П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
19 травня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/21639/24
Перша інстанція: суддя Іванов Е.А.,
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
судді-доповідача - Турецької І. О.,
суддів - Градовського Ю. М., Шеметенко Л. П.
розглянувши, в порядку письмового провадження, апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 грудня 2024 року у справі за позовом адвоката Оставненко Інни Сергіївни, який діє в інтересах ОСОБА_1 , до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити певні дії
Короткий зміст позовних вимог.
У липні 2024 року адвокат Оставненко І.С., яка діє в інтересах ОСОБА_1 , звернулася до суду першої інстанції з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (далі - відповідач, ГУ ПФУ в Одеській області), в якому просить:
- визнати протиправними бездіяльність щодо не застосування показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачені страхові внески за 2021, 2022 та 2023 роки для обчислення пенсії за віком з 18.03.2024 та відмову листом від 27.06.2024 у зарахуванні періодів роботи з 08.06.1992 по 28.05.1995 та з 01.01.2004 по 31.12.2007 на посаді лікаря інфекціоніста в КУ «Міська поліклініка №20» у подвійному розмірі відповідно до статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ (далі -Закон № 1788-ХІІ);
- зобов'язати відповідача здійснити ОСОБА_1 з 18.03.2024 розрахунок та виплату пенсії за віком із застосуванням заробітної плати в середньому на одну застраховану особу в цілому по Україні, з якої сплачені страхові внески відповідно до частини 2 статті 40 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058- IV), тобто за три роки, що передують року звернення з заявою про призначення пенсії за віком за 2021-2023 роки та із зарахуванням періодів роботи з 08.06.1992 р. по 28.05.1995 р. та з 01.01.2004 р. по 31.12.2007 р. на посаді лікаря інфекціоніста в КУ «Міська поліклініка №20» у подвійному розмірі відповідно до статті 60 Закону №1788-ХІІ з урахуванням вже отриманих сум пенсії.
Також в позовній заяві адвокат просить звернути судове рішення до негайного виконання у межах стягнення за один місяць.
В обґрунтування заявлених позовних вимог адвокат зазначає, що її довірителька перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Одеській області та отримує пенсію за вислугу років на підставі Закону №1788-ХІІ.
Як пояснює адвокат, її довірителька звернулася до територіального органу Пенсійного фонду із заявою щодо перерахунку пенсії із застосуванням показника середньої заробітної плати за 2021-2023 роки та перерахунку її страхового стажу, зокрема, зарахування у пільговому обчисленні періодів роботи з 08.06.1992 по 28.05.1995 та з 01.01.2004 по 31.12.2007 на посаді лікаря інфекціоніста в КУ «Міська поліклініка №20» відповідно до статті 60 Закону №1788-ХІІ.
За результатами розгляду вказаної заяви ГУ ПФУ в Одеській надало відповідь, в якій повідомило, що відсутні підстави для застосування показника середньої заробітної плати за три попередні роки, а також зарахування до страхового в подвійному розмірі період роботи 08.06.1992 по 28.05.1995 оскільки заявниця перебувала у відпустці по догляду за дитиною до 3-річного віку, а зарахування періоду з 01.01.2004 по 31.12.2007, не передбачено статтею 24 Закону №1058- IV.
Як зазначає адвокат, такі дії органу Пенсійного фонду є протиправними та такими, що порушують конституційне право особи на соціальний захист, зокрема на належний рівень пенсійного забезпечення.
Також адвокат наголошує, що відмова територіального органу Пенсійного фонду у зарахуванні стажу у подвійному розмірі є протиправною, адже положення статті 24 Закону №1058- IV не скасовують та не зупиняють дію статті 60 Закону №1788-ХІІ, якою передбачене зарахування стажу роботи, зокрема, на посаді лікаря інфекціоніста.
