20 травня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/19880/24
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача Димерлія О.О.,
суддів Осіпова Ю.В., Федусика А.Г.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 08.10.2024 року у справі №420/19880/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання дій та бездіяльності протиправними, зобов'язання вчинити певні дії
24 червня 2024 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовною заявою, у якій просив:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо не призначення, не нарахування та невиплати - ОСОБА_1 , пенсії за віком, починаючи з 05.01.2024 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області призначити, нарахувати та виплатити - ОСОБА_1 , пенсію за віком, починаючи з 05.01.2024 року;
- визнати дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області неправомірними в частині не зарахування до страхового стажу періоду роботи ОСОБА_1 з 01.09.2004 року по 31.03.2005 року, з 01.02.2006 року по 30.06.2006 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву про призначення пенсії з урахуванням страхового стажу роботи ОСОБА_1 з 15.04.1983 року по 25.04.1983 року, з 22.10.1991 року по 15.12.1994 року, з 25.02.1995 року по 27.03.2001 року.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що всупереч вимог законодавства України Головним управлінням ПФУ не зараховано до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи, зазначені в трудовій книжці. Як наслідок відсутність необхідного стажу слугувало підставою для відмови у призначенні позивачу пенсії за віком.
За наслідками розгляду зазначеної справи Одеським окружним адміністративним судом 08 жовтня 2024 року прийнято судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення про відмову у призначенні пенсії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №262940018221 від 01.05.2024 року.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути по суті заяву ОСОБА_1 від 24.04.2024 року про призначення пенсії за віком врахувавши до страхового стажу періоди роботи з 15.04.1983 року по 25.04.1983 року, з 22.10.1991 року по 15.12.1994 року, з 25.02.1995 року по 27.03.2001 року.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Вирішуючи спір та задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що основним документом, який підтверджує стаж роботи особи є трудова книжка. При цьому, вимоги про підтвердження наявного трудового стажу іншими документами, можливі лише при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
Як зауважено окружним адміністративним судом, право пенсіонера на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов'язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки. Так, підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. У свою чергу, перевірка достовірності виданих документів покладається на пенсійний орган, а сумніви останнього щодо обґрунтованості їх видачі, самі по собі не можуть бути підставою для відмови у призначенні пенсії.
При цьому, обов'язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника. Факт ненадходження відрахувань із заробітної плати позивача до Пенсійного фонду України за спірні періоди, за відсутності вини останнього, не є підставою для відмови у зарахуванні стажу роботи.
Не погоджуючись з означеним рішенням суду, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області (далі - скаржник, Головне управління, пенсійний орган) подано апеляційну скаргу, у якій посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, просило апеляційний суд скасувати оскаржуване судове рішення та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що за результатами розгляду документів, доданих до заяви про призначення пенсії ОСОБА_1 , до страхового стажу пенсійним органом не зараховано період роботи позивача з 15.04.1983 року по 25.04.1983 року, та з 22.10.1991 року по 15.12.1994 року, оскільки у трудовій книжці відсутній номер та дата наказу про прийняття на роботу. При цьому, не підлягає врахуванню період роботи позивача з 25.02.1995 року по 27.03.2001 року з огляду на те, що відсутні дані з реєстру застрахованих осіб.
За наведених обставин, на переконання скаржника, вище вказані записи у трудовій книжці оформлені не належним чином, з порушенням вимог, передбачених Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства соціального захисту населення України №58 від 29.07.1993 року, а тому рішення Головного управління про відмову у призначенні пенсії є правомірним.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 спростовує доводи апеляційної скарги пенсійного органу, вказуючи на законність ухваленого судового рішення та просить його залишити без змін.
В силу приписів пункту 1 частини 1 статті 311 КАС України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Переглядаючи рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи дотримання судом норм процесуального права при установленні фактичних обставин у справі та правильність застосування норм матеріального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Як з'ясовано апеляційним судом та установлено судом першої інстанції, 24.04.2024 року ОСОБА_1 звернувся до територіального підрозділу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком.
