповідальністю, змінити його види діяльності і керівництво.
Оскільки сама лише зміна найменування юридичної особи не означає припинення юридичної особи шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), чи заміни особи у відносинах, які породжують правонаступництво та наслідком чого є залучення правонаступника відповідного учасника справи, в даному випадку не вбачається підстав для застосування у даній справі положень ст. ст. 52, 334 ГПК України.
Відповідно до ст. 131-1 Конституції України прокуратура в Україні здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Згідно з ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Згідно ст. ст. 4, 53 ГПК України, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Таким чином, прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює його неналежно.
Законодавством чітко не визначено, що необхідно розуміти під «нездійсненням або неналежним здійсненням суб'єктом владних повноважень своїх функцій», у зв'язку з чим прокурор у кожному випадку обґрунтовує та доводить наявність відповідних фактів самостійно з огляду на конкретні обставини справи.
Так, у постанові від 19.07.2018 у справі № 822/1169/17 Верховний Суд зазначив, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор.
Однак, щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.
Здійснення захисту неналежним чином виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною. Неналежність захисту серед іншого включає досудове з'ясування обставин порушення інгересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі № 1-1/99, державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. З урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з частковою державною власністю у статутному фонді. Проте, держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й у діяльності приватних підприємств, товариств.
Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних тощо) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності України, гарантування її державної, економічної безпеки, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання, в тому числі й територіальних громад.
Так, згідно з пунктом 1 резолютивної частини вказаного рішення Конституційного суду України, прокурори та їх заступники подають позовні заяви саме в інтересах держави, а не в інтересах підприємств, установ, організацій незалежно від їх підпорядкування і форм власності. Прокурор або його заступник самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення інтересів держави чи в чому існує загроза інтересам держави.
У даному випадку прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у зв'язку з порушенням вимог інвестиційного законодавства відповідачем, який ухилився віл сплати коштів пайової участі замовника будівництва у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Одеси до місцевого бюджету, а також через нездійснення Одеською міською радою повноважень щодо захисту інтересів держави шляхом звернення до суду із позовом.
Вищевказані порушення містобудівного та бюджетного законодавства у вигляді несплати коштів пайової участі замовником будівництва - ТОВ «Менеджмент Інвестментс» зумовлюють ненадходження до Одеської міської ради коштів пайової участі, що призводить до заподіяння матеріальної шкоди (збитків) бюджету ради у виді упущеної вигоди.
Як вбачається з п. 2 резолютивної частини вищевказаного рішення Конституційного суду України, під поняттям «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах», потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.
Крім того, відповідно до вказаного рішення Конституційного суду України під поняттям органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, необхідно розуміти орган, на який державою покладений обов'язок здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким чином, відповідно до ст. ст. 6. 7, 13, 143 Конституції України, позивачем може виступати орган державної влади чи місцевого самоврядування, якому законом надані повноваження органу виконавчої влади. Орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, фактично є позивачем у справах, порушених за позовною заявою прокурора.
Отже, ЄСПЛ у своїй практиці зауважує, що під час визначення суспільних інтересів завдяки безпосередньому знанню суспільства та його потреб національні органи мають певну свободу розсуду.
Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необгрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верхоопого Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17).
У постанові Верховного Сулу від 26.05.2020 у справі № 912/23 85/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що відповідно до ч. З ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.
Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України «Про прокуратури», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову обо аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначаться судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тошо.
Таким чином, прокурору достатно дотриматися порядку, передаченого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати
неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необгрунтованим.
При цьому підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обгрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва. У такому випадку суд зобов'язаний дослідити: чи знав або повинен був знати відповідний орган про допущені порушення інтересів держави, чи мав відповідні повноваження для їх захисту, проте всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся (постанова Верховного Суду від 18.08.2020 у справі № 914/1844/18).
У постанові від 14.07.2021 у справі № 911/3211/19 Верховний Суд вказав: якщо за обставинами справи вбачається, що відповідному органу було відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави (у тому числі до моменту отримання інформації від прокурора) про таке порушення, але такий орган не здійснював та/або не здійснює захист порушених інтересів, то у такому випадку вимога про надання відповідному органу «розумного строку» для самостійного реагування на порушення і, як наслідок, залишення позову прокурора без розгляду з цих підстав є проявом правового пуризму та надмірного формалізму, який порушує право на справедливий розгляд справи.
З наведеного слід зробити висновок, що норми законодавства не вимагають від прокурора надання відповідному суб'єкту додаткового строку для реагування на вже встановлений прокурором факт порушення інтересів держави, про який достеменно відомо органу з попереднього листування з прокурором, та за наявності підтвердженої бездіяльності уповноваженого органу впродовж достатнього для захисту порушених інтересів часу.
