П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
19 травня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/16466/24
Перша інстанція: суддя Токмілова Л.М.,
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
судді-доповідача - Турецької І. О.,
суддів - Градовського Ю. М., Шеметенко Л.П.
розглянувши, в порядку письмового провадження, апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 02 січня 2025 року у справі за позовом адвоката Няньчука Олександра Миколайовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії
Короткий зміст позовних вимог.
У травні 2024 року адвокат Няньчук О.М., який діє в інтересах ОСОБА_1 , звернувся до суду першої інстанції з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (далі - відповідач, ГУ ПФУ в Одеській області), Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області (далі - ГУ ПФУ в Київській області), в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ в Київської області №154750010518 від 01.02.2024 про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 , як матері дитини особи з інвалідністю відповідно до пункту 3 частини 1 статті 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058- IV);
- зобов'язати ГУ ПФУ в Одеській області призначити ОСОБА_1 , пенсію за віком відповідно до статті 115 Закону №1058-IV з моменту звернення за призначенням пенсії, а саме з 26.01.2024.
В обґрунтування заявлених позовних вимог адвокат зазначає, що його довірителька звернулася до територіального органу Пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії відповідно до пункту 3 частини 1 статті 115 Закону №1058-IV як матері дитини особи з інвалідністю.
Як указує адвокат, за результатами розгляду вказаної заяви ГУ ПФУ в Київській області, визначене за принципом екстериторіальності, прийняло про відмову у призначенні пенсії, оскільки відсутні документи про факт визнання дитини тяжко хворою або особою з інвалідністю до шестирічного віку.
Окрім цього, вказаним рішенням до страхового стажу не зараховано період догляду за дитиною ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки заявниця не надала довідку з Управління соціального захисту населення про отримання допомоги по догляду за дитиною до трьох років.
Адвокат вважає таку відмову органу Пенсійного фонду протиправною та такою, що порушує конституційне право його довірительки на соціальний захист, зокрема пенсійне забезпечення матері дитини з інвалідністю.
Адвокат пояснює, його довірителька в 2016 році разом з дитиною переїхали з окупованої Луганської області для проживання в м. Чорноморськ Одеської області, де отримала статус внутрішньо переміщеної особи, що підтверджується відповідною довідкою.
Також адвокат пояснює, що медичні документи дитини (медична амбулаторна картка, результаті медичних обстежень, консультації лікарів тощо), не збереглися, а тому позивачка об'єктивно не може надати запитувані територіальним органом Пенсійного фонду докази.
Адвокат зазначає, що 18.09.2018 ОСОБА_2 посвідчення інваліда з дитинства, серія НОМЕР_1 . Згідно довідки до акту огляду медико-соціальної експертної комісії КУ «Одеський обласний центр медико-соціальної експертизи» від 08.09.2020, серія 12 ААВ, № 158322, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнана безстроково інвалідом третьої групи. Причина інвалідності: з дитинства по зору.
09.11.2020 ОСОБА_2 видане посвідчення особи з інвалідністю з дитинства, серія ДДА, № 036605, у зв'язку з чим адвокат вважає, що наведені обставини підтверджують право його довірительки на призначення пенсії відповідно до пункту 3 частини 1 статті 115 Закону№1058-IV.
Також адвокат вважає безпідставною відмову у зарахуванні до страхового стажу період догляду за дитиною через не надання довідки Управління соціального захисту населення про отримання допомоги по догляду за дитиною до трьох років, яку позивачка не має можливості надати через перебування міста її проживання в окупації.
Адвокат, покликаючись на висновки Верховного суду наведені у постанові від 31.07.2018 у справі №501/2838/16 та від 14.02.2019 у справі №216/2437/16, вважає, що наявними в матеріалах справи доказами підтверджується ті обставини, що його довірителька є матір'ю дитини з інвалідністю, яку вона виховала та по досягненні 50 років та наявності страхового стажу не менше 15 років, остання має право на призначення пенсії, відповідно до статті 115 Закону №1058-IV.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 02 січня 2025 року, ухваленим за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, позов ОСОБА_1 - задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення ГУ ПФУ у Київській області №154750010518 від 01.02.2024 про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 , як матері дитини особи з інвалідністю відповідно до пункту 3 частини 1 статті 115 Закону №1058-IV.
