вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"21" травня 2025 р. Справа№ 915/1649/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Шапрана В.В.
суддів: Буравльова С.І.
Андрієнка В.В.
За участю секретаря судового засідання Місюк О.П.
та представників сторін: не з'явилися.
розглянувши матеріали апеляційної скарги Прутяна Олександра Анатолійовича на рішення Господарського суду міста Києва від 24.03.2025
у справі №915/1649/24 (суддя -Бондарчук В.В.)
за позовом Прутяна Олександра Анатолійовича
до Акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк"
про визнання дій незаконними та стягнення моральної шкоди.
Прутян Олександр Анатолійович звернувся до Господарського суду Миколаївської області з позовом до Акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" про:
- визнання протиправними (незаконними) дій відповідача щодо блокування поточного рахунку № НОМЕР_1 , відкритого в Акціонерному товаристві КБ "ПриватБанк" 27.01.2022 за адресою відділення: 56501, Миколаївська обл., Вознесенський р-н, м. Вознесенськ, вул. Центральна, 5-А;
- стягнення 10000,00 грн моральної (немайнової) шкоди.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 03.07.2024 припинено підприємницьку діяльність Фізичної особи-підприємця Прутяна О.А. на підставі власного рішення останнього. При цьому, перед припиненням підприємницької діяльності Фізична особа-підприємець Прутян О.А. подав заявку через інтернет-банкінг Приват24 про закриття картки "Ключ до рахунку", вважаючи, що автоматично закриється і поточний рахунок. У подальшому, 30.07.2024 на рахунок Фізичної особи-підприємця Прутяна О.А. від Товариства з обмеженою відповідальністю "Меліоратор-Агро Юг" надійшла оплата за послуги з правової допомоги згідно рах. від 30.04.2024 у розмірі 10000,00 грн, проте ці кошти заблоковані банком. Відтак, на переконання позивача, вбачається протиправність дій відповідача у блокуванні поточного рахунку № НОМЕР_1 , внаслідок чого позивачу завдано моральної шкоди у розмірі 10000,00 грн.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 06.01.2025 позовну заяву у справі №915/1649/24 скеровано за підсудністю до Господарського суду міста Києва.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.01.2025 відкрито провадження у справі №915/1649/24, вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено судове засідання.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.03.2025 (повне рішення складене 27.03.2025) у справі №915/1649/24 у задоволенні позову Прутяна Олександра Анатолійовича відмовлено повністю.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, Прутян Олександр Анатолійович звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, згідно якої просить скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції під час ухвалення оскаржуваного рішення неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального та порушено приписи процесуального права.
Позивач вказує на протиправність дій відповідача щодо блокування його поточного рахунку та зазначає, що блокування грошових коштів позбавило його можливості вільно розпоряджатися грошовими коштами, що відповідно, завдало йому моральної шкоди у розмірі 10000,00 грн.
Стверджуючи про порушення судом першої інстанції норм процесуального права скаржника покликається на безпідставне прийняття до уваги відзиву відповідача поданого поза межами встановленого судом процесуального строку та без клопотання про його поновлення.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 16.04.2025 апеляційну скаргу у справі №915/1649/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: Шапран В.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Буравльов С.І., Андрієнко В.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.04.2025 відкрито апеляційне провадження у справі №915/1649/24, справу призначено до розгляду на 20.05.2025, встановлено відповідачу строк на подання відзиву на апеляційну скаргу.
Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" не скористалося правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, що відповідно до ст. 263 ГПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
12.05.2025 до суду від Прутяна О.А. надійшла заява про розгляд справи за його відсутності. Водночас позивач повідомив, що підтримує вимоги апеляційної скарги та просить суд її задовольнити.
У призначене засідання суду 20.05.2025 представники сторін не з'явилися, про час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлені належним чином, що підтверджується довідками про доставку електронного документа до електронного кабінету.
Згідно з ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає її розгляду.
При цьому, відповідно до ч. 11 вказаної статті суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.
