Справа № 240/21067/23
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Черняхович І.Е.
Суддя-доповідач - Гонтарук В. М.
20 травня 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Гонтарука В. М.
суддів: Білої Л.М. Моніча Б.С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 05 грудня 2024 року (ухвалене в м. Житомир) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,
позивач звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 05 грудня 2024 року адміністративний позов задоволено.
Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та ухвалити нову постанову, якою відмовити в задоволенні адміністративного позову.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.
Позивач своїм правом, передбаченим ст.ст. 300, 304 КАС України не скористався та не подав відзив на апеляційну скаргу.
Сьомий апеляційний адміністративний суд, вирішив розглядати дану справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
За таких умов згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України при розгляді справи в порядку письмового провадження фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що остання не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду неоспорені факти про те, що позивач з 30.11.2022 отримує пенсію по інвалідності відповідно Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Житомирській області.
Згідно матеріалів пенсійної справи страховий стаж позивача, що був врахований пенсійним органом при призначенні пенсії становить 32 роки 8 місяців.
Відповідачем не заперечується, що при призначенні ОСОБА_1 пенсії до її страхового стажу не був зарахований період її роботі з 01.08.1986 по 14.02.1989 на посаді вихователя дитячого садка №97 у військовій частині НОМЕР_1 .
У зв'язку з цим, 13.01.2023 позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області із заявою, в якій просила зарахувати період роботи з 01.08.1986 по 14.02.1989 на посаді вихователя дитячого садка №97 у військовій частині НОМЕР_1 до її страхового стажу.
Розглянувши вказану заяву, Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області надіслало позивачу лист від 20.02.2023 №4825-2538/К-02/8-0600/23 відмовило ОСОБА_1 у зарахуванні періоду роботи з 01.08.1986 по 14.02.1989 на посаді вихователя дитячого садка №97 у військовій частині НОМЕР_1 до її страхового стажу, через наявність виправлення в її трудовій книжці в частині в частині дати наказу №210, на підставі був внесений запис про її прийняття на роботу.
Вважаючи відмову протиправною, позивач звернулась до суду за захистом своїх порушених прав.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначені в Законі України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058-IV).
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Пунктом 1 частини 1 статті 8 Закону №1058-IV визначено право громадян України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.
Згідно з частиною 1 статті 9 Закону №1058-IV відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
В умовах дії солідарної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, розмір пенсії кожного пенсіонера визначається індивідуально з урахуванням набутого ним страхового стажу та отриманого заробітку, з якого сплачувалися страхові внески.
Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 30 Закону №1058-IV пенсія по інвалідності призначається в разі настання інвалідності, що спричинила повну або часткову втрату працездатності за наявності страхового стажу, передбаченого статтею 32 цього Закону.
Згідно з частиною 1 статті 33 Закону №1058-IV пенсія по інвалідності залежно від групи інвалідності призначається в таких розмірах: особам з інвалідністю I групи - 100 відсотків пенсії за віком; особам з інвалідністю II групи - 90 відсотків пенсії за віком; особам з інвалідністю III групи - 50 відсотків пенсії за віком, обчисленої відповідно до статей 27 і 28 цього Закону.
Частина 1 статті 32 Закону №1058-IV визначає, що особи, яким установлено інвалідність, мають право на пенсію по інвалідності, залежно від групи інвалідності, за наявності такого страхового стажу на час настання інвалідності або на день звернення за пенсією: для осіб з інвалідністю II та III груп: від 52 років до досягнення особою 55 років включно - 13 років; від 56 років до досягнення особою 59 років включно - 14 років.
Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону №1058-IV страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
В частині 2 статті 24 Закону №1058-IV зазначено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Система персоніфікованого обліку була впроваджена в України на підставі Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", який набрав чинності 01.01.2004.
Відтак, періоди роботи особи до 01.01.2004 (до впровадження системи персоніфікованого обліку) зараховуються до її страхового стажу на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності Законом №1058-IV, а періоди роботи після 01.01.2004 - за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, тобто підставою для зарахування таких періодів роботи до страхового стажу є сплата страхових внесків.
