ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
14 травня 2025 року Справа № 906/1053/24
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Маціщук А.В. , суддя Бучинська Г.Б.
секретар судового засідання Черначук А.Д.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Товариства з додатковою відповідальністю "Коростенський щебзавод" на рішення Господарського суду Житомирської області у справі №906/1053/24 від 5 лютого 2025 року (суддя Лозинська І.В.)
час та місце ухвалення рішення: 5 лютого 2025 року; м. Житомир майдан Путятинський, 3/65; повний текст рішення складено 14 лютого 2025 року
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Синергія ОІЛ"
до Товариства з додатковою відповідальністю "Коростенський щебзавод"
про стягнення 10 000 000 грн
за участю представників сторін:
від Позивача - Закордонець М.М.; Власов М.М.;
від Відповідача - Березка Р.М..
Товариство з обмеженою відповідальністю "Синергія ОІЛ" (надалі -Позивач) звернулось до Господарського суду Житомирської області з позовною заявою до Товариства з додатковою відповідальністю "Коростенський щебзавод" (надалі -Відповідач) про стягнення за невиконання зобов'язань коштів в розмірі попередньої оплати (авансовий платіж) 10000000 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Позивач виконав свою частину зобов'язань за договором поставки №30/12-3 від 30 грудня 2021 року (надалі - Договір; а.с. 9-10) в частині здійснення 100% попередньої оплати, що підтверджується копією платіжної інструкції №9082 від 30 грудня 2021 року. Позивач зазначив, що строки поставки товару за Договором пройшли, однак Відповідач не виконав вказаного зобов'язання, з метою досудового врегулювання спору Позивач на електронну адресу та адресу місцезнаходження Відповідача направляв претензію від 27 вересня 2024 року вих. №2709/1 з вимогами про повернення сплаченої суми попередньої оплати. Відповіді на вказану вимогу не отримав. Вказує, що станом на дату подання позовної заяви Відповідач не поставив товар відповідно до умов Договору та здійсненої Позивачем передплати у сумі 10000000 грн не повернув, що стало підставою для звернення за захистом порушеного права до Господарського суду Житомирської області.
Рішенням Господарського суду Житомирської області від 5 лютого 2025 року в справі №906/1053/24 позов задоволено. Стягнуто з Відповідача на користь Позивача 10000000 грн попередньої оплати.
Відповідне судове рішення ґрунтується на тому, що на виконання пункту 2.5 Договору Позивачем перераховано 100% вартості продукції у розмірі 10000000 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №9082 від 30 грудня 2021 року та не заперечується Відповідачем.
Місцевий господарський суд в оскаржуваному рішенні вказав, що Відповідач не заперечує, що обумовлена сторонами продукція за Договором ним не була поставлена, однак, посилається на те, що Позивачем здійснено замовлення на поставку продукції з недотриманням вимог складання заявки, відповідно до умов Договору. Суд при цьому констатував, що згідно з пунктом 3.3 договору заявка може бути подана Позивачем як в усній, так і в письмовій формі за допомогою телефону, факсу, електронної пошти, пошти або інших засобів комунікації, а також те, що заявка повинна містити інформацію про найменування продукції, її асортимент та кількість, вид поставки та пункт призначення, контактний номер телефону відповідальної особи за приймання продукції тощо. Суд також зауважив, що у копії заявки від 30 грудня 2021 року зазначено весь перелік відомостей згідно з пунктом 3.3 Договору, з огляду на що не взяв до уваги аргументи Відповідача.
Місцевий господарський суд в оскаржуваному рішенні зазначив, що зважаючи на викладені обставини, вимога Позивача про стягнення з Відповідача попередньої оплати в сумі 10000000 грн є правомірною та такою, що підлягає задоволенню.
Не погоджуючи з рішенням суду першої інстанції, Відповідач звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просив рішення Господарського суду Житомирської області у справі № 906/1053/24 скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову. Відповідач вказав, що не заперечує, що Договором дійсно була передбачена усна форми заявки на поставку продукції. Проте, зауважив про те, що Договором передбачено й порядок передачі такої заявки - за допомогою телефону, факсу, електронної пошти, пошти або інших засобів комунікації. Вважаю, що наявність у Позивача примірника роздрукованої Заявки на поставку продукції, ще не свідчить про те, що така заявка була направлена на адресу Відповідача, у визначений Договором спосіб. До того ж, Відповідач наголошує, що заявка за доводами Позивача була усною, натомість до суду Позивача надає її у письмовому вигляді, що з позиції Відповідача прямо суперечить доводам Позивача про її усну форму. Також звертає увагу суду на те, що примірник письмової заявки було подано суду першої інстанції, разом із відповіддю на відзив, а не при подачі позовної заяви, що на його переконання вказує на те, що вказана заявка взагалі не існувала, а Позивач створив її та подав до суду лише у листопаді 2024 року, після заперечень Відповідача про її існування. Відповідач заперечує, що отримував від Позивача будь які заявки на поставку продукції у період із дати підписання Договору 30 грудня 2021 року, та до теперішнього часу.