Зобов'язано ГУ ПФУ у Київській області призначити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , пенсію за віком до пункту 3 частини 1 статті 115 №1058-IV з 26.01.2024.
В задоволенні решти позовних вимог суд відмовив.
Суд стягнув за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ у Київській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1211,20 грн.
Вирішуючи спір та досліджуючи обґрунтованість заявлених вимог щодо відмови у призначенні пенсії за віком відповідно до положень пункту 3 частини 1 статті 115 Закону №1058-IV, суд встановив, що наданими позивачкою документами підтверджується, що донька позивачки є особою з інвалідністю з дитинства і такий статус наданий дитині до досягнення 16 років.
До того ж суд встановив, що згідно довідки до акту огляду медико-соціальної експертної комісії КУ «Одеський обласний центр медико-соціальної експертизи» донька позивачки визнана інвалідом третьої групи, безстроково. Причина інвалідності: з дитинства по зору.
Суд врахував позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 31.07.2018 у справі № 501/2838/16-а та від 14.02.2019 у справі № 216/2437/16-а, згідно якої законом не передбачена вимога про те, що для призначення пенсії обов'язковим є визнання дитини інвалідом до 6-ти річного віку. В законі визначена лише вимога про виховання такої дитини до шести років.
Також суд встановив, що страховий стаж позивачки є більшим ніж 15 років, тобто є достатнім для призначення дострокової пенсії відповідно до статті 115 Закону №1058-IV.
З огляду на встановлене суд визнав протиправною відмову у призначенні дострокової пенсії за віком та вважав необхідним відновити порушене право позивачки шляхом зобов'язання відповідача призначити таку пенсію.
Водночас, покликаючись на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 08.02.2024 у справі № 500/1216/23, у якій колегія суддів дійшла висновку про те, що дії зобов'язального характеру має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, суд вважав, що таким органом в даному випадку є ГУ ПФУ у Київській області.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та відзиву.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, ГУ ПФУ в Київській області подало апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги скаржник, мотивуючи правомірність рішення про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до статті 115 Закону №1058-IV, оскільки відсутні документи про факт визнання дитини тяжко хворою або особою з інвалідністю до шестирічного віку.
Також скаржник зазначає, що під час розгляду справи необхідно врахувати обставини, що незаконне витрачання коштів Пенсійного фонду України тягне за собою дефіцит бюджету Пенсійного фонду, що породжує соціальну напругу у суспільстві і може сприяти невиконанню державою своїх функцій по соціальному забезпеченню громадян.
Адвокат Няньчук О.М., який діє в інтересах ОСОБА_1 , у відзиві на апеляційну скаргу, посилаючись на доводи, які ідентичні доводам, викладеним у позовній заяві, та які узгоджуються із висновками суду першої інстанції, зазначає про безпідставність апеляційної скарги.
Рішення суду адвокат вважає законним та обґрунтованим, у зв'язку з чим просить в задоволенні скарги відмовити, а рішення суду - залишити без змін.
Враховуючи, що апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції, відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 КАС України, розглянув справу в порядку письмового провадження.
Фактичні обставини справи.
Донька позивачки - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 отримала статус дитини інваліда в віці 15 років, що підтверджується консультативним висновком від 23.07.2018 Одеської обласної дитячої лікарні, а також медичним висновком № 28 від 24.07.2018 Управління соціальної політики Чорноморської міської ради Одеської області.
18.09.2018 ОСОБА_2 отримала посвідчення інваліда з дитинства серії НОМЕР_1 .
