20 травня 2025 року м. Чернівці
Справа № 727/4500/24
Провадження №22-ц/822/450/25
Чернівецький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого - Литвинюк І. М.,
суддів: Височанської Н. К., Лисака І. Н.,
секретар - Собчук І. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі - ОСОБА_2 ,
третя особа - Приватне акціонерне товариство "Страхова група ТАС",
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 , подану в інтересах ОСОБА_2 , на додаткове рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 20 березня 2025 року, головуючий у І-й інстанції - Бойко М. Є.,
У травні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 04 березня 2025 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 168 747,28 грн в рахунок відшкодування матеріальної шкоди, 10 000 грн - в рахунок відшкодування моральної шкоди, а також судові витрати на відшкодування сплаченого судового збору - 1 803,11 грн, за проведення експертизи - 1 552,95 грн та витрати на правничу допомогу - 10 000 грн, а всього - 192 103,34 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
04 березня 2025 року представник відповідача - адвокат Гонцарюк Є. Л. подав до суду письмову заяву, в якій зазначив, що докази на підтвердження витрат, понесених відповідачем у зв'язку із розглядом справи №727/4500/24, будуть надані суду протягом 5 днів з дня ухвалення рішення.
Представник відповідача Гонцарюк Є. Л. подав до суду заяву про ухвалення додаткового рішення про стягнення з ОСОБА_1 3 000 грн за проведення у справі додаткової автотоварознавчої експертизи та 25 600 грн - на відшкодування витрат на правничу допомогу.
Додатковим рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 20 березня 2025 року заяву ОСОБА_3 про ухвалення додаткового судового рішення задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 3 274,50 грн судових витрат на професійну правничу допомогу та 1 964, 70 грн витрат на залучення експерта.
В іншій частині вимог адвоката Гонцарюка Є. Л. про стягнення судових витрат відмовлено.
Проведено взаємозалік судових витрат у справі, у зв'язку з чим зобов'язано ОСОБА_2 сплатити ОСОБА_1 їх різницю в сумі 8 116, 86 грн. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звільнено від обов'язку сплачувати один одному іншу частину судових витрат.
На додаткове рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 20 березня 2025 року представник відповідача ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій просить додаткове рішення змінити та стягнути витрати на правничу допомогу у повному обсязі.
Апелянт у своїй апеляційній скарзі посилається на те, що оскаржуване судове рішення підлягає зміні внаслідок неповного з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідності висновків суду першої інстанції обставинам справи, неправильного застосування судом норм матеріального права.
Вказує на те, що перелік витрат на професійну правничу допомогу, понесених відповідачем ОСОБА_2 , було необхідним для розгляду даної справи, а заявлений до відшкодування розмір витрат відповідає критерію розумності та співмірності із складністю справи.
Суд першої інстанції зменшив витрати на правничу допомогу до 5 000 грн за відсутності належного обґрунтування та відсутності правових підстав для зменшення витрат на правничу допомогу в оскаржуваному додатковому судовому рішенні.
Судом першої інстанції при ухваленні додаткового рішення не враховано обставин справи та загальні засади цивільного законодавства, а також критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, ціну позову в розмірі 577 990 грн, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, доказів понесених витрат.
У відзиві на апеляційну скаргу позивачка ОСОБА_1 просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а додаткове рішення суду першої інстанції - без змін.
Заслухавши доповідь судді, пояснення позивача, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість додаткового рішення, враховуючи доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, судова колегія вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, виходячи з наступного.
Відповідно до частин 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині відповідає повністю, виходячи з наступного.
Суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, зокрема, якщо судом не вирішено питання про судові витрати (пункт 3 частини першої статті 270 ЦПК України).
