П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
20 травня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/28294/24
Перша інстанція: суддя Караван Р.В.,
повний текст судового рішення
складено 17.02.2025, м. Одеса
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача - Федусика А.Г.,
суддів: Семенюка Г.В. та Шляхтицького О.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві про визнання протиправним рішення та зобов'язати вчинити дії, -
У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (далі - ГУПФУ в Одеській області), Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві (далі - ГУПФУ в м.Києві) та просила:
- визнати протиправним рішення ГПФУ в Одеській області №262340026640 від 07.08.2024 року про відмову в призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку з не зарахуванням до страхового стажу періоду роботи з 30.08.1986 року по 30.08.1995 року, з 24.01.2001 року по 31.01.2001 року, з 01.08.2001 року по 31.08.2001 року, з 01.02.2002 року по 28.02.2005 року відповідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 ;
- зобов'язати ГУПФУ в м.Києві призначити пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» ОСОБА_1 із зарахуванням до страхового стажу періоду роботи з 30.08.1986 року по 30.08.1995 року, з 24.01.2001 року по 31.01.2001 року, з 01.08.2001 року по 31.08.2001 року, з 01.02.2002 року по 28.02.2005 року відповідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку;
- зобов'язати ГУПФУ в м.Києві при обрахунку пенсійного забезпечення до коефіцієнту середньої заробітної плати врахувати довідку про заробіток для обчислення пенсій №8 видане відділом культури, туризму та охорони культурної спадщини Подільської районної у місті Києві державної адміністрації від 02.09.2023 року.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2025 року позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення ГУПФУ в Одеській області №262340026640 від 07.08.2024 року про відмову в призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку з не зарахуванням до страхового стажу періоду роботи з 30.08.1986 року по 30.08.1995 року, з 24.01.2001 року по 31.01.2001 року, з 01.08.2001 року по 31.08.2001 року, з 01.02.2002 року по 28.02.2005 року відповідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 .
Зобов'язано ГУПФУ в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 31.07.2024 року про призначення пенсії за віком із зарахуванням до страхового стажу періоду роботи з 30.08.1986 року по 30.08.1995 року, з 24.01.2001 року по 31.01.2001 року, з 01.08.2001 року по 31.08.2001 року, з 01.02.2002 року по 28.02.2005 року відповідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 , з урахування висновків суду.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з даним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим апелянт просив його скасувати та ухвалити нове про відмову в позові.
Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
З матеріалів справи, а саме з прохальної частини апеляційної скарги вбачається, що рішення суду першої інстанції оскаржується лише в частині задоволених позовних вимог, а тому, з врахуванням наведеного, колегія суддів переглядає рішення суду першої інстанції лише в цій частині.
Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 31.07.2024 року звернулась до ГУПФУ в м.Києві із заявою щодо призначення пенсії за віком.
За принципом екстериторіальності вказану заяву направлено до розгляду ГУПФУ в Одеській області.
Рішенням ГУПФУ в Одеській області №262340026640 від 07.08.2024 позивачці відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку з відсутністю необхідного стажу - 31 року.
Відповідно до вказаного рішення, позивачці за доданими нею документами до страхового стажу не зараховано:
- період роботи з 30.08.1986 року по 30.08.1995 року згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 26.10.1981 року, оскільки відсутня назва підприємства при прийнятті на роботу;
- періоди роботи з 24.01.2001 року по 31.01.2001 року, з 01.08.2001 року по 31.08.2001 року, з 01.02.2002 року по 28.02.2005 року, оскільки в реєстрі застрахованих осіб Державного загальнообов'язкового державного соціального страхування індивідуальних відомостей про застраховану особу форми ОК-5 відсутня інформація про нарахування заробітної плати та сплату страхових внесків.
Вважаючи такі дії та рішення відповідачів протиправними, позивачка звернулась до суду з даним позовом.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позивачка не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, оскільки записи у її трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто позивачкою, більше того, недоліки її заповнення не є підставою вважати про відсутність трудового стажу позивачки за спірний період.
Також суд зазначив, що відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки воно здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.
Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції і вважає їх такими, що відповідають вимогам статей 2, 6, 8, 9, 73, 74, 75, 76, 77, 78 КАС України, з огляду на таке.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Положеннями ст.2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Згідно з ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Відповідно до ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, визначає Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV від 09.07.2003 року (далі - Закон №1058-ІV), який розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Цей Закон також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Частиною 1 ст.26 Закону №1058-IV передбачено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.
Частиною 2 ст.26 Закону №1058-IV встановлено, що у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - від 23 до 33 років.
За визначеннями, наведеними у статті 1 вказаного Закону, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески; страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше, надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.
При цьому, згідно з частиною 4 статті 24 Закону №1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Відповідно до ст.62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ (далі по тексту Закон №1788-ХІІ) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, встановлюється КМУ.
Відповідно до пункту 1 ч.1 ст.8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Частинами 1-3 ст. 24 Закону №1058-IV визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. До страхового стажу для обчислення розміру пенсії за віком, з якого обчислюється розмір пенсії по інвалідності або у зв'язку з втратою годувальника, крім наявного страхового стажу, зараховується також на загальних підставах відповідно період з дня встановлення інвалідності до досягнення застрахованою особою віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону, та період з дня смерті годувальника до дати, коли годувальник досяг би віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону.
До 01 січня 2004 року порядок підтвердження стажу роботи був визначений статтею 62 Закону №1788-XII.
Постановою КМУ від 12 серпня 1993 року №637 затверджений Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній затверджений (далі - Порядок №637).
Відповідно до Постанови №637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Отже, основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, відомості якої підлягають врахуванню при визначенні стажу роботи особи.