Ухвалою апеляційного господарського суду від 3 квітня 2025 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Відповідача на рішення Господарського суду Житомирської області у справі №906/1053/24 від 5 лютого 2025 року.
11 квітня 2025 року через підсистему «Електронний суд» від Позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в котрому Позивач просив залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Позивач зазначає, що згідно укладеного Договору за умовами пункту 2.5 Договору розрахунки між сторонами здійснюються шляхом перерахування на поточний рахунок постачальника 100% попередньої оплати вартості продукції (у тому числі її навантаження та доставки). Констатує, що в апеляційній скарзі апелянт посилається на те, що Позивач жодним чином не підтвердив здійснення замовлення на поставку продукції, а поставка продукції постачальником без заявок покупця є порушенням вимог розділу 3 укладеного між сторонами Договору. Вказує, що відповідно до умов пункту 1.1 Договору, постачальник зобов'язується поставити Покупцю в порядку та на умовах, визначених цим Договором щебінь, пісок, а покупець зобов'язується прийняти продукцію та оплатити її на умовах цього Договору, що постачальник передає у власність покупцю продукцію в наступному асортименті: щебінь фракції 5-10, щебінь фракції 5-20, щебінь фракції 10-20, щебінь фракції 20-40, щебінь фракції 40-70, щебінь фракції 2-5, щебенево-піщана суміш фракції 0,05-70, щебенево-піщана суміш фракції 0,05-40, щебінь фракції 0-40, щебінь фракції 0-70, відсів, пісок з відвів дроблення фракції 0-5, тощо. Кількісні характеристики, а також асортимент продукції визначаються заявками покупця і закріплюються у відповідних видаткових накладних. Зауважує, що ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 28 квітня 2025 року проведення підготовчих дій закінчено; розгляд апеляційної скарги призначено на 14 травня 2025 року об 14:00 год.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 2 травня 2025 року заяву представника Відповідача (Березка Р.М.) про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції у справі №906/1053/24 задоволено.
В судовому засіданні від 14 травня 2025 року, яке проведено в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, представник Відповідача підтримав доводи апеляційної скарги та просив рішення Господарського суду Житомирської області у справі № 906/1053/24 скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову. Представник вказав, що не заперечує, що Договором дійсно була передбачена усна форми заявки на поставку продукції. Водночас наголосив, що Договором передбачено й порядок передачі такої заявки - за допомогою телефону, факсу, електронної пошти, пошти або інших засобів комунікації. Представник вважає, що наявність примірника роздрукованої Заявки на поставку продукції, ще не свідчить про те, що така заявка була направлена на адресу Відповідача, у визначений Договором спосіб. До того ж, Відповідач зазначає, що на його переконання заявка була усною, натомість до суду надає її у письмовому вигляді, що прямо суперечить доводам Відповідача про її усну форму. Також представник Відповідача вказав, що примірник письмової заявки подано суду першої інстанції, разом із відповіддю на відзив, а не при подачі позовної заяви. Представник заперечив, що отримував від Позивача будь які заявки на поставку продукції у період із дати підписання Договору (30 грудня 2021 року), та до теперішнього часу.
