21.05.2025 м. Дніпро Справа № 904/3423/24
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді Паруснікова Ю.Б. (доповідач) Верхогляд Т.А., Іванова О.Г.,
розглянувши в приміщенні Центрального апеляційного господарського суду в порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 14.10.2024 у справі № 904/3423/24 (суддя Васильєв О.Ю.), повний текст рішення складено 14.10.2024
за позовом Регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця», м. Дніпро
до Приватного акціонерного товариства «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат», Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг
про стягнення грошових коштів, -
1. Короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції.
В серпні 2024 року Акціонерне товариство «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» (позивач, далі по тексту - АТ «Українська залізниця») звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Приватного акціонерного товариства «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» (відповідач, далі по тексту ПрАТ «ІнГЗК») про стягнення 126146,04 грн (у т. ч.: 120360,96 грн - плати за користування вагонами та 5785,08 грн - збору за зберігання вантажу).
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору від 20.03.2020 № ПР/М-20240/НЮдч «Про експлуатацію залізничної під'їзної колії ПрАТ «ІнГЗК», яка примикає до станції Інгулець Регіональної філії «Придніпровська залізниця» та договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом від 30.06.2020.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 14.10.2024 по даній справі позовні вимоги задоволено.
Стягнуто з відповідача на користь позивача: 120360,96 грн - плати за користування вагонами, 5785,08 грн - збору за зберігання вантажу та 3028,00 грн - витрат зі сплати судового збору.
2. Короткий зміст вимог та узагальнені доводи апеляційної скарги.
Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду позивач оскаржує його в апеляційному порядку до Центрального апеляційного господарського суду.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції ухвалив рішення без належного дослідження обставин справи, не врахувавши дію комендантської години, порушення умов договору та обставини, що об'єктивно перешкоджали виконанню зобов'язань відповідача.
На думку апелянта, рішення суду не відповідає вимогам ст. 236 ГПК України, оскільки ухвалене на підставі неповного, одностороннього та необ'єктивного з'ясування обставин справи, без належної оцінки поданих відповідачем доказів і заперечень.
Доводи апеляційної скарги ПрАТ «ІнГЗК» зводяться до наступного:
- апелянт зазначає, що в період, за який позивачем було нараховано плату за користування вагонами та збір за зберігання вантажу, на території станції призначення - Інгулець, Дніпропетровська область - діяла комендантська година. Відповідно до телеграмного розпорядження № ЦМ-13/693 від 05.04.2022, затвердженого рішенням правління АТ «Укрзалізниця», у разі затримки вагонів з причин запровадження комендантської години, час такої затримки не включається до періоду користування вагонами, а замовник послуг звільняється від обов'язку сплачувати відповідні платежі. Незважаючи на це, позивачем нарахування плати було здійснено без урахування зазначених обставин, а суд першої інстанції ці доводи безпідставно залишив поза увагою;
- у спірний період вагони подавались позивачем понад добові заявки, що є порушенням п. 7 договору між сторонами. Відомості форми ГУ- 46, які використовувались для нарахування плати, були підписані відповідачем із застереженнями щодо надмірної кількості вагонів, їх виставлення на зайняті колії, простоювання без запиту, а також проведення маневрових робіт. Ці обставини свідчать про відсутність вини відповідача у затримці вагонів та необґрунтованість нарахувань;
- позивачем було порушено положення ст. 31 Статуту залізниць України, що також підтверджується застереженнями у формах ГУ- 46, які є додатками до позову. Незважаючи на наявність таких доказів, суд першої інстанції не надав їм належної правової оцінки;
- апелянт наголошує на тому, що в період, за який були здійснені нарахування, підприємство неодноразово зупиняло виробничі процеси через повітряні тривоги, що є загальновідомим та підтверджується відкритими джерелами. У 2022- 2024 роках на території Дніпропетровської області зафіксовано понад 3200 повітряних тривог. У зв'язку з цим працівники відповідача були змушені перебувати в укриттях, що унеможливлювало виконання ними своїх обов'язків, зокрема щодо прийому та обробки вагонів. Враховуючи норми трудового законодавства, зокрема ст. 153 КЗпП України, працівник має право відмовитися від виконання роботи, якщо існує пряма загроза його життю або здоров'ю. Таким чином, затримки вагонів були зумовлені об'єктивними форс-мажорними обставинами, які суд першої інстанції не дослідив належним чином;
- відповідно до вказаного телеграмного розпорядження АТ «Укрзалізниця», складання актів загальної форми (ГУ- 23), які б підтверджували дії форс-мажорних обставин, є обов'язком саме позивача. Відсутність таких актів не спростовує фактів, на які посилається відповідач, оскільки факт існування комендантської години та повітряних тривог підтверджується іншими допустимими доказами.
