Справа № 369/15286/23
Провадження № 2/369/1004/25
Іменем України
21.05.2025 м. Київ
Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі:
головуючого судді Пінкевич Н.С.,
при секретарі судового засідання Осіпова В.І.
за участі
представника позивача ОСОБА_1
представника відповідача ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу
за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про встановлення факту, визнання права власності на спадкове майно
та за зустріним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 , третя особа приватний нотаріус Бучанського районного нотаріального округу Київської області Винник Світлана Миколаївна про визнання права власності на спадкове майно,
У вересні 2024 року ОСОБА_3 звернувся до суду з даним позовом. Свої вимоги мотивував тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер чоловік рідної баби позивача ОСОБА_5 - ОСОБА_6 , який на день своєї смерті проживав та був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Після його смерті відкрилася спадщина на житловий будинок АДРЕСА_1 та земельну ділянку, площею 0,1387 га, наданої для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель тa споруд (присадибна ділянка), що розташовані в АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки: 3222482001:01:001:5031.
17 вересня 2019 року спадкоємець ОСОБА_5 звернулась до приватного нотаріуса Винник С.М. із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом на вищезазначене майно її чоловіка ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Однак постановою від 17 вересня 2019 року їй відмовлено у видачі свідоцтв про право на спадщину за законом на житловий будинок та земельну ділянки, оскільки нотаріусом знайдено заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лазарук О.В. від 25.11.2009 року за реєстровим №3389. Згідно копії цього заповіту: померлий ОСОБА_6 призначив спадкоємцем вищевказаного майна - відповідача ОСОБА_4 ..
ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_5 , яка після смерті чоловіка ОСОБА_6 спадщину прийняла, як спадкоємець за законом першої черги, але за життя не оформила своїх спадкових прав. При цьому вона навіть й при наявності заповіту спадкодавця ОСОБА_6 на користь відповідача ОСОБА_4 , відповідно до ч.1. ст. 1241 К України, як непрацездатна вдова, мала право на обов?язкову частку у спадковому майні, а саме на 1/2 його частину.
Після смерті ОСОБА_5 єдиною спадкоємицею за законом першої черги є дочка померлої - ОСОБА_7 , яка подала приватному нотаріусу Винник С.М. заяву від 11.06.2020 року про прийняття спадщини і приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Винник С.М. 11 червня 2020 року заведена спадкова справа №13-2020 після померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 . Однак, ОСОБА_7 , після відкриття спадкової справи відмовилась від спадщини на користь позивача, онука померлої ОСОБА_3 , шляхом подання відповідної заяви приватному нотаріусу Винник С.М.
28 вересня 2020 року він як єдиний спадкоємець звернувся до приватного нотаріуса Винник С.М. із заявою про видачу свідоцтв про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_5 на майно, яке остання прийняла у спадщину від свого чоловіка ОСОБА_6 , але не оформила своїх спадкових прав. Однак постановою від 28 вересня 2020 року йому відмовлено у видачі свідоцтв про право на спадщину за законом на вище зазначене спадкове майно, оскільки звернувся за видачею свідоцтв про право на спадщину до якого видано постанову про відмову в межах спадкової справи №9-2019, на підставі п. 2 ст. 49 та статті 50 Закону України "Про нотаріат, глави 13 розділу І Порядку вчинення нотаріальних України дій нотаріусами.
Вказав, що ОСОБА_4 із заявою про прийняття спадщини після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 не звертався. І лише у жовтні 2021 року звернувся про видачу йому свідоцтва про право власності на спадкове майно за заповітом, з наданням документів про його реєстрацію місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 , за якою проживав спадкодавець. Вважає, що відповідач ОСОБА_4 на час відкриття спадщини постійно не проживав із спадкодавцем та впродовж шестимісячного строку з часу відкриття спадщини не подавав нотаріусу заяву про прийняття спадщини (частина перша статті 1269 К України), тобто у передбаченому законом порядку не вчинив дій щодо прийняття спадщини та з часу її відкриття не заявив про свої спадкові права і питання про встановлення додаткового строку для прийняття спадшини після смерті спадкодавця ОСОБА_6 , не порушував (стаття 1272 ЦК України). Таким чином, ОСОБА_4 , як спадкоємець за заповітом, не є особою, яка прийняла спадщину після смерті ОСОБА_6 . І тому право на спадкування йому не належить внаслідок спливу строку на його реалізацію.
