Справа № 240/38758/21
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Єфіменко О.В.
Суддя-доповідач - Матохнюк Д.Б.
19 травня 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Матохнюка Д.Б.
суддів: Сторчака В. Ю. Граб Л.С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 29 січня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
у січні 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду з заявою в порядку ст. 382 КАС України у якій просила встановити судовий контроль за виконанням рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 24.01.2025 у справі №240/38758/21 шляхом зобов'язання ГУ ПФУ в Житомирській області подати звіт про виконання рішення суду.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 29 січня 2025 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 .
Не погоджуючись з вказаною ухвалою, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою задовольнити заяву.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги наявними в матеріалах справи письмовими доказами, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції, рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 22.06.2022 року по справі №240/38758/21 адміністративний позов задоволено.
Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, щодо не нарахування та невиплати з 01.11.2021 ОСОБА_1 підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, в розмірі, визначеному ст. 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області з 01.11.2021 призначити та щомісячно проводити ОСОБА_1 нарахування та виплату підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, в розмірі, визначеному ст. 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", що дорівнює двом мінімальним заробітним платам, визначеної законом про Державний бюджет України на відповідний рік щомісячно.
16 січня 2025 року позивач подала до суду заяву, в якій просить встановити судовий контроль за виконанням судового рішення шляхом зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області подати звіт про виконання рішення прийнятого у даній справі. Заява мотивована тим, що відповідач з 01.01.2025 неправомірно припинив виплату позивачу доплати до пенсії, передбаченої ст.39 Закону № 796-XII.
Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що правові підстави для застосування заходів судового контролю у порядку статті 382 КАС України відсутні.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України, судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Згідно ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 №1402-VIII судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд у межах повноважень, наданих йому законом. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.
Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Згідно ст. 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, за її межами.
Одним із способів судового контролю за виконанням судового рішення є зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Згідно ч. 1 ст. 382 КАС України суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
В адміністративних справах з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг за письмовою заявою заявника суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати звіт про виконання судового рішення.
Згідно ч. 1 ст. 382-1 КАС України, суд розглядає заяву про зобов'язання суб'єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення (крім заяви, передбаченої частиною п'ятою статті 382 цього Кодексу) протягом десяти днів з дня її надходження в порядку письмового провадження, а за ініціативою суду чи клопотанням заявника у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду, не перешкоджає судовому розгляду.
За наслідками розгляду заяви суд постановляє ухвалу про її задоволення або відмову у задоволенні та зобов'язання суб'єкта владних повноважень подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення (ч. 2 ст. 382-1 КАС України).
Як свідчать матеріали додані до поданої заяви, позивач вважає, що відповідач починаючи з 01 січня 2025 року протиправно припинив їй виплату підвищення до пенсії, яке встановлене ст.39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №796-XII від 28.02.1991 (Закон №796-XII), оскільки право на таке визнане судовим рішенням.
При цьому, розглядаючи спірні правовідносини, суд враховує, що Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 18.09.2024 у справі № 240/28481/23 висновував таке:
-пенсія є періодичним платежем, виплата якої, за загальним правилом, не обмежена у часі. З самого визначення поняття "пенсія" випливає, що щомісячні пенсійні виплати здійснюються на постійній основі, один раз на місяць протягом невизначеного періоду часу, а тому цей вид виплат не є строковим і не може бути призначений на певний строк;
- підвищення до пенсії, яке є додатковою виплатою особі, яка визнана такою, що має на нього право, нерозривно пов'язано з виплатою пенсії і також має не визначений у часі граничний термін виплати;
- виплату пенсії (підвищення до пенсії) не може бути обмежено будь-яким кінцевим терміном або строком, оскільки це б обмежувало право особи на отримання державної пенсії (підвищення до пенсії), яка має виплачуватись постійно, один раз на місяць протягом невизначеного часу та без встановлення будь-якого терміну або строку її виплати;
- порядок та строки нарахування пенсій можуть бути змінені за умов іншого законодавчого регулювання.
Тобто, за умов іншого законодавчого регулювання порядок та строки нарахування пенсій можуть бути змінені.
Так, ст. 45 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" від 19 листопада 2024 року №4059-IX (Закон №4059-IX) визначено:
«Установити, що у 2025 році на період дії воєнного стану в Україні доплата непрацюючим пенсіонерам, які постійно проживають у зоні безумовного (обов'язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення, встановлюється за умови, що такі особи проживали або працювали у зоні безумовного (обов'язкового) відселення або в зоні гарантованого добровільного відселення, станом на 26 квітня 1986 року чи у період з 26 квітня 1986 року до 1 січня 1993 року, у зв'язку з чим особі надано статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи. Доплата за проживання на зазначених територіях встановлюється у розмірі 2361 гривня.