В судовому засіданні від 14 травня 2025 року, представники Позивача заперечили доводи апеляційної скарги та просили залишити рішення Господарського суду Житомирської області без змін, апеляційну скаргу без задоволення. Представники Позивача вказали, що згідно укладеного Договору за умовами пункту 2.5 Договору розрахунки між сторонами здійснюються шляхом перерахування на поточний рахунок постачальника 100% попередньої оплати вартості продукції у тому числі її навантаження та доставки. Вказали, що в апеляційній скарзі, Відповідач посилається на те, що Позивач жодним чином не підтвердив здійснення замовлення на поставку продукції, а поставка продукції постачальником без заявок покупця є порушенням вимог розділу 3 укладеного між сторонами договору. Констатував, що розрахунки між Сторонами здійснюються шляхом перерахування на поточний рахунок Постачальника 100 % попередньої оплати вартості Продукції, і лише 100% передоплатою саме погодженої продукції, а не післяоплата чи часткова оплата. При цьому, представники Позивача вказали, що сторони можуть передбачити інший порядок розрахунків, про що укладається і підписується сторонами додаткова угода до цього Договору, і що жодних додаткових угод сторони не укладали на проведення інших порядків розрахунків. Констатували, що згідно з пунктом 3.3 Договору заявка може бути подана покупцем як в усній, так і в письмовій формі за допомогою телефону, факсу, електронної пошти, пошти або інших засобів комунікації. Заявка повинна містити інформацію про найменування продукції, її асортимент та кількість, вид поставки та пункт призначення, контактний номер телефону відповідальної особи за приймання продукції тощо, а також те, що постачальник зобов'язується здійснити поставку узгодженої продукції за умови оплати 100 % її вартості. Вважають, що в даній справі доведено наявність підстав для повернення суми попередньої оплати за Договором.
Заслухавши пояснення представників Позивача та Відповідача, дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги Відповідача стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду прийшла до висновку, що апеляційну скаргу Відповідача слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. При цьому колегія виходила з наступного.
Як вбачається з доказів, долучених до матеріалів справи, 30 грудня 2021 року між Відповідачем (постачальник) та Позивачем (покупець) укладено Договір (а.с. 9-10).
Відповідно до пункту 1.1 Договору, Відповідач зобов'язався поставити Позивачу в порядку та на умовах, визначених цим Договором щебінь, пісок, а Позивач зобов'язався прийняти продукцію та оплатити її на умовах цього Договору.
Згідно з пунктом 1.3 Договору Відповідач передає у власність Позивача продукцію в такому асортименті: щебінь фракції 5-10, щебінь фракції 5-20, щебінь фракції 10-20, щебінь фракції 20-40, щебінь фракції 40-70, щебінь фракції 2-5, щебенево-піщана суміш фракції 0,05-70, щебенево-піщана суміш фракції 0,05-40, щебінь фракції 0-40, щебінь фракції 0-70, відсів, пісок з відсівів дроблення фракції 0-5, тощо.
У відповідності до пункту 1.4 Договору, кількісні характеристики, а також асортимент продукції визначаються заявками покупця і закріплюються у відповідних видаткових накладних.
Як вбачається з пункту 2.4 Договору, загальна вартість продукції визначається на підставі видаткових накладних, підписаних у період дії цього Договору.
За умовами пункту 2.5 Договору розрахунки між сторонами здійснюються шляхом перерахування на поточний рахунок постачальника 100% попередньої оплати вартості продукції (у тому числі її навантаження та доставки).
Сторони можуть передбачити інший порядок розрахунків, про що укладається і підписується сторонами додаткова угода до цього Договору.
Датою оплати є дата зарахування грошових коштів на поточний рахунок Відповідача.
Відповідно до пункту 3.1 Договору поставка продукції за цим Договором здійснюється автомобільним або залізничним транспортом до відповідного пункту призначення або залізничної станції, що вказується Позивачем у відповідній заявці.
Згідно з пунктом 3.3 Договору заявка може бути подана Позивачем як в усній, так і в письмовій формі за допомогою телефону, факсу, електронної пошти, пошти або інших засобів комунікації. Заявка повинна містити інформацію про найменування продукції, її асортимент та кількість, вид поставки та пункт призначення, контактний номер телефону відповідальної особи за приймання продукції тощо.
Пунктом 3.4 Договору визначено, що Відповідач зобов'язався здійснити поставку узгодженої продукції за умови оплати 100% її вартості.
У відповідності до пункту 3.6 Договору, обов'язок Відповідача щодо поставки продукції Позивачу вважається виконаним з моменту надання у розпорядження (передачі) продукції Позивачу відповідно до пунктів 3.1, 3.2 Договору. Приймання-передача продукції здійснюється шляхом підписання відповідної видаткової накладної уповноваженими представниками сторін.
Пунктом 3.16 Договору передбачено, що у випадку недопоставки узгодженої партії продукції Відповідача зобов'язався допоставити таку продукцію належної кількості та якості у строки, додатково узгоджені сторонами, або включити її в наступну поставку. Якщо сторони не досягли згоди щодо строків допоставки та можливості включення продукції до наступної партії, Відповідач повертає вартість недопоставленої продукції протягом 3 (трьох) робочих днів з моменту отримання письмової вимоги Позивача.
