вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"21" травня 2025 р. Справа№ 910/12321/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Яценко О.В.
суддів: Хрипуна О.О.
Тищенко О.В.
за участю секретаря судового засідання: Антонюк А.С.
за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 21.05.2025
розглянувши у відкритому судовому засіданні
апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Яро-транс.юа»
на рішення Господарського суду міста Києва від 10.03.2025 (повний текст складено і підписано 19.03.2025)
у справі № 910/12321/24 (суддя О.А. Грєхова)
за позовом Київської міської ради
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Яро-транс.юа»
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: ОСОБА_1 ,
приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бойко Олег Володимирович
приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кабісова Юлія Тенгізівна
про усунення перешкод у володінні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом скасування рішення про державну реєстрацію права приватної власності, припинення права власності, знесення об'єкта нерухомого майна та приведення земельної ділянки у придатний для використання стан
Позов заявлено про усунення перешкод власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у володінні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом:
- скасування рішення приватного нотаріуса Бойка Олега Володимировича про державну реєстрацію права власності від 26.07.2024 № 74305734 на об'єкт нерухомого майна, а саме будівлю (закінчений будівництвом об'єкт), що знаходиться за адресою: вул. Мілютенка, 19-А у Деснянському районі м. Києва (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 2974003180000) за Товариством з обмеженою відповідальністю «Яро-транс.юа»;
- припинення права власності за Товариством з обмеженою відповідальністю «Яро-транс.юа» на об'єкт нерухомого майна, а саме будівлю (закінчений будівництвом об'єкт) (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2974003180000) за адресою: вул. Мілютенка, 19-А у Деснянському районі м. Києва ;
- зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Яро-транс.юа» знести об'єкт самочинного будівництва: будівлю (закінчений будівництвом об'єкт), загальною площею 32 кв.м, що розташований за адресою: вул. Мілютенка, 19-А у Деснянському районі м. Києва ;
- зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Яро-транс.юа» звільнити самовільно зайняту земельну ділянку (кадастровий номер 8000000000:62:029:0009) площею 0,3855 га, за адресою: вул. Мілютенка, 19-А у Деснянському районі м. Києва та повернути її Київській міській раді, привівши у придатний для використання стан.
Позовні вимоги обґрунтовані неправомірним набуттям відповідачем майна у власність внаслідок реєстрації приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бойко Олегом Володимировичем об'єкта нерухомого майна загальною площею 32 кв.м., розташованого в межах земельної ділянки 800000000:62:029:0009 по вул. Мілютенка, 19-А у Деснянському районі міста Києва за ОСОБА_1 , а потім приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кабісовою Юлією Тенгізівною за Товариством з обмеженою відповідальністю «Яро-транс.юа».
Позивач зазначає, що:
- на даний час за відповідачем зареєстровано право власності на об'єкт нерухомого майна загальною площею 32 кв.м., розташований на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:62:029:0009 по вул. Мілютенка, 19-А у Деснянському районі м. Києва, яка перебуває на праві комунальної власності територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради, яка як єдиний розпорядник земель комунальної власності в м. Києві не приймала жодних рішень щодо передачі земельної ділянки з кадастровим 8000000000:62:029:0009 по вул. Мілютенка, 19-А у Деснянському районі м. Києва для будівництва та іншого цільового призначення жодним фізичним або юридичним особам у власність чи користування;
- вказане свідчить про незаконну забудову земельної ділянки та реєстрацію права власності на об'єкт нерухомого майна, що розташований на ній, що у свою чергу є порушенням норм ЗК України, Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та низки інших норм ЦК України.
Відповідач проти задоволення позову заперечив, пославшись на те, що ще влітку 2008 року право власності було зареєстровано за ТОВ «Трансбудінвест-2006», а отже відсутні підстави стверджувати, що нерухоме майно є об'єктом самочинного будівництва.
Крім того відповідач зазначив, що він є добросовісним набувачем спірного майна у розуміння положень чинного законодавства.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.03.2025 у справі № 910/12321/24 позов задоволено повністю.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції:
- встановив, що єдиною підставою набуття права власності чи права користування земельними ділянками комунальної власності в м. Києві для громадян та юридичних осіб є відповідне рішення Київської міської ради, проте доказів на підтвердження того, що земельна ділянка з обліковим кодом 62:029:0009, у межах якої знаходиться спірний об'єкт нерухомого майна, передана у власність чи користування будь-яким особам матеріали справи не містять;
- відхилив посилання відповідача на рішення Київської міської ради від 01.10.2007 № 493/3327, яким передано Товариству з обмеженою відповідальністю «Трансбудінвест-2006», за умови виконання пункту 3 цього рішення, у короткострокову оренду на 5 років земельну ділянку площею 0,39 га для будівництва житлово-офісного комплексу з прибудованими приміщеннями багатофункціонального призначення та підземним паркінгом на вул. Мілютенка, 19-а у Деснянському районі м. Києва судом, зазначивши, що рішенням Київської міської ради № 92/9149 від 28.02.2013, визнано таким, що втратило чинність рішення Київської міської ради від 01.10.2007 № 493/3327 та що жодних доказів набуття будь-яких прав від ТОВ «Трансбудінвест-2006» як відповідачем, так і третьою особою 1, матеріали справи не містять, а сторонами до матеріалів справи не надано;
- дійшов висновку про те, що оскільки Київрада не приймала рішень про надання спірної земельної ділянки ані ОСОБА_1 , ані ТОВ «Яро-транс.юа» у власність або користування, будь-яких дозвільних документів на будівництво за цією адресою компетентні органи не видавали, а також з огляду на неможливість виникнення прав та обов'язків з неіснуючих правовстановлюючих документів, що відповідачем не спростовано, нежитлові будівлі загальною площею 32 кв.м. на вул. Мілютенка, 19-А, у місті Києві, є самочинним будівництвом, без правовстановлюючих документів на вказану земельну ділянку;
- врахував, що відповідач не є добросовісним набувачем, в розумінні положень ст. 388 ЦК України, оскільки міг і повинен був бути обізнаним про неможливість набуття права власності на майно за відсутності правовстановлюючих документів як на земельну ділянку під майно, так і на саме майно, оскільки жодних доказів наявності будь-яких документів на спірне нерухоме майно та відповідно права на таке майно у ОСОБА_1. до матеріалів справи не надано.
Не погоджуючись із вказаним рішенням Товариство з обмеженою відповідальністю «Яро-транс.юа» звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 10.03.2025 у справі № 910/12321/24 та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
У апеляційній скарзі апелянт зазначив про те, що оскаржуване рішення постановлено з порушенням норм процесуального права, судом першої інстанції неправильно застосовані норми матеріального права, неповно досліджені обставини справи.
У обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт послався на те, що:
- суд першої інстанції не надав оцінку тому, що у матеріалах справи містяться два листи КМ «Київське міське БТІ» у одному з яких зазначено про реєстрацію справа власності на нерухоме майно, яке розташовано на спірній земельній ділянці за ТОВ «Трансбудінвест-2006», а після отримання такого листа апелянт звернувся до суду з першої інстанції з клопотанням про повернення на стадію підготовчого засідання та залучення до участі у справі вказаної особи, проте таке клопотання судом першої інстанції задоволено не було;
- суд першої інстанції дійшов невірного висновку про те, що відповідач не є добросовісним набувачем спірного нерухомого майна;
- за змістом положень ст. 376 ЦК України об'єкт самочинного будівництва може бути знесений або собою, яка здійснила або особою, яка здійснює самочинне будівництво, проте відповідач такою особою не є.
Крім того у апеляційній скарзі апелянт просив поновити строк для подання нових доказів, які додаються до апеляційної скарги, проте колегією суддів встановлено, що до апеляційної скарги жодних доказів по суті спору не надано, з огляду на що вказане клопотання колегією суддів не розглядається.
Відповідно до витягу протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 08.04.2025 справу № 910/12321/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Яценко О.В., судді Мальченко А.О., Тищенко О.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.04.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Яро-транс.юа» на рішення Господарського суду міста Києва від 10.03.2025 у справі № 910/12321/24, постановлено розгляд справи здійснювати у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, справу призначено до розгляду на 14.05.2025 о 12 год. 20 хв., витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/12321/24
24.04.2025 до суду надійшли матеріали цієї справи.
28.04.2025 до суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач проти задоволення апеляційної скарги заперечив, пославшись на те, що судом першої інстанції цілком вірно встановлено, що відповідач є добросовісним набувачем.
Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 12.05.2025 № 09.1-08/1190/25 призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/12321/24 у зв'язку з перебуванням судді Мальченко А.О., яка входить до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем, у відпустці з 05.05.2025 по 18.05.2025 включно.
Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 12.05.2025 справа № 910/12321/24 передана на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Яценко О.В., судді Хрипун О.О., Тищенко О.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.04.2025 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Яро-транс.юа» на рішення Господарського суду міста Києва від 10.03.2025 у справі № 910/12321/24 прийнято до свого провадження визначеною колегією суддів (головуючий суддя (суддя-доповідач) Яценко О.В., судді Хрипун О.О., Тищенко О.В.), учасників справи повідомлено, що розгляд апеляційної скарги відбудеться у раніше визначені дату та час, а саме 14.05.2025 о 12 год. 20 хв.
12.05.2025 до суду від відповідача надійшло клопотання, в якому заявник, з посилання на неможливість свого представника бути присутнім в судовому засіданні через хворобу, просить відкласти розгляд справи на іншу дату. До вказаного клопотання доданий Витяг з електронного реєстру листків непрацездатності № 0882 8587 3271 2807 від 12.05.2025.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.05.2025 клопотання відповідача про відкладення розгляду справи задоволено, розгляд апеляційної скарги відкладено на 21.05.2025 о 10 год. 00 хв.
Станом на 21.05.2025 до Північного апеляційного господарського суду відзивів на апеляційну скаргу, інших клопотань від учасників справи не надходило.
Треті особи представників в судове засідання не направили.
Враховуючи належне повідомлення всіх учасників про час і місце судового розгляду апеляційної скарги, а також те, що явка представників учасників в судове засідання не визнана обов'язковою, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги у відсутність представників третіх осіб, за наявними матеріалами апеляційного провадження.
Під час розгляду справи представник відповідача апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі та просив її задовольнити, представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечив, просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, відзивів інших письмових пояснень, заслухавши пояснення представника учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, проте оскаржуване рішення суду першої інстанції підлягає зміні, з наступних підстав.
11.04.2024 позивачем прийнято рішення «Про продаж земельних ділянок (або прав на них) на земельних торгах (аукціоні) та визначення переліку земельних ділянок для опрацювання можливості продажу права оренди на них (без забудови) на земельних торгах» № 403/8373 (далі Рішення).
Пунктами 1, 4, 5 Рішення передбачено затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, яка призначена для продажу її (або права оренди на неї) на земельних торгах для будівництва, експлуатації та обслуговування багатоповерхового паркінгу із об'єктами торговельно-офісного призначення на вул. Мілютенка, 19-а у Деснянському районі м. Києва (кадастровий номер 8000000000:62:029:0009), площа 0, 3855 га, категорія земель - землі житлової та громадської забудови, код виду цільового призначення - 02.09 для будівництва та обслуговування паркінгів та автостоянок на землях житлової та громадської забудови) (справа 669345233).
Згідно з пунктом 9 Рішення за результатами земельних торгів продати переможцю аукціону земельну ділянку комунальної власності (кадастровий номер 8000000000:62:029:0009) на вул. Мілютенка, 19а у Деснянському районі м. Києва площею 0,3855 га для будівництва та обслуговування паркінгів та автостоянок на землях житлової та громадської забудови (для будівництва, експлуатації та обслуговування паркінгу) (код виду цільового призначення - 02.09, категорія земель - землі житлової та громадської забудови) на умовах, визначених проектом договору купівлі-продажу земельної ділянки згідно з додатком 2 до цього рішення.
Відповідно до пункту 24 Рішення Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) здійснити заходи, встановлені законодавством України, з виконання функцій організатора земельних торгів з продажу земельних ділянок (або прав на них), визначених у додатках 1,3 до цього рішення, від імені Київської міської ради.
Згідно витягу з Державного земельного кадастру від 19.06.2024 № НВ 0001487712024 земельна ділянка з кадастровим номером 800000000:62:029:0009 розташована по вул. Мілютенка, 19-А у Деснянському районі м. Києва віднесена до категорії земель: землі житлової та громадської забудови, вид цільового призначення: для будівництва та обслуговування паркінгів та автостоянок на землях житлової та громадської забудови та зареєстрована на підставі проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок від 31.08.2008, розробленого Комунальним підприємством «Київський інститут земельних відносин» (далі Земельна ділянка).
Відповідач листом № 29/07-24 від 29.07.2024 повідомив Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі Департамент), що він є власником об'єкта нерухомого майна (нежитлової будівлі) загальною площею 32 кв. м., яка розташована в межах земельної ділянки 800000000:62:029:0009, та висловлює своє заперечення щодо проведення земельних торгів щодо зазначеної земельної ділянки, яка перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради.
