П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
20 травня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/34371/24
Головуючий в 1 інстанції: Бойко О. Я. Місце ухвалення рішення: м. Одеса
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого - Лук'янчук О.В.
суддів - Бітова А.І.
- Ступакової І.Г.
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2025 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправними дії та зобов'язання нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів, середнє грошове забезпечення,-
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), в якому просить:
- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) стосовно відмови у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходу у зв'язку з порушенням строків їх виплати та середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати - на суми індексації грошового забезпечення, та на суми щомісячного грошового забезпечення, за весь час затримки їх виплати з квітня 2008 року по день фактичної виплати 16 жовтня 2024 року;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення за 6 місяців, яке має бути розраховане на підставі перерахованих на виконання рішення суду у справі №420/6074/24 посадових окладів та окладів за військовим званням ОСОБА_1 , виходячи з показника прожиткового мінімуму станом на 1 січня 2023 р.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідач повинен був повністю розрахуватись із позивачем в день виключення зі списків військової частини та всіх видів забезпечення, проте остаточно розрахувався 16.10.2024, тобто через 312 календарних днів після звільнення або через більш як 10 місяців.
Позивач вважає, що має право на компенсацію втрати частини доходів та середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні, а тому звернувся до суду із даним адміністративним позовом.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2025 року адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) стосовно відмови у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходу у зв'язку з порушенням строків їх виплати та середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати - на суми індексації грошового забезпечення, та на суми щомісячного грошового забезпечення, за весь час затримки їх виплати з квітня 2008 року по день фактичної виплати 16 жовтня 2024 року.
У задоволенні решти вимог - відмовлено.
Стягнуто з ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні у сумі 364 702 (триста шістдесят чотири тисячі сімсот дві) грн. 53 коп.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ), подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин справи, неправильне застосування норм права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
В своїй скарзі апелянт зазначає, що середній заробіток за час затримки розрахунку виплачується в розмірі прямо пропорційному розміру невиплачених звільненому працівникові сум. При цьому вказує про необхідність застосування судом критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України. Також заперечує проти виплати позивачу компенсації втрати частини доходів.
Відповідно до ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач проходив військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) та відповідно до витягу з наказу голови Державної прикордонної служби України від 06 грудня 2023 року № 1175-ОС позивача було звільнено з військової служби.
Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) № 472-ОС від 07.12.2023 позивач з 09.12.2023 виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.
Не погоджуючись із розміром грошового забезпечення, яке виплачувалась йому в період проходження військової служби, позивач звернувся до суду та рішенням Одеського окружного адміністративного суду у справі № 420/6074/24 від 29.04.2024 визнано протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 29.01.2020 року по 19.05.2023 року, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законами України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", “Про Державний бюджет України на 2021 рік», “Про Державний бюджет України на 2022 рік», “Про Державний бюджет України на 2023 рік»; зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення, компенсації за невикористані дні відпусток та одноразової грошової допомоги при звільненні за період з 29.01.2020 року по 19.05.2023 року, з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законами України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", “Про Державний бюджет України на 2021 рік», “Про Державний бюджет України на 2022 рік», “Про Державний бюджет України на 2023 рік», з урахуванням раніше виплачених сум; визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2008 року по 28.02.2018 року включно, із застосуванням місяця, в якому відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців - січень 2008 року; зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2008 року по 28.02.2018 року включно, із застосуванням місяця, в якому відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців - січень 2008 року; визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 року по 31.01.2022 року включно; зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію-різницю грошового забезпечення у розмірі 2300,79 грн. в місяць за період з 01.03.2018 року по 31.01.2022 року включно, відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено; стягнуто з ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , адреса місцезнаходження: АДРЕСА_1 ) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , адреса місця проживання: АДРЕСА_2 ) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6000,00 грн. (шість тисяч гривень 00 копійок).
На виконання вказаного рішення відповідач 28.09.2024 виплатив на рахунок позивача грошові кошти у розмірі 376 008,38 грн. та 16.10.2024 грошові кошти у розмірі 327 262,88 грн.
Позивач вважає, що відповідач повинен нарахувати та виплатити йому грошове забезпечення за весь час затримки до день фактичного розрахунку в розмірі середнього грошового забезпечення, а також компенсацію втрати частини доходів, а тому він звернувся до суду із вказаним адміністративним позовом.
Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги частково, прийшов до висновку, що позивач має право на отримання середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні починаючи з 10.12.2023, проте не більш як за шість місяців, що становить 183 календарні дні (з 10.12.2023 по 09.06.2024) у розмірі 364 702,53 грн. (1992,91 грн. х 183 календарних днів).
