Справа № 560/83/25
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Ковальчук О.К.
Суддя-доповідач - Шидловський В.Б.
19 травня 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Шидловського В.Б.
суддів: Курка О. П. Боровицького О. А. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Керівника Волочиської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Міністерства культури та стратегічних комунікацій України на ухвалу Хмельницького окружного адміністративного суду від 07 січня 2025 року у справі за адміністративним позовом Керівника Волочиської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Міністерства культури та стратегічних комунікацій України до Департаменту інформаційної діяльності, культури, національностей та релігії Хмельницької обласної державної адміністрації про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
Керівник Волочиської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Міністерства культури та стратегічних комунікацій України звернувся в суд з позовом до Департаменту інформаційної діяльності, культури, національностей та релігій Хмельницької ОДА в якому просив визнати протиправною бездіяльність Департаменту інформаційної діяльності, культури, національностей та релігій Хмельницької обласної державної адміністрації щодо невиконання вимог чинного законодавства України з виготовлення облікової документації на щойно виявлений об'єкт культурної спадщини за видом археологія - Поселення Черняхівської культури в с.Велика Левада Городоцької міської територіальної громади Хмельницького району та зобов'язати Департамент інформаційної діяльності, культури, національностей та релігій Хмельницької обласної державної адміністрації виготовити облікову документацію на щойно виявлений об'єкт культурної спадщини.
Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 07 січня 2025 року позовну заяву керівника Волочиської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Міністерства культури та стратегічних комунікацій України до Департаменту інформаційної діяльності, культури, національностей та релігій Хмельницької ОДА про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії повернуто позивачеві.
Не погодившись з прийнятою ухвалою, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та ухвалити нову постанову, якою справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.
Сьомий апеляційний адміністративний суд, вирішив розглядати дану справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
За таких умов згідно із ч.4 ст.229 КАС України при розгляді справи в порядку письмового провадження фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що остання не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Приймаючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що відсутність підстав для звернення прокурора до суду в інтересах держави, у розумінні пункту 7 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України має наслідком повернення позовної заяви позивачеві.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції по суті спору, виходячи з наступного.
За змістом частини 4 статті 53 КАС України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, визначених статтею 169 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи: 1) подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність; 2) має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником); 3) відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; 4) належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності; 5) позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); 6) немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Так, у позовній заяві підставою для звернення до суду в інтересах Міністерства культури та стратегічних комунікацій України керівник Волочиської окружної прокуратури вказано не здійснення захисту Міністерством культури та стратегічних комунікацій України прав та інтересів держави, тобто його пасивна поведінка. Зазначено, що Міністерство усвідомлюючи порушення інтересів держави, що підтверджується листуванням з прокуратурою, та маючи відповідні повноваження для їх захисту, не звертався з позовом до суду на захист інтересів держави.
Згідно з положеннями частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень.
Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб'єкту, витребувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.
Отже, прокурор може здійснювати представництво інтересів держави, якщо: 1) суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту чи здійснює його неналежно; 2) відсутній орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18.
Згідно зі статтею 3 Закону України "Про охорону культурної спадщини" №1805-III державне управління у сфері охорони культурної спадщини покладається на Кабінет Міністрів України та спеціально уповноважені органи охорони культурної спадщини.
Відповідно до підпункту 94-9 пункту 4 Положення про Міністерство культури та стратегічних комунікацій України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.10.2019 № 885, Міністерство культури та стратегічних комунікацій України приймає рішення про занесення об'єктів культурної спадщини місцевого значення до Державного реєстру нерухомих пам'яток України та внесення змін до нього щодо пам'яток місцевого значення.
За приписами пункту 103 пункту 4 Положення № 885 Міністерство культури та стратегічних комунікацій України затверджує: державні норми і правила з питань охорони культурної спадщини; методики і правила дослідження об'єктів культурної спадщини; порядок обліку об'єктів культурної спадщини та інше.
Крім того, пунктами 4.8, 4.9 Порядку обліку об'єктів культурної спадщини, затвердженого наказом Міністерства культури України 11.03.2013 № 158, визначено, що уповноважений орган зобов'язаний забезпечити складання облікової документації на щойно виявлений об'єкт культурної спадщини, внесений до Переліку до набрання чинності цим Порядком, у строк, що не перевищує 3 років з дати занесення об'єкта культурної спадщини до Переліку. МКСК координує стан складання уповноваженими органами облікової документації та, у разі необхідності, приймає рішення про зобов'язання уповноваженого органу забезпечити складання облікової документації.
Таким чином, спеціально уповноваженим органом державної влади у спірних правовідносинах є Міністерство культури та стратегічних-комунікацій України.