Таким чином, плата за користування вагонами та збір за зберігання вантажу були нараховані позивачем неправомірно, що унеможливлює задоволення позовних вимог у повному обсязі. У зв'язку з викладеним, відповідач просить апеляційний суд скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 14.10.2024 у справі № 904/3423/24 та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову АТ «Українська залізниця».
3. Короткий зміст вимог та узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу.
Позивач, ознайомившись з апеляційною скаргою ПрАТ «ІнГЗК», вважає її доводи необґрунтованими та такими, що не відповідають дійсності.
У відзиві стверджується, що затримка вагонів на підходах до станції Інгулець відбулася саме з вини ПрАТ «ІнГЗК», який не своєчасно забирав вагони з колій станції, що спричинило їх накопичення і неможливість здійснення технологічних операцій.
Позивач вказує, що всі дії зі сторони залізниці були погоджені, виконані у встановленому порядку та з дотриманням технічних норм. Залізниця діяла відповідно до законодавства, договорів і нормативно-технічних актів, у тому числі Статуту залізниць України, Правил користування вагонами та контейнерами, а також договорів про перевезення і експлуатацію під'їзної колії.
Підтвердженням вини відповідача є акти затримки вагонів та інша документація, підписана працівниками ПрАТ «ІнГЗК». Водночас ПрАТ «ІнГЗК» не надало жодних належних доказів, які б спростовували факт вини в затримці вагонів, а його заперечення не підпадають під випадки, які звільняють від сплати за користування вагонами.
У відзиві на апеляційну скаргу, позивач обґрунтовує правомірність нарахування спірної плати за користування вагонами та збору за зберігання вантажу в період дії комендантської години, посилаючись на норми чинного законодавства, фактичні обставини справи та надані докази. Зокрема, зазначається, що введення в Україні воєнного стану з 24.02.2022, включаючи обмеження у вигляді комендантської години, не вплинуло на діяльність залізничної станції Інгулець, яка відноситься до об'єктів критичної інфраструктури. Відповідно до законодавства, діяльність таких об'єктів дозволена і має здійснюватися безперервно, в тому числі й у нічний час. Працівники станції мали відповідні службові посвідчення та здійснювали свої обов'язки, не порушуючи обмежень, встановлених на період комендантської години.
Позивач наголошує, що протягом спірного періоду робота станції не зупинялася, операції з подавання та забирання вагонів відбувалися цілодобово, що підтверджується пам'ятками форми ГУ-45, складеними у тому числі в нічний час. Ці документи не викликали заперечень з боку відповідача. Водночас, жодних актів або повідомлень від відповідача про зупинення своєї діяльності під час комендантської години до позивача не надходило. Заперечення, що містяться у документах ф.ГУ-46 та ф.ФДУ-92, не стосуються саме періоду комендантської години та не є підставами для звільнення відповідача від відповідальності.
Крім того, позивач звертає увагу, що так зване телеграмне розпорядження № ЦМ-13/693 від 05.04.2022 є лише внутрішнім документом залізниці і не має юридичної сили змінювати норми Статуту залізниць, Правила перевезень вантажів або укладений між сторонами договір. Відсутність відповідних актів, які б посвідчували наявність обставин непереборної сили чи неможливості прийняття вагонів у нічний час, не дозволяє виключати комендантську годину з розрахунку строків користування вагонами. Наявні акти загальної форми засвідчують безперервність роботи відповідача і не містять жодних посилань на комендантську годину як на підставу для затримки вагонів.
Позивач посилається на положення Статуту залізниць України, Правил користування вагонами, Правил складання актів та норм Тарифного керівництва №1, які регулюють порядок нарахування плати у разі затримки вагонів. На підтвердження законності своїх дій позивач також посилається на сталу судову практику з аналогічних спорів, у якій послідовно визнається правомірність нарахування плати за користування вагонами у період, коли приймання або видача не здійснюється з вини вантажоотримувача, навіть за умов комендантської години.
