20 травня 2025 року м. Харків Справа № 913/28/25
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Крестьянінов О.О., суддя Мартюхіна Н.О., суддя Слободін М.М.,
за участі секретаря судового засідання Борсук В.Б.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» (вх. №767Л) на рішення Господарського суду Харківської області від 24.03.2025 у справі № 913/28/25
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» (місцезнаходження: вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116)
до відповідача - Комунального некомерційного підприємства «Марківська багатопрофільна лікарня Марківської селищної ради» (місцезнаходження: вул. Центральна, буд. 6, смт. Марківка, Старобільський район, Луганська область, 92400)
про стягнення 500742 грн 21 коп
Рішенням Господарського суду Харківської області від 24.03.2025 у справі №913/28/25 (суддя Масловський С.В.) позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» до Комунального некомерційного підприємства «Марківська багатопрофільна лікарня Марківської селищної ради» про стягнення 500742 грн 21 коп задоволено частково; стягнуто з Комунального некомерційного підприємства «Марківська багатопрофільна лікарня Марківської селищної ради» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» заборгованість за договором постачання природного газу №11-1182/21-БО-Т від 22.11.2021 в розмірі 430325 грн 04 коп., з яких: 318399 грн 54 коп. - заборгованість за основним зобов'язанням, 20721 грн 38 коп. - пеня, 11320 грн 22 коп. - 3% річних, 79883 грн 902 коп. - інфляційні втрати, витрати зі сплати судового збору в сумі 5163 грн 90 коп; в інший частині позову відмовлено.
ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» звернулося до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Господарського суду Луганської області від 24.03.2025 у справі №913/28/25 у частині відмови у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» щодо стягнення: 8591,53 грн основного боргу; 11320,22 грн - три проценти річних; 48349,88 грн - пені, 2155,54 грн - інфляційних втрат; прийняти нове рішення в цій частині, яким позовні вимоги ТОВ «ГК «Нафтогаз України» щодо стягнення: 8591,53 грн основного боргу; 11320,22 грн - три проценти річних; 48349,88 грн - пені, 2155,54 грн - інфляційних втрат, у стягненні яких було відмовлено, - задовольнити; судові витрати зі сплати судового збору за подання позивної заяви до суду в розмірі 845,01 грн та за подання апеляційної скарги в розмірі 3633,60 грн покласти на відповідача.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду (у складі колегії суддів: головуючий суддя Крестьянінов О.О., суддя Мартюхіна Н.О., суддя Пуль О.А.) від 08.04.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» (вх. №767Л) на рішення Господарського суду Луганської області від 24.03.2025 у справі №913/28/25, встановлено учасникам справи строк по 30.04.2025 для подання відзиву на апеляційну скаргу, заяв, клопотань та письмових пояснень з доказами їх надсилання іншим учасникам провадження, повідомлено учасників справи, що розгляд апеляційної скарги відбудеться 20.05.2025.
Відповідно до розпорядження Східного апеляційного господарського суду щодо повторного автоматизованого розподілу справи та витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.05.2025 у зв'язку з відпусткою судді Пуль О.А. для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Крестьянінов О.О., суддя Мартюхіна Н.О., суддя Слободін М.М.
19.05.2025 від ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» надійшло клопотання про зупинення розгляду справи, у якому позивач просив зупинити провадження у справі №913/28/25 до закінчення перегляду об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи №908/1162/23. В обґрунтування поданого клопотання позивач зазначав, що з метою дотримання єдності судової практики та зважаючи на предмет та підстави позову (стягнення заборгованості за споживання газу за період листопад-грудень 2021 року по січень-лютий 2022 року, який постачався на тимчасово окуповану територію), вважає за необхідне зупинити провадження у справі.
У судовому засіданні представник позивача підтримав клопотання про зупинення розгляду справи №913/28/25.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився.
Розглянувши клопотання позивача про зупинення провадження у справі, колегія суддів зазначає таке.
Предметом спору у справі № 913/28/25 є стягнення вартості спожитого природного газу за лютий 2022 у розмірі 326991,07 грн та нарахованих на цю суму 3% річних у розмірі 22640,44 грн, інфляційних втрат у розмірі 82039,44 грн та пені у розмірі 69071,26 грн.
