П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
20 травня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/26239/24
Перша інстанція: суддя Хурса О. О.,
повний текст судового рішення
складено 01.01.2025, м. Одеса
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Джабурія О.В.
суддів - Вербицької Н.В.
- Кравченка К.В.
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 01 січня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -
20 серпня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), в якому просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військової частини НОМЕР_1 ) за період з 30.01.2020 по 19.05.2023 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 року № 704;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (військову частину НОМЕР_1 ) за період з 30.01.2020 по 19.05.2023 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704, з урахуванням виплачених сум;
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_1 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення при наданні щорічної основної відпустки за 2020, 2021 та 2022 роки, виходячи з розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (військову частину НОМЕР_1 ) нарахувати ОСОБА_1 грошову допомоги на оздоровлення при наданні щорічної основної відпустки за 2020, 2021 та 2022 роки, виходячи з розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704, та виплатити на користь ОСОБА_1 недоплачену суму грошової допомоги на оздоровлення при наданні щорічної основної відпустки за 2020, 2021 та 2022 роки;
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_1 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких військовослужбовцям, особам рядового i начальницького виплат складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», у розмірі 30000,00 грн. - за жовтень 2023 року, 30000,00 грн. за листопад 2023 року, 23225,81 грн. - за січень 2024 року;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (військову частину НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», у розмірі 30000,00 грн. за жовтень 2023 року, 30000,00 грн. - за листопад 2023 року, 23225,81 грн. - за січень 2024 року;
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_1 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», в розрахунку на місяць у розмірі 30000,00 грн. за грудень 2023 року, за виключенням періоду перебування у щорічній основній відпустці з 27.12.2023 року по 31.12.2023 року;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (військову частину НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», в розрахунку на місяць у розмірі 30000,00 грн. - за грудень 2023 року, за виключенням періоду перебування у щорічній основній відпустці з 27.12.2023 по 31.12.2023.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що після набрання законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду у справі № 826/6453/18, якою скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.08.2018 № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби та деяким іншим категоріям осіб», пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 діє у редакції, що діяла до внесення до неї змін пунктом 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.08.2018 № 103, а тому має право на перерахунок розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за спеціальним званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12,13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30 серпня 2017 року «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», та з урахуванням раніше визначених сум.
Представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог, вказуючи, що діяв правомірно, застосовуючи при обчисленні посадового окладу та окладу за військовим званням таку розрахункову величину як прожитковий мінімум для працездатних осіб, визначений законом на 1 січня 2018 року.
Рішенням Одеського кружного адміністративного суду від 01 січня 2025 року позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - задоволено частково.
Визнано протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо обчислення та виплати з 30.01.2020 по 19.05.2023 грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення за 2020-2022 роки, ОСОБА_1 , з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за спеціальним званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, на 01.01.2021, на 01.01.2022 та на 01.01.2023 у відповідні роки на відповідний тарифний коефіцієнт.
Зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) здійснити перерахунок з 30.01.2020 по 19.05.2023 сум грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення за 2020-2022 роки, ОСОБА_1 , з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року, а саме встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020, Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021, Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» № 704 від 30.08.2017, та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
В іншій частині позовних вимог - відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій ставиться питання про скасування судового рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог та ухвалення нового рішення, яким відмовити задовольнити позовні вимоги, також просив змінити рішення в частині задоволених позовних вимог, виклавши абзаци другий та третій його резолютивної частини у такій редакції: «Визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військової частини НОМЕР_1 ) щодо обчислення та виплати з 30.01.2020 року по 19.05.2023 року грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення за 2020-2022 роки, ОСОБА_1 , з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за спеціальним званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020 року, на 01.01.2021 року, на 01.01.2022 року та на 01.01.2023 року у відповідні роки (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року) на відповідний тарифний коефіцієнт. Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (військову частину НОМЕР_1 ) здійснити перерахунок з 30.01.2020 року по 19.05.2023 року сум грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення за 2020-2022 роки, ОСОБА_1 , з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), а саме встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 року, Законом України «Про Державний бюджет в України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» № 704 від 30.08.2017 року, та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум».