У підсумку, позивач вважає, що ним надано достатньо належних та допустимих доказів, які підтверджують обґрунтованість вимог, тоді як доводи відповідача в апеляційній скарзі не спростовують фактичних обставин справи. У зв'язку з цим позивач просить суд залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області - без змін.
4. Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи та визначені відповідно до них правовідносини.
Судом встановлено, що 20.03.2020 між Акціонерним товариством «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Придніпровська залізниця» та ПрАТ «ІнГЗК» укладено договір № ПР/М-20240НЮдч про експлуатацію під'їзної залізничної колії, яка належить відповідачу та примикає до станції Інгулець регіональної філії позивача.
Згідно з умовами договору, під'їзна колія експлуатується власним локомотивом відповідача, має визначені межі, а її використання здійснюється відповідно до Правил технічної експлуатації, інструкцій з маневрової роботи, сигналізації та інших нормативних актів. Порядок подавання, передавання та приймання вагонів, а також їх кількісні та вагові обмеження (до 260 осей при подачі, до 240 - при здачі) детально врегульовано в договорі.
Час перебування вагонів на під'їзній колії обмежено 12 годинами. За перевищення цього терміну передбачено нарахування плати за користування вагонами та зборів за зберігання вантажів відповідно до чинних правил. Власник колії несе відповідальність за схоронність вагонів і зобов'язаний повертати їх очищеними.
Договір був неодноразово продовжений додатковими угодами, остання з яких визначила строк його дії до 31.03.2025.
Окрім зазначеного, 30.06.2020 між тими ж сторонами укладено публічний договір про надання послуг з організації перевезення вантажів, відповідно до якого позивач (перевізник) зобов'язується надавати вагони та супутні послуги, а відповідач (замовник) - своєчасно їх оплачувати, у тому числі за затримку вагонів з причин, що не залежать від перевізника.
У березні 2024 року на адресу відповідача надійшли порожні вагони (згідно з понад 160 залізничними накладними). Проте після прибуття на станцію Інгулець вагони не були своєчасно прийняті відповідачем, що спричинило їх затримку на підходах до станції, зокрема на станціях Кривий Ріг - Західний та Мусіївка.
Факт затримки оформлено наказами позивача та актами форми ГУ-23а, складеними відповідно до вимог нормативних актів. Причиною затримки була перевантаженість під'їзної колії відповідача, що зазначено також у запереченнях відповідача до нарахованих платежів: «немає можливості приймати на під'їзні колії ПрАТ «ІнГЗК» порожні вагони через перевищення переробної спроможності».
Повідомлення відповідачу про подання вагонів передавалися у встановлений договором строк - не пізніше ніж за 2 години до пред'явлення. Крім того, повідомлення про затримку вагонів вручалися відповідачу не пізніше двох годин після їх складання, що відповідає вимогам п. 10 розділу III Правил користування вагонами та контейнерами.
Згідно з положеннями Статуту залізниць України (ст. 46, 47, 119), одержувач зобов'язаний прийняти вантаж, який надійшов на його адресу, навіть якщо його поставка не передбачена планом. За затримку вантажу одержувачем передбачена відповідна плата.
У зв'язку з вищевказаними затримками АТ «Укрзалізниця» нарахувало відповідачу плату за користування вагонами (за відомостями форми ГУ-46) та збір за зберігання вантажу (накопичувальна картка форми ФДУ-92) на загальну суму 126 146,04 грн. Документи були підписані відповідачем із запереченнями, проте на момент розгляду справи платіжні зобов'язання відповідачем не виконані, що стало підставою для звернення позивача до суду з відповідним позовом.
5. Оцінка апеляційним господарським судом аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції.
Судом першої інстанції встановлено, що спірні правовідносини виникли у зв'язку з перевезенням вантажів залізничним транспортом загального користування, а отже, підлягають правовому регулюванню положеннями глави 64 Цивільного кодексу України (далі - ЦК), глави 32 Господарського кодексу України (далі - ГК), Закону України «Про залізничний транспорт», Статуту залізниць України (далі - Статут), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 № 457, а також підзаконними нормативно-правовими актами, прийнятими на їх виконання, зокрема Правилами перевезень вантажів, Правилами користування вагонами і контейнерами та Тарифним керівництвом № 1.