До набрання чинності Законом №1058-IV право громадян на державне пенсійне забезпечення було врегульовано Законом України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення".
Статтею 56 Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII "Про пенсійне забезпечення" передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
До стажу роботи зараховується також будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в'язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків.
З матеріалів справи встановлено, що протягом спірного періоду з 01.08.1986 по 14.02.1989 позивач працювала на посаді вихователя дитячого садка №97 у військовій частині НОМЕР_1 . При цьому, позивач зазначає, що місце її роботи у вказаний період знаходилось на території Російської РФСР, наразі - територія Російської Федерації.
Згідно з ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Відповідно до частин 1, 2 статті 4 Закону №1058-IV законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України "Про недержавне пенсійне забезпечення", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.
Якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
Отже, призначення і виплата пенсій в Україні здійснюється також на підставі міжнародних договорів (угод), що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення.
Права громадян України, які працюють за кордоном, захищаються законодавством України та держави перебування, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (ч. 2 ст. 10 Закону України "Про зайнятість населення").
Статтею 7 Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації від 14.01.1993 про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн, встановлено, що питання пенсійного забезпечення регулюються Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року та двосторонніми угодами в цій галузі.
Відповідно до статті 6 Угоди від 13.03.1992 про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав в сфері пенсійного забезпечення призначення пенсій громадянам держав-учасниць Угоди проводиться за місцем проживання. Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсій на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасниць Угоди зараховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до вступу в дію цієї Угоди. Обчислення пенсій здійснюється виходячи із заробітної плати (доходу) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу.
Згідно з частинами другою та третьою статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації від 14.01.1993 про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн, трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами.
Таким чином, положення вказаних Угод розповсюджуються на питання пов'язані із зарахуванням періодів роботи на території інших держав до страхового стажу для призначення пенсій, та передбачають, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди та стаж набутий на території колишнього СРСР, враховуються при встановленні права особи на пенсію та при її обчисленні.
Суд звертає увагу, що 29 листопада 2022 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову №1328 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення", а 24 червня 2023 року прийняв постанову № 639 "Про припинення дії Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн". Однак, трудовий стаж на посаді вихователя дитячого садка №97 у військовій частині НОМЕР_1 ОСОБА_1 здобула в період з 01.08.1986 по 14.02.1989, коли Угода від 13.03.1992 про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав в сфері пенсійного забезпечення та Угода між Урядом України і Урядом Російської Федерації від 14.01.1993 про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн, ще діяли та визначали, що у разі, якщо пенсія призначається на території України, а особа працювала на території колишнього СРСР, то такий стаж має враховуватися на території України в страховий (трудовий) стаж для призначення пенсії.
Відповідно до статті 62 Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Системний аналіз норм Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та Закону України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення" свідчить, що періоди роботи особи до 01.01.2004 зараховуються до її страхового стажу на підставі інформації, зазначеної в її трудовій книжці, а періоди роботи після 01.01.2014 - на підставі даних, що містяться в системі персоніфікованого обліку.
Постановою Кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).
Відповідно до пунктів 2, 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки або відповідних записів уній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Аналіз вказаних норм дає підстави для висновку, що основним документом, який підтверджує трудовий стаж позивача є його трудова книжка. При цьому, лише у разі відсутність трудової книжки або записів виникає необхідність підтверджувати періоди роботи для визначення стажу додатковими документами.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду справи, Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області відмовило позивачу в зарахуванні періоду її роботи з 01.08.1986 по 14.02.1989 на посаді вихователя дитячого садка №97 у військовій частині НОМЕР_1 до її страхового стажу, через наявність виправлення в її трудовій книжці в частині в частині дати наказу №210, на підставі був внесений запис про її прийняття на роботу.
Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників затверджена Наказом Міністерства праці України № 58 від 29.07.1993 (далі - Інструкція №58).
Згідно пункту 1.1. цієї Інструкції трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п'ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Порядок заповнення трудових книжок врегульований главою 2 Інструкції №58.
Згідно пункту 2.1. Інструкції №58 трудові книжки і вкладиші до них заповнюються у відповідних розділах українською і російською мовами.