ІНФОРМАЦІЯ_2 (військову частину НОМЕР_1 ) також не погодилось із судовим рішенням першої інстанції, подавши апеляційну скаргу, в якій просило суд скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 01.01.2025 року та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно до вимог ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Позивач у спірні періоди проходив службу у ВЧ НОМЕР_1 .
Сторони не заперечують, що нарахування та виплата грошового забезпечення позивачу проводилась, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.
Вирішуючи дану справу в апеляційному провадженні, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Вимогами ч.1 ст.2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до вимог ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційна, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Керуючись положеннями вищевказаних законів, Кодексом та контекстом Конституції України можна зробити висновок, що однією з найважливіших тенденцій розвитку сучасного законодавства України є розширення сфери судового захисту, в тому числі судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень.
За приписами ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ч. 5 ст. 17 Конституції України, держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності (ч. 1 ст. 2 Закону України Про військовий обов'язок і військову службу від 25.03.1992 № 2232-XII (в подальшому - Закон №2232-ХІІ)).
Статтею 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 за №2011-ХІІ (в подальшому - Закон №2011-ХІІ) визначено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України (ст. 2 Закону №2011-ХІІ).
Згідно ч. 1 ст. 9 Закону № 2011-ХІІ, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Правовідносини у сфері пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, пов'язані, зокрема, із Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб" від 09.04.1992 №2262-ХІІ (далі - Закон № 2262-ХІІ).
Статтею 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011-XII від 20.12.1991 (далі - Закон №2011-XII) визначено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Частиною другою статті 9 Закону №2011-ХІ передбачено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (частина третя статті 9 Закону №2011-ХІІ).
Постановою №704, яка набирала чинності з 01 березня 2018 року, збільшено розмір грошового забезпечення військовослужбовців.
За первинною редакцією пункту 4 Постанови №704, передбачено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Згідно з приміткою 1 Додатку 1 до постанови Кабінету Міністрів України посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
Відповідно до примітки до Додатку 14 також передбачено, що оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт. У разі коли посадовий оклад визначений у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище - заокруглюються до десяти гривень.
Варто зазначити, що за загальним правилом, примітка застосовується законодавцем для супроводу та зв'язку з нормою права, якої вона стосується. Тобто, примітка повинна бути у безпосередньому зв'язку з нормою, в даному випадку п.4 Постанови №704, і не повинна суперечити змісту основної норми, яку вона супроводжує.
Суд звертає увагу, що застосуванню у спірних правовідносинах підлягають саме положення основної норми Постанови №704, пункт 4 якої має нормативний характер, тобто містить правила поведінки для невизначеного широкого кола осіб.
21.02.2018 Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову №103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб" (далі - Постанова №103).
Пунктом 6 Постанови № 103, внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України, що додаються. Так, до Постанови №704 були внесені зміни, внаслідок яких пункт 4 Постанови №704 викладено у новій редакції, а саме: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».
При цьому, суд зазначає, що зміни до додатків 1, 12, 13 і 14 не вносилися.
Таким чином, на момент виникнення спірних правовідносин (станом на 01.01.2019) пункт 4 Постанови №704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник, як «розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018».
У той же час, судом встановлено, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано п.6 Постанови №103, яким були внесені зміни до п.4 Постанови №704.
Вказаною постановою були скасовані зміни, у тому числі до п.4 постанови Кабінету Міністрів України № 704, та відновлено його попередню редакцію (станом на 30.07.2018), згідно якої розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Аналіз вищевикладеного дає підстави для висновку, що саме з 29.01.2020 - дня набрання законної сили рішенням Шостого апеляційного адміністративного суду у справі № 826/6453/18 - діє редакція пункту 4 Постанови №704, яка діяла до зазначених змін.
Тобто, із 29.01.2020 була відновлена дія пункту 4 постанови №704 у первісній редакції, котра визначала розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а не на 01 січня 2018.