Відповідно до ст. 307 ГК та ст. 909 ЦК, за договором перевезення вантажу перевізник зобов'язаний доставити ввірений йому вантаж до пункту призначення та видати його одержувачу, а вантажовідправник - сплатити встановлену плату. Особливості виконання такого договору залізницею врегульовані Статутом та відповідними правилами.
Згідно зі ст. 46 Статуту, вантажоодержувач зобов'язаний прийняти та вивезти вантаж, що прибув на його адресу, у строки, встановлені правилами. У разі порушення цих строків передбачена плата за зберігання вантажу та користування вагонами, що обчислюється відповідно до Тарифного керівництва № 1.
Статтею 119 Статуту передбачено, що за користування вагонами, у тому числі у період затримки на станціях призначення чи підходах до них, вантажовласники зобов'язані сплачувати відповідну плату. Усі порожні вагони, які перевозяться за перевізними документами, прирівнюються до вантажу, а отже, на них поширюються вимоги щодо приймання та оплати часу користування.
Відповідно до пунктів 3, 6, 8- 10, 12 Правил користування вагонами і контейнерами, облік часу користування вагонами та нарахування плати провадиться на підставі пам'яток форми ГУ-45, актів затримки форми ГУ-23а, повідомлень про закінчення вантажних операцій та відомостей форми ГУ-46, які є первинними документами бухгалтерського обліку та доказами користування вагонами.
Час перебування вагонів у розпорядженні вантажоодержувача, зокрема і в період затримки на підходах до станції призначення, вважається часом користування. Підстави для звільнення від сплати визначені п. 16 Правил користування вагонами, зокрема, стихійне лихо, аварії або дії залізниці, і мають бути документально підтверджені у перевізній документації. За загальним правилом, у разі відсутності таких підтверджень, плата за користування вагонами підлягає нарахуванню в повному обсязі.
Таким чином, у межах даного спору залізниця як перевізник має право на стягнення плати за користування вагонами, якщо вона доведе:
- факт надання вагонів у розпорядження вантажоодержувача;
- період їх перебування на станції призначення або підходах до неї;
- причини затримки, які обумовлені діями чи бездіяльністю вантажоодержувача
або підприємства, що експлуатує під'їзну колію.
Водночас відповідач має право доводити відсутність своєї вини або наявність підстав для звільнення від відповідальності відповідно до чинного законодавства.
Як вбачається з матеріалів справи, станціями затримки оформлені відповідні акти форми ГУ-23, на підставі яких за час знаходження спірних вагонів на станціях затримки, згідно з Тарифним керівництвом № 1 (затвердженим наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 26.03.2009 № 317, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 15.04.2009 за № 340/16356), розрахована плата за користування спірними вагонами. Згідно з відомостями форми ГУ-46 №№ 01049170, 01049171, 01049173, 01049174, 01049175, 02049176, 02049177, 02049178, 02049179, 04049181, 06049191, 06049192, сума нарахованої плати за користування вагонами становить 120 360,96 грн, а також нараховано збір за зберігання вантажу відповідно до накопичувальної картки ф. ФДУ-92 № 02049009 у сумі 5 785,08 грн.
Судом першої інстанції здійснено перевірку розрахунку, виконаного позивачем, за результатами якої суд дійшов до висновку про його обґрунтованість.
Враховуючи, що позивачем надано належні та допустимі докази на підтвердження того, що затримка вагонів на підходах до станції призначення відбулась через неможливість приймання їх станцією призначення у зв'язку із скупченням на ній вагонів, що прибули на адресу відповідача, а також через неприйняття вагонів вантажовласником - ПрАТ «ІнГЗК» і несвоєчасне вивільнення колій від вантажу, що прибув на його адресу, та що всі документи складено відповідно до встановлених законодавством вимог, суд вважає, що позивачем правомірно нарахована відповідачу плата за користування вагонами.
Згідно з ч. 2 ст. 614 ЦК, відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
За умовами п. 2.7. «Правил обслуговування залізничних під'їзних колій», для під'їзних колій, які обслуговуються власними локомотивами, порядок обслуговування контрагентів - підприємств, що мають у межах залізничної під'їзної колії інше підприємство зі своїми складами або коліями, що до неї примикають, встановлюється договорами, укладеними безпосередньо між контрагентом і підприємством, якому належить залізнична під'їзна колія, без участі залізниці. Відповідальність перед залізницею за користування вагонами несе підприємство, якому належить залізнична під'їзна колія.