Позивачем з Державного реєстру речових прав встановлено, що:
- приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кабісовою Юлією Тенгізівною (далі - третя особа 3) прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 19.07.2024 № 74204899, яким зареєстровано право власності на об'єкт нерухомого майна, а саме на будівлю (закінчений будівництвом об'єкт) (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2974003180000) площею 32 кв.м., що розташований по вул. Мілютенка, 19-А у м. Києві (далі Об'єкт нерухомого майна) за ОСОБА_1 (далі третя особа 1). Зазначена реєстрація здійснена на підставі технічного паспорту, серія та номер: ТІ01:3895-0299-6440-8707, виданий 17.07.2024, видавник ЄДЕССБ;
- приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бойком Олегом Борисовичем (далі третя особа 2) прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 26.07.2024 № 74305734, яким зареєстровано право власності на об'єкт нерухомого майна за відповідачем. Підставою прийняття даного рішення є акт приймання-передачі, серія та номер: 1, виданий 24.07.2024 ОСОБА_1.
На запит позивача, Комунальне підприємство Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» надало відповідь № 062//14-8364 від 19.08.2024, у якій зазначило, що згідно з даними реєстрових книг по нежитловому фонду за адресою: вул. Мілютенка, 19А в м. Києві об'єкт нерухомого майна загально площею 32 кв.м. на праві власності не зареєстровано.
Департамент містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) у відповіді № 055-806 від 26.08.2024 зазначив, що в реєстрі адрес у м. Києві, який ведеться Департаментом, відсутні відомості про документ стосовно присвоєння або зміну об'єкту нерухомого майна адреси вул. Мілютенка, 19-А у Деснянському районі, зокрема будівлі (закінченому будівництвом об'єкту), загальною площею 32 кв.м., а також об'єктам нерухомого майна, розташованим в межах земельної ділянки з кадастровим номером 800000000:62:029:0009.
Департамент з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) у своїй відповіді № 073-2477 від 22.08.2024 зазначив, що не видавав, не реєстрував документів, що надають право на виконання підготовчих/будівельних робіт та засвічують прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта за адресою: м. Київ, Деснянський район, вул. Мілютенка, 19-А, загальною площею 32 кв.м. (кадастровий номер 800000000:62:029:0009).
З огляду на вказані обставини позивач звернувся до суду з цим позовом у якому просив усунути перешкоди власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у володінні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом:
- скасування рішення приватного нотаріуса Бойка Олега Володимировича про державну реєстрацію права власності від 26.07.2024 № 74305734 на об'єкт нерухомого майна, а саме будівлю (закінчений будівництвом об'єкт), що знаходиться за адресою: вул. Мілютенка, 19-А у Деснянському районі м. Києва (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 2974003180000) за Товариством з обмеженою відповідальністю «Яро-транс.юа»;
- припинення права власності за Товариством з обмеженою відповідальністю «Яро-транс.юа» на об'єкт нерухомого майна, а саме будівлю (закінчений будівництвом об'єкт) (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2974003180000) за адресою: вул. Мілютенка, 19-А у Деснянському районі м. Києва;
- зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Яро-транс.юа» знести об'єкт самочинного будівництва: будівлю (закінчений будівництвом об'єкт), загальною площею 32 кв.м, що розташований за адресою:вул. Мілютенка, 19-А у Деснянському районі м. Києва;
- зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Яро-транс.юа» звільнити самовільно зайняту земельну ділянку (кадастровий номер 8000000000:62:029:0009) площею 0,3855 га, за адресою: вул. Мілютенка, 19-А у Деснянському районі м. Києва та повернути її Київській міській раді, привівши у придатний для використання стан.
Правові позиції сторін детального викладені вище.
Суд першої інстанції позов задовольнив повністю, з чим колегія суддів у повній мірі погодитись не може, з огляду на таке.
Частиною 1 статті 13 Конституції України передбачено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
У статті 14 Конституції України закріплено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави (ст. 1 ЗК України).
Матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад (частина 1 статті 142 Конституції України).
Відповідно до частини 1 статті 143 Конституції України територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону; забезпечують проведення місцевих референдумів та реалізацію їх результатів; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції.
Таким чином, вищевказаними положеннями Основного Закону України закріплено, що до матеріальної основи органів місцевого самоврядування, крім інших об'єктів, належить земля, управління якою здійснюють територіальні громади через органи самоврядування в межах їх повноважень шляхом прийняття рішень.
Виходячи з положень п. 34 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» питання регулювання земельних відносин вирішується виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради.
Згідно з ч. 1 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.
Частиною 1 ст. 6 Закону України «Про столицю України місто-герой Київ» визначено, що місцеве самоврядування у місті Києві здійснюється територіальною громадою міста як безпосередньо, так і через Київську міську раду, районні в місті ради (у разі їх утворення) та їх виконавчі органи.
Пунктами «а», «б», «в», «г» ст. 9 ЗК України встановлено, що до повноважень, зокрема, Київської міської ради у галузі земельних відносин на їх території належить розпорядження землями територіальної громади міста; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності в порядку, передбаченому цим Кодексом.
У відповідності до ст. 122 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин належить розпорядження землями комунальної власності, територіальних громад. Районні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах сіл, селищ для всіх потреб та за межами населених пунктів.
Відповідно до ч. 1 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Таким чином, право власності та право користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності виникає лише за наявності рішення зазначених органів і тільки в межах вказаних в цих рішеннях. Такі повноваження в межах міста Києва є виключною компетенцією Київської міської ради.
Отже, єдиною підставою набуття права власності чи права користування земельними ділянками комунальної власності в м. Києві для громадян та юридичних осіб є відповідне рішення Київської міської ради.
Відповідно до статті 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Згідно з положеннями ст. 126 ЗК України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
З огляду на вищевикладене, право на землю реалізується шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Визначений законодавством порядок набуття права на землю передбачає, зокрема, рішення компетентного органу виконавчої влади або місцевого самоврядування про надання земельної ділянки у власність чи користування (оренду) та отримання документів, що посвідчують право на визначену земельну ділянку.
Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення.
Відповідно до ст. 90 ЗК України власники земельних ділянок мають право, зокрема, самостійно господарювати на землі. Порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.
Держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю (ст. 152 ЗК України).
Відповідно до ч. 2 ст. 152 ЗК України, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.
Разом з тим, механізм повернення самовільно зайнятої земельної ділянки встановлений у ст. 212 ЗК України, згідно з якою самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» самовільне зайняття земельної ділянки - це будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.
Таким чином, під самовільним зайняттям земельної ділянки розуміється фактичне володіння та/або користування чужою земельною ділянкою, вчинене в особистих інтересах або інтересах інших осіб тим, кому ця ділянка у встановленому законом порядку не надавалась у користування (постійне, оренда, земельний сервітут) або не передавалась у власність.