Адвокат вважає, що належним засобом захисту порушених прав його довірительки, є зобов'язання відповідача зарахувати до страхового стажу останньої певні періоди роботи у подвійному розмірі, відповідно до положень статті 60 Закону №1788-ХІІ, та застосування показника середньої заробітної плати за останні три роки перед призначенням пенсії за віком, і такий спосіб захисту не є втручанням у дискрецію суб'єкта владних повноважень.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 30 грудня 2024 року, ухваленого за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, позов ОСОБА_1 - задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність відповідача щодо не застосування середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачені страхові внески за 2021, 2022 та 2023 роки для обчислення пенсії за віком ОСОБА_1 з 18.03.2024.
Визнано протиправними дії відповідача щодо не зарахування ОСОБА_1 до страхового стажу в подвійному розмірі, відповідно до статті 60 Закону №1058- IV період роботи з 01.01.2004 по 31.12.2007 на посаді лікаря інфекціоніста в КУ «Міська поліклініка №20».
Зобов'язано ГУ ПФУ в Одеській області здійснити з 18.03.2024 перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії за віком із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачені страхові внески відповідно до частини 2 статті 40 Закону №1058- IV, тобто за три роки, що передують року звернення з заявою про призначення пенсії за віком за 2021, 2022 та 2023 роки, та із зарахуванням періоду роботи з 01.01.2004 по 31.12.2007 на посаді лікаря інфекціоніста в КУ «Міська поліклініка №20» у подвійному розмірі відповідно до статті 60 Закону №1058- IV, з урахуванням раніше виплачених сум.
В задоволенні решти позовних вимог суд відмовив.
Суд стягнув за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ в Одеській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1211,20 грн.
Вирішуючи спір та досліджуючи обґрунтованість заявлених вимог в частині перерахунку пенсії із застосуванням показника середньої заробітної плати в Україні, з якої сплачено страхові внески за 2021-2023 роки, суд встановив, що пенсія за віком позивачці призначена вперше, оскільки раніше позивачка отримувала інший вид пенсії, зокрема, за вислугу років.
Посилаючись на те, що пенсія за віком згідно Закону №1058- IV позивачці призначена вперше, суд указав, що відповідно до частини 2 статті 40 Закону №1058- IV розмір пенсії має обчислюватися із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) по Україні, з якої сплачені страхові внески, за три роки, що передують року призначення пенсії.
За таких обставин, суд дійшов висновку про наявність у позивачки права на перерахунок пенсії за віком, призначеної відповідно до Закону №1058- IV із застосуванням показника середньої заробітної плати в Україні, з якої сплачено страхові внески за 2021-2023 роки.
Далі, досліджуючи обґрунтованість вимог щодо зарахування спірних періодів стажу у подвійному розмірі, суд першої інстанції установив, що у період з 01.01.2004 по 31.12.2007 позивачка працювала на посаді лікаря інфекціоніста і цей факт підтверджується записами трудової книжки.
З огляду на викладене, та враховуючи положення статті 60 Закону №1788-ХІІ, зокрема, що робота в інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров'я зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі, суд визнав, що відповідач протиправно не зарахував до страхового стажу позивачки цей період у подвійному розмірі.
Стосовно тверджень ГУ ПФУ в Одеській області, що зарахування до страхового стажу в подвійному розмірі періоду роботи після 01.01.2004 не передбачене статтею 24 Закону №1058- IV, суд зазначив, що редакція статті 60 Закону №1788-ХІІ є чинною на теперішній час, а стаття 24 Закону № 1058-IV не скасовує та не зупиняє її дію.
Тож суд виснував, що зарахування стажу в подвійному розмірі, передбачене статтею 60 Закону №1788-ХІІ не пов'язано із набранням чинності Закону № 1058-IV, а тому не обмежується наявним стажем роботи до 01.01.2004.
Водночас, суд встановив, що у період з 08.06.1992 по 28.05.1995 позивачка перебувала у відпустці по догляду за дитиною, а тому визнав вимоги щодо зарахування такого періоду у подвійному розмірі необґрунтованими, а тому задовольнив вимоги частково.