Отже, саме з 29 січня 2020 року - з дня набрання чинності судовим рішенням у справі №826/6453/18 виникають підстави для розрахунку грошового забезпечення, з урахуванням розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням та відсоткової надбавки за вислугу років, а також додаткових видів грошового забезпечення, виходячи з розміру складових, розрахованих згідно з Постановою №704 відповідно до вимог статті 9 Закону № 2011-ХІІ.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що дії відповідача щодо обчислення та виплати позивачу з 29.01.2020 по 19.05.2023 у заниженому розмірі грошового забезпечення без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020, Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021, Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» №1928-ІХ від 02.12.2022 станом на 01.01.2022 та Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» №2710-IX від 03.11.2022 станом на 01.01.2023 є протиправними.
Крім того, при вирішенні спірних питань суд враховує, що розмір грошової допомоги для оздоровлення матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової компенсації невикористані дні щорічних оплачуваних відпусток, грошової допомоги при звільненні обчислених безпосередньо залежить від розміру грошового забезпечення в цілому.
З огляду на що, на думку суду, дії відповідача щодо обчислення та виплати позивачу у заниженому розмірі з 29.01.2020 по 19.05.2023 грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законами України «Про Державний бюджет України на відповідний рік» є протиправними.
Щодо доводів апеляційної скарги про порушення ІНФОРМАЦІЯ_2 (військовою частиною НОМЕР_1 ) права позивача на визначення розміру посадового окладу та окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року) на тарифні коефіцієнти, визначені Постановою № 704, колегія суддів зазначає, що встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою №704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується, як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.
Стосовно вимог щодо нарахування і виплати позивачу додаткової винагороди у розмірі 30000 грн., суд зазначає наступне.
За позицією позивача, під час проходження військової служби та перебуваючи у складі ІНФОРМАЦІЯ_1 , виконував завдання з участі у всебічному забезпеченні органів (підрозділів) ІНФОРМАЦІЯ_1 , які виконують завдання у складі органів управління. Дані обставини підтверджують те, що позивач брав участь та здійснював бойові (спеціальні) завдання у період здійснення заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з відсутності у позивача права на отримання додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168, оскільки, як встановлено судом, позивач не залучався до виконання бойових (спеціальних) завдань у вказані позивачем періоди.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позову, з огляду на наступне.
28 лютого 2022 року Кабінет Міністрів України прийняв Постанову № 168, в пункті 1 якої установив, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Згідно з пунктом 5 Постанови №168 вона набирає чинності з дня її опублікування та застосовується з 24.02.2022 року.
Постановою Кабінету Міністрів України від 07.07.2022 №793 в абзаці першому пункту 1 постанови №168 слова і цифри «додаткова винагорода в розмірі 30000 гривень щомісячно» замінено словами і цифрами «додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць».
В решті зміст пункту 1 цієї постанови в частині, що стосується виплати додаткової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України, у 2022 році не змінювався.
Аналіз наведених норм законодавства України, чинних на момент виникнення спірних правовідносин, дає підстави для висновку, що встановлена постановою Кабінету Міністрів України №168 додаткова винагорода в розмірі 30000 гривень на місяць є складовою грошового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України, що виплачується їм на період дії воєнного стану та підлягає збільшенню до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу їх безпосередньої участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії під час перебування безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів.
Відповідно до пункту 21 постанови Кабінету Міністрів України №168, доповненого згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 07.07.2022 №793, яка підлягала застосуванню з 24 лютого 2022 року, порядок і умови виплати додаткової винагороди, а також одноразової грошової допомоги, передбачених цією постановою, визначаються керівниками відповідних міністерств та державних органів.
Телеграмою від 07.03.2022 №248/1217 Міністр оборони України (зміст телеграми відтворено в постанові Верховного Суду від 25.01.2024 №560/1216/23) довів до відома, зокрема, командирів (начальників) військових частин, вимогу щодо виплати військовослужбовцям Збройних Сил України за періоди безпосередньої участі в бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії під час перебування безпосередньо в районах ведення воєнних (бойових) дій (проведення заходів), визначених рішеннями Головнокомандувача Збройних Сил України, додаткової винагороди в розмірі 100 000 гривень у розрахунку на місяць (пропорційно часу участі у таких діях та заходах).
У пункті 2.1 цієї телеграми зазначено, що порядок документального підтвердження (в умовах воєнного стану) безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях та забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, а також підтвердження перебування військовослужбовців в районах проведення зазначених заходів затверджений Головнокомандувачем Збройних Сил України 06.03.2022 (додається, далі - Порядок).