Просив суд:
встановити юридичний факт, що спадкоємець ОСОБА_4 постійно не проживав разом із спадкодавцем ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на час відкриття спадщини за адресою: АДРЕСА_1 ;
визнати за ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 , в порядку спадкування після смерті ОСОБА_5 ;
визнати за ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , право власності на земельну ділянку, площею 0,1387 га, з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), що розташована в АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки: 3222482001:01:001:5031, в порядку спадкування після смерті ОСОБА_5 .
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 29 вересня 2023 року відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання права власності на спадкове майно.
27 жовтня 2023 року до суду надійшов відзив на позов та зустрічна позовна заява ОСОБА_4 . Свої вимоги ОСОБА_4 мотивував тим, що після смерті ОСОБА_6 він спадщину за заповітом прийняв, оскільки на час відкриття спадщини проживав разом з померлим та був зареєстрованим за однією адресою. Подані позивачем копії документів, де вказуються інші адреси проживання не підтверджують тієї обставини, що він не проживав постійно з померлим. Натомість, він ще задовго почав проживати з ОСОБА_6 , вели спільно господарство, він турбувався про дідуся, який вже був людиною похилого віку. Він як власник майна самостійно приймав рішення про реєстрацію його за однією адресою, а також і його дружини, доньки. Оскільки він проживав з померлим, був зареєстрованим за однією адресою, тому він вважається таким, що прийняв спадщину, не залежно від того, чи подав він заяву до нотаріальної контори.
Разом з тим, позовні вимоги в частині визнання за позивачем право власності та частину спадкового майна, яке залишилась після смерті ОСОБА_6 як на обовязкову частку, яка б належала його покійній бабуся ОСОБА_5 .
Просив суд:
визнати за ОСОБА_4 право власності на житлового будинку АДРЕСА_1 ;
визнати за ОСОБА_4 право власності на земельної ділянки, площею 0,1387 га, з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), що розташована в АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки: 3222482001:01:001:5031.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 лютого 2024 року закрито підготовче судове засідання та призначено справу до розгляду в судовому засіданні.
У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала. Просила задовольнити позов ОСОБА_3 та відмовити у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 .
У судовому засіданні представник відповідача проти задоволення первісного позову заперечувала, вимоги за зустрічним позовом підтримала. Просила задовольнити зустрічну позовну заяву.
Суд, вислухавши пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи, оцінивши всі зібрані у справі докази кожен окремо та в їх сукупності, повно, об'єктивно та всебічно встановивши обставини справи, приходить до наступного висновку.
Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 №2 передбачено, що відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.
Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може, зокрема, бути припинення дії, яка порушує право.
Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
У справі Bellet v. France Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.
При розгляді справи судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер чоловік рідної баби позивача ОСОБА_5 - ОСОБА_6 , який на день своєї смерті проживав та був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Після його смерті відкрилася спадщина на нерухоме майно. А саме на:
житловий будинок АДРЕСА_1 ;
земельну ділянку, площею 0,1387 га, наданої для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель тa споруд (присадибна ділянка), що розташована в АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки: 3222482001:01:001:5031.
Право власності за померлим ОСОБА_8 дане спадкове майно підтверджується дублікатом договору від 21.05.1994р. дарування ОСОБА_6 вищезазначеного житлового будинку, Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за №5135543 від 20.06.2013, інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно №347191445 від 19.09.2023р., а також, Державним актом на право приватної власності на землю виданого ОСОБА_6 . Гореницькою сільською радою від 26.04.2000р. та витятом №416,1 технічної документації про нормативну грощову оцінку земельної ділянки від 14.02.2013р.