Згідно довідки до акту огляду медико-соціальної експертної комісії комунальної установи «Одеський обласний центр медико-соціальної експертизи» від 08.09.2020 серії 12 ААВ № 158322, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнана безстроково інвалідом третьої групи. Причина інвалідності: з дитинства по зору.
09.11.2020 ОСОБА_2 видане посвідчення особи з інвалідністю з дитинства серії НОМЕР_2 .
ОСОБА_1 , 26.01.2024 звернулась із заявою до територіального органу Пенсійного фонду України про призначення дострокової пенсії за віком відповідно до пункту 3 частини 1 статті 115 Закону № 1058-IV.
Разом із заявою про призначення пенсії надала наступні довідки:
- медичний висновок Одеської обласної дитячої лікарні №28 про дитину-інваліда до 18 років, яким встановлено, що наявне захворювання відповідає розділу ХІ пункту 2 підпункту 2.29 Переліку медичних показань, що дають право на одержання державної соціальної допомоги на дітей-інвалідів віком до 18 років;
-посвідчення серії НОМЕР_1 про призначення державної соціальної допомоги ОСОБА_2 як інваліду з дитинства;
-посвідчення серії НОМЕР_2 про призначення державної соціальної допомоги ОСОБА_2 як особі з інвалідністю з дитинства;
-консультативний висновок №776 від 23.07.2018, у якому зазначено, що ОСОБА_2 має право на соціальну допомогу до 18 років;
-довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12ААВ №158322 від 08.09.2020, якою ОСОБА_2 встановлено третю групу інвалідності;
-індивідуальна програма реабілітації № 735 дитини-інваліда ОСОБА_2
01.02.2024, за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 (за принципом екстериторіальності ) ГУ ПФУ у Київській області прийняло рішення №154750010518 про відмову у призначенні дострокової пенсії, оскільки відсутні документи про факт визнання дитини тяжко хворою або особою з інвалідністю до шестирічного віку.
Також відповідач зазначив, що за доданими документами до страхового стажу не зарахований період догляду за дитиною ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки заявниця не надала довідку з Управління соціального захисту населення про отримання допомоги по догляду за дитиною до трьох років.
Вважаючи зазначене рішення протиправним позивачка звернулась до суду з даним позовом.
Джерела правового регулювання (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та оцінка суду апеляційної інстанції доводів апеляції і висновків суду першої інстанції.
Відповідно до частини 1 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
За такого правового регулювання, колегія суддів переглядає висновки суду першої інстанції тільки в межах доводів апеляційної скарги та не вступає в обговорення та оцінку судового рішення суду першої інстанції, в тій частині, яка не оскаржена.
Переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що відсутні підстави для задоволення апеляції, з огляду на таке.
Стаття 19 Конституції України визначає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 1 статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991№ 1788-ХІІ (далі - Закон № 1788-ХІІ) та Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі і вище -Закон №1058-IV).
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 115 Закону №1058-IV, право на призначення дострокової пенсії за віком мають жінки, які народили п'ятьох або більше дітей та виховали їх до шестирічного віку, матері осіб з інвалідністю з дитинства, які виховали їх до зазначеного віку, - після досягнення 50 років та за наявності страхового стажу не менше 15 років. При цьому до числа осіб з інвалідністю з дитинства належать також діти з інвалідністю віком до 16 років.
Пункт 3 Розділу Прикінцеві положення Закону № 1058-IV передбачає, що матері інвалідів з дитинства, які виховали їх до цього віку, мають право на призначення дострокової пенсії за віком після досягнення 50 років та за наявності не менше 15 років страхового стажу. При цьому до числа інвалідів з дитинства належать також діти-інваліди віком до 16 років.
Аналогічні приписи містяться і у статті 17 Закону № 1788-ХІІ, відповідно до якої жінки, які народили п'ятеро або більше дітей і виховали їх до восьмирічного віку, і матері інвалідів з дитинства, які виховали їх до цього віку, мають право на пенсію за віком після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 15 років із зарахуванням до стажу часу догляду за дітьми. При цьому до числа інвалідів з дитинства належать також діти-інваліди віком до 16 років, які мають право на одержання соціальної пенсії.
