П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
20 травня 2025 р.м. ОдесаСправа № 400/7804/24
Перша інстанція: суддя Біоносенко В. В.,
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
судді-доповідача - Турецької І. О.,
суддів - Семенюка Г. В., Шляхтицького О. І.
розглянувши, в порядку письмового провадження, апеляційну скаргу адвоката Кізік Анни Миколаївни, в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2024 року у справі за позовом адвоката Кізік Анни Миколаївни, в інтересах ОСОБА_1 , який діє у власних інтересах та в інтересах малолітніх синів: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до Головного управління Національної поліції в Миколаївській області про визнання бездіяльності протиправною та про зобов'язання вчинити певні дії,
третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_4
Короткий зміст позовних вимог.
У вересні 2024 року адвокат Кізік А.М., представляючи інтереси ОСОБА_1 , що є законним представником неповнолітніх ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , звернулася до суду першої інстанції з позовом до Головного управління Національної поліції в Миколаївській області (далі - ГУНП в Миколаївській області) в якому просила:
визнати протиправною бездіяльність ГУНП в Миколаївській області, в особі начальника Первомайського районного відділу поліції ГУНП в Миколаївській області полковника ОСОБА_5 щодо неприйняття рішення та невнесення даних до Єдиного державного реєстру випадків домашнього насильства та насильства за ознакою статі на підставі поданої заяви від 02.09.2021 року;
зобов'язати внести дані до Єдиного державного реєстру випадків домашнього насильства та насильства за ознакою статі, стосовно ОСОБА_4 , як кривдника, на підставі заяви від 02.09.2021.
Пояснюючи підстави звернення до суду за судовим захистом адвокат Кізік А.М. вказує, що її довіритель ОСОБА_1 та ОСОБА_4 в період з 2012 року по серпень 2019 року проживали однією сім'єю, як чоловік та дружина.
ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народились діти, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Далі, як пояснює адвокат, з часу припинення спільного проживання подружжя, діти залишилися проживати з матір'ю, яка стала перешкоджати ОСОБА_1 , спілкуватися зі своїми дітьми.
Як наслідок, за твердженням адвоката ОСОБА_6 , з'явилося рішення суду про встановлення порядку участі батька у спілкуванні з дітьми та вихованні дітей, ОСОБА_1 , а потім і вирок суду у кримінальному провадженні за статтею 382 Кримінального кодексу України (далі - КК України), а саме за невиконання рішення суду.
Також, за її повідомленням ведеться досудове розслідування у кримінальному провадженні за статтею 126-1 КК України (систематичне вчинення домашнього насильства).
Адвокат ОСОБА_6 констатує, що Первомайське РВП ГУНП в Миколаївській області, отримавши заяву про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого статтею 126-1 КК України та розпочавши, за наведеними фактами досудове розслідування, повинно було вчинити заходи, передбачені приписами Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» від 07.12.2017 року № 2229 - VIII (далі - Закон № 2229 - VIII), у тому числі статті 16, а саме внести відомості до Єдиного державного реєстру випадків домашнього насильства та насильства за ознакою статі (далі - Реєстр) щодо кривдника, дані про випадок домашнього насильства.
Однак, на переконання адвоката, ГУНП в Миколаївській області проявляє протиправну бездіяльність, порушуючи тим самим законні права та інтереси позивачів ОСОБА_1 та малолітніх ОСОБА_3 та ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ), у тому числі щодо захисту від проявів домашнього насильства.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2024 року, ухваленим за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (у письмовому провадженні), в задоволенні позову адвоката Кізік А.М., представляючи інтереси ОСОБА_1 , що є законним представником неповнолітніх ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - відмовлено.
Вирішуючи спір по суті та відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із офіційної відповіді Міністерства соціальної політики України від 08.11.2024 про те, що в Україні, у зв'язку з фінансовими складнощами нестворений Єдиний державний реєстр випадків домашнього насильства та насильства за ознакою статті, а відтак ГУНП в Миколаївській області не мало можливості внести в нього відповідні відомості про домашнє насильство на підставі заяви позивача від 02.09.2021.
