П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
20 травня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/36645/24
Перша інстанція: суддя Скупінська О.В.,
повний текст судового рішення
складено 30.01.2025, м. Одеса
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Джабурія О.В.
суддів - Вербицької Н.В.
- Кравченка К.В.
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 січня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
27 листопада 2024 року ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, в якому просив суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №104650018606 від 03.07.2024, яким ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , було відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»;
-зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області зарахувати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до загального страхового стажу періоди роботи з 07.01.1985 по 19.08.1985, з 01.12.1986 по 30.06.1991, з 12.05.1992 по 19.04.1996 згідно з записами трудової книжки серії НОМЕР_1 від 17.08.1981, а також призначити і виплачувати йому пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», починаючи з 29.05.2024.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що 25.06.2024 позивач у віці 60 років звернувся через веб портал Пенсійного фонду України із заявою про призначення йому пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-ІV. До зазначеної заяви були додані необхідні документи про підтвердження загального страхового стажу, які засвідчують правомірність заявлених вимог щодо призначення Позивачу пенсії та в подальшому виплаті її Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області. Заява позивача від 25.06.2024 про призначення пенсії була опрацьована за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області, що передбачено п. 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 та зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за №1566/11846. Рішенням Головного управління ПФУ в Одеській області №104650018606 від 03.07.2024, позивачу було відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу - 31 року. Позивач вважає, що дії Відповідача 2 щодо не зарахування до загального страхового стажу періодів роботи, які надають йому право на призначення пенсії за віком відповідно до Закону №1058-ІV, є неправомірними.
Представник відповідача, ГУ ПФУ в Одеській області, заперечував проти задоволення позовних вимог, вказуючи, що рішенням Головного управління ПФУ в Одеській області № 104650018606 від 03.07.2024 позивачу було відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв'язку з відсутністю 31 року страхового стажу. Вік позивача на момент подання заяви становив 60 років, страховий стаж позивача складав 28 років 03 місяці 06 днів. Враховуючи вищевикладене, Головне управління правомірно відмовило Позивачу у призначенні пенсії за віком через відсутність стажу роботи у розмірі 31 рік. До страхового стажу Позивача не було зараховано наступні періоди роботи: - з 07.01.1985 по 19.08.1985, оскільки дата звільнення з роботи містить розбіжність з датою наказу про звільнення з роботи (дата наказу 09.12.1985); - період з 01.12.1986 по 31.06.1991, оскільки дата звільнення некоректна та не відповідає даті наказу про звільнення з роботи; - період з 12.05.1992 по 19.04.1996, оскільки печатка при звільненні з роботи не відповідає назві підприємства при прийнятті на роботу (відомості про зміну назви підприємства відсутні). Записи про звільнення від 19.08.1985 та від 31.06.1991 не відповідають вимогам законодавства, оскільки дата звільнення не відповідає даті наказу про звільнення; запис про звільнення з 19.04.1996 засвідчений печаткою іншого підприємства. Враховуючи те, що записи у трудовій книжці не відповідають встановленим законодавством вимогам - у Головного управління були відсутні підстави для зарахування спірного періоду до страхового стажу Позивача лише на підставі трудової книжки. Однак, відсутність записів у трудовій книжці не позбавляє особу права на зарахування періоду виконуваної роботи до страхового стажу.
Рішенням Одеського кружного адміністративного суду від 30 січня 2025 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задоволений частково. Визнано протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №104650018606 від 03.07.2024 про відмову в призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення позивачу пенсії за віком від 29.05.2024, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні. У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено. Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору у розмірі 968,96 грн.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області подало апеляційну скаргу, в якій ставиться питання про скасування судового рішення та ухвалення нового рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Обґрунтовуючи подану апеляційну скаргу, апелянтом посилався на невірне застосування судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно до вимог ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
25.06.2024 ОСОБА_1 у віці 60 років звернувся через веб портал Пенсійного фонду України в Київській області із заявою про призначення йому пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-ІV (надалі - Закон №1058-IV).
За принципом екстериторіальності заяву позивача було розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області та прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії № 10465001806 від 03.07.2024. Зі змісту вказаного рішення вбачається, що підставою для відмови в призначенні пенсії слугувало те, що страховий стаж заявника становить 28 років 03 місяці 06 дні. Необхідний страховий стаж статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» становить 31 рік. За результатами розгляду документів, доданих до заяви: за доданими документами до страхового стажу не зараховано:
- період з 07.01.1985 по 19.08.1985, оскільки дата звільнення з роботи містить розбіжність з датою наказу про звільнення з роботи (дата наказу 09.12.1985);
- період з 01.12.1986 по 31.06.1991, оскільки дата звільнення некоректна та не відповідає даті наказу про звільнення з роботи;
- період з 12.05.1992 по 19.04.1996, оскільки печатка при звільненні з роботи не відповідає назві підприємства при прийнятті на роботу (відомості про зміну назви підприємства відсутні).
Не погодившись з прийнятим відповідачем рішенням, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Вирішуючи дану справу в апеляційному провадженні, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Вимогами ч.1 ст.2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до вимог ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційна, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Керуючись положеннями вищевказаних законів, Кодексом та контекстом Конституції України можна зробити висновок, що однією з найважливіших тенденцій розвитку сучасного законодавства України є розширення сфери судового захисту, в тому числі судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень.