У частині третій статті 270 ЦПК України передбачено, що суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів із дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21 (провадження № 12-43гс22) зазначено, що:
«додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення (частина друга, третя статті 270 ЦПК України). У разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви (частина четверта статті 270 ЦПК України). Аналіз положень статті 270 ЦПК України дозволяє дійти висновку, що додаткове судове рішення є похідним від первісного судового акта, є його невід'ємною складовою, ухвалюється в тому самому складі та порядку, що й первісне судове рішення. Додаткове судове рішення є засобом усунення неповноти судового рішення, внаслідок якої, зокрема, залишилося невирішеним питання про судові витрати, складовою частиною яких є компенсація стороні витрат правничої допомоги. Також додаткове судове рішення може бути процесуальним засобом реалізації прав учасника справи, якщо воно ухвалюється за спеціальною заявою такого учасника, поданою з дотриманням відповідної процедури. Так, якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог (частина перша статті 246 ЦПК України). Неповнота судового рішення може полягати в невирішеності деяких питань, що стояли перед судом. Однак, через незмінність судового рішення суд, який його ухвалив, не вправі при прийнятті додаткового рішення скасовувати чи змінити первісне рішення, проте він має право виправити деякі його недоліки, зокрема пов'язані з необхідністю розподілу судових витрат»;
«частина перша статті 270 ЦПК України містить диспозитивну норму щодо права суду з власної ініціативи або за заявою учасників справи ухвалити додаткове рішення. Законодавець визначив обов'язок суду призначити заяву сторони про розподіл судових витрат в судове засідання, якщо справа розглядалася з призначенням її до розгляду по суті в судових засіданнях (не в письмовому провадженні), за наслідком проведення якого має бути прийнято відповідне процесуальне рішення (додаткова постанова, додаткова ухвала). Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення (частина третя статті 270 ЦПК України). Велика Палата Верховного Суду висновує, що термін «ухвалення» додаткового судового рішення, а не термін «розгляд» законодавцем застосовано з метою, щоб підкреслити необхідність буквального тлумачення такого поняття відповідно до статті 259 ЦПК України. Таке тлумачення є релевантним для з'ясування змісту положення другого речення частини третьої статті 270 ЦПК України, коли йдеться про усунення неповноти судового рішення, тобто відсутності у резолютивній частині рішення висновків щодо результатів розгляду справи. При цьому презюмується, що позовні вимоги та заперечення, докази, подані на їх обґрунтування, судом розглянуті згідно з вимогами статей 209 - 246 ЦПК України, а розгляд справи належним чином відображений в описовій та мотивувальній частинах рішення. У протилежному випадку неповнота судового рішення може бути усунута шляхом його перегляду в апеляційному (касаційному) порядку, а не через ухвалення додаткового рішення. Однак, у випадку задоволення заяви сторони про розподіл судових витрат, щодо яких сторона доказів не подавала, поданої на підставі статті 246 ЦПК України, слід прийняти до уваги, що судом під час розгляду справи по суті питання про розподіл судових витрат не розглядалось на засадах змагальності та рівності, оскільки докази на підтвердження розміру судових витрат сторонами не були подані до закінчення судових дебатів чи внаслідок залишення позову без розгляду в підготовчому судовому засіданні. Отже, у процедурі розгляду такої заяви суду належить забезпечити сторонам у справі можливість бути повідомленими про розгляд заяви та надати свої заперечення щодо розміру витрат, які заявник намагається компенсувати за рахунок протилежної сторони. Ключовими в цьому аспекті є приписи частини другої статті 246 ЦПК України, які в імперативному порядку встановлюють, що для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання. Отже, положення частини четвертої статті 270 ЦПК України про те, що у разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання, не виключають обов'язку суду повідомити сторони про призначення судового засідання з розгляду заяви про розподіл судових витрат відповідно до частини другої статті 246 ЦПК України чи повідомити їх про прийняття заяви до розгляду (якщо провадження у справі є письмовим). Також при розгляді цієї заяви суд повинен забезпечити сторонам дотримання принципів змагальності, рівності в судочинстві, реалізацію права сторони «бути вислуханою» як передумови того, що вона була «почута», що є складовою права на справедливий суд (рішення ЄСПЛ у справі «Серявін проти України», заява №4909/04 від 10 лютого 2010 року). Одним із прав, які надаються учасникам справи, є право брати участь у судовому засіданні, якщо інше не визначено законом (пункт 2 частини першої статті 43 ЦПК України). Учасник може відмовитися від свого права брати участь у судовому розгляді справи, заявивши клопотання про розгляд справи за його відсутності (частина третя статті 211 ЦПК України). Однак це право не є абсолютним. Отже, учасники справи мають право: брати участь у судових засіданнях (особисто або через представника); не брати участі в судових засіданнях, подавши клопотання про розгляд справи за його відсутності, крім випадків, коли суд визнав явку учасника обов'язковою»;
«У випадку якщо сторона з поважних причин до закінчення судових дебатів не могла подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, а подає такі докази разом з відповідною заявою після прийняття рішення по суті позовних вимог, то правила щодо реалізації учасниками справи їх права на участь в судовому засіданні з розгляду заяви про розподіл судових витрат згідно з частиною четвертою статті 270 ЦПК України є спеціальними та повинні застосовуватися системно з приписами частини другої статті 246 ЦПК України, яка визначає обов'язок суду призначити судове засідання відповідно до процедури розгляду справи, яка була визначена судом для розгляду справи в цілому (загального, спрощеного чи письмового провадження). Неявка сторони в судове засідання за умов дотримання судом вимоги про повідомлення сторони про призначення заяви до розгляду в судовому засіданні, не перешкоджає розгляду такої заяви та прийняттю відповідного додаткового рішення за наслідком розгляду. В ухвалі про призначення заяви до розгляду в судовому засіданні суд може визначити обов'язок сторін з'явитися в судове засідання або розглянути заяву без участі представників сторін, надавши їм можливість подати письмові заперечення щодо розміру заявлених до компенсації витрат на професійну правничу допомогу відповідно до частини п'ятої статті 137 ЦПК України та прийнявши за наслідком розгляду такої заяви відповідне додаткове рішення (постанову) про розподіл витрат на професійну правничу допомогу».