За таких умов, на переконання суду першої інстанції відсутні ознаки протиправної бездіяльності з боку суб'єкта владних повноважень не допущено.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та відзиву.
В апеляційній скарзі адвокат Кізік А.М., представляючи інтереси ОСОБА_1 , що є законним представником неповнолітніх ОСОБА_2 та ОСОБА_3 заявляє про незаконність рішення суду першої інстанції, про його скасування та про ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог.
Скаржниця заявляє, що суд першої інстанції, формально відмовляючи у задоволенні позовних вимог не врахував та навіть не прийняв до уваги приписи постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку формування, ведення та доступу до Єдиного державного реєстру випадків домашнього насильства та насильства за ознакою статі» від 20.03.2019 року № 234 (далі - Порядок 234), де в пункті 234 визначено, що до запровадження Реєстру, реєстрація заяв і повідомлень про насильство, внесення інформації про заходи, вжиті суб'єктами, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії насильству, визначеними статтею 6 Закону № 2229 - VIII, до постраждалих осіб та кривдників, проводиться шляхом внесення відповідних відомостей до журналів реєстрації заяв (повідомлень) про вчинення насильства та узагальнення (зведення) даних журналів згідно з Порядком взаємодії суб'єктів, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству і насильству за ознакою статі, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 22.08. 2018 №658.
Отже, як вважає адвокат ОСОБА_6 , незапровадження станом на дату подання цього позову, на дату виникнення спірних правовідносин, Реєстру, жодним чином не позбавляло та не звільняло ГУНП в Миколаївській області від виконання повноважень та обов'язку на внесення даних до Реєстру/журналу реєстрації фактів виявлення (звернення) про вчинення домашнього насильства та насильства за ознакою статі, даних про ОСОБА_4 , як особу, якою вчинено домашнє насильство, а саме на підставі даних про внесення до ЄДРДР від 04.09.2021 за №12021152110000654 заяви про вчинення кримінального правопорушення за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого статті 126-1 КК України, систематичне вчинення домашнього насильства.
Покликаючись на статтю 9 КАС України, скаржниця вказує, про право суду вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Ураховуючи, що поданий позов стосується у першу чергу захисту прав та інтересів малолітніх дітей - ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , які визнані потерпілими у кримінальному провадженні №12021152110000654 від 04.09.2021, суд, як вважає адвокат ОСОБА_6 допустив формальний підхід до розгляду справи та не вирішив спір, з урахуванням захисту найкращих інтересів позивачів, направлених на захист від проявів домашнього насильства
ГУНП в Миколаївській області, скориставшись своїм процесуальним правом, подало відзив на апеляційну скаргу позивача, в якому зазначає про законність та обґрунтованість позиції суду першої інстанції, викладеної в оскаржуваному рішенні.
Відповідаючи на доводи апеляції, представник указує, що виходячи з функціональних обов'язків, які покладені на уповноважені підрозділи органу Національної поліції та відповідно пункту 5 частини 2 розділу ІІ Наказу Міністерства внутрішніх справ «Про затвердження Порядку взяття на профілактичний облік проведення профілактичної роботи та зняття з профілактичного обліку кривдника» №124 від 25.02.2019 (далі - Наказ №124) , уповноваженим підрозділом органу Національної поліції України» 05.07.2024, ОСОБА_4 , було поставленню на профілактичний облік в Первомайському РВП ГУНП в Миколаївській області за категорією «кривдник», та внесено інформацію щодо неї до ІП «Облік кривдників» ІПНП.
Таким чином, ГУНП в Миколаївській області стверджує, що реалізувало свої дискреційні повноваження, відповідно до норм чинного законодавства.
Ураховуючи, що апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції, відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 КАС України, розглянув справу в порядку письмового провадження.
Фактичні обставини справи.