Відповідно до пункту 2.2 Інструкції №58 заповнення трудової книжки вперше проводиться власником або уповноваженим ним органом не пізніше тижневого строку з дня прийняття працівника на роботу або прийняття студента вищого, учня професійно-технічного навчального закладу, що здобули професію (кваліфікацію) за освітньо-кваліфікаційним рівнем "кваліфікований робітник", "молодший спеціаліст", "бакалавр", "спеціаліст" та продовжують навчатися на наступному освітньо-кваліфікаційному рівні, на стажування.
До трудової книжки вносяться: 1) відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; 2) відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; 3) відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; 4) відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди.
Відповідно до пунктів 2.3 та 2.4 Інструкції №58 записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону. Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Правовими нормами пункту 2.6. Інструкції №58 визначено, що у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис.
Згідно з пунктом 2.9. Інструкції №58 вправлені відомості про роботу, про переведення на іншу роботу, про нагородження та заохочення та інші мають повністю відповідати оригіналу наказу або розпорядження.
Відповідно до пункту 2.10. Інструкції №58 у розділі "Відомості про роботу", "Відомості про нагородження", "Відомості про заохочення" трудової книжки (вкладиша) закреслення раніше внесених неточних або неправильних записів не допускається.
У разі необхідності, наприклад, зміни запису відомостей про роботу після зазначення відповідного порядкового номеру, дати внесення запису в графі 3 пишеться: "Запис за № таким-то недійсний". Прийнятий за такою-то професією (посадою) і у графі 4 повторюються дата і номер наказу (розпорядження) власника або уповноваженого ним органу, запис з якого неправильно внесений до трудової книжки.
У такому ж порядку визнається недійсним запис про звільнення і переведення на іншу постійну роботу у разі незаконного звільнення або переведення, установленого органом, який розглядає трудові спори, і поновлення на попередній роботі або зміни формулювання причини звільнення. Наприклад, пишеться: "Запис за № таким-то є недійсним, поновлений на попередній роботі". При зміні формулювання причини звільнення пишеться: "Запис за № таким-то є недійсним" звільнений... і зазначається нове формулювання.
Аналогічні вимоги містила також Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, яка затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 №162 (надалі - Інструкція №162).
Аналіз вказаних норм дає підстави для висновку, що основним документом, який підтверджує трудовий стаж позивача є його трудова книжка. При цьому, лише у разі відсутність трудової книжки або записів в ній органи пенсійного фонду мають право встановлювати трудовий стаж на підставі інших первинних документів чи показань свідків.
Дослідивши під час розгляду справи копію трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_2 , суд що ній містяться наступні записи:
- запис №3 про прийняття з 01.08.1986 на роботу у військову частину НОМЕР_1 на посаду вихователя дитячого садка №97 (запис внесено на підстав наказу від 01.08.1986 №210);
- запис №4 від 15.02.1989 про звільнення з роботи за власним бажанням у зв'язку з переведенням на роботу в іншу місцевість (запис внесено на підстав наказу від 014.02.1989 №38).
При цьому, суд зазначає, що у записі про документ, на підставі якого внесено запис №3 про прийняття на роботу дійсно наявне виправлення (обведення цифр) в частині дати наказу №210.
Однак, суд звертає увагу, що за приписами пункту 4постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників» (відповідно до якої прийнято Інструкцію №58), відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Таким чином, на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
Верховний Суд у постанові від 06.02.2018 у справі №677/277/17 зазначив, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення.
Відсутність посилання чи неточність записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пільгової пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення особи його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.
Такий правовий висновок висловлений Верховним Судом у постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17 та від 16.04.2020 у справі №159/4315/16-а.
Також, Верховний Суд у постановах від 24.05.2018 по справі №490/12392/16-а та від 04.09.2018 по справі №423/1881/17 висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
У постанові від 06.03.2018 у справі №754/14898/15-а Верховний Суд зауважив, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Крім того, у постанові від 11.11.2020 у справі № 677/831/17 Верховний Суд звернув увагу на те, що орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб до оформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі. При цьому витребування та перевірка додаткових документів і довідок є правом пенсійного органу.