Також суд вважав, що вимоги щодо звернення судового рішення до негайного стягнення задоволенню не підлягають, оскільки присуджений позивачці розмір пенсії ще не нарахований, що виключає застосування вказаної норми кодексу до спірних правовідносин.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та відзиву.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, ГУ ПФУ в Одеській області подало апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги скаржник, мотивуючи правомірність обчислення пенсії ОСОБА_1 стверджує, що до страхового стажу в подвійному розмірі не зарахований період роботи з 01.05.2004 на посаді лікаря інфекціоніста, у зв'язку з тим, що це не передбачено положеннями статті 24 Закону № 1058-IV.
Також скаржник зазначає, що відсутні правові підстави для обрахунку позивачці пенсії за віком, відповідно до положень статті 40 Закону № 1058-IV із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачені страхові внески за 2021-2023 роки.
Скаржник указує, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що позивачка була переведена з пенсії за вислугу років на пенсію за віком. Тобто, на переконання скаржника, відбулось переведення з пенсії на пенсію в межах одного Закону №1058-ІV, а тому не має підстав для застосування показника середньої заробітної плати за 2021-2023 роки.
За таких обставин скаржник вважає, що заявлений ОСОБА_1 позов задоволенню не підлягає.
Окремо, скаржник зазначає про помилковість висновків суду щодо стягнення з ГУ ПФУ в Одеській області сплаченого позивачем судового збору, та звертає увагу, що відповідно до положень статті 73 Закону № 1058-IV забороняється використання коштів Пенсійного фонду на цілі, не передбачені цим Законом.
Адвокат Оставненко І.С., яка діє в інтересах ОСОБА_1 , у відзиві на апеляційну скаргу, посилаючись на доводи, які ідентичні доводам, викладеним у позовній заяві, та які узгоджуються із висновками суду першої інстанції, зазначає про безпідставність апеляційної скарги.
Рішення суду адвокат вважає законним та обґрунтованим, у зв'язку з чим просить в задоволенні скарги відмовити, а рішення суду - залишити без змін.
Враховуючи, що апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції, відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 КАС України, розглянув справу в порядку письмового провадження.
Фактичні обставини справи.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває на обліку ГУ ПФУ в Одеській області та з 01.04.2008 отримувала пенсію за вислугу років, як працівник охорони здоров'я відповідно до Закону №1788-ХІІ.
18.03.2024 відповідно до поданої ОСОБА_1 заяви ГУ ПФУ в Одеській області проведено останню з пенсії за вислугу років, призначеної відповідно до Закону №1788-ХІІ, на пенсію за віком відповідно до Закону № 1058-IV.
12.06.2024 позивачка звернулася до ГУ ПФУ в Одеській області із заявою про здійснення перерахунку пенсії із застосуванням показника середньої заробітної плати за 2021-2023 роки та зарахування стажу за період з 08.06.1992 по 28.03.1995 та з 01.01.2004 по 31.12.2007 у подвійному розмірі.
27.06.2024 ГУ ПФУ в Одеській області листом №19108-17626/Г-02/8-1500/24, надало пояснення та зазначило, що за заявою від 18.03.2024 ОСОБА_1 переведена з пенсії за вислугу років на пенсію за віком.
Відповідач повідомив, що пенсія правомірно розрахована, зокрема, при страховому стажі 47 років 4 місяці (враховано по 29.02.2024), середньомісячній заробітній платі 6682,90 грн, обчисленій за періоди з 01.07.1995 по 30.06.2000, згідно довідки про заробітну плату та з 01.07.2000 по 31.12.2007 за даними персоніфікованого обліку, та її розмір з 18.03.2024 встановлено на рівні 3685,40 грн, де: розмір пенсії за віком - 3163,22 грн; доплата за 27 років понаднормативного стажу - 522,18 грн.