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Згідно зі статтею 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги.
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.
Разом з тим, законом визначено критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
Згідно зі статтею 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження в справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Відповідно до частини третьої статті 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно з частиною другою статті 141 ЦПК України в разі часткового задоволення позову судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до частин третьої, четвертої статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п'ята статті 137 ЦПК України).
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 137 ЦПК України).
У разі недотримання вимог щодо співмірності витрат суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на оплату послуг експерта, спеціаліста, перекладача, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно з частиною третьою, восьмою статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування в справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та таке ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних з наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.
Такий правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року в справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) та в постанові Верховного Суду від 24 червня 2020 року в справі № 757/16448/17-ц (провадження № 61-48191св18).
Процесуальний закон визначає критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи (висновки Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року в справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) від 14 червня 2023 року в справі № 357/8277/19 (провадження № 14-65цс22).
Принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, в частинах п'ятій та шостій статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення.
Під час вирішення питання про розподіл судових витрат, пов'язаних з розглядом справи, суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, витрат із залученням перекладача.
Під час визначення суми відшкодування витрат, пов'язаних з розглядом справи, суд має виходити з критерію реальності таких витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, в рішеннях від 23 січня 2014 року в справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року в справі «Баришевський проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Крім того, в рішенні Європейського суду з прав людини в справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі якщо, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 та від 06 грудня 2019 року у справі № 910/353/19, а також у постанові Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 910/7586/19.
На підтвердження понесених витрат в суд першої інстанції сторона відповідача надала наступні докази: договір №11-24 від 01.05.2024 про надання правової допомоги, укладеного між адвокатом Гонцарюком Є. Л. та ОСОБА_2 ; додаткову угоду до Договору про надання правової допомоги №11-24 від 01.05.2024, у відповідності до пункту 4.1 останнього вартість за надані послуги Адвокатом складає 3 200 за 1 годину; акт прийому-передачі виконаних робіт від 04.03.2025, з якого вбачається, що адвокат Гонцарюк Є. Л. надав ОСОБА_2 наступні послуги професійної правничої допомоги у даній справі: вивчення матеріалів та аналіз нормативно - правової бази і правових позицій Верховного Суду у кількості 2 год. вартістю 6 400 грн; підготовка заяви про перегляд заочного рішення у кількості 3 год. вартістю 9 600 грн; підготовка клопотання про призначення додаткової автотоварознавчої експертизи у кількості 1 год. вартістю 3 200 грн; заява по суті справи у кількості 2 год. вартістю 6 400 грн. Загальна вартість наданих послуг складає 25 600 грн; копію квитанції до прибуткового касового ордеру № 2 від 17.10.2024 №9 від 04.03.2025, №1 від 15.08.2024, з яких вбачається, що ОСОБА_2 сплачено на користь адвоката Гонцарюка Є. Л. на виконання умов договору про надання правової допомоги №11-24 від 01.05.2024 у загальному розмірі 25 600 грн.
Позивачка ОСОБА_1 в суді першої інстанції щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу подала заперечення, яке було враховане судом першої інстанції.
Отже, вирішуючи питання щодо стягнення витрат на правничу допомогу, суд першої інстанції, дослідивши подані на підтвердження відповідних витрат докази, перевіривши доводи сторін, у тому числі заперечення сторони відповідача щодо розміру заявленої до стягнення суми витрат на професійну правничу допомогу, надав правильну оцінку співмірності суми витрат зі складністю справи та необхідністю процесуальних дій в суді, відповідності цієї суми критеріям реальності, розумності розміру витрат, з урахуванням пропорційності задоволених вимог, та дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 3 274,50 грн.
Однак, здійснюючи взаємозалік судових витрат, тобто фактично змініюючи основне рішення, суд першої інстанції не врахував, що додаткове судове рішення є засобом усунення неповноти судового рішення, яке може полягати в невирішеності деяких питань, що стояли перед судом. Але через незмінність судового рішення суд, який його ухвалив, не вправі при прийнятті додаткового рішення скасовувати чи змінити первісне рішення.
Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до частин першої, другої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів прийшла до висновку, що додаткове рішення в частині здійснення взаємозаліку судових витрат щодо зобов'язання ОСОБА_2 сплатити ОСОБА_1 їх різницю в сумі 8 116, 86 грн та в частині звільнення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 від обов'язку сплачувати один одному іншу частину судових витрат слід скасувати. В іншій частині додаткове рішення слід залишити без змін.
Керуючись статтями 367, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 , подану в інтересах ОСОБА_2 , задовольнити частково.
Додаткове рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 20 березня 2025 року в частині здійснення взаємозаліку судових витрат та в частині звільнення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 від обов'язку сплачувати один одному іншу частину судових витрат скасувати.
В іншій частині додаткове рішення залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий І.М. Литвинюк
Судді: Н. К. Височанська
І.Н. Лисак