21 травня 2025 року м. Чернівці Справа № 725/9799/24
Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Лисака І.Н.,
суддів: Височанської Н.К., Литвинюк І.М.,
секретар: Факас А.В.,
позивач: товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Поліс»,
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
при розгляді справи за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Поліс» на рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 27 лютого 2025 року, ухваленого під головуванням судді Піхало Н.В., дата виготовлення повного тексту рішення суду не зазначена,
У жовтні 2024 року ТОВ «ФК «Поліс» звернулося до суду з позовом до відповідачів, в якому просило стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на свою користь суму простроченої заборгованості за період з 05.11.2020 року по 23.02.2022 року у розмірі 556 987 грн, яка складається з 3% річних у розмірі 110 737 грн та інфляційних втрат у розмірі 446 250 грн, а також понесені судові витрати.
В обґрунтування позову посилалося на те, що 04.06.2008 року між ПАТ «ВТБ Банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №24.074/08-КЛ, за яким останній отримав від банку кредит у розмірі 2 500 000 грн зі строком кредитування по 01.06.2018 року.
04.06.2008 року між ПАТ «ВТБ Банк» та ОСОБА_2 було укладено договір поруки №24.074/08-ДП01, за яким остання взяла на себе зобов'язання відповідати перед банком за позичальника ОСОБА_1 , крім іншого, була обумовлена солідарна відповідальність.
Через неналежне виконання умов кредитного договору у відповідачів виникла заборгованість і, як наслідок, рішенням Любомльського районного суду Волинської області від 22.02.2013 року позов банку було задоволено, стягнуто солідарно з відповідачів заборгованість у розмірі 2 875 005,31 грн.
Провадження №22-ц/822/398/25
Надалі, 18.11.2015 року між ТОВ «ФК «Поліс» та ПАТ «ВТБ Банк» було укладено договір відступлення права вимоги, яким отримано право вимоги й до боржників за кредитним договором та договором поруки.
Рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівці від 11.08.2021 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Поліс» 3% річних у розмірі 255 046,46 грн та інфляційних втрат у розмірі 521 899,75 грн, що нараховані на суму простроченої заборгованості за грошовими зобов'язаннями за період з 05.11.2017 року по 04.11.2020 року.
Оскільки станом на час звернення з позовом рішення суду не виконане, тобто між сторонами існує грошове зобов'язання, а тому з урахуванням вимог норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, позивач просив позовні вимоги задовольнити.
Рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівці від 27 лютого 2025 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із рішенням суду сторона позивача подала апеляційну скаргу, в якій зазначає, що рішення не відповідає вимогам ст.263 ЦПК України, судом не вірно застосовано норми матеріального та процесуального права, що призвели до неправильного вирішення спору.
Наводить обставини, викладені в позовній заяві, а доводи зводяться до того, що рішення суду про стягнення заборгованості не виконано, доказів виконання такого не надано, а тому відповідач на підставі ст.625 ЦК України вправі отримати нараховані 3% річних та інфляційні втрати на суму боргу.
Зазначає, що суд дійшов помилкового висновку щодо пропуску строку позовної давності, а ст.625 ЦК України є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника, і позивач набув таке право в незалежності від пред'явлення рішення суду про стягнення заборгованості з відповідачів до примусового виконання.
На підставі наведеного просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
ОСОБА_1 у відзиві на апеляційну скаргу просить рішення суду залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали цивільної справи, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Щодо можливості розгляду справи за відсутності ОСОБА_2 , колегія суддів вказує, що судом вжито всі можливі заходи для з'ясування місця реєстрації, проживання чи перебування останньої шляхом отримання з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків необхідної інформації та направлення листів на зазначену позивачем адресу, які повернулися до суду із зазначенням причини «адресат відсутній за вказаною адресою», у зв'язку із чим після розміщення оголошення про її виклик на сайті суду колегія вважає за необхідне здійснити розгляд справи.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
На підставі ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
В силу ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції вказав, відповідачі порушили грошове зобов'язання зі сплати коштів згідно рішення суду, у позивача виникло право на застосування наслідків такого порушення у вигляді стягнення 3 % річних та інфляційних нарахувань відповідно до статті 625 ЦК України.
Однак, з урахуванням заяви відповідача про застосування строку позовної давності, суд дійшов висновку, що ТОВ «ФК «Поліс» з вимогами про стягнення з відповідачів на підставі ст.625 ЦК України 3% річних та інфляційних витрат за період з 5 листопада 2020 року по 22 лютого 2022 року звернулося 16 жовтня 2024 року, не зважаючи на те, що право на позов в розумінні ст.625 ЦК України обмежується останніми трьома роками, які передували зверненню із таким позовом й відповідно строк пред'явлення даної вимоги за вказаний період (права на позов) у товариства припадав на 5 листопада 2023 року, тобто з пропуском строку позовної давності.
Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в повній мірі не відповідає вимогам, визначеним в ст.263 ЦПК України, виходячи з наступного.
Що стосується суті спору, колегія судді відзначає наступне.