Належність майна померлому ОСОБА_6 не заперечувалась сторонами при розгляді даної справи.
Щодо прийняття спадщини ОСОБА_5 та ОСОБА_4 після смерті ОСОБА_6 .
Встановлено, що ОСОБА_5 , 1941 року народження, 27 лютого 2019 року подала до приватного нотаріуса Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Винник С.М., (на даний час Бучанський районний нотаріальний округ) заяву про прийняття спадщини після смерті чоловіка, на підставі якої була заведена 27 лютого 2019 року спадкова справа №9-2019 після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 .
17 вересня 2019 року ОСОБА_5 звернулась до приватного нотаріуса Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Винник С.М., із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом на вищезазначене нерухоме майно її чоловіка ОСОБА_6 .
Постановою приватного нотаріуса від 17 вересня 2019 року за вихідним №158/02-31, ОСОБА_5 відмовлено у видачі свідоцтв про право на спадщину за законом на житловий будинок та земельну ділянку, оскільки згідно інформаційної довідки (заповіти/спадкові договори) №55285071, виданої приватним нотаріусом Винник С.М. від 27.02.2019 року, знайдено заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лазарук О.В. від 25.11.2009 року за реєстровим №3389, яким спадкоємцем визначено ОСОБА_4 .
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 померла, що підтверджується свідоцтвом про її смерть виданим виконавчим комітетом Гореницької сільської ради від 27.12.2019 року.
На підставі наведеного суд приходить до висновку, що ОСОБА_5 після смерті чоловіка ОСОБА_6 спадщину прийняла, але за життя не оформила своїх спадкових прав, померла ОСОБА_5 , при наявності заповіту спадкодавця ОСОБА_6 на користь відповідача ОСОБА_4 , відповідно до ч.1. ст. 1241 ЦК України, як непрацездатна вдова, мала право на обов'язкову частку у спадковому майні, а саме на 1/2 його частину.
Після смерті ОСОБА_5 єдиною спадкоємицею за законом першої черги с дочка померлої - ОСОБА_7 , яка подала приватному нотаріусу Винник С.М. заяву від 11.06.2020 року про прийняття спадщини і приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Винник С.М. 11 червня 2020 року заведена спадкова справа №13-2020 після померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 . Однак, ОСОБА_7 , після відкриття спадкової справи відмовилась від спадщини на користь позивача, онука померлої ОСОБА_3 , шляхом подання відповідної заяви приватному нотаріусу Винник С.М.
Так, згідно ч.2. ст. 1274 ЦК України спадкоємець за законом має право відмовитися від прийняття спадщини на користь будь-кого із спадкоємців за законом незалежно від черги.
Згідно ч.1 ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
28 вересня 2020 року ОСОБА_3 звернувся до приватного нотаріуса Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Винник С.М., із заявою про видачу свідоцтв про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_5 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 на майно, яке ОСОБА_5 прийняла у спадщину від свого чоловіка ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , але не оформила своїх спадкових прав, а саме на: житловий будинок АДРЕСА_1 ; земельну ділянку, площею 0,1387 га, наданої для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), що розташована в АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки: 3222482001:01:001.5031.
Постановою приватного нотаріуса від 28 вересня 2020 poкy вихідний №116/02-31, ОСОБА_3 відмовлено у видачі свідоцтв про право на спадщину за законом на вище зазначене спадкове майно, оскільки ОСОБА_3 звернувся за видачею свідоцтв про право на спадщину після померої ОСОБА_5 , на майно, яке належало її чоловіку ОСОБА_6 , померлому ІНФОРМАЦІЯ_3 , та що до якого видано постанову про відмову в межах спадкової справи №9-2019, на підставі п. 2 ст. 49 та статті 50 Закону України "Про нотаріат, глави 13 розділу І Порядку вчинення нотаріальних України. дій нотаріусами.