Отже, право на дострокову пенсію за віком мають матері, які виховали інвалідів з дитинства до шестирічного віку (після досягнення матір'ю 50 років та за наявності не менше 15 років страхового стажу).
За змістом наведеної норми однією з обов'язкових умов для призначення дострокової пенсії за віком є виховання до шестирічного віку саме дитини - інваліда з дитинства.
Закон України від 21.03.1991 № 875-XII «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні » (далі - Закон №875-ХІІ) визначає основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами.
Відповідно до статті 2 Закону №875-ХІІ особою з інвалідністю є особа зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, унаслідок чого держава зобов'язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.
Стаття 3 Закону №875-ХІІ визначає, що інвалідність повнолітній особі встановлюється за результатами оцінювання повсякденного функціонування особи, проведеного експертною командою з оцінювання повсякденного функціонування особи у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Інвалідність дитині встановлюється лікарсько-консультативними комісіями закладів охорони здоров'я за результатами проведеної медико-соціальної експертизи дитини у порядку, визначеному законодавством.
Окрім цього Закон України від 06.10.2005 №2961-IV «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» (далі - Закон №2961-IV), згідно його преамбули, визначає основні засади створення правових, соціально-економічних, організаційних умов для усунення або компенсації наслідків, спричинених стійким порушенням здоров'я, функціонування системи підтримання особами з інвалідністю фізичного, психічного, соціального благополуччя, сприяння їм у досягненні соціальної та матеріальної незалежності.
Відповідно до абзацу другого статті 1 Закону №2961-IV, яка визначає терміни, які вживаються у цьому Законі дитина з інвалідністю - особа віком до 18 років (повноліття) зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, якій у порядку, визначеному законодавством, встановлено інвалідність.
Абзац 3 статті 1 Закону №2961-IV визначає, що інвалідність - міра втрати здоров'я у зв'язку із захворюванням, травмою (її наслідками) або вродженими вадами, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження життєдіяльності особи, внаслідок чого держава зобов'язана створити умови для реалізації нею прав на рівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.
Відповідно до частини 12 статті 7 Закону №2961-IV Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності медико-соціальними експертними комісіями та лікарсько-консультативними комісіями лікувально-профілактичних закладів затверджується Кабінетом Міністрів України.
Серед повноважень лікарсько-консультативних комісій, визначених Положенням про лікарсько-консультативну комісію, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.11.2013 № 917, визначено надання висновку, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку.
Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 (далі Порядок №22-1) встановлено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються документи про народження дитини, виховання її до шестирічного віку, про визнання дитини заявника особою з інвалідністю з дитинства або дитиною з інвалідністю (при призначенні пенсії згідно з абзацом першим пункту 3 частини 1 статті 115 Закону).
Пункти 2.17, 2.18 Порядку №22-1 визначають, що при призначенні пенсій жінкам, які народили п'ятеро або більше дітей і виховали їх до шестирічного віку, матерям осіб з інвалідністю з дитинства, які виховали їх до шестирічного віку, а також, у разі відсутності матері або за її згодою, чоловікам, які здійснювали виховання п'ятьох або більше дітей чи дитини з інвалідністю, факт народження дитини встановлюється на підставі свідоцтва про народження, а її виховання до зазначеного віку - на підставі свідоцтва про народження чи паспорта дитини. У разі смерті дитини подається свідоцтво про смерть.
Визнання особою з інвалідністю з дитинства або дитиною з інвалідністю засвідчується випискою з акту огляду в МСЕК, медичним висновком закладу охорони здоров'я, посвідченням одержувача допомоги, довідкою органу, що призначає допомогу, про період призначення допомоги. У разі якщо дитина визнана дитиною з інвалідністю після досягнення шестирічного віку або особою з інвалідністю з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку, надається відповідно висновок лікарсько-консультаційної комісії про те, що вона мала медичні показання для визнання її дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку, та/або висновок МСЕК про можливість настання інвалідності до досягнення особою вісімнадцятирічного віку (висновок про час настання інвалідності).