01.05.2024 року за результатами розгляду поданої заяви Головним управлінням ПФУ в Одеській області прийнято рішення №262940018221 про відмову ОСОБА_1 в призначенні дострокової пенсії за віком.(а.с.11-12)
Згідно із інформацією, викладеною у рішенні Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 01.05.2024 року №262940018221, пенсійним органом вказано про те, що за результатами розгляду документів, доданих до заяви, пенсійним органом не зараховано періоди трудової діяльності, зокрема:
- з 15.04.1983 року по 25.04.1983 року, оскільки відсутня дата наказу про прийняття на роботу;
- з 22.10.1991 року по 15.12.1994 року, оскільки відсутній номер та дата наказу про прийняття на роботу;
- з 25.02.1995 року по 27.03.2001 року, оскільки в реєстрі застрахованих осіб відсутні відомості про нарахування та сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.
Враховуючи те, що на момент звернення до органу Пенсійного фонду України за призначенням пенсії за віком у ОСОБА_1 не достатньо страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком, відповідачем відмовлено позивачу з цієї підстави у призначенні пенсії, про що зазначено у спірному рішенні.
Вказані обставини слугували підставою для звернення позивача до суду із цим позовом.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відтак, межі дій суб'єкта владних повноважень - органу пенсійного фонду чітко визначені Конституцією та законами України.
Положеннями статті 46 Конституції України гарантовано право громадянам на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Тобто, право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.
Призначення, виплата та перерахунок призначеної пенсії регулюється, зокрема, Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року №1788-XII (далі - Закон №1788-XII) та Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року №1058-IV (далі - Закон №1058-IV).
За змістом частини першої статті 26 Закону №1058-IV (в редакції, чинній на час звернення позивачки за призначенням пенсії) особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.
Згідно із частиною першою статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду України відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (частина друга статті 24 Закону №1058-IV).
Частиною четвертою статті 24 Закону №1058-IV передбачено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, які враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, яке діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Приписами частини першою статті 56 Закону №1788-XII (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) установлено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
До стажу роботи зараховується також, зокрема, будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в'язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків.
Відповідно до статті 62 Закону №1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно до положень пункту 1 Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній від 12 серпня 1993 року №637 (далі - Порядок №637, у відповідній редакції) основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
За вимогами пункту 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону №1058-IV, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1 (далі - Порядок №22-1), до заяви про призначення пенсії за віком, зокрема, додаються документи про стаж, що визначені Порядком №637.
Відповідно до положень пунктів 3, 17, 18 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
За відсутності зазначених у цьому пункті документів для підтвердження стажу роботи приймаються членські квитки профспілок. При цьому підтверджуються періоди роботи лише за той час, за який є відмітки про сплату членських внесків.
За відсутності документів про наявний стаж роботи та неможливості їх одержання у зв'язку з воєнними діями, стихійним лихом, аваріями, катастрофами або іншими надзвичайними ситуаціями стаж роботи, який дає право на пенсію, встановлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі.
За відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.
Зміст наведених вище правових норм свідчить, що основним документом, який підтверджує стаж роботи є трудова книжка, а за відсутності останньої або відповідних записів у ній, їх неправильності чи неточності, трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Такими документами, зокрема, є архівні та уточнюючі довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання, тощо. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
За позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постанові від 21 лютого 2018 року у справі №687/975/17, на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.
Окрім того, Верховний Суд у постанові від 11 листопада 2020 року у справі №677/831/17 зазначив, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
В контексті обставин цієї справи та доводів ГУ ПФУ, покладених ним в основу свого рішення про відмову у призначенні пенсії, судова колегія зазначає, що відсутність у ОСОБА_1 необхідного страхового стажу за позицією пенсійного органу полягає у не врахуванні до страхового стажу періодів роботи позивача, які містяться в записах трудової книжки.
Як установлено судом першої та апеляційної інстанцій, згідно із записами трудової книжки серії НОМЕР_1 позивач працював в спірні періоди:
- з 15.04.1983 року по 25.04.1983 року плотником 3 розряду в Будівельно-монтажному управлінні при заводі важкого машинобудування;
- з 22.10.1991 року по 15.12.1994 року заступником директора з комерційних питань в Комерційному центрі «Найсус»;
- з 25.02.1995 року по 27.03.2001 року комерційним агентом в Українсько-італійському СП «Савотари».
Так, порядок ведення трудових книжок працівників визначено в Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженій наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України і Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58, відповідно до пункту 2.2 якої до трудової книжки вносяться:
- відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення;
- відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України;
- відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди.