Разом з цим, як було зазначено вище, сторони належним чином повідомлені про розгляд апеляційної скарги та, у свою чергу, представники відповідача не повідомили суд про причини неявки у судове засідання уповноважених представників (позивач просив суд здійснювати розгляд скарги без його участі). Отже, неявка у судове засідання представників сторін не перешкоджає розгляду апеляційної скарги по суті.
Відповідно до ч. ч. 4, 5 ст. 240 ГПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення. Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Отже, оскільки дана постанова ухвалюється за відсутності учасників справи та без її проголошення, датою її ухвалення є дата складення повного судового рішення.
Відповідно до ст. 269, ч. 1 ст. 270 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.
Як слідує з матеріалів справи, 28.08.2020 здійснено державну реєстрацію Фізичної особи-підприємця Прутяна Олександра Анатолійовича, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
27.01.2022 Фізичній особі-підприємцю Прутяну О.А. відкрито рахунок № НОМЕР_1 (поточний рахунок) валюта НОМЕР_2 (українська гривня) в Акціонерному товаристві КБ "ПриватБанк". До вказаного рахунку позивач отримав електронний платіжний засіб "Ключ до рахунку".
03.07.2024 в Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис про припинення підприємницької діяльності Фізичної особи-підприємця Прутяна О.А. (на підставі власного рішення), номер запису: 2005210060001011009.
За повідомленням позивача, перед припиненням підприємницької діяльності Фізична особа-підприємець Прутян О.А. подав заявку через інтернет-банкінг Приват24 та закрив картку "Ключ до рахунку" вважаючи, що автоматично закриється і поточний рахунок. Проте, 30.07.2024 об 14 год. 20 хв. на поточний рахунок Фізичної особи-підприємця Прутяна О.А. № НОМЕР_1 від платника Товариства з обмеженою відповідальністю "Меліоратор-Агро Юг" надійшли грошові кошти у розмірі 10000,00 грн з призначенням платежу: "Оплата за послуги правової допомоги зг. рах. від 30.04.2024 без ПДВ". Зазначені грошові кошти були заблоковані Акціонерним товариством КБ "ПриватБанк".
06.09.2024 Прутян О.А. звернувся до Акціонерного товариства КБ "ПриватБанк" із заявою, в якій просив зняти заборону з поточного рахунку № НОМЕР_1 , перерахувавши з нього на картку "Універсальна" № НОМЕР_3 ( НОМЕР_4 ) 10000,00 грн та надати можливість після цього закрити поточний рахунок № НОМЕР_1 .
У відповідь на цю заяву, Акціонерне товариство КБ "ПриватБанк" листом за вих. №20.1.0.0.0/7-240822/33136 від 16.09.2024 повідомило позивача, що його звернення знаходиться в роботі фахівців Головного офісу "ПриватБанк", відповідь буде надано у найкоротший термін.
19.09.2024 Акціонерне товариство КБ "ПриватБанк" надіслало Прутяну О.А. лист за №20.1.000/7-240822/33136, в якому останнє відмовило позивачу у знятті заборони з поточного рахунку вказуючи на те, що Фізична особа-підприємець Прутян О.А. припинив свою діяльність 03.07.2024, а кошти на рахунок зараховані після припинення діяльності (30.07.2024). При цьому, згідно ст. 69 Податкового кодексу України та п. 6 розділу ІІ Порядку подання повідомлень про відкриття/закриття рахунків платників податків у банках або інших фінансових установах до контролюючих органів, банк не має права здійснювати видаткові операції за рахунком, не взятим на облік в контролюючих органах.
Прутян О.А. вважаючи таке рішення Акціонерного товариства "ПриватБанк" незаконним звернувся до суду із цим позовом про визнання протиправними (незаконними) дії Акціонерного товариства КБ "ПриватБанк" щодо блокування поточного рахунку № НОМЕР_1 . Крім того, позивач стверджує, що протиправними діями відповідача щодо блокування поточного рахунку № НОМЕР_1 йому завдано моральної шкоди, яка полягає у душевних стражданнях та приниженні його честі та гідності. На думку позивача, належною до стягнення сумою моральної шкоди є 10000,00 грн, тобто сума, яка була заблокована відповідачем.