Згідно ч.3 ст. 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Частиною першою статті 1269 ЦК України визначено, що спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.
Отже, статтями 1268 та 1269 ЦК України презюмується, що у разі, коли спадкоємець постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, то він вважається таким, що прийняв спадщину, якщо він не заявив про відмову від неї протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу.
Тобто, дії, які свідчать про прийняття спадщини спадкоємцем, чітко визначені у частинах третій, четвертій статті 1268, статтях 1269, 1270 ЦК України. Згідно зі статтею 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.
Відповідно до частини першої статті 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно до нотаріуса, який відповідно до вимог статті 68 Закону України «Про нотаріат» при видачі свідоцтва про право на спадщину за законом перевіряє факт смерті спадкодавця, час і місце відкриття спадщини, наявність підстав для закликання до спадкоємства за законом осіб, які подали заяву про видачу свідоцтва та склад спадкового майна.
Відповідно до пункту 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України судом встановлюються факти, що мають юридичне значення.
Згідно з пунктами 2, 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування» справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якшо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов?язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними.
Правилами частин третьої статті 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно частини другої статті 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Згідно зі статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази для суду не мають заздалегідь встановленої сили. При цьому, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_3 обґрунтовує свої доводи докази, що ОСОБА_4 після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 у визначеному законом порядку спадщину не прийняв, так як хоча і був зареєстрований на час, смерті ОСОБА_6 за місцем проживання останнього, тобто в житловому будинку АДРЕСА_1 , але фактично в ньому не проживав.
Разом з тим, належних та допустимих доказів цим обставинам суду не подав, не заявив клопотань про їх витребування. Надані докази не підтверджують факт, що спадкоємець ОСОБА_4 постійно не проживав разом із спадкодавцем ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на час відкриття спадщини за адресою: АДРЕСА_1 .
З показів свідків не вбачається можливим встановити підтвердження факту не проживання ОСОБА_4 на момент смерті разом зі спадкодавцем ОСОБА_6 , по суті свідки повідомили своє суб'єктивне бачення певних обставин, їх покази не містять об'єктивних даних на підставі суд може встановити обставини, які мають важливе значення при розгляді справи.
Поданий акт депутата Білогородської сільської ради Мишута Ю.А. від 13 вересня 2023 року суд оцінює критично, оскільки обставини викладені зі слів сусідів ОСОБА_9 та ОСОБА_10 . При цьому не можливо встановити з яких міркувань виходили ці сусіди повідомляючи певні обставини проживання ОСОБА_3 . Крім того, обставини в акті відрізняються від обставин проживання ОСОБА_3 , повідомлених свідками ОСОБА_11 , ОСОБА_10 . Крім того, акт не містить підтвердження того, що на час смерті ОСОБА_6 з ним не проживав ОСОБА_4 .
Подані різні судові документи датовані 2014-2015 року не можуть підтвердити місця проживання ОСОБА_4 станом на 2018 рік.
Натомість на спростування доводів позову щодо не проживання за місцем реєстрації та підтвердження доводів зустрічного позову, ОСОБА_4 долучив до матеріалів справи копію відповіді на запит №101/02-14 від 01.10.2021 року, Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області, копію Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області по справі №369/17929/21 від 14.02.2023 року та копію Постанови Київського апеляційного суду по справі №369/17929/21, дані докази спростовують доводи позивача, що відповідач ОСОБА_4 на момент смерті не проживав зі спадкодавцем ОСОБА_6
Підставою звільнення від доказування є преюдиціальність обставини, існування або не існування якої встановлене судовим рішенням, що вступило в законну силу, у цивільній, господарській або адміністративній справі (ч. 5 ст. 82 ЦПК України).
Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Тобто, обставини встановлені рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області по справі №369/17929/21 від 14.02.2023 року та Постановою Київського апеляційного суду по справі №369/17929/21, не потребують доказування при розгляді цієї справи оскільки вони безпосередньо пов'язані.