Також відповідач зазначив, що для зарахування до страхового стажу у подвійному розмірі періоду роботи з 08.06.1992 по 28.05.1995 підстави відсутні, оскільки згідно матеріалів наявних в пенсійній справі, в зазначений період ОСОБА_1 перебувала у відпустці по догляду за дитиною до 3-річного віку. Зарахування до страхового стажу в подвійному розмірі періоду роботи після 01.01.2004 не передбачено статтею 24 Закону.
Вважаючи, протиправною відмову територіального органу Пенсійного фонду, позивачка звернулася до суду з даним позовом.
Джерела правового регулювання (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та оцінка суду апеляційної інстанції доводів апеляції і висновків суду першої інстанції.
Відповідно до частини 1 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
За такого правового регулювання, колегія суддів переглядає висновки суду першої інстанції тільки в межах доводів апеляційної скарги та не вступає в обговорення та оцінку судового рішення суду першої інстанції, в тій частині, яка не оскаржена.
Переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що відсутні підстави для задоволення апеляції, з огляду на таке.
Так, спірним питанням є визначення який саме показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні має застосовуватись при переведенні з пенсії за вислугу років, призначеної відповідно до Закону №1788-ХІІ на пенсію за віком, призначеної відповідно до положень Закону № 1058-IV.
Позивачка вважає, що має право на визначення розміру пенсії із застосуванням середньої заробітної плати по Україні за останні три роки, що передують призначенню пенсії за віком, тобто за 2021-2023.
Натомість скаржник заперечує можливість застосування вказаного розміру середньої заробітної плати для обчислення пенсії позивачки.
Відповідаючи на доводи апеляційної скарги, колегія суддів виходить з такого.
Стаття 19 Конституції України визначає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 1 статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, особливості призначення, перерахунку і виплати пенсій врегульовані Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (вище і далі - Закон № 1058-IV).
Згідно частини 1 статті 9 Закону № 1058-IV відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Стаття 10 Закону № 1058-ІV визначає, що особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором. Особі, яка має право на довічну пенсію, призначається один з видів довічної пенсії за її вибором.
Відповідно до статті 27 Закону № 1058-ІV розмір пенсії за віком визначається за формулою: П= Зп х Кс, де: П - розмір пенсії; Зп - заробітна плата (дохід) застрахованої особи, Кс - коефіцієнт страхового стажу застрахованої особи.
Відповідно до частин 1-2 статті 40 Закону №1058-IV для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за весь період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року. За бажанням пенсіонера та за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами або в разі, якщо страховий стаж починаючи з 1 липня 2000 року становить менше 60 місяців, для обчислення пенсії також враховується заробітна плата (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд по 30 червня 2000 року незалежно від перерв.
Заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії визначається за формулою: Зп = Зс х (Ск : К), де: Зп - заробітна плата (дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії, у гривнях; Зс - середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії. Порядок визначення показників зазначеної заробітної плати затверджується Пенсійним фондом України за погодженням з центральними органами виконавчої влади, що забезпечують формування державної фінансової політики, державної політики у сферах економічного розвитку, статистики.
Відповідно до абзацу 2 пункту 4-3 Прикінцевих та перехідних положень Закону №1058 пенсії, призначені відповідно до цього Закону до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій», з 1 жовтня 2017 року перераховуються із застосуванням середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, обчисленої як середній показник за 2014, 2015 та 2016 роки із застосуванням величини оцінки одного року страхового стажу в розмірі 1 %.
Згідно частини 2 статті 42 Закону № 1058-IV для забезпечення індексації пенсії щороку з 1 березня проводиться перерахунок раніше призначених пенсій шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії.
Частина 3 статті 45 Закону № 1058-IV передбачає, що переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший у пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами ПФУ.
При переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в частині 1 статті 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії.
З аналізу зазначених вище норм законодавства вбачається, що частиною 3 статті 45 Закону № 1058-IV установлюється порядок переведення з одного виду пенсії, призначеної саме за цим Законом, на інший.
