Справа № 120/2412/23
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Альчук Максим Петрович
Суддя-доповідач - Біла Л.М.
20 травня 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Білої Л.М.
суддів: Матохнюка Д.Б. Гонтарука В. М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 01 січня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління пенсійного забезпечення, надання страхових виплат, соціальних послуг, житлових субсидій та пільг Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 01 вересня 2021 року, яке набуло законної сили відповідно до постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 05 грудня 2023 року, було частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 та ухвалено визнати протиправним та скасувати рішення відповідача № 912090155647 від 27.04.2022 року про відмову позивачу у перерахунку пенсії при переході з пенсії по інвалідності на пенсію за віком. Зобов'язано відповідача зарахувати періоди роботи з 01.01.2019 року по 31.12.2020 року в НТВ "ДОНІКС" до страхового стажу позивача та повторно розглянути заяву про перерахунок пенсії при переході з пенсії по інвалідності на пенсію за віком, з урахуванням висновків суду.
В грудні 2024 року до Вінницького окружного адміністративного суду надійшла заява позивача про визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області на виконання рішення суду у порядку ст. 383 КАС України, яка мотивована протиправністю дій пенсійного органу щодо відмови у перерахунку пенсії шляхом проведення її індексації станом на 01.03.2023 року у розмірі 19,7% та станом на 01.03.2024 року у розмірі 7,96%.
Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 01 січня 2025 року у задоволенні заяви відмовлено.
Не погодившись з вказаною ухвалою суду, позивач подала апеляційну скаргу.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги, апелянт посилається на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для розгляду справи, невідповідність висновків обставинам справи та порушення норм процесуального права.
Розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Так, залишаючи заяву ОСОБА_1 без задоволення, суд першої інстанції виходив із того, що після відкриття виконавчого провадження, контроль за виконанням судового рішення покладається на державного виконавця, і за відсутності доказів здійснення дій державним виконавцем, що спрямовані на виконання рішення суду, заява, подана в порядку ст.383 КАС України є передчасною.
Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи дотримання судом першої інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі, колегія суддів виходить із наступного.
За змістом ст.124 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. Суб'єктами, на яких поширюється обов'язковість судових рішень являються всі органи державної влади і органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, посадові чи службові особи та громадяни.
Статтею 129-1 Конституції України визначено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
У ч.2 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» закріплено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
За приписами ч.ч. 4,7 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом. Судові рішення не можуть бути переглянуті іншими органами чи особами поза межами судочинства, за винятком рішень про амністію та помилування.
За правилами ч.ч.2,3 статті 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Згідно зі ст.370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, за її межами.
Отже, рішення суду, яке набрало законної сили є обов'язковим для учасників справи.
Верховний Суд у постанові від 20.02.2019 у справі №806/2143/15 (адміністративне провадження № К/9901/5159/18) звертав увагу, що статті 382 і 383 Кодексу адміністративного судочинства України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, пов'язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.
Частиною першою статті 383 КАС України передбачено, що особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
Відповідно до положень пунктів 7, 8 частини другої статті 383 КАС України заява про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності відповідача щодо невиконання рішення суду має містити інформацію про день пред'явлення виконавчого листа до виконання та інформацію про хід виконавчого провадження.
Таким чином, виходячи з наведених вище норм, звернення до суду із заявою відповідно до статті 383 КАС України можливе за умови перебування виконавчого документа на примусовому виконані в органах державної виконавчої служби, а також інформації про вчинення державним виконавцем всіх дій, спрямованих на виконання боржником судового рішення.
Верховним Судом у постанові від 21 березня 2019 року у справі №805/1458/17-а сформовано правову позицію, відповідно до якої звернення рішення суду до примусового виконання є обов'язковою передумовою для подання заяви у порядку статті 383 КАС України, оскільки повноваження відносно вчинення дій щодо примусового виконання рішення суду, в тому числі і які стосуються перевірки його виконання, належать передусім до повноважень виконавців, а звернення до суду в порядку статті 383 КАС України є виключною мірою, якщо позивачем було вичерпано усі можливі механізми на стадії примусового виконання рішення суду.