Відповідач заперечував проти задоволення позову, посилаючись на те, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження позовних вимог.
Приймаючи оскаржуване рішення про відмову в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що Прутяном О.А. обрано неефективний спосіб захисту його порушених прав, а саме, обраний позивачем спосіб захисту про визнання протиправними (незаконними) дії Акціонерного товариства КБ "ПриватБанк" щодо блокування поточного рахунку № НОМЕР_1 не призведе до відновлення його порушених прав, зокрема, виконання такого судового рішення не призведе до розблокування поточного рахунку № НОМЕР_1 або до зобов'язання вчинити банком дії щодо перерахунку грошових коштів у розмірі 10000,00 грн на відкритий поточний рахунок Прутяна О.А .
Відмовляючи в задоволенні позовної вимоги про стягнення 10000,00 грн моральної (немайнової) шкоди, суд зазначив, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження спричинення йому моральної шкоди у заявленій сумі.
Надаючи кваліфікацію спірним правовідносинам, суд апеляційної інстанції погоджується з правильністю правових висновків суду першої інстанції щодо наявності підстав для відмови у задоволенні позову, з огляду на таке.
Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно зі ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Суб'єктивне цивільне право є мірою можливої поведінки у правовідносинах, в яких існує уповноважена і зобов'язана сторона. Суб'єктивні права встановлюються правовими нормами, їх особливістю є здатність вимагати від зобов'язаної сторони певної міри поведінки, у т.ч. з використанням примусу держави.
Поняття охоронюваного законом інтересу в логічно-смисловому зв'язку з поняттям суб'єктивного права визначено в Рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 №18-рп/2004 як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Безпосереднє згадування в нормах права інтересів особи як об'єкта правового захисту певною мірою прирівнює їх до суб'єктивних прав. Тобто законні інтереси, які не опосередковані правовими нормами, можна розглядати як доправову категорію, у якій інтерес передує правам та обов'язкам, тобто виступає як "суб'єктивне право, що може виникнути у майбутньому".
Розмежовуючи поняття прав та інтересів, Конституційний Суд України в рішенні від 01.12.2004 №18-рп/2004 зазначив, що і суб'єктивне право, і пов'язаний з ним інтерес є дозволами. Але перше є особливим дозволом, тобто дозволом, що відображається у відомій формулі: "Дозволено все, що передбачено у законі", а друге - простим дозволом, тобто дозволом, до якого можна застосовувати не менш відоме правило: "Дозволено все, що не забороняється законом". Інтерес, навіть перебуваючи під охороною закону чи права, на відміну від суб'єктивного права, не має такої правової можливості, як останнє, оскільки не забезпечується юридичним обов'язком іншої сторони. Законний інтерес відбиває лише легітимне прагнення свого носія до того, що не заборонено законом, тобто тільки його бажання, мрію, потяг до нього, а отже - й не юридичну, а фактичну (соціальну) можливість. Це прагнення в межах сфери правового регулювання до користування якимсь конкретним матеріальним або нематеріальним благом. Відмінність такого блага від блага, яке охоплюється змістом суб'єктивного права, полягає в тому, що користування благом, на яке особа має право, визначається можливістю в рамках закону, а до якого має законний інтерес - без вимог певних дій від інших осіб або чітко встановлених меж поведінки.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
У розумінні закону суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права чи інтересу та припинення дій, які порушують це право або інтерес. У разі порушення (невизнання, оспорювання) суб'єктивного цивільного права чи інтересу в потерпілої особи виникає право на застосування конкретного способу захисту.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 5 ГПК України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
З наведених норм права вбачається, що держава забезпечує захист порушених або оспорюваних прав і законних інтересів осіб. Такі права та законні інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права чи законного інтересу. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити в рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Отже, розглядаючи справу, суд має з'ясувати: 1) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 2) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 3) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах.
Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право позивача підлягає захисту обраним ним способом (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №916/1415/19).
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Спосіб захисту порушеного права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду.
Установивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу в захисті, з огляду на безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог (постанова Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі №910/16981/17, п. 5.22).
Суд керується визначеним у ч. 1 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства, яким є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Апеляційний суд констатує, що вимога Прутяна О.А. про визнання протиправними (незаконними) дій відповідача щодо блокування поточного рахунку № НОМЕР_1 , відкритого в Акціонерному товаристві КБ "ПриватБанк", з огляду на ч. 1 ст. 173 ГПК України, не є похідною позовною вимогою від вимоги про стягнення 10000,00 грн моральної (немайнової) шкоди.
Так, за ч. 1 ст. 173 ГПК України в одній позовній заяві може бути об'єднано декілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги. Похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).
У справі, що розглядається, обидві заявлені Прутяном О.А. вимоги об'єднані підставами виникнення та доказами. У той же час задоволення вимоги про визнання протиправними (незаконними) дій відповідача щодо блокування поточного рахунку № НОМЕР_1 не залежить від вимоги про стягнення моральної шкоди, як помилково вважає скаржник.
Щодо вимоги позивача про визнання протиправними (незаконними) дій відповідача щодо блокування поточного рахунку № НОМЕР_1 .
Судом встановлено, що для здійснення розрахунків, що пов'язані з підприємницькою діяльністю (придбання товарів, розрахунки з постачальниками) Фізичною особою-підприємцем Прутяном О.А. в Акціонерному товаристві КБ "ПриватБанк" було відкрито поточний рахунок № НОМЕР_1 , до якого отримано картку «Ключ до рахунку».
Згідно інформації, що розміщена на офіційному сайті Приватбанк https://privatbank.ua/business/klyuch-k-schetu картка «Ключ до рахунку» - це електронний платіжний засіб, за допомогою якого здійснюються грошові операції в рамках договору і законодавства. НБУ розглядає її в якості корпоративної платіжної картки, тобто кошти, що зберігаються на ній, витрачаються на потреби компанії.
«Ключ до рахунку» забезпечує прямий доступ до рахунку підприємства його керівнику або ФОП. Діджитал-картка «Ключ до рахунку» прив'язана до поточного бізнес-рахунку та за її допомогою можливо отримувати будь-які банківські послуги.
Поточний рахунок - це рахунок у банку, що існує самостійно, без картки. А банківська картка - це засіб доступу до карткового рахунку. Відтак, закриття картки «Ключ до рахунку» не впливає на поточний рахунок у банку та не є наслідком його закриття.
Відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом і банком.
Правовідносини з банківського рахунку врегульовано нормами ЦК України, Законом України "Про банки і банківську діяльність" (далі - Закон України про банки), Законом України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" (далі - Закон про фінансові послуги), Законом України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" та низкою інших нормативно-правових актів, в тому числі, актів Національного банку України тощо.
Згідно з преамбулою Закону про фінансові послуги у ньому встановлені загальні правові засади у сфері надання фінансових послуг. Його метою є створення правових основ для захисту прав та інтересів клієнтів фінансових установ, фізичних осіб-підприємців, які надають фінансові послуги, правове забезпечення діяльності і розвитку конкурентоспроможного ринку фінансових послуг в Україні, правове забезпечення єдиної державної політики у фінансовому секторі України.
Відповідно до ст. 1 Закону про банки цей Закон визначає структуру банківської системи, економічні, організаційні і правові засади створення, діяльності, реорганізації і ліквідації банків. Метою цього Закону є правове забезпечення захисту законних інтересів вкладників та інших клієнтів банків, сталого розвитку і стабільності банківської системи, а також створення сприятливих умов для розвитку економіки України і належного конкурентного середовища на фінансовому ринку.
За змістом ст. 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.
Згідно з ч. 3 ст. 1068 ЦК України банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.