Пунктом 4 вказаної телеграми встановлено, що командири військових частин, до яких відряджені військовослужбовці інших органів військового управління та військових частин, щомісяця не пізніше 25 березня і в подальшому щомісячно до 5 числа повідомляють військові частини за місцем штатної служби військовослужбовців про підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях за минулий місяць.
Згідно з Порядком, затвердженим Головнокомандувачем Збройних Сил України 06.03.2022, для документального підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців Збройних Сил України у бойових діях та забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, а також підтвердження перебування військовослужбовців в районах проведення зазначених заходів можуть використовуватися такі документи: бойовий наказ (бойове розпорядження); наказ (по стройовій частині); журнал бойових дій (вахтовий журнал), журнал ведення оперативної обстановки; список особового складу, який залучався до виконання бойових (спеціальних) завдань.
Крім цього, можуть використовуватися такі документи (за наявності): бойове донесення (підсумкове, термінове, позатермінове); рапорт (донесення) командира підрозділу (групи) про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях, у виконання бойових (спеціальних) завдань; книга служби нарядів та подій, що відбувалися; постова відомість під час охорони об'єкта (блокпоста, базового табору, складу ракетно-артилерійського озброєння, польового парку тощо), на який було здійснено збройний напад.
У телеграмі Міністра оборони України від 25.03.2022 №248/1298 визначений перелік бойових завдань і заходів, які підпадають під поняття «безпосередньої участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії в період здійснення зазначених заходів».
Абзацом третім пункту 3 цієї телеграми наказано здійснювати документальне підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або заходах на підставі таких документів: бойовий наказ (бойове розпорядження); журнал бойових дій (вахтовий журнал) або журнал ведення оперативної обстановки або бойове донесення (підсумкове, термінове, позатермінове) або постова відомість (під час охорони об'єкта, на який було здійснено збройний напад); рапорт (донесення) командира підрозділу (групи) про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях, у виконання бойових (спеціальних) завдань.
Крім того, абзацом четвертим пункту 3 і пунктом 4 телеграми від 25.03.2022 №248/1298 на командирів військових частин (установ), до яких відряджені військовослужбовці інших органів військового управління та військових частин (установ), покладено обов'язок надавати довідки про підтвердження безпосередньої участі відряджених військовослужбовців у бойових діях або заходах та щомісячно до 5 числа повідомляти військові частини (установи) за місцем штатної служби військовослужбовців про підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або заходах за минулий місяць за формою, наведеною в додатку №1 до цієї телеграми.
Телеграмою Міністра оборони України від 18.04.2022 №248/1529 пункт 4 телеграми від 25.03.2022 №248/1298 і додаток №1 до неї викладено в новій редакції та, зокрема, деталізовано, що в підставах про видання довідки (додаток №1) необхідно обов'язково зазначати документи, визначені абзацами третім або четвертим та абзацом п'ятим пункту 3 телеграми від 25.03.2022 №248/1298.
23.06.2022 Міністр оборони України видав окреме доручення №912/з/29, яке підлягало застосуванню з 01.06.2022, тоді як попередні телеграми Міністра оборони України наказано вважати такими, що з 01.06.2022 не застосовуються (пункти 13, 14 окремого доручення).
У пункті 1 вказаного окремого доручення розширено перелік бойових завдань і заходів, які підпадають під поняття «безпосередньої участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії в період здійснення зазначених заходів».
Водночас визначений в абзацах третьому і четвертому пункту 3 окремого доручення перелік документів, що підтверджують безпосередню участь військовослужбовців, у тому числі відряджених, у бойових діях або заходах, залишився таким самим, як у телеграмі Міністра оборони України від 25.03.2022 №248/1298.
Аналогічним залишився й обов'язок керівників органів військового управління, штабів угрупувань військ (сил), штабів тактичних груп, командирів військових частин (установ, навчальних закладів), що входять до складу діючих угруповань військ (сил) Сил оборони держави, до яких відряджені військовослужбовці, щомісячно до 5 числа повідомляти органи військового управління, військові частини (установи, навчальні заклади) за місцем штатної служби цих військовослужбовців про дні безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або заходах за минулий місяць за формою, наведеною в додатку №1 до цього доручення (абзац перший пункту 4 окремого доручення).