Тобто, такий висновок дає можливість опосередковано підтвердити факт догляду матері за дитиною, яка мала право на отримання статусу дитини-інваліда до досягнення шестирічного віку, як це передбачено положеннями Закону №1058-IV.
Колегія суддів враховує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.05.2019 у справі № 330/2181/16-а зазначила, що Верховний Суд України у постанові від 27.05.2014 у справі № 21-133а14 висловив обґрунтовану позицію про те, що мати дитини-інваліда має право на призначення дострокової пенсії за віком, але не раніше ніж за 5 років до досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 Закону України № 1058-IV, у тому разі, якщо дитина, яку вона виховує, визнана дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку. Якщо дитина визнана дитиною-інвалідом після досягнення нею шестирічного віку, або інвалідом з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку, мати цієї дитини має право на отримання зазначеної пенсії лише у разі наявності висновку лікарсько-консультативної комісії, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку.
Водночас Велика Палата Верховного Суду визнала помилковим висновок Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду про тлумачення поняття «інвалід з дитинства» як статус дитини-інваліда, який ця дитина набуває по досягненню нею 18 років, оскільки визначальною умовою для призначення дострокової пенсії за віком як матері інваліда з дитинства є виховання до шестирічного віку саме дитини-інваліда з дитинства, а не дитини без такого роду медичних показань. Тобто при вирішенні питання про наявність права на призначення такого виду пенсії враховується не тлумачення поняття інваліда з дитинства, а момент настання медичних показань для встановлення інвалідності.
Згідно матеріалів справи, зокрема, свідоцтва про народження серія НОМЕР_3 ОСОБА_1 є матір'ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Позивачка досягла 50-ти річного віку та маючи 31 рік 9 місяців 4 дні страхового стажу звернулася до територіального органу Пенсійного фонду щодо призначення пенсії відповідно до статті 115 Закону № 1058-IV. Разом із заявою про призначення пенсії надавала наступні довідки:
-медичний висновок №28 про дитину-інваліда до 18 років, яким встановлено, що наявне захворювання відповідає розділу ХІ пункту 2 підпункту 2.29 Переліку медичних показань, що дають право на одержання державної соціальної допомоги на дітей-інвалідів віком до 18 років;
-посвідчення серії НОМЕР_1 про призначення державної соціальної допомоги ОСОБА_2 як інваліду з дитинства;
-посвідчення серії НОМЕР_2 про призначення державної соціальної допомоги ОСОБА_2 як особі з інвалідністю з дитинства;
-консультативний висновок №776 від 23.07.2018, у якому зазначено, що ОСОБА_2 має право на соціальну допомогу до 18 років;
-довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12ААВ №158322 від 08.09.2020, якою ОСОБА_2 встановлено третю групу інвалідності;
-індивідуальна програма реабілітації № 735 дитини-інваліда ОСОБА_2 .
Тобто, донька позивачки - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 отримала статус дитини інваліда в віці 15 років, що підтверджується консультативним висновком від 23.07.2018 Одеської обласної дитячої лікарні, а також медичним висновком № 28 від 24.07.2018 Управління соціальної політики Чорноморської міської ради Одеської області.
18.09.2018 ОСОБА_2 отримала посвідчення інваліда з дитинства серії НОМЕР_1 .
Згідно довідки до акту огляду медико-соціальної експертної комісії комунальної установи «Одеський обласний центр медико-соціальної експертизи» від 08.09.2020 серії 12 ААВ № 158322, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнана безстроково інвалідом третьої групи. Причина інвалідності: з дитинства по зору.
09.11.2020 ОСОБА_2 видане посвідчення особи з інвалідністю з дитинства серії НОМЕР_2 .