Верховний Суд у постанові від 20.01.2021 у справі № 927/468/20 зауважив, що суди у першу чергу зосередилися на часовому проміжку, який минув між повідомленням, яке прокурор надіслав до Кабінету Міністрів України, та поданням позову в цій справі, проте не приділили достатньої уваги тому, що такий проміжок не завжди є вирішальним у питанні дотримання прокурором приписів ст. 23 Закону України «Про прокуратуру». Критерій «розумності», який міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/23 85/18, має визначатися з урахуванням великого кола чинників і не може бути оцінений виключно темпорально.
Суд відхиляє посилання відповідача на те, що прокурор не дотримався розумного строку та відсутність підстав для представництва позивача, виходячи з наступного.
У постанові ВП ВС від 11 червня 2024 у справі № 925/1133/18 зазначено про субсидіарну роль, яку виконує прокурор, замінюючи в судовому провадженні відповідний компетентний орган, котрий усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.
У цій справі ВП ВС пояснила, що прокурор звертається до суду в особі органу, якщо: 1) орган є учасником спірних відносин і сам не порушує інтересів держави, але інший учасник порушує (або учасники порушують) такі інтереси; 2) орган не є учасником спірних відносин, але наділений повноваженнями (компетенцією) здійснювати захист інтересів держави, якщо учасники спірних відносин порушують інтереси держави.
Натомість як самостійний позивач прокурор звертається до суду, якщо: 1) відсутній орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, є учасником спірних відносин і сам порушує інтереси держави.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 наведено такі правові висновки:
"Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим".
З огляду на викладене, підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.
У такому випадку суд зобов'язаний дослідити: чи знав або повинен був знати відповідний орган про допущені порушення інтересів держави, чи мав відповідні повноваження для їх захисту, проте всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 906/982/19.
При цьому, якщо в процесі такої оцінки буде встановлено, що листування було спрямовано на отримання документів та/або інформації про можливе порушення і пов'язане саме зі з'ясуванням факту його наявності або відсутності, то обов'язковим є подальше інформування відповідного органу про виявлені прокурором порушення та надання відповідному органу можливості відреагувати протягом розумного строку на повідомлення при поданні відповідного позову прокурором, що відповідає змісту положень статті 23 Закону України "Про прокуратуру", усталеній практиці Європейського суду з прав людини та Верховного Суду.
Водночас, якщо попереднє листування свідчить про те, що воно мало характер інформування відповідного органу про вже раніше виявлені прокурором порушення, і такий орган протягом розумного строку на зазначену інформацію не відреагував або відреагував повідомленням про те, що він обізнаний (у тому числі до моменту отримання інформації від прокурора) про порушення, але не здійснював та/або не здійснює та/або не буде здійснювати захист порушених інтересів, то, у такому випадку, наявні підстави для представництва, передбачені абзацом першим частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру". У такому разі дотримання розумного строку після повідомлення про звернення до суду не є обов'язковим, оскільки дозволяє зробити висновок про нездійснення або здійснення неналежним чином захисту інтересів держави вказаним органом.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26.05.2021 у справі № 926/14/19.
Судом встановлено, що прокурор направив позивачу лист від 06.02.2025 № 52-1838вих-25 (т. 1 а.с. 24-31) в порядку ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", що ним буде подано позовну заяву до господарського суду. Як було зазначено вище, позовна заява складена прокурором 17.02.2025.
Однак, до цього моменту мало місце попереднє листування прокурора з позивачем.
Так, прокурор направив позивачу лист від 26.09.2024 № 52-11331вих-24 (т. 1 а.с. 140-145), в якому вказав на порушення норм чинного законодавства, а саме зазначив, що встановлено факт безпідставного збереження грошових коштів, призначених для сплати пайової участі ТОВ «Менеджмент Інвестментс» на користь Одеської міської ради у зв'язку з будівництвом (реконструкцією) об'єкта за адресою м. Одеса пр. Шевченка 31.
УКБ Одеської міської ради надав прокурору відповідь від 14.10.2024 № 02-03/632 (т. 1 а.с. 146-148) на цей лист, у якій повідомив прокурора, що до повноважень УКБ ОМР не входять повноваження щодо здійснення позовної роботи зі стягнення коштів пайової участі, всі документи були надані Юридичному департаменту Одеської міської ради.
Крім того, прокурор направив позивачу лист від 08.01.2025 № 52-192вих-25, в якому також вказав на порушення норм чинного законодавства, а саме зазначив, що встановлено факт безпідставного збереження грошових коштів, призначених для сплати пайової участі ТОВ «Менеджмент Інвестментс» на користь Одеської міської ради у зв'язку з будівництвом (реконструкцією) об'єкта за адресою м. Одеса пр. Шевченка 31. Також прокурор просить надати документи.
УКБ Одеської міської ради надав прокурору відповідь від 15.01.2025 № 02-03/28 на цей лист, у якій повідомив прокурора, що до повноважень УКБ ОМР не входять повноваження щодо здійснення позовної роботи зі стягнення коштів пайової участі, всі документи були надані Юридичному департаменту Одеської міської ради.