Оскільки відповідно до вимог чинного законодавства обов'язковою умовою фактичного використання земельної ділянки є наявність у особи, що її використовує, правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку, то відсутність таких документів може свідчити про самовільне зайняття земельної ділянки.
При цьому, у вирішенні питання про застосування відповідальності за самовільне зайняття земельної ділянки господарським судам необхідно враховувати, що саме по собі встановлення судом наявності фактичного користування земельною ділянкою без документів, що посвідчують права на неї, не є достатньою підставою для кваліфікації такого використання земельної ділянки як самовільного її зайняття. Господарським судам у вирішенні таких спорів необхідно досліджувати, чи передбачено спеціальним законом отримання правовстановлюючих документів на земельну ділянку для розміщення певних об'єктів, причини відсутності таких документів у особи, що використовує земельну ділянку, наявність у особи права на отримання земельної ділянки у власність чи в користування, вжиття нею заходів до оформлення права на земельну ділянку тощо.
Самовільне зайняття земельної ділянки є відмінним від порушення порядку надання земельної ділянки у власність чи у користування (неправильне оформлення правовстановлюючого документа, ухвалення рішення про надання земельної ділянки всупереч чинному законодавству або не уповноваженим органом чи особою, у завищеному розмірі або особі, яка не має права на отримання конкретної земельної ділянки, тощо).
Колегія суддів зазначає про те, що доказів на підтвердження того, що земельна ділянка з обліковим кодом 62:029:0009, у межах якої знаходиться спірний об'єкт нерухомого майна, передана у власність чи користування будь-яким особам матеріали справи не містять.
При цьому, судом першої інстанції цілком вірно відхилено посилання відповідача на рішення Київської міської ради від 01.10.2007 № 493/3327, яким Товариству з обмеженою відповідальністю «Трансбудінвест-2006», за умови виконання пункту 3 цього рішення, передано у короткострокову оренду на 5 років земельну ділянку площею 0,39 га для будівництва житлово-офісного комплексу з прибудованими приміщеннями багатофункціонального призначення та підземним паркінгом на вул. Мілютенка, 19-а у Деснянському районі м. Києва, оскільки рішенням Київської міської ради № 92/9149 від 28.02.2013, визнано таким, що втратило чинність рішення Київської міської ради від 01.10.2007 № 493/3327.
З вказаного приводу колегія суддів вважає за необхідне додатково зауважити на наступному.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.10.2024, серед іншого, витребувано у Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) належним чином засвідчені копії:
- паперової або електронної копії реєстраційної справи, яка включає документи, на підставі яких прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 17.07.2024 № 74204899, яким зареєстровано право власності на об'єкт нерухомого майна, а саме на будівлю (закінчений будівництвом об'єкт) (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2974003180000) площею 32 кв.м., що розташований по вул. Мілютенка, 19-А у м. Києві, за ОСОБА_1, а також документи, сформовані за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав у процесі проведення реєстраційних дій;
- паперової або електронної копії реєстраційної справи, яка включає документи, на підставі яких прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 26.07.2024 № 74305734, яким зареєстровано право власності на об'єкт нерухомого майна, а саме на будівлю (закінчений будівництвом об'єкт) (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2974003180000) площею 32 кв.м., що розташований по вул. Мілютенка, 19-А у м. Києві, за Товариством з обмеженою відповідальністю «Яро-транс.юа», а також документи, сформовані за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав у процесі проведення реєстраційних дій.
На виконання вимог вказаної ухвали Департаментом з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) до суду з листом № 074/07/1-3848 від 17.10.2024 направлено копію реєстраційної справи в електронній формі № 2974003180000.
Зі змісту вказаної справи слідує, що техніком з інвентаризації об'єктів нерухомого майна Захарчук І.А. (кваліфікаційний сертифікат АЕ № 001507) (вказана особа складала технічний паспорт на спірну нежитлову будівлю) у довідці про показники об'єкта нерухомого майна № 6209 від 15.07.2024 вказано, що відповідно до проведеної інвентаризації нежитлової будівлі за адресою: м. Київ, Деснянський район, вул. Мілютенка, 19-А встановлено, що вказана будівля має наступні показники: нежитлова будівля 1991 року, загальна площа 32,0 кв.м., корисна площа 32,0 кв.м.
Отже, з наявних у матеріалах справи доказів слідує, що станом на дату прийняття Київською міською радою рішення від 01.10.2007 № 493/3327, яким Товариству з обмеженою відповідальністю «Трансбудінвест-2006», за умови виконання пункту 3 цього рішення, передано у короткострокову оренду на 5 років земельну ділянку площею 0,39 га для будівництва житлово-офісного комплексу з прибудованими приміщеннями багатофункціонального призначення та підземним паркінгом на вул. Мілютенка, 19-а у Деснянському районі м. Києва, спірна нежитлова будівля вже перебувала на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:62:029:0009 (так як була побудована у 1991 році - примітка суду).
З огляду на вказане та враховуючи те, що у наданому відповідачем листі КП КМР «КМ БТІ» № 062/14-474 від 14.01.2025 зазначено що за даними реєстрових книг за ТОВ «Трансбудінвест-2006» зареєстровано на праві приватної власності об'єкт нерухомого майна за адресою: м. Київ, вул. Мілютенка, 19-А загальною площею 18,7 кв.м. цей об'єкт та об'єкт право власності на який на даний час зареєстроване за відповідачем є різними об'єктами нерухомості.
Вказане свідчить про відсутність підстав для залучення до участі у цій справі Товариства з обмеженою відповідальністю «Трансбудінвест-2006».
Отже, матеріалами справи, її фактичними обставинами підтверджено факт розміщення будівлі (закінчений будівництвом об'єкт), загальною площею 32 кв.м право власності на який на даний час зареєстровано за відповідачем на земельній ділянці кадастровий номер 8000000000:62:029:0009, проте матеріали справи не містять доказів того, що вказану земельну ділянку рішення органом виконавчої влади або місцевого самоврядування було передано у власність або у користування, юридичній або фізичній особі.
При цьому, як встановлено вище, за відсутності рішення органу виконавчої влади або місцевого самоврядування про надання земельної ділянки у власність або у користування, юридична або фізична особа не має права використовувати земельну ділянку державної або комунальної власності.
Відповідно до ч. 4 ст. 373 ЦК України, власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення.
Частинами 1 та 4 ст. 375 ЦК України передбачено, що власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам. Правові наслідки самочинної забудови, здійсненої власником на його земельній ділянці, встановлюються статтею 376 цього Кодексу.
Згідно з ч. 1 ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Частиною 4 ст. 376 ЦК України передбачено, що в разі якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.