Таким чином, оскільки затримка вагонів на підходах до станції була обумовлена факторами, які не залежать від позивача, а також відповідно до наведеної правової норми, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про правомірність нарахування позивачем плати відповідачу за користування вагонами.
Статтею 73 Статуту встановлено, що порядок обслуговування підприємств, які мають у межах залізничної під'їзної колії свої склади або колії, визначається договорами, укладеними між контрагентами без участі залізниці. Відповідальність за користування вагонами, збереження вантажів та вагонів несе підприємство, якому належить залізнична під'їзна колія.
Матеріалами справи підтверджується, що позивач своєчасно подав спірні вагони на приймально-здавальні колії відповідача - ПрАТ «ІнГЗК». Затримка вагонів станціями Кривий Ріг - Західний та Мусіївка оформлена відповідно до пунктів 9, 10 розділу ІІІ Правил користування вагонами та контейнерами та актами форми ГУ-23а та ГУ-23.
Згідно з технологічним процесом роботи станції Інгулець, поїзний диспетчер планує зайнятість приймально-відправних колій, зокрема з урахуванням необхідності підводу порожніх вагонів і приймання вантажів на адресу підприємства, що вимагає наявності вільних колій для маневрової роботи та обгону локомотивів.
Підпунктом 4.1. п. 4 Правил обслуговування під'їзних колій визначено, що подача та забирання вагонів на під'їзні колії виконуються за повідомленнями або через встановлені інтервали часу. Можливість доставки вагонів на станцію призначення визначається технологією роботи залізниці, що потребує знань диспетчера.
Залізниця не могла доставити спірні вагони через скупчення на коліях станції призначення вагонів, що раніше прибули, але не були своєчасно забрані відповідачем. Ці факти підтверджуються актами форми ф.ГУ-23, складеними на станції Інгулець.
Позивач своєчасно повідомив відповідача про готовність передати вагони, що підтверджується відповідними документами. Відповідач не надав доказів, що він міг прийняти вагони, а також не довів наявність обставин, які могли б звільнити його від плати за користування вагонами відповідно до ст. 121 Статуту та Правил користування вагонами і контейнерами.
Умовами договору про надання послуг не передбачено звільнення замовника від плати за користування вагонами, якщо вони були подані без заявки. Суд врахував, що власник колії сплачує плату за подачу та забирання вагонів згідно з тарифами та правилами користування вагонами, а також за зберігання вантажів у разі затримки з вини одержувача.
Суд також відзначив, що відсутність доказів з боку відповідача щодо своєчасного забирання вагонів зі станції призначення свідчить про його провину у скупченні вагонів через бездіяльність.
Відповідач не надав достатніх доказів, щоб спростувати доводи позивача, тому суд ухвалив рішення на користь позивача, виходячи з норм законодавства щодо зобов'язань надати докази та їх вірогідності.
Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що затримка вагонів сталася з вини відповідача через несвоєчасне вивільнення колій.
Місцевий господарський суд відхилив заперечення відповідача, оскільки вони не були підтверджені належними доказами. Зокрема, суд не врахував посилання відповідача на необхідність виключення з часу користування періоду дії комендантської години, оскільки:
1. Залізничний транспорт входить до критичної інфраструктури, і обмеження під час комендантської години не розповсюджуються на нього.
2. Відповідач не надав доказів того, що його під'їзні колії були припинені або що існували які-небудь письмові повідомлення або зміни в договорі щодо роботи під час комендантської години.
3. Станція працює цілодобово, і відсутні акти або повідомлення від відповідача, які б підтверджували неможливість забирання вагонів через введення воєнного стану.
Колегія суддів також зауважує, що нарахування плати за користування вагонами не підпадає під розпорядження № ЦМ-13/693 від 05.04.2022, затвердженого рішенням правління АТ «Укрзалізниця», оскільки відсутні відповідні документи, що підтверджують затримку вагонів саме через комендантську годину. Апелянт не надав будь-яких на спростування вказаних обставин, а тому, такі його доводи не є підставою для скасування рішення.
Таким чином, суд першої інстанції обґрунтовано не знайшов підстав для звільнення відповідача від плати за користування вагонами.