У позовній заяві керівник Волочиської окружної прокуратури вказуючи спеціальний суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження - Міністерство культури та стратегічних-комунікацій України, не обґрунтував належними та допустимими доказами відсутність у Міністерства можливості щодо виконання повноважень, визначених Законом України "Про охорону культурної спадщини" та іншими нормативно-правовими актами з питань охорони культурної спадщини та, зокрема, щодо звернення до суду з позовом про зобов'язання відповідача виготовити облікову документації на щойно виявлений об'єкт культурної спадщини. Позивач надав також до позову докази невиконання Міністерством культури та стратегічних-комунікацій України покладених на нього повноважень.
Колегія суддів звертає увагу на те, що посилання апелянта на те, що уповноважений орган не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження, для прийняття позовної заяви до розгляду недостатньо. В такому разі, прокурор повинен надати належні та допустимі докази відповідно до вимог процесуального закону (наприклад, внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань про вчинене кримінальне правопорушення на підставі статті 367 Кримінального кодексу України (службова недбалість); вирок суду щодо службових осіб; докази накладення дисциплінарних стягнень на державних службовців, які займають посаду державної служби в органі державної влади та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, за невиконання чи неналежне виконання службових обов'язків тощо).
Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 21.12.2018 у справі №922/901/17, від 31.10.2018 у справі № 910/6814/17 та від 06.02.2019 у справі № 927/246/18.
Відповідно до статті 44 КАС України учасники справи мають рівні процесуальні права та обов'язки.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово декларував позицію про те, що вже сама присутність прокурора на судовому процесі на боці однієї зі сторін ставить під загрозу принцип рівності та справедливий баланс між сторонами, участь прокурора може створювати відчуття нерівності у сторони (пункти 30-33 рішення Європейського суду з прав людини у справі Менчинська проти Росії, пункт 53 рішення Європейського суду з прав людини у справі Мартіні проти Франції).
Таким чином, участь прокурора у судовому процесі має бути обґрунтована, не допускається здійснення прокурором представництва інтересів у суді особи або органу без наявності чіткого та законного обґрунтування необхідності такої участі, оскільки інакше буде порушено принцип рівності сторін при розгляді спору. Така практика не є намаганням обмежити функції прокуратури сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, а є лише наслідком системного тлумачення положень законодавства, якими встановлена необхідність підтвердження судом підстав для представництва прокуратурою інтересів держави, оскільки право прокуратури на звернення до суду в інтересах уповноваженого суб'єкта, не може презюмуватися, як безспірне.
Між тим, судом першої інстанції обґрунтовано зауважено, що представництво інтересів держави прокурором в суді не повинно мати на меті підміну суб'єкта виконання владних управлінських функцій, а спонукати до виконання у разі неналежного виконання таких функцій суб'єктом владних повноважень, якого представлятиме прокурор в суді.
У постанові від 11.08.2023 у справі №560/10015/22 Верховний Суд зазначив, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, та які є підставами для звернення прокурора до суду.
Прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави. Такий висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною Верховним Судом у постановах від 25.04.2018 у справі №806/1000/17, від 19.07.2018 у справі №822/1169/17, від 13.05.2021 у справі №806/1001/17 та Великою Палатою Верховного Суду від 13.02.2019 у справі №826/13768/16, від 26.05.2020 у справі №912/2385/18.
З огляду на наведене, з урахуванням завдань та функцій прокуратури у правовій державі та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, підстави та порядок звернення прокурора до адміністративного суду в порядку його представництва інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено та окремо від реалізації права на звернення до суду самого суб'єкта владних повноважень.
Аналогічний правовий висновок у подібних правовідносинах викладено Верховним Судом у постановах від 18.10.2019 в справі №320/1724/19, від 09.10.2019 в справі №0440/4892/18, від 04.10.2019 в справі №804/4728/18, від 30.07.2019 в справі №0440/6927/18, від 26.02.2020 в справі №804/4458/18, від 27.04.2020 в справі №826/10807/16, від 20.05.2020 в справі №580/17/20 і суд не вбачає підстав відступу від нього у цій справі.
Відсутність підстав для звернення прокурора до суду в інтересах держави, у розумінні пункту 7 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України має наслідком повернення позовної заяви позивачеві.
Відповідно до пункту 7 частини 4 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України, позовна заява повертається позивачеві, якщо відсутні підстави для звернення прокурора до суду в інтересах держави або для звернення до суду особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що адміністративний позов підлягає поверненню.
Оцінюючи позицію апелянта, колегія суддів вважає, що обставини, наведені в апеляційній скарзі, були ретельно перевірені та проаналізовані судом першої інстанції та їм була надана належна правова оцінка. Жодних нових аргументів, які б доводили порушення судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права при винесенні оскаржуваного рішення, у апеляційній скарзі не зазначено.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Керівника Волочиської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Міністерства культури та стратегічних комунікацій України залишити без задоволення, а ухвалу Хмельницького окружного адміністративного суду від 07 січня 2025 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Головуючий Шидловський В.Б.
Судді Курко О. П. Боровицький О. А.