При цьому, оскільки відповідно до частини 1 статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, функції по контролю за охороною та ефективним використанням земель відносяться до основних пріоритетних напрямків загальних засад та державної політики держави.
Для реалізації цього напрямку законодавчим органом держави були прийняті та втілені в життя ряд законодавчих актів по забезпеченню дієвого контролю за охороною земель та ефективним використанням земельних ресурсів.
Так, відповідно до статті 187 ЗК України контроль за використанням та охороною земель полягає в забезпеченні додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями і громадянами земельного законодавства України.
Державний контроль за використанням та охороною земель здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, а за додержанням вимог законодавства про охорону земель - центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів. Порядок здійснення державного контролю за використанням та охороною земель встановлюється законом (ст. 188 ЗК України).
Слід зазначити, що положеннями п. «е» ст. 9 ЗК України до повноважень Київської міської ради віднесено прийняття рішення щодо звільнення самовільно зайнятих земельних ділянок, проте таке повноваження є не дієвим. Так, якщо міська рада і прийме рішення з цього питання, а особа, яка самовільно зайняла земельну ділянку не виконала його, примусово виконати це рішення органи та особи, які здійснюють примусове виконання рішень не зможуть, оскільки відповідно до ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження» рішення міської ради не є виконавчими документами, на підставі яких здійснюється виконавче провадження.
Разом з тим, механізм повернення самовільно зайнятої земельної ділянки встановлений у ст. 212 ЗК України, згідно з якою самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.
Частиною 1 ст. 9 ЦК України передбачено, що положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.
Визначаючи співвідношення між загальною та спеціальною нормою, Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що спеціальна норма встановлює правила, які підлягають застосуванню у певних випадках, визначених такою нормою, а загальна норма встановлює правила, які підлягають застосуванню у всіх випадках, крім тих, на які поширюється гіпотеза спеціальної норми. Тому загальна та спеціальна норми не суперечать одна одній, а встановлюють системне законодавче регулювання (такий висновок викладено в пункті 9.56 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.02.2023 у справі № 910/18214/19).
Таким чином, згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду спеціальна норма не суперечить загальній нормі та не скасовує її, а лише встановлює певні винятки із загальної норми. Тому спеціальна норма застосовується лише до тих відносин, щодо яких вона встановлює спеціальне правило (відмінне від загального). В решті, тобто у відносинах, які не охоплені спеціальною нормою, підлягає застосуванню загальна норма.
Отже, виходячи з наведеного вище співвідношення загальних і спеціальних норм, слід зазначити, що в силу вимог ч. 1 ст. 3 ЗК України в спірних земельних правовідносинах у співвідношенні із загальним законом (ч. 4 ст. 376 ЦК України) спеціальним законом є ЗК України, імперативна норма ч. 2 ст. 212 якого підлягає пріоритетному застосуванню до спірних правовідносин, пов'язаних із встановленням суб'єктного складу осіб, зобов'язаних повернути власнику землі самовільно зайняті земельних ділянок, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, а в іншій частині, не врегульованій ЗК України, можуть застосовуватися норми ЦК України, зокрема, статті 376 цього Кодексу.
На відміну від положень ч. 4 ст. 376 ЦК України, які обмежують коло осіб, зобов'язаних знести об'єкт самочинного будівництва, їх забудовником (колишнім або теперішнім), норма ч. 2 ст. 212 ЗК України суттєво розширює суб'єктний склад зобов'язаних осіб за рахунок громадян і юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки, та до яких вочевидь можна віднести осіб, які придбали об'єкт самочинного будівництва в забудовника та зареєстрували право власності на такий об'єкт.
Аналіз наведеної норми дозволяє виділити наступні ознаки самочинного будівництва: об'єкт нерухомого майна збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети у встановленому порядку; відсутність належного дозволу чи належно затвердженого проекту для будівництва; створення об'єкта з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Кожна із зазначених ознак є самостійною і достатньою для того, щоб визнати об'єкт нерухомого майна самочинним будівництвом. Тому, при вирішенні спору, що виникає у зв'язку з будівництвом на земельній ділянці об'єкта нерухомості, повинно досліджуватися питання наявності дозвільної документації на будівництво спірних об'єктів і документів про виділення земельної ділянки.
Вказана правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.01.2019 у справі № 915/1376/17.
Вказаним спростовуються посилання відповідача на те, що він не може бути відповідачем у цій справі, оскільки за змістом положень ст. 376 ЦК України об'єкт самочинного будівництва може бути знесений або собою, яка здійснила або особою, яка здійснює самочинне будівництво, проте відповідач такою особою не є.
Отже, перебування земельній ділянці кадастровий номер 8000000000:62:029:0009 будівлі (закінчений будівництвом об'єкт), загальною площею 32 кв.м право власності на який на даний час зареєстровано за відповідачем та використання належній територіальній громаді земельної ділянку без правових підстав, перешкоджає позивачу у реалізації ним свого права власності.
При цьому матеріали справи не містять, відповідачем не спростовано доказів того, що земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:62:029:0009 передавалась у власність або відводилась у користування відповідачу, зокрема, із метою здійснення на ній будь-якого будівництва, розміщення об'єкту нерухомого майна.
Відповідно до абз. 2 ч. 2 ст. 373 ЦК України право власності на землю (земельну ділянку) набувається та здійснюється відповідно до закону.
За приписами ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема відновлення становища, яке існувало до порушення.
Положеннями ст. 152 ЗК України передбачено, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Згідно ч. 2 ст. 376 Цивільного кодексу України особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
Водночас, ЦК України встановлює умови, за яких самочинно збудований об'єкт нерухомості може бути оформлений у власність особи як такий, що споруджений правомірно: 1) надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже самочинно збудоване нерухоме майно і прийняття судом рішення про визнання права власності за цією особою; 2) на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за нею право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує прав інших осіб.
Документів на право власності чи користування спірною земельною ділянкою (кадастровий номер 80000000000:62:029:0009) відповідачем до матеріалів справи не надано.
Частиною 2 ст. 331 ЦК України передбачено, що право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Відповідно до абз. 1 ч. 3 ст. 331 ЦК України до завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).
У разі необхідності особа, зазначена в абзаці першому цієї частини, може укласти договір щодо об'єкта незавершеного будівництва після проведення державної реєстрації права власності або спеціального майнового права на нього відповідно до закону (абз. 2 ч. 3 ст. 331 ЦК України).