Відповідно до ст. 1071 ЦК України банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження; грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених законом чи договором між банком і клієнтом.
Обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на рахунку, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму та фінансуванням розповсюдження зброї масового знищення, замороження активів, що пов'язані з тероризмом та його фінансуванням, розповсюдженням зброї масового знищення та його фінансуванням, передбачених законом. Банк не має права встановлювати заборону на встановлення обтяження, але може встановлювати розумну винагороду (ст. 1074 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 1075 ЦК України договір банківського рахунка розривається за заявою клієнта у будь-який час. Банк не має права за заявою клієнта розривати договір банківського рахунка чи вчиняти інші дії, що мають наслідком припинення договору, у разі якщо грошові кошти, що знаходяться на відповідному рахунку, заморожені відповідно до Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення". Клієнт не має права без згоди обтяжувача за домовленістю з банком чи односторонньо, у тому числі шляхом односторонньої відмови від виконання зобов'язання, розривати договір банківського рахунка чи вчиняти інші дії, що мають наслідком припинення договору, у разі якщо майнові права на грошові кошти, що знаходяться на відповідному рахунку, є предметом обтяження, якщо інше не передбачено умовами обтяження. Правочини, вчинені з порушенням цієї вимоги, є нікчемними.
За визначенням ст. 2 Закону про банки, банківські рахунки - рахунки, на яких обліковуються власні кошти, вимоги, зобов'язання банку стосовно його клієнтів і контрагентів та які дають можливість здійснювати переказ коштів за допомогою банківських платіжних інструментів.
Відповідно до пп. 1 п. 121 розділу ХV Інструкції про порядок відкриття та закриття рахунків користувачам надавачами платіжних послуг з обслуговування рахунків, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 29.07.2022 №162 (далі - Інструкція №162), надавач платіжних послуг закриває поточні/платіжні рахунки користувачів на підставі заяви про закриття поточного рахунку/заяви про закриття платіжного рахунку користувача, крім випадків, визначених у пункті 122 розділу XV цієї Інструкції.
Надавач платіжних послуг закриває поточний/платіжний рахунок юридичної особи-резидента, фізичної особи-підприємця (якщо немає залишку коштів на рахунку) на підставі інформації, отриманої від контролюючих органів, та перевірки її в Єдиному державному реєстрі в порядку, визначеному законодавством України, про державну реєстрацію припинення юридичної особи/підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця або самостійного виявлення таких відомостей в Єдиному державному реєстрі (п. 124 розділу ХV Інструкції №162).
У відповідності до п. 127 Інструкції №162 надавач платіжних послуг за наявності коштів на поточному/платіжному рахунку, який закривається на підставі заяви про закриття поточного рахунку/заяви про закриття платіжного рахунку користувача, здійснює завершальні операції за рахунком (з виконання платіжних інструкцій стягувачів, виплати коштів готівкою, перерахування залишку коштів згідно із заявою користувача). Датою закриття поточного/платіжного рахунку є день надання користувачем заяви до надавача платіжних послуг, якщо на поточному/платіжному рахунку користувача немає залишку коштів. Датою закриття поточного/платіжного рахунку вважається наступний після проведення останньої операції за цим рахунком робочий день, якщо на поточному/платіжному рахунку користувача є залишок коштів. Дата закриття поточного/платіжного рахунку, операції за яким здійснюються за допомогою електронних платіжних засобів, визначається в договорі банківського рахунку/договорі платіжного рахунку. Надавач платіжних послуг закриває поточний/платіжний рахунок користувача та видає користувачу довідку про закриття рахунку безкоштовно із зазначенням дати закриття рахунку.
