ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
21.05.2025Справа № 910/1158/25
За позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "Оптова компанія "Промінструмент"
до Комунального підприємства "Київпастранс"
про стягнення 191176,72 грн.
Суддя Сташків Р.Б.
Без повідомлення (виклику) сторін.
На розгляд Господарського суду міста Києва передано указану позовну заяву про стягнення з Комунального підприємства "Київпастранс" (далі - відповідач) на користь Товариство з обмеженою відповідальністю "Оптова компанія "Промінструмент" (далі - позивач) боргу та санкцій за договором №52.23-27 від 03.02.2023, разом у сумі, що дорівнює вказаній вище ціні позову, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань повністю та вчасно оплатити поставлений йому товар.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.02.2025 вказану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі №910/1158/25, розгляд справи здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.
Відповідачем подано відзив на позовну заяву у якому він частково заперечує проти задоволення позовних вимог в частині нарахування та стягнення 3% річних та інфляційних втрат.
Позивачем у відповіді на відзив наведено свої заперечення проти тверджень відповідача.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
03.02.2023 між позивачем як постачальником та відповідачем як покупцем було укладено договір № 52.23-27 (далі - Договір).
Відповідно до умов п. 5.2 Договору поставка Товару здійснюється на умовах DDP згідно з INCOTERMS - 2010 за адресою: м. Київ, філія та відокремлені підрозділи КП "КИЇВПАСТРАНС", перелік яких зазначається у Додатку № 4 до цього Договору. При цьому транспортування Товару проводиться за кошти постачальника, і вартість такої доставки входить в ціну Договору.
За умовами п. 4.1 Договору розрахунок за поставлений Товар здійснюється Покупцем у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дати підписання Покупцем видаткової накладної на фактично поставлену окрему партію Товару.
В рамках укладеного Договору за видатковими накладними №00004190 від 02.11.2023, №00004488 від 23.11.2023, № 00000224 від 24.11.2023, № 0000683 від 28.02.2024 позивачем було відвантажено на адресу відповідача товар на загальну суму 168790,08 грн.
Спір у справі виник у зв'язку з тим, що всупереч взятим на себе зобов'язанням за Договором відповідач в обумовлений строк не здійснив повну та своєчасну оплату поставленого товару, у зв'язку з чим виникла заборгованість у сумі 168790,08 грн. Позивачем також на суму боргу було нараховано 4494,90 грн 3% річних та 17891,71 інфляційних втрат за порушення строків оплати товару.
Відповідач не заперечив щодо наявності у нього заборгованості за Договором на суму 168790,08 грн, однак не погоджується з нарахуванням позивачем 3% річних та інфляційних втрат, оскільки за умовами п. 7.4 Договору сторони встановили 3% річних у розмірі нуль, а нарахування інфляційних втрат не вимагатиметься.
Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем Договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання, в тому числі Глави 54 Цивільного кодексу України.
Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст.ст. 165, 173, 174, 175, 193, 265, 267 Господарського кодексу України, ст.ст. 11, 202, 655, 662, 663, 668, 689, 692, 693, 712 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.
За приписами ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у обумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України).
Як вбачається із наявних в матеріалах справи доказів в рамках укладеного Договору, за видатковими накладними №00004190 від 02.11.2023, №00004488 від 23.11.2023, № 00000224 від 24.11.2023, № 0000683 від 28.02.2024 позивачем було відвантажено на адресу відповідача товар на загальну суму 168790,08 грн, за адресою КП "КИЇВПАСТРАНС" відокремлений підрозділ "Служба утримання рухомого складу та транспортної інфраструктури", вул. Кирилівська, 132, м. Київ.
Вказані видаткові накладні підписана представниками та скріплена печатками сторін, а також в них міститься посилання на реквізити Договору.
Відповідач факту отримання товару за Договором на спірну суму не заперечує.
Розрахуватися за Договором, враховуючи проведену 28.02.2024 останню поставку, покупець повинен був до 29.03.2024, а з 30.03.2024 починається прострочення платежу.
Положеннями ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Зазначене також кореспондується з положеннями статей 525, 526 Цивільного кодексу України.
Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Доказів сплати відповідачем коштів позивачу за поставлений товар у сумі 168790,08 грн станом на дату розгляду даної справи відповідачем суду не надано.
Частиною 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України визначено обов'язок сторін довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
За приписами частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
З огляду на приписи ст.ст. 13, 74 Господарського процесуального кодексу України наявність та розмір боргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сервіт "Білд Дрім" підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та відповідачем не були спростовані.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відтак, суд дійшов висновку, що відповідачем було прострочено виконання своїх грошових зобов'язань з оплати поставленого позивачем за Договором товару, у зв'язку з чим позовна вимога про стягнення боргу у сумі 168790,08 грн підлягає задоволенню.