Суд першої інстанції, приймаючи оскаржуване рішення, зазначив, що вимога позивача про стягнення основного боргу за поставлений природний газ за період з 01.02.2022 по 23.02.2022 є законною та обґрунтованою натомість вимога про стягнення основного боргу за поставлений газ за період з 24.02.2022 по 28.02.2022 не підлягає задоволенню,
Місцевим господарським судом встановлено, що Комунальне некомерційне підприємство «Марківська багатопрофільна лікарня Марківської селищної ради» знаходиться на території Марківської селищної територіальної громади, яка визнана тимчасово окупованою в умовах воєнного стану, і тому положення статей 13 та 13-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» поширюються на такі території з урахування ч. 1 цих статей, а саме за рішенням Кабінету Міністрів України.
Місцевий господарський суд виходив з того, що відповідно до ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (далі - Закон) правовий статус тимчасово окупованої території, а також правовий режим на тимчасово окупованій території визначаються цим Законом, іншими законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, принципами та нормами міжнародного права.
Тимчасово окупована Російською Федерацією територія України (тимчасово окупована територія) - це частини території України, в межах яких збройні формування Російської Федерації та окупаційна адміністрація Російської Федерації встановили та здійснюють фактичний контроль або в межах яких збройні формування Російської Федерації встановили та здійснюють загальний контроль з метою встановлення окупаційної адміністрації Російської Федерації (п. 7 ч. 11 Закону).
Цей Закон визначає статус території України, тимчасово окупованої внаслідок збройної агресії Російської Федерації, встановлює особливий правовий режим на цій території, визначає особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах цього режиму, додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб (ст. 2 Закону).
Згідно з ч. 2 ст. 13 Закону здійснення господарської діяльності юридичними особами, фізичними особами - підприємцями та фізичними особами, які провадять незалежну професійну діяльність, місцезнаходженням (місцем проживання) яких є тимчасово окупована територія, дозволяється виключно після зміни їхньої податкової адреси на іншу територію України.
Правочин, стороною якого є суб'єкт господарювання, місцезнаходженням (місцем проживання) якого є тимчасово окупована територія, є нікчемним.
На такі правочини не поширюється дія положення абзацу другого частини другої статті 215 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ч. 2 ст. 13-1 Закону на період тимчасової окупації переміщення товарів (робіт, послуг) з тимчасово окупованої території на іншу територію України та/або з іншої території України на тимчасово окуповану територію усіма видами транспорту, в тому числі автомобільним, залізничним, повітряним та трубопровідним транспортом, а також лініями електропередач та гідротехнічними спорудами, заборонено.
Враховуючи викладене та приписи ст. 2 Закону місцевий господарський суд дійшов висновку, що його дія розповсюджується на спірні правовідносини у даній справі.
Отже, за висновком місцевого господарського суду, позивач з 24.02.2022 по 28.02.2022 не мав права здійснювати господарську діяльність щодо постачання природного газу відповідачу, оскільки таке постачання відповідно до положень ст. 13-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» є забороненим.
Враховуючи відсутність у позивача права на отримання заявлених до стягнення грошових коштів та відсутність у відповідача кореспондованого зобов'язання їх сплачувати, суд першої інстанції дійшов висновку, що підстава для задоволення позовної вимоги в частині стягнення основного боргу за поставлений газ за період з 24.02.2022 по 28.02.2022 відсутня.
Відтак, у зв'язку з окупацією території, яка є місцезнаходженням відповідача, місцевий господарський суд дійшов висновку, що нарахування заборгованості за поставлений газ у цей період є неправомірним.
Позивач з таким висновком суду першої інстанції не погодився та звернувся з апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції в цій частині.
Колегією суддів встановлено, що ухвалою від 27.03.2024 Верховний Суд передав справу №908/1162/23 на розгляд об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
Так, Верховний Суд зауважив, зокрема, на тому, що відповідно до статті 3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» для цілей цього Закону тимчасово окупованою територією визначається:
1) сухопутна територія тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України, водні об'єкти або їх частини, що знаходяться на цих територіях;
2) внутрішні морські води і територіальне море України навколо Кримського півострова, територія виключної (морської) економічної зони України вздовж узбережжя Кримського півострова та прилеглого до узбережжя континентального шельфу України, внутрішні морські води, прилеглі до сухопутної території інших тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України, на які поширюється юрисдикція органів державної влади України відповідно до норм міжнародного права, Конституції та законів України;
3) інша сухопутна територія України, внутрішні морські води і територіальне море України, визнані в умовах воєнного стану тимчасово окупованими у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку;
4) надра під територіями, зазначеними у пунктах 1-3 цієї частини, і повітряний простір над цими територіями.