За змістом п. 40 постанови Кабінету Міністрів України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 25.12.2015 № 1127 для державної реєстрації права власності на новозбудований об'єкт нерухомого майна подаються:
1) документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта;
2) технічний паспорт на об'єкт нерухомого майна;
3) документ, що підтверджує присвоєння об'єкту нерухомого майна адреси;
4) письмова заява або договір співвласників про розподіл часток у спільній власності на новозбудований об'єкт нерухомого майна (у разі, коли державна реєстрація проводиться щодо майна, що набувається у спільну часткову власність);
5) договір про спільну діяльність або договір простого товариства (у разі, коли державна реєстрація проводиться щодо майна, будівництво якого здійснювалось у результаті спільної діяльності).
Документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта, не вимагається у разі, коли реєстрація такого документа здійснювалася в Єдиному реєстрі документів..
У постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 01.09.2021 у справі № 202/1254/19, предметом позову Дніпровської міської ради в якій є, зокрема зобов'язання ОСОБА_2 повернути спірну земельну ділянку, привівши її у придатний для використання стан шляхом знесення самочинно побудованого нерухомого майна - магазину непродовольчих товарів, викладено такий правовий висновок:
«Стаття 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачає, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Із офіційним визнанням державою права власності пов'язується можливість матеріального об'єкта (майна) перебувати в цивільному обороті та судового захисту права власності на нього.
Отже, законодавець визначив, що до інших правових наслідків, окрім офіційного визнання і підтвердження державою відповідних юридичних фактів, встановлюючи презумпцію правильності зареєстрованих відомостей з реєстру для третіх осіб, застосування норм Закону «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не призводить. Державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для виникнення права власності, а самостійного значення щодо підстав виникнення права власності не має.
Таким чином, системний аналіз наведених положень законодавчих актів дозволяє стверджувати, що державна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності.
При цьому формулювання положень статті 376 ЦК України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею.
Тож реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила самочинне будівництво, у силу наведених вище положень законодавства та приписів частини другої статті 376 ЦК України не змінює правовий режим такого будівництва, як самочинного, з метою застосування, зокрема, положень частини 4 цієї статті».
Отже, реєстрація права власності на спірне нерухоме майно за ОСОБА_1 та за відповідачем не змінила правовий режим такого майна як самочинного будівництва.
Водночас колегія суддів вважає за необхідне зазначити про таке.
Як вбачається з матеріалів справ, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кабісовою Ю.Т. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 19.07.2024 № 74204899, яким зареєстровано право власності на об'єкт нерухомого майна, а саме на будівлю (закінчений будівництвом об'єкт) (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2974003180000) площею 32 кв.м., що розташований по вул. Мілютенка, 19-А у м Києві за ОСОБА_1. на підставі технічного паспорту № ТІ01:3895-05299-6440-8707, виданого 17.07.2024 ЄДЕССБ.
Відповідно до ч. 1 ст. 393 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» технічна інвентаризація об'єкта нерухомого майна - це комплекс робіт з метою визначення складу, фактичної площі, об'єму, технічного стану та/або визначення змін зазначених характеристик за певний період часу із виготовленням відповідних документів (матеріалів технічної інвентаризації, технічного паспорта) з використанням Реєстру будівельної діяльності.
Отже, технічний паспорт не є правовстановлюючим документом, що посвідчує право власності на об'єкт нерухомого майна, оскільки є лише документом який фіксує технічні характеристики об'єкта.
Відповідач, серед іншого, посилається на те, що він є добросовісним набувачем спірного майна.
З вказаного приводу колегія суддів вважає за необхідне зазначити про таке.
Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним відповідно до ч. 4 ст. 41 Конституції України; близькі за змістом приписи викладені у ч. 1 ст. 321 ЦК України.
Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три окремі норми: 1) виражається у першому реченні першого абзацу, закладає принцип мирного володіння майном і має загальний характер; 2) викладена у другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності й обумовлює його певними критеріями; 3) закріплена у другому абзаці та визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна у загальних інтересах. Другу та третю норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, треба тлумачити у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України" від 23.01.2014 (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).
Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:
Втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.
Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.
Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов'язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв'язку з позбавленням права на майно (mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20.10.2011 (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16.02.2017 (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).
Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17 зауважила, що у кожному випадку, коли володіючий власник просить про усунення йому перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом демонтажу спорудженого на ній об'єкта нерухомості, суд має перевіряти правомірність втручання держави у права на повагу до житла та мирного володіння на цей об'єкт шляхом його демонтажу, а саме: наявність підстави для такого втручання у законодавстві, легітимність мети цього втручання (його відповідність цілям, визначеним у пункті 2 статті 8 Конвенції та абзаці другому статті 1 Першого протоколу до Конвенції) та пропорційність демонтажу відповідній меті (можливість досягнення останньої проведенням демонтажу за відсутності менш обтяжливих для відповідача способів захисту прав позивача). Залежно від результату такої перевірки суд вирішує питання про задоволення чи відмову у задоволенні позову. При цьому у разі його задоволення відшкодування особі вартості майна, що підлягає демонтажу, не є можливим за відсутності для цього юридичних підстав (зокрема, правомірності його спорудження, добросовісності набуття права на нього, заявлення вимоги про відшкодування та її обґрунтованості).
На необхідності дослідження добросовісності набуття спірного майна як підстави для позбавлення особи права власності наголошено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2022 у справі № 908/976/19, пропорційності втручання у мирне володіння - у постановах Верховного Суду від 15.02.2018 у справі № 910/5702/17 та від 12.06.2019 у справі № 916/1986/18, а на оцінці добросовісності дій особи - у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2022 у справі № 461/12525/15-ц, від 05.12.2018 у справі № 522/2110/15-ц та від 30.06.2020 у справі №19/028-10/13.
Відповідно до усталеної практики Верховного Суду, добросовісність набувача майна підлягає оцінці через призму його можливості та обов'язку з'ясувати, чи були наявні правові підстави для набуття попереднім власником права власності на майно та чи здійснено його набуття відповідно до закону.
При цьому суд оцінює, чи мав набувач об'єктивну можливість і чи був він зобов'язаний здійснити таку перевірку перед укладенням правочину.
Відсутність такої перевірки, особливо якщо особа мала всі необхідні засоби та обставини для її здійснення, виключає добросовісність набуття майна та не може породжувати законні очікування щодо збереження такого майнового статусу. Цей підхід корелюється з принципом правової визначеності, який гарантує, що особа не може розраховувати на захист права власності, якщо її набуття не відповідає фундаментальним вимогам законності.
При цьому відповідач мав можливість і повинен був дослідити правові підстави набуття попереднім власником права власності на спірне майно, перевірити законність відведення земельної ділянки, а також наявність необхідної дозвільної документації. Враховуючи, що така перевірка є звичною та очікуваною дією з боку обачного суб'єкта господарювання, посилання набувача на добросовісність у даному випадку є необґрунтованим.