Як вбачається з матеріалів справи, до трудової книжки ОСОБА_1 НОМЕР_2 від 21.10.1981 року внесено записи щодо періоду роботи з 30.08.1986 року по 30.08.1995 року в Сухумському культурно-просвітницькому училищі.
Відповідний запис дійсно було здійснено без зазначення найменування відповідного навчального закладу, однак виходячи з відбитків круглої печатки вказаного навчального закладу періоду СРСР та після його розпаду, самого запису про прийом на роботу та звільнення з неї, які містять номери наказів та їх дати, посаду, на якій працювала позивачка, підпис уповноваженого керівника відповідного навчального закладу, можна дійти висновку про їх достовірність та достатність для врахування при визначенні стажу роботи позивачки.
Як вірно зазначив суд 1-ї інстанції, позивачка не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, оскільки записи у її трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто позивачкою, більше того, недоліки її заповнення не є підставою вважати про відсутність трудового стажу позивачки за спірний період.
Отже, обов'язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника або уповноважений ним орган, тобто на роботодавця.
При цьому, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для працівника, а отже й не може впливати на її особисті права.
Колегія суддів наголошує, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Так, підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Разом із тим, на працівника не слід покладати ризик негативних наслідків (позбавлення позивача конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком) за формальні недоліки оформлення записів трудової книжки, якщо недоліки допущені із вини адміністрації підприємства.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а, від 06.03.2018 у справі №754/14898/15-а.
Отже, на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки чи іншої документації з вини адміністрації підприємства, відтак вказані обставини не можуть бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань з призначення пенсії за віком.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 21.02.2018 року у справі №687/975/17.
Стосовно не зарахування до страхового стажу позивачки періодів роботи з 24.01.2001 року по 31.01.2001 року, з 01.08.2001 року по 31.08.2001 року, з 01.02.2002 року по 28.02.2005 року, оскільки в реєстрі застрахованих осіб Державного загальнообов'язкового державного соціального страхування індивідуальних відомостей про застраховану особу форми ОК-5 відсутня інформація про нарахування заробітної плати та сплату страхових внесків, колегія суддів зазначає наступне.
Так, у трудовій книжці позивача НОМЕР_2 від 21.10.1981 року внесено запис про прийом 24.01.2001 року на посаду бібліотекара ІІ категорії бібліотеки ім.Грибоєдова та звільнення з посади 28.02.2005 року.
Більш того, до позовної заяви позивачкою долучена довідка відділу культури Подільської районної у м.Києві Державної адміністрації від 23.08.2024 року №15 про те, що вона дійсно працювала на посаді бібліотекара ІІ категорії бібліотеки ім.Грибоєдова у спірний період, а також довідку про заробіток для обчислення пенсії відділу культури, туризму та охорони культурної спадщини Подільської районної у м. Києві Державної адміністрації від 02.09.2023 року №8 про суми нарахованої та виплаченої заробітної плати за спірний період.
Відповідно до статті 1 Закону №1058-IV страхові внески - це кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті Закону №1058-IV страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Частиною четвертою статті 24 Закону №1058-IV передбачено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
За змістом статті 56 Закону №1788-XII до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
До стажу роботи зараховується також будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в'язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків.
Згідно із статтею 20 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.
Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.
Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.
Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Відповідно до статті 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» виконавчі органи Пенсійного фонду накладають на посадових осіб, які вчинили правопорушення, адміністративні стягнення у разі, зокрема, несплати або несвоєчасної сплати страхових внесків, у тому числі авансових платежів.
Страхові внески є умовою існування солідарної системи і підлягають обов'язковій сплаті. Перерахунок пенсії провадиться з урахуванням часу, коли особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, та за який підприємством, де працює людина, (страхувальником) сплачені щомісячні страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
За змістом вищезазначених норм, обов'язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника.
Відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки воно здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.
Отже, відсутність в інформаційній базі системи персоніфікованого обліку даних про сплату страхових внесків для нарахування пенсії не є підставою для позбавлення позивача права на перерахунок пенсії.
Колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду 1-ї інстанції, що позивачка не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу при призначенні пенсії позивачці періоду її роботи.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 17.07.2019 у справі № 144/669/17, від 30.12.2021 у справі №348/1249/17.
Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду 1-ї інстанції, що спірний період роботи позивача з 24.01.2001 року по 31.01.2001 року, з 01.08.2001 року по 31.08.2001 року, з 01.02.2002 року по 28.02.2005 року, який підтверджений записами в трудовій книжці та довідкою про заробіток для обчислення пенсії відділу культури, туризму та охорони культурної спадщини Подільської районної у м.Києві Державної адміністрації від 02.09.2023 року №8, має бути включений до страхового стажу позивача.
Також, апеляційний суд погоджується з висновком суду 1-ї інстанції, що належним та ефективним способом захисту права позивачки є зобов'язання пенсійного органу повторно розглянути її заяву, з урахуванням висновків суду.
Таким чином, на підставі встановлених в ході судового розгляду обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо спірних правовідносин.
Доводи апеляційної скарги, яким була дана оцінка в мотивувальній частині рішення, ґрунтуються на суб'єктивній оцінці фактичних обставин справи та доказів. Зазначені доводи не містять посилань на конкретні обставини чи факти або на нові докази, які б давали підстави для скасування рішення суду першої інстанції.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
З огляду на залишення рішення суду першої інстанції без змін, відповідно до приписів статті 139 КАС України підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 308, 309, 315, 321, 322, 325 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області - залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2025 року без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, за винятком випадків, перелічених у пункті 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Суддя-доповідач А.Г. Федусик
Судді О.І. Шляхтицький Г.В. Семенюк