Обставини щодо укладення кредитного договору №24.074/08-КЛ від 04.06.2008 року між ВАТ «ВТБ Банк» та ОСОБА_1 на суму 2 500 000 грн зі строком кредитування до 01.06.2018 року, укладення 04.06.2008 року договору поруки №24.074/08-ДП01 між ВАТ «ВТБ Банк» та ОСОБА_2 , яка в добровільному порядку взяла на себе зобов'язання перед банком відповідати за борговими зобов'язаннями ОСОБА_1 , стягнення на підставі рішення Любомльського районного суду Волинської області від 22.02.2013 року солідарно із ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «ВТБ Банк» заборгованості за вказаним кредитним договором у розмірі 2 875 005,31 грн, заміни сторони виконавчого провадження з ПАТ «ВТБ Банк» на ТОВ «ФК «Поліс» на підставі ухвали Любомльського районного суду Волинської області від 21.12.2017 року, яка залишена без змін постановою Волинського апеляційного суду від 22.01.2019 року, відмови ТОВ «ФК «Поліс» у видачі дублікатів виконавчих листів та поновлення строку на їх пред'явлення до виконання, сторонами визнається та не заперечується (а.с.15-30, 32-35, 71-79).
Рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівці від 11.08.2021 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Поліс» 3% річних нараховані на суму простроченої заборгованості за грошовими зобов'язаннями за період з 05.11.2017 року по 04.11.2020 року згідно кредитного договору №24.074/08-КЛ від 04.06.2008 року у розмірі 255 046,46 грн та інфляційних втрат у розмірі 521 899,75 грн (а.с.80-84).
Згідно розрахунку заборгованості за період з 05.11.2020 року по 23.02.2022 року 3% річних на суму боргу становить 110 737грн та інфляційні втрати 446 250 грн (а.с.36-37).
За правилами ст.15 та ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.
В силу ст.1050 ЦК України позичальник зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України, якою передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно дост.1048 ЦК України.
Відповідно до ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства.
У відповідності ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив зобов'язання якщо він не виконав його у строк встановлений договором.
Приписами до ч.1 ст.598 ЦК України визначено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Відповідно до ч.1 ст.599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно зі ст.512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою, зокрема, внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), правонаступництва.
Стаття 625 ЦК України вказує, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2018 року у справі №910/10156/17 вказала, що норми статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов'язань, та погодилася з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 01 червня 2016 року у справі №3-295гс16, за змістом яких грошове зобов'язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, а й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством.
Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі №310/11534/13-ц, від 04 червня 2019 року у справі №916/190/18.
В постанові Об'єднаної Палати Верховного Суду від 05 липня 2019 року у справі №905/600/18, зроблено правовий висновок про те, що враховуючи положення частини другої статті 625 ЦК України, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також трьох процентів річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.
Так, після прийняття рішення Любомльського районним судом Волинської області від 22.02.2013 року по цивільній справі №0310/2025/2012, останнє не виконане, тобто зобов'язання відповідачів не припинилося, тому передбачені ст.625 ЦК України три проценти річних та інфляційні втрати підлягають нарахуванню до моменту фактичного виконання грошового зобов'язання.
Таким чином, судом встановлено, що відповідачі зобов'язання за кредитним договором не виконали, заборгованість за рішенням суду не погашена, право вимоги за грошовим зобов'язанням перейшло до позивача відповідно до договору відступлення права вимоги №21мб від 18.11.2015 року, в зв'язку з чим наявні правові підстави для стягнення з відповідачів на користь позивача трьох процентів річних та інфляційних втрат від простроченої суми в зв'язку з порушенням виконання грошового зобов'язання з врахуванням розміру заборгованості 2 836 411 грн, за період з 05.11.2020 року по 23.02.2022 року становлять: 3% річних 110737 грн, інфляційні втрати 446 250 грн, які підлягають стягненню з відповідачів з розрахунку наведеного позивачем, який перевірений судом та є вірним.
Стороною відповідачів не надано контррозрахунку з приводу нарахованої заборгованості.
Щодо доводів сторони відповідача про існування правовідносин з приводу натурального зобов'язання, то колегія суддів вказує наступне.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року в справі №757/44680/15-ц зроблено висновок, що «натуральним є зобов'язання, вимога в якому не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, але добровільне виконання якої не є безпідставно набутим майном. Конструкція статті 625 ЦК України щодо нарахування 3 % річних та інфляційних втрат розрахована на її застосування до такого грошового зобов'язання, вимога в якому може бути захищена в судовому (примусовому) порядку. Кредитор в натуральному зобов'язанні не має права на нарахування 3% річних та інфляційних втрат, оскільки вимога в такому зобов'язанні не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку».
Невиконання боржником грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі ст.625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову (постанова ВП ВС від 08.11.2019 року у справі №127/15672/16-ц).
При зверненні до суду з позовом про стягнення 3% річних та інфляційних втрат слід розмежовувати випадки, коли є судове рішення про стягнення з боржника основної заборгованості або судове рішення про відмову у стягненні основної заборгованості у зв'язку з пропуском позовної давності чи відсутність такого рішення за фактичного пропуску позовної давності.