Особам, які після аварії на Чорнобильській АЕС (26 квітня 1986 року) самостійно або у встановленому законодавством порядку за направленнями обласних державних адміністрацій змінили місце проживання за межі зон безумовного (обов'язкового) відселення або гарантованого добровільного відселення та в подальшому повернулися на постійне місце проживання до цих зон, а також особам, які зареєстрували своє місце проживання чи переїхали на постійне місце проживання до зазначених зон після аварії на Чорнобильській АЕС, доплата за проживання в таких зонах не встановлюється.
Виплата доплати за проживання у зоні безумовного (обов'язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення непрацюючим пенсіонерам припиняється після залишення особою свого місця постійного проживання на зазначених територіях та декларування/реєстрації місця проживання за межами зон безумовного (обов'язкового) відселення та зон гарантованого добровільного відселення, що підтверджується відомостями Єдиного державного демографічного реєстру та інших державних реєстрів.
Для встановлення виплат, передбачених цією статтею, Пенсійному фонду України забезпечити звірення відомостей про постійне місце проживання одержувачів доплати за проживання у зоні безумовного (обов'язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення із відомостями Єдиного державного демографічного реєстру та інших державних реєстрів для продовження чи припинення відповідних виплат, а також приведення розмірів доплати за проживання у зоні безумовного (обов'язкового) відселення або в зоні гарантованого добровільного відселення та пенсійних виплат у відповідність із цією статтею».
Постановою Кабінету Міністрів України "Деякі питання здійснення у 2025 році на період воєнного стану в Україні доплати непрацюючим пенсіонерам, які постійно проживають у зоні безумовного (обов'язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення" від 27 грудня 2024 року №1524 (Постанова №1524), відповідно до статті 45 Закону України №4059-IX постановлено:
«Установити, що у 2025 році факт проживання у зоні безумовного (обов'язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 26 квітня 1986 р. чи у період з 26 квітня 1986 р. до 1 січня 1993 р. для встановлення, продовження чи припинення доплат, передбачених статтею 45 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік", у разі відсутності відповідних відомостей у Єдиному державному демографічному реєстрі, Реєстрі територіальної громади та в інших державних реєстрах встановлюється органами Пенсійного фонду України за сукупності таких обставин:
-особі надано статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи;
- у Єдиному державному демографічному реєстрі, відомчій інформаційній системі Державної міграційної служби відсутні відомості про зміну місця проживання такою особою у період після 1 січня 1993 року».
Таким чином, відповідач був зобов'язаний на виконання судового рішення нараховувати та виплачувати позивачу підвищення до пенсії у порядку статті 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" до моменту настання таких обставин: (1) зміна правого статусу позивача; (2) зміна законодавства.
У даному випадку має місце настання такої обставини, як "зміна законодавства", яке регулює питання "встановлення", "продовження" чи "припинення" доплати.
Відповідно, з 01 січня 2025 року змінилося правове регулювання спірного питання, яке передбачає встановлення, зокрема, безперервного проживання пенсіонерів у зоні гарантованого добровільного відселення після 01 січня 1993 року.
Витягом з інформації, сформованої на виконання положень Протоколу інформаційного обміну Пенсійного фонду України та Державної міграційної служби України під час здійснення звірки відомостей про місце проживання одержувачів доплати за проживання у зоні безумовного (обов'язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення підтверджено, що позивач 01.11.2021 зареєструвала місце проживання у зоні гарантованого добровільного відселення.
Встановлені Пенсійним фондом факти призвели до припинення з 01.01.2025 виплати підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, що має статус особи потерпілої внаслідок Чорнобильської катастрофи та проживає у зоні гарантованого добровільного відселення. Такі дії вчинені з урахуванням статті 45 Закону №4059-IX та Постанови №1524.
Крім того, прийняття рішення про виключення із пенсійного забезпечення заявника підвищення передбаченого положеннями ст. 39 Закону №796-XII свідчать лише про виникнення нових спірних правовідносин між сторонами, яким суд не надавав правову оцінку у межах розгляду даної справи, а тому вказані вимоги безпідставні.
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що правові підстави для застосування заходів судового контролю у порядку статті 382 КАС України відсутні.
Колегія суддів звертає увагу, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при постановленні оскаржуваної ухвали дотримано норми матеріального і процесуального права, а тому відсутні підстави для задоволення вимог апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329, 370, 382 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 29 січня 2025 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з моменту прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.
Головуючий Матохнюк Д.Б.
Судді Сторчак В. Ю. Граб Л.С.