Крім цього, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 09 грудня 2021 року у справі № 9901/235/20 виклала правову позицію, в якій звернуто увагу, що стаття 383 КАС України передбачає можливість звернутися до суду із заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду. Ця стаття є останньою в розділі IV КАС України Процесуальні питання, пов'язані з виконанням судових рішень в адміністративних справах і містить чіткі вимоги до такої заяви, строк звернення, порядок її розгляду та наслідки невідповідності вимогам заяви.
Зі змісту цієї статті випливає, що як крайній захід для захисту прав особи позивача, на користь якої ухвалене рішення суду, закон встановив можливість звернення до суду з відповідною заявою.
Перед тим як подати таку заяву, стягувач має використати всі можливі засоби для виконання судового рішення.
Зокрема, наявність рішення суду, яке набрало законної сили, зобов'язує суб'єкта владних повноважень здійснити його виконання. У випадку, коли боржник добровільно не виконує рішення суду, стягувач має вчинити дії для виконання рішення суду в примусовому порядку відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження», і тільки після того, як стягувач використав усі можливості для примусового виконання рішення суду, а воно залишається не виконаним, тоді в такої особи виникає право звернутися до суду із заявою в порядку статті 383 КАС України.
Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 31.05.2024 у справі №340/3208/22.
Так, за Законом України "Про виконавче провадження", державний виконавець, з метою примусового виконання судового рішення, наділений як правом, так і обов'язком на послідовне вчинення виконавчих дій, а саме:
- накладення на боржника штрафу і перевірка стану виконання рішення (у разі невиконання вимог державного виконавця без поважних причин);
- накладення штрафу в подвійному розмірі (у разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин);
- звернення до правоохоронних органів з поданням (повідомленням) про притягнення боржника до кримінальної відповідальності відповідно до закону.
Отже, якщо після вжиття державним виконавцем усіх заходів примусового виконання рішення боржник відмовляється виконувати рішення немайнового характеру, а виконати його без участі боржника неможливо, державний виконавець звертається до правоохоронних органів із повідомленням про злочин, після чого закінчує виконавче провадження.
Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, висловленими у постановах від 08 грудня 2022 року у справі №457/359/21 та від 09 листопада 2023 року у справі №520/10601/2020.
Разом з тим, як вказує позивач, державним виконавцем надсилались вимоги до пенсійного органу стосовно виконання рішення суду у справі №120/2412/23, а отримані на них відповіді свідчать про відкриту відмову відповідача виконати рішення суду в повному обсязі.
При цьому, позивачем не відзначено відомостей про вчинення державним виконавцем всіх, передбачених Законом України "Про виконавче провадження", заходів задля повного виконання рішення суду (накладення на боржника штрафу, перевірка стану виконання рішення, звернення до правоохоронних органів з поданням (повідомленням) про притягнення боржника до кримінальної відповідальності).
Також, матеріали справи не містять відомостей про те, що позивач зверталась з заявою чи скаргою до керівника, якому підпорядкований державний виконавець чи з позовом до суду, щодо законності дій чи бездіяльності державного виконавця, на якого Законом України "Про виконавче провадження" покладено функції із забезпечення виконання обов'язкового рішення суду, на виконання якого останній має вжити усі передбачені Законом заходи в межах встановлених повноважень. Натомість, позивач подав до суду заяву в порядку ст.383 КАС України.
Враховуючи те, що позивачем не наведено доказів про те, що було вичерпано усі можливі механізми виконання судового рішення на стадії примусового виконання рішення суду, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про передчасність поданої в порядку ст. 383 КАС України заяви.
Колегія суддів також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваної ухвали.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 01 січня 2025 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 325 КАС України.
Головуючий Біла Л.М.
Судді Матохнюк Д.Б. Гонтарук В. М.