Крім того, посилаючись на неналежне виконання відповідачем своїх грошових зобов'язань за Договором, позивач стверджує про наявність правових підстав для стягнення з відповідача 3% річних у сумі 4494,90 грн та інфляційних втрат у сумі 17891,71 грн.
Судом встановлено, що відповідач обов'язку по сплаті коштів у визначений Договором строк не виконав, допустивши прострочення виконання зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом або договором відповідальності.
Пунктом 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
У відзиві на позовну заяву відповідач просив відмовити в частині нарахованих 3% річних та інфляційних, посилаючись на пункт 7.1 Договору яким визначено, що у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за Договором сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством України та цим Договором. Пунктом 7.4 Договору сторони домовились, що Покупцем не відшкодовуються Постачальнику неустойка (штраф, пеня) та збитки. Сторони встановили інший розмір процентів річних за порушення грошового зобов'язання КП "Київпастранс" у розмірі 0 (нуль) процентів річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, а також сторони домовились, що Постачальник не вимагатиме сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції.
Суд зазначає, що згідно зі статтею 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Поряд із цим приписами статті 625 Цивільного кодексу України передбачено право сторін за домовленістю погодити у договорі інший розмір процентів річних ніж встановлений цією нормою.
Аналогічна правова позиція щодо застосування частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України викладена у постанові Верховного Суду від 15.10.2019 року у справі № 914/235/19.
Відповідно до статті 628 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
В свою чергу, згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 16.04.2020 року у справі № 914/479/19, вимоги частини другої статті 625 ЦК України мають імперативний характер. Цією правовою нормою передбачено можливість сторін у договорі лише змінювати розмір процентів річних. Право сторін у договорі забороняти та не застосовувати вимоги закону, встановлені частиною другою статті 625 ЦК України, вказаною правовою нормою не передбачено.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є свобода договору.
Зі змісту ч. 3 ст. 6 ЦК України вбачається, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.
Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
Сторони скориставшись правом змінювати розмір процентів річних у п. 7.4 Договору визначили нульовий розмір 3% річних за порушення грошового зобов'язання відповідачем. Обмежень щодо самостійного визначення сторонами розміру процентів річних в законодавстві відсутні, а отже останні керуючись правом свободи договору визначили свій розмір процентів річних, що не заборонено законом.
Враховуючи наведене вище, оскільки розмір відсотків річних сторонами встановлено нуль, то підстави для стягнення з відповідача 4494,90 грн 3% річних відстуні.
Разом з тим, що ж стосується питання про нарахування інфляційних втрат, то суд зазначає наступне.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п. п. 3.2 п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").
Натомість, завдяки наведеним умовам Договору відповідач всупереч вимогам закону, а саме частини другої статті 625 ЦК України, звільняється від відповідальності за порушення грошового зобов'язання в частині нарахування інфляційних втрат, тоді як частиною третьою статті 614 ЦК України передбачено, що правочин, яким скасовується чи обмежується відповідальність за умисне порушення зобов'язання, є нікчемним.
Відтак, суд наголошує, що правовою нормою статті 625 ЦК України не визначено право сторін обмежувати нарахування втрат від інфляції, позаяк не передбачено право забороняти та не застосовувати приписи закону, у зв'язку з чим заперечення відповідача проти позовних вимог в частині нарахування та стягнення втрат від інфляції, судом до уваги не приймаються.
Перевіривши розрахунок інфляційних втрат нарахованих позивачем у період з квітня по грудень 2024 року суд дійшов висновку, що розрахунок є обґрунтованим та заявлена до стягнення сума інфляційних втрат (17891,71 грн) підлягає стягненню з відповідача.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати у які позивачем було включено лише судовий збір, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволеним позовним вимогам.
Керуючись ст.ст. 86, 129, 165, 178, 232, 233, 237, 238, 240 ГПК України, суд
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Комунального підприємства "Київпастранс" (04070, шосе Набережне, буд. 4, м. Київ; ідентифікаційний код 31725604) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Оптова компанія "Промінструмент" (02121, вул. Автопаркова, буд. 5, м. Київ, ідентифікаційний код 35093020) 168790 (сто шістдесят вісім тисяч сімсот дев'яносто) грн 08 коп. боргу, 17891 (сімнадцять тисяч вісімсот дев'яносто одну) грн 74 коп. інфляційних втрат, а також 2956 (дві тисячі дев'ятсот п'ятдесят шість) грн 80 коп. судового збору.
У решті позову відмовити.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 241 ГПК України, і може бути оскаржено в порядку та строк встановлені статтями 254, 256, 257 ГПК України.
Суддя Р.Б. Сташків