Відповідно до статті 13 Конституції України, власність зобов'язує. Це положення відображає соціальну функцію власності, підкреслюючи, що право власності передбачає не лише можливість володіння, користування та розпорядження майном, але й відповідальність власника перед суспільством.
У контексті зазначеного особа, яка набуває право на майно, повинна дотримуватись розумних стандартів обачності, оскільки сама по собі державна реєстрація права власності є спростовною презумпцією, на що неодноразово звертав увагу Верховний Суд.
Отже, як вірно встановлено судом першої інстанції, відповідач не може бути визнаний добросовісним набувачем, в розумінні положень ст. 388 ЦК України, оскільки міг і повинен був бути обізнаним про неможливість набуття права власності на майно за відсутності правовстановлюючих документів як на земельну ділянку під майно, так і на саме майно, оскільки жодних доказів наявності будь-яких документів на спірне нерухоме майно та відповідно права на таке майно у ОСОБА_1. до матеріалів справи не надано.
Оцінюючи питання пропорційності втручання, слід враховувати, що воно повинно бути обґрунтованим, необхідним у демократичному суспільстві та не покладати на особу надмірного індивідуального тягаря.
Врахувавши обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що набувач спірного майна не може вважатися добросовісним, оскільки він мав об'єктивну можливість перевірити правові підстави його набуття, проте цього не зробив. У контексті практики ЄСПЛ відсутність належної обачності з боку набувача виключає виникнення у нього обґрунтованих очікувань щодо збереження такого майнового статусу. Отже, втручання у право власності відповідача у цій справі не порушує принципу пропорційності, оскільки воно не створює для нього надмірного тягаря, а слугує забезпеченню законних прав іншого власника земельної ділянки.
Враховуючи зазначене, вимога про знесення самочинно збудованої споруди є обґрунтованою, оскільки вона ґрунтується на нормах національного законодавства, переслідує легітимну мету захисту прав власника земельної ділянки та є необхідною у демократичному суспільстві. Такий підхід відповідає вимогам статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки забезпечує справедливий баланс між інтересами суспільства та правами особи, яка зазнає втручання.
За таких обставин колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав для усунення перешкод у користуванні позивачем спірною земельною ділянкою шляхом:
- зобов'язання відповідача знести об'єкт самочинного будівництва: будівлю (закінчений будівництвом об'єкт), загальною площею 32 кв.м, що розташований за адресою:вул. Мілютенка, 19-А у Деснянському районі м. Києва;
- зобов'язання відповідача звільнити самовільно зайняту земельну ділянку (кадастровий номер 8000000000:62:029:0009) площею 0,3855 га, за адресою: вул. Мілютенка, 19-А у Деснянському районі м. Києва та повернути її Київській міській раді, привівши у придатний для використання стан.
Вказане відповідає положенням ст. 376 ЦК України та ст.. 212 ЗК України.
Окрім розглянутих вище позовних вимог позивач заявляє вимоги про усунення перешкод власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у володінні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом:
- скасування рішення приватного нотаріуса Бойка Олега Володимировича про державну реєстрацію права власності від 26.07.2024 № 74305734 на об'єкт нерухомого майна, а саме будівлю (закінчений будівництвом об'єкт), що знаходиться за адресою: вул. Мілютенка, 19-А у Деснянському районі м. Києва (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 2974003180000) за Товариством з обмеженою відповідальністю «Яро-транс.юа»;
- припинення права власності за Товариством з обмеженою відповідальністю «Яро-транс.юа» на об'єкт нерухомого майна, а саме будівлю (закінчений будівництвом об'єкт) (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2974003180000) за адресою: вул. Мілютенка, 19-А у Деснянському районі м. Києва;
Суд першої інстанції вказані позовні вимоги також задовольнив з чим колегія суддів погодитись не може, з огляду на таке.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.07.2022 у справі № 806/5244/15, визначено, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
На необхідності дослідження судами ефективності способу захисту наголошено також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 09.02.2021 у справі № 381/622/17, від 20.07.2022 у справі № 806/5244/15, від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, від 29.05.2019 у справі № 310/11024/15-ц та від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18.
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15 та від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17 підкреслено, що саме на суд покладено обов'язок здійснити правову кваліфікацію правовідносин сторін, виходячи з установлених під час розгляду справи обставин, та визначити, яка норма права підлягає застосуванню для вирішення спору.
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19 та від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц звернуто увагу, що у процесуальному законодавстві діє принцип «jura novit curia» («суд знає закони»), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus). Активна роль суду в цивільному процесі проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з'ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
У певних випадках спосіб захисту імперативно «прив'язаний» до певного складу правопорушення. У таких випадках можна стверджувати, що спосіб захисту визначений законом (встановлений законом), тобто термін «встановлений законом» означає не просто те, що він названий в законі (наприклад, є в переліку статті 16 ЦК України, статті 20 ГК України), а те, що спосіб захисту за його змістом кореспондує конкретному правопорушенню. У цих випадках положення ч. 1 ст. 5 ГПК України вимагає, щоб суд застосував саме такий спосіб захисту.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22 виснувала, що можливі способи захисту прав особи - власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво, прямо визначені ст. 376 ЦК України, яка регулює правовий режим самочинно побудованого майна. Тобто, належними вимогами, які може заявити особа - власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою, є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно. У випадку задоволення однієї із зазначених вище вимог юридична доля самочинно побудованого майна (спірного об'єкта нерухомості) буде вирішена у встановленому законом порядку. Разом із цим буде відновлено стан єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна.
При цьому, якщо право власності на об'єкт самочинного будівництва зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, у разі задоволення позовної вимоги про знесення об'єкта самочинного будівництва суд у мотивувальній частині рішення повинен надати належну оцінку законності такої державної реєстрації.
Якщо суд дійде висновку про незаконність державної реєстрації права власності на об'єкт самочинного будівництва, таке судове рішення є підставою для закриття розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи з огляду на положення п. 5 ч. 1 ст. 14 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (розділ Державного реєстру прав та реєстраційна справа закриваються в разі набрання законної сили судовим рішенням, яким скасовується рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, на підставі якого відкрито відповідний розділ).
Звідси коли право власності на самочинно побудоване нерухоме майно зареєстровано за певною особою без дотримання визначеного ст. 376 ЦК України порядку, задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на таке майно, або вимоги про скасування державної реєстрації прав, або вимоги про припинення права власності тощо у встановленому законом порядку не вирішить юридичну долю самочинно побудованого майна та не призведе до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна.