Як визначено пунктом 6.1 Договору, Договір набирає чинності з моменту його підписання та скріплення печатками сторін і діє протягом дванадцяти місяців, а в частині грошових зобов'язань - до їх повного виконання сторонами.
Позивач виконав свою частину зобов'язань за Договором в частині здійснення 100% попередньої оплати, що підтверджується копією платіжної інструкції №9082 від 30 грудня 2021 року (а. с. 12), за котрою Позивачем Відповідачу перераховано 10000000 грн.
Позивач в позовній заяві зазначає, що строки поставки товару за Договором пройшли, та що Відповідач не виконав вказаного зобов'язання.
З метою досудового врегулювання спору Позивач на електронну адресу та адресу місцезнаходження Відповідача направляв претензію від 27 вересня 2024 року вих. №2709/1 з вимогами про повернення сплаченої суми попередньої оплати (а. с. 13-17). Відповіді на вказану вимогу матеріали справи не містять.
Станом на дату подання позовної заяви Відповідач не поставив товар відповідно до умов Договору, здійсненої Позивачем передплати не повернув, що стало підставою для звернення Позивача за захистом порушеного, на його думку, права до суду з позовом про стягнення 10000000 грн попередньої оплати.
Аналізуючи встановлені обставини справи та переглядаючи спірні правовідносини на предмет наявності правових підстав для задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції приймає до уваги наступні положення діючого законодавства з урахуванням фактичних даних справи.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Стаття 629 Цивільного кодексу України визначає, що Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Матеріали справи свідчать про те, що між Позивачем та Відповідачем у справі виникли зобов'язання, які мають ознаки договору поставки, згідно якого в силу вимог статті 712 Цивільного кодексу України, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Як встановлено частиною 2 статтею 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно частини 1 статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Зі змісту частини 1 статті 693 Цивільного кодексу України слідує, що договором може бути встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата).
Як вже було зазначено вище, на виконання умов Договору Позивач здійснив 100% передоплату на загальну суму у розмірі 10 000 000 грн, що підтверджується відповідними платіжними інструкціями.
Згідно частини другої статті 693 Цивільного кодексу України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Умовою застосування частини другої статті 693 Цивільного кодексу України є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Дана позиція відповідає і правовим висновкам висвітленим у постанові Верховного Суду від 7 лютого 2018 року в справі № 910/5444/17 (пункт 21).
Зважаючи на основний довід апеляційної скарги, котрий на переконання апелянта, є підставою для відмови в задоволенні позову, не підтвердження будь-яким доказом подання Позивачем заяви щодо кількості, асортименту, умов поставки, колегія суддів зазначає наступне.
За умовами пункту 2.5 Договору розрахунки між сторонами здійснюються шляхом перерахування на поточний рахунок постачальника 100% попередньої оплати вартості продукції (у тому числі її навантаження та доставки).
Відповідно до умов Договору, Відповідач зобов'язався поставити Позивачу в порядку та на умовах, визначених цим Договором щебінь, пісок (далі за текстом - «Продукція»), а Позивач зобов'язався прийняти Продукцію та оплатити її на умовах цього Договору.
Відповідач передає у власність Позивача Продукцію в наступному асортименті: щебінь фракції 5-10, щебінь фракції 5-20, щебінь фракції 10-20, щебінь фракції 20-40, щебінь фракції 40-70, щебінь фракції 2-5, щебенево-піщана суміш фракції 0,05-70, щебенево-піщана суміш фракції 0,05-40, щебінь фракції 0-40, щебінь фракції 0-70, відсів, пісок з відвів дроблення фракції 0-5 (пункт 1.3 Договору).
У відповідності до пункту 3.1 Договору поставка продукції за цим Договором здійснюється автомобільним або залізничним транспортом до відповідного пункту призначення або залізничної станції, що вказується Позивачем у відповідній заявці.
Згідно з пунктом 3.3 Договору заявка може бути подана Позивачем як в усній, так і в письмовій формі за допомогою телефону, факсу, електронної пошти, пошти або інших засобів комунікації. Заявка повинна містити інформацію про найменування продукції, її асортимент та кількість, вид поставки та пункт призначення, контактний номер телефону відповідальної особи за приймання продукції тощо.
Крім того, у пункті 3.2 Договору сторони передбачили, що за попередньою домовленістю сторін поставка продукції може здійснюватися шляхом її самовивозу автомобільним транспортом зі складу Відповідача.