Так, при розгляді даної справи, як суд першої інстанції, так і суд апеляційної інстанції вказали, що ОСОБА_4 надав нотаріусу всі необхідні документи на підтвердження прийняття ним спадщини, оскільки спадкоємець ОСОБА_4 був зареєстрований та постійно проживав разом із спадкодавцем ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на час відкриття спадщини за адресою: АДРЕСА_1 .
З постанови приватного нотаріусу Винник С.М. від 28 вересня 2020 року за вихідним №116/02-31 слідує, що ОСОБА_4 із заявою про прийняття спадщини після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 не звертався, а тільки 01.10.2021 року звернувся про видачу йому свідоцтва про право власності на спадкове майно за заповітом, з наданням документів про його реєстрацію місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 , за якою проживав спадкодавець.
Відповідно до запиту приватного нотаріуса Бучанського районного нотаріального округу Київської області Винник С.М. від 01.10.2021 №101/02-14 відділом з питань реєстрації/зняття з реєстрації місця проживання громадян, формування і ведення реєстру територіальних громад Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області була надана відповідь від 01.10.2021 №04-49/5425 відповідно до якої на день смерті ОСОБА_6 разом з ним були зареєстровані 3 особи: ОСОБА_4 , його колишня дружина - ОСОБА_12 , та неповнолітня донька - ОСОБА_13 .
Таким чином, 01 жовтня 2021 року ОСОБА_4 звернувся до приватного нотаріуса Винник С. М. із заявою про видачу свідоцтв про право на спадщину за заповітом та надав нотаріусу документи, але постановою від 01 жовтня 2021 року вихідний № 106/02-31 відмовлено у видачі свідоцтв про право на спадщину за заповітом на житловий будинок АДРЕСА_1 , та земельну ділянку, загальною площею 0,1387 га за тією ж адресою. У подальшому, рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 14.02.2023 року у справі № 369/17929/21 зазначена постанова визнана протиправною та скасована. Саме зазначеним вище судовими рішенням встановлено, що після смерті заповідача відповідач фактично прийняв спадщину, оскільки постійно проживав та був зареєстрований разом з ним, що підтверджується записами у будинковій книзі та відповідним штампом у паспорті позивача. На підставі наведеного, суд приходить до висновку, що позивач не надав суду належних та допустимих доказів не проживання ОСОБА_4 на час відкриття спадщини з померлим ОСОБА_6 , тому в цій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Щодо визнання права власності на спадкове майно: житлового будинку та надвірних споруд, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 ; земельної ділянки, площею 0,1387 га, кадастровий номер 3222482001:01:001:5031, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до ст.ст.15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може, зокрема, бути визнання права власності.
Як заначалось вище, ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_6 , який на день своєї смерті: проживав та був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Спадщина відповідно до положень ст.ст. 1218-1220 ЦК України відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Відповідно до ст.ст. 1216-1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків(спадщини)від фізичноїособи,яка померла(спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Згідно ст.1223 ЦК України право на спадкування мають особи визначені у заповіті.
Згідно ст.1258 ЦК України спадкування за законом здійснюється почергово.
У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі і народжені після його смерті, батьки померлого, той з подружжя, який його пережив (ст. 1261 ЦК України).
Відповідно до ст. 1241 Цивільного кодексу України, малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов'язкова частка).
На випадок своєї смерті ОСОБА_6 залишив заповіт від 25.11.2009 року за реєстровим №3389., посвідчений посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лазарук О.В., яким останній заповідав спадкове майно відповідачу за первісним позовом ОСОБА_4 .
Відповідно до ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
Спадкоємець який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини (ст. 1269 ЦК України).
Статтею 1270 ЦК України визначено, що для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.
Згідно пункту «г» ч. 1 ст. 81 ЗК України, громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі прийняття спадщини.