У першому випадку право кредитора нараховувати 3% річних та інфляційні втрати кожні 3 роки до моменту фактичного виконання зобов'язання підлягає судовому захисту, а у другому - ні.
Отже, доводи сторони відповідача з вказаного приводу є помилковим, оскільки в матеріалах справи наявне рішення суду, яке набрало законної сили, однак не виконане боржниками, що вказує на можливість з боку стягувача нараховувати 3% річних та інфляційні втрати у цьому випадку, так як це є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора за користування боржником утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Що стосується доводів відповідача про пропуск з боку позивача строку позовної давності, то суд апеляційної інстанції вказує наступне.
Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст.256 ЦК України).
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст.257 ЦК України).
Стаття 253 ЦК України визначає, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Приписи ст.260 ЦК України передбачають, що позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу.
Відповідно до ст.261 ЦК України початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Для визначення моменту виникнення права на позов важливим є як об'єктивні (сам факт порушення права), так і суб'єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти.
Отже, визначення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і правильність обчислення позовної давності, і захист порушеного права.
Статтею 625 ЦК України передбачена відповідальність за порушення грошового зобов'язання не є неустойкою (пенею або штрафом) в розумінні ст.549 ЦК України і на дані правовідносини не поширюється дія ст.258 ЦК України про застосування спеціальної позовної давності в один рік.
Статтею 625 ЦК України встановлена спеціальна відповідальність за порушення грошового зобов'язання у вигляді трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом і при цьому суд вважає, що не має значення та обставина, що рішення суду не перебувало на примусовому виконанні, що узгоджується з постановою Великої Палати Верховного Суду від 4 червня 2019 року № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18) в якій зазначено, що чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання; наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.
У постанові Верховного Суду від 25 вересня 2024 року у справі №206/2984/23 за її обставинами встановлено, що позивач звернувся з позовом про стягнення 3% річних та інфляційних втрат під час дії карантину у червні 2023 року, отже судом касаційної інстанції звернуто увагу на те, що відповідні платежі перебувають у межах продовженої Законом № 540-ІХ позовної давності.
Зважаючи на викладене вище, суд вважає, що позивач не пропустив строки позовної давності та розрахував заборгованість по сплаті відповідачами трьох відсотків річних та інфляційних втрат на підставі норм ЦК України, які враховують ЗУ від 30.03.2020 №540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», яким розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину» та Закон України від 15 березня 2022 року №2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» (у редакції Закону України №3450-IX від 08.11.2023), яким розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 19 такого змісту: «У період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану».
Позивач звернувся з позовом 15.10.2024 року та нарахував заборгованість у виді 3% річних та інфляційних втрат у відповідності до ст.625 ЦК України - з 05.11.2020 по 23.02.2022 (у тому числі за період продовженого строку позовної давності та зупиненими).
Станом на 05.11.2020 року рішення суду не виконане, заборгованість не сплачена.
Трирічний строк позовної давності для нарахування 3% річних та інфляційних втрат у цьому випадку розпочав перебіг 05.11.2020 року та станом на час введення карантину (з 12.03.2020 року по 30 червня 2023 року) був продовженим та подальшого введення воєнного стану (з 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, в подальшому його дія неодноразово продовжувалася) не сплинув і був зупинений.
Враховуючи викладене вище, суд вважає, що позивач не пропустив строки звернення з вимогою про стягнення 3% річних й інфляційних втрат та звернувся до суду з позовом в межах строку позовної давності.
Установивши, що рішення суду від 22.02.2013 року відповідачі не виконали, суд попередньої інстанції зробив правильний висновок про наявність у позивача права на стягнення відповідно до статті 625 ЦК України трьох процентів річних та інфляційних втрат унаслідок прострочення виконання грошового зобов'язання, що виникло на підставі рішення суду, однак безпідставно застосував до позову строк позовної давності, що призвело до неправильного вирішення спору.
Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч.13 вказаної статті).
Оскільки за наслідками апеляційного перегляду справи позов, який містив вимогу майнового характеру, підлягає задоволенню, то сплачений позивачем судовий збір за подання позовної заяви в суді першої інстанції у розмірі 6683,85 грн та за подання апеляційної скарги у розмірі 10025,78 грн підлягають компенсації з відповідачів.
На підставі наведеного та керуючись ст.ст.141, 367, 368, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Поліс» задовольнити.
Рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 27 лютого 2025 року скасувати та ухвалити нову постанову.
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Поліс» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення 3% річних та інфляційних втрат задовольнити.
Стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Поліс» суму простроченої заборгованості за період з 05.11.2020 року по 23.02.2022 року у розмірі 556 987 грн, яка складається з: 3% річних у розмірі 110 737 грн та інфляційних втрат у розмірі 446 250 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Поліс» по 8 354,82 грн з кожного понесених судових витрат зі сплати судового збору.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів до Верховного Суду.
Суддя-доповідач І.Н. Лисак
Судді: Н.К. Височанська
І.М. Литвинюк