Враховуючи наведені норми матеріального права, а також висновки Великої Палати Верховного Суду щодо них, встановлені судами першої інстанції обставини, неоспорення сторонами фактичного існування такого нерухомого майна в натурі, колегія суддів висновує, що належним та ефективним способом захисту прав територіальної громади міста Києва у спірних правовідносинах є лише вимога позивача про знесення самовільно збудованої нежитлової будівлі і задоволення цієї вимоги саме по собі остаточно вирішить юридичну долю спірного самочинного будівництва у встановленому законом порядку.
Аналогічний правовий підхід викладено Верховним Судом, зокрема, у постановах від 05.02.2025 у справі № 914/2511/23, від 12.02.2025 у справі № 916/960/22 та від 26.02.2025 у справі № 914/2847/23.
За таких обставин рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про усунення перешкод власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у володінні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом:
- скасування рішення приватного нотаріуса Бойка Олега Володимировича про державну реєстрацію права власності від 26.07.2024 № 74305734 на об'єкт нерухомого майна, а саме будівлю (закінчений будівництвом об'єкт), що знаходиться за адресою: вул. Мілютенка, 19-А у Деснянському районі м. Києва (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 2974003180000) за Товариством з обмеженою відповідальністю «Яро-транс.юа»;
- припинення права власності за Товариством з обмеженою відповідальністю «Яро-транс.юа» на об'єкт нерухомого майна, а саме будівлю (закінчений будівництвом об'єкт) (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2974003180000) за адресою: вул. Мілютенка, 19-А у Деснянському районі м. Києва,
підлягає скасуванню з прийняттям в цій частині нового рішення про відмову у позові.
Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
Відповідно до ч. 1 ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:
1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;
4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів вважає, що при прийнятті оспореного рішення судом першої інстанції мали місце неправильне застосування норм матеріального права, тому рішення Господарського суду міста Києва від 10.03.2025 у справі № 910/12321/24 підлягає скасуванню в частині задоволення позовних вимог про усунення перешкод власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у володінні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом:
- скасування рішення приватного нотаріуса Бойка Олега Володимировича про державну реєстрацію права власності від 26.07.2024 № 74305734 на об'єкт нерухомого майна, а саме будівлю (закінчений будівництвом об'єкт), що знаходиться за адресою: вул. Мілютенка, 19-А у Деснянському районі м. Києва (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 2974003180000) за Товариством з обмеженою відповідальністю «Яро-транс.юа»;
- припинення права власності за Товариством з обмеженою відповідальністю «Яро-транс.юа» на об'єкт нерухомого майна, а саме будівлю (закінчений будівництвом об'єкт) (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2974003180000) за адресою: вул. Мілютенка, 19-А у Деснянському районі м. Києва,
з прийняттям в цій частині нового рішення про відмову у задоволенні вказаних позовних вимог, в решті рішення Господарського суду міста Києва від 10.03.2025 у справі № 910/12321/24 залишається без змін.
Враховуючи вимоги, викладені в апеляційній скарзі, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Яро-транс.юа» задовольняється частково.
Відповідно до ч 9 ст. 129 ГПК України, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Оскільки спір зумовлений неправильними діями апелянта, судовий збір апеляційної скарги відповідно до ст. 129 ГПК України підлягає покладенню на нього.
Схожа за змістом правова позиція щодо розподілу судових витрат у аналогічних правовідносинах викладені у постанові Верховного Суду від 05.03.2024 у справі № 904/4076/23.
Водночас, відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору за звернення з позовом покладаються сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 267-271, 273, 275, 276, 281-285, 287 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Яро-транс.юа» на рішення Господарського суду міста Києва від 10.03.2025 у справі № 910/12321/24 задовольнити частково.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 10.03.2025 у справі № 910/12321/24 в скасувати в частині задоволення позовних вимог про усунення перешкод власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у володінні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом:
- скасування рішення приватного нотаріуса Бойка Олега Володимировича про державну реєстрацію права власності від 26.07.2024 № 74305734 на об'єкт нерухомого майна, а саме будівлю (закінчений будівництвом об'єкт), що знаходиться за адресою: вул. Мілютенка, 19-А у Деснянському районі м. Києва (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 2974003180000) за Товариством з обмеженою відповідальністю «Яро-транс.юа»;
- припинення права власності за Товариством з обмеженою відповідальністю «Яро-транс.юа» на об'єкт нерухомого майна, а саме будівлю (закінчений будівництвом об'єкт) (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2974003180000) за адресою: вул. Мілютенка, 19-А у Деснянському районі м. Києва,
та прийняти в цій частині нове рішення, яким у задоволенні вказаних позовних вимог відмовити.
В решті рішення Господарського суду міста Києва від 10.03.2025 у справі № 910/12321/24 залишити без змін.
3. Викласти резолютивну частину рішення Господарського суду міста Києва від 10.03.2025 у справі № 910/12321/24 в такій редакції:
« 1. Позов задовольнити частково.
2. Усунути перешкоди власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради (01044, м. Київ, вул. Хрещатик, 36; ідентифікаційний код: 22883141) у володінні та розпорядженні земельною ділянкою (кадастровий номер 8000000000:62:029:0009) площею 0,3855 га шляхом зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Яро-транс.юа» (01013, м. Київ, вул. Будіндустрії, буд. 5, оф. 312; ідентифікаційний код: 45499618) знести об'єкт самочинного будівництва: будівлю (закінчений будівництвом об'єкт), загальною площею 32 кв.м, що розташований за адресою:вул. Мілютенка, 19-А у Деснянському районі м. Києва.
3. Усунути перешкоди власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради (01044, м. Київ, вул. Хрещатик, 36; ідентифікаційний код: 22883141) у володінні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Яро-транс.юа» (01013, м. Київ, вул. Будіндустрії, буд. 5, оф. 312; ідентифікаційний код: 45499618) звільнити самовільно зайняту земельну ділянку (кадастровий номер 8000000000:62:029:0009) площею 0,3855 га, за адресою: вул. Мілютенка, 19-А у Деснянському районі м. Києва та повернути її Київській міській раді, привівши у придатний для використання стан.
4. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Яро-транс.юа» (01013, м. Київ, вул. Будіндустрії, буд. 5, оф. 312; ідентифікаційний код: 45499618) на користь Київської міської ради (01044, м. Київ, вул. Хрещатик, 36; ідентифікаційний код: 22883141) витрати по сплаті судового збору в розмірі 6 056 (шість тисячі п'ятдесят шість) грн. 00 коп.
6. Після набрання рішенням Господарського суду міста Києва законної сили видати відповідні накази.».
4. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на скаржника.
Матеріали даної справи повернути до місцевого господарського суду.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст судового рішення складено 21.05.2025.
Головуючий суддя О.В. Яценко
Судді О.О. Хрипун
О.В. Тищенко