Враховуючи вищезазначене, суд вважає, що виправлення в трудовій книжці ОСОБА_1 , в частині дати видання наказу від 01.08.1986 №210, на підставі якого до цієї трудової книжки був внесений запис №3 про прийняття її з 01.08.1986 на посаду вихователя дитячого садка № НОМЕР_3 у військову частину НОМЕР_1 , не є підставою для незарахування всього періоду її роботи з 01.08.1986 по 15.02.1989 на цій посаді до страхового стажу, з огляду на те, що відповідальність за правильність ведення трудової книжки та внесення до не всіх необхідних записів покладається на підприємство, де працювала особа, а не на таку особу.
Крім того, суд враховує, що дата наказу №210 - "01.08.1986", яка містить виправлення у вигляді обведення цифр, узгоджується із інформацією, вказаною в графі №2, згідно з якою датою прийняття позивача на роботу також є 01.08.1986.
Відтак, навіть з урахуванням наявного виправлення у вигляді обведення цифр в даті прийняття наказу від 01.08.1986 №210, трудова книжка позивача не містить суперечливої між собою інформації в частині періоду початку її роботи на посаді вихователя дитячого садка № НОМЕР_3 військової частини НОМЕР_1 .
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що трудова книжка ОСОБА_1 є належним документом для підтвердження набутого нею страхового стажу, а тому вказана в ній інформація про період роботи ОСОБА_1 з 01.08.1986 по 15.02.1989 на посаді вихователя дитячого садка №97 військової частини НОМЕР_1 є достатньою для зарахування вказаного періоду роботи до її страхового стажу, та відповідно мала бути врахована пенсійним органом при визначенні розміру її страхового стажу.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що відмова Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, викладена в листі від 20.02.2023 №4825-2538/К-02/8-0600/23, у зарахуванні ОСОБА_1 до її страхового стажу періоду роботи з 01.08.1986 по 15.02.1989 на посаді вихователя дитячого садка №97 військової частини НОМЕР_1 є протиправними.
Відтак, враховуючи наявність порушеного права, застосовуючи механізм його захисту та ефективного відновлення правильним способом захисту порушених прав позивача буде зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період її роботи з 01.08.1986 по 15.02.1989 на посаді вихователя дитячого садка №97 військової частини НОМЕР_1 .
Даючи оцінку доводам апелянта стосовно того, що права позивача відповідачем не порушено, оскільки 03.07.2023 ОСОБА_1 зверталась до управління із заявою щодо перерахунку її пенсії відповідно до ст. 26 Закону №1058, у зв'язку зі зміною страхового стажу, набутого до 01.01.2004, яка опрацьовувалась за принципом екстериторіальності розглядалась Головним управлінням пенсійного фонду України в Запорізькій області, колегія суддів зазначає наступне.
З матеріалів справи вбачається, що в поданому позові позивач оскаржує відмову у зарахуванні періоду роботи з 01.08.1986 по 15.02.1989 до її страхового стажу, надану їй за результатами розгляду її заяви від 13.01.2023, а не заяви від 03.07.2023. При цьому, наявними у справ доказами підтверджується, що саме Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області розглядало зазначену заяву та, за результатами такого розгляду, надіслало їй лист від 20.02.2023 №4825-2538/К-02/8-0600/23 із відмовою. Жодних доказів того, що вказану заяву розглядав інший територіальний орган Пенсійного фонду України, відповідач, який з огляду на положення ч. 2 ст. 77 КАС України несе обов'язок щодо доказування правомірності своїх дій, до суду не надав.
Оцінюючи позицію апелянта, колегія суддів вважає, що обставини, наведені в апеляційній скарзі, були ретельно перевірені та проаналізовані судом першої інстанції та їм була надана належна правова оцінка. Жодних нових аргументів, які б доводили порушення судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права при винесенні оскаржуваного рішення, у апеляційній скарзі не зазначено.
Таким чином, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 05 грудня 2024 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Головуючий Гонтарук В. М.
Судді Біла Л.М. Моніч Б.С.