ОСОБА_1 та ОСОБА_4 в період з 2012 року по серпень 2019 року проживали однією сім'єю.
02.06.2016 у подружжя народилися діти ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
В 2019 році ОСОБА_1 та ОСОБА_4 розлучилися та між ними виник спір щодо спільного виховання дітей.
13.12.2019 рішенням виконкому Первомайської міської ради від року за №580 було визначено порядок участі ОСОБА_1 у вихованні синів.
29.12.2020 рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області за позовом ОСОБА_1 стосовно визначення способу його участі у спілкуванні з синами, зобов'язано ОСОБА_4 не перешкоджати йому у спілкуванні з дітьми.
У зв'язку з невиконанням рішення суду щодо забезпечення права ОСОБА_1 бачитися зі своїми синами, за його заявою, Первомайським відділом поліції зареєстровано кримінальне провадження №12021152110000292 від 20.05.2021, щодо ОСОБА_4 , за фактом невиконання рішення суду.
Вироком Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області ОСОБА_4 визнана винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 382 КК України (невиконання рішення суду), та їй призначено покарання у вигляді штрафу у розмірі 8500 гривень (на момент розгляду справи в суді першої інстанції , вирок не набрав законної сили).
Крім того, 04.09.2021, за заявою ОСОБА_1 , Первомайським відділом поліції зареєстровано кримінальне провадження №12021152110000654 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого статтею 126-1 КК України (домашнє насильство), за фактом того, що ОСОБА_4 систематично вчиняє насильство над своїми малолітніми синами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Заява була обґрунтована тим, що ОСОБА_4 , користуючись впливом на їх неповнолітніх дітей, систематично вчиняє щодо них домашнє насильство.
Як встановлено матеріалами справи, після реєстрації зазначеного кримінального провадження за фактом домашнього насильства, Первомайським відділом поліції відомості щодо ОСОБА_4 до Єдиного державного реєстру випадків домашнього насильства та насильства за ознакою статі, не внесені.
Джерела правового регулювання (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та оцінка суду апеляційної інстанції доводів апеляції і висновків суду першої інстанції.
Переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення.
Вивчивши зміст рішення суду першої інстанції та проаналізувавши доводи апеляції, колегія суддів установила, що визначальним в цій справі є те, чи формально підійшов суд першої інстанції до вирішення цього спору, чи повинен він був вийти за межи позовних вимог та задовольнити позовні вимоги в іншій спосіб, ніж просила адвокат Кізік А.М., враховуючи нестворення Реєстру.
Варто відзначити, що адвокат Кізік А.М. визнає той факт, що відповідний Реєстр випадків домашнього насильства нестворений, проте, в мотивувальній та резолютивній частині апеляції заявляє суперечливі вимоги.
Так, в мотивувальній частині позову вказує на наявну, з боку ГУНП в Миколаївській області, бездіяльність щодо невзяття кривдника, відповідно до Наказу №124 на профілактичний облік та проведення з ним профілактичної роботи, а в резолютивній частині наполягає на обов'язку відповідача внести дані до Реєстру стосовно ОСОБА_4 , як кривдника, на підставі заяви від 02.09.2021.
Отож, розв'язуючи ці питання колегія суддів, установила таке.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно пункту 1 частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
За приписами частини 2 статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
В постанові Верховного Суду від 13.04. 2023 у справі № 757/30991/18-а вказано, що вихід суду за межі позовних вимог можливий у тому разі, якщо позивач, вказавши у заяві одну конкретну вимогу, не зазначив іншу, яка має послідовний зв'язок із попередньою та випливає із фактичної спірної ситуації, викладеної у позовній заяві.
Вихід за межі позовних вимог - це вирішення незаявленої вимоги, задоволення вимоги позивача у більшому розмірі, ніж було заявлено.