До прийняття наведеної вище Інструкції порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, регламентувався Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, яка затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 року №162, правилами якої також передбачено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Апеляційний суд наголошує, що зазначені записи у трудовій книжці серії НОМЕР_1 містять чіткі та послідовні відомості щодо роботи позивача у спірні періоди, є зрозумілими, виправлень не містять, мають штампи підприємства з підписами відповідних осіб, а також посилання на накази підприємств, на підставі яких призначено і звільнено позивача з посади, тобто є належними та допустимими доказами в підтвердження страхового стажу.
У свою чергу, роблячи висновок про відсутність підстав для зарахування до страхового стажу позивача вище вказаних періодів роботи з огляду на наявність дефектів у заповненні трудової книжки (у здійсненні записів у ній), по суті орган Пенсійного фонду свою позицію побудував виключно на припущеннях (сумнівах) щодо не підтвердження наявності у позивача страхового (трудового) стажу у певні періоди.
При цьому, суд апеляційної інстанції зауважує, що за частиною третьою статті 44 Закону №1058-IV органи пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.
У даному випадку, колегією суддів з'ясовано, що матеріали справи не містять доказів звернення ГУ ПФУ до відповідних підприємств, установ та організацій з метою надання необхідних додаткових документів, а також здійснення відповідної перевірки достовірності поданих позивачем та відображених у його трудовій книжці відомостей щодо періодів роботи та страхового (трудового) стажу ОСОБА_1 .
Судова колегія зазначає, що хоча й витребування та перевірка додаткових документів і довідок є правом пенсійного органу, однак перекладання обов'язку доказування під час розгляду справи у відповідності до приписів частини 2 статті 77 КАС України, зокрема надання відомостей позивачем є неприйнятним. Нездійснення пенсійним органом перевірки зазначених у трудовій книжці відомостей не може слугувати умовою для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Тобто в розрізі цієї справи та за умови підтвердження трудового стажу, як громадянин України, позивач наділений правом на відповідний соціальний захист з боку держави, яка в особі своїх органів не може відмовляти у його наданні з формальних підстав - певних недоліків трудової книжки.
Більше того, як правильно зауважено окружним адміністративним судом, чинним законодавством України встановлено пріоритетність записів у трудовій книжці відносно відомостей про період роботи, що можуть міститися в інших документах.
Відтак, необхідність надання уточнюючої довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників для підтвердження спеціального трудового стажу можливе лише у випадку, коли в трудовій книжці відсутні відповідні відомості.
Стосовно не зарахування пенсійним органом періоду роботи позивача з 25.02.1995 року по 27.03.2001 року з огляду на те, що відсутні дані з реєстру застрахованих осіб, судова колегія вказує про таке.
За визначенням статті 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року №1058-IV (далі - Закон №1058-IV), страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.
Відповідно до частини першої статті 24 Закону № 1058, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Згідно до статті 20 Закону № 1058, страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.
Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.
Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків. Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
У відповідності до положень статті 106 Закону № 1058, відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.
Отже, за змістом вищезазначених норм слідує, що обов'язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника.
Факт ненадходження відрахувань із заробітної плати позивача до Пенсійного фонду України за спірні періоди, за відсутності вини позивача, не є підставою для відмови у зарахуванні стажу роботи.
З урахуванням викладеного, судова колегія вказує, що позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством - страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків, а тому відсутність відомостей у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу позивача періодів його роботи.
Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у постановах від 17.07.2019 року у справі №144/669/17, від 30.12.2021 року у справі №348/1249/17.
З огляду на викладене, на переконання колегії суддів, у даному випадку відсутні правові підстави для відмови в зарахуванні до страхового стажу спірних періодів роботи позивача, оскільки такі підтверджені належними та допустимими доказами.
У зв'язку з чим колегія суддів уважає, що суд попередньої інстанції під час розгляду цієї справи об'єктивно, повно та всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, дав їм правильну юридичну оцінку і ухвалив законне, обґрунтоване рішення без порушень норм матеріального та процесуального права.
У відповідності до ст. 315, 316 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги, якщо суд першої інстанції правильно установив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін.
Керуючись ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області - залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 08.10.2024 року у справі №420/19880/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання дій та бездіяльності протиправними, зобов'язання вчинити певні дії - залишити без змін
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її підписання суддями та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня отримання сторонами копії судового рішення.
Суддя-доповідач О.О. Димерлій
Судді Ю.В. Осіпов А.Г. Федусик