Алгоритм дій посадових осіб щодо документування безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або заходах наочно розкритий у Методичних рекомендаціях щодо заходів з організації документального підтвердження (оформлення) безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях, які затверджені начальником Генерального штабу Збройних Сил України 18.05.2022 (далі по тексту - Методичні рекомендації).
У вступі до Методичних рекомендацій зазначено, що ці рекомендації визначають механізм дій посадових осіб під час заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, передбачених пунктом 1 рішення Міністра оборони України, доведеного телеграмою від 25.03.2022 №248/1298, а їхнє застосування сприятиме забезпеченню своєчасної виплати військовослужбовцям додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №168.
Відповідно до Методичних рекомендацій документальне підтвердження (оформлення) безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях схематично здійснюється в такому порядку:
1) після отримання військовою частиною бойового розпорядження вищого штабу про передачу її в підпорядкування створеного угрупування військ та висування у район виконання бойових завдань: посадова особа, що відповідає за облік особового складу, готує проєкт наказу по стройовій частині щодо вибуття особового складу, який залучено до виконання бойового завдання; командир підрозділу подає рапорт про особовий склад підрозділу, який буде виконувати отримане завдання; начальник штабу робить відповідний запис у журналі ведення бойових дій та готує проєкт бойового наказу; командир частини видає бойовий наказ (бойове розпорядження) щодо сил і засобів та порядку виконання поставлених завдань;
2) після прибуття визначених підрозділів до району ведення бойових дій та початку виконання бойових завдань: посадова особа, що відповідає за облік особового складу, готує проєкти наказів по стройовій частині щодо прибуття в район виконання завдань визначеного особового складу; командир підрозділу виконує бойові завдання та подає рапорти (донесення, звіти) про результати виконання бойових завдань; начальник штабу робить відповідні записи у журналі ведення бойових дій; командир частини видає бойові розпорядження щодо виконання бойових завдань;
3) під час здійснення військовою частиною заходів з організації виплати додаткової винагороди за минулий місяць: посадова особа, що відповідає за облік особового складу, перевіряє, зокрема, наявність документальних підстав для видачі довідок про безпосередню участь у бойових діях військовослужбовців приданого підрозділу іншої військової частини та готує проєкти відповідних довідок за формою, визначеною додатком 1 до рішення Міністра оборони України від 25.03.2022 №248/1298; начальник штабу підписує відповідні довідки; командир частини підписує наказ про виплату додаткової винагороди підпорядкованому особовому складу.
Отже, виплата військовослужбовцю Збройних Сил України додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №168, здійснюється за місцем перебування військовослужбовця на грошовому забезпеченні (за місцем штатної служби військовослужбовця) за умови документального підтвердження військовою частиною (установою) безпосередньої участі військовослужбовця у бойових діях або заходах та повідомлення нею про це у встановленому порядку військової частини (установи) за місцем штатної служби військовослужбовця.
При цьому, якщо в першій телеграмі Міністра оборони України від 07.03.2022 №248/1217 перелік документів, що підтверджують безпосередню участь військовослужбовців у бойових діях або заходах, був визначений альтернативно й передбачав можливість використання з цієї метою насамперед таких документів як бойовий наказ (бойове розпорядження), наказ (по стройовій частині) і журнал бойових дій, а рапорт (донесення) командира підрозділу (групи) про участь кожного військовослужбовця у бойових діях або виконанні бойових (спеціальних) завдань - в разі його наявності, то в наступних розпорядчих документах Міністра оборони України, починаючи з 25 березня 2022 року, перелік відповідних документів визначений імперативно та має обов'язково включати: бойовий наказ (бойове розпорядження), журнал бойових дій (вахтовий журнал) або журнал ведення оперативної обстановки або бойове донесення (підсумкове, термінове, позатермінове) або постова відомість (під час охорони об'єкта, на який було здійснено збройний напад) та рапорт (донесення) командира підрозділу (групи) про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях, у виконання бойових (спеціальних) завдань.
Вказані вище висновки щодо правозастосування викладені в постанові Верховного Суду від 25.01.2024 у справі №560/1216/23, які в силу ч.5 ст.242 КАС України є обов'язковими для врахування при розгляді даної справи.