Як було зазначено вище, 03.07.2024 Фізична особа-підприємець Прутян О.А. припинив підприємницьку діяльність, у зв'язку з чим подав заявку через інтернет-банкінг Приват24 та закрив картку "Ключ до рахунку" вважаючи, що автоматично закриється і поточний рахунок № НОМЕР_1 . Проте, 30.07.2024 на поточний рахунок № НОМЕР_1 надійшли грошові кошти від Товариства з обмеженою відповідальністю "Меліоратор-Агро ЮГ" у розмірі 10000,00 грн із призначенням платежу: "Оплата за послуги правової допомоги зг. рах. від 30.04.2024 без ПДВ". З огляду на закриття картки "Ключ до рахунку" та враховуючи припинення підприємницької діяльності Фізичної особи-підприємця Прутяна О.А. банк заблокував вказані грошові кошти та відмовив у їх перерахуванні на поточний рахунок, як фізичної особи.
Отже, спір у справі виник щодо грошових коштів, які надійшли на розрахунковий рахунок Фізичної особи-підприємця Прутяна О.А. після припинення останнім підприємницької діяльності.
При цьому Прутян О.А., з однієї сторони, вказує на неналежне виконання умов договору банком та протиправність дій останнього щодо блокування поточного рахунку, а відповідач, з іншої сторони, вважає, що заблокувавши грошові кошти на рахунку фізичної особи-підприємця, діяльність якого припинено, діяв у повній відповідності до вимог законодавства та обставин, що склались, оскільки банк не має права здійснювати видаткові операції по рахунку, який не взято на облік в контролюючому органі.
Колегія суддів зазначає, що предметом позову у даній справі є вимоги позивача про: - визнання протиправними (незаконними) дій відповідача щодо блокування поточного рахунку № НОМЕР_1 , відкритого в Акціонерному товаристві КБ "ПриватБанк" 27.01.2022; - стягнення 10000,00 грн моральної (немайнової) шкоди.
Водночас за змістом ст. ст. 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі його порушення, невизнання або оспорювання, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, що, як правило, суб'єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права.
Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об'єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб'єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №916/1415/19, від 26.01.2021 у справі №522/1528/15-ц, від 08.02.2022 у справі №209/3085/20). Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечує поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантує особі можливість отримання нею відповідного відшкодування, тобто такий захист повинен бути повним та забезпечувати таким чином мету здійснення правосуддя та принцип процесуальної економії (забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18).
У справі, що розглядається, апеляційний господарський суд, з огляду на встановлені фактичні обставини у справі, а також предмет, підстави позову та докази, якими обґрунтовані позовні вимоги (закриття фізичною особою-підприємцем Прутяном О.А. картки «Ключ до рахунку» у зв'язку з припиненням підприємницької діяльності, наявність заблокованих грошових коштів на поточному рахунку фізичної особи-підприємця), вважає вірним висновок суду першої інстанції щодо обрання позивачем неефективного способу захисту, позаяк задоволення позовних вимог у чинній редакції, за обставин не заявлення до суду вимоги про розблокування поточного рахунку № НОМЕР_1 або про зобов'язання банком вчинити дії щодо перерахунку грошових коштів у розмірі 10000,00 грн на відкритий поточний рахунок Прутяна О.А. , не забезпечить поновлення порушеного права позивача. Отже, застосування судом способу захисту, обраного Прутяном О.А. , не відновить його наявне суб'єктивне право, яке порушене (не призведе до повернення грошових коштів, які знаходяться на поточному рахунку № НОМЕР_1 ).
З огляду на зазначене, відсутні підстави для задоволення позовних вимог Прутяна О.А. про визнання протиправними (незаконними) дій відповідача щодо блокування поточного рахунку № НОМЕР_1 , відкритого в Акціонерному товаристві КБ "ПриватБанк", оскільки це не забезпечить поновлення порушеного права позивача.
Північний апеляційний господарський суд зазначає, що судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності повторного звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в п. 63 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №910/3009/18 (провадження №12-204гс19), п. 50 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.02.2021 у справі №925/642/19 (провадження №12-52гс20).
Обрання позивачем неефективного способу захисту порушених прав є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовної вимоги Прутяна О.А. про визнання протиправними дій відповідача щодо блокування поточного рахунку № НОМЕР_1 .