При цьому також вказав, що судовим рішенням у справі №420/6074/24, яке набрало законної сили, встановлено несвоєчасність виплати відповідачем грошового забезпечення та індексації грошового забезпечення, а отже суд дійшов висновку про наявність підстав для нарахування та виплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Надаючи правову оцінку таким висновкам суду першої інстанції та доводам апеляційної скарги колегія суддів виходить з наступного.
14 вересня 2018 року набрала чинності Інструкція про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України від 20 липня 2018 року № 623 (далі - Інструкція № 623).
Пунктами 2, 3, 4 розділу І Інструкції № 623 передбачено, що грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу визначається залежно від посади, спеціального звання, тривалості та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання. Грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Грошове забезпечення виплачується особам рядового і начальницького складу, які: займають посади осіб рядового і начальницького складу, передбачені штатами в апараті Державної служби України з надзвичайних ситуацій (далі - ДСНС), її територіальних органах та підрозділах Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, навчальних закладах цивільного захисту, наукових установах та інших підрозділах, в яких особи рядового і начальницького складу проходять службу цивільного захисту (далі - органи управління (підрозділи)); навчаються в закладах вищої освіти цивільного захисту (далі - навчальні заклади); перебувають у розпорядженні відповідних керівників органів управління (підрозділів).
За змістом пункту 9 розділу І Інструкції № 623 грошове забезпечення виплачується особам рядового і начальницького складу за місцем їх постійної служби.
Суд наголошує, що зазначеним нормативно правовим актом не врегульовано порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільнення.
Щодо нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів, то колегія суддів зазначає наступне.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" № 2050-ІІІ (далі - Закон № 2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 159 (далі - Порядок № 159).
Згідно зі статями 1, 2 Закону № 2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Із наведеного вбачається, що дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата).
Умовою для виплати громадянину компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (у цій справі - пенсійним органом) добровільно чи на виконання судового рішення.
Згідно з пунктом 2 Порядку № 159 компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян.
Аналіз викладених правових норм дозволяє стверджувати, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання одночасно сукупності наступних умов: 1) нарахування громадянину належних йому доходів; 2) порушення строків їх виплати; 3) затримка виплати доходів один і більше календарних місяців; 4) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги; 5) доходи не повинні носити разового характеру.
При цьому за наявності наведеної сукупності правових умов здійснення вказаної компенсації є імперативним обов'язком роботодавця.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів звертає увагу на те, що предметом спору в цій справі є бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу означеної вище компенсації в порядку Закону № 2050-III у зв'язку з порушенням строку виплати йому заборгованості по виплаті індексації та грошового забезпечення.
Колегія суддів зазначає, що порушення відповідачем строків виплати індексації та грошового забезпечення позивача зумовлює його право на отримання компенсації, передбаченої Законом № 2050-III, що прямо передбачено статтею 2 цього Закону.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постанові від 21 березня 2023 року у справі № 620/7687/21, застосовуючи висновок Верховного Суду у справі №240/11882/19, з урахуванням наявності факту невиплати позивачу сум індексації грошового забезпечення за заявлений у цій справі період, у зв'язку з бездіяльністю власника або уповноваженого ним органу щодо нарахування та виплати громадянину індексації заробітної плати, дійшов висновку, що така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати за умови зобов'язання власника або уповноваженого ним органу здійснити донарахування належних громадянину сум доходів.
Крім того, як зазначив Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постанові від 17 липня 2019 року у справі № 825/2023/16, основною умовою для виплати громадянину компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Враховуючи те, що проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати ст.ст.1-2 ЗУ №2050-III поширює на індексацію, виплачуючи її відповідач мав обов'язок нарахувати та виплатити таку компенсацію, а тому доводи апелянта в цій частині є безпідставними.
З огляду на викладене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог в цій частині.
Щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні на підставі положень статті 117 КЗпП України, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців не врегульовані положеннями спеціального законодавства.
Згідно статті 116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
За приписами статті 117 КЗпП в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців не встановлено відповідальність за невиплату або несвоєчасну виплату належних військовослужбовцям сум, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про можливість застосування норм статей 116 та 117 КЗпП як таких, що є загальними.
Зазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 01.03.2018 у справах № 806/1899/17, № 806/1551/17, від 19.04.2018 у справі № 806/1183/16 та від 14.03.2019 у справі № 820/660/17 та в постановах Верховного Суду від 28 січня 2021 року (справа № 240/11214/19), від 21 квітня 2021 року (справа №120/3857/19-а).