Згідно з частиною четвертою статті 4 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» в умовах воєнного стану правовий режим тимчасово окупованої території, передбаченої пунктом 3 частини першої статті 3 цього Закону, визначається, змінюється і скасовується Кабінетом Міністрів України.
Частиною другою статті 13-1 «Особливості переміщення товарів на/з тимчасово окупованої території» Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» передбачено, що на період тимчасової окупації переміщення товарів (робіт, послуг) з тимчасово окупованої території на іншу територію України та/або з іншої території України на тимчасово окуповану територію усіма видами транспорту, в тому числі автомобільним, залізничним, повітряним та трубопровідним транспортом, а також лініями електропередач та гідротехнічними спорудами, заборонено, за винятком випадків, передбачених частинами третьою та четвертою цієї статті.
Втім, за частиною першої цієї ж статті її положення застосовуються до тимчасово окупованої території, передбаченої пунктами 1 і 2 частини першої статті 3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», надр під територіями, зазначеними у пунктах 1 і 2 частини першої статті 3 цього Закону, і повітряного простору над цими територіями.
В умовах воєнного стану рішенням Кабінету Міністрів України положення цієї статті можуть бути поширені на тимчасово окуповані території, передбачені пунктом 3 частини першої статті 3 цього Закону, надра під територіями, зазначеними у пункті 3 частини першої статті 3 цього Закону, і повітряний простір над цими територіями.
Аналогічні положення містить частина перша статті 13 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України».
06.12.2022 Кабінет Міністрів України затвердив постанову «Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією», відповідно до якої перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затверджується Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій за формою згідно з додатком за погодженням з Міністерством оборони України з урахуванням пропозицій відповідних обласних, Київської міської військових адміністрацій.
22.12.2022 Міністерство з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України наказом №309 затвердило Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією.
З огляду на виконання функцій із забезпечення сталості та єдності судової практики, суд касаційної інстанції зазначив, що справа №908/1162/23 підлягає передачі на розгляд об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду згідно із частиною другою статті 302 ГПК України, оскільки колегія суддів вважає за необхідне відступити від висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 07.03.2024 у справі №910/9680/23 щодо того, що достатнім для застосування частини другої статті 13 та частини другої статті 13-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» є розповсюдження дії цього Закону на спірні правовідносини з огляду на приписи статті 2 Закону. Колегія суддів вважає, що положення статей 13 та 13-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» можуть бути поширені на тимчасово окуповані території з урахування частини першої цих статей, а саме за рішенням Кабінету Міністрів України.
Ухвалою від 19.04.2024 Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду справу № 908/1162/23 прийняв до розгляду.
В свою чергу ухвалою від 17.01.2025 Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду справу передав справу №908/1162/23 на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Обґрунтовуючи підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зазначила про існування виключної правової проблеми щодо застосування норм статей 13 та 13-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» до правовідносин, які виникли та існували на тимчасово окупованих після 24 лютого 2022 року територіях України, у питанні надання / оплати послуг, зокрема й електропостачання.
Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду вказав, що у цій справі постало питання про співвідношення положень пунктів 1 та 3 частини першої статті 3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» щодо визначення тимчасово окупованих територій для цілей застосування особливостей здійснення економічної діяльності та переміщення товарів, передбачених статтями 13 та 13-1 цього Закону.
У зв'язку із цим об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вважала, що вирішення Верховним Судом питання щодо територій, на які поширюються норми статей 13 та 13-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» має істотне значення для формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права.
Також об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зауважила, що регулювання, яке міститься у статтях 13 та 13-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», поширюється як на господарські спори, так і на трудові правовідносини (виплата заробітної плати), а також на порядок переміщення товарів фізичними особами та порядок в'їзду фізичних осіб на тимчасово окуповані території та виїзду з них.
Окрім того, питання щодо правового регулювання, які виникли у цій справі, актуальні не лише у господарських чи цивільних справах, але й в публічному праві (адміністративному, кримінальному), тобто в невизначеній кількості справ.
Водночас, ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2025 справу №908/1162/23 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІМК» до Комунального некомерційного підприємства «Територіальне медичне об'єднання «Багатопрофільна лікарня інтенсивних методів лікування та швидкої медичної допомоги» Мелітопольської міської ради Запорізької області про стягнення заборгованості у розмірі 1593623,84 грн за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІМК» на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 06.12.2023 в цій справі повернуто об'єднаній палаті Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду.