Отже, показник середньої заробітної плати при переведенні на інший вид пенсії має бути незмінним, тобто таким, яким він був на час призначення пенсії, передбаченої Законом № 1058-IV.
У випадку переведення на інший вид пенсії за іншим законом, має враховуватись показник середньої заробітної плати за три календарні роки, що передують року призначення нового виду пенсії.
Згідно матеріалів справи, позивачці з 18.03.2024 призначена пенсія за віком за Законом №1058-IV.
Колегія суддів враховує правову позицію Верховного Суду України, викладену в постанові від 29.11.2016 у справі №133/476/15-а, в якій суд виснував, що у випадку призначення особі пенсії за вислугу років відповідно до положень Закону №1788-ХІІ, який передбачає інші підстави та порядок призначення пенсії, а в подальшому при виявленні такою особою бажання отримувати пенсію за віком відповідно до положень Закону №1058-IV, має місце саме призначення пенсії за віком, а не переведення згідно із частиною 3 статті 45 Закону №1058-IV.
Зазначена позиція Верховного Суду України була підтримана і Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 31.10.2018 у справі № 876/5312/17.
Таким чином, в даному випадку з 18.03.2024 сталося призначення нового виду пенсії (за віком), а не переведення з одного виду пенсії на інший.
Отже, оскільки має місце призначення іншого виду пенсії, а не переведення з одного виду пенсії на інший, у межах даної справи, територіальний орган Пенсійного фонду повинен був призначити позивачу пенсію за віком із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням такої пенсії, а саме: за 2021 - 2023 роки.
Колегія суддів вважає помилковою позицію скаржника, наведену в апеляційній скарзі, стосовно того, що відбулося не призначення пенсії за віком, а переведення з пенсії на пенсію в межах одного Закону №1058-ІV, оскільки обставини справи свідчать, що позивачці у 2008 році була призначена пенсія за вислугу років на підставі Закону №1788-ХІІ, а потім, на підставі її заяви, з 18.03.2024 призначена пенсія за віком на підставі Закону №1058-IV.
Тобто, є очевидним призначення іншої пенсії за іншим законом.
Таким чином, слід констатувати, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження, а тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення про задоволенні позову в цій частині.
Далі колегія суддів надає правову оцінку доводам ГУ ПФУ в Одеській області, в якій скаржник заперечує право ОСОБА_1 на зарахування періоду роботи з 01.01.2004 по 31.12.2007 на посаді лікаря інфекціоніста у подвійному розмірі, із посилання на норму статті 24 Закону №1058- IV.
Відповідаючи на цей довід апеляції, колегія суддів зазначає таке.
Згідно частини 1 статті 24 Закону №1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Частина 2 статті 24 Закону №1058 -ІV передбачає, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Згідно частини 4 статті 24 Закону №1058-ІV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Пільговий порядок обчислення стажу роботи, передбачений законодавством, що діяло раніше, за період з 1 січня 2004 року застосовується виключно в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах та за вислугу років.
До набрання чинності Законом № 1058-ІV умови обчислення стажу роботи, в тому числі для призначення пенсії за віком на пільгових умовах та за вислугу років, визначав Закон № 1788.
Прикінцеві положення Закону № 1058-IV визначають, що до запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали на посадах, що дають право на призначення пенсії на пільгових умовах за списками № 1 і 2, а також за вислугу років, здійснюється за названим Законом у разі досягнення пенсійного віку та за наявності трудового стажу, передбаченого Законом №1788-ХІІ.
Положення статті 60 Закону №1788-ХІІ закріплюють, що робота в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров'я, у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров'я, у патолого-анатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров'я, а також у закладах з надання психіатричної допомоги зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач не заперечує наявність у позивачки стажу роботи у медичних закладах на посаді лікаря інфекціоніста, а заперечує проти подвійного зарахування стажу з підстав набрання чинності 01.01.2004 Закону № 1058-ІV, який не містить положень аналогічних тим, що указані у статті 60 Закону 1788-ХІІ.