Апеляційний господарський суд також відхиляє й інші доводи апелянта з наступних підстав.
Апелянт вказує на порушення умов договору щодо подачі вагонів понад добові заявки. Однак, матеріалами справи не підтверджено, що зазначена подача вагонів призвела до збільшення строків їх затримки чи нарахування додаткових платежів. Таким чином, апеляційний суд не вважає ці доводи достатніми для перегляду рішення суду першої інстанції.
Апеляційний господарський суд відхиляє доводи апеляційної скарги щодо порушення ст. 31 Статуту залізниць України, оскільки надані апелянтом докази не підтверджують порушення цієї статті. Суд першої інстанції належно дослідив матеріали справи і не знайшов підстав для встановлення, що вагони, подані позивачем, не відповідали вимогам щодо технічного стану або були несправними.
Апелянт не надав доказів, що технічна несправність вагонів стала причиною затримки вантажів, а також не довів, що така несправність була прихованою і не могла бути виявлена під час звичайного огляду.
Крім того, суд першої інстанції не виявив порушень у дотриманні правил приймання вантажів до перевезення та не зафіксував порушень щодо відмови від прийняття вантажу. З огляду на це, апеляційний суд підтверджує правильність рішення суду першої інстанції та відхиляє доводи апеляційної скарги.
Апеляційний господарський суд, розглянувши доводи апеляційної скарги щодо впливу форс-мажорних обставин, зокрема повітряних тривог, на виконання договірних зобов'язань, дійшов висновку про їх необґрунтованість. Апелянтом не надано належних та допустимих доказів того, що зазначені обставини дійсно унеможливлювали виконання обов'язків з прийому та обробки вагонів у спірний період. Наявність повітряних тривог або комендантської години, на які посилався відповідач, не підтверджує неможливості виконання ним договірних зобов'язань, з огляду на особливий статус залізничного транспорту як об'єкта критичної інфраструктури та цілодобовий режим роботи станцій.
Сам факт наявності повітряних тривог без конкретного зв'язку із затримкою вагонів не може вважатися достатньою підставою для звільнення від відповідальності. Таким чином, апеляційний суд відхиляє відповідний довід апеляційної скарги.
Отже, позивачем належно доведено факт надання вагонів у розпорядження вантажоодержувача, період їх перебування на станціях затримки, а також причини затримки, які виникли внаслідок дій або бездіяльності відповідача. Затримка була спричинена несвоєчасним вивільненням під'їзних колій, що підтверджено первинною документацією (форми ГУ-23, ГУ-46, ФДУ-92) та не спростовано відповідачем.
Також апеляційний суд встановив, що доводи відповідача щодо порушення умов договору в частині подачі вагонів понад добові заявки, а також посилання на технічну несправність вагонів, не підтверджені належними доказами. Не доведено, що подача вагонів поза заявками чи їх технічний стан стали причиною затримки або збільшення витрат.
Таким чином, відсутні підстави для звільнення відповідача від сплати нарахованих сум. Рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги - необґрунтованими.
Апеляційний господарський суд відхиляє доводи апеляційної скарги та залишає рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 14.10.2024 у справі № 904/3423/24 без змін.
6. Висновки за результатами апеляційного перегляду справи.
За результатами апеляційного розгляду справи, колегія суддів дійшла висновку, що рішення місцевого господарського суду є законним, обґрунтованим і ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, належним чином оцінив подані сторонами докази та дав їм належну правову оцінку відповідно до положень чинного законодавства.
Доводи апелянта про порушення судом першої інстанції норм права не знайшли свого підтвердження в межах апеляційного провадження та спростовуються встановленими обставинами справи і дослідженими доказами. Апелянт не навів переконливих підстав, які б могли слугувати обґрунтуванням для скасування або зміни рішення.
З огляду на викладене, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення місцевого господарського суду - без змін на підставі п. 1 ч. 1 ст. 275 та ст. 276 ГПК.
7. Здійснення апеляційним судом розподілу судових витрат.
У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, згідно вимог ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника.
На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 269, 270, 273, 275, 276, 287 ГПК України, Центральний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 14.10.2024 у справі № 904/3423/24- залишити без змін.
Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги по даній справі покласти на Приватне акціонерне товариство «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат».
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки оскарження визначені статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя Ю.Б. Парусніков
Судді: Т.А. Верхогляд
О.Г. Іванов