За приписами ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України закріплено право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно зі статтею 12 Європейської соціальної хартії (переглянутої) 1996 року держава зобов'язана підтримувати функціонування системи соціального забезпечення, її задовільний рівень, докладати зусиль для її поступового посилення.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначено Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі Закон № 1058-IV).
Частиною першою статті 26 Закону №1058-IV встановлено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.
За визначенням, наведеним у статті 1 Закону № 1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.
За змістом частини першої статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Згідно з частиною другою статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до частини четвертої статті 24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року (далі Закон № 1788-ХІІ), який регулював відносини щодо пенсійного забезпечення до 01 січня 2004 року, встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12 серпня 1993 року затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі Порядок № 637).
Пунктом 1 Порядку № 637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 3 Порядку № 637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Зі змісту оскаржуваного рішення слідує, що підставою для відмови позивачу у призначенні пенсії стало те, що страховий стаж заявника становить 28 років 03 місяці 06 дні. Необхідний страховий стаж статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» становить 31 рік. За результатами розгляду документів, доданих до заяви: за доданими документами до страхового стажу не зараховано:
- період з 07.01.1985 по 19.08.1985, оскільки дата звільнення з роботи містить розбіжність з датою наказу про звільнення з роботи (дата наказу 09.12.1985);
- період з 01.12.1986 по 31.06.1991, оскільки дата звільнення некоректна та не відповідає даті наказу про звільнення з роботи;
- період з 12.05.1992 по 19.04.1996, оскільки печатка при звільненні з роботи не відповідає назві підприємства при прийнятті на роботу (відомості про зміну назви підприємства відсутні).
Суд встановив, що згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 заповнену 17.08.1981, та встановлено, наступні записи:
- запис №5 - 07.01.1985 прийнятий на роботу в заготівельний цех різьбярством металу 1 розряду;
- запис №6 - 19.08.1985 звільнений за ст. 40 п. 5 у зв'язку з виходом на пенсію по інвалідності (Наказ №213-к від 09.12.1985);
- запис №7 - 01.12.1986 прийнятий «изготовителем сетчатых трафаретов печатных схем и шкал 1 разряда цеха измерительных инструментов» (Наказ 218-к від 01.12.1986);
- запис №10 - 31.06.1991 «уволен по ст. 36 п. 5 КЗоТ по переводу на МП «Меритель» (Наказ 69-к від 08.07.1991);
- запис №13 - 12.05.1992 «принят на работу водителем 3 класса» (наказ №44-к від 12.05.1992);
- запис №15 - 19.04.1996 звільнений (наказ №32-к від 18.04.1996).
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що наявні в трудовій книжці записи є достатніми та належними, які дійсно підтверджують трудову діяльність позивачки.
Більш того, в матеріалах адміністративної справи міститься довідка №236-д від 20.09.2024 про підтвердження стажу роботи АТ «Укртрансгаз», відповідно до якої у спірні періоди з 12 травня 1992 року (наказ від 12.05.1992 №44-к) по 03 червня 1993 року (наказ від 04.06.1993 №48-к) ОСОБА_1 працював водієм 3 класу; та з 04 червня 1993 року (наказ від 04.06.1993 №48-к) по 19 квітня 1996 року (наказ від 18.04.1996 №32-к) працював водієм 2 класу.
Щодо твердження відповідача, що період трудової діяльності не зараховані у зв'язку з тим, що наявні розбіжності між документами та записами в трудовій книжці, а саме: дата звільнення некоректна та не відповідає даті наказу про звільнення, а також невідповідність печатки назві підприємства, суд зазначає, що право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов'язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним судом в постанові від 21.02.2018 року у справі №687/975/17, де зазначено, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 30.09.2019 у справі №638/18467/15-а зазначив, що формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Всі записи, які мають відношення до трудової діяльності працівника та вносяться до трудової книжки, можуть бути внесені вичерпним колом осіб,
Таким чином, позивач, як особа на яку не покладено обов'язку щодо організації ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок, не може нести відповідальність за неправильність, неточність або неповноту внесених до її трудової книжки відомостей, а тому, невірне заповнення трудової книжки не може бути підставою для прийняття органом Пенсійного фонду України рішення про відмову у призначенні пенсії та не зарахування страхового стражу, результатом чого стало обмеження належного соціального захисту громадянина.
Суд зауважує, що трудовим законодавством України не передбачено обов'язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому, працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.
Відповідач не врахував, що не усі недоліки записів (заповнення) у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а, в якій зазначено, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Так, підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Відповідно до пункту 2 Порядку №637 у разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Пунктом 18 Порядку №637 встановлено, що за відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.
Тобто підтвердження трудового стажу на підставі показів свідків можливо у випадку відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості їх одержання. При цьому, доказів, які б свідчили про недостовірність записів у трудовій книжці відповідачем суду не надано.
Враховуючи встановлені у справі обставини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку і, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.
Статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно із ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.
Згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.
Відповідно до ч.1-3 ст.242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За таких обставин колегія суддів вважає наведені висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ст.ст.2, 7, 8, 9, 10, 73, 74, 77 КАС України та не приймає доводи, наведені в апеляційній скарзі про те, що рішення підлягає скасуванню.
Відповідно до вимог ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Отже, в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб'єкта владних повноважень обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись ст. ст. 308; 311; 315; 316; 321; 322; 325 КАС України, суд апеляційної інстанції, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області - залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 січня 2025 року - без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення з підстав, передбачених статтею 328 КАС України.
Суддя-доповідач О.В. Джабурія
Судді Н.В. Вербицька К.В. Кравченко