Щодо позовної вимоги Прутяна О.А. про стягнення 10000,00 грн моральної шкоди.
Позивач вважає, що протиправні дії відповідача, які полягають в блокуванні поточного рахунку № НОМЕР_1 та відмови в його розблокуванні, призвели до втрат немайнового характеру, що настали у зв'язку з позбавленням можливості Прутяна О.А. розпоряджатися його грошовими коштами, чим йому завдано душевних страждань та принижено честь та гідність. Ці втрати немайнового характеру позивач вважає моральною шкодою, яку оцінює у сумі 10000,00 грн.
Відповідно до ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.
Згідно з ч. 1 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Частина 2 статті 23 ЦК України визначає, що моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншими ушкодженнями здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Отже, під поняттям "моральна шкода" слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зав'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
У відповідності до ч. 3 ст. 23 ЦК України, моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Згідно із загальними підставами цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Тобто для настання цивільно-правової відповідальності відповідача за заподіяння моральної шкоди позивачеві необхідно встановити наявність усієї сукупності зазначених ознак складу цивільного правопорушення, тоді як відсутність хоча б однієї з цих ознак виключає настання відповідальності.
Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.
Причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою полягає в тому, що шкода стає об'єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди.
Під шкодою розуміється майнова шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права.
Позивач вказує, що завдана йому моральна шкода полягає в тому, що внаслідок протиправних дій відповідача щодо блокування поточного рахунку йому завдано моральної шкоди у розмірі заблокованих грошових коштів (10000,00 грн).
Разом із цим враховуючи, що позивач самостійно закрив картку «Ключ до рахунку», а підприємницька діяльність Фізичної особи-підприємця Прутяна О.А. припинена за рішенням особи, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що позивачем належними та допустимими доказами не доведено завдання йому моральної шкоди.
При цьому колегія суддів виходить з того, що особа, яка заявляє про стягнення моральної шкоди, повинна не лише зазначити, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі він оцінює заподіяну йому шкоду, але й вказати, з чого він при цьому виходить, навівши відповідне обґрунтування та надавши відповідні докази. Саме лише обґрунтування потерпілого наявності моральної шкоди без надання належних доказів на підтвердження заявленої до стягнення суми не є достатнім для висновку про те, чи правильно здійснено обрахування шкоди (відповідна позиція наведена в постанові Верховного Суду від 23.10.2024 у справі №918/419/24).
Враховуючи обставини даної справи, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду про відмову в задоволенні позову також і в частині стягнення 10000,00 грн моральної шкоди.
Стосовно доводів скаржника про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, з огляду на безпідставне прийняття до уваги відзиву відповідача поданого поза межами встановленого судом процесуального строку та без клопотання про його поновлення, суд зазначає, що у тексті відзиву на позовну заяву відповідачем порушено клопотання про поновлення строку на подання відзиву. У той же час колегія суддів беручи до уваги приписи ч. 2 ст. 277 ГПК України вважає, що прийняття судом до уваги відзиву відповідача поданого поза межами встановленого судом строку та без розгляду клопотання про його поновлення, не може бути підставою для скасування вірного по суті рішення суду.
З урахуванням наведеного доводи апелянта по суті скарги в межах заявлених вимог свого підтвердження не знайшли, оскільки не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставами для скасування оскаржуваного рішення суду.
Статтею 276 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на вказані обставини, ґрунтуючись на матеріалах справи, апеляційний суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 24.03.2025 у справі №915/1649/24 ухвалене з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга Прутяна Олександра Анатолійовича не підлягає задоволенню.
У зв'язку з відмовою у задоволенні апеляційної скарги, а також враховуючи звільнення скаржника від сплати судового збору, розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись ст. ст. 267 - 285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -
1. Апеляційну скаргу Прутяна Олександра Анатолійовича залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 24.03.2025 у справі №915/1649/24 залишити без змін.
3. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду у строк двадцять днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя В.В. Шапран
Судді С.І. Буравльов
В.В. Андрієнко