Водночас, в цьому спорі, вихід за межи позовних вимог, це задоволення вимоги, в меншому розмірі, яка на думку суду апеляційної інстанції, не забезпечить ефективний спосіб захисту прав та інтересів позивачів, оскільки як вбачається з відзиву, ГУНП в Миколаївській області, на апеляцію, ОСОБА_4 перебуває на профілактичному обліку як кривдник із нею проводиться профілактична робота.
Варто зупинитися також на тому, що за правовою позицією Верховного Суду, що міститься у постанові від 23.12. 2021 у справі №480/4737/19, ефективний спосіб захисту прав та інтересів особи в адміністративному суді має відповідати таким вимогам: забезпечувати максимально дієве поновлення порушених прав за існуючого законодавчого регулювання; бути адекватним фактичним обставинам справи; не суперечити суті позовних вимог, визначених особою, що звернулася до суду; узгоджуватися повною мірою з обов'язком суб'єкта владних повноважень діяти виключно у межах, порядку та способу, передбаченого законом.
Тобто, адміністративний суд, використовуючи всі надані йому процесуальним законом повноваження, з урахуванням фактичних обставин справи та положень законодавства, зобов'язаний здійснити ефективне поновлення порушених прав позивача, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій з боку відповідача - суб'єкта владних повноважень; ефективний спосіб захисту повинен забезпечити негайне поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам, призводити до потрібних (бажаних) позивачу результатів (наслідків); ухвалення судами рішень, які безпосередньо не призводять до необхідних змін в обсязі прав позивача або не гарантують забезпечення примусового виконання судового рішення, не відповідає змісту цього поняття.
Також видається слушним правовий висновок, сформульований Верховним Судом у постанові від 17.02.2020 року у справі № 820/1961/18, відповідно до якого вихід за межі позовних вимог можливий за наступних умов: вихід за межі позовних вимог повинен бути пов'язаний із захистом саме тих прав, щодо яких подана позовна заява.
Як випливає зі змісту позову, предметом позовних вимог була бездіяльність ГУНП в Миколаївській області щодо невнесення відповідних відомостей в Реєстр, однак, як правильно визначився суд першої інстанції з боку відповідача - суб'єкта владних повноважень, відсутня протиправна бездіяльність, та відсутні підстави зобов'язувати, останнього вчиняти певні дії.
Отже, вимоги адвоката Кізік А.М., що містяться в мотивувальної частині позову не пов'язані із захистом саме тих прав, щодо яких подана позовна заява, адже йде мова про інший предмет та інші підстави.
Узагальнюючи викладене, колегія суддів доходить висновку, що доводи апеляції не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду. Наведені скаржником аргументи суперечать викладеним вище нормам чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, та указаній вище практиці Верховного Суду, а відтак підстави для її задоволення відсутні.
Відповідно до вимог статті 316 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги, якщо суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
На думку колегії суддів, суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, а тому підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування правильного по суті судового рішення відсутні.
Розподіл судових витрат, відповідно до вимог статті 139 КАС України не передбачений.
Стаття 328 КАС України встановлює право учасників справи, а також осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки на касаційне оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Водночас пункт 2 частини 5 вказаної статті встановлює, що не підлягають касаційному оскарженню, у тому числі судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Отже, враховуючи, що судом апеляційної інстанції постановлено рішення у справі розглянутої за правилами спрощеного позовного провадження, відсутні підстави для його оскарження в касаційному порядку.
Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 322, 325, 328 КАС України, суд
Апеляційну скаргу адвоката Кізік Анни Миколаївни, в інтересах ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2024 року у справі за позовом адвоката Кізік Анни Миколаївни, в інтересах ОСОБА_1 , який діє у власних інтересах та в інтересах малолітніх синів: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до Головного управління Національної поліції в Миколаївській області про визнання бездіяльності протиправною та про зобов'язання вчинити певні дії - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку до Верховного Суду не підлягає, за винятком випадків, перелічених у пункті 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Доповідач - суддя І. О. Турецька
суддя Г. В. Семенюк
суддя О. І. Шляхтицький
Повне судове рішення складено 20.05.2025.