Відповідач зобов'язався здійснити поставку узгодженої продукції за умови оплати 100 % її вартості (пункт 3.4 Договору) при цьому Позивачем була здійсненна 100 % передоплата.
Таким чином, сторонами погоджено направлення заявок на поставку товару в усній формі, як ще одного належного способу обміну інформацією.
Позивач стверджував, що ним було подано Відповідачу заявку на поставку товару в усній формі, яка містила всі передбачені Договором умови та інформацію.
При цьому Відповідач спростовує дане вказуючи, що ним критично оцінюється такий довід Позивача, звертає увагу, що суду подано письмовий текст заявки (що з його позиції свідчить про те, що така заявка усно не заявлялася).
З огляду на що, колегія суддів зауважує, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно він не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року в справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відмінну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Зміст цієї статті свідчить, що нею на суд покладено обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були. Застосував судову практику Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, у рішенні 23 серпня 2016 року в справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи є вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри.
Виходячи з того, що доведення факту подачі саме усної заявки є apriori неможливим суд апеляційної інстанції з огляду на норми щодо вірогідності доказів, констатує, що саме суд має оцінити такі доводи сторін з огляду на обставини поданого позову. При цьому, факт подання письмового тексту такої заявки, а ні підтверджує, а ні спростовує даного факту.
Поряд з тим, колегія суду враховує факт того, що Договір після перерахування значної суми (10000000 грн) майже за три роки практично не виконано в сенсі поставки товару. В той же час, при оцінці доводів щодо непоставки товару, суд апеляційної інстанції враховує і подальшу поведінку Відповідача, котрий майже через три роки отримавши претензію з проханням повернути передоплату, не вчинив жодних дій в тому числі й щодо надіслання відповіді на таку претензію (що не спростовано Відповідачем). Відтак, з позиції вірогідності доказів, суд апеляційної інстанції вважає більш вірогідним саме заявлення усної заявки і не виконання Відповідачем поставки, саме з огляду на подальшу бездіяльність такої особи, котра вже більше трьох років користується коштами Позивача, котрі значно знецінилися за вказаний проміжок часу. При цьому, судом враховується й те, що Позивач скориставшись своїм правом за Законом на повернення суми попередньої оплати прсить стягнути виключно перераховану ним ще в грудні 2021 року суму коштів.
Згідно приписів статті 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.
Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування. Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві.
Водночас, матеріали справи не містять доказів як повідомлення Відповідачем Позивача про готовність товару для його передання покупцеві, так і здійснення Відповідачем будь-яких дій щодо підготовки та реалізації відправлення такого товару позивачу чи погодження з покупцем місця самовивозу товару згідно приписів пункту 3.3 Договору. Як вже вказано вище, користуючись майже три роки перерахованими коштами Відповідач не вчинив жодних дій спрямованих на виконання Договору. Також сторонами не подано жодного доказу, котрий би вказувавав, що Відповідач цікавився чому Позивач перерахувавши кошти не вчиняв дії щодо отримання товару.
Водночас, колегія суду бере до уваги правову позицію, висвітлену в постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18) котрою розтлумачено застосування доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), що ґрунтується ще на римській максимі non concedit venire contra factum proprium (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі цієї доктрини лежить принцип добросовісності користування цивільними правами. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка особи, що не відповідає її попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.
Принцип добросовісності - це загальноправовий принцип, який передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб'єктів при виконанні своїх юридичних обов'язків і здійсненні своїх суб'єктивних прав.
Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, яка, виходячи із конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб.
Аналіз частини 2 статті 13 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що недобросовісна поведінка особи, яка полягає у вчиненні дій, які можуть у майбутньому порушити права інших осіб, є формою зловживання правом.
Формулювання "зловживання правом" необхідно розуміти як суперечність, оскільки якщо особа користується власним правом, то його дія дозволена, а якщо вона не дозволена, то саме тому відбувається вихід за межі свого права та дію без права, "injuria". Сутність зловживання правом полягає у вчиненні уповноваженою особою дій, які складають зміст відповідного суб'єктивного цивільного права, недобросовісно, в тому числі всупереч меті такого права.
Термін "зловживання правом" свідчить про те, що ця категорія стосується саме здійснення суб'єктивних цивільних прав, а не виконання обов'язків. Обов'язковою умовою кваліфікації дій особи як зловживання правом є встановлення факту вчинення дій, спрямованих на здійснення належного відповідній особі суб'єктивного цивільного права.