Захист прав громадян на земельні ділянки здійснюється, в тому числі, шляхом визнання права, як передбачено п. 1 ч. 3 ст. 152 ЗК України. Право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення, що передбачено ч. 1 ст. 1225 ЦК України.
Відповідно до ст. 125 ЗК України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають із моменту державної реєстрації цих прав.
Набуття права власності на земельну ділянку та перехід права власності на земельну ділянку в порядку спадкування має місце за наявності наступних юридичних фактів у їх сукупності: ухвалення рішення компетентного органу про передачу у власність земельної ділянки спадкодавцю, укладення спадкодавцем правочинів щодо набуття права власності на земельні ділянки; виготовлення технічної документації на земельні ділянки; визначення меж земельної ділянки в натурі; погодження із суміжними землевласниками та землекористувачами; одержання у встановленому порядку державного акта на землю; реєстрація права власності на земельну ділянку. Якщо зазначені вимоги спадкодавцем не дотримано - право власності на конкретні земельні ділянки не виникає та відповідно до ст. 1216 ЦК не переходить до спадкоємців у порядку спадкування, за винятком встановлених випадків, на які поширюється дія п. 1 розділу X «Перехідні положення» Земельного Кодексу України.
Статті 81, 131 ЗК України передбачають, що громадяни мають право набувати у власність земельні ділянки на підставі прийняття спадщини, міни, дарування, успадкування та інших цивільно-правових угод.
Відповідно до ст.392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Умовою для переходу в порядку спадкування права власності на об'єкти нерухомості є набуття спадкодавцем зазначеного права у встановленому законодавством України порядку.
Якщо нотаріусом обґрунтовано відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, виникає цивільно-правовий спір, що підлягає розгляду у позовному провадженні.
Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.
Так, судом встановлено, що спадкове майно успадковано ОСОБА_4 (за заповітом) та ОСОБА_5 (обов'язкова частка у спадщині) в рівних частинах. У подальшому частка ОСОБА_5 (яка спадщину прийняла, але не встигла її оформити) успадкована ОСОБА_3 .
При вирішенні вимог про визнання права власності, суд враховує, що на час розгляду справи між сторонами склались неприязні стосунки, існує спір не лише щодо часток у спадщині, а й сам факт можливості спадкування ОСОБА_4 . Тому найбільш ефективним способом захисту права позивача за зустрічним позовом є визнання права власності за спадкоємцями (за кожним по частині) у судовому порядку. Вирішення даних вимог уникне подання інших позовів щодо спадкування, оскарження постанов нотаріусам спадкоємцями.
Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позову та задоволення зустрічного позову.
Обґрунтовуючи своє рішення, суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Керуючись ст.ст. 392, 1216, 1218, 1220, 1222, 1223, 1258, 1261, 1268, 1270, 1296 ЦК України, ст.ст. 10, 12, 13, 76-81, 258, 263-265, 273, 354 ЦПК України ст.ст. 25, 81, 116, 131 ЗК України, суд,-
Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про встановлення факту та визнання права власності на спадкове майно- задовольнити частково.
Визнати за ОСОБА_3 право власності на частину житлового будинку АДРЕСА_1 .
Визнати за ОСОБА_3 право власності на частину земельної ділянки, площею 0,1387 га, з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), що розташована в АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки: 3222482001:01:001:5031.
У задоволенні решти вимог відмовити.
Зустрічний позов ОСОБА_4 до ОСОБА_3 , третя особа приватний нотаріус Бучанського районного нотаріального округу Київської області Винник Світлана Миколаївна про визнання права власності задоволити.
Визнати за ОСОБА_4 право власності на житлового будинку АДРЕСА_1 .
Визнати за ОСОБА_4 право власності на земельної ділянки, площею 0,1387 га, з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), що розташована в АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки: 3222482001:01:001:5031.
Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Інформація про позивача: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2
Інформація про відповідача: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2
Повний текст рішення виготовлений 21 травня 2025 року.
Суддя Наталія ПІНКЕВИЧ