За даними сайту «Судова влада України» справу №908/1162/23 призначено об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду до судового розгляду на 06.06.2025 о 10:45.
Колегія суддів акцентує увагу на тому, що у справі №908/1162/23 постало саме питання про те, як визначати території, на які поширюється правовий режим, передбачений частиною другою статті 13 та частиною другою статті 13-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», та питання щодо наслідків порушення встановлених заборон для сторін спірних правовідносин.
Колегія суддів звертає увагу, що зупинення провадження у справі це тимчасове або повне припинення всіх процесуальних дій у справі, що викликане настанням зазначених у законі причин, що перешкоджають подальшому руху процесу, і щодо яких невідомо, коли вони можуть бути усунені.
Господарський процесуальний кодекс України передбачає два види зупинення провадження у справі: обов'язковий (зазначений в законі), за наявності якого господарський суд зобов'язаний зупинити провадження у справі, і факультативний, необов'язковий для господарського суду, але який застосовується на його розсуд.
Відповідно до пункту 7 частини першої статті 228 Господарського процесуального кодексу України суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадку перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об'єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду.
Подібність правовідносин означає, зокрема, схожість суб'єктного складу учасників господарських відносин, об'єкта і предмета правового регулювання, підстав позову, фактичних обставин, що формують зміст спірних правовідносин, та їх матеріально-правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи.
На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях, після чого застосувати змістовий критерій порівняння (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов'язків сторін спору), а за необхідності - також суб'єктний і об'єктний критерії, які матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб'єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об'єкт.
За умовами пункту 11 частини першої статті 229 Господарського процесуального кодексу України провадження у справі зупиняється у випадку, встановленому пунктом 7 частини першої статті 228 цього Кодексу, - до закінчення перегляду в касаційному порядку.
Пунктом 4 частини четвертої статті 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що єдність системи судоустрою забезпечується єдністю судової практики.
Згідно з частиною першою, пунктом 6 частини другої статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом. Верховний Суд забезпечує однакове застосування норм права судами різних спеціалізацій у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.
В силу частини четвертої статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже, призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом, і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок, у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз'яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах із зазначенням обставин, які потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, не нав'язуючи при цьому судам нижчого рівня результат вирішення конкретної судової справи.
Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх осіб перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» унормовано, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Враховуючи викладене, беручи до уваги те, що правовідносини у справах №913/28/25 та №908/1162/23 за сферою правового регулювання є подібними, а правовий висновок об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи №908/1162/23 (зокрема, щодо можливості поширення дії положень частини другої статті 13 та частини другої статті 13-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» на території, тимчасово окуповані в період воєнного стану, за відсутності відповідного рішення Кабінету Міністрів України) може мати суттєве значення для правильного вирішення спірного питання у справі №913/28/25 (стягнення боргу за поставлений природний газ за договором постачання природного газу від 22.11.2021 № 11-1182/21-БО-Т, пені, 3% річних, інфляційних втрат, нарахованих у зв'язку з несвоєчасною оплатою вартості природного газу, який постачався на тимчасово окуповану територію у лютому 2022), з метою сприяння забезпеченню єдності судової практики, дотриманню принципу верховенства права, складовою якої є юридична визначеність, та принципу пропорційності, з огляду на те, що постанова Верховного Суду є остаточною і виступає джерелом формування судової практики, Східний апеляційний господарський суд дійшов висновку про наявність правових підстав для зупинення провадження у справі №913/28/25 до закінчення перегляду у касаційному порядку об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи №908/1162/23.
Керуючись п. 7 ч. 1 ст. 228, п. 11 ч. 1 ст. 229, ст. 234, 269, 270, 273, 281 Господарського процесуального кодексу України,
Клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» про зупинення розгляду справи задовольнити.
Зупинити апеляційне провадження у справі №913/28/25 до закінчення перегляду в касаційному порядку об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи №908/1162/23.
Сторонам невідкладно повідомити Східний апеляційний господарський суд про результати перегляду в касаційному порядку справи №908/1162/23.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення. Порядок і строки її оскарження передбачені статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя О.О. Крестьянінов
Суддя Н.О. Мартюхіна
Суддя М.М. Слободін