Відповідно до правової позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога, індексація тощо).
Також у постанові Великої Палати Верховного Суду зазначено, що якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Враховуючи, що позивач працював у відповідача, який всупереч норм чинного законодавства не здійснив з ним повного розрахунку на день виключення зі списків особового складу, колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки виплати належних йому при звільненні сум на підставі статті 117 Кодексу законів про працю України, що вірно встановлено судом першої інстанції.
Так, як уже зазначалось на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду у справі № 420/6074/24 відповідач здійснив виплату позивачу перерахованого грошового забезпечення та індексації грошового забезпечення у загальному розмірі 703 271,26 грн.
Отже відповідачем було проведено фактичний розрахунок з позивачем не у строк, встановлений положеннями ст.116 КЗпП України, а тому відповідно до вимог статті 117 Кодексу законів про працю України, то суд першої інстанції вірно вважав, що позивач має право на виплату середнього заробітку за період затримки такого розрахунку.
Вирішуючи питання щодо періоду, за який підлягає виплаті позивачу середній заробіток за час затримки виплати всіх належних при звільненні сум, розміру середнього заробітку, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до ч. 3 ст. 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Суд першої інстанції у даній справі дійшов висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин положень статті 117 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX від 01.07.2022 року, яка діяла на момент звернення позивача до суду та на момент виплати позивачу на виконання рішень сум грошового забезпечення, за затримку виплати яких позивач і просить нарахувати та виплатити середній заробіток, та суд першої інстанції визначив, що позивач має право на отримання середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, проте, не більш, як за шість місяців.
При цьому правомірно зазначив, що позивач має право на отримання середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні починаючи з 01.09.2021 року (наступний день після звільнення), проте не більш як за шість місяців, що становить 183 дні (з 10.12.2023 року).
Так, обчислення середнього заробітку за період затримки розрахунку проводиться із застосуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. № 100.
Абзацом 3 пункту 2 Порядку № 100 передбачено, що у всіх інших випадках (крім випадків обчислення середньої заробітної плати для оплати щорічної відпустки) збереження середньої заробітної плати і середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
За правилами п.8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Таким чином, згідно норм чинного законодавства нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовцям проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням.
При цьому, відповідно до абз. 2 п. 7 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, який затверджено наказом Міністерства оборони України 07 червня 2018 року № 260, та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 р. за № 745/32197, середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.
Як встановлено судом першої інстанції, з довідки про розмір грошового забезпечення позивача за останні два місяці до звільнення, позивачу нараховано за жовтень 2023 року та листопад 2023 року 121 567,20 грн. (60783,60 грн. + 60783,60 грн.) Кількість календарних днів за цей період складає 61 день. Таким чином середньоденне грошове забезпечення позивача складає 1992,91 грн. (121 567,20 грн : 61 календарний день).
Із цього слідує, що середнє грошове забезпечення позивача за час затримки розрахунку при звільненні в межах визначеного ст.117 КЗпП України шестимісячного терміну становить 364 702,53 грн. (1992,91 грн. х 183 календарних днів).
Суд першої інстанції дійшов висновку, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути перерахований та виплачений позивачу у розмірі 364 702,53 грн.
Апелянт зазначає про необхідність застосування судом критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, також викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15- ц.
Колегія суддів не приймає до уваги вищезазначені доводи апелянта, оскільки період з 19.07.2022 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями. До цього періоду застосовувати практику Верховного Суду, зокрема, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 по справі №761/9584/15, недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативного регулювання спірних правовідносин.
Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений у постановах Верховного Суду від 28.06.2023 у справі № 560/11489/22, від 29.01.2024 у справі № 560/9586/22.
На підставі викладеного у сукупності колегія суддів доходить висновку, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та постановлено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладені обставини та з огляду на наведені положення законодавства, оскільки доводи апеляційної скарги спростовуються наведеними висновками суду апеляційної інстанції та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення без змін.
З огляду на залишення рішення суду першої інстанції без змін, відповідно до приписів статті 139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, тому постанова суду апеляційної інстанції, відповідно до ч.5 ст.328 КАС України, в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) залишити без задоволення.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку до Верховного Суду не підлягає, за винятком випадків, перелічених у пункті 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Повний текст судового рішення виготовлений 20 травня 2025 року.
Головуючий суддя: О.В. Лук'янчук
Суддя: А.І. Бітов
Суддя: І.Г. Ступакова