Заборона зловживання правом по суті випливає з якості рівнозваженості, закладеної такою засадою, як юридична рівність учасників цивільних правовідносин. Ця формула виражає втілення в цивільному праві принципів пропорційності, еквівалентності, справедливості під час реалізації суб'єктивних цивільних прав і виконання юридичних обов'язків.
Здійснення суб'єктивних цивільних прав повинно відбуватись у суворій відповідності до принципів правомірності здійснення суб'єктивних цивільних прав, автономії волі, принципів розумності і добросовісності. Їх сукупність є обов'язковою для застосування при здійсненні усіх без винятку суб'єктивних цивільних прав.
Дослідження питання про здійснення особою належного їй суб'єктивного матеріального права відповідно до його мети тісно пов'язане з аналізом фактичних дій суб'єкта на предмет дотримання вимоги добросовісності.
За змістом статті 3 Цивільного кодексу України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. Законодавець, навівши у тексті Цивільного кодексу України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту.
У даному випадку, поведінка Відповідача, який своїм підписом на вищезазначених Договорах усвідомлював правову природу отриманих від Позивача коштів (а саме що такі кошти є попередньою оплатою), а в апеляційній скарзі уже зазначаючи, що такі кошти є простою оплатою Позивача за послуги, є суперечливою, оскільки з наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що дані кошти є саме попередньою оплатою за товар.
Окрім того, колегія суддів зазначає, що сам термін здійснення такої оплати вказує на її правову природу та характер, а саме, що це є попередня оплата, а не проста оплата, оскільки передоплата - попередня повна чи часткова оплата за товари чи послуги, здійснюється до (а не після) отримання цих товарів чи послуг, та у господарській діяльності служить гарантією того, що покупець дійсно зацікавлений в операції купівлі-продажу.
Волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця. Оскільки законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 15 лютого 2024 року в справі № 910/3611/23, від 9 лютого 2023 року в справі № 910/5041/22, від 7 лютого 2018 року в справі № 910/5444/17.
Пунктом 3.16 Договору передбачено, що у випадку недопоставки узгодженої партії продукції Відповідач зобов'язався допоставити таку продукцію належної кількості та якості у строки, додатково узгоджені сторонами, або включити її в наступну поставку. Якщо сторони не досягли згоди щодо строків допоставки та можливості включення продукції до наступної партії, Відповідач повертає вартість недопоставленої продукції протягом 3 (трьох) робочих днів з моменту отримання письмової вимоги Позивача.
У копії заявки від 30 грудня 2021 року зазначено весь перелік відомостей згідно з пунктом 3.3 Договору, відтак аргументи Відповідача щодо відсутності будь-яких доказів на підтвердження замовлення товару, його виду, асортименту не знайшли свого підтвердження та спростовуються усім описаним вище.
Як вбачається з матеріалів справи, та вже констатовано вище в цій постанові, Позивач звернувся до Відповідача з вимогою від 27 вересня 2024 року повернути суму попередньої оплати по Договору у розмірі 10 000 000 грн.
Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
В силу дії статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відтак, оскільки в матеріалах справи відсутні докази як повернення Відповідачем попередньої оплати, так і поставки товару відповідно до умов Договору, виходячи з вірогідності доказів, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що позовна вимога Позивача є підставною та обгрунтованою, доведена належними та допустимими доказами, тому Північно західний апеляційний господарський суд задовільняє позовну вимогу щодо стягнення з Відповідача на користь Позивача 10000000 грн попередньої оплати.
Дане рішення й було прийняте місцевим господарським судом.
Відповідно приймаючи таке рішенні апеляційний господарський суд залишає рішення місцевого господарського суду без змін.
Таким чином, колегія суддів вважає посилання Відповідача, викладені в апеляційній скарзі, безпідставними, документально необґрунтованими, такими, що належним чином досліджені судом першої інстанції при розгляді спору.
Судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно з'ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.
Судові витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на Відповідача згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись статтями 129, 270, 269-276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Апеляційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю "Коростенський щебзавод" на рішення Господарського суду Житомирської області у справі №906/1053/24 від 5 лютого 2025 року - залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Житомирської області у справі №906/1053/24 від 5 лютого 2025 року - залишити без змін.
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
4. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
5. Справу №906/1053/24 повернути Господарському суду Житомирської області.
Повний текст постанови виготовлено 21 травня 2025 року.
Головуючий суддя Василишин А.Р.
Суддя Маціщук А.В.
Суддя Бучинська Г.Б.