Слід зазначити, що на час виникнення спірних правовідносин стаття 60 Закону 1788-ХІІ є чинною, та стаття 24 Закону №1058 -ІV не скасовує та не зупиняє дію статті 60 Закону №1788-ХІІ.
З цього приводу слід зазначити, що відповідно до статті 22 Конституції України, конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.
При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 27.02.2020 по справі № 462/1713/17, від 23.01.2019 по справі № 485/103/17, від 04.12.2019 року по справі № 689/872/17.
Також колегія суддів враховує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.11.2021 у справі № 360/3611/20, визначаючи співвідношення між Законом № 1058-IV та Законом № 1788-ХІІ указала, що Конституція України не передбачає можливості надання певному закону вищої юридичної сили щодо інших законів, або можливості передбачити законом заборону законодавцю приймати інші закони, що регулюють однопредметні відносини.
Водночас колегія суддів враховує, що у постанові від 19.02.2020 у справі №520/15025/16-а Велика Палата Верховного Суду сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Колегія суддів враховує, що редакція статті 6 Закону №1788-ХІІ є чинною на теперішній час.
При цьому, стаття 24 Закону №1058-IV не скасовує дію статті 60 Закону №1788-ХІІ та не зупиняє її дію.
Водночас, норми Прикінцевих положень Закону №1058-IV передбачають, що положення Закону №1788-ХІІ застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років.
З урахуванням наведеного колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції, що застосуванню підлягають саме норми статті 60 Закону №1788-ХІІ щодо зарахування стажу в подвійному розмірі.
Наведене свідчить про те, що ГУ ПФУ в Одеській області протиправно відмовило зарахувати позивачці до страхового стажу у подвійному розмірі стаж роботи з 01.01.2004 по 31.12.2007 на посаді лікаря інфекціоніста КУ «Міська поліклініка №20».
З огляду на викладене, доводи ГУ ПФУ в Одеській області стосовно того, що відсутні підстави для зарахування в подвійному розмірі до страхового стажу позивачки спірний період роботи є необґрунтованими.
Стосовно доводів ГУПФУ в Одеській області, в яких скаржник не погоджується із рішенням суду першої інстанції в частині стягнення з ГУ ПФУ в Одеській області сплаченого позивачем судового збору , колегія суддів зазначає таке.
Так, відповідно до приписів частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
За таких підстав, відшкодування на користь позивача сплаченого судового збору у зв'язку із задоволенням позовних вимог, за рахунок бюджетних асигнувань Управління, яке виступало відповідачем у справі є правомірним.
Таким чином, слід констатувати, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи по суті.
Колегія суддів вважає, що надала відповідь на ключові доводи апеляційної скарги.
Отже, підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування правильного по суті рішення суду першої інстанції відсутні.
Відповідно до вимог статті 316 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги, якщо суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
На думку колегії суддів, суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, а тому підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування судового рішення відсутні.
Стаття 328 КАС України встановлює право учасників справи, а також осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки на касаційне оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Водночас пункт 2 частини 5 вказаної статті встановлює, що не підлягають касаційному оскарженню, у тому числі судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Отже, враховуючи, що судом апеляційної інстанції постановлено рішення у справі розглянутої за правилами спрощеного позовного провадження, відсутні підстави для його оскарження в касаційному порядку.
Розподіл судових витрат, відповідно до вимог статті 139 КАС України не передбачений.
Керуючись статтями 308, 311, 316, 322, 325, 328 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області - залишити без задоволення.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 грудня 2024 року у справі за позовом адвоката Оставненко Інни Сергіївни, який діє в інтересах ОСОБА_1 , до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити певні дії - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку до Верховного Суду не підлягає, за винятком випадків, перелічених у пункті 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Доповідач - суддя І. О. Турецька
суддя Ю. М. Градовський
суддя Л. П. Шеметенко
Повне судове рішення складено 19.05.2025.