Наведене свідчить про те, що хвороба дитини позивачки, була в неї з дитинства і постійно розвивалась.
Колегія суддів враховує, що зі змісту пункту 3 частини 1 статті 115 Закону №1058-ІV вбачається, що пільга, пов'язана зі зменшенням жінкам пільгового віку та страхового стажу, установлюється лише тим матерям інвалідів з дитинства та дітей інвалідів до 16 років, які виховували їх за підтвердженого стану інвалідності на момент досягнення дитиною 6 років.
Таким чином, для призначення пенсії на підставі статті 115 Закону № 1058-IV має значення не факт установлення інвалідності, а термін (момент) настання інвалідності у дитини, що повинен мати місце протягом періоду життя дитини з моменту народження і до інвалідності у дитини до досягнення шестирічного віку, оскільки виховання дитини-інваліда у віці до 6 років створює для жінки більше перешкод для участі у суспільно-корисній діяльності, наслідком якої є отримання заробітної плати і страхового стажу, що зумовлюється сплатою страхувальником єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Непрямим підтвердженням цього є встановлена частиною 6 статті 179 Кодексу законів про працю України можливість надання жінці в обов'язковому порядку відпустки без збереження заробітної плати у разі, якщо дитина потребує домашнього догляду, тривалістю, визначеною у медичному висновку, але не більш як до досягнення дитиною шестирічного віку. Натомість, за відсутності медичних показань до догляду за дитиною жінка не матиме можливості перебувати у такій відпустці і має прийняти рішення про вихід на роботу або припинення трудових відносин з роботодавцем.
Колегія суддів враховує висновки Верховного Суду викладені у поставі від 31.07.2018 у справі № 501/2838/16 та від 14.02.2019 у справі № 216/2437/16, в яких Суд зауважив на тому, що ненадання позивачем усіх документів, необхідних для призначення пенсії не є підставою для відмови у призначенні відповідної пенсії.
Поряд з тим, Суди зазначив, що законом не передбачена вимога про те, що для призначення пенсії обов'язковим є визнання дитини інвалідом до 6-ти річного віку. Суд указав, що в законі визначена лише вимога про виховання такої дитини до шести років.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що наявними в матеріалах справи доказами, підтверджуються ті обставини, що позивачка є матір'ю дитини з інвалідністю з дитинства, яку вона виховала, та яка на час звернення до територіального органу Пенсійного фонду досягла 50 років і має не менше 15 років страхового стажу.
За таких підстав, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про визнання протиправною відмову ГУ ПФУ в Київській області ОСОБА_1 у призначенні пенсії відповідно до положень статті 115 Закону № 1058-IV та з метою ефективного захисту порушеного права позивачки, слід зобов'язати ГУ ПФУ в Київській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до положень пункту 3 частини 1 статті 115 Закону № 1058-IV з 26.01.2024.
Таким чином, слід констатувати, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження, а тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення про задоволенні позову в цій частині.
Відповідно до вимог статті 316 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги, якщо суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
На думку колегії суддів, суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, а тому підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування судового рішення відсутні.
Стаття 328 КАС України встановлює право учасників справи, а також осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки на касаційне оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Водночас пункт 2 частини 5 вказаної статті встановлює, що не підлягають касаційному оскарженню, у тому числі судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Отже, враховуючи, що судом апеляційної інстанції постановлено рішення у справі розглянутої за правилами спрощеного позовного провадження, відсутні підстави для його оскарження в касаційному порядку.
Розподіл судових витрат, відповідно до вимог статті 139 КАС України не передбачений.
Керуючись статтями 308, 311, 316, 322, 325, 328 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області - залишити без задоволення.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 02 січня 2025 року у справі за позовом адвоката Няньчука Олександра Миколайовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку до Верховного Суду не підлягає, за винятком випадків, перелічених у пункті 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Доповідач - суддя І. О. Турецька
суддя Ю. М. Градовський
суддя Л. П. Шеметенко
Повне судове рішення складено 19.05.2025.