Колегія суддів зазначає, що ключовою умовою для здійснення виплати такої додаткової винагороди є виконання військовослужбовцем спеціальних бойових завдань та заходів, які у розумінні Постанови №168 означають «безпосередню участь військовослужбовця у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії в період здійснення зазначених заходів» та підтвердження цих обставин указаними документами.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 05.08.2024 року у справі №200/4100/23.
Дослідивши зміст наданих позивачем документів судом встановлено, що вони не підтверджують участь позивача у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, тобто, не є достатнім свідченням того, що військовослужбовець на підставі бойового наказу брав безпосередню участь у бойових діях або забезпечував здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів.
Суд звертає увагу, що сам по собі факт виконання позивачем службових обов'язків під час дії воєнного стану у спірний період не створює для відповідача обов'язку щодо нарахування додаткової винагороди, оскільки підставою для її виплати є документальне підтвердження безпосередньої участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах проведення воєнних (бойових) дій у період здійснення зазначених заходів.
При цьому, факт безпосередньої участі у таких діях та заходах має бути підтверджений додатковими доказами (наприклад, витягом з журналу бойових дій, витягом з журналу ведення оперативної обстановки, копією бойового донесення, копією рапорту начальника (командира) підрозділу (групи, загону, екіпажу), де проходив службу в певні періоди часу військовослужбовець, про його участь у бойових діях або заходах, у виконанні бойових (спеціальних) завдань - із зазначенням кількості днів такої участі, довідкою про участь у бойових діях чи визначених заходах із зазначенням кількості днів такої участі.
Колегія суддів звертає увагу, що виконання бойових розпоряджень та участь у бойових діях або забезпечені здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і гримування збройної агресії не є тотожними поняттями.
Верховним Судом у постанові від 11.04.2024 у справі №560/3153/23 зазначено, що підтвердженням безпосередньої участі відряджених військовослужбовців у бойових діях або заходах є довідка керівника органу військового управління, штабу угруповання військ (сил), штабу тактичної групи, до яких для виконання завдань відряджений військовослужбовець.
За зміст таких довідок відповідальність несе уповноважений командир (начальник), який видав відповідну довідку. Тож, якщо відрядженому військовослужбовцю видано довідку про підтвердження його участі у бойових діях або заходах, зміст та форма якої відповідають додаткам № 1, 2 окремого доручення, підписану уповноваженим командиром (начальником), то презюмується, що цей командир (начальник) перевірив та підтвердив наявність документального підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або заходах, визначених пунктом 3 вищевказаного окремого доручення, на підставі якого визначив терміни безпосередньої участі кожного конкретного відрядженого військовослужбовця у бойових діях або заходах у відповідності до повноважень, наданих йому абзацом 3 пункту 3 та абзацом 4 пункту 4 окремого доручення від 23.06.2022 №912/з/29.
Зміст цих документів може ставитися під сумнів лише за наявності доказів недобросовісного чи зловмисного спотворення фіксації реальної участі конкретного військовослужбовця у бойових діях чи відповідних заходах. Іншим випадком необхідності пошуку доказів участі військовослужбовця у бойових діях чи відповідних заходах може бути ситуація втрати (знищення) документів військової частини (підрозділу) в умовах бойових дій, засвідчена відповідними документами.
Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 21.03.2024 у справах №560/3159/23 та №560/3141/23.
Статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно із ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.
Згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.
Відповідно до ч.1-3 ст.242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За таких обставин колегія суддів вважає наведені висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ст.ст.2, 7, 8, 9, 10, 73, 74, 77 КАС України та не приймає доводи, наведені в апеляційних скаргах про те, що рішення підлягає скасуванню.
Відповідно до вимог ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Отже, в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб'єкта владних повноважень обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в апеляційних скаргах доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційні скарги задоволенню не підлягають.
Керуючись ст. ст. 308; 311; 315; 316; 321; 322; 325 КАС України, суд апеляційної інстанції, -
Апеляційні скарги ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) - залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 01 січня 2025 року - без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення з підстав, передбачених статтею 328 КАС України.
Суддя-доповідач О.В. Джабурія
Судді Н.В. Вербицька К.В. Кравченко