Листом від 30.01.2025 № 52-1351вих-25 прокурор повідомив УКБ Одеської міської ради, що в попередніх листах ним було допущено помилку, а саме зазначено колишнє найменування ТОВ «Менеджмент Інвестментс» (код 39128444) в той час як наразі відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань найменування юридичної особи код 39128444 ТОВ «МЕДИКАЛ ІННОВЕЙШН».
Листом від 06.02.2025 № 02-04/151 УКБ Одеської міської ради надав прокурору відповідь на вищезазначений лист, в якому підтвердив, що в попередніх листах мова йшла про ТОВ «Менеджмент Інвестментс» (код 39128444), який наразі має найменування ТОВ «МЕДИКАЛ ІННОВЕЙШН».
Отже, прокурор повідомив позивача про порушення ще 26.09.2024, але позивач не звернувся до суду, тому дотримання розумного строку після повідомлення про звернення до суду не є обов'язковим, оскільки дозволяє зробити висновок про нездійснення або здійснення неналежним чином захисту інтересів держави вказаним органом.
Щодо посилань відповідача на те, що у нього відсутній обов'язок щодо сплати пайової участі, оскільки до об'єкта входить будівля медичного і оздоровчого призначення, то суд відхиляє їх, виходячи з наступного.
Як зазначалось вище, найменуванням об'єкта згідно з проектом є «Реконструкція об'єкту незавершеного будівництва літ. «Б» під спортивно-оздоровчі приміщення та апартаменти (коригування)», розташованого за адресою - м. Одеса, проспект Шевченка, 31, та основними показниками об'єкта є загальна площа приміщень 28 958,3 м2 апартаменти, загальна кількість приміщень - 321 апартаменти, площа забудови - 1572 м2 літ «Б» літ «В», загальна площа будівлі - 38456 літ «Б», літ «В», кількість поверхів - 30 літ «Б», загальна площа будівлі - 51,9 літ «В», кількість поверхів - 1літ «В».
Наразі, з Акту готовності об'єкта до експлуатації від 26.08.2021 не вбачається будівлі медичного та оздоровчого призначення. Більш того, згідно із загальнодоступними відомостями застосунку «Лун» для продажу та оренди квартир зазначено про продаж квартир від цього забудовника (однокімнатних, двокімнатних, трикімнатних квартир та паркінгів).
Вказане свідчить про будівництво, зокрема, апартаментів, як комерційної нерухомості з метою надходження значного доходу від її оренди. Згідно з нормами ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Виконання зобов'язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов'язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов'язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін. Відповідно до положень ст. 530 цього Кодексу, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Отже, з моментом введення об'єкту в експлуатацію законодавець пов'язує настання строку виконання зобов'язання в розумінні ст.530 ЦК України.
При цьому саме зобов'язання в силу закону виникло раніше (в момент початку будівництва, тобто з грудня 2016 року) та вже існувало на дату набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», що підтверджує обов'язок замовника будівництва щодо сплати пайової участі у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста.
Таким чином, замовник будівництва без достатньої правової підстави за рахунок органу місцевого самоврядування зберіг у себе кошти, які мав заплатити як пайовий внесок у розвиток інфраструктури населеного пункту, а отже, зобов'язаний повернути ці кошти на підставі ч. 1 ст.1212 ЦК України, що підтверджує правомірність звернення прокурора до суду з цим позовом.
Нормами частин 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Проте, відповідачем не доведено належними та допустимим доказами, що в об'єкті «Реконструкція об'єкту незавершеного будівництва літ. «Б» під спортивнооздоровчі приміщення та апартаменти (коригування)», розташованого за адресою: м. Одеса, проспект Шевченка, 31, наявні будівлі медично-оздоровчого призначення.
З огляду на викладене, позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.
Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
За змістом ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).
Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, дійшов висновку задовольнити позовні вимоги.
Відповідно до ст. 129 ГПК України судові витрати в розмірі сплаченого 514242,98грн судового збору за подання позовної заяви та 1514грн за заяву про забезпечення позову покладаються на відповідача.
На підставі вищевикладених норм права, керуючись ст.ст. 129, 232-240, 243, Господарського процесуального кодексу України, суд
вирішив:
1. Позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “МЕДИКАЛ ІННОВЕЙШН» (код 39128444, м. Одеса, вул. Варненська, 15) на користь Одеської міської ради (код 26597691, м. Одеса площа Думська 1) 34282865,63грн заборгованості.
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “МЕДИКАЛ ІННОВЕЙШН» (код 39128444, м. Одеса, вул. Варненська, 15) на користь Одеської обласної прокуратури (код 03528552, м. Одеса вул. Італійська, 3 ) 515756,98грн витрат зі сплати судового збору.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Південно-західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 21 травня